Полная версия
Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861
А що ти тепер мені написав, то, здається, і дивуватися нічого, що я передав тобі просьбу Аксакова Івана об твоїх вір- шах задля його «Паруса»: дурний би лоцман був, коли б не забажав і не запрохав такого пловця, як ти, споряжаючи собі нового дуба чи паруса! А що він недогадлив був, задумавши упоруч себе посадити і нас всіх, тоді як треба було спорядити особиту лаву, то не зовсім гарно, да ще ж і не так погано, щоб уже і зовсім цуратися доброго чоловіка. Недоладня дуже була і його оборона того вельможного, що збрехнув погане слівце про березову кашу – і то правда! Мені, так же як і тобі, прийшлось воно дуже не по нутру; а коли б ти бачив, як розходивсь був тут старий Михайло наш – і Господи як!.. Да знаєш що: те вельможне княжа само зроду нікому не дало і одної ложки березової каші і, мабуть, не бачило зроду, як і годують єю, хоч і наварило такого кулешу, що, як кажуть у нас, – крупина за крупиною ганяється з дубиною… Бачить, сердечний, що накоїв тривоги, да вже й кається тепер на ввесь світ і цурається од тої несмачної страви, да ще й дякує добрим і всім людям, що так проплювали на його мисочку… Поглянь же незлим своїм оком на тую добру людину і посмійся тій кумедії, як баранча між вовками і само було здумало завити по-вовчому, а далі схаменулось, що неподоба. Така поворотка на добру стать стоїть того, щоб пересердіє змінити на милосердіє. Із ким на віку не траплялось помилиться то в слові, то в ділі. От хоть би і наш гарячий… Ну, да Господь і з ним, і з тим вельможним, і з лоцманом: щасти їм, Боже, на все добре, бо всі вони хочуть добра, і рвуться на добре, кожний по-своєму його розуміючи!..
Скажи, лишень, мені, брате милий, про себе, про твої думки і пісні: чи вже ж таки справді не дозволяють їх видавати і друковати?.. Чув я, що якийсь паливода навіжений там за гряницею тобі підпакостив… Ну, да твоя ж збірка вийшла би із-під тутешньої цензури. Нехай би хоть сам ясновельможний шеф жандармів процензурував із своїми многоочитими архіянголами… Не все ж у тебе таке, що не можна пропускати; половина більша такого, що і ваш гасило Мацкевич, і московський Безсомикін підпишуть: «Печатать позволяється!». Ну, з таких невинних баранчат і нехай буде твоя збірка тепер; а що таке є в тебе, що скаче, як кізки, те нехай з Богом вилежується собі, як льон добрий! – Ой як рада б була вся Україна, да й Московщина, побачити твою ватагу; я б і в епіграф поставив над нею вівчарську пісню:
Тереш, тереш, овечечки,Тереш, баранчата!За сим прощай, мій голубе сизий! Сердечне обнімаю тебе!
Твій Максимович.
Озовись до мене хоч інколи! Був я неділі з дві нездоров.
P. S. А тії три пісні твої, що ти дав для «Русской беседы» («Вечір», «Пустка», «Муза») – чи дозволиш там печатать по прежньому твому слову? – Чув іще я, що Куліш буде видавать «Хату»: чи вже дозволеніє вийшло?.. Чи вже він і досі на мене сердиться, і не прочахнув? – А я, єй-богу, вже пересердився на його, і хоч зараз рад би подать руку йому, руку мирову, по-прежньому, од щирого серця: бо чи вже ж таки він і довіку буде дуться на мене, як легке під покришкою, бувши більш двадцяти годів мені до любові!
Да й годі!
313. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна
6 грудня 1858. С.-Петербург
Благородний мій єдиний друже!
Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду. Повинно буть так. Кокарєв, як я бачу, забув про мої гроші, а нагадать йому нікому, проч тебе, а ти соромишся. Я думаю ось що зробить. Напиши ти Кокарєву письмо та й адресуй його на моє ім’я з передачею. Результат повинен буть такий: я получу свої гроші и лично познакомлюся з цим замечательним чоловіком. Добре було б, якби ти так зробив, або видумай лучше.
Скажи мені, будь ласкав, що б з мене тепер було, якби був я оженився на моїй любій Тетясі? Пропащий чоловік, та й білш нічого.
Не пишеш ти мені, чи був у тебе художник Раєв з моєю новою гравюрою. І чи бачився ти з графом Алексеем Сергеевичем? Як не бачився, то побачся і подякуй йому од мене.
