Обережно зі своїми бажаннями

Там лежали два бронзових гвинти, які з любов’ю виготовила команда майстрів у Даремі. Робота тривала шість тижнів, і творці справедливо пишалися результатом. Аспірант відкрив свою течку, вийняв звідти пляшку з азотною кислотою, відкрутив корок і повільно налив уміст у пази гвинтів. Коли пізніше того ранку зняли обшивку, гвинти виглядали так, ніби їм шлях на склад металобрухту, а не на корабель.

Уміст третьої скрині – те, на що молодий кандидат наук давно чекав із нетерпінням, і коли його колега, граючи м’язами, нахилився вбік, щоб продемонструвати приз, він не був розчарований. Навігаційний комп’ютер «Ролекс» був піонером у цій царині, про нього публікували інформацію в усіх рекламних матеріалах Беррінґтонів, пояснюючи потенційним пасажирам, чому, коли йдеться про безпеку, варто відмовитися від усіх інших на користь «Бекінґема». Знадобилося лише дванадцять хвилин, аби перетворити унікальний прилад на непотріб.

В останній скрині лежало чудове стерно з дуба та міді, виготовлене в Дорсеті, стояти за яким вважав би за честь будь-який капітан. Молодик усміхнувся. Позаяк час спливав і стерно вже не могло служити якійсь меті, тож він покинув його в усій красі.

Після того як його колега привів до ладу останню дерев’яну планку, зловмисники повернулися на горішню палубу. Якби якийсь невдаха випадково побачив її упродовж минулої години, він би дізнався, чому колишнього боксера прозвали Кістколам.

Щойно вони повернулися, їхній колега вирушив униз вінтовим трапом. Часу в нього було обмаль. За допомогою молотка він обережно забив кожен із ста шістнадцяти цвяхів на місце. Працював над останньою скринею, коли почув два низьких гудки корабля.

Коли пором пришвартувався біля причалу Донегал у Белфасті, троє чоловіків зійшли на берег із п’ятнадцятихвилинним інтервалом, досі не знаючи імен один одного й не маючи жодного наміру зустрітися знову.

11

– Дозвольте запевнити, майоре, що немає таких обставин, за яких я міг би розглянути співпрацю з ІРА, – заявив дон Педро. – Бо вони – не що інше, як зграя вбивць, і чим раніше їх замкнуть до в’язниці на Крамлін-роуд, тим краще буде для нас усіх.

– Радий це чути, – відповів Фішер, – бо, якщо дізнаюся, що ви маєте справи з цими злочинцями за моєю спиною, то буду змушений негайно ж подати у відставку.

– Це останнє, чого я прагну від вас, – запротестував Мартінес. – Не забувайте, що я бачу вас наступним головою правління компанії Беррінґтонів, і, можливо, це не надто віддалена перспектива.

– Але Бьюкенен не має планів піти на пенсію найближчим часом.

– Може статися так, що він схоче зробити це швидше, ніж планував.

– Навіщо йому це робити, коли він щойно затіяв найбільшу інвестиційну програму в історії компанії?

– Або найбільшу невдачу. Адже якщо ця інвестиція виявиться провальною, після того як він поставив усю свою репутацію на кін, щоб отримати підтримку ради директорів, винуватити стануть не когось іншого, а саме того, хто це запропонував. Натомість сім’я Беррінґтонів була проти цієї ідеї від самого початку.

– Можливо. Але ситуація має дуже серйозно погіршитись, аби він задумався про відставку.

– Куди ж іще погіршитись? – Мартінес передав йому примірник «Дейлі Телеграф».

Фішер поглянув на заголовок па першій шпальті: поліція вважає, що за диверсією на гейшемському поромі стоїть ІРА.

– Тож будівництво «Бекінґема» затримається ще на пів року. І не забувайте, що це все відбувається за керівництва Бьюкенена. Що іще має піти не так, аби він переглянув свою позицію? Можу лише сказати: якщо ціна акцій падатиме й надалі, його звільнять іще до того, як він подасть у відставку сам. Тож вам треба серйозно задуматися над тим, аби зайняти його місце. Можливо, ще однієї такої можливості не буде.

