30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року

Не виправдали себе і надії надати соціалізму друге дихання шляхом застосування у рамках радянської економіки таких ринкових категорій як самофінансування, самоокупність та самоуправління. Це пояснюється тим, що вже у задумі реформа була половинчатою – вона не зачіпала основ командної системи; не планувала реформування матеріального постачання; не ставила у практичну площину розбудову ринкової інфраструктури – банків, товарно-сировинних бірж тощо. Такий характер реформи зумовлював розбалансування в економіці, наростання деформацій та диспропорцій. Зокрема, темпи зростання продуктивності праці значно відставали від темпів збільшення заробітної плати. Якщо у 1987 р. на один відсоток зростання продуктивності праці у промисловості України припадало майже 0,5 % приросту заробітної плати, то у 1988 р. -1,5 %, а у 1989 р. – 2,2 %[57]. У результаті у радянській економіці з часом накопився цілий клубок протиріч та негативних тенденцій, які свідчили про глибоку економічну кризу командної системи.

Під тиском обставин поступово відбувається суттєва переоцінка цінностей, зміна орієнтирів та підходів до вирішення суспільних проблем, центр ваги у реформаційному процесі дедалі більше починає зміщуватися з економічної сфери у політичну. Важливою віхою на дорозі прозріння став ХХVII з’їзд КПРС (лютий 1986 р.), що прийняв «нову редакцію» програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму до 1980 р. і водночас проголошено курс на удосконалення соціалізму. Крім того, на цьому партійному форумі М. Горбачов висунув два принципово важливих для подальшого розвитку суспільства гасла: «широка демократія» і «гласність». Втім, на той час у радянському суспільстві практично на всіх рівнях домінували старі підходи та кліше до партійних рішень. Саме тому на засіданні Політбюро ЦК КПРС 24 квітня 1986 р. М. Горбачов змушений був з болем констатувати невтішні результати обговорення в партії підсумків XXVII з’їзду КПРС: «Говорильня. Кажуть «взагалі», а не про те, що у себе відбувається і що треба робити. І всі чекають вказівок зверху. Інерція – найнебезпечніша зараз річ. Йдуть папери, папери, завалили паперами…»[58]. У другій половині 1986 р. думка реформаторів енергійно шукає виходу з глухих кутів консерватизму. Відчуваючи гострий дефіцит допомоги «знизу», Генсек вже в липні цього року поглиблює, розширює та радикалізує концепцію перебудови: «Перебудова – ємке слово. Я б поставив знак рівності між словами – перебудова і революція. Наші перетворення, реформи, намічені у рішеннях квітневого Пленуму Центрального Комітету партії та ХХVII з’їзду КПРС, – це справжня революція у всій системі відносин у суспільстві»[59]. Так з’явилась формула перебудови як соціальної революції. Деякі сучасні історики схильні вбачати у цих словах лише «риторичний прийом», який зовсім не свідчив про перехід Горбачова з лав реформаторів до лав революціонерів[60]. У подальшому ж сам ексреформатор стверджував: «По своєму внутрішньому змісту перебудова, звичайно, була революцією. Але по формі це був еволюційний процес, реформаторський процес»[61]. У зв’язку з цим один з ідеологів реформ, В. Медведєв, зазначав, що проголошений згори лозунг революції мав обмежений характер, оскільки віддзеркалював «скоріше глибину і масштабність намічених перетворень, а не спосіб їх здійснення»[62]. Однак, народ, як показали подальші події, зрозумів це гасло у всій його повноті.

Отже, в основі курсу прискорення лежала ідея удосконалення існуючої моделі соціалізму, виправлення окремих її деформацій, у ході його реалізації здебільшого активно використовувалися традиційні командні методи. Проте час показав нагальну необхідність радикальної системної модернізації, та нових підходів до визначення стратегії та тактики реформ, що врешті-решт і зумовило появу формули перебудови як соціальної революції.

Я б поставив знак рівності між словами – перебудова і революція.

З. Чорнобильська катастрофа: детонатор розпаду

У лоні великих катастроф зріє палке бажання жити.

Альбер Камю

Горе – вчитель мудрих.

Джордж Гордон Байрон

Лихо подібно ковальському молоту: руйнуючи, кує.

