Казки, легенди, притчі

Тим часом хлопчик підріс, і тепер у його матері траплялися такі моменти, коли вона із сумом поверталася подумки до ночі після хрестин. Август весело гасав сусідніми вулицями, йому завжди тішилися, дарували горіхи та груші, тістечка й іграшки, його годували й поїли, підкидали верхи на колінах, дозволяли рвати квіти в садках. Він часто приходив додому пізно ввечері й з відразою відсував від себе суп, що зварила його матір. Коли вона журилася через це й починала плакати, йому ставало нудно, і він із невдоволеним виглядом лягав у своє ліжко, а коли вона якось посварила його й покарала, він почав кричати та скаржитися, що всі поводяться з ним дуже мило і люб’язно, одна тільки матір – ні. Тому вона часто сумувала, а іноді й не на жарт сердилася на свого синочка. Проте коли він потім засинав на своїй подушці, і на його невинному дитячому обличчі мигтіло світло від її свічки, серце її лагіднішало, і вона обережно, щоб не розбудити, цілувала його. Це вона сама винна в тому, що всі любили Августа. І вона часом із сумом і мало не з жахом думала про те, що, можливо, краще б вона тоді не загадувала такого бажання.

Одного разу, коли вона стояла біля гераней під вікном пана Бінсвангера й зрізала ножицями зі стебел зів’ялі квіти, несподівано почула з боку подвір’я, що за двома будинками, голос свого хлопчика. Вона заглянула за ріг будинку й побачила, як він, красивий і гордовитий, стоїть, притулившись спиною до стіни, а перед ним стоїть дівчинка, на зріст вища від нього й благально дивиться на нього й промовляє:

– Будь ласочка, поцілуй мене!

– Не хочу, – відказав Август і засунув руки в кишені.

– Ну, будь ласочка, – повторила вона, – я тобі теж дам щось гарне.

– А що саме? – поцікавився хлопчик.

– Я маю два яблука, – промовила вона нерішуче.

Але він відвернувся і скривив обличчя.

– Я не люблю яблук, – проказав він зневажливо й хотів тікати.

Але дівчинка схопила його за руку й догідливо промовила:

– Чуєш, я маю гарну каблучку.

– Ану, покажи! – велів Август.

Вона показала йому каблучку, він прискіпливо оглянув її, затим зняв з її пальця й надів на свій, подивився на світло й зостався задоволений.

– Ну, гаразд, один раз я тебе поцілую, – промовив він мимохідь і недбало поцілував дівчинку в губи.

– А тепер підемо пограємося разом, – довірливо сказала вона і взяла його за руку.

Але він відштовхнув її і сердито вигукнув:

– Дай мені врешті-решт спокій. У мене і без тебе багато друзів, з якими я можу гратися.

Заплакавши, дівчинка пішла, а він скривив обличчя, що виражало нудьгу й роздратування, затим покрутив каблучку на пальці, роздивився її і, насвистуючи, повільно пішов геть.

Матір його стояла із садовими ножицями в руці, налякана жорстокістю й пихатістю, з якою її син приймав любов іншої людини. Вона забула про квіти і стояла, хитаючи головою, і повторювала про себе: «Який же він злий. Який же він безсердечний».

Однак невдовзі, коли Август повернувся додому і вона закликала його до відповіді, він, сміючись, подивився на неї своїми голубими очима без найменшого відчуття провини, а тоді заспівав і почав підлещуватися до неї, і був він такий утішний, такий милий і лагідний, що вона розсміялася й вирішила, що в дитячих справах не слід до всього ставитися занадто серйозно.

Тепер уже не всі прокази сходили хлопчику з рук. Хрещений батько Бінсвангер був єдиною людиною, до кого він ставився з повагою, і коли Август приходив увечері до нього в кімнату, старий промовляв: «Сьогодні вогню в каміні не буде і музики теж, янголятам сумно від того, що ти так нечемно поводився». Тоді Август мовчки йшов додому, падав на ліжко і плакав, а потім кілька днів намагався з усіх сил бути чемним і люб’язним.

Проте вогонь у каміні горів дедалі рідше й рідше, і підкупити хрещеного батька не вдавалося ні сльозами, ні улещанням.