– Навіть якщо Бьюкенен піде у відставку, очевидним вибором його заміни стала б пані Кліфтон. Її родина заснувала компанію, вони все ще володіють двадцятьма двома відсотками акцій, до того ж її обожнюють усі колеги-директори.

– Не сумніваюся, що вона улюбленка, але, як відомо, фаворити потрапляють на амбразуру. Тож пропоную вам віддано підтримувати теперішнього голову правління, адже його голос може стати вирішальним при голосуванні.

Мартінес піднявся зі свого крісла.

– Даруйте, що покидаю вас, але мені призначили зустріч у банку для обговорення саме цієї теми. Зателефонуйте мені ввечері. До того часу я можу отримати цікаві новини для вас.

***

Щойно Мартінес зайняв заднє сидіння у своєму «роллс-ройсі», той влився у вранішній дорожній рух.

– Доброго ранку, Кевіне, – привітався він із водієм. – Ваші хлопці виконали чудову роботу на гейшемському поромі. Мені б хотілося побачити їхні обличчя, коли в «Гарланді та Вольфі» відкриють ці скрині. Що іще ви запланували?

– Нічого, доки не заплатите сто тисяч, що нам заборгували.

– Я займуся цим сьогодні вранці. До речі, це одна з причин моїх відвідин банку.

– Радий це чути, – схвалив Рефферті. – Адже було б неприємно втрачати ще одного зі своїх синів так скоро після нещасного випадку з Бруно.

– Не смій мені погрожувати! – заволав Мартінес.

– Це була не погроза, – заперечив водій, зупинившись на наступному світлофорі. – І тільки тому, що ви мені подобаєтесь, я дозволив би вам вибрати, кому з ваших синів подарують шанс залишитися живим.

Мартінес упав назад на сидіння і не розтуляв більше рота, поки автівка нарешті не зупинилася біля банку «Мідленд» у Сент-Джеймсі.

Щоразу, коли Мартінес підіймався сходами будь-якої фінансової установи, його охоплювало відчуття, що він переходить в інший світ, в якому він почувається чужим. Він уже намірився узятися за клямку дверей, як ті відчинилися і йому назустріч ступив якийсь молодик.

– Доброго ранку, пане Мартінес. Пан Ледбері з нетерпінням очікує зустрічі з вами.

І без жодного іншого слова повів одного з найцінніших клієнтів банку просто до кабінету управителя.

– Доброго ранку, Мартінесе, – привітався службовець, коли зайшов дон Педро. – Яка гарна погода як на цю пору року.

Мартінесу знадобився якийсь час, аби прийняти те, що коли англійці уникають слова «пан» і звертаються до тебе лише на прізвище, то насправді це комплімент, оскільки тоді ставляться до тебе, як до рівні. Але про те, що тебе вважають приятелем, ти дізнаєшся лише тоді, коли тебе назвуть по імені.

– Доброго ранку, Ледбері, – відгукнувся Мартінес, хоча й досі не знав, чи слід підтримувати улюблену англійцями тему про погоду.

– Чи можу запропонувати вам кави?

– Ні, дякую. У мене ще зустріч о дванадцятій.

– Звісно. Ми, як ви й наказували, продовжували купувати акції Беррінґтонів, як тільки вони з’являлися на ринку. Ви вже, мабуть, знаєте, що ми отримали двадцять два з половиною відсотки акцій цієї компанії, тож ви маєте право призначити ще двох директорів, котрі можуть скласти компанію майору Фішеру. Однак наголошую: якщо ваш пакет акцій збільшиться до двадцяти п’яти відсотків, то банк буде змушений повідомити біржу про те, що ви маєте намір перейти до поглинання всієї компанії.

– Це останнє, що я хочу зробити, – заперечив Мартінес. – Двадцяти двох з половиною відсотків цілком достатньо для реалізації моєї мети.

