Полная версия
Повість про Ґендзі. Книга 1
«Тепер уже пізно горювати. Все на світі відбувається так, як судилося, – сказав Кореміцу. – Я зроблю все, що від мене залежить, щоб ніхто нічого не довідався». – «Так, ти маєш рацію. Та все одно мені дуже гірко відчувати провину, що через свою легковажність став причиною її смерті. Будь ласка, не розповідай нічого пані Сьосьо. А тим паче монахині, яка не раз застерігала мене, бо мені буде дуже соромно…» – «Та й іншим монахам я розповів усе зовсім по-іншому», – запевнив Кореміцу.
Почувши краєм вуха, що ніби щось скоїлося, служниці дивувалися: «Що ж сталося? Каже, начебто зіткнувся зі скверною, до палацу не ходить, а тільки про щось шепочеться з Кореміцу й зітхає…»
«Прослідкуй, щоб усе зробили як годиться», – сказав Ґендзі й нагадав, щоб справили відповідну службу. «Звичайно, тільки не треба зайвої пишності», – відповів Кореміцу, готовий вирушити в дорогу. «Може, ти вважатимеш такий мій вчинок недоречним, – сказав дуже засмучений Ґендзі, – але я не матиму душевного спокою, якщо не побачу ще раз її тлінні останки. Поїду верхи…» «Що за безглузде бажання!» – подумав Кореміцу й відповів: «Якщо ви так задумали, то нема ради. Але в такому разі виїжджайте негайно, щоб повернутися до сутінок». Переодягнувшись у мисливську одежу, зшиту недавно для таємних побачень, Ґендзі спорядився в дорогу.
Його душу опанував украй сумний настрій. Однак, навіть приготувавшись до такої незвичайної подорожі, він, навчений недавно пережитими небезпеками, не переставав мучитися сумнівами – мовляв, може, не треба їхати? Але його горе було настільки глибоким, що Ґендзі подумав: «Якщо не тепер, то коли, в якому світі, побачу її обличчя?» – і таки зважився вирушити в дорогу в супроводі Кореміцу й того самого охоронця.
Дорога здавалася нескінченною. Місяць сімнадцятої ночі світив так яскраво, що біля річки Камо смолоскип ледве виднів, а коли показалася гора Торібено,[98] завжди така лиховісна, Ґендзі наче й не помітив її. І от у душевному сум’ятті вони добралися до Східних гір. Навколишня місцевість справляла гнітюче враження, а хатина монахині, крита дошками, з капличкою поряд, мала жалюгідний вигляд. Крізь її стіни ледь-ледь пробивалися відблиски лампад, всередині плакала самотня жінка, а надворі кілька монахів розмовляли і навмисне приглушеними голосами шепотіли молитви Будді. Як тільки скінчилися вечірні служби в навколишніх храмах, настала тиша. Тільки біля храму Кійомідзу[99] мерехтіли вогні й видніли численні людські постаті. Коли високоповажний монах, син монахині, урочисто читав сутру, то Ґендзі не міг стримати жодної сльозини.
Увійшовши в хатину, Ґендзі побачив, що світильники відсунуто убік, а Укон лежить за ширмою. «Нещасна, як їй, напевне, тяжко!» – подумав Ґендзі. Поглянувши на покійну, він не відчув страху, навпаки, вона здавалася йому такою ж чарівною, як і колись. Взявши її руку, він заридав, заливаючись сльозами: «О, якби я міг іще раз почути твій голос! За що мені судилося так недовго любити тебе всім серцем? Навіщо ти залишила мене в полоні відчаю?»
Поважні монахи, не знаючи, хто перед ними, тільки дивувалися і також плакали. «Ви поїдете зі мною до садиби на Другій лінії», – сказав він Укон, а вона, ридаючи, відповіла: «Від самого її дитинства я протягом багатьох років відчувала до неї щиру прихильність і ні на мить не розлучалася з нею, тож куди я піду тепер після раптової розлуки? Як же я розповім іншим служницям про те, що трапилося? Мені й так тяжко, а вони зчинять ґвалт і звинуватять мене у всьому. О, якби я могла спопеліти й податися вслід за нею!»
