На твердій землі

– Не цілуйте моїх рук! – сердито казав я. – Я не друїд[114].

– Для мене друїд! – відповість вона, посміхаючись.

Звичайно, вона дуже вишукано і оригінально одягалася, але найбільше вона мені подобалась у її домашньому, робочому, обмазаному фарбами халатику, узута на босу ногу у старі, скривлені і стоптані виступці, з волоссям голови, зав’язаним ззаду конячим хвостом. Звичайно, вона не курила й не любила курити, але, щоб подражнитись зі мною, вона могла демонстративно закурити цигарку і, кашляючи, докурити її до рубчика. Я, звичайно, в таких особливих випадках наполегливо мовчав.

– Вам не подобається? – питала з кривою посмішкою.

– Дуже цікаво, коли з рота гарної дівчини йде дим. Це нагадує індустріялізацію.

– А чому ви не курите? – питала вона.

– 3 бажання бути оригінальним, – відповідав я.

– А може, з моральних причин. Спасіння людства від рака легенів? – кпилась вона далі.

– Плювати мені на ваші легені, – відповідав я тим же тоном.

– Але ви любите проповіді… Моралі… Рятувати світ від загибелі… Щось таке – га-га-га! – не вгавала вона.

– Но-но-но! Не будемо сваритися з модою, – додавав я.

– З модою? А що мода? – питала вона.

– Вдавати зіпсутих. Мати жовті зуби… Давитися димом… Смердячий рот… Розпатлане волосся, – казав я.

– Ваші прилизані добродійні сентименти? – питала вона…

– О! Прекрасно знаєте, що це забобони! – казав я.

– Ви незносний, ви святий, мені соромно вас любити, – отруйно казала вона.

– Я дивуюся, що ви ще не в бітниках[115], не маєте сифілісу і не протестуєте проти війни, – казав я на це.

– Дуже гарно, – казала вона. – Я вже маю дозу опію і записуюсь в бітники… І піду демонструвати за мир. Вам подобається війна? – казала вона.

– З такими, як ви, – відповідав я.

– Ви за атомову бомбу? – питала вона.

– Мені соромно на це відповідати. Ви відьма! – відповідав я і одвертався.

То знов ми мали іншу тему, вона виймала з-за ліжка Зіни котрусь із своїх звичайно недомальованих картин, ставила її на порозі насупроти вікна, відходила на бік, поглядала лукаво на мене і вдоволено мовчала.

– Хочете, щоб щось сказати? – питав я.

– Ні, – відповідала вона.

– Поясніть, що це таке? – казав я.

– Атомова доба, – відповідала вона.

– Чому ті корчі? – питав я.

– Вона страждає… З радости. Вона родить, – казала вона.

– А чому атомова доба? – питав я.

– Уууп! Просто! Життя буде вічно. Коли люди курять, мають сифіліс і навіть атомову бомбу. Жінка завжди буде родити, а чи не так? – питала вона.

Я втягнув у себе повітря і великодушно вирікав:

– О! Надхнення! Коли ви напишете мій абстрактний портрет? Де я виглядатиму, як кретин майбутнього.

– Потерпіть. Ще намалюємо і вас[116]. Побачите, – казала вона.

– О, ви отруйна тарантула, – відповідав я на це, а Лена вдоволено посміхалася…

Вона вдоволено посміхалась, коли я сидів на тапчані, підходила до мене, обома руками куйовдила моє волосся і казала:

– Слухайте! Ви лисієте…

– Ви сивієте, – негайно реагував я.

Вона кидалась на мене, боляче кусала мене за рам’я, рвала на моїх грудях волосся, я зривався на ноги, хапав її за обидві зап’ястя і схрещував їх за її станом. Вона зі всієї сили, як пійманий хижак, намагалася вирватись, завзятюще пручалась, я міцно відчував її груди, ноги, живіт.

– О! Пустіть! Пустіть! Я здаюсь! Здаюсь! – кричала вона цілком щиро, перелякано і сердито, а коли її пустив, вона намагалася вдарити мене в живіт коліном, я знов хапав її і наші обличчя так наближались, що я ледве втримався, щоб не поцілувати.

– Не смійте! – кричала вона. – Вкушу!

