– Це повідомлення не стосується нашої теми, та згадаймо, де знаходиться місце, яке вчені пов’язують з пошуками Ноєвого Ковчега? – запитав він у студентів.

– На горі Арарат! – вигукнула дівчина із задніх рядів.

– Так, правильно, на горі Арарат! А тепер ще раз подивімося на наше Чорне море після потопу, – і Войцехоський знову указкою обмалював обриси затоплених земель.

– Яка вода могла занести цей ковчег на гору Арарат, яка зараз знаходиться за 300 кілометрів від берега Чорного моря?

– Чорноморський потоп! – вигукнули в один голос кілька юнаків.

– Отож! – підняв догори палець професор. – А якщо згадати, що легенда про потоп потрапила до Біблії з шумерських джерел, то, за логікою, можна зробити висновок, що в аккадійському Епосі про Гільгамеша йдеться саме про Чорноморський потоп. А якщо згадати, що аккадійці прийшли в Шумерію саме з Кавказу, з місць, де височіє гора Арарат, то ймовірність опису потопу, що відбувся саме там, у Чорному морі, зросте в рази.

Студенти знову здивовано дивилися на професора, який не вгамовувався і вів далі.

– А тепер зверніть, будь ласка, увагу на цю схему, – професор Войцеховський вивів на екран схематичне зображення Європейського континенту з Малою Азією і частиною північної Африки.

На схемі було написано «FLOOD 5600 BC», що з англійської перекладається як «Повінь 5600 року до нашої ери». На цій схемі з території сучасного українського Причорномор’я у різних напрямках були намальовані вказівники з підписами: на північний захід – Celts, Germans, Balts; на захід – Slavs[15]. Із сучасної Туреччини стрілки вели на південь. Символ на південний захід в напрямку Червоного моря було підписано – Pre-Dynastic Egyptans; на південь – Sumerians. І вже звідти далі на південь вздовж Перської затоки – Indo-Arians, а в бік сучасного Афганістану – Arians[16].

Студенти мовчки вивчали схему. Після досить тривалої паузи професор Войцеховський вирішив прокоментувати її:

– Це схема розселення народів після Чорноморського потопу. Її склали учені різних країн світу за результатами генетичних і культурологічних досліджень. І якщо ми візьмему цю схему для ілюстрації гіпотези про вірогідність поширення у шумерських і єгипетських джерелах інформації саме про Чорноморський потоп цього періоду, то… – професор знову зробив паузу і подивився на аудиторію.

– То, швидше за все, усі ці джерела говорили про потоп у Чорному морі! – вигукнула чорноброва дівчина, яка сиділа біля дверей.

– Правильно! – кивнув головою професор. – Ця схема нам показує, як могла рознестися світом інформація про потоп і про життя на Причорномор’ї до потопу! Доісторичні єгиптяни і шумери могли принести цю інформацію з Анатолійського півострова, далі вона потрапила на Близький Схід і обросла легендами.

– Але звідкіля про Причорноморську Атлантиду могли знати в Олександрії? – не втримався хтось із студентів.

– Дякую за запитання, – не зупиняючись відреагував Войцеховський. – Нещодавно вчені-генетики дослідили походження населення Давнього Єгипту. Дослідження, опубліковані у журналі «Nature Communications», стверджують, що давні єгиптяни походять з доісторичного Леванту й Анатолійського півострова. А предки сьогоднішнього населення Єгипту походять в основному з Африки.

Іван Андрійович показав рукою кудись на південь.

– Якщо б ви уважніше подивилися на схему розселення народів після Чорноморського потопу, то ви б помітили, що мешканці доісторичного Єгипту, додинастійного Єгипту і сучасного, то це, як то кажуть, різні пари кальош! – усміхнувся він. Згадаймо, що таке Левант? – знову звернувся до аудиторії професор Войцеховський.

– Це шумери! – вигукнув хтось із середини аудиторії.

– Є ще варіанти?

– Це сучасна Сирія! – знову вигукнув хтось із студентів.

– Уже ближче! Може хтось згадає, де лежить Анатолійський півострів? – не вгавав професор.

– Туреччина! – одночасно вигукнуло кілька голосів.

Іван Андрійович усміхнувся.

– Так, тут ви маєте більше знань. Так ось, доісторична країна Левант обіймала східне узбережжя Середземного моря. Це території сучасної Сирії, Лівану, Ізраїлю, і звісно, Анатолії – Туреччини, – показуючи на карті указкою, перерахував сучасні назви країн доісторичного Леванту Войцеховський.

– Тобто, доісторичні єгиптяни були сусідами племен чи цивілізацій, які могли проживати на північному березі допотопного озера!

Професор повільно оглянув студентів.

– А тепер скажіть мені, чи могли у цих краях щось знати про Чорноморський потоп і про Атлантиду, якщо вона була на північному Причорномор’ї? – після короткої паузи запитав він аудиторію.

– Таак! – повільно пронеслося аудиторією.

– Підсумовуючи, можемо собі уявити, що на берегах допотопного Чорного моря на північному березі жили атланти, а на південному – доісторичні єгиптяни і предки шумерів, – знявши окуляри з носа, проголосив Іван Андрійович.