Коли Августу виповнилося дванадцять років, чарівний лет янголят у кімнаті старого став уже далеким сном, і якщо він колись снився йому вночі, то наступного дня сам ставав особливо бешкетним і галасливим, і, немов полководець, проганяв своїх численних товаришів через різні перешкоди.

Його мати давно втомилася вислуховувати від усіх вихваляння синочка і чути, який він милий і люб’язний, коли вона сама мала з ним тільки проблеми. І коли одного чудового дня до неї завітав учитель Августа й повідомив, що він знає когось, хто може відправити хлопчика на навчання в чужі краї, вона порадилась зі своїм сусідом, і невдовзі потому весняного ранку до їхнього будинку під’їхала карета, і Август у новому гарному вбранні сів у неї й сказав матері, хрещеному батькові та всім сусідам: «Бувайте здорові», бо, він їде на навчання до столиці. Мати причесала наостанок його русяве волосся й благословила сина, затим коні рушили, й Август відбув у невідомий світ.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

Великий канал, або Гранд Канал – найвідоміший канал Венеції, до того ж каналом у строгому розумінні він не є. Це не штучно вирита споруда, а колишня дрібна протока між островами Венеціанської лагуни.

2

Міст Понте-дель-Він («винний міст») – невеликий кам’яний мостик у Венеції. Назва походить від того, що поруч зазвичай причалювали барки з вином.

3

У XVI ст. острів Мурано став відомим у багатьох венеціанців. Він став популярним місцем для розваг, тут будувалися вілли, облаштовувалися сади й парки з чудовими водограями.

4

Дамаскова чи камчатна скатертина (полотно), яка виготовлялася жакардовим (із великим візерунковим) переплетенням ниток, із візерунками на правому боці. Малюнок чи візерунок на такій тканині має зазвичай більш блискучу поверхню, завдяки чому вирізняється на іншому матовому тлі виробу.

5

Ріва-дель-Ск’явоні – центральна набережна Венеції.

6

Церква Сан-Джоббе – католицька церква у Венеції, в районі Каннареджо. Церква є одним із перших зразків архітектури Відродження у цьому місті.

7

Рада Десятьох – орган Венеціанської республіки, заснований 1310 року.

8

Еней – у давньогрецькій міфології герой Троянської війни. Герой поеми Вергілія «Енеїда» (29–19 р. до н. е.).

9

Король Іоанн (Джон) Безземельний (1167–1216) – король Англії з 1199 року і герцог Аквітанії з династії Палантагнетів, молодший (п’ятий) син Генріха ІІ й Алієнори Аквітанської.

10

Чародій Вергілій (Публій Вергілій Марон) або Вергілій (70 рік до н. е. – 19 р. н. е.) – один із найбільших поетів Давнього Риму. Ім’я Вергілія було оточене таємничою легендою, що перетворилася в Середні віки на віру в нього як чародія. Підставою численних легенд про його чудодійну силу стали деякі описані події в його творах, як, наприклад, розповідь про загробне життя в «Енеїді» тощо. Вергілій – засновник і добрий геній Неаполя, він – неперевершений майстер, який виготовляв чудові предмети, бронзові статуї, бронзову муху, що виганяє мух із Неаполя, а також образів, що охороняють місто від зарази, чудесне дзеркало, що віддзеркалює все з того, що відбувається у світі, вічно палаюча лампа, повітряний міст тощо.

11

Амеріго Веспуччі (1454, Флоренція – 1512, Севіл’я, Іспанія) – флорентійський мандрівник, на честь якого було названо Америку.

12

Джустініані – розгалуджений клан патриціїв, який дав сімох дожів Генуї, одного – Венеції і протягом 200 років керував островом Хіос в Егейському морі.

13

Країни Леванта – країни Близького Сходу.

14

Алькермес – класичний італійський лікер.

15

Джорджо Барбареллі де Кастельфранко, більше відомий як Джорджоне (1477(8)–1510) – італійський художник, представник венеціанської школи живопису, один із найбільших майстрів Високого Відродження.

16

Латинське вітрило має вигляд прямокутного трикутника. У Середньовіччі латинське вітрило було поширеним через здатність судна з таким вітрилом ходити дуже круто від подувів вітру.

