Обережно зі своїми бажаннями

– Мамо, коли я вперше прокинувся після аварії, то виявив дона Педро, який стояв біля ліжка.

Емма нервово сіпнулася.

– Він посміхнувся і сказав: «Як ти, мій хлопчику?» Я похитав головою, і тільки тоді він збагнув, що це я, а не Бруно. Погляд, яким він мене нагородив, перш ніж піти, не забуду до кінця свого життя.

Емма нічого не сказала.

– Мамо, ти не думаєш, що вже настав час розповісти мені, чому Мартінес так рішуче налаштований поставити нашу сім’ю на коліна? Адже цілком не складно було второпати, що він хотів вбити на А1 мене, а не власного сина.

5

«– Ви завжди такий нетерплячий, сержанте Ворвік, – зауважив патологоанатом, уважно вивчаючи тіло.

– Ви просто можете мені сказати, як довго тіло пробуло у воді? – запитав детектив».

Гаррі викреслював слово «просто» і вносив інші правки, коли задзеленчав телефон. Він відклав ручку і підняв слухавку.

– Слухаю! – промовив він дещо різко.

– Гаррі, це Гарольд Ґінзбурґ. Вітаю, цього тижня ти вже під восьмим номером.

Гарольд телефонував щочетверга, аби повідомити Гаррі, на якому місці він представлений у списку бестселерів тижня.

– Ти у чільній п’ятнадцятці вже дев’ятий тиждень поспіль.

Гаррі місяць пробув під номером чотири – найвище досягнення в його творчій кар’єрі. Хоча він і не зізнавався в цьому Еммі, він усе ще сподівався потрапити до гурту обраних британських письменників, котрі пробилися до вершин по обидва боки Атлантики. Останні два детективи про Вільяма Ворвіка опинилися на першому місці у Великій Британії, але перше місце у Сполучених Штатах йому не підкорялося.

– Обсяги продажу – це все, що справді має значення, – сказав Гінзбурґ, ніби читаючи думки Гаррі. – І в будь-якому разі я впевнений, ти підіймешся ще вище, коли в березні вийде друком книжка у м’якій обкладинці.

Гаррі звернув увагу на слова «ще вище», але про номер один згадки не було.

– Як Емма?

– Готує доповідь про те, чому компанія не повинна будувати новий комфортабельний лайнер саме зараз.

– Вона не стане бестселером, – пожартував Гарольд. – А як там Себастьян?

– Він зараз в інвалідному візку. Але його хірург запевняє, що так буде недовго, і вони зроблять усе, щоб він його позбувся.

– Браво. Це означає, що він поїде додому?

– Ні, старша медсестра не дозволяє йому долати такі відстані; можливо, він зможе відвідати свого викладача у Кембриджі й попити чаю зі своєю тіткою.

– Звучить не найкраще. Тим не менш це не триватиме довше, ніж він захоче втекти втретє.

– Або його не виженуть. Не впевнений, що станеться першим.

– Чого б це його мали викинути?

– Одна чи дві медсестрички дуже зацікавилися Себом, коли з нього зняли бинти, і боюся, що він їх добряче відволікає.

– Танець сімох покривал[2], – сказав Гарольд.

Гаррі засміявся.

– Він усе ще сподівається поїхати до Кембриджа у вересні?

– Наскільки я знаю, так. Але після аварії він так змінився, що мене вже нічого не здивує.

– А як він змінився?

– Нічого конкретного. Просто дуже подорослішав, що я вважав би неможливим ще рік тому. І гадаю, що знаю, чому саме.

– Інтригує.

– Безумовно, так і є. Розповім усі подробиці, коли приїду до Нью-Йорка.

– Чи треба чекати так довго?

– Авжеж, бо це, як моя писанина: уявлення не маю, що станеться, коли перегортаю сторінку.

– Розкажи мені про нашу дівчинку на мільйон.

– І ви туди ж, – відмахнувся Гаррі.

