Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Вибачайте, Бога ради, що змикитив трошки перед Вами, бо й досі не прислав передмови до теї казані. Якщо можете приткнуть її де-небудь, то пришлю, далебі, пришлю. Напишіть, будьте ласкаві, хоч троє словечок – велике спасибі скажу. Послав би й тепер ту передмову, так не дописана і не переписана: ніколи було і тепер дуже ніколи. Був я ще раз в Україні. Ненько рідная! Нехай тебе Господь милує! Сонце палило вдень, і місяць вночі!.. Надивився доволі на панів, попів і людей. Пани останню кров висисають, попи звичайно службу правлять, часом люльки курять, в карти грають та ще й добре випивають, а нарід бідний терпить, терпить та сльози нищечком витирає. Ніхто до його слова не промовить, ніхто йому не скаже, як то в світі Божому жить, щоб Богові вгодить і душі добро придбать. Прожив я в Корсуні неділь зо дві. Там, коли пам’ятаєте, рядом з братом моїм становий живе, так-таки хата коло хати. Як-то людей там мучать! Як вони кричать та плачуть! А становий в шляфроку по стані походжає, люльку тягне, заглядає… не скажу куди, та на ввесь рот свій репетує: «Дужче, дужче! Эх ты, бездельник! Я тебя самаво»… Прийшла якось до брата мого убогая жінка – на чоловіка жаліться, вклонилась, взяла благословення та й каже: «Батюшечко, серце, отець духовний! Змилосердіться надо мною, що я така нещасна, дайте пораду. Чоловік мене не злюбив вже годів з п’ять: попереду, було; все б’є, потім од миски одігнав, далі зовсім з хати вигнав, а тепер вже комору розкидає, щоб не було мені де й голову прихилить, в мене ж діточок п’ятірко од його-таки, хліба дастьбі, зодягнуться нічим. Заступіться, батюшечко, сердце, голубчику»! Розпитався брат мій ще трохи, та й каже: «Піди ж ти, голубко, до станового та попроси і його, та що він тобі скаже, тоді вже прийдеш до мене». – «Нехай мене Бог сохранить од того стану! Я ще зроду там не була», – сказала і трохи не заплакала. – «Не бійся, – каже їй брат, – хіба ти худе що зробила… іди; от і становий по двору ходить». Пішла та зараз і прибігла назад: побіліла, виду на її нема і труситься, неначе од пропасниці. «Що тобі таке?» – питає її брат. – «Оце! – насилу промовила і тяжко зітхнула, – і не стямилась, поки й до вас прибігла. Приходжу до його, вклонилась та й стала казать: ваше благородіє! така й така річ… А він, пробачайте, поганець, як крикнув, як затупотів ногами та почав нівечити мене словами, то я не знала вже, як і втікать од його. Нехай він западеться – той стан. Зроду-звіку не піду туди». Пораяв брат і сам, як міг, а мені й досі жаль тої жінки. Отаке-то! А то знов писарець невірний вилізе на «балкон» та звідтіль соцьких перекликає, та лає так скверно, що аж слухать сумно. Підошви не варт, а коверзує. Горе, та й годі!

Що б іще Вам сказать? Недавно наша духовна цензура благословила напечатать одну проповідь Філарета, що архієреєм в Чернігові. (Оцей самий Філарет недавно забрав з нашої консисторської архіви деякі бумаги, а деякі прислав в нашу архіву. Треба подивиться, може, що й ласеньке є. Я хочу написать до його, щоб він прислав з Глуховського монастиря Мельхиседекові бумаги. Філарет – розумний чоловік, тілько біда, що кацап, хоч і трудящий). Проповідь написана була по-кацапськи, бо Філарет і слова не втне по-нашому; так найшовся, бачте, священик, що переіначив ту проповідь. Воно так неначе й по-нашому, але зовсім по-кацапськи. В цензурі, щоб Ви знали, всі кацапи; от питаю я того, що благословив печатать: «Чи ви розібрали, що там написано?» – «Как же-с! – сказав він мені, – там все почти слова русские!» – Кумедія, та й годі!

Дописався до краю; тепер хоть і прощайте! Бувайте ж здорові! Щасти Вам Боже, де ви лицем повернетесь.

Ваш земляк Феофан Лебединець.

