Війна

Коли цей соціально-броунівський рух закінчиться, сказати важко. Для революціонерів революція триває, її не можна зупинити. Піти – значить зрадити революцію. Ніхто не хоче бути зрадником революції, тому всі шукають привід, місце, можливість відновити справедливість. Не обов’язково історичну справедливість, а скоріше ситуативну.

У суботу, 15 березня, стало відомо, що деякі ув’язнені українських тюрем хочуть іти на війну з Росією. Власне, вони, я думаю, воювати не хочуть, але думають: якщо війна, то їх випустять і пробачать в обмін на їхні героїчні старання. Під час Другої світової війни таке було – з ув’язнених формували штрафні батальйони й посилали на смерть, на найнебезпечніші та згубні ділянки фронту, щоб вони кров’ю спокутували провину перед Батьківщиною. Цікаво, що серед бажаючих «іти на війну» є багато рецидивістів, але немає засуджених співробітників міліції, прокуратури, військових. Узагалі настрій ув’язнених у тюрмах і в колоніях став якимось збудженим. Багато хабарників, які сидять за корупцію, стали раптом писати заяви з проханням вважати їх політичними в’язнями, потерпілими від колишнього режиму. Вони не тільки пишуть ці папірці керівництву тюрем, а й почали доводити всім своїм «колегам» по відсидці, що є «політичними». Може, багато хто з них дійсно вірять у власну вигадку?!

А в Криму завтра «референдум». У новинах якийсь кримчанин дивувався: як можна організувати референдум за сім днів? Він порівняв підготовку референдуму з підготовкою до весілля. «Весілля ж готують кілька місяців, а референдум – це як тисяча весіль!» – говорив він. У Севастополі народ активно знімає гроші з карток у банкоматах і скуповує горілку. Деякі купують про запас для себе. Багато хто боїться втратити свої банківські заощадження в гривнях, адже Росія відразу вводитиме в обіг свій рубль, а при обміні гривні на рублі напевно буде якийсь невигідний, «політичний» курс валют. Інші, більш підприємливі севастопольці й просто кримчани вкладають у горілку гроші, як інвестицію. Горілка в Росії вдвічі дорожча, ніж в Україні. Попервах можна буде навіть заробити на ній, продаючи її трохи дешевше російських цін, коли ціни ці буде в Криму введено. Продукти тривалого зберігання, крупи та консерви теж купують набагато частіше, ніж зазвичай.

У понеділок, 17 березня, Путін визнав незалежність Криму, і того ж вечора по російському телебаченню у вечірніх новинах показали карту України без півострова Крим. Оголошені вчора Європою і США санкції проти 21 людини з Криму й Росії викликали в багатьох навколо мене подив і гіркий сміх. Але інші сказали: це тільки початок санкцій. Подивимося. Поки що події в Криму розвиваються дуже швидко, а в Європі – дуже повільно. Немовби новини туди надходять не інтернетом, а за допомогою поштового кур’єра, який подорожує на коні.

У Криму вчора цілий день роздавали зброю. Процедура проста, зброї багато. Треба тільки бути жителем Криму, тобто показати внутрішній паспорт, в якому стоїть адреса проживання, треба отримати посвідчення члена «Самооборони» – тобто прийти по одній із безлічі адрес і заприсягтися в любові до Росії та в ненависті до України. Після цього з новеньким посвідченням члена «Самооборони» слід іти до міського або районного військкомату і отримувати автомат Калашникова. Я помітив, що чим більше людей отримує в Криму зброю, тим менше працює кримських банкоматів. Безліч людей у розгубленості. Магазини не приймають банківські карти, тільки готівку. Банки не працюють. Кримська влада повідомляє про націоналізацію українських банківських філій. Влада обіцяє швидкий перехід на рублі та фінансову допомогу Росії. А Росія вже мовчить про обіцяні Криму гроші. Загони «Самооборони» зупиняють по всьому Криму автобуси та машини, перевіряють паспорти пасажирів і водіїв. У кого немає паспорта – виводять і затримують. Кого вони шукають? Може, «шпигунів» із Києва? Сама ж «Самооборона» складається і з кримських добровольців, і з прибулих із Росії козаків та російських активістів. Ще трохи, і різні загони «Самооборони» почнуть перевіряти паспорти один в одного.