– Чудово, тоді мені потрібні лише імена двох нових директорів, яких ви вирішили призначити в правління компанії Беррінґтонів.

Мартінес вийняв конверт із внутрішньої кишені й передав його керівнику банку. Ледбері відкрив його, видобув звідти бланк номінації та прочитав імена. Хоча й був здивований, то цього не показав, а лише мовив:

– Як ваш банкір, хочу додати, що сподіваюся, що невдачі, які пережили Беррінґтони нещодавно, не стануть проблемою для вас у довготерміновій перспективі.

– Я зроду не був більше впевненим у майбутньому цієї компанії.

– Приємно це чути, позаяк купівля такої великої кількості акцій значно збіднила ваш капітал. Залишається сподіватися, що ціна на них не впаде.

– Гадаю, що незабаром компанія зробить оголошення, яке має сподобатися й акціонерам, і Сіті.

– Це справді гарна новина. Чи можу я іще щось зробити для вас зараз?

– Авжеж, – сказав Мартінес. – Я хотів би, щоб ви переказали на один рахунок у Цюріху сто тисяч фунтів.

***

– На жаль, я змушений повідомити правління про своє рішення піти у відставку з посади голови ради директорів.

Першою реакцією колег Росса Бьюкенена були шок і недовіра, після чого швидко вибухнув майже загальний протест. Лише один директор мовчав: єдиний, хто не був здивований цією заявою. Стало зрозуміло, що майже ніхто з членів правління не хотів, аби Бьюкенен звільнявся. Останній зачекав, коли всі заспокояться, а тоді продовжив.

– Мене приємно вразила ваша прихильність, але мій обов’язок повідомити вам, що основний держатель акцій дав мені зрозуміти, що я більше не користуюся його довірою, – сказав він, підкресливши слово «його». – Він нагадав мені, й цілком справедливо, що я застосував усю свою владу для затвердження плану спорудження «Бекінґема», що, на його думку, виявилося недобросовісним, а в найгіршому випадку – безвідповідальним вчинком. Перші два терміни будівництва ми вже зірвали, а наші витрати на сьогодні перевищують бюджет на вісімнадцять відсотків.

– Тим більше причин, аби ви залишилися біля стерна, – зауважив адмірал. – Капітан має останнім покидати тонучий корабель.

– У цьому випадку вважаю, що покинути корабель буде найкращим рішенням, адмірале, – заперечив Бьюкенен.

Одна-дві голови схилилися, й Емма зі страхом відчула, що їй нічого сказати, щоб змусити Бьюкенена передумати.

– Як підказує мій досвід, – правив він далі, – коли виникають такі обставини, як ті, з якими ми зараз стикаємось, Сіті шукає нове керівництво, щоб розв’язати проблему швидко й ефективно.

Росс поглянув на своїх колег і додав:

– Й не думаю, що вам доведеться шукати кандидатуру на моє місце поза нашим колективом.

– Можливо, якщо ми призначимо пані Кліфтон та майора Фішера двома заступниками голови, – запропонував Енскотт, – це могло б заспокоїти нерви наших хазяїв, які сидять у Сіті.

– Боюся, Енскотте, що вони визнають це тимчасовим компромісом. Якщо в майбутньому Беррінґтонам доведеться позичити якісь грошові кошти, то ваш новий голова повинен іти до банків не з шапкою в руці, а з довірою – найважливішим словом у лексиконі Сіті.

– Чи допоможе це справі, Россе, – Емма вперше звернулася до голови на ім’я під час засідання правління, – якщо я чітко дам зрозуміти, що вся моя родина повністю підтримує ваше керівництво і бажає, щоб ви лишилися на своїй посаді?

– Я, звісно, був би цим зворушений, але Сіті не змінить свого рішення і вважатиме це не більш ніж жестом. Хоча особисто, Еммо, я дуже вдячний вам за вашу підтримку.