Чи скоро одчинять вашу «Хату»? Напишіть, будьте ласкаві. Якщо в нас тісно буде, то й до Вас – з чим Бог пошле. Думаю ще розказувать дещо. До Межиріча тепер не доїхав; Нехай іншим часом. В Умань писав два рази, та й досі нема нічого. З нового року, здається, будем печатать Мельхиседека і за Кушніра напечатаємо. Викохав я собі сина – журналом називають. Сам його на світ породив, без попа ймення дав і хрестив, кумів не бравши. Пішов він до синоду за благословенням. Коли б же то благословили, і щоб самому замість няньки буть. Не дай Боже, як перейде на чужі руки! Не навчать добру, і піде послухачем!..

354. В. Г. Шевченка до Т. Г. Шевченка

Жовтень 1859. Корсунь

…От що мені здавалось, читаючи книжку: неначе там занадто багато жалоби [скарги] за себе; якби вона не вся вкупі, якби воно не все разом… а то неначе з лишком вже розливається жовч!..

355. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка

2 листопада 1859. С.-Петербург

1859 г. 2 ноября.

Ще позавчора передано мені твоє і Прісине письмо, а я тілько сьогодні заходився одвітувать. За лежнею, бачиш, ніколи й посидіть. Погане ти пишеш про мою справу. Вольський, я знаю, добрий і щирий чолов’яга, та чи вдіє він що в цій справі? От що! Я пишу йому, а ти, будь ласкав, перешли або сам, як матимеш час, передай йому моє письмо. Нехай він тобі просто скаже: чи буде що з сього, чи ні? А поки каша, то будем масла добувать. У мене думка ось яка: яка твоя буде на се порада? Поки що буде, купить у Вольського дубів 40 лісу, вирубать, та й нехай собі сохне. А скласти його можна коло Пекарів, на Росі, на жидівській лісній пристані і пильні. Як ти думаєш, чи до ладу воно буде? Якщо до ладу, то хутенько напиши мені, то я зараз і гроші вишлю. Чи так, чи сяк, а де-небудь треба прихилиться. В Петербурзі я не всижу, він мене задушить. Нудьга така, що нехай Бог боронить всякого хрещеного і нехрещеного чоловіка.

Чи Хариту ще не приходив ніхто з нагаєм сватать? Якщо ні, то спитай у неї нишком, чи не дала б вона за мене рушників? Або нехай сестра спитає, се жіноча річ. Оті одуковані та не надрюковані панночки у мене у зубах нав’язли. Нехворощ!.. та й більш нічого!

А тим часом прошу твоєї щирої братньої поради – і перше так було, а тепер аж надто стало тяжко на самоті. Якби не робота, то я давно одурів би; а тим часом і сам не знаю, для кого і для чого роблю. Слава мені не помага, і мені здається, як не заведу свого кишла, то вона мене і вдруге поведе Макарові телята пасти…

Харитина мені дуже, дуже подобалась. Порадься з своєю жінкою, а з моєю сестрою, та й мені раду дайте. А поки що, нехай вам Бог помагає на все добре.

Щирий твій друг і брат Т. Шевченко.

Напиши Прісі, що як буде добре вчиться та не пустовать, то я ще кращий пришлю їй подарунок.

Нащот отієї книжечки ти сказав правду, і спасибі тобі!

Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної кріпачки.

Чи так, чи сяк, а я повинен ожениться, а то проклята нудьга зжене мене з світа. Ярина-сестра обіцяла найти мені дівчину в Керелівці; та яку ще вона найде? А Харита сама найшлась. Навчи ж її і врозуми, що вона безталанною зо мною не буде.

Максимович у Прохорівці уступає мені таке саме добро, як і у Парчевського, тілько що не коло Дніпра, от моє лихо! Видно Дніпро, та здалека, а мені його треба коло порога. Ні вже! нехай Вольський хоч чорта перескочить, а мені дружбу докаже. А нащот дубового лісу, як ти лучче придумаєш, так і зроби. Низенько кланяюся сестрі і цілую тричі Йосипка.

356. Т. Г. Шевченка до В. М. Лазаревського

11 листопада 1859. С.-Петербург

Шлю вам дві «Блудниці», обидві недороблені, у гості до вас не поїду, не можна, ніколи байдикувать, треба трохи полежать. Ви казали, що в вас єсть якась зелена рясна рослина на шталт хмелю чи винограду. Вручіть її вручителю «Блудниць», а я, не блудний, скажу вам спасибі.

P. S. А хміль таки хмелем.

На звороті:

Превысокоблагородному

Василию Матвеевичу

Лазаревскому.

357. Т. Г. Шевченка до П. Ф. Симиренка

26 листопада 1859. С.-Петербург

С.-Петербург.