«Я вас розумію, але так ведеться у світі. Розлука не може не засмучувати, але раніше чи пізніше кожен прийде до своєї життєвої межі. Тож заспокойтесь і довіртеся мені, – вмовляв її Ґендзі, але відразу зізнався: – Та й мені здається, що я не переживу такого горя…» Він справді був ненадійною опорою. «Ніч, здається, наближається до світанку. Час негайно повертатися», – нагадав Кореміцу, й Ґендзі з важким тягарем на серці, озираючись, вийшов.
Дорога була волога від роси, а ранковий туман такий густий, що Ґендзі подумав, неначе блукає хтозна-де. Він згадував, як покійна лежала, прикрита його червоною накидкою ще з останньої ночі, й дорогою запитував себе: «З якої причини судилася мені така доля?» Він насилу тримався в сідлі, тож Кореміцу доводилося підтримувати його. А поблизу берега річки Камо Ґендзі сповз з коня на землю і в пригніченому настрої вимовив: «Невже мені доведеться вмерти на цій дорозі? Здається, я вже не зможу добратися додому…» Почувши ці слова, розгублений Кореміцу подумав: «Треба було відмовити йому, хоч би скільки просив, і не брати в таку подорож», – і в розпачі помив у річці руки й почав молитися богині Каннон храму Кійомідзу.
Врешті-решт Ґендзі зібрав усі сили духу й, подумки молячись Будді, з допомогою Кореміцу таки дістався до садиби на Другій лінії. Жіноча прислуга, стривожена таким незвично пізнім його поверненням, ремствувала, зітхаючи: «От біда! Останнім часом він не мав спокою і частіше, ніж завжди, кудись їздив потайки, а от учора повернувся зовсім змученим, тож навіщо було знову виїжджати?»
Ґендзі справді зліг і через два-три дні зовсім занепав здоров’ям. Чутка про це, дійшовши до палацу, всіх надзвичайно занепокоїла. У храмах безперестанку підносилися молитви до Будди, справлялися незчисленні служби, обряд очищення душі й замовляння проти злих духів. Неперевершена краса Ґендзі завжди викликала у людей всієї країни великий подив, а тому неприємна звістка їх не на жарт стривожила: «Невже недовго залишилося йому жити на цьому світі?»
Незважаючи на хворобу, Ґендзі покликав Укон і, виділивши їй кімнату поруч зі своїми покоями, прийняв на службу до себе. Кореміцу, долаючи власну розгубленість, намагався допомогти їй звикнути до нових обов’язків, бо відчував, що їй потрібна стороння підтримка. Коли хвороба трохи відступала, Ґендзі викликав Укон до себе й давав їй різні доручення, тож вона досить швидко освоїлася із завданнями. У чорній жалобній одежі ця молода жінка не була миловидою, але й не здавалася зовсім непривабливою.
«Навдивовижу коротким виявилося наше кохання, пов’язане клятвою, однак і я, напевне, недовго житиму на цьому світі! Ви ж утратили свою надійну опору, тож якби мені судилося довше жити, я підтримав би вас у такому горі, але, на жаль, боюся, що невдовзі піду вслід за нею», – тихо промовив Ґендзі й знесилено заплакав. Почувши ці слова, вона з жалем подумала, що якби так сталося, то до одного горя додалося б друге.
Прислуга у садибі на Другій лінії не мала спокою, ніби втратила під ногами землю. З палацу плавом плив потік гінців. Почувши про занепокоєння Його Величності, Ґендзі намагався зібрати всі сили, щоб одужати. Лівий міністр, оточивши зятя опікою, щодня провідував його, замовляв потрібні в таких випадках обряди, й, можливо, завдяки цьому тяжка хвороба через двадцять днів почала відступати, не залишаючи жодних поганих наслідків. Саме тієї ночі закінчувалося очищення від скверни, й Ґендзі, щоб позбавити Його Величність від іще більших турбот, перебрався у свої палацові покої. Лівий міністр привіз його у власній кареті й по дорозі неабияк стомив його різноманітними настановами про потребу стриманості від різних життєвих спокус. Ґендзі ще довго здавалося, ніби він сам не свій і відродився зовсім в іншому світі. На двадцятий день дев’ятого місяця Ґендзі цілком одужав, а про його хворобу нагадувало лише вкрай змарніле обличчя, яке, однак, надавало йому ще більшої чарівності. Цілими днями він поглядав надвір і плакав. Дехто з прислуги дивився на нього з підозрою і казав: «Невже злий дух оволодів ним?»