– І завжди можете розраховувати на мою підтримку, – докинув Фішер. – Я буду з вами до кінця.

– У цьому й проблема, майоре. Якщо я не піду, то, можливо, настане кінець, кінець цієї видатної компанії, яку ми знаємо, а це не те, з чим я міг би жити.

Голова правління окинув поглядом стіл, чи не схоче ще хтось висловити свою думку, але всі присутні, здавалося, змирилися, що жереб кинуто.

– Сьогодні о п’ятій годині, після закриття фондової біржі, я оголошу, що з особистих причин подав у відставку з посади голови ради директорів «Судноплавної компанії Беррінґтонів». Однак із вашої згоди залишатимусь керувати поточними справами компанії, поки не оберуть нового голову.

Ніхто не заперечив. Збори закінчилися за кілька хвилин, й Емма не здивувалася, коли побачила, як Фішер шпарко покидає залу засідань. Він повернувся за двадцять хвилин, аби приєднатися до своїх колег за обідом.

***

– Вам доведеться викласти один козир, – сказав Мартінес, коли Фішер розповів йому подробиці того, що сталося на засіданні ради директорів.

– Що це за козир?

– Ви чоловік, а в цій країні немає жодної публічно зареєстрованої компанії, яку б очолювала жінка. Насправді мало хто має жінку навіть у складі правління.

– Емма Кліфтон звикла ламати стереотипи, – нагадав йому Фішер.

– Можливо, але чи зможете згадати когось із ваших колег-директорів, хто, можливо, не зміг би сприйняти ідею призначити головою жінку?

– Ні, але…

– Але що?

– Я знаю, що Ноулз та Енскотт голосували проти того, щоб допускати жінок до гольф-клубу «Роял вайверн» у дні проведення матчів.

– Тоді натякніть їм, як ви захоплюєтесь їхньою принциповою позицією і що зробили б те саме, якби були членом клубу.

– Вже є, – повідомив майор.

– Тоді ці два голоси маємо в кишені. А як бути з адміралом? Зрештою, він холостяк.

– Можливо. Пригадую, що він утримався, коли кандидатуру Емми вперше внесли у список членів правління.

– Імовірний третій голос.

– Але навіть якби вони мене підтримали, це все ж лише три голоси, а я впевнений, що інші четверо директорів підтримають пані Кліфтон.

– Не забувайте, що я призначу ще двох директорів за день до того, як відбудуться збори. Це дасть вам шість голосів, а цього більш ніж достатньо, щоб схилити шальки терезів на вашу користь.

– Якщо тільки Беррінґтони не займуть усі інші місця в правлінні. Тоді мені все одно знадобиться ще один голос, аби бути певним у перемозі, адже якщо голоси розподіляться порівну, я впевнений, що Бьюкенен віддасть свій голос пані Кліфтон.

– Тоді нам знадобиться знайти ще одного директора до наступного четверга.

Запала пауза, обоє чоловіків замовкли, аж поки Мартінес не сказав:

– Чи можете згадати когось, хто має трохи зайвої готівки, враховуючи, які дешеві акції зараз, і хто б за жодних обставин не хотів, аби пані Кліфтон стала наступним головою ради директорів компанії Беррінґтонів?

– Можу, – без вагань відповів Фішер. – Я знаю людину, яка ненавидить Емму Кліфтон навіть більше за вас, а їй нещодавно присудили купу грошей за розлучення.

12

– Доброго ранку, – привітався Росс Бьюкенен, – і ласкаво просимо на наші позачергові загальні збори. До порядку денного входить лише один пункт, а саме: призначення нового голови правління «Судноплавної компанії Беррінґтонів». Я хотів би відкрити його заявою, якою честю було для мене працювати на посаді вашого голови впродовж останніх п’яти років і як мені сумно покидати цю посаду. Однак через причини, які мені не треба знову називати, вважаю, що зараз підхожий час, щоб відійти й дозволити іншому зайняти моє місце.