Я кидав її на постіль Зіни, відходив на бік, сідав в куті на тапчані, закладав ногу на ногу і з зніяковілою усмішкою спостерігав її борсання.

– Я не знала, що ви такий сильний, ви сильний, ви сильний, як кінь… Мало не зломив моїх рук, – скаржилась вона.

Я ствердливо похитував головою і все посміхався. Щоб віддячитись, вона ставала в позу манекена, здіймала над головою обидві руки і виграючи долонями якісь вихиляси, оберталася перед мною, ніби на крузі. Її гнучке, здорове тіло пластично, поволі вигиналося, вібрувало, це виходило вражаюче і майстерно, я був захоплений, але далі мовчав. Тоді вона зупинялася і питала:

– А чи знаєте ви цей вірш? – і не чекаючи відповіді, декламувала німецькою мовою:

Я живу життям всезростаючих кругів,що піймають всі речі.Можливо до останнього не хватить напруги,але не буде втечі.Я кружляю круг Бога, круг древньої вежі,я кружляю тисячеліття:і я ще не знаю чи я сокіл, чи стежа,а чи лиш пісня-молитва[117].

Це Рільке[118], і передав я його не конче дотепно, в моїй особистій мові нема адекватности його настроїв, але мені подобалась та декламація, яка гармонійно зливалася з її тілом і з її настроєм. Я розумів той її, як повінь, як гірська лавина, всепориваючий, нестримний гін її сильного жіночого пориву і її прагнення цілою гамою загравань накинути мені свою волю. О, я знав, що вона і така сильна, що її гра майже зайва, але я також не бажав продати себе дешево і без змагання.

Це наше напружене борюкання перервав знов дзвінок телефону знизу, їй зачасто дзвонили, мене це сердило, і я не міг цього заховати. Вона з місця зривалася і, навіть не вибачившись, прожогом бігла вниз, ніби там вибухла пожежа, інколи довго барилася, а коли верталася, мала таємничу, змовницьку міну, що мене нервувало ще більше.

– Ви щось кажете? – могла вона невинно запитати, коли я не озивався першим.

Я відривав погляд від її картини і питав:

– Чому ви тримаєтесь якраз цієї теми? – маючи на увазі картину.

– Я вам сказала.

– Тим віршем?

– Народження. Зростаючі круги.

– Ви не песимістка?

– Але ви песиміст.

Вона виразно натякала на мою нетерпеливість… На її телефони… На її незалежність. Я намагався забути довгі телефони, не питати, з ким вони і для чого, тримати стиль і рівновагу. А коли відходив, вона несподівано казала:

– Приходьте завтра. Хочу вас малювати.

Вона ніколи ще не казала прийти «завтра». Звичайно це мав бути тиждень, або хоч кілька днів різниці…

Другого дня вона справді мене малювала, у хаті було душно, ми вийшли на задній двір і примістилися на травнику під дубом. Лена була у своєму замащеному фарбами халаті, їй це дуже личило, я сидів на стільці непорушно й спостерігав її фігуру, рухи, вираз. У цій своїй ролі вона виглядала чарівно або чаруюче і я, можливо, вперше почав думати про одруження з нею – єретична, боязлива, непевна думка, бо уявити її в ролі дружини, господині і матері поки що не було можливости.

– Слухайте, Павле… Прошу мене не роздягати, – казала вона між іншим.

– Вибачте. Хто вам сказав? – питав я.

– Ваші ласі, котячі очі. Це може вплинути на портрет. Мовчіть, мовчіть!

По двох годинах роботи вона залишила мольберт, відложила палітру і простягнулась горілиць на траві, заложивши під голову обидві руки. Її груди пластично випиналися з-під халату.

– Лягайте, Павле. Дивіться який високий… Що це? Дуб?

– Дуб, – казав я.

– Яка велична рослина. Як він такий виріс і для чого? Звідки він взявся?

– Мабуть, зі землі, – відповів я виминаюче.

– Зі землі, – і вона здивовано свиснула. – Не з неба? А чому не з неба? З сонця. З повітря. З атомів. Як приємно відчувати простір будучи на землі. Весоч. Безконечна весоч. Чому ви не летун?

– Бо я виробляю чоколяду, – відповів я.