У нас тепер африканський актер, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує. Не знаю, чи поїде він до вас. А білше нового нема нічого.
Цілую твою жінку, дітей і внучаток, нехай здорові ростуть та щасливі будуть. Поцілуй С[ергея] Тимофеича за мене, і Кетчера, і Міна, і Максимовича, і всіх, кого знакомого побачиш.
Оставайся здоров, мій друже єдиний, не забувай мене, твого рідного брата
Т. Шевченка.
1858. Декабря 6.
314. М. С. Щепкіна до Т. Г. Шевченка
12 грудня 1858. Москва
Друже!
Прилагаю письмо к Василью Александровичу Кокореву, прочти его и ежели найдешь его приличным в настоящем случае, то запечатай и поступи, как знаешь. Извини, что не тотчас отвечал: во-первых, переписка для меня – работа не по летам, а во-вторых, и дома не совсем хорошо, жінка дуже було занедужала. Тепер, слава Богу, трохи поправилась, а то було теє… і до попа уже доходило діло. Все это на меня, старого, имеет большое влияние. А тут еще не дождусь приезда г. Сабурова, и потому не знаю ничего о своей будущности. Прощай! Расписывать нічого: трудись, раб, а будущее в руці Господа. А по пословице: на Бога надейся, а сам не плошай. Обнимаю тебя много раз.
Твой М. Щепкин.
Батюшка просит Вас самих сделать адрес на письме Кокореву.
А. Щепкин.
12 декабря.
315. М. В. Максимович до Т. Г. Шевченка
21 грудня 1858. Михайлова Гора
21 декабря
1858-го. М[ихайлова] Г[ора].
Дякую Вам дуже за Ваш дорогий привіт ко мне, я очень обрадовалась, когда получила Ваше письмецо и, прочитавши, узнала, что Вы, слава Богу, здоровы; спасибі Вам за гарний Ваш «Сон» і за Вашу память обо мне; я думала, что Вы совсем меня забыли, а я об Вас часто думаю, що якби мені для Вас найти гарну і моторну добру дівчину к Вашому приїзду, буду шукать і выглядывать, а Вы до нас приезжайте, і тоді побачите самі, яка Вам дівчина приглянеться: у нас все гарні; Ви думали, що я і забула, чого Ви мене просили, а я зовсім і не забула, думаю, якби мені Бог поміг Вам найти гарну квіточку для нашого любимого і гарного українця; а тепер поздравляю Вас с праздником Рождеством Христовым, а также и с наступающим Новым годом, и желаю Вам от щирого своего сердца счастья, здоровья и успеха [в] Ваших занятиях; и дай Бог, чтобы в этом годе все наши желания [и]сполнились, о чем мы с Вами говорили, я бы от души желала, глядіть же, приезжайте до нас, будемо Вас ждать. Ще раз дякую за дуже гарний «Сон» і за пам’ять Вашу; прощайте, наш добрий і любимий земляче, желаю Вам ще раз от щирого сердца своего всего лучшего в мире; и прошу не забывать любящей Вас землячки Вашей
Маруси Максимович.
316. Т. Г. Шевченка до куратора Петербурзької шкільної округи I. Д. Делянова
23 грудня 1858. С.-Петербург
Его превосходительству господину попечителю
С.-Петербургского учебного округа,
тайному советнику и кавалеру
Ивану Давидовичу Делянову
Художника, отставного рядового
Тараса Григорьева, сына Шевченка
Получив высочайшее соизволение для проживания в столице, но нуждаясь в дневном пропитании, покорно прошу ваше превосходительство дозволить мне новое издание моих сочинений, напечатанных в царствование почившего в Бозе государя императора Николая I, под заглавием «Кобзарь» и «Гайдамаки», которых экземпляр при сем прилагается. Так как обе эти книжки составляют библиографическую редкость, то позвольте просить, по миновании в них надобности, возвратить их мне.
Тарас Шевченко.
23 декабря 1858 г.
С.-Петербург
317. Т. Г. Шевченка до В. Ф. Адлерберга
26 грудня 1858. С.-Петербург
Ваше сиятельство, милостивый государь Владимир Федорович!
Значительная часть петербургской публики, пораженная горькой вестью, что мистер Айра Олдридж более не ангажирован Дирекцией театров, имеет честь прибегнуть к вашему сиятельству с утешительной надеждой, что ваше высокое и благотворное покровительство искусству, столько известное, дарует нам отраду быть свидетелями продолжения представлений Айра Олдриджа на нашей сцене.