Крістіан Нестел Боуві

Першим серйозним випробуванням проголошених лозунгів стала аварія на Чорнобильській АЕС, яка скоїлась в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. і лише в міру з’ясування її масштабів і наслідків почала усвідомлюватися людством як планетарна катастрофа. Нічний кодовий сигнал, що пішов зі станції до Москви звучав більш ніж тривожно: «Один, два, три, чотири». Ці цифри означали усі види небезпеки: ядерну, радіаційну, пожежну, вибухову. В результаті аварії відбулось масштабне забруднення біосфери Землі, в епіцентрі якого опинилась Україна, Білорусія та частина Росії; тисячі людей стали жертвами радіоактивного опромінення; на карті нашої республіки з’явилась 30-кілометрова «зона відчуження»; розпочалась масова міграція населення із радіаційно-забруднених місцевостей у відносно чисті райони держави.

Чому ж Чорнобильська трагедія стала можливою? У чому криються глибинні корені й підґрунтя аварії? Очевидно не варто шукати однієї, ключової першопричини. Тут спрацював цілий комплекс факторів, процесів та обставин, які, резонансно накладаючись один на одного, і спричинили цю трагічну катастрофу. Саме у цьому контексті і слід розглядати слова генерал-майора у відставці Ю. Петрова, який під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був керівником першої оперативно-слідчої групи КДБ УРСР: «Ретроспективний аналіз обставин, що передували аварії, дозволяє стверджувати, що вона стала закономірним результатом складного й тривалого причинно-наслідкового ланцюгу подій»[63].

Які ж причини Чорнобильської катастрофи?

1 Непрогнозована дія «людського фактору», недостатній рівень професійності та помилки персоналу. На початковому етапі розслідування аварії на ЧАЕС головною причиною аварії офіційно було названо некомпетентність персоналу, якому того дня було доручене проведення технічного експерименту. 25 квітня 1986 року мала відбутись запланована зупинка 4-го енергоблоку для технічного обслуговування. Цю можливість вирішили використати для проведення досліджень, зокрема, перевірити роботу реактора у випадку втрати зовнішнього електропостачання. Як потім з’ясувалося, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та підготований у неналежний спосіб. 26 квітня 1986 р. о 1:23 на Чорнобильській АЕС стався вибух. Справа у тому, що для запланованих працівниками дій потрібна була потужність в 700 МВт, проте перед початком дослідження вона впала до 30 МВт. Оператор спробував відновити потужність і почав експеримент в 1:23:04 при нижче планованового показника в 200 МВт. Через кілька секунд потужність реактора почала зростати, і в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту. Після того, як було натиснуто цю кнопку, відбулося ще два вибухи, які практично повністю зруйнували весь енергоблок. За цих обставин саме оператори, які в той час були за пультом в Чорнобильській АС, і були визнані винними в цій катастрофі та пізніше засуджені[64]. Так «людський фактор» став офіційною причиною аварії. Спрацювала формула: «хто натиснув кнопку – той і винний».

Доповідаючи у червні 1986 р. на засіданніПолітбюро ЦК КПРС голова Урядової комісії з розслідування причин аварії на ЧАЕС Б. Щербина саме у цьому ключі чітко розставив акценти, які на тривалий час стали основними у радянських ЗМІ та пропаганді: «Аварія сталася в результаті грубих порушень експлуатаційним персоналом Технічного регламенту і в зв’язку з серйозними недоліками конструкції реактора. Але ці причини нерівнозначні. Вихідною подією аварії Комісія вважає помилки експлуатаційного персоналу»[65].

Четвертий блок ЧАЕС

Фото: en.wikipedia.org

Однак, розслідуючи квітневі події на АЕС по гарячих слідах, співробітники КДБ бачили першопричину катастрофи не лише у «людському факторі», а у поєднанні дій персоналу з фактичною відсутністю захисних систем безпеки реакторної установки, які могли б запобігти аварійній ситуації у разі порушень регламенту експлуатації: «У процесі підготовки і проведення випробувань турбогенератора… персонал відключив ряд технічних засобів захисту і порушив найважливіші положення регламенту експлуатації у частині безпечного ведення технологічного процесу. Основним мотивом у поведінці персоналу було прагнення швидше закінчити випробування. Розробники реакторної установки не передбачили створення захисних систем безпеки, здатних запобігти аварії при наборі навмисних відключень технічних засобів захисту і порушень регламенту експлуатації, оскільки вважали таке поєднання подій неможливим. Таким чином, першопричиною аварії стало вкрай малоймовірне поєднання порушень порядку і регламенту експлуатації, допущених персоналом енергоблоку»[66].