26 ноября

1859.

Милостивый государь

Платон Федорович.

Сегодня получил я мои сочинения из цензурного комитета, сильно пострадавшие от долговременной пытки. Пострадавшие так, что издатель соглашается их напечатать на условии, на которое я не могу и не должен согласиться. Ваше благородное предложение приму я теперь как благодеяние с глубочайшей благодарностию. Издание будет стоить 1100 рублей. Если вы согласитесь получить ваши деньги экземплярами книги, для меня это будет легче. Если же деньгами, то я не обещаюсь вам уплатить ближе году с десятым процентом. Делайте как вам Бог на мысль положит. Книга выйдет из типографии к Новому году.

Я слышал, что здоровье Кондрата Михайловича после его путешествия значительно восстановилось. Дай Бог. Свидетельствую ему мое глубочайшее уважение. Поклонитеся от меня Федору Степановичу, Настасии Михайловне и трижды Татьяне Ивановне. У вас теперь в самом разгаре сахарное дело, и если не будете иметь время написать мне, то поручите это дело Алексею Ивановичу. Примите мое глубокое почтение.

Ваш покорный слуга

Т. Шевченко.

Мой адрес.

С.-Петербург, в Большой Морской

улице, дом графа Уварова. Его высокоблагородию

Михайлу Матвеевичу

Лазаревскому

358. Т. Г. Шевченка до О. І. Хропаля

26 листопада 1859. С.-Петербург

Щиро шануємий и многоуважаемый Алексій Іванович!

Мені оце прийшлось до скруту: сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а издатель, кацапська душа, половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені, будьте ласкаві, 1100 карбованців, і я вам з великою дякою пришлю к Новому року екземплярів книги на такую сумму або через рік гроші з невеликим процентом. Зробіть як знаєте і як вам Бог на розум положе. Поклоніться од мене тричі Кондрату Михайловичу, Федору Степановичу і всім, і всім! Титарівну ж тричі поцілуйте за мене, нехай воно здорове росте та щасливе буде! Оставайтесь здорові! Нехай вам Бог помагає на все добре! Не забувайте искреннего вашого Т. Шевченка.

P. S. Як побачите Т[абачнико]ва, то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носить. Другим разом я вам напишу, що він хотів зо мною зробить.

359. В. Г. Шевченка до Т. Г. Шевченка

Листопад 1859. Корсунь

…Обашморив другий грунт, недалеко од Триполля, на самім краї села Стайок, над самісіньким Дніпром, в іменії Пон[ятовсько]го. Там стоїть хуторець… Але ж місце, місце! То; мабуть, на всій довжині Дніпра не знайдеться такого. Тілько й біда, то старий упрямий Дніпро все потрохи бере щовесни тієї землі, так що, може, годів за 20–30, як не одверне, то і зовсім забере той грунт…

…Чоловік ти письменний; діло твоє таке, що, живучи над Дніпром на самоті тілько з жінкою, часом, може, треба б похвалиться жінці, що оце мені прийшла така і така думка, то оце я так написав, та й прочитать їй. Що ж вона тобі скаже?.. Тоді твоя нудьга ще побільшає, та вже тоді хоч сядь та й плач: ніхто нічого не поможе. Або як дасть Бог діточок, хто ж їм стежку покаже?.. Насунувши тобі таку увагу, я жду, що ти скажеш, і як воно по-твойому?..

360. Д. С. Каменецького до Т. Г. Шевченка

5 грудня 1859. С.-Петербург

Будьте ласкаві, Тарас Григорович, заходіться читать отсю коректуру. Да завтра і поверніть, щоб завтра виправить і до цензора послать ми успіли, а в понеділок або у вівторок і заходимось печатать. Як прочитаєте, то і пришліть із хлопцем Михайла Матвійовича в типографію.

Щиро прихильний до Вашої милості

Данило Каменецький.

5 декабря 1850.

N. B. Поправляйте пером і чистенько, щоб прочитать можно цензорові.

361. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка

7 грудня 1859. С.-Петербург

7 декабря.