С глубочайшим почтением имеем честь быть вашего сиятельства покорнейшие слуги
Графиня Анастасия Толстая
Надворный советник Академии К. Ухтомский
………………………………………
Т. Шевченко.
26 декабря 1858 г.
318. В. О. Кокорєва до Т. Г. Шевченка
26 грудня 1858. С.-Петербург
Милостивый государь!
Прилагаю сто рублей и извиняюсь в медленности, которая произошла от болезни моей.
Когда Вы оправитесь, доставьте, пожалуйста, удовольствие познакомиться с Вами.
Примите уверение в душевном уважении.
В. Кокорев.
26 дек[абря]
СПб.
В Бассейной,
собственный дом.
319. А. I. Толстої до Т. Г. Шевченка
30 грудня 1858. С.-Петербург
Пожалуйста, Тарас Григорьевич, приходите завтра. От 7 до 10 будет у нас Олдридж и будет читать. Прошу Вас съездить к Кулишу и передать ему мое приглашение. Да нельзя ли пригласить и Александру Ивановну и Семена Степановича. Да смотрите же, устройте это.
Ваша Толстая.
Вторник,
30 декабря.
На четвертій сторінці:
Тарасу Григорьевичу
Шевченке
320. С. Хлебовського до Т. Г. Шевченка
1858. С.-Петербург
Bądź tak dobry, kochany Tarasie, przyszlij mi mój menekin, gdyż mi jest konecznie potrzebny i niemam teraz żadnego, wszystkie odemnie poodbierali.
Szanujący Cię
S. Chlebowski[6].
1859
321. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка
17 січня 1859. С.-Петербург
Батьку отамане кошовий
і мій єдиний друже!
Треба б було мені на тебе сердиться, та ні, розсердься ти перше на мене. Розсердься ти на мене за те, що я вторік ще аж у апрілі місяці получив твоє письмо ласкаве од М. М. Лазаревського та не промовив тобі й півслова й досі. Хоч би подякував за ті 10-ть карбованців, що ти во ім’я моє дав якомусь моєму братові Петрові Шевченку. Спасибі тобі, мій друже єдиний! У мене єсть брати Микита й Йосип, а Петра нема. Бог його знає, відкіля він узявся? Та дарма! Нехай собі здоровий буде. А ти здоровий і багатий. Не сердься ж на мене, мій друже єдиний, що я й досі до тебе не написав хоч на клаптику паперу. Якби сказать, що ніколи було, то таке слово смерділо б брехнею, а я не пошлю тобі смердячого слова.
А тепер я захожусь сердиться на тебе, отамане, наш батьку кошовий! Мабуть, ти давно в землях християнських не бував і доброї мови християнської не чував, що зовеш мене закадишним другом. Чи ж чути було коли-небудь меж християнами таке бридке, паскудне слово? Мабуть, ти, батьку, забув нашу християнську мову і дощенту побусурменився? Та дарма! Зови, як знаєш, тілько не забувай твого искреннего
Т. Шевченка.
17 января 1859 года.
С.-Петербург.
У нас тут складається «Хата», то чи нема часом у тебе якої доброї деревини на крокву або й сволок. Як є, то присилай її на ім’я П. А. Куліша або в Академію художеств Т. Г. Шевченку. Поцілуй тричі за мене свою стару і своїх діточок.
Не сердься на мене, мій друже єдиний, що я тобі пишу так небагато. Я ще й досі не відпочив після тії проклятої неволі. Як одпочину, то напишу тобі за одним заходом аркуш або й два.
Чи ти читав «Оповідання» Марка Вовчка? Як не читав, то я пришлю тобі.
322. Т. Г. Шевченка до М. Я. Макарова
7 лютого 1859. С.-Петербург
Дознайтесь, будьте ласкаві, чи буде дома завтра ввечері Варвара Яковлевна. Якщо буде, то і я до неї прибуду з І. С. Тургенєвим. І ви прибувайте, як матимете час. Оставайтеся здорові та не забудьте завтра вранці оповістить мене, искреннего вашого
Т. Шевченка.
7 февраля.
На звороті:
Высокоблагородному
Николаю Яковлевичу
Макарову.
323. Т. Г. Шевченка до М. В. Максимович
25 березня 1859. С.-Петербург
25 марта 1859.