Втім, на тому етапі офіційно перемогла комфортна для влади версія – у всьому винним є персонал ЧАЕС. Інтегрально визначення «людського фактора» як основної причини аварії на ЧАЕС сформульоване у доповіді радянської делегації на раді експертів МАГАТЕ у м. Відні (серпень 1986 р., де було офіційно заявлено, що «першопричиною аварії стало вкрай малоймовірне поєднань порушень порядку і режиму експлуатації, допущених персоналом блоку» (звертаємо увагу на те, що це формулювання майже дослівно повторює текст з доповідної записки КДБ). Після проголошення цієї доповіді викладена у ній версія виняткової винуватості персоналу у катастрофі стала офіційною концепцією СРСР, а всі попередні дослідження, акти, доповіді (навіть Доповідь Урядової комісії стосовно аварії на ЧАЕС), що суперечили даній версії, були засекречені і приховані навіть від фахівців»[67].

Варто підкреслити, що висування людського фактора як основної причини аварії не спонтанне і не випадкове. Таке трактування подій виконувало кілька функцій: а) воно мало на меті (бодай частково, але максимально швидко) заспокоїти громадськість СРСР та світу стосовно технічної сторони безпеки ядерної енергетики (мовляв, у системі «машина-людина» слабкою ланкою виявилася саме остання, що і стало причиною аварії); б) було спробою вивести з-під удару авторитет радянської науки; в) стало намаганням зберегти престиж СРСР на міжнародній арені; г) могло слугувати навіть аргументом у переговорах стосовно ядерного роззброєння (зокрема, КДБ у секретних інструкціях рекомендувало у неофіційних бесідах з іноземцями при обговоренні причин аварії на Чорнобильській АЕС «насамперед звернути увагу на людський фактор; вказати, що ускладнення різних технологічних, технічних або соціальних систем неминуче веде до збільшення ступеня ризику можливих аварій. Найбільшою мірою це стосується військових систем із застосуванням ракетно-ядерних пристроїв, контроль [над] якими дедалі більшою мірою людина передоручає далеко не досконалим приладам і машинам. Саме таке мислення радянських людей спонукає їх висувати ідеї про необхідність відмови від гонки озброєнь і мілітаризації космосу»[68].

Але є ще одна досить цікава версія пояснення, «м’яко кажучи» специфічної поведінки персоналу АЕС у момент катастрофи. Колишній заступник директора Чорнобильської АЕС, який прийшов на цю посаду в 1986 р. після аварії і пропрацював на ліквідації до 1988 р. О. Коваленко так відновлює картину подій 26 квітня 1986 р. «Під час цих випробувань потужність реактора впала значно нижче, ніж було необхідно за програмою. Персонал був зобов’язаний їх припинити і заглушити реактор. Але замість цього вони стали намагатися за всяку ціну підняти потужність реактора до запланованої програмою експерименту. Персонал станції 12 разів порушив інструкцію по експлуатації реактора!! Вручну вирубали п’ять систем аварійного захисту!!! І весь цей час станція працювала з відключеною системою аварійного охолодження. Що і хто змусив персонал це зробити, досі незрозуміло…»[69]

Свій варіант відповіді на питання «Хто змусив персонал це зробити?» лише через 20 років після Чорнобильської аварії, коли минув термін давності на державну таємницю, дав голова експертної комісії при генпрокуратурі СРСР, яка визначала причини і винуватців катастрофи на ЧАЕС, академік В. Комаров, який розповів раніше невідомі деталі цієї катастрофи. Він мав прямий доступ до оригіналів аварійних документів, записів телефонних розмов та інших джерел, які увійшли в кримінальну справу, що стосувалася Чорнобильської аварії. Це інтерв’ю проливає світло на природу та мотиви дій персоналу станції у ті трагічні хвилини. Пряма мова: «На початку 80-х років при ЦК КПРС було створено сектор нагляду за АЕС, який займався не безпекою, а виключно управлінням АЕС. У сектор входили В. Марьїн і Г. Копчинський, які підпорядковувалися секретарю ЦК КПРС В. Долгих. Чиновники стали активно втручатися в управління АЕС, що і призвело до катастрофи…

…4-й блок планово виводився в ремонт, перед яким завжди проводяться випробування захистів реактора. Суть останньої, 6-ої перевірки, полягає в тому, щоб – на випадок аварійного знеструмлення АЕС – використовувати електроенергію на інерційному вибігу турбіни. Але сталося так, що перед проведенням 6-ої перевірки аварійно «відвалився» блок на Трипільській ГРЕС. Щоб заповнити дефіцит енергії, «Київенерго» надіслав телекс з вимогою вивести 4-й блок Чорнобильської АЕС на 50 % потужність.

