Україна, 1918: Хроніка

А ось свідчення іншого члена комітету тієї ж армії, Єфима Лапідуса: «На ст. Круты, при взятии ее, было захвачено в плен 24 гайдамаков – большинство было студентов, один из них – прапорщик… На следующий день, когда мы отъезжали от ст. Круты, поезд по дороге остановился по приказанию Егорова, из вагона были выведены все задержанные и в 300 шагах от поезда их расстреляли разрывными пулями. Я подошел к убитым, затем подошел к Егорову и спросил, почему их расстреляли. Егоров, покуривая папиросу и улыбаясь, ответил, что разрешил он красногвардейцам потому, что они настаивали на этом. Одного гайдамака, убежавшего от красногвардейцев в деревню за 4 версты, по дороге сбросившего с себя одежды, красногвардейцы вытащили из-под печки в одной избе, куда он скрылся, избили и, приведя к месту, где были расстреляны другие, расстреляли, несколько раз, не попав в него смертельной пулей».

Після повернення Чернігівщини під контроль УНР, тіла загиблих під Крутами студентів і гімназистів були ексгумовані й перевезені до Києва. 19 березня їх поховали на Аскольдовій могилі – старовинному кладовищі на Дніпровському схилі. Велелюдний жалобний похід вирушив від залізничного вокзалу вулицями Безаківською (нині Симона Петлюри), Бібіковським бульваром (бульвар Тараса Шевченка), Великою Володимирською (повз будинок Центральної Ради), Фундуклеївською (Богдана Хмельницького), Хрещатиком, Олександрівською (Михайла Грушевського), Микільською (Івана Мазепи), Миколаївським узвозом (алея Героїв Крут) до церкви Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Саме тоді М. Грушевський виголосив промову, яка починалася зі слів «Dulce et decorum pro patria mori!» («Солодко і прекрасно вмерти за отчизну»), Павло Тичина написав знамениту поезію «Пам’яти тридцяти», а Людмила Старицька-Черняхівська – есе «Пам’яти юнаків-героїв, замордованих під Крутами». В цьому творі є такі рядки: «Поки історія людська буде існувати, доти будуть всі, і далекі нащадки наші, з жахом, з огидою згадувати страшне слово "большевик". Каїн, Іуда і большевик – три людські потвори, три звіра, що викинула на світ Божий якась страшна безодня. Ні, і то порівняння неправдиве! Каїн убив брата, але сам вжахнувся свого злочинства і як безумний, кинувся тікати від братнього трупа; Іуда продав Христа, але не стерпів муки сумління і "удавився" сам. А большевик перед смертною карою, перед розстрілом одрізав носи, вуха, проколював очі, випускав тельбухи, добивав недострелених прикладами по голові, мов скажених собак, і тішився муками своїх братів».