Одного тихого вечора Ґендзі покликав до себе Укон на розмову. «Все-таки дивно… – казав він. – Чого вона приховувала своє ім’я? Прикро, що не знала, як я її любив, навіть якби справді була «дочкою рибалки» й сторонилася мене». – «Та хіба вона мала серйозні підстави для скритності? Будь-коли могла назвати своє скромне ім’я. Але від самого початку стосунки з вами здавалися їй неймовірними. Вона казала, начебто все це їй тільки сниться. Мовляв, думала, що ви мали на меті легковажну розвагу, якщо не видавали, хто ви є, а тому страждала», – розповідала Укон.
«Яке безглузде суперництво! Я зовсім не мав наміру приховувати свого імені, просто ще не звик робити непохвальних учинків. Його Величність наставляв мене триматися в рамках пристойності, та й високе становище вимагало стриманості, адже будь-який жарт з моїх уст набував великої ваги. І от того вечора вона раптом так заволоділа моїм серцем, що я подумав, ніби це доля судила нам зустрітися, і тим самим зазнав і радості, й водночас гіркоти. Навіщо моє кохання до неї було таким глибоким, якщо тривало так недовго? Розкажіть мені докладно про неї все, що знаєте. Тепер уже нема чого приховувати. Через кожних сім днів треба буде писати імена будд, але для кого? І за кого мені молитися?» – питав Ґендзі.
«А що ж я могла б від вас приховувати? Просто я думаю, що після її смерті не годиться розводитися про те, що за життя вона вважала таємницею… – відповіла Укон. – Батьки її рано повмирали. Батько прозивався Саммі-но цюдзьо, тобто мав звання «цюдзьо» і третій ранг. Він безтямно любив дочку, але, видно, через переживання від невдач у службовій кар’єрі передчасно покинув цей світ, а після того як його не стало, чисто випадково вона зійшлася з паном То-но цюдзьо (тоді ще у званні «сьосьо» – молодшого офіцера Імператорської охорони). Упродовж трьох років він підтримував з нею щирі любовні стосунки, але торік восени з дому Правого міністра[100] надійшов погрозливий лист, тож вона, людина боязкої вдачі, мимоволі заховалася у своєї годувальниці в західній частині столиці. Живучи в її убогій оселі, вона задумала перебратися в яке-небудь гірське село, та оскільки в нинішньому році цей напрям виявився забороненим, то вона, перечікуючи заборону, тимчасово зупинилася в тому жалюгідному місці, де ви, на превеликий для неї жаль, вперше її помітили. На відміну від інших людей, вона була дуже сором’язлива й понад усе на світі боялася, що хто-небудь дізнається, що в неї на душі, а тому, напевне, здалася вам потайною». – «Саме так», – подумав Ґендзі, зіставляючи її розповідь з історією, колись почутою від То-но цюдзьо, і ще ніжніше згадав про покійну. «То-но цюдзьо сумував, що не може знайти дитини, – сказав він. – Значить, це таки правда?…»
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Квітка (wisteria, горобейник) мурасакі – непримітна лугова рослина, з коренів якої отримують пурпурову фарбу, колір кохання. Фарба фудзі-іро, або мурасакі-іро, в японській колористиці є найбільш шляхетною. Наприклад, негласно, згідно з протоколом, якщо відомо, що на державному прийомі імператриця буде в сукні кольору фудзі, або мурасакі, то інші дами мають подбати про іншу колористику свого одягу.
2
В японській історіографії періодизація історії відмінна від європейської.
3
Думка, що прийшла в музеї Д’Орсе в Парижі. Мине час, і твори японських імпресіоністів з’являться водночас або навіть раніше, ніж імпресіонізм у Франції. Це школа «Укійо-е» – Утамаро, Хокусаї, Хіросіге та ін.