У київських членів «Самооборони» і в інших революційних груп, які брали участь у поваленні Януковича, теж вистачає на руках зброї. Але їм зброї не роздавали. Тому на десять осіб може виявитись один автомат або два пістолети. І ходять по Києву ці революційні загони, шукають, куди застосувати свою енергію. У минулі вихідні один київський бізнесмен привів загін «Правого сектора» захищати підвал у житловому будинку, де він давно мріяв улаштувати магазин. Мешканці будинку довго воювали з цим бізнесменом, у якого немає ніяких документів на підвал, викликали загін «Самооборони». Поки два революційні загони з’ясовували відносини, до будинку по вулиці Халтуріна, 23 приїхала й озброєна міліція, яка залишалася поруч, але не втручалася в конфлікт між жителями будинку, бізнесменом, «Правим сектором» і «Самообороною». Кілька революціонерів постріляли в повітря, намагаючись довести пострілами свою правоту. Але, врешті-решт, усе завершилося мирно. Бізнесмена змусили стати на коліна перед мешканцями будинку та пообіцяти, що він більше не намагатиметься захопити чужу власність. Після цього міліція попросила закінчити конфлікт і обидві групи революціонерів розійшлися. Зброї у них не забирали, в міліцію нікого не запрошували. Просто стало тихо. Але коли пролунали перші постріли, виховательки дитячого саду, розташованого в сусідньому будинку, почали нервово дзвонити всім батькам і просити їх терміново приїхати й забрати дітей додому. Як і дзвонили і моїм друзям, і вони, тремтячи від хвилювання та страху за дитину, бігли до дитячого садка і забирали звідти свого хлопчика Артемка.

Незважаючи на все, що відбувається, я почав краще спати. Учора лікар-окуліст прописав мені краплі для очей: після майже трьох місяців без нормального сну в мене почав падати зір. Я вже тримаву руці папірець із назвами крапель і вітамінів, які слід було купити, а лікар мене не відпускав, питаючи: «Що ж тепер буде? Як житимемо далі?»

Увечері того ж дня я зайшов до свого київського видавця, і ми сіли з його дружиною і з ним, утрьох, за маленький столик, налили по чарці горілки, поставили на столик оселедець, смажену рибу, солоні огірки. За вікном вирував незвично сильний для Києва вітер, який кидав дощ на скло вікон і балконних дверей. Ми зустрічаємося так у мого видавця, як мінімум, раз на тиждень. «Заспокійливі зустрічі» замість заспокійливих ліків для нього і його дружини. І ті ж запитання: «Що тепер робити? Як жити далі?» Видавництво не працює, українська держава ще за Януковича заборгувала йому багато грошей. Давно немає чим платити зарплати працівникам і за оренду приміщення. І щодня він думає, що пора закривати видавництво взагалі. Але щоранку все одно йде на роботу.