– Моя найбільша відповідальність, – продовжив він, – полягає в тому, щоб представити тих акціонерів, які приєдналися до нас сьогодні, але мають право голосувати на цих зборах, як зазначено в статуті компанії. Один-двоє з тих, хто сидить за цим столом, вже добре знайомі правлінню, інші, можливо, ні. Праворуч від мене сидить пан Девід Діксон, генеральний директор компанії, а ліворуч – пан Філіп Вебстер, секретар компанії. Ще ліворуч – пан Майкл Керрік, наш фінансовий директор. Поруч із ним сидить контр-адмірал Саммерс, за ним – пані Кліфтон, пан Енскотт, пан Ноулз, майор Фішер і пан Доббс, усі є незалежними директорами. Сьогодні до них приєднуються особи або представники компаній, які мають великий пакет акцій у Беррінґтонів, зокрема й пан Пітер Мейнард і пані Алекс Фішер. Обидві кандидатури висунуті майором Фішером, позаяк він зараз представляє двадцять два з половиною відсотки акцій компанії.

Мейнард зблиснув посмішкою, а Сьюзен Фішер схилила голову й зашарілася, коли всі поглянули на неї.

– Родину Беррінґтонів та їхні двадцять два відсотки представляють сер Джайлз Беррінґтон, член Кабінету Міністрів і член парламенту, та його сестра, доктор Ґрейс Беррінґтон. Присутність двох інших осіб тут – юридична вимога. Це – леді Вірджинія Фенвік… – (Вірджинія погладила Фішера по спині, не залишаючи ні в кого сумнівів, кому належить її підтримка.) —…і, – голова звірився зі своїми нотатками, – пан Седрик Гардкасл, котрий представляє банк «Фартінґс» і має сім із половиною відсотків акцій компанії.

Усі за столом обернулися, щоб поглянути на чоловіка, якого ніхто з них не знав. Банкір був одягнений у сірий костюм-трійку, білу сорочку та не першої свіжості синю шовкову краватку. На зріст був не вищим за п’ять футів і майже цілком голомозим, за винятком тонкого півкола сивого волосся, що ледве сягало вух. Оскільки носив товсті скельця в роговій оправі, здогадатися про його вік було майже неможливо. П’ятдесят? Шістдесят? Може, навіть сімдесят? Пан Гардкасл зняв окуляри, щоб показати всім сталево-сірі очі, й Емма впевнилася, що вже бачила його раніше, але не могла пригадати, де саме.

– Доброго ранку, пане голово, – це все, що почули від банкіра, хоча ці чотири слова виказали, з якого графства він прибув.

– Тоді перейдімо до справи, – вів далі Бьюкенен. – До шостої години вчорашнього вечора два кандидати дозволили висунути свої імена як потенційних голів правління: пані Емма Кліфтон, кандидатуру якої запропонував депутат парламенту сер Джайлз Беррінґтон і підтримала доктор Ґрейс Беррінґтон, і майор Алекс Фішер, кандидатуру якого запропонував пан Енскотт і підтримав пан Ноулс. Тепер обидва кандидати звернуться до ради директорів з доповідями, як вони бачать майбутнє компанії. Запрошую майора Фішера виступити першим.

Фішер не зрушив зі свого місця.

– Вважаю, що було б ввічливо дозволити леді виступити першою, – сказав він Еммі із теплою усмішкою.

– Дуже люб’язно з вашого боку, майоре, – відрубала Емма, – але я із задоволенням пристану на рішення голови, щоб дозволити вам виступати першим.