– Чо-ко-ля-ду! О, Боже! – і вона засміялась.

– Вибачте.

– О, но! Ви чудовий! Чи ви любите птахів?

– Особливо горобців.

– Ви покпиваєте. Чому не орлів?

– Бо орли не цвірінькають. Горобці сіра, робоча маса. Маса, маса! А орли? Хіба це птахи? Це лиш на гербах, на монетах… В зоологічних парках. У клітках. За ґратами. Символ минулого. А горобці – символ сучасного. Але є птахи несимволи. Сині синички, жовті жовтобрюшки, червоні кардинали, пузатенькі робіни, меткі шпаки… Це така безмежна жива краса. Ви думаєте, що я також горобець.

– Ви? Ні! Я… Ви, напевно, з породи орлів.

– О, напевно. Орлиця… Ради Бога, ради Бога.

Ми довго лежали, погиркувались, сонце було за верховіттям дуба, але наша розмова значно різнилася від розмов попередніх. Менше, значно менше впертости, протиріччя. Навіть змінився тон. Всі ті горобці, синички й кардинали, кольори і тони зраджували зміну погоди, проривалося сонце, ще раз розцвітали бози. Я лежав боком, опертий на лікоть, спостерігав лінії фіґури Лени, її виразні, провокуючі частини і форми свідомо пропоновані моїй розогненій уяві. Збоку стояв мольберт з барвистою плямою на шматку картону, де сильними, гострими кольорами висловлено картину нутра, ніби цей шматок людської подоби лежав на операційному столі. Можливо, у цьому баланс думки, розбурханої уяви, яка не вміщається у звичні межі і шукає обріїв поза обріями.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Чорновий варіант роману мав назву «Простір поза нами», про що свідчить надрукований початок твору в альманаху «Північне сяйво»: Самчук У. Мій дім і я: Уривок із роману «Простір поза нами» // Північне сяйво: Альманах. ІІ / Упоряд. Я. Славутич. – Едмонтон: Славута, 1965. – С. 13–18. Уривок мав епіграф: «І еnjоy writing that kind of gossip myself. Aldous Huxley» (Я пишу такі плітки сам. Олдос Гакслі (Aldous Leonard Huxley; 1894–1963)), який у виданні 1967 року було замінено заувагою автора: «Цей твір належить до жанру мистецької літератури, а тому всі описані тут події, як також всі виведені в нім людські постаті і характери є вислідом творчих вимог і уяви автора».

(Друкується за видання: Самчук У. На твердій землі: Роман. – Торонто: Українська Кредитова Спілка, 1967. – 390 с.)

2

Для передмови частково використано матеріали статті «Кохання – шлюб – щастя: Не зовсім ювілейні роздуми над прозою Уласа Самчука» І. Руснак (Слово і Час. – 2005. – № 2. – С. 27–38).

3

Ружмон Д., де. Любов і західна культура / Д. де Ружмон; пер. з фр. Я. Тарасюк. – Львів: Літопис, 2001. – С. 14–15.

4

Бовуар С., де. Друга стать: у 2-х т. / С. де Бовуар; пер. з фр. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко. – Київ: Основи, 1994. – Т. 1. – С. 165–166.

5

Ми вимірюємо історію за її катастрофами, згадуємо погоду її бурями, але періоди миру та радості – хто їх може описати? (Х’ю Макленнан; Hugh MacLennan; 1907–1990).

6

Мій дім – моя фортеця (англ. My home is my castle) – англійська приказка.

7

Індіани-сиукси – корінні жителі Північної Америки, племена войовничого характеру.

8

Фіцджеральд Френсіс Скотт Кі (англ. Francis Scott Key Fitzgerald; 1896–1940) – американський письменник, представник «втраченого покоління».

9

Гуґі-буґі – танець бугі-вугі (англ. Boogie-Woogie), популярний у Європі впродовж 40–60-х років ХХ століття.

10

Купер Гарі (англ. Gary Cooper, 1901–1961) – оскароносний американський актор.

11

Дженерал моторс (англ. General Motors) – американський автомобільний концерн.

12

Пізанська вежа (італ. Torre pendente di Pisa) – дзвіниця Собору Санта-Марія Ассунта в місті Піза (Італія), відома своїм нахиленим виглядом.