Цього в той момент категорично не можна було робити! Але телекс від «Київенерго» був продубльований телефонним дзвінком з ЦК КПРС. Прямо на Щит управління 4-м блоком Чорнобильської АЕС подзвонив особисто Копчинський. І його вказівку було виконано…

Керівником виведення 4-го блоку в ремонт був заступник головного інженера А. Дятлов. І він, і оперативний персонал розуміли, що виводити реактор на потужність у цій ситуації ні в якому разі не можна. До того ж, десяток інструкцій і регламент по експлуатації реактора категорично забороняли це робити. Але А. Дятлову на Щит управління знову подзвонив Г. Копчинський, працівник всесильного ЦК КПРС, і наказав виводити 4-й реактор на потужність, з тим, щоб закінчити перевірку захистів…

Четвертий блок ЧАЕС

Фото: en.wikipedia.org

Дятлов, перебуваючи за Щитом управління, ясно бачив, що реактор знаходиться в йодній ямі[70], що реактор некерований. Але Дятлов, мабуть, все ж сподівався, що «проскочить», і тому виконав наказ Копчинського. А той сказав буквально наступне: «Проведи перевірку! Або ти підеш на пенсію, або будеш головним інженером нової Чорнобильської АЕС-2» (Копчинський мав на увазі нову Чорнобильську АЕС з 5-м і 6-м блоками, яка перебувала тоді в стадії будівництва)…

Намагаючись вивести реактор на потужність, Дятлов наказав вийняти практично всі стрижні з активної зони реактора. Однак коли стало очевидно, що не «проскочило», що реактор некерований, змінний інженер з управління реактором натиснув на кнопку аварійного захисту (АЗ-5) реактора. Стрижні пішли вниз, але тут виник сплеск нейтронного потоку, який миттєво розігнав реактор на понад допустиму потужність. Стався тепловий вибух, який зруйнував реактор»[71].

2. Форсування темпів будівництва АЕС. Чорнобильська атомна електростанція ім. В. І. Леніна вважалася стратегічним економічним об’єктом СРСР, ударною комсомольською будовою. Її спорудження було розпочате у 1970 р. і здійснювалося «відповідно до директив XXIV з’їзду КПРС». Лейтмотивом побудови першої в Українській РСР атомної електричної станції потужністю 2 млн КВт стало гасло «П’ятирічку за два роки». На швидких темпах будівництва наполягав і тодішній міністр енергетики СРСР П. Непорожній, який на спеціальній нараді у травні 1976 р. вимагав зробити це «за всяку ціну». Оце надмірне бажання чиновників вислужитися, діючи у режимі «Наздогнати і перегнати», не сприймалося навіть працівниками КДБ, які набагато тверезіше оцінювали ситуацію: «на думку спеціалістів, агентури та довірених осіб, за реальним станом на будівництві ЧАЕС фізичний пуск першого реактора у грудні 1976-го (як того вимагав товариш міністр) неможливий та неприпустимий», оскільки в зимових умовах та за наявної будівельно-монтажної спроможності це може призвести до надзвичайних випадків, а саме – до радіоактивного забруднення оточуючого середовища[72]. Урешті-решт перший енергоблок ЧАЕС таки було запущено взимку, але вже наступного, 1977 р. Втім, курс на надмірне форсування будівництва продовжувався. У грудні 1978 р. у «Інформації про порушення в будівництві Чорнобильської АЕС» Начальника Чорнобильського РВ УКДБ УРСР зазначається: «Є факти, коли окремі керівники свідомо ідуть на грубі порушення технологічних норм ведення будівництва, думаючи тільки про те, як якнайшвидше здати об’єкт, не переймаючись його майбутнім і можливими трагічними наслідками»[73]. Аналізуючи причини аварії по гарячих слідах у травні 1986 р. співробітники КДБ після розмов з працівниками АЕС зазначали: «Серед можливих причин аварії називають поспіх зі здачею в експлуатацію 4-го енергоблоку. Говорять про те, що його здавали достроково до з’їзду, а тепер повинні були зупинити реактор для доопрацювання»[74].