Я, як і раніше, майже щодня ходжу на Майдан і на Грушевського, де все ще стоять барикади, засипані квітами на пам’ять про загиблих. Тепер по цій вулиці вже можна проїхати на машині до парламенту й далі, але проїзд у барикадах зроблено вузький – тільки для однієї машини. І тому рух іде то в один бік, то в інший. Але незважаючи на те, що це одна з найбільш центральних вулиць, машин тут мало. Водії звикли об’їжджати центр. До барикад продовжують приходити люди, поруч з барикадами в наметах продовжують жити майданівці. Тепер уже незрозуміло: хто з них був тут із самого початку протестів, а хто приєднався після перемоги над режимом Януковича. Уночі на Майдані та на Хрещатику багато молоді. Вони сюди приходять парами – хлопці та дівчата, одягнені в камуфляж, іноді з дерев’яними палицями, іноді просто в касках і з якимись революційними «бейджиками». Загони зовсім молодих активістів, які з’явилися на Майдані вже після «кривавого» четверга, іноді організовано йдуть іншими вулицями. Щось із цією революційною народною енергією треба робити. І уряд запропонував організувати Національну гвардію з добровольців для захисту кордонів України. У цьому сенсі агресія Росії навіть допомагає, хоч як дивно і страшно це звучить! Тисячі майданівців і членів «Самооборони» вже записалися до Національної гвардії. Для добровольців уже почали проводити військові навчання, спеціальну підготовку. Коли про це повідомляють по радіо, то відчуття наближення неминучої війни посилюється. Раніше новини були просто поганими і про погане, а тепер вони воєнні й бадьорі. Днями губернатор Донбасу Сергій Тарута, бізнесмен і один із не надто багатих олігархів, повідомив, що за свої гроші вздовж кордону з Росією прокопав рів завширшки чотири метри і підняв земляний вал висотою два метри. На вали поставили бетонні укріплення проти російських танків. Рів викопано на всій прикордонній ділянці Донецької області з Росією, а це не менше 120 кілометрів. Якщо я коли-небудь описуватиму цю ситуацію в романі, я обов’язково заповню цей рів водою і запущу в нього крокодилів, здатних прокушувати броню російських танків. Учора мені довелося блокувати на фейсбуці росіян, які писали мені в особистих повідомленнях образи, називаючи мене «негідником і зрадником». Дивно, що людина, яка виступає за державну цілісність своєї країни і проти агресії сусідньої держави, може вважатися в чужій країні «зрадником»! 17 березня половина Росії святкувала разом із Кримом результати «референдуму». Розумні мешканці Криму встигли закупити горілку на самому початку російської окупації, коли не було проблем із грошима й кредитними картами, коли працювали всі крамниці. Ті, хто не встигли запастися горілкою, святкували сумно або намагалися приєднатись до чужих свят. У російському інтернет-просторі у блогах теж зустрічається багато п’яного захвату з приводу «повернення» Криму до загалу «исконно русских земель». Захват іще триватиме якийсь час, але потім доведеться дивитись на ситуацію тверезим поглядом. А тверезому погляду може не сподобатися Крим, у якому нині починають підготовку до продажу хліба та інших продуктів першої необхідності за картками, як у блокадному Ленінграді під час війни, тільки жителям Криму і тільки по пред’явленню паспорта з кримською реєстрацією. Звичайно, ті кримські члени «Самооборони», які вже отримали автомати, можуть бути спокійні за своє харчування. Але набагато гірше доведеться жителям Криму, які не мають на руках зброї. Їм уже страшно, а скоро до цього страху додасться нова реальність, яку навряд чи хто-небудь дозволить собі назвати «стабільністю».

19 березня

Сьогодні вже захоплено штаб ВМС України в Севастополі. Військовим КамАЗом розбито ворота, туди вбігли жінки, істерично кричали щось про велику Росію, за ними російські військові. Українських офіцерів роззброїли, побили, поставили на коліна, одного намагалися змусити спалити український прапор. Він відмовився, і його було ще дужче побито. Інформація про вбитого «самооборонця» виявилася «качкою», хоча російське ТБ, яке повідомило про це «вбивство» вчора, не дало спростування. Спростування дало МВС Криму, але це так, для внутрішнього користування. З української сторони вбито двоє військових. Нині генерали Ярема та Тенюх полетіли до Криму, але Аксьонов сказав, що він їх до Криму не пустить.

Учора в Києві «відзначилася» «Свобода» на чолі з депутатом Мірошниченком. Вони напали на офіс голови НТКУ, начебто побили його і змусили написати заяву про відставку. Це миттєво підхопили російські телеканали як приклад діяльності фашистського режиму в Києві.

Поїзд Харків – Київ, у якому вчора приїхав Саша Красовицький, був зовсім порожнім – 10 % місць було зайнято. Розповів, що до однієї зі співробітниць видавництва «Фоліо» прийшов син і сказав: «Давай продавати квартиру в Харкові й купувати в Чернівцях. Харків занадто близько до російського кордону, і я не хочу раптом опинитися в Росії!»