13

Стенлі Генрі Мортон (англ. Henry Morton Stanley; 1841–1904) – валлійський журналіст і мандрівник, першовідкривач річки Конго в Африці.

14

«Равнтрі» (англ. Rowntree’s) – британський кондитерський бізнес, відомий у всьому світі своїми виробами Chupa-Chups, Milky Way, Kinder Surprise, Kit-Kat, Nutella.

15

80 Фаренгейта – 26,6о Цельсія.

16

Севен-ап (англ. «7Up») – подібний до сучасного спрайту лимонно-лаймовий безалкогольний газований напій без кофеїну. Відомий від 1929 року.

17

«Дейлі Стар» (англ. «Daily Star») – щоденна британська газета чуток, пліток і сенсацій, що виходить від 1978 року.

18

«Старляк Пейнт» (англ. Star lake Paint) – назва малярської фарби.

19

Тут згадано один з висловів давньокитайського філософа Конфуція (551 до н.д. – 479 до н.д.): «Шлях в тисячу миль починається з одного кроку».

20

Ді-Пі (англ. Displaced Persons, D.P.) – табір для переміщених осіб у Західній Німеччині, окупованій після завершення Другої світової війни американськими, британськими і французькими військами. Через такі табори пройшов і Улас Самчук.

21

Кер-пакет (від англ. K-ration) – т. зв. Раціон K, або індивідуальний щоденний харчовий раціон, введений армією США під час Другої світової війни. K-раціон мав три окремо запаковані коробки: сніданок, вечеря, вечеря. Але 1948 р. К-раціон був оголошений застарілим; більшість наявних запасів були розповсюджені серед програм годування цивільного населення за кордоном, зокрема і в таборах Ді-Пі в Німеччині.

22

Саскачеван (англ. Saskatchewan) – степова провінція Західної Канади.

23

Санкіст (від англ. Sunkist Building) – тут згадано восьмиповерхову будівлю Sunkist Building у Лос-Анжелесі, яка належала компанії з вирощування цитрусових. Протягом багатьох років у цій будівлі містилась штаб-квартира компанії. У тексті автор використав слово у переносному значенні – кількаповерховий.

24

Доба Вікторії – історичний період Великої Британії, пов’язаний з правлінням королеви Вікторії (англ. Victoria; 1819–1901).

25

«Сіті 1911» (англ. City 1911) – очевидно, дата заснування міста, в якому живе головний персонаж.

26

Кокошка Оскар (нім. Kokoschka Oskar; 1886–1980) – австрійський художник і письменник чеського походження, представник австрійського експресіонізму.

27

Прототипом головної героїні є монреальська художниця українського походження Люба Генуш (англ. Luba Genush; 1924), про що свідчить сам автор до адресатки в листі від 21 грудня 1961 року: «Багато тепер думаю над темою роману про наші зустрічі, але все це не хоче компонуватися в цілість. А головне – нема фіналу, бо хотілося б, щоб ця композиція вийшла завершеною. Може, це прийде» (Ф. 195. – Од. зб. 422).

У романі письменник зберіг ініціали Люби Генуш в імені головної героїні: Л.Г. (Лена Глідерс). Головному персонажеві дав прізвище Данилів, співзвучне з прізвищем Данильчук, на яке 1975 року він отримав паспорт громадянина Канади.

У романі чимало автобіографічних деталей, що вказують на взаємини закоханих свого часу письменника і художниці.

Листів Люби Генуш в архіві У. Самчука немає.

28

Розуміється, що це за того лікаря шведа… – П’єр Глор (нім. Pierre Gloor; 1923–2003), чоловік Люби Генуш, був швейцарсько-канадським неврологом, клінічним нейрофізіологом та епілептологом.

29

Готель «Асторія» (англ. Waldorf Astoria) – фешенебельний багатоповерховий готель на Манхеттені в Нью-Йорку, відкритий для відвідувачів 1931 року.

30

Імперський будинок – ідеться про Емпайр-Стейт-Білдінг (англ. Empire State Building) – хмарочос в окрузі Мангеттен міста Нью-Йорка, США. Назва походить від повсякденного найменування американського штату Нью-Йорк – «Імперський штат».

31

Придорожня освіжальня – придорожній магазинчик із прохолодними напоями, кавою тощо.

