Мандрівні комедіанти

– Дзвінко, – мовив Довбуш. – Я більше не витримаю.

– Що ти таке кажеш?

– Я б хотів, аби ти стала панею і стояла на сходах свого дому в кацабайці та червоних черевичках, я хотів би бути твоїм слугою, якого б ти могла бити та лаяти.

– Ото було б весело!

– Дзвінко, – казав Довбуш, – мені крається серце за тобою, вмирає від спраги, не може напитися твоєю красою. Так сарна не може досхочу напитися зі свіжого джерела, в якому скупалися сонце, місяць та зорі…

– То було б великим гріхом! Подумай про Бога, чоловіче… – мовила молодиця.

– Я думаю про Бога… – зітхнув молодий Довбуш. – Але ми прийшли на світ для гріха, а Бог є на світі, щоби змилосердитися над нами…

– Ну то во ім’я Бога я змилосерджуся над тобою, – мовила Дзвінка й рушила до покою, а Довбуш – за нею.

Вона сіла на скриню, накриту червоним сукном, і простягнула ніжку, як це робить наречена в шлюбну ніч, а відважний Довбуш уклякнув перед нею, скидаючи черевички…

Дзвінка не раз опісля приходила до нас у гори відвідати Довбуша, на вороному коні, гарно вбрана. Він обдаровував її, мов султан. Ми перешіптувалися між собою, що добром це не скінчиться, що жінка із золотаво-рудим волоссям не хто інша, як летавиця, вона обплутала Довбуша золотими сітями, накинувши їх йому на плечі; вона – летюча зірка, що манить його в бездонне провалля.

Дехто застерігав Довбуша, але він не зважав на них.

Він часто приходив до Дзвінки, а коли знав, що Штефан удома, то брав із собою нас і дівчат, приходили гарні молодиці з Космача, й ми танцювали. Євреї фали на басі, сопілці та цимбалах.

Штефан почав приглядатися до того, чого раніше не помічав. Він чув, як його жінка виспівувала коло печі. Він чув, як вона в саду, під зеленим склепінням квасолиння, закликала місяць, сонце та вітер, котрий чеше гори, привітати милого; і Штефан тільки хитав головою; аби привітати його не конче кликати місяць, і під його ногами не росли троянди. То що ж то було?

І знову якось вона заспівала тужну пісню про коханого, а коли Штефан глипнув на неї з-під лоба не надто вдоволено, запитала:

– Хіба тобі не подобається пісня?

– Мені не подобається, – була відповідь.

Цей Штефан швендяв по селі, мов сновида, кожний радо вступався йому з дороги, бо надто вже близько брав він усе собі до серця. А коли якось його дружина скрикнула уві сні, він одразу ж нахилився до неї, сподіваючись, що вона якимось словом зрадить себе. Вона лежала на спині, і її груди, здіймаючись та опускаючись, були схожі на біле шумовиння на гребені хвилі. Вона важко дихала. Урешті промовила: «Я кохаю тебе. Ходи до мене, мій друже!». А коли Штефан нахилився над нею, обвила його шию руками й зітхнула: «Довбуше! Соколе мій!» і поцілувала Штефана, та поцілунок той був, наче укус гадюки. Тепер Штефан знав усе. Він тихо вийшов надвір і гірко заплакав.

Дзвінка пишалася, мов пава, бо хоробрий Довбуш, перед яким тремтів увесь світ, скидав і одягав їй червоні черевички, – тепер у неї були червоні черевички, мов у якоїсь графині. Вона кохала Довбуша, але вона була жінкою. Їй шкода було Штефана. Якось, коли Довбуш подався зі своїми товаришами геть з її господи, вона бачила, як Штефан стиснув кулаки й крикнув йому навздогін: «А щоб тебе понесло горами, а кості твої розкидало серед скель!».

Однієї суботи вона заходилася коло Штефана, помила йому голову, зачесала кучері. Штефан не пручався, все дозволив робити із собою, сидів, мов вирізьблений з дерева ідол, мов дерев’яний кльоцок. Може, він оживе, якщо його скубнути за волосся, подумала собі Дзвінка, й шарпнула гребенем. Штефан, наче й не чув.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Одна гуцульська легенда вказує на відомий дикістю народ Кавказу. Мимоволі виникають асоціації з родом асів у міфології скандинавських країн та північно-німецьким Асом – могутнім чоловіком.

2

Летавиця – карпатська вампіриця, яка прилітає на землю у вигляді летючої зірки.

3

Овид. – Прим. перекл.

4

Боже мій (фр.).

5

Невелика гармата.

6

Жахливо. Справді жахливо… Боже мій (фр.).

7

Вчені, що супроводжували єгипетську армію Наполеона, та осли, на яких вони їхали.

8

Чудово! Блискуче! Незрівнянно!

9

Афини – чорниці.

10

Дід – добрий дух, охоронець домашнього вогнища.

11

Дивовижно, що в нашій багатющій народній творчості, у незчисленних казках, приказках, легендах та піснях, записаних дослідниками чи й в таких, які збереглися тільки в усній народній творчості, ніколи не стрінеш фривольности, не кажучи уже про відверто непристойні речі.

12

Автор зробив довільний переспів балади Ю. Федьковича «Довбуш». – Прим. перекл.

13

Тут слід зазначити, що малороси, українці, є властиво русинами (чи русичами) (у Південній Росії, Східній Галичині, Буковині, Угорщині), а великороси є тільки похідною від них гілкою (для порівняння: американці й англійці). Найдавніша руська література була українською. Тому наш селянин ще й тепер із гордістю величає себе «русином», а великоросів називає «московітами».

14

Точку зору Шопенгауера, шо власність створюється тільки власною працею, десь на підсвідомому рівні поділяють мої земляки. За отой наївний комуністичний світогляд дорікають моєму народові. Нема потреби зачиняти перед українцем двері хати, бо він вважає великим гріхом привласнити собі чужі гроші чи чужий одяг, але зовсім не відчуває докорів сумління, рубаючи дерева чи полюючи на дичину в чужому лісі, випасаючи худобу на чужому лузі.

15

Піддашшя.

16

Селянський син Ілля Муромець – герой давньоруського циклу народних героїчних пісень, які ще й понині живуть у народних устах. Аналогами цих пісень є іспанські романси про Сіда та староанглійські балади про Робін Гуда.