Дмитро Ярош написав заяву до Генеральної прокуратури на Володимира Путіна, звинувативши його в кримінальному злочині. Тепер Генпрокуратура мусить зареєструвати заяву Яроша та оголосити Володимира Путіна в розшук за звинуваченням в агресії проти України, у вбивстві українських військових і в порушенні цілісності української держави. Рефат Чубаров іще позавчора попросив парламент визнати право кримських татар на самовизначення. Виявляється, Україна досі не приєдналася до Декларації ООН про права корінних народів. Так що тепер треба не тільки підписати цю декларацію, а й визнати право кримських татар вирішувати свою долю. Навряд чи це щось змінить тепер, але принаймні дасть кримським татарам, які бажають залишатися громадянами України, моральну підтримку. Серед них теж уже є перша жертва. 14 березня було знайдено вбитим зі слідами тортур 38-річного Решата Ахметова, батька трьох дітей, молодшому з яких – доньці – два з половиною місяці. Він брав активну участь у мітингах за те, щоб Крим залишався українським, а востаннє його бачили в Сімферополі біля військкомату, куди він прийшов записуватися добровольцем в українську армію. У російській пресі та в блогах з’явилися знову образи на адресу кримських татар і заклики до них «забратися з російського Криму». Майже всюди про них пишуть як про «народ-зрадник». І це при тому, що багато росіян і українців, приїхавши до Криму влітку відпочивати «дикунами», намагаються знімати квартири або кімнати у кримських татар і харчуватися в татарських кафе та ресторанчиках. Ми теж, щоразу відпочиваючи в Криму біля Євпаторії та в Сімеїзі, завжди обідали й вечеряли у татар. Там завжди смачніше, чистіше і дешевше. Минулого року в квітні ми вдвох із Юрієм Винничуком тиждень жили в Лівадії, в дуже радянському санаторії, обговорюючи план майбутнього спільного роману, в якому б дія відбувалася в Туреччині, Криму, Києві та Львові. Цієї весни ми збиралися знову приїхати на тиждень до Криму попрацювати, але вже в районі Алушти, де заступниця мера обіцяла знайти для нас пансіонат або готель. Тепер про поїздки до Криму краще не думати. «Кримські» сімейні зимові канікули теж відійшли просто в історію нашої родини, в історію дитинства Антона, Габі й Тео. Згадалось, як водій кримського парламенту білою «Волгою» віз нас із Юрком Винничуком на сімферопольський вокзал. І я його попросив знайти по дорозі татарську самсу – дуже хотілося, щоб Юрко скуштував. Зазвичай гарячі пічні циліндри-причепи стояли вздовж кримських доріг і з них татари продавали свої смачні соковиті гарячі пиріжки з рубаною бараниною. Не зустрівши жодного татарина з самсою на дорозі з Севастополя до Сімферополя, водій повіз нас на окружну сімферопольську трасу, і там ми відразу побачили те, що шукали. Купили п’ять штук і дві пляшки айрану. І просто там, біля циліндроподібної грубки, наївшись, вирушили на вокзал щасливими й задоволеними. Водій іще попросив мене передати паспорт своїй доньці, яка вчиться в Києві. Дочка зустріла нас на київському вокзалі біля вагона. Чи ми тепер писатимемо з Юрком цей роман – невідомо. А якщо писатимемо, то Крим у ньому виявиться окупованим Росією, а значить, героїв роману чекатиме ще більше небезпечних пригод.

20 березня

Сьогодні вранці російський телеканал Рен-ТВ й інші телеканали, показуючи прогноз погоди, включили Крим, Донбас і Харків до «метеорологічної» мапи Росії. Я розумію, що мап може бути багато. Найчастіше використовується політична, але вона має бути визнаною іншими країнами. Напевно, мапа Росії, що її показують під час телепрогнозу погоди, це особиста мапа Путіна, що пояснює, якою Путін хоче бачити майбутню Росію. Або це робиться для того, щоб підготувати населення Росії до подальшої окупації українських земель? Тоді треба стежити за телепрогнозами російських телеканалів уважніше, перевіряючи: чи не почнуть вони найближчим часом показувати на цій мапі погоду в Києві, Варшаві, Ризі та Вільнюсі. Щоправда, інші новини на тлі російського прогнозу погоди здаються хорошими. Одначе, що таке хороші новини тепер, сьогодні? Уранці звільнили захоплених у Криму активістів «Автомайдану» й командувача ВМС України, захопленого вчора російськими військовими. Також повідомили, що звільнено будівлю штабу ВМС України, але ця новина видається дивною. Звільнено будівлю в захопленому місті Севастополі, в захопленому Криму. І що тепер там відбувається? Що, там можуть спокійно працювати українські морські офіцери??? Цього ж ранку по всіх російських телеканалах і в кримській пресі з гордістю повідомили про зраду екіпажів трьох військових кораблів українського флоту. Нібито вони спустили українські прапори та підняли прапори російського флоту. Серед цих трьох – корабель управління українським флотом, практично штаб ВМС України на плаву – «Донбас». Якщо це правда, то Путін має нині пити шампанське залпом – корабель із такою назвою, який перейшов на бік окупантів, мусить давати йому надію, що і весь регіон Донбас теж підніме російські прапори на всіх будівлях державного управління.