4
Ньоґо – придворна дама третього (після імператриці) рангу, зазвичай принцеса або дочка міністра, яка могла стати імператрицею; кої – наложниця, придворна дама четвертого-п’ятого рангу, як правило, дочка придворного четвертого-шостого рангу.
5
Стародавня японська назва Китаю.
6
Ян Ґуйфей – улюблена наложниця китайського імператора танської династії Сюаньцзуна (685–762), любов до якої, зокрема, стала причиною заворушення під проводом Ань Лушаня. На вимогу повстанців імператор був змушений її стратити. Коханню Ян Ґуйфей і Сюаньцзуна присвячена поема «Вічний смуток» китайського поета Бо Цзюйі (772–846).
7
Наложниця жила в покої Кокіден.
8
Кіріцубо (офіційна назва цих покоїв – Сіґейса) – покої павлонії. В садку біля покоїв наложниці росла павлонія.
9
Покої імператора були досить далеко від її покоїв, на протилежному боці палацу.
10
За східним звичаєм у вік дитини повністю зараховувався рік народження, незалежно від дня народження.
11
Хакама – шаровари.
12
Гори на схід від столиці, де відбувалося поховання.
13
Виконавиця доручень імператора (мьобу), в якої батько, чоловік або старший брат був охоронцем воріт Імператорського двору, озброєний луком і стрілами в сагайдаку (юґеї).
14
Цитата з вірша: «В пітьмі нічній / Побачення з тобою / Не більш реальним видалось мені, / Аніж ті сни, / В яких до тебе лину!» (див. «Збірку старих і нових японських пісень», 647, у перекладі Івана Бондаренка; тут і далі вірші з цієї збірки подаються в його перекладі, крім кількох випадків, позначених посиланням на оригінальну назву антології «Кокінвакасю», – прим. перекладача).
15
Друга за старшинством придворна (після найсі-но камі – розпорядниці) з жіночої прислуги імператора.
16
Хаґі – леспедеца двоколірна, кущова рослина, яка восени розпускає рожево-бузковий цвіт; долина Міяґі поблизу м. Сендай славилася її заростями. Згадуючи про кущик хаґі, Імператор має на увазі малого сина. Роса – метафора сліз – у долині Міяґі («мія» – «палац») символізує смуток в Імператорському палаці.
17
Цитата з вірша невідомого автора: «Нехай ніхто не знає, / Що все ще я живу. / Бо соромно, / Що сосни в Такасаґо / Подумають про мене» (збірка «Кокінрокудзьо», 03057). Сосни в Такасаґо – символ довголіття.
18
Мається на увазі Імператорський палац.
19
Імператор Уда – правив упродовж 867–931 рр.
20
Ісе – японська поетеса початку Х ст. Кі-но Цураюкі (868–945) – один з найвидатніших поетів стародавньої Японії, укладач антології «Збірка старих і нових японських пісень» («Кокінвакасю») і автор відомої передмови до неї.
21
У поемі «Вічний смуток» розповідається, що після смерті Ян Ґуйфей китайський імператор Сюаньцзун посилає чарівника в царство безсмертних розшукати коханку й той приносить її шпильку та заповітні слова, відомі лише їм обом, як доказ, що бачився з нею.
22
Тайє – озеро, Вейан – палац у Чан’ані, стародавній столиці Китаю.
23
Слова з поеми «Вічний смуток».
24
Слова з поеми «Вічний смуток».
25
Від 1-ї до 3-ї години ночі; варта – одна з дванадцяти одиниць часу, використовувана при зміні вартових.
26
Існувало повір’я, що вродливу людину нечиста сила забирає зі світу молодою.
27
Йдеться про класичну китайську філософію, історію, поезію тощо.
28
В той час кото означало будь-який вид струнних інструментів.
29
Перед її покоєм у садку росла гліцинія (фудзі).
30
Приблизно 3-тя година пополудні.
31
Принц-спадкоємець.
32
Укладання молодят у спільне ліжко.
33
Уцікі – один з різновидів білого жіночого одягу, який дарували під час урочистостей.
34
Йдеться про приятеля і суперника Ґендзі, в наступних розділах відомого як То-но цюдзьо.
35
Персонаж загубленого любовного роману.