Фішер, здавалося, трохи розгубився, але швидко опанував себе. Він поскладав свої папірці, підвівся зі свого місця, повільно обвів поглядом усіх, хто сидів за столом, а тоді мовив:

– Пане голово, члени ради директорів. Вважаю вже великим привілеєм вважатися кандидатом на посаду голови правління «Судноплавної компанії Беррінґтонів». Як народжений і вихований у Бристолі, я все своє життя знав про цю чудову компанію, її історію, традиції, а також про її репутацію, що стала частиною великої спадщини Бристоля. Сер Джошуа Беррінґтон був легендарною постаттю, а сер Волтер, котрого я мав честь знати особисто, – Емма виглядала здивованою, адже стикнутися з її дідусем у школі десь із тридцять років тому не означало «знати особисто», – зробив цю компанію відкритою та створив їй репутацію одного з провідних судноплавних підприємств не лише в цій країні, а й у всьому світі. На жаль, зараз це вже не так, почасти тому, що сер Г’юґо, син сера Волтера, просто вирішив знищити ці досягнення, і хоча наш теперішній голова зробив багато для відновлення репутації фірми, низка останніх подій, а не його праця, призвела до втрати довіри наших акціонерів. Отже, мої колеги-директори, ви повинні сьогодні вирішити, – Фішер ще раз окинув поглядом стіл, – хто найкраще надається для вирішення цієї кризи довіри. З огляду на обставини, вважаю, що необхідно підтвердити свої повноваження, коли йтиметься про протистояння. Я служив своїй країні молодим лейтенантом у Тобруку, яку Монтгомері описав як одну з найкривавіших баталій в історії. Мені пощастило вижити в атаці, за яку мене нагородили просто на полі бою.

Джайлз сховав обличчя в долонях. Він міг би із задоволенням розповісти правлінню, що сталося насправді під Тобруком, коли ворог з’явився на обрії, але знав, що це не допоможе його сестрі.

– Наступною моєю битвою було протистояння серу Джайлзу Беррінґтону як кандидата від консерваторів на останніх загальних виборах, – продовжив Фішер, підкреслюючи слово «консерваторів», оскільки вважав, що, за винятком Джайлза, всі інші за цим столом голосували за лейбористів, «за безпечне майбутнє Бристольських доків», програвши лише жменю голосів, і то аж після трьох перерахунків. Цього разу він удостоїв Джайлза посмішкою.

Джайлзу хотілося підскочити і стерти цю посмішку з фізії Фішера, але він якось зумів стриматися.

– Тож гадаю, що можу сказати з певним переконанням, що пережив і тріумф, і катастрофу, і, цитуючи Кіплінґа, ставився до цих двох самозванців однаково[15].

– А тепер, – правив він далі, – дозвольте торкнутися певних проблем, із якими стикається наша славетна компанія зараз. Я підкреслю: трохи більше року тому ми ухвалили важливе рішення, і хочу нагадати правлінню, що тоді я повністю підтримав пропозицію голови правління щодо будівництва «Бекінґема». Однак з того часу сталася ціла низка справжніх катастроф – як несподіваних, так і тих, які ми мали передбачити, що змусило нас відстати від нашого графіка. У результаті, вперше в історії компанії нам довелося розглянути можливість звернутися до банків за кредитом, аби допомогти пережити ці неспокійні часи. Якби мене обрали головою, дозвольте поінформувати вас про три зміни, які я запровадив би негайно. По-перше, я б запросив пані Кліфтон на посаду свого заступника, щоб у Сіті не сумнівалися, що родина Беррінґтонів, які раніше, пов’язує своє майбутнє з компанією, як це було вже понад століття.

З-за столу пролунало кілька «Слухайте, почуйте», і Фішер усміхнувся Еммі вдруге, відколи приєднався до ради директорів. Джайлз змушений був оцінити нахабство майора, адже Емма ніколи не поверне йому комплімент, оскільки вважає, що це саме Фішер відповідальний за теперішні негаразди в компанії, і вона, безумовно, ніколи не погодиться працювати його заступницею.