– Тоді скажи, будь ласка, Джессіці, що я повісив її малюнок осінньої Садиби поруч із Роєм Ліхтенштейном[3].

– Хто такий Рой Ліхтенштейн?

– Наймодніший художник Нью-Йорка, але не можу прогнозувати, чи триватиме це довго. Мені здається, Джессіка малює набагато краще. Якщо вона намалює мені Нью-Йорк восени, я подарую їй «Різдво» Ліхтенштейна.

– Цікаво, чи вона хоч щось чула про нього?

– Перш ніж покласти слухавку, наважуся запитати, як просувається новий роман про Вільяма Ворвіка?

– Справа йшла б набагато швидше, якби мене постійно не відривали від роботи.

– Даруй, – вибачився Ґінзбурґ. – Мені не повідомили, що ти зараз пишеш.

– Насправді у Ворвіка виникла непереборна проблема. Або якщо бути точнішим, у мене.

– Чи можу я чимось допомогти?

– На жаль. Бо ви – видавець, а я – автор.

– А яка проблема? – наполягав Гарольд Ґінзбурґ.

– Ворвік знайшов тіло своєї колишньої дружини на дні озера, але він упевнений, що її вбили ще до того, як скинули у воду.

– То в чому проблема?

– Моя чи Вільяма Ворвіка?

– Спершу Ворвіка.

– Він змушений чекати щонайменше двадцять чотири години, перш ніж до його рук потрапить звіт патологоанатома.

– А твоя?

– У мене є двадцять чотири години, щоб вирішити, що має бути у цьому звіті.

– А Ворвік знає, хто вбив його колишню дружину?

– Він не може бути впевненим. Наразі є п’ятеро підозрюваних, кожен із них має мотив і… алібі.

– Але ж ти знаєш, хто це зробив?

– Ні, не знаю, – зізнався Гаррі. – Бо якщо не знаю я, то не дізнається й читач.

– Хіба це не ризиковано?

– Ще й як. Але це робить розв’язок складним як для мене, так і для читача.

– Не можу дочекатися, коли прочитаю першу чернетку.

– І я не можу.

– Вибач. Дозволю тобі повернутися до тіла колишньої дружини в озері. Зателефоную знову за тиждень, аби переконатися, чи ти дізнався, хто її туди скинув.

Коли Ґінзбурґ від’єднався, Гаррі відклав слухавку й поглянув на чистий аркуш паперу перед собою. Він намагався зосередитись.

«– То що сталося, на твою думку, Персі?

– Занадто рано для точної оцінки. Мені доведеться повернути її до лабораторії та провести ще кілька тестів, перш ніж я зможу прийняти остаточне рішення.

– Коли можна очікувати попереднього звіту? – поцікавився Ворвік.

– Ти завжди такий нетерплячий, Вільяме…»

Гаррі відвів погляд. Він раптом збагнув, хто скоїв убивство.

***

Незважаючи на те, що Емма не бажала пристати на пропозицію Себастьяна залучити до ради директорів Джайлза та Ґрейс, аби забезпечити собі певність у вирішальному голосуванні, вона все ж вважала своїм обов’язком поінформувати брата та сестру про те, що відбувалося. Емма з гордістю представляла сім’ю в правлінні, хоча й занадто добре знала, що ніхто з родичів не прагнув дізнатися, що відбувається за зачиненими дверима в компанії Беррінґтонів, доки вони отримували свої щоквартальні дивіденди.

Джайлз був зайнятий своїми обов’язками у Палаті представників, які стали ще вимогливішими після того, як Г’ю Ґейтскелл запропонував йому вступити до тіньового уряду як міністр європейських справ. Це означало, що його тепер рідко бачили у власному виборчому окрузі, незважаючи на те, що політик мав турбуватися про своє місце, водночас регулярно відвідуючи ті країни, які голосували за дозвіл Об’єднаному Королівству вступити до ЄЕС. Лейбористи вже кілька місяців передували в соціологічних опитуваннях думок, і цілком імовірно, що після наступних виборів Джайлз стане міністром у новому уряді. Тож останнє, що йому було потрібно, це відволікатися через груші на вербі.