Не було в куми і запаски, аж глядь – кума у плахті похожає. То так оце і з твоїми письмами сталося: вчора одно, а сьогодні друге. Спасибі тобі, мій рідний брате! мій друже єдиний! за твою турбацію. Вольський мені пише – тепер зробить нічого не можна. Пек йому, тому шепотинникові Парчевському, може, той клапоть од нас не втече. А поки що торгуйся якмога з Понятовським через того старого економа. У Києві у мене нема нікого такого, щоб хто добре знав Понятовського; пошукаю, чи не найду тут. Багатих усюди знають. Ще ось що: напиши мені, чи багато там землі у тій Забарі? Яка вона? Чи можна буде садочок розвести? Та ще щоб справді сердитий Дніпро не пошкодив? Розпитайся гарненько. До Чижова я завтра сам напишу або попрошу його великого приятеля Галагана: йому він щиріше скаже, як мені.

Тепер о Хариті. Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю? Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті? З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Так-то, брате мій! друже мій єдиний!

Харита мені подобалася, хоч я її й назирки бачив. Нехай ще сестра Ярина подивиться на неї, та що вона скаже, то так воно й буде. Мати всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.

У тебе, здається, годується кабан в сажі. Я бачив, як Харита йому їсти носила, і ти, певно, заколеш його к святкам, то пришли мені по почті 20 фунтів ковбас. Бо я лучче тричі в німця пострижусь і всю Пилиповку буду м’ясо їсти, як матиму німецькими ковбасами розговляться. Та щоб ковбаси були такі самі, як ми з тобою їли на меду у Гната Бондаренка, під яблунею сидячи. Нагадай лиш добре. Та якби до ковбас та ще й сала додать, то воно б дуже добре було! На се добре діло посилаю тобі 10 карбованців; решт оддай сестрі Ярині.

К новому року вийдуть печатні мої сочинения (не всі). Я через тебе пошлю чотири книжки Алексію Івановичу Хропалю, то тоді він тобі й скаже, як і що робить, а до того я й йому напишу.

Ще ось що: спасибі тобі, що ти зовеш на пораду і на розглядини сестру Ярину. Що ж вона побачить? Те, що й я бачив: Хариту та й більш нічого! А якби твоя жінка, а моя сестра, сказала слово, то це б було до ладу. Попроси її – нехай скаже, нехай порадиться.

А поки що буде, нехай Бог шле добре здоров’я і жінці, і діткам твоїм. Оставайся здоровий, та швидше пиши до мене, до твого іскреннього друга і брата Т. Шевченка.

О людській волі я розпитував; але ніхто нічого не знає, коли, як і що з того буде.

А дубового і ясинового дерева треба купить і вирубать, нехай собі лежить та сохне, поки що буде.

362. П. Ф. Симиренка до Т. Г. Шевченка

11 грудня 1859. Городище

Милостивый государь,

Тарас Григорович!

Большое спасибо Вам за Ваше письмо и еще большее за то, что Вы не забыли нас и обратились к нам по делу издания Ваших песней.

С этою почтою я послал письмо в Москву Савве Димитриевичу Пурлевскому и просил его выслать Вам 1100 рублей. По выходе книг прошу Вас отослать их на 1100 руб. в Москву Савве Димитриевичу, а он пришлет их нам сюда, и мы с Вами расквитаемся.

Кондрат Михайлович действительно чувствует себя лучше после поездки в Воронеж. Сахарное дело у нас действительно в разгаре, и дела много, а все-таки я нашел минуту написать Вам; но не думайте, что я так занят, что и папиросы некогда выкурить. Мы все часто вспоминаем Ваше пребывание у нас и душевно желали бы еще пользоваться Вашим обществом. Мы с Вами мало знакомы, кой о чем я хотел бы поговорить с Вами, да не было случая. Вы своими поэтическими рассказами так увлекали меня, что, бывало, все забываешь. Бог даст, увидимся и поговорим по правде, откровенно. Ведь Вы за правду не посердитесь. Скажите мне, хоть на первый случай, по правде, отчего Вы мое письмо написали на одном языке, а Алексею Ивановичу – на другом? Если Вас не утомляет переписка такая неинтересная, как моя, то я бы просил Вас написать мне когда-нибудь.

Желаю Вам того, что Вам может быть полезно, и в особенности здоровья. Ваше здоровье нужно для всех. Видите эгоизм мой.

Ваш покорный слуга

Платон Симиренко.

11 декабря 1859.

Городищенский сахарн[ый] завод, богоспасаемый

На звороті перекреслено:

Его высокоблагородию Михаилу Матвеевичу Лазаревскому. В С.-Петербурге, в Большой Морской, дом графа Уварова.

Іншою рукою дописано:

Тарасу Григорьевичу Шевченку.

363. Т. Г. Шевченка до В. В. Тарновського (старшого)

Жовтень – грудень 1859. С.-Петербург

Прочитайте і завтра вранці пришліть.