– Деякі дослідники Атлантиди стверджують, що найдревнішою колонією цієї держави був, імовірно, доісторичний Єгипет. В такому випадку тодішні єгиптяни дуже добре знали про Атлантиду. Та, як бачимо, єгиптяни протягом тисячоліття кочували з Малої Азії до Північної Африки. Мабуть, багато інформації було втрачено. Але навіть якщо якісь відомості і збереглися в пам’яті тамтешніх єгиптян, то не думаю, що єгипетські фараони, створюючи нове царство у північній Африці, хотіли згадувати і говорити про своє рабське становище в минулому. Єгипетські правителі сповідували іншу концепцію: фараон – це посланець бога, а не раб атлантів! Можливо, навіть у своїх фараонах вони копіювали атлантів. Проте вони не змогли викреслити зі своєї пам’яті могутню цивілізацію, яку бачили. Тому й залишили лише короткі відомості про Атлантиду. Хоча тут також можна будувати припущення, але це не моя тема, – підсумував професор.

– Тепер же нам залишилося зрозуміти останнє. Якщо Атлантида існувала на затоплених землях, то чому про неї так мало відомо? – вигукнув професор. В аудиторії панувала тиша. Професор вкотре показав на зображення затопленого Причорномор’я. Потім він змінив картинку і співставив її з малюнком, де було зображено територію заселення Трипільсько-кукутенської культури[17].

– Зверніть увагу, друзі, якщо зіставити затоплену територію з землями, на яких ми знаходимо рештки Трипільсько-кукутенської культури, то побачимо, що вони здебільшого збігаються, – він указкою обмалював південну частину України від Румунії до Дніпра.

– Тобто на місці, звідки вода відійшла після потопу, через 200-300 років з’явилася цивілізація, яка залишила нам безліч археологічних артефактів, – професор урочисто тицьнув указкою на частину лінійки, де великими буквами було написано слово «ТРИПІЛЛЯ».

– Так, це Трипілля! – проголосив професор Войцеховський, – культура, яка існувала у північному Причорномор’ї в час, коли виникав доісторичний Єгипет. Культура, яка залишила по собі величезну кількість матеріальних артефактів. Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до нашої ери, яка розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії. Культура, яка майже зовсім не досліджена вченими світу! І це великий науковий парадокс, на який чомусь не звертають уваги дослідники! – професор у розпачі опустив руки і на хвилинку замовк.

– Ми маємо не легенди і міфи! Ми маємо вцілілі рештки матеріальної культури! Усі археологічні знахідки підтверджують це. І це вже не гіпотеза! Це історичний факт, яким досі чомусь не зацікавилась ні світова ні, тим більше, українська наука!

Така констатація факту з уст професора звучала й урочисто, і водночас із сумом.

– Та я не буду вдаватися у причини такого замовчування існування трипільсько-кукутенської цивілізації, бо це не наша тема.

Професор знову підійшов до комп’ютера і вивів на екран нове зображення.

– Це знімки з заповідника «Кам’яна Могила». Хтось вас чув про цей заповідник?

– Це якесь капище на Донбасі? – вигукнув юнацький голос з середини аудиторії.

– Так і не так, – відреагував професор. – Якщо ми візьмемо таке доступне нам джерело, як Вікіпедія, то дізнаємося, що Кам’яна Могила – це пам’ятка давньої культури, яка розташована на північ від Мелітополя у Запорізькій області. Петрогліфи[18] і малюнки, які ви маєте можливість бачити на екрані, датовані від 12 тисячоліття до нашої ери до Х століття після Різдва Христового. Тобто задовго до уже згадуваного потопу мешканці цих місць щось намагалися записати чи намалювати!

На екрані з’явилося якесь каміння з малюнками та рисками.

– Так ось, на одному з цих каменів вчені розшифрували напис, де йдеться про велику воду, від якої загинули навіть люди-боги, – професор знову зробив паузу.

Аудиторія захоплено мовчала.

– Тобто ми маємо археологічний артефакт, який містить згадку про потоп і про людей, які мали надзвичайні здібності. Що то були за здібності, ми не знаємо, та очевидно, що для автора цього петрогліфа люди, про яких він знав, були богами, – професор знову замовк і оглянув аудиторію.

Він хотів зрозуміти, чи вдалося йому донести до студентів логічний зв’язок між потопом, петрогліфом Кам’яної Могили й Атлантидою.

– Ви хочете сказати, що у написі на цьому камені йдеться про атлантів? – спитав хтось з аудиторії.

– Я лише можу припустити, що до відомого нам потопу десь поблизу Кам’яної Могили жили люди, які мали фізичні або розумові переваги над племенами, що займали територію сучасної Запорізької області і які могли залишити цей напис на камені, – знімаючи окуляри, говорив Іван Андрійович.

– Це лише гіпотеза, яка, на мою думку, потребує вивчення. І ще раз підкреслю, що ми маємо шанс дізнатися про це більше. Для цього лише потрібно розшифрувати рисунки і петрогліфи Кам’яної Могили і вивчити трипільсько-кукутенську культуру. Чи, може, цивілізацію!?