Гаррі з Еммою були в захваті, коли Джайлз нарешті оголосив про свої заручини з Ґвінет Г’юз, але не в соціальному стовпчику «Таймс», а в пабі «Страус», у самому серці свого округу.

– Я хочу бачити вас одруженими ще до найближчих виборів, – заявив Ґріфф Гаскінс, його аґент по округу. – А якби Ґвінет змогла завагітніти на першому тижні кампанії, було б іще краще.

– Як романтично, – зітхнув Джайлз.

– Мене не цікавить романтика, – заперечив Ґріфф. – Я тут, аби переконатися, що ти сидітимеш у Палаті представників і після наступних виборів, бо якщо цього не станеться, можеш бути певним, що тебе очікує пекло.

Джайлз хотів засміятися, але він знав, що Ґріфф має рацію.

– Чи ви вже визначилися з датою? – поцікавилася Емма, котра вирішила приєднатися до них.

– Весілля чи загальних виборів?

– Весілля, йолопе.

– Сімнадцятого травня в реєстраційному бюро Челсі, – поінформував сестру Джайлз.

– Буде контраст із церквою Святої Маргарити у Вестмінстері[4], але принаймні цього разу ми з Гаррі можемо сподіватися на запрошення.

– Я попросив Гаррі бути моїм дружбою, – сказав Джайлз. – Але щодо тебе я не дуже впевнений, – додав він із посмішкою.

***

Час для голосування міг би бути й кращим, але єдиний шанс побачити сестру Еммі випав на вечір перед вирішальним засіданням правління. Вона вже контактувала з тими директорами, які, наскільки вона знала, підтримували її, а також одним-двома, котрі, як вона відчувала, вагалися. Та й хотіла повідомити Ґрейс, що все ще не може передбачити результати голосування.

Ґрейс цікавилася статками компанії навіть менше за Джайлза, а одного разу чи навіть двічі забула обготівкувати квартальний чек із дивідендами. Нещодавно її призначили старшим викладачем у Ньюнгемі, тому вона рідко вибиралася далі за околиці Кембриджа. Емма час від часу могла спокусити сестру приїхати до Лондона для відвідин Королівського оперного театру, але лише на денну виставу, щоб мати достатньо часу для спільної вечері, перш ніж сестра сяде на потяг назад до Кембриджа. Як пояснювала Ґрейс, вона не мала бажання спати в чужому ліжку. Наскільки витончена в одному, настільки ж обмежена в іншому, як колись зауважила їхня шанована матуся.

Прагнення послухати постановку Лукіно Вісконті «Дона Карлоса» Верді виявилося непереборним, і Ґрейс навіть затрималася на вечерю, уважно слухаючи, як Емма пояснює їй наслідки вкладення таких значних фінансів компанії в один проєкт. Ґрейс мовчки жувала зелений салат, лише час від часу коментуючи, але нічого не пропонуючи, поки в бесіді не виникло ім’я майора Фішера.

– Він також одружується за кілька тижнів. Знаю з надійних джерел, – повідомила Ґрейс, чим неабияк здивувала сестру.

– Господи, і хто захотів вийти заміж за цю мерзенну істоту?

– Сьюзі Лемптон, здається.

– Звідки я знаю це ім’я?

– Вона навчалася у «Червоних дівах», коли ти була старостою, але вона на два роки молодша за тебе, тому навряд чи ти її запам’ятала.

– Тільки ім’я, – сказала Емма. – Тож тепер твоя черга мені розповідати.

– Сьюзі була красунею ще до шістнадцяти років, і вона це знала. Хлопці просто торопіли з роззявленими пельками, спостерігаючи, як вона проходить повз них. Після «Червоних дів» вона стрибнула у перший же потяг до Лондона та зареєструвалася у провідній модельній аґенції. Після того як вийшла на подіум, Сьюзі вже не приховувала факту, що шукає заможного чоловіка.