А поки що в Криму міліція оголосила про необхідність усіх, незалежно від статусу та громадянства, здати зброю до 30 березня. Після 30 березня всіх, у кого виявлять вогнепальну зброю, буде заарештовано за звинуваченням у порушенні російського кримінального законодавства і буде віддано під суд. У Києві поки що тільки ведуться розмови про необхідність забрати зброю у членів «Правого сектора» та «Самооборони», але ніяких ультиматумів і вимог до них міліція поки що не пред’являла.

21 березня. Париж

Сьогодні вранці під час одного з інтерв’ю французький журналіст мене запитав: «Про що нині мріє Путін? Чи є у нього своя “українська мрія”?» Я відповів: «Путін не мріє, він планує і, щоразу перевіряючи реакцію так званої світової спільноти, продовжує здійснення свого плану динамічно і поетапно». Тепер, коли всі суб’єкти РФ визнали анексію Криму правильною та легітимною, а також заручилися підтримкою в цьому питанні Сирії, Північної Кореї та ще кількох схожих країн, головним питанням для Путіна залишається невизнання цивілізованим світом Криму як частини РФ. Поки Крим залишається без легального (для цивілізованого світу) статусу, ніяких інвестицій, крім російських, північно-корейських і сирійських, там не буде. Територія відходить у тінь Москви. Москві це особливої радості не приносить. Діамантами зазвичай пишаються публічно, а якщо вони вкрадені – їх ховають і розглядають, зачинившись у темній кімнаті. Так що завдання Путіна сьогодні – це пошук шляхів визнання анексії Криму Європою і США. Шлях для розв’язання цієї проблеми тільки один: організація в Україні громадянської війни та марш на Київ проросійських, звісно, озброєних активістів разом із їхніми російськими колегами. Дійшовши до Києва, це військо мусить змістити Кабінет міністрів і виконувача обов’язків президента як «нелегітимних» і замінити їх привезеними з собою представниками «українського народу», частину з яких може являти і фінансове ядро уряду колишнього прем’єр-міністра Азарова, що втекло з Януковичем, і колишніх лідерів Партії регіонів, які нині не працюють у парламенті, але не втекли в Росію, а сховались у себе в Донецькій області. Новий уряд оголосить повернення, цілком можливо, що не реальне, а тільки віртуальне, «легітимного» президента Януковича, який підпише по скайпу з Москви новий договір про дружбу і співробітництво з Російською Федерацією, в якому буде вказано, що керівництво України не знаходить собі місця від радості з приводу повернення «споконвічно російського Криму» в лоно своєї «матері-Росії» і просить при цьому вважати Крим українським подарунком Російській Федерації за тривале і терпляче виходжування «исконно больной» України і за безперервну моральну та економічну підтримку української держави, а також як знак відновлення історичної справедливості. Що буде далі, я гадаю, легко собі уявити. І Анґела Меркель, і Франсуа Олланд, і багато інших зітхнуть із полегшенням, і кожен займеться швидким і безболісним відновленням своїх економічно-фінансових зв’язків із Росією Путіна. Вони скажуть: «Ну все, хлопці просто посварилися сп’яну. Ви ж знаєте, як це у них, у слов’ян, буває. А тепер помирилися, про все домовились і забули про таку «дрібницю», як Крим. Щоправда, про всяк випадок Росія залишить свої війська в Херсонській області, щоб стежити за якістю води, яка відправляється з материкової України до «російського Криму», аби, боронь боже, який-небудь дикий «бандерівець» не влив туди кілька літрів ціаністого калію. Щоб підтримувати ці війська морально та матеріально, інші області – Запорізька, Дніпропетровська, Донецька і Луганська – теж побудуть якийсь час під російським крилом. Так буде Москві спокійніше, адже інакше поїзди із забезпеченням для російської армії, яка тепер буде розташована в Криму і в Херсонській області, почнуть пускати під укіс некеровані «бандерівці» та інші злочинні елементи, які чомусь не люблять Росію і для яких у Росії ще не придумали досить страшної та зручної для мас-медіа назви. Загалом, самі розумієте, скільки роботи у пана Путіна і російського народу, який його підтримує на кожному етапі «відновлення історичної справедливості» – тобто відновлення Радянського Союзу.