3. Здійснення будівництва та експлуатації АЕС з серйозними технічними та технологічними порушеннями. Красномовно про чисельні недоліки при спорудженні Чорнобильської АЕС у 1976 р. говориться у доповідній записці КДБ: «Гамма-просвічуванням на трубах були виявлені раковини і тріщини, в результаті труби виявилися непридатними для експлуатації і мали бути відправленні заводу для усунення браку в заводських умовах… Всі труби з порушенням правил після ремонту на АЕС прийняті під монтаж… Бучанський цегляний завод (Київська область) систематично постачає будівництву АЕС низької якості облицювальну плитку та цеглу (45 одиниць міцності проти норми 75)… У квітні 1976 в результаті порушення технології бетонування баку для рідких радіоактивних відходів ємкістю 5000 кубічних метрів через халатність прораба сталеве облицювання бака було деформоване. В результаті при вводі в експлуатацію бака, через тріщини на облицюванні міг відбутися витік радіоактивних відходів і забруднення навколишнього середовища»[75].

Через кілька років, коли вже почав працювати перший реактор станції, ситуація не покращилася. У грудні 1978 р. в «Інформації про порушення в будівництві Чорнобильської АЕС» Начальника Чорнобильського РВ УКДБ УРСР зазначається: «На будівництві ІІ блоку ЧАЕС є факти порушень технологічних норм ведення будівельних і монтажних робіт на окремих ділянках, які призводять до аварій і нещасних випадків, а в подальшому під час експлуатації реактора можуть призвести і до надзвичайних подій…»[76]. 17 січня 1979 р. у доповідній КДБ про системні порушення технологій на будівництві АЕС підкреслювалося, що «згідно з отриманими оперативними даними на окремих дільницях будови другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проєктів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків»[77].

Тріщини у перекриттях Третього і Четвертого енергоблоків ЧАЕС були зафіксовані КДБ ще 17 березня 1984 р. [78].

4. Неправильне проєктування реактора, що зумовило серйозні недоліки та проблеми у його конструкції. Вже у червні 1986 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС голова Урядової комісії з розслідуванняпричин аварії на ЧАЕС Б. Щербина констатував: «Оцінуючи експлуатаційну надійність реактора РБМК, група фахівців, що працювала за дорученням комісії, зробила висновок про невідповідність його характеристик сучасним вимогам безпеки. у їхньому висновку сказано, що при проведенні експертизи на міжнародному рівні реактор буде підданий «остракізму»[79].

Фактично цю ж думку дублює у своїх спогадах генерал-майор у відставці Ю. Петров, який під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був керівником першої оперативно-слідчої групи КДБ УРСР: «Серед реальних причин аварії, перш за все, – недосконалість конструкції реактора, неадекватна система захисту. Саме ці обставини, разом із неякісною регламентною документацією, стали головними причинами аварії»[80].

Досить реально і чітко окреслює головні вади реактора, який діяв у той час на ЧАЕС, доктор фізико-математичних наук Б. Іоффе, фахівець у сфері прикладної ядерної фізики, учасник створення першої радянської атомної і термоядерної бомби: «На мою думку, головний і невиліковний порок станцій з реакторами типу РБМК – позитивні і великі температурний і паровий коефіцієнти реактивності. Це означає, що реактор як фізична система реагує збільшенням потужності на зростання температури або об’єму пари. І навпаки: зменшенням потужності на зниження температури і скорочення обсягу пари, тобто він принципово нестабільний… Позбутися від цього пороку не можна, саме з цієї причини ніде в світі більше немає енергетичних реакторів подібного типу (виділено – О. Б.)…»[81] Гранично лаконічно описує основну проєктно-конструкторську ваду реактора РБМК-1000 фахівець з великиим досвідом роботи в галузі ядерної безпеки, доктор технічних наук Б. Дубовський. Він стверджує, що першопричиною аварії стало нерозуміння розробниками проєкту реактора нейтронних процесів і помилки при конструюванні аварійного захисту: «час спрацьовування поглиначів А3 (аварійного захисту) перевищував 18 секунд, в той час як розвиток аварійних процесів в цьому реакторі відбувається за 3–4 секунди»[82].