– Якщо це так, то Фішер не надто велика риба.

– Можливо, тоді вона на нього й не глянула б, але тепер, коли їй уже за тридцять і її найкращі дні як манекенниці вже закінчилися, один із директорів «Судноплавної компанії Беррінґтонів» з арґентинським мільйонером серед своїх покровителів цілком може виявитися її останнім шансом.

– Та невже у неї все так кепсько?

– Авжеж, – відповіла Ґрейс. – Її двічі кидали. Одного разу біля самого вівтаря, і мені сказали, що вона вже проциндрила всі гроші, які суд призначив їй після результативного процесу про порушення обіцянки. Вона навіть заклала обручку. Ім’я пана Мікобера[5] їй, мабуть, не знайоме.

– Бідолашна жінка, – тихо видихнула Емма.

– Не слід так переживати за Сьюзі, – запевнила її Ґрейс. – Ця «бідолашна жінка» навчилася так хитрувати, що цього немає в навчальній програмі жодного університету, – додала вона, перш ніж допити каву. – Навіть не знаю, кого мені шкода більше, бо не можу повірити, що цей шлюб триватиме довго.

Ґрейс зиркнула на годинник.

– Мушу бігти. Не можу дозволити собі пропустити останній потяг.

І без жодного більше слова поцілувала сестру в обидві щоки, вибігла з ресторану й гукнула таксі.

Емма посміхнулася, спостерігаючи, як сестра зникає в салоні чорної автівки. Грація, можливо, й не була серед її найбільших сильних сторін, але не було жінки, якою б Емма захоплювалася більше. Кілька минулих і теперішніх поколінь студентів Кембриджа могли лише отримати користь від навчання у цієї старшої викладачки у Ньюнгемі.

Коли Емма попросила рахунок, то помітила, що її сестра залишила на тарілці збоку однофунтову банкноту. Ця жінка нікому не хотіла бути винною.

***

Дружба вручив нареченому просту золоту обручку. Джайлз своєю чергою одягнув її на безіменний палець лівої руки панни Г’юз.

– Оголошую вас чоловіком і дружиною, – заявив реєстратор. – Можете поцілувати наречену.

Хвиля оплесків привітала сера Джайлза та леді Беррінґтон. Обід після церемонії відбувався у «Кедоґен-армс» на Кінґс-роуд. Могло скластися враження, що Джайлз зумисне вирішив зробити своє друге весілля зовсім не схожим на перше.

Коли Емма зайшла до пабу, то помітила, як Гаррі спілкується з аґентом Джайлза, на обличчі котрого сяяла широка усмішка.

– Одружений кандидат отримує набагато більше голосів, ніж розлучений, – пояснював Ґріфф Гаррі, перш ніж осушити третій келих шампанського.

Ґрейс балакала з нареченою, котра ще донедавна була однією з її аспіранток. Ґвінет нагадала, що вперше зустріла Джайлза саме на вечірці, яку влаштувала Ґрейс, аби відсвяткувати свій день народження.

– Мій день народження був лише приводом для тієї вечірки, – зізналася Ґрейс, більше нічого не пояснюючи.

Емма обернулася до Гаррі, біля якого щойно з’явився Дікінс. Вони, без сумніву, обмінювалися своїми враженнями від того, що відбувалося. Емма не могла пригадати, чи був Елжернон професором в Оксфорді. Він, звісно, виглядав таким, як і в шістнадцять років, якби тоді ще мав і цю неохайну бороду та був одягнений у той самий костюм.

Емма посміхнулася, коли помітила Джессіку, яка сиділа, схрестивши ноги на підлозі, захоплена малюванням на звороті скатертини Себастьяна, котрому дозволили відвідати церемонію після обіцянки, що він повернеться до шостої вечора, а зараз він розмовляв із дядьком. Джайлз схилився й уважно слухав, що каже його небіж. Не треба було мати сім п’ядей у чолі, щоб докумекати, про що йшлося.