364. І. В. Гудовського до Т. Г. Шевченка

Жовтень-грудень 1859. Київ

Покорнейше прошу узнать, где можно приобрести и за какую сумму прессовый вал для прокатывания позитивного фотографического портрета, величину моей работы при сем мерку посылаю, а другую мерку со всем: портрет с картоном, на котором наклеивается портрет. Напишите, стальные или с каменной сподней доской более употребляются, и чтобы не из самых дорогих, но хороший; также к прессу нужно иметь несколько листов английского картону, которого в Киеве отыскать нельзя.

Если вал с пьедесталом будет неудобно к высылке, то пьедестал можно устроить и в Киеве; узнавши все, о чем я прошу, то покорно прошу написать мне, то я вышлю деньги, а пресс или вал лучше всего прислать через Контору транспортов («Надежда»), а мой адрес: художнику И. В. Гудовскому в Киев на Крещатике в доме купца Смирнова.

Если можно узнать, то напишите, как теперь фиксируют по отпечатании портрет на бумаге, и, если можно, весь процесс, как приготовлять позитивную бумагу и весь порядок до окончания, дуже, дуже за се подякую, бо я фіксірую дуже погано, а хто се напише, як земляк, то, далебі, пришлю пуд сала, або й більш самого найкращого.

На звороті ескіз з написами:

«Величина картона с портретом». «Величина портрета без картона».

На четвертій сторінці:

Прошение Тарасу Григорьевичу г-ну Шевченке.

365. В. В. Тарновського (старшого) до Т. Г. Шевченка

Кінець 1859. С.-Петербург

Когда Вы рассказывали мне, милый друг Тарас Григорьевич, содержание сочинения Вашего, я со всею откровенностью выразил Вам мою мысль о главном недостатке его и догадывался, что оно не удастся и в исполнении. Теперь я убедился, что самый великий талант падает, когда избирает ложный путь. Исполнение ниже Вашего таланта. Умоляю Вас, сожгите Вашу рукопись. Горько нам было бы, если бы мимолетное заблуждение положило пятно на Вашу славу, а вместе с тем и на нашу народную литературу.

Простите мою искренность, она внушена глубоким к Вам уважением и любовью к Вам и народу.

Ваш искренний друг

В. Тарновский.

1860

366. Т. Г. Шевченка до П. Ф. Симиренка

3 січня 1860. С.-Петербург

С.-Петербург.

3 генваря 1860.

С Новым годом поздравляю вас и весь завод ваш с механическими мастерскими, с паровым млином, с садом и со всем добром, сущим коло вас. А в особенности поздравляю с Новым годом Кондрата Михайловича, Федора Степановича и Настасью Михайловну. Нехай їм Бог шле довгий вік і добре здоров’я.

Спасибі вам за ваше письмо, двічі спасибі вам за 1100 карбованців. Я получив їх од г. Гротина 31 декабря уже минувшего года. Искренно благодарю вас. 15 або 20 генваря випуститься книга из типографии і в той же день пошлются экземпляры Савве Дмитриевичу Пурлевскому, а нецензурный экземпляр вам доставит брат Варфоломей. Ще ось що! Хто подає, то у того і просять. Примкніть во ім’я Божіє мого брата коло свого завода, хоч коло буряків; а він це діло дуже добре тямить. Йому так обрид отой нікчемний світлійший з своєю німотою, що він помандрував би на край світа, якби було можна і жінку з дітками у торбу покласти. Во ім’я Божіє привітайте його коло себе! Чоловік він не дуже дурний і не дуже розумний, а дуже, дуже щирий. У вас в заводі єсть школа, а в його малі діти, то воно дуже до ладу б було. Во имя святого просвіщенія привітайте його.

Свидетельствую глубочайшее почтение Татьяні Івановні і трижды цілую ваших діточок.

Искренний ваш

Т. Шевченко.

(Трижды кланяюсь Алексею Ивановичу).

367. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка

12 січня 1860. С.-Петербург

С.-Петербург. 12 генваря 1860 г.