Сьогодня був я у Александры Михайловны. Вона мені показувала ваше последнее письмо до неї. Спасибі вам, моє серденько, що ви мене згадуєте і не забуваєте моєї просьби. Спасибі вам ще раз і ще раз. Як Бог поможе мені до мая місяця кончить мої діла з цензурою, то насиплю повну кишеню грошей та й чкурну через Москву прямо на Михайлову гору. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так сталося, як гадається. Та вже нехай як буде, так і буде, а я хоч без грошей придибаю-таки до вас сим літом, та як Бог та ви поможете, то, може, й одружуся. Якби-то так сталося, дуже добре було б. Аж страх обісіло вже мені бурлакувати. На сей раз посилаю вам свій портрет, тілько ви його не показуйте моїй молодій, а то злякається. Оставайтеся здорові, нехай вам Бог помага на все добре. Згадуйте інколи искреннего вашого Т. Шевченка.
Передайте моїй будущій молодій княгині оцю невеличку і не весільну пісеньку:
Якби мені черевики,То пішла б я на музики…Горенько моє!Черевиків немає,А музика грає, грає,Жалю завдає!Ой піду я боса полем,Пошукаю свою долю:Доленько моя!Глянь на мене, чорнобриву,Моя доле неправдива,Безталанна я!Дівчаточка на музикахУ червоних черевиках —Я світом нужý…Без розкоші, без любовіЗношу свої чорні брови —У наймах зношу!..От вам і друга невеличка:
Якби мені, мамо, намисто,То пішла б я завтра на місто;А на місті, мамо, на містіГрає, мамо, музика троїста,А дівчата з парубкамиЛицяються… Мамо! Мамо!Безталанна я!Ой піду я Богу помолюся,Та піду я у найми наймуся,Та куплю я, мамо, черевики,Та найму я троїсті музики:Нехай люди не здивують,Як я, мамо, потанцюю…Доленько моя!Не дай мені вік дівувати,Коси мої плести, заплітати,Бровенята дома зносити,В самотині віку дожити.А поки я заробляю,Чорні брови полиняють.Безталанна я!Поздоровляю вас з святим Великоднем!
Фотограф збрехав, не приніс мені портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажіте їй, що я лисий і сивоусий, то вона, сердешна, і так злякається.
Як буде ласка написать до мене, то напишіть усе гарненько і дрібненько, та й адресуйте в С.-Петербург, в Академию художеств, такому-то, цебто мені.
324. Т. Г. Шевченка до Ради Академії мистецтв
16 квітня 1859. С.-Петербург
В Совет Императорской Академии художеств
художника Академии Тараса Шевченка
Прошение
Получив звание художника в 1844 году, с того времени я постоянно занимаюсь гравированием на меди. Представляя на благоусмотрение Совета две гравюры моей работы: одну с картины Рембрандта, изображающую притчу о виноградаре и делателях, другую с картины Соколова Приятели, покорнейше прошу Совет Императорской Академии художеств удостоить меня звания академика, если мои работы будут признаны удовлетворительными, или же дать мне программу для получения сего звания.
Художник Тарас Шевченко.
1859 года
апреля 16 дня.
325. Р. К. Жуковського до Т. Г. Шевченка
28 квітня 1859. С.-Петербург
Жалею очень, что не застал Вас, Тарас Григорьевич, но я теперь знаю Вашу квар[тиру] и постараюсь посетить Вас и час о чем потолковать, авось!
Вас уважающий
Р. Жуковский
28 апреля
1859 г.
Адрес жительст[ва]: у Влад[имира] ц[еркви],
дом барона Фредерикса с Графского переулка,
квар[тира] № 28,
спр[осить] Жуковского.
N. В. С 4-х часов всегда принять готовый.
На звороті листа начерк:
Шевченко Тарас. Автопортрет. 1859. Папір, туш-перо. 20,7×16,7.
326. Т. Г. Шевченка до Н. Б. Суханової
4 травня 1859. С.-Петербург
4 мая.
И вчера не мог и сегодня не могу насладиться вашим лицезрением, всемилейшая Наталия Борисовна. В субботу вечером, непременно, буду вас лично благодарить за фотографии, которые вы вручите сегодня вручителю сей неуклюжей и притом лаконической записки.
Искренний ваш Т. Шевченко.
На звороті:
Высокоблагородной Наталии Борисовне Сухановой.
В Большой Конюшенной. Дом Мятлевой.
327. Т. Г. Шевченка до Правління Академії мистецтв
5 травня 1859. С.-Петербург
В Правление Императорской Академии художеств
художника Тараса Шевченка
Прошение
Покорнейше прошу правление Императорской Академии художеств выдать мне вид на проезд в губернии: Киевскую, Черниговскую и Полтавскую, сроком на пять месяцев, для поправления здоровья и рисования этюдов с натуры.