– А якщо Емма програє голосування, – сказав Джайлз.

– Беррінґтони навряд чи задекларують прибуток в осяжному майбутньому, і ти більше не зможеш отримувати свої щоквартальні дивіденди.

– А є якась хороша новина?

– Є, може виявитися, що такий проникливий підприємець, як Росс Бьюкенен, має рацію щодо того комфортабельного лайнера, і Беррінґтонів може чекати світле майбутнє. Тоді ти зможеш зайняти своє місце в уряді, не турбуючись про те, як вижити на зарплату міністра.

– Мушу сказати, що дуже радий твоїм зацікавленням сімейною справою, і можу лише сподіватися, що ти продовжиш це робити, як тільки потрапиш до Кембриджа.

– Можеш бути в цьому впевнений, – підтвердив Себастьян, – адже мене дуже хвилює майбутнє компанії. І хочу вірити, що до того часу, коли я обійму посаду голови ради директорів, це все ще буде сімейний бізнес.

– Ти справді думаєш, що Беррінґтони можуть збанкрутіти? – запитав Джайлз, і в його голосі вперше зазвучала тривога.

– Це здається малоймовірним, але це призначення до складу ради директорів майора Фішера справі не допоможе, адже не сумніваюся, що його інтерес до компанії діаметрально протилежний нашому. Насправді за ним стоїть дон Педро Мартінес, а я не впевнений, що виживання Беррінґтонів є частиною їхнього довготермінового плану.

– Я впевнений, що Росс Бьюкенен із Еммою виявляться вагомою противагою Фішеру і навіть Мартінесу.

– Можливо. Але пам’ятай, що вони не завжди співають в унісон, і Фішер обов’язково цим скористається. Тож навіть якщо вони нейтралізують Фішера на короткий термін, усе, що йому буде треба, лише зачекати кілька років, аби все само впало йому в руки.

– На що ти натякаєш? – спитав Джайлз.

– Ні для кого не таємниця, що Росс Бьюкенен планує у недалекому майбутньому піти у відставку, мені повідомили, що нещодавно він придбав маєток у Пертширі, неподалік від трьох зручних полів для гольфа та двох річок, що дозволить йому цілком віддатися своєму захопленню. Тож незабаром компанії доведеться шукати нового голову.

– Але якби Бьюкенен пішов у відставку, очевидним вибором на його місце стала б твоя мама. Зрештою, вона – член сім’ї, і ми все ще контролюємо двадцять два відсотки акцій компанії.

– Але до того часу Мартінес також зможе придбати двадцять два відсотки, або й навіть більше, бо я дізнався, що він скуповує акції «Беррінґтонів», щойно вони потрапляють на ринок. І коли постане питання вибору голови правління, він матиме свого кандидата на цю посаду.

6

Коли Емма увійшла до зали засідань у п’ятницю вранці, то не здивувалася, що більшість її колег-директорів уже на місці. Тільки смерть стала б прийнятною причиною відсутності на цій зустрічі; Джайлз назвав би її «надзвичайними зборами».

Голова спілкувався з контр-адміралом Саммерсом. Клайв Енскотт жваво бесідував зі своїм партнером по гольфу Джимом Ноулсом, який уже встиг повідомити Еммі, що коли справа дійде до голосування, вони обоє підтримають голову правління. Емма ж приєдналася до Енді Доббса та Девіда Діксона, котрі обоє дали зрозуміти, що підтримають її.

Філіп Вебстер, секретар компанії, та Майкл Керрік, фінансовий директор, вивчали технічну документацію проєкту комфортабельного лайнера, яку виклали на стіл разом із тим, чого Емма ніколи раніше не бачила, – моделлю «Бекінґема», виконаною в масштабі. Жінка була змушена визнати, ця модель виглядала дуже спокусливо, а хлопчики іграшки полюбляють.