32

«Рай-віски» (англ. Ryewhiskey) – міцний житній напій.

33

Федір Достоєвський входив до традиційно шанованої У. Самчуком «трійці» російських письменників, де, окрім названого митця, були Микола Гоголь і Лев Толстой (Розмова з українським письменником Уласом Самчуком. Інтерв’ю російському журналу «Современник» (Торонто, Канада), 1977 // Улас Самчук. Роздуми про літературу: Збірник літературно-критичних статей / Упоряд., прим., післямова М. Гона. – Рівне: ВАТ «Володимирецька районна друкарня», 2005. – С. 78–83).

34

Мельниківці – одна з фракцій ОУН (керівник – Андрій Мельник; 1890–1964), що виникла внаслідок розколу організації на початку 1940 року.

35

Східняки, західняки – назви українців за місцем їхнього народження (на Сході чи Заході країни).

36

Бродвей (англ. Broadway) – найдовша вулиця Нью-Йорка, відома своїми театрами.

37

Йорк – ідеться про низку кварталів у центрі північної частини міста Торонто (Канада, провінція Онтаріо), що мають назву Норт-Йорк (англ. North York).

38

«Александри», «Одеони» – поширені в Західному світі назви театрів і кінотеатрів.

39

…громи весільних алилуїв… – ідеться про пісню «Hallelujah» канадського співака Леонарда Коена (англ. Leonard Norman Cohen; 1934–2016) з його сьомого студійного альбому «Various Positions».

40

Цикута отруйна (лат. Cicuta virosa) – отруйна рослина, що росте у ярах, на берегах річок, озер, боліт.

41

Тосканіні Артуро (італ. Arturo Toscanini; 1867–1957) – італійський диригент. У списку двадцяти найбільш видатних диригентів усіх часів займає восьме місце.

42

«Недокінчена симфонія» (нім. Unvollendete) – симфонія № 8 Франца Петера Шуберта (нім. Franz Peter Schubert; 1797–1828), написана 1822 року. Свою назву отримала через дві незавершені частини, тоді як традиційний твір цього жанру має чотири частини.

43

Рубенс Пітер Пауль (нід. Peter Paul Rubens; 1577–1640) – фламандський художних, представник епохи бароко.

44

Сі-Бі-Сі (англ. CBC; Canadian Broadcasting Corporation) – одна з найстаріших і найбільших канадських телерадіомовних компаній.

45

Стоковський Леопольд Антоній (польськ. Leopold Anthony Stokowski; 1882–1977) – популярний британський диригент і органіст польського походження.

46

…хлопці вели корейську війну… – алюзія на збройний конфлікт 1950–1953 років між Корейською Народно-Демократичною Республікою і Південною Кореєю. Ігри хлопчиків у «війнушки» – це жива пам’ять про недавні події. Кожне покоління дітей грає у свої «війнушки».

47

У. Самчук згадує один із видів народного мистецтва ескімосів – різьбу на іклах моржів.

48

«Валентино» (англ. «Valentino») – американський кольоровий пригодницький фільм, знятий 1951 року режисером Льюїсом Алленом (англ. Lewis Allen; 1905–2000).

49

Декстер Ентоні Джон (англ. Anthony John Dexter (1913–2001) – американський актор, відомий своєю вражаючою схожістю з актором німого кіно Рудольфом Валентино (англ. Rudolph Valentino; 1895–1926), якого зобразив у біографічній картині «Валентино» (1951).

50

Паркер Елінор Джин (англ. Eleanor Jean Parker; 1922–2013) – американська актриса, внесок якої в кіноіндустрію США відзначено зіркою на Голлівудській алеї слави.

51

Кумпарсіта (ісп. La Cumparsita) – танго, один з найвідоміших творів цього жанру; автор – Херардо Ернан Матос Родрігес (ісп. Gerardo Hernan Matos Rodriguez, 1897–1948). Танець у фільмі «Валентино» виконали актори Елінор Паркер і Ентоні Декстер.

52

Газета «Свобода» – газета української діаспори у США. Видається з 1893 року.

53

Нью-Джерсі (англ. New Jersey) – американський штат на узбережжі Атлантики.