– По-друге, – не вмовкав Фішер, – завтра вранці я полетів би до Белфаста, щоб зустрітися із сером Фредеріком Реббеком, головою компанії «Гарланд і Вольф», і розпочав би перемовини про перепідписання нашого контракту, зазначивши, що його компанія вперто відмовляється брати на себе відповідальність за будь-який із нещасних випадків, які мали місце під час спорудження «Бекінґема». По-третє, я найняв би охоронну компанію для супроводу будь-якого обладнання, яке від імені Беррінґтонів надсилають до Белфаста, щоб акт диверсії, як той, що відбувся на гейшемському поромі, більше ніколи не повторився. Водночас я забезпечив би нові страхові поліси, в яких не було б сторінок про штрафні санкції, викладені дуже дрібним шрифтом. Нарешті, додам: якщо мені пощастить стати вашим головою, я розпочну роботу вже сьогодні вдень і не буду відпочивати, доки «Бекінґем» не вийде у відкрите море й не почне доводити свою рентабельність.

Фішер сів на своє місце у супроводі оплесків, посмішок і схвальних кивків. Ще до того як аплодисменти вщухли, Емма збагнула, що припустилася тактичної помилки, дозволивши своєму опонентові виступати першим. Він виклав більшість пунктів, які мала намір висунути вона, і тепер це виглядатиме так, ніби вона у кращому випадку погоджується з ним, а в гіршому – взагалі не має власних ідей. Емма добре пам’ятала, як Джайлз принизив цього чоловіка у Колстон-холі під час останньої виборчої кампанії. Але сьогодні вранці у Беррінґтон-гаусі з’явився цілком інший чоловік, і один погляд на Джайлза підтвердив Еммі, що його також заскочили зненацька.

– Пані Кліфтон, – сказав голова. – Можливо, ви хочете поділитися своїми ідеями з правлінням?

Емма рішуче підвелася, коли Ґрейс показала їй великий палець, змусивши почуватися невільницею-християнкою, яку наміряються кинути левам.

– Пане голово, дозвольте мені розпочати з того, що в моїй особі ви бачите кандидата мимоволі, бо якби я мала вибір, ви б залишилися головою цієї компанії. Тільки тоді, коли ви вирішили, що у вас немає іншої альтернативи, ніж відмовитися від посади, я задумалася, чи не зайняти мені ваше місце і продовжити давню традицію довгого ототожнення моєї родини з цією компанією. Спочатку я хотіла б дати відсіч деяким членам ради директорів, які вважають моїм найбільшим недоліком мою стать.

Це зауваження викликало вибух сміху, у декого – нервового, хоча Сьюзен Фішер посміхнулася із співчуттям.

– Я страждаю, – продовжувала Емма, – від того, що є жінкою у світі чоловіків, і, відверто кажучи, нічого не можу із цим вдіяти. Дуже ціную, що правлінню вистачило мужності, аби висунути кандидатуру жінки на посаду голови компанії Беррінґтонів, особливо в таких складних обставинах, в яких ми зараз опинилися. Але сміливість і новаторство – саме те, що потрібно нашій компанії зараз. Наша компанія стоїть на перехресті, і кого б ви не обрали сьогодні, йому доведеться вирішувати, яким шляхом іти. Як ви знаєте, коли правління торік прийняло рішення продовжувати будівництво «Бекінґема», я виступила проти цієї ідеї та проголосувала відповідно. Тож буде справедливим повідомити правлінню свою нинішню точку зору. На мою думку, ми не можемо розглядати можливості повернення назад, оскільки це призведе до приниження, а можливо, й навіть забуття для нашої компанії. Рада прийняла своє рішення добросовісно, і ми зобов’язані перед своїми акціонерами не відступати, звинувачуючи інших, а, навпаки, робити все від нас залежне, щоб надолужити час і забезпечити нам успіх у довготерміновій перспективі.

Емма поглянула на текст доповіді, в якій повторювалося майже все, що вже сказав її суперник. Вона сподівалася, що її природний ентузіазм та енергійність здолають той факт, що її колеги чують ті самі ідеї та думки, озвучені вдруге.

Але коли Емма дійшла до останнього рядка своєї промови, то відчула, як зацікавлення директорів спадає. Джайлз напередодні попередив її, що цього дня може трапитися щось несподіване, й це сталося. Фішер розпочав свою гру.