– Буде гаряче, – зауважив Енді Доббс Еммі, коли двері зали засідань зачинилися після того, як туди зайшов десятий директор.

Алекс Фішер залишився стояти біля дверей. Він виглядав трохи знервованим, як новак у перший день навчання, який зважує, чи захоче хтось із інших хлопців із ним спілкуватися. Голова одразу ж відійшов від свого гурту й пройшовся кімнатою, щоб привітати його. Емма спостерігала, як Росс тиснув руку майору формально, зовсім не так, коли вітав шанованого колегу. Щодо Фішера вони поділяли ту ж саму думку.

Коли дідівський годинник у кутку кімнати почав відбивати десяту, розмови вмент припинилися, і директори зайняли відведені їм місця за столом. Фішер, немов панночка на церковних танцях, продовжував стовбичити, поки не лишилося єдиного порожнього місця, наче в музичній забаві з кріслами. Він зайняв вільне крісло навпроти Емми, але в її бік не дивився.

– Доброго ранку, – привітався голова, коли всі влаштувалися у своїх кріслах. – Чи можу я відкрити цю зустріч і привітати майора Фішера в наших рядах на посаді директора?

Лише один чоловік тихо пробурмотів: «Слухайте, почуйте», але це й не дивно, адже він не входив у правління, коли Фішер займав там посаду одного з директорів.

– Це, звісно, буде другий його термін у правлінні, тож до наших методів звикати йому не доведеться, і він проявить ту лояльність, якої ми всі очікуємо від будь-якого члена ради директорів, котрий представляє нашу видатну компанію.

– Дякую, пане голово, – відгукнувся Фішер. – І хотів би сказати, наскільки мені приємно повернутися в правління. Дозвольте запевнити, що я завжди робитиму все для процвітання Беррінґтонів.

– Радий це чути, – зауважив голова. – Однак нагадую вам, як роблю це для кожного нового члена правління, що купівля або продаж директором будь-якої кількості акцій компанії без попереднього інформування фондової біржі та секретаря компанії є протизаконною.

Якщо Фішер і відчув, що ця гостра стріла була спрямована на нього, то остання не потрапила в ціль, оскільки він просто кивнув і посміхнувся. Тим часом пан Вебстер старанно записував слова голови у протокол. Емма була цьому тільки рада.

Після того як прочитали та затвердили протокол минулого засідання, голова закинув свою першу гранату:

– Члени ради не могли не помітити, що в порядку денному сьогоднішнього засідання є лише один пункт. Як ви всі знаєте, я вважаю, що настав час ухвалити рішення, яке, гадаю, що не перебільшую, вирішить майбутнє Беррінґтонів, а можливо, й майбутнє когось із тих, хто зараз служить компанії.

Виявилося, що кількох директорів здивувало таке вступне слово Бьюкенена, і вони почали перешіптуватися між собою. Голова недвозначно дав зрозуміти, що якщо не виграє голосування, то подасть у відставку з посади голови правління.

Проблема Емми полягала в тому, що у неї не було відповідної зброї. Вона з кількох причин не могла погрожувати звільнитися, не в останню чергу тому, що жоден інший член родини не мав бажання зайняти її місце в раді. Себастьян радив, якщо вона програє голосування, вийти з ради директорів, тоді вони з Джайлзом зможуть продати свої акції й отримають подвійну вигоду – це принесе сім’ї гарний прибуток, водночас залишаючи Мартінеса з носом.

Емма звела погляд на портрет сера Волтера Беррінґтона. Вона наче чула, як дідусь каже: «Не роби нічого, про що шкодуватимеш, дитино».

– У будь-якому разі нам треба обміркувати все й ухвалити зважене рішення, – продовжив Росс Бьюкенен. – І сподіваюся, що всі директори висловлять свою думку без страху й упереджень.

І він кинув свою другу гранату.