Гадаю, такий план існував і існує. Але, судячи з ситуації, Путіну буде складно здійснити його взагалі або здійснити його швидко. У Херсонській області, а також у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Луганській немає баз Чорноморського флоту Росії. Слава Богу, що немає цих баз і в Одесі. Тобто тут уже «маневри Чорноморського флоту Росії», як метод окупації, не пройдуть. Та й війська України отримали наказ стріляти у відповідь на провокації. Але ж Путін і не збирався вкидати війська. Присутність російських військ зі словосполучення «громадянська війна» відразу викидає слово «громадянська», а це слово для Путіна залишається дуже важливим. Опорою Путіна в Україні є не тільки харківський «Оплот», а й безліч інших схожих мілітаризованих і озброєних, організованих і неорганізованих груп проросійських активістів, яких СБУ раніше, за часів Януковича, чомусь практично не бачила й не помічала. Іноді мені здається, що СБУ також не помічала себе самої. Але це було раніше. Нині ситуація змінилась, і мова йде практично про питання виживання держави. Тому треба бути готовим до всього. Не варто дивуватись, якщо за якоюсь ключовою фразою, переданою по національному радіо, на кшталт ось цієї з далекого 1937 року: «Над усією Іспанією безхмарне небо» – з-за південно-східних українських кущів може вийти чимала кількість «патриотов России» з автоматами Калашникова в руках. Саме щоб цього не сталось, і перекидаються нині військові підрозділи на південь і на схід країни. І в цей час будь-яка критика уряду, незалежно від того, критикує в. о. президента й інших депутат Олесь Доній чи занадто балакучий вічний опозиціонер депутат Анатолій Гриценко, у мене викликає тільки здивування. У політиці немає нічого простішого, ніж просто говорити, і немає нічого складнішого, ніж просто робити.

22 березня. Париж

В України був один Крим і один підводний човен «Запоріжжя». Крим Росія анексувала ще кілька тижнів тому, а вчора Росія анексувала єдиний діючий підводний човен. Поки що не зрозуміло як, але човен було захоплено і на ньому вивісили Андрєєвський стяг – прапор Військово-морських сил Росії. Цьому дизельному човну, побудованому в СРСР, втім, скоро виповниться 40 років. Так що саме час лягати на дно морське. Разом із Андріївським стягом.

Ось і прийшли вихідні, а з ними нові «мітинги вихідного дня». У Донецьку на площі Леніна близько п’ятисот осіб із прапорами Росії та з червоними прапорами Комуністичної партії СРСР просять Януковича повернутись і навести лад. Гасла «За Януковича!» повісили просто на пам’ятник Леніну. Я думаю, що Ленін теж «за Януковича». Леніну, точніше, його пам’ятнику, в Донецьку спокійно і затишно. Тут ніхто пам’ятники Леніну не чіпає, хоча сам він не «донецький». Міліція, яка охороняє цей мітинг незрозуміло від кого, одягнена в яскраво-зелені жилети. Тішить, що немає поки що більш масових і агресивних мітингів із прапорами Росії за приєднання до Москви. Або вичерпали снагу проросійські активісти, або Москва перестала оплачувати відрядження неонацистам із «Русского национального единства», які ще тиждень тому приїжджали з Росії для організації та підтримки таких заходів.

У моєї знайомої журналістки з Тернополя Зоряни Биндас після триденної відсутності додому повернувся кіт. Повернувся він, як і належить у березні, обдертий, подряпаний, пошарпаний. Коли Зоряна почала приводити його до ладу і розчісувати залишки шерсті, побачила під шерстю дірку в шкірі, з якої стирчав шматочок металу. Виявилося – куля. Кіт, щоправда, поводився, як герой. Не плакав, не качався на спині по підлозі, не нявчав. Зоряна відвезла його до ветеринарної клініки, де хірург витяг із кота кулю, що засіла на глибині майже одного сантиметра. Я, коли дізнався про те, що трапилося, подумав раптом, що кіт бігав на день до Криму і був «зупинений» цієї кулею якимось кримським «самооборонцем» або російськими військовими. Але від Тернополя до Криму не менше тисячі кілометрів. Так що кулю кіт дістав явно десь у рідному місті. Добре хоч, що стріляли з травматичної, а не справжньої зброї. Інакше додому б він не прийшов.

А у Львові тим часом біля сміттєвих ящиків знайшли мішок із 52 справжніми новенькими пістолетами, мабуть, украденими або в міліції, або у військовій частині. Уряд же оголосив здачу зброї. Щоправда, уряд мав на увазі здачу зброї в міліцію, а не в сміттєвий бак. А сама міліція під час обшуків на квартирах і в офісах колишнього міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького знайшла 42 кг золота і кілька мільйонів доларів готівкою. Так що золотий запас України поповнився.