Художник Т. Шевченко.
1859 года
мая 5 дня.
328. Т. Г. Шевченка до М. В. Максимович
10 травня 1859. С.-Петербург
1859.
10 мая.
Воистину Христос воскресе!
Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваше щиреє, ласкавеє письмо. В той самий день, як я получив його, заходився клопотать о паспорті, та й досі ще не знаю, чи дадуть мені його, чи ні. Перше в столицю не пускали, а тепер з ції смердячої столиці не випускають. Доки вони будуть згнущатись надо мною? Я не знаю, що мені робить і що почать. Утікти хіба нищечком до вас та, одружившися, у вас і заховаться. Здається, що я так і зроблю. До 15 мая ждатиму паспорта, а там що буде, то нехай те й буде. А поки що буде, посилаю вам свій портрет, тілько, будьте ласкаві, не показуйте портрет дівчатам, а то вони злякаються, подумають, що я гайдамацький батько, та ні одна й заміж не піде за такого паливоду. А тим часом одній найкращій скажіть тихенько, щоб рушника дбала та щоб на своєму огороді гарбузів не сажала. Так що ж, позичить, як на своєму не посадить. О! бодай так[о]ї сусіди одцурались!
Оставайтеся здорові, мій любий, мій єдиний друже! В маї або в іюні побачимось, а поки що де набачите, що гарбузи посажені, то так з коренем і виривайте.
Искренний ваш Т. Шевченко.
329. Т. Г. Шевченка до Д. О. Хрущова
24 травня 1859. С.-Петербург
24 мая.
Во имя Божие подождите меня в Москве до 28 мая. Если не можете, то с получением сего уведомьте.
Искренний ваш
Т. Шевченко.
330. Т. Г. Шевченка до М. О. Маркович
25 травня 1859. С.-Петербург
25 мая.
Спасибі тобі, моя доню любая, моя единая, що ти мене хоч у Дрездені згадала. Я ще й досі тут, не пускають додому. Печатать не дають. Не знаю, що й робить. Чи не повіситься часом? Ні, не повішусь, а втечу на Україну, оженюсь і вернуся як умитий в столицю. Коли ви вернетесь до нас? Якби через рік, то дуже добре було б. З Кожанчиковим я бачився позавчора, і він мені нічого не казав про «Ледащицю». Серденько моє! Не посилайте поки що нічого отим книгарям – поки вас лихо не прискрипало. Бо вони не бачать, а носом чують наші злидні. А втім робіть, як самі знаєте. Восени буде у нас свій журнал під редакцією Белозерского і Макарова. Підождіть трошки. А поки що нехай вам Бог помагає на все добре. Тричі цілую вас і вашого Богдася, амінь.
Т. Шевченко.
Як матимете час, то пишіть до мене через Камінецького, бо він знатиме, де я повертаюсь.
331. Т. Г. Шевченка до В. В. Тарновського (молодшого)
Травень 1859. С.-Петербург
Вручителю сего вручите сало.
Т. Шевченко.
На звороті:
Благородному Василию Васильевичу
малому
Тернавскому.
В доме Федорова.
332. Л. В. Тарновської до Т. Г. Шевченка
Травень 1859. С.-Петербург
Любезнейший Тарас Григорович!
Не знаете ли Вы адреса, где живет художник Трутовский, мне необходимо видеться с ним по поручению Николая Аркадича Ригельмана. Завтра мы надеемся уехать; итак, до радостного свидания на милой Украине.
Вам преданная
Л. Тарновская.
333. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка
2 червня 1859. Рачкевичі
Друже мой дорогой! На днях я узнал от молодого Чарноцкого, который встречал тебя у графини Толстой, твой адрес и хотел тебе писать, когда мне отдали твое письмо. Я хотел сказать тебе, как искренному моему другу, о величайшей милости Божьей, постигшей ныне меня. Так, друже мой дорогой! В Вильне, в том же месте, где одиннадцать лет тому назад я, кажется, навсегда прощался со всем дорогим в жизни, вблизи той чудотворной иконы Матери Божьей мне довелось встретить чудную женщину, которая согласилась быть спутницей моей на последние годы жизни… Я женюсь, мой милый Тарасе, и нахожусь в таком блаженном состоянии, какого даже в мечтах моих я не надеялся на земле. Невеста моя, лет 25-ти, высоко девственная, нравственная и эстетически даже богатая натура. Она несколько лет прожила за границей, искренняя подруга Богдана, любящая все нам дорогое, почитающая искусство и красоту во всех созданиях Божьих и глубоко религиозная. Три недели тому назад это совершилось, и я до сих пор не могу опомниться, не могу надивиться милосердию Божьему, пославшему мне, грешному, такой луч счастия. Она сама училась живописи, и мы скоро поедем на несколько месяцев за границу любоваться произведениями искусства и учиться, – пока предполагаемая реформа не потребует присутствия нашего здесь. Новые горизонты деятельности, любви и труда раскрыл Бог передо мной. Порадуйся и помолись за меня, друже мой дорогой!