Крім експертів та працівників спеціальних служб недосконалість конструкції реактора визнавали і самі його розробники. Зокрема 3 червня 1986 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС, на якому розглядалося питання Чорнобильської катастрофи, Президент Академії наук СРСР А. Александров під тиском фактів змушений був констатувати: «Властивість розгону реактора є помилкою Наукового керівника і Головного конструктора РБМК… Прошу звільнити мене від обов’язків Президента Академії наук і дати мені можливість виправити свою помилку, пов’язану з браком цього реактора»[83].

З часом пошуки правди та реальних, а не проголошених радянською пропагандою, причин аварії на ЧАЕС почали набирати обертів. 24–26 квітня 1990 р. у м. Славутичі з ініціативи асоціацій оперативних працівників Чорнобильської та Курської АЕС відбулася конференція Всесоюзної асоціації оперативного персоналу АЕС, у роботі якої взяли участь 65 делегатів з 14 АЕС країни. На конференції було прийнято рішення про необхідність реабілітації операторів 4-го енергоблоку ЧАЕС. Повідомляючи про цю подію 6 відділ УКДБ УРСР по м. Києву та Київській області у доповідній записці підкреслював: «Останнім часом слід зазначити, що розширення гласності сприяло активізації пошуку окремими фахівцями атомної енергетики, в т. ч. працівниками станції, справжніх (виділено – О. Б.) причин аварії на 4-му блоці в 1986 році. Основний їх висновок зводиться до того, що головною причиною аварії стали не дії персоналу, а конструктивні недоліки реакторів РБМК-1000. В умовах активного втручання у ці питання засобів масової інформації за відсутності чіткої позиції, аргументованих і кваліфікованих роз’яснень з боку наукового керівника (ІАЕ ім. Курчатова) і головного конструктора (НІКІЕТ м. Москва) реактора можуть розвинутися процеси у напрямку того, що представники громадських і неформальних організацій зажадають нового розслідування причин аварії і притягнення до відповідальності не тільки фахівців зазначених відомств, а й посадових осіб, які «організували» судовий процес в 1987 році[84].

До речі, створення РБМК має дуже цікаву і показову історію. Її свого часу розповів один з творців цього реактора Анатолій Александров заступнику директора Чорнобильської АЕС (1986–1988 років) Олександру Коваленку. Наведемо цю історію дослівно: «Знаєш, чому ми стали робити АЕС на РБМК? – запитав Анатолій Петрович і сам відповів: – через Аркадія Райкіна. Уже не пригадаю точно рік, коли нас з Фімою (Юхим Павлович Славський, що був тоді міністром середнього машинобудування СРСР) покликав до себе Микита Сергійович Хрущов. Питання у нього було одне: чому американці і англійці будують атомні електростанції, А ми ні. Чому СРСР створив в Обнінську таку станцію першим, а тепер відстає. Наздогнати і перегнати – ось ваше завдання!

Ми йому довго пояснювали, що вже діють у країні реактори, спроєктовані для вироблення збройового плутонію, і застосування уран-графітових реакторів канального типу для виробництва електроенергії небезпечне, і треба робити реактори водяного типу, як для підводних човнів (я їх якраз тоді разом з Євгеном Фейнбергом і розробляв) – тільки великої потужності, а це завдання нешвидке. Їх треба спроєктувати, виготовити обладнання, побудувати, підготувати кадри.

Було видно, що Микита не розуміє те, про що ми йому говоримо. І як часто бувало саме в таких випадках, він сильно розлютився, перейшов на українську мову і сказав: «Йдiть, бiсовi дiти, i зробiть за рiк станцiю. А якщо не буде, так партквитки зараз вiдберу». Ми розуміли, що це не жарт і поїхали обговорити план наших дій.

За обідом розмовляли про Хрущова і в півока дивилися телевізор. Це був приймач типу КВН з мізерним екраном і величезною збільшувальною лінзою. Йшла трансляція виступу відомого сатирика Аркадія Райкіна. Несподівано Фіма закричав: дивись, Хрущов. Але це був Райкін, який тим часом віщав: «Ось балерина крутиться. Крутиться, крутиться, аж в очах рябить. Причепити її до динамо – нехай струм дає в недорозвинені райони». Звичайно, цю гумореску ми бачили і слухали не перший раз. Але зараз вона точно підходила і до ситуації і до хрущовському розуміння проблеми.