– З огляду на це, пропоную пані Кліфтон відкрити дебати не лише тому, що вона виступає проти мого плану будівництва нового лайнера зараз, ми також не повинні забувати, що вона представляє двадцять два відсотки нашої компанії, і саме її знаменитий предок, сер Джошуа Беррінґтон, заснував цю компанію понад сто років тому.

Емма, звісно, воліла б виступати однією з останніх, наприкінці обговорення, позаяк добре тямила, що коли голова підбиватиме підсумки, її слова можуть втратити до того часу свою силу. Тим не менш вона була налаштована викладати свої арґументи якнайдокладніше.

– Спасибі, пане голово, – подякувала вона, переглядаючи свої нотатки. – Дозвольте розпочати з того, що незалежно від результатів сьогоднішньої дискусії, як я знаю, всі ми сподіваємося, що ви продовжите очолювати цю компанію ще багато років.

Гучне «Слухайте, почуйте» пролунало після цієї тиради, й Емма відчула, що хоча б повернула чеку в одну з гранат.

– Як нагадав нам пан голова, мій прадід заснував цю компанію понад сто років тому. Він умів помічати можливості, водночас маючи змогу не падати в яму з однаковим успіхом. Мені б хотілося мати бачення сера Джошуа, бо тоді я змогла б сказати вам, – вона вказала на план архітектора, – можливість це чи яма. Моє серйозне застереження щодо цього проєкту – що всі наші яйця складають в один кошик. Ризикувати настільки високою часткою резервів компанії на одному напрямку може виявитися рішенням, про яке ми всі потім пошкодуємо. Зрештою, й саме майбутнє бізнесу комфортабельних лайнерів видається мені вельми хитким. Дві великі судноплавні компанії вже заявили про втрати цього року, назвавши причиною своїх труднощів бум пасажирських авіаперевезень. І не випадково зменшення кількості наших власних трансатлантичних пасажирів майже напевне пов’язане зі збільшенням кількості пасажирів літаків за той самий період. Факти очевидні. Підприємці хочуть якнайшвидше потрапляти на свої зустрічі, а потім повертатися додому настільки ж швидко. Це цілком зрозуміло. Нам може не подобатися зміна вподобань мандрівників, і було б нерозумно ігнорувати її довготермінові наслідки. Вважаю, що ми маємо триматися бізнесу, який справедливо приніс Беррінґтонам світову репутацію: перевезення вугілля, автомобілів, важких транспортних засобів, сталі, продовольства та інших товарів, і не залежати від кількості пасажирів. Я впевнена, що, продовжуючи основний бізнес вантажних перевезень, залишаючи каюти лише для десятка пасажирів, компанія переживе ці неспокійні часи і продовжить декларувати гарний прибуток із року в рік, надаючи нашим акціонерам прекрасну можливість повернення своїх інвестицій. Я не хочу ризикувати всіма грошима, які ця компанія так дбайливо накопичувала упродовж багатьох років, залишаючись заручницею примх непостійної публіки.

«А тепер настав час для моєї ручної гранати», – подумала Емма, перегортаючи сторінку.

– Ви не знайдете на стінах цієї зали засідань жодного олійного портрета мого батька, сера Г’юґо Беррінґтона, який нагадав би нам про його керівництво. Адже він зумів лише за кілька років поставити цю компанію на коліна, й довелося скористатися всією майстерністю та винахідливістю Росса Бьюкенена, щоб поновити свої статки, за що всі ми маємо йому бути вдячні довічно. Однак для мене ця остання пропозиція – занадто далекий крок, тому сподіваюся, що рада її відкине на користь продовження нашого основного бізнесу, який так добре слугував нам у минулому. Тому прошу правління проголосувати проти цієї резолюції.

Емма зраділа, коли помітила, що один-двоє старших членів правління, які раніше вагалися, зараз ствердно кивнули. Бьюкенен попросив інших директорів висловити власну думку, й упродовж години виступав кожен із них, за винятком Алекса Фішера, котрий уперто мовчав.

– Майоре, тепер, коли ви почули позицію своїх колег, можливо, ви б захотіли висловити свою.