17

Смирна – античне місто, одне з найдревніших давньогрецьких міст у Малій Азії. Сьогодні руїни міста розташовані на території турецького міста Ізміра.

18

Ріо Панда – назва одного з венеціанських каналів.

19

Ріо Баркароллі (канал гондольєра) – назва одного з венеціанських каналів.

20

Палаццо Джустиніан (або Джустініані) – палац збудував у XV ст. невідомий архітектор, імовірно, Бартолонео Бона. Первісно складався з двох частин – по одній для кожної гілки роду. Згодом об’єднані центральною секцією фасаду. В різний час тут проживали знамениті особи, зокрема Ріхард Вагнер – німецький композитор, який написав тут у 1858–1859 рр. другу частину опери «Трістан та Ізольда», а також майстер портретного жанру Натале Ск’явоні (1777–1858).

21

Палаццо Бароцці – палац, збудований 1890 року. Первісно в ньому розташовувався знаменитий театр Сант Ангело.

22

Собор Сан-Джорджо Маджоре – собор у Венеції, на острові Сан-Джорджо Маджоре, збудований між 1565-м і 1610 роками.

23

Лев’яча колона, або колона Святого Марка – одна з двох знаменитих гранітних монолітних колон, що здіймається у Венеції на тій невеликій частині площі Сан Марко на ім’я П’яцетта – тобто маленька площа. Колону увінчує бронзова статуя крилатого лева – символ Венеції.

24

…Хань Фук – це ім’я в одному з китайських діалектів означає «щастя життя». Називаючи так своїх дітей, люди з нижчих станів сподівалися, що це ім’я принесе дитині щастя.

25

Тобто день, який згідно з давньокитайським уявленням має сприятливі астрологічні прикмети.

26

…Свято паперових ліхтарів – очевидно, мається на увазі «свято середини осені». Свято місяця, яке святкують у Китаї на п’ятнадцятий день восьмого місяця за місячним календарем (наприклад, єврейський Новий рік). Щороку припадає на різні дні. За європейським сонячним календарем це зазвичай жовтень. Відзначається не лише в Китаї, а й повсюди, де є великі китайські громади. Свято традиційно присвячується поетам, жінкам і дітям. Вночі діти запалюють свічки у паперових ліхтарях.

27

…викинув їх зі своєї пам’яті… – звичний мотив давньої китайської літератури, пов’язаний з очищенням від зовнішнього світу й духовним оновленням.

28

Майстер майже не розмовляв із ним… – мотив мовчання, типовий для давньої китайської літератури: беззвучну взаємодію неба й землі неможливо пояснити словами – цьому має відповідати поетичне мовчання.

29

…звуки… наздогнали його… – епізод запозичено з оповідання Ле-цзи про життя Сюй-Таня, який, не закінчивши навчання, пішов від свого вчителя Цзи-цзи. Але коли той заграв, Сюй-Тань повернувся й лишився в нього назавжди.

30

Я сидів посередині кораблика, а він – позаду, біля стерна – образ човна, кораблика, судна, на якому герой пливе у світ підсвідомого, як і образ стерничого, кормчого, що втілює самість героя, безумовно навіяно знайомством із «глибинною психологією» К. Г. Юнга.

31

Ріка, яку він оспівував, зривалася з гір, мов руйнівник, похмура і дика… – Р. Каралашвілі так коментував це місце: «Ріка тут є символом душі, море – символ колективного підсвідомого, міста – протиставлення індивідуальному колективну форму існування, що визначається свідомістю. Між образами «ріки» і «світу» мислиться приблизно такий самий зв’язок і таке саме співвідношення, що й між образами „корабля” і „міста”».

32

Я віддаю тобі моє місце біля стерна! – Передавання стерна й зникнення мудрого кормчого – свідчення успішного завершення «шляху всередину» – до вищого Я. Герой сам стає кормчим, господарем своєї долі, сповненим рішучості йти по життю своїм шляхом.

33

Бінсвангер – базельський психіатр Людвіг Бінсвангер (1881–1966), хороший знайомий Гессе.

34

…а якщо він, бува, підло вчинить… – аналогія з героєм казки Е. Т. А. Гофмана «Крихітка Цахес», якому приписували всі добрі справи інших людей.