Как истинный эгоист, я начал мое к тебе послание собственною моей историею, но я уверен, что ты в благородном сердце твоем обрадуешься моему счастью, и этих несколько слов родят в твоем воображении целую, по-твоему выражению, роскошную библиотеку, так, как я обрадовался содержанием твоего коротенького письма. Да, друже мой, как ты теперь счастлив, и как я сочувствую твоему теперешнему, так мне понятному счастью. Ты увидел Киев, широкий Днепр, твой хутор, твою Украину и все, все твое! Да благословит всякое создание Господа Бога и дивные дела его.
«Трио» твое, друже мой дорогой, не знаю совершенно, где ныне находится, может быть, ты с ним встретишься теперь на родине. Знакомые несколько лет тому назад люди разбрелись, и многих из них не знаешь, где искать, как же знать судьбу картины! Но у меня есть копия, помнишь, та, которую я делал в Каратау, я ее хранил в память тебя, друже мой дорогой, и незабвенных этих дней. Ныне посылаю ее тебе, друже мой дорогой; она, натурально, не заменит оригинала, на ты ее исправишь и во всяком случае она может пригодиться тебе. По миновении в ней надобности ты мне ее возврати так, как воспоминание, с которым мне тяжело было бы расстаться. Есть у меня еще подобная копия «Цыгана» – все, разумеется, к твоим услугам.
Гравюр твоих не прислал мне еще Сова, но я надеюсь получить их – во всяком случае, ты меня не оставишь без них – правда, мой друже? Многие оценят их лучше, правильнее меня, но более искреннего по сердцу приветствия они, ей-богу, не найдут нигде, и помни, что ныне не я один буду любоваться ими, а я вдвоем.
Почти три недели тому назад я дал моей невесте фотографию с этого знакомого тебе св. Петра, рисованного, помнишь, в Каратау – фотография отправлена к Богдану вместе с одним письмом твоим, именно тем, где ты упоминаешь о книжке его стихотворений. Он хранит несколько твоих рисунков и просил убедительно достать ему твой автограф, и во имя любви моей для обоих вас я расстался с этим письмом.
Возвратившись в Петер[бург], напиши мне, друже мой дорогой, – у меня теперь так преисполнено сердце, что я совершенно не способен писать длинные письма, но зато люблю всех моих друзей, кажется, еще искреннее.
Письма твои найдут меня всегда, где бы я ни был, если их адресовать будешь чрез Слуцк в имение Рачкевичи.
Целую тебя от целой души —
Твой Бронислав.
2 июня 1859 г.,
Рачкевичи.
Дописка М. М. Лазаревського:
20 июня 1859, Спб.
Третьего дня я получил это письмо с картинкою, которую оставил до твоего приезда. Кажется, на след[ующей] неделе я уезжаю домой.
Тв[ой] М. Лазаревский.
На четвертій сторінці:
Тарасу Григорьевичу Шевченке.
334. М. О. Марковича до Т. Г. Шевченка
Початок червня 1859. Дрезден
Учора одібрала Ваш лист, добрий мій та щирий Тарас Григорович. Тілько шкода, що Ви мені не сказали, куди се Ви замислили втікати і де будете мені мачухи шукати?
Жити у Дрездені добре, тихо. Робота йде дуже швидко. Більш тут зробиш у місяць, як де-небудъ у два роки. А Богданко поступив у німецьку школу і дуже з своєю вченостію несеться, а проте Вашої примовки не забув. «Щоб вас лихо не знало!» – каже німченятам, а вони тілько цікаво уші наставляють та дивляться на його. Коли б то Ви та перебігли якось за границю! Тут би Ви й діла багато наробили і одпочили б трохи. Ви сього слова не занедбайте, а, коли Ваша ласка, подумайте.