36
Другий за старшинством офіцер Імператорської охорони – Лівої або Правої.
37
Йдеться про буддійський обряд, дуже схожий на християнський піст.
38
Носі – верхній буденний чоловічий одяг придворного.
39
Цитата з вірша: «Що б не зробив – / Виходить все не так. / Що б не сказав – / Усе не те, що треба… / І зустріч – мука, і розлука – жах!» («Збірка старих і нових японських пісень», 1060).
40
Метафора привільного життя, запозичена з китайської поезії.
41
Острівна гора, країна безсмертних.
42
Надзвичайне свято Камо відбувалося одинадцятого місяця за місячним календарем, а звичайне, відоме також як Свято мальв, припадало на четвертий місяць.
43
Богиня осені як втілення гори Тацута, славної красою осіннього листя, покровителька ткацтва.
44
Небесна Ткаля – персонаж легенди про Ткалю й Волопаса (про зірок Вега й Альтаїр), які живуть розділені Небесною рікою (Чумацьким Шляхом) і зустрічаються один раз щороку на мості, створеному зграями сорок.
45
Слова з народної пісні у стилі «сайбара»: «Біля джерела в Асука / Я радо б відпочив / Гей-гей! / І тінь там густа / І вода прохолодна / І трава для коня соковита».
46
Один з двох ладів японської класичної музики, що приблизно відповідає мінорному ладу західноєвропейської музики.
47
Тринадцятиструнний щипковий інструмент, завезений з Китаю.
48
Одна з шести основних тональностей японської класичної музики.
49
У своєму вірші під гвоздикою (в оригіналі – «надесіко») жінка розуміє свою дочку. У свою чергу То-но цюдзьо у своєму вірші вводить іншу назву гвоздики – «токонацу» («вічне літо»), натякаючи на любовне ложе, оскільки «токо» означає не тільки «вічне», але й «ложе», а «нацу» – «літо».
50
Слова з вірша: «Думав, що ніколи / Навіть пил / Не впаде на гвоздику – / Ложе, де ми колись / З коханою лежали» («Кокінвакасю», 167).
51
Богиня щастя, відома своєю красою.
52
Цитата з одного вірша Бо Цзюйі, в якому вихваляється перевага одруження з бідною дівчиною.
53
Як правило, чоловіки писали ієрогліфами, а жінки – літерами «кана», створеними внаслідок спрощення деяких ієрогліфів.
54
Цей вірш створений за мотивами танки: «Мабуть, / Під вечір милий завітає: / Заздалегідь / Маленький павучок / Для нього пастку з павутин сплітає» («Збірка старих і нових японських пісень», 1110). За давнім повір’ям, павук був провісником зустрічі з коханим.
55
Йдеться про класичні твори, призначені для освіти чоловіків: «Історичні записки» Сима Цяня, «Історія ранньої династії Хань» Бань Ґу, «Історія пізньої династії Хань»; «Книга пісень», «Книга документів», «Книга змін», «Весни й осені», «Книга ритуалів».
56
Цього дня придворні обмінювалися мішечками «кусудама» з пахощами лепехи та полину, а також проводилися змагання у стрільбі з лука.
57
Одне з восьми небесних божеств, які, спускаючись на землю, пересувалися, змінюючи напрям через кожних п’ять днів. Рухатися людині в такому напрямі вважалося небезпечним.
58
Слова з народної пісні «Коштовний глечик», в якій ідеться про те, що господар поставив перед гостями глечик з вином, а сам побіг шукати закуску на березі – їстівні водорості.
59
Йдеться про Уцусемі, другу дружину Ійо-но суке.
60
«Вранішнє лице» (оригінальна назва – «асаґао») – іпомея, що цвіте рожевим і блакитним кольором, розпускаючись зранку і в’янучи надвечір.
61
Слова з народної пісні «Мій дім» у стилі «сайбара»: «Повішено завіси й штори, / Тож прийди, благородний юначе, / Станеш зятем моїм. / Чим пригостити тебе? / Може, вушком морським, трубачем? / Чи морським їжаком?»
62
Гра слів: Ґендзі мав звання «цюдзьо», тобто офіцера Імператорської охорони.