Насилу я дождався твого письма; я вже думав, що ти, крий Боже! занедужав або принаймні на Бессарабію помандрував. За ковбаси і сало спасибі тобі, а як получу та покуштую, то ще раз скажу спасибі. Думаю, що вони такі самі будуть, як і ті, що ми з тобою колись під яблунею вкушали. Мені байдуже, що ми вже не ті стали, аби ковбаси не старілися, а з ними і ми помолодіємо. Коли б тілько нам отой хутір придбать та поєднать Хариту. Дуже, дуже я зрадів, що вона вподобалась Ярині. Чи Ярина ще й досі у тебе гостює? Як ще й досі, то нехай би вона нишком, посвоєму спитала Хариту, а ти б мені написав те слово, або сам спитай, що вона скаже?

Вольський мені пише, що Пекарі будуть Змі[єв]ського. Мені самому здається, що він моторненький панок; я з ним бачився в Черкасах. Нехай і буде добра надія, а з Понятовським тепер треба зробить; його вже прошено. Мені самому здається, що лучче взять на посесію, а тим часом роби, як тебе Бог навчить; якщо треба буде грошей, то пиши. На тім тижні вийде моя книга, то будуть і гроші. А дубового лісу все-таки треба купить заздалегідь, нехай собі сохне. Писав я позавчора про тебе до Семиренка; не знаю, що він тобі скаже. Як получиш мого «Кобзаря», то одвезеш їм усім по книжці, то може вони й поласкавішають.

Другим разом напишу тобі більше, а тепер бувай здоров. Поцілуй за мене сестру Ярину, Катерину, свою жінку і своїх діточок. Оставайся здоровий. Не забувай искреннего твого друга і брата Т. Шевченка.

368. Т. Г. Шевченка до А. О. Козачковського

24 січня 1860. С.-Петербург

Андрей Осипович!

Будьте ласкаві, перешліть три екземпляра в Прохоровку на имя Максимовича Михайла Александр[овича], а один екземпляр передай[те] Тарасевичу. А за це я вам подякую так, як за оті к[арасі та?] лящі Дніпрові.

Щирий ваш Т. Шевченко.

24 генваря

1860.

369. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка

24 січня 1860. С.-Петербург

Одвези сам книжки в Городище і оддай своїми руками; в Керелівку перешли, а п’ять книжок роздай кому сам знаєш. Та пиши мені, бо я вже аж утомився, ждучи твого листу.

370. Д. С. Каменецького до Т. Г. Шевченка

Грудень 1859 – січень 1860. С.-Петербург

А Ви узяли з собою, Тарас Григорович, коректуру «Наймички»? А сьогодні, не дождавшись її од Вас, ми з одним земляком провірили її гарненько да половину й напечатали – ось і оттиск: здається, вірно! Кінець іще не напечатали: його я, виправивши перву коректуру, принесу Вам завтра або позавтрому.

Шлю вам туфлі, чи вподобаєте і чи прийдуться по нозі – коли будуть малі, дак можна буде і перемінить.

Щиро прихильний до Вашої милості

Данило Каменецький.

371. Т. Г. Шевченка до П. Ф. Симиренка

1 лютого 1860. С.-Петербург

1860.

1 февраля.

Платон Федорович!

Сегодня просьба моя к вам такого содержания. Редактор журнала «Народное чтение», желая поместить в своем журнале краткую биографию Кондрата Михайловича и Федора Степановича, обратился ко мне как к лично их знающему. Я ничего не знаю. Да если бы и знал, то без їх волі нічого б не сказав. Спитайте ж ви їх, і як буде на се їх воля, то коротесенько напишіть мені одні тілько факти і пришліть брошуру о вашем заводе. На сей раз годі, ніколи, вибачайте. Кланяюся Татьяні Івановні і цілую ваших діточок.

Т. Шевченко.

Чи получили ви «Кобзаря»? Недодрюкований екземпляр, може, я вам сам привезу.

На звороті:

Благородному Платону Федоровичу Семеренку.

372. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка

1 лютого 1860. С.-Петербург

1860. Февраля 1.

Ти мені дуже нашвидку писав, а я тобі оце навзаводи пишу: ніколи. Ось що: чи получив ти моє письмо і «Кобзаря»? Чи був ти у Городищі і чи бачився з П. Ф. Семеренком? Якщо бачився, то напиши мені, що він тобі сказав? Та ще ось що: напиши мені гарненько, що то за пан Трощинський. Де той Кагарлик? І що то за ґрунт, що він нам пропонує? Що він коштує? Я се літо до тебе не приїду: ніколи. Роби, як сам знаєш; о грошах не турбуйся. «Кобзар» добрий чинш платить, спасибі йому. Та напиши мені хоч півслова о Хариті; вона мені спать не дає. Оставайся здоров. Цілую твою жінку і твоїх діточок.