Професор знову зробив паузу. Аудиторія мовчала. В повітрі запанувала тиша і якесь незрозуміле відчуття давнього минулого. Можливо, біля когось промайнули запорізькі степові вітри. Комусь запахло морем і він уявив собі височезну хвилю, яка з гуркотом впала на землю. А хтось намагався уявити собі атлантів.

– Я упевнений, що більше інформації про цивілізацію, яку Платон називає Атлантидою, ми могли б дізнатися у трипільців. Аналіз артефактів трипільців і шумерів показує, що колись ці народи жили доволі близько. Подивіться на ці зразки з трипільської і шумерської культур! Вони подібні! – Іван Андрійович указкою звернув увагу студентів на подібність оздоблення шумерського і трипільського посуду. – Якщо ми ще раз глянемо на хронологічну лінійку, то побачимо, що трипільці з’явилися на раніше затоплених землях у північному Причорномор’ї через 200–300 років після потопу, а шумери за тисячу кілометрів на південь майже через 2 тисячі років.

Іван Андрійович, наче міряючи кроками аудиторію, швидко пройшов від вікна до дверей.

– Можна припустити, що шумери, кочуючи на південь у басейн річок Тигр та Євфрат, втратили свідчення про протоцивілізацію, але в пам’яті залишився якийсь відгомін про потоп. Трипільці ж могли зберегти більше інформації! Але поки не почнемо вивчати і досліджувати цей період історії нашої планети, то і не дізнаємося правди про Атлантиду, – якось пригнічено сказав Іван Андрійович, а далі заклав руки за спину і зробив кілька кроків до вікна. Потім різко повернувся.

– На мою думку, ми так мало знаємо про Атлантиду через те, що учені не там її шукають. Більше інформації про неї заховано в трипільсько-кукутенській культурі, яка поки не досліджується…

– Ну, добре, припустімо, Атлантида існувала на території сучасної України. Але де? – нарешті обізвалася Юля. Вона вже майже змирилася з доказами професора, але її зараз цікавило питання, куди їй доведеться їхати в експедицію з цим професором. Запитання прозвучало, наче грім серед ясного неба. Усі ніби прокинулися від якогось дивовижного сну. Справді, але де ж могла бути ця міфічна Атлантида?

– Чудове запитання! – задоволено вигукнув професор. – Це тема, якій я можу приділити ще кілька лекцій, та спробую бути лаконічним. Але якщо ваші колеги вирішать, що моя гіпотеза має право на життя, то ви матимете змогу докладніше ознайомитися з цим місцем.

Далі професор зняв свої окуляри й оглянув аудиторію уважним поглядом. Усі досі перебували в якомусь дивному стані. Складалося таке враження, що дівчата і хлопці усі відразу закохалися і літали десь високо в небесах. Вони були замріяними, але спокійними. Уже всі забули, що від них потрібно.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

Сленг. Так називають керівника корупційної ланка. Ним може бути Президент, на рівні Уряду – прем’єр-міністр, а на рівні міністерства – міністр. (Тут і далі пояснення автора.)

Вислів з кримінального світу. Каса взаємодопомоги у злочинців.

За даними активістів, на початку дев’яностих років у Донецькій області кримінальний світ знищував своїх конкурентів у закинутих вугільних шахтах.

Мається на увазі «поважно».

Або поема «Про того, хто бачив усе» – один із найдавніших літературних творів людства, найбільший твір, написаний клинописом, один із найкращих творів літератури Стародавнього Сходу.

Індуїстські релігійні тексти, в яких розповідається історія Всесвіту від створення до знищення (кінець IV тисячоліття до н.е.).

Археологічна культура на території сучасної України кінця мідної доби (енеоліту) та ранньої бронзової доби (3600–2300 до н. е.)

Археологічна культура на території сучасної України епохи ранньої бронзової доби (2700–2000 рр. до н. е.)

Археологічна культура на території сучасної України, яка існувала протягом XXII–XVIII століть до Р. Х.

Археологічна культура на території сучасної України доби пізньої бронзи (XVIII–XII ст. до н. е.)

У давньогрецькій міфології легендарна країна, місце проживання блаженного народу гіпербореїв. За найбільш розповсюдженою версією, Гіперборея розташована на острові (материку), що затонув.

Позначення височин, що дають початок основним річкам Скіфії. В античній міфології це гори, на яких знаходилося житло північного вітру Борея.

Латинська назва грецького бога північного вітру Борея.

Володар стародавньої Персії.

Назви європейських племен: кельти, германці, балти та слов’яни

Назви азійських племен: доісторичні єгиптяни, шумери, індо-арійці, арійці

Археологічна культура часів енеоліту (8000–5000 рр. до н. е.), назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині; у зазначеній розширеній назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень, де також було знайдено сліди цієї культури.

Так називають всі зображення, висічені на камені, з найдавніших часів (палеоліту) аж до середньовіччя.

Конец ознакомительного фрагмента

Купить и скачать всю книгу

<1 2 3 4

На страницу:

Перейти

4 из 4