54

Парк Плаза (англ. Park Plaza Hotel) – готель у Торонто, побудований 1936 року.

55

Роял Йорк (англ. Fairmont Royal York) – розкішний готель у Торонто, побудований 1929 року.

56

Дюрелль Лоуренс (англ. Lawrence George Durrell; 1912–1990) – британський письменник.

57

Ті-ен-ті (англ. TNT Express) – міжнародна компанія з доставки кур’єрських послуг.

58

Фулда (англ. Fulda) – місто у США.

59

Ангальтер-Бангоф (нім. Anhalter Bahnhof) – бомбосховище в районі залізничної станції Берліна.

60

«Болс» (англ. Bols Genever) – оригінальний голландський напій із двохсотрічною історією, прабатько англійського джину.

61

Статуя перемоги – ідеться про стовп перемоги, Колону Неельсона (англ. Nelson’s Column), монумент на Трафальгарській площі Лондона (Великобританія). Зведено монумент на честь видатного британського флотоводця, віцеадмірала Гораціо Нельсона (англ. Horatio Nelson; 1758–1805), котрий загинув у битві при Трафальгарі 1805 року. Колону прикрашають чотири бронзові леви.

62

Богиня Ра з головою яструба… – тут У. Самчук помилився. Давньоєгипетська міфологія зображала бога Ра з головою сокола, натомість яструбину голову мав бог Тот.

63

«Лайф» (англ. «Life») – американський журнал, заснований 1883 року. Виходив щотижня до 1972 року.

64

Гелена Рубінштайн (англ. Helena Rubinstein; 1872–1965) польсько-американська бізнес-леді, колекціонер, меценат.

65

«Перрі» Комо Рональд П’єріно (англ. Pierino Ronald «Perry» Como; 1912–2001) – американський співак, телезірка 40–50-х років ХХ століття, володар премії «Греммі» (1958).

66

Джінджірел (англ. Gingerella) – безалкогольний імбирний напій.

67

«Клеопатра» (англ. Cleopatra) – кольорова історична драма 1963 року, сценарій якої написаний за книгою Карла Маріо Франдзеро (італ. Carlo Maria Franzero; 1892–1986) й історичними оповіданнями Плутарха, Светонія й Аппіана. Режисер – Джозеф Манкевич (англ. Joseph L. Mankiewicz; 1909–1993); у головних ролях – Елізабет Тейлор (англ. Elizabeth Taylor; 1932–2011) і Річард Бертон (англ. Richard Burton; 1925–1984).

68

Танго роз (італ. Tango delle rose) – один із саундтреків американської романтичної драми «Касабланка» (англ. «Casablanca», 1942). Авторами відомої «Пісні троянди» (1928) були Альдо Боттеро (англ. Aldo Bottero) і Філіппо Шрайєр (англ. Filippo Schreier).

69

Лукулівський – від фразеологізму «лукулівський бенкет», що означає незвичайно багатий, вишуканий бенкет. Походить від імені знатного римського полководця, консула Луція Ліцинія Лукулла (Lucius Licinius Lucullus; 117 до н.д. – 56 до н.д.), який на схилі літ прославився любов’ю до розкішних бенкетів.

70

Джозеф Луїс Берроу (англ. Joseph Louis Barrow; 1914–1981) – американський боксер-професіонал, чемпіон світу в суперважкій вазі.

71

Рай-віскі (англ. Whisky Paradise) – відома марка італійського віскі.

72

«Луців енд Брос Ко» (англ. Lutsiv& Bros Co) – назва вигаданої письменником компанії.

73

«Дженерал Клінінґ» (англ. General cleaning) – клінінгова компанія.

74

«Дженерал Вуд Стор» (англ. Woods General Store) – назва мережі продуктових магазинів у Канаді.

75

Каса-Лома (ісп. Casa Loma) – неоготична замкова садиба сера Каса Ломи, розташована на пагорбі в Торонто. Від 1937 року функціонує як музей.

76

Шша – так герой вимовляє назву країни (США).

77

– А як там мій портрет? – Висить на стіні… – у листі від 26 серпня 1960 року У. Самчук повідомляв Любі Генуш: «Ваш портрет висить над моєю канапою у приймальній кімнаті» (Ф. 195. – Од. зб. 422)