63
Слова з вірша: «Якщо кохаєш – / Честю дорожи! / Що ти бував не раз в моїй оселі, / Хто б не питав – / Нікому не кажи!» («Збірка старих і нових японських пісень», 811).
64
Цей вірш складений за мотивами такої танки: «Чим я розвію / Кохання тугу, / Коли вночі не сплю, / Щоб хоч у сні / Побачитись з тобою? («Сюівакасю», 735).
65
Міфічне дерево, що начебто росте в місцевості Сонохара. Побачене здалека, воно зникає, коли до нього підійти близько.
66
Цей вірш складений за мотивами танки: «Росте в Фусея / В полях Сонохара / Дерево-мітла. / Здалека видно, / Як підійдеш – зника» («Кокінрокудзьо», 33865).
67
Дочка Ійо-но суке від першого шлюбу, Нокіба-но оґі.
68
Дружина Ійо-но суке і сестра Коґімі.
69
Вільна клітина на дошці поряд з шашкою. Шашка випадає з гри, якщо всі його «даме» зайняті шашками супротивника.
70
Ситуація, коли наступний хід веде до безглуздого повторення попередньої позиції.
71
Провінція Ійо славилася мінеральними джерелами.
72
Слова з такої танки: «Під горою Судзука / Залишила рибачка із Ісе / Одежу свою. / Кожен тепер побачить, / Як просякла сіллю вона» («Ґосенвакасю», 719).
73
Тобто Нокіба-но оґі.
74
Йдеться про вулиці, що, пролягаючи зі сходу на захід і перетинаючись з дорогами, які проходили з півночі, від Імператорського двору, на південь, розділяли Кіото на окремі квартали, де розміщувалися традиційні садиби столичної знаті.
75
Слова з танки: «Який мені / Притулок відшукати / На цій землі? / У мандрах проживу / І просто неба буду ночувати!» («Збірка старих і нових японських пісень», 987).
76
Слова з вірша типу «седока»: «Як звуть ці квіти, / Що, неначе сніг, / Поля встелили? – / Ту, що так далеко, / Спитав би я, / Якби спитати міг…» («Збірка старих і нових японських пісень», 1007).
77
Рослина з родини гарбузових, legenaria siceraria, що розцвітає ввечері і в’яне вранці.
78
Адзарі – монах-наставник, зразок служіння в буддійській секті Тендай і Сінґон.
79
Будда Аміда – володар Чистої землі, найшанованіший будда стародавньої Японії.
80
Слова з танки: «Безсмертя зичимо, / Згадавши їх тепло… / Як би хотілось дітям, / Щоб на світі / Розлук з батьками не було» («Збірка старих і нових японських пісень», 901).
81
Слова з танки: «Як вогники / Вечірніх світлячків, / Я також пломенію від кохання… / Вона ж цього / Не хоче помічать» («Збірка старих і нових японських пісень», 562).
82
Тобто пані Рокудзьо.
83
Нокіба-но оґі.
84
Нижня жіноча одежа, що прив’язувалася стрічками до талії.
85
За стародавньою легендою, бог Кадзуракі мав потворну зовнішність і збудував міст, яким користувався лише вночі.
86
Каріґіну – мисливський одяг, що складався з каптана й коротких шароварів.
87
Слова із одного вірша Бо Цзюйі.
88
Одяг з підкладкою.
89
Щоб піднятися на вершину священної гори Мітаке, треба було упродовж тисячі днів поститись і молитися Учителю Прийдешнього – будді майбутнього часу Міроку.
90
За поемою «Вічний смуток» Бо Цзюйі, китайський імператор Сюаньцзун зустрічався зі своєю наложницею Ян Ґуйфей у Палаці Довголіття.
91
Очевидно, йдеться про стосунки Юґао й То-но цюдзьо.
92
Цитата з вірша: «Навіть якщо навіки перестане текти / Вода у річці Окінаґа, / В якій норці пірнають, / Та для розмови, люба, із тобою / Не вичерпаю слів ніколи» («Ман’йосю», 4458).
93
Слова з вірша: «В селі занедбанім / І люди постаріли – / Як їх оселі. / А за тином сад / Нагадує мені поля осінні» («Збірка старих і нових японських пісень», 248).
