Війна

17 лютого

Учора снідали з Лізою в Андрія і Люди Майструків, залишивши дітям сніданок на кухні. А сьогодні підвезли до Києва їхнього сина Вовчика.

Поки їхали по Житомирському шосе до Києва, бачили, як мчить по зустрічній Автомайдан: попереду потужний триколісний мотоцикл із розмаяним чорно-червоним прапором. За ним з десяток джипів і седанів, деякі підбиті, з тріснутими бамперами, із ум’ятинами на боках. За ними слідом – 5–6 машин ДАІ. Незабаром проїхали стоячий міліцейський патруль, який загальмував кілька машин автомайданівців, ще ближче до Києва – та ж ситуація. ДАІ намагається розбити протестні автоколони на дрібні групи.

Після обіду поїхали до Юри й Аліси в Лісники. По всьому місту і на дорозі до Конча-Заспи і Обухова через кожні 500 метрів на узбіччі по дві-три машини ДАІ. Даішники гальмують поодинокі авто з прапорцями України. Ось так державний прапор є ознакою «антидержавної діяльності».

Сьогодні, як з’ясувалося, ми відсвяткували з Юрою й Алісою національний день Литви. Посиділи до пів на дев’яту за вином, більярдом і читанням старих грамот і похвал Юри, де особливо виділявся мандат на право підпису під рапортом комсомолу до 60-річчя ВЛКСМ.

При передачі КМДА владі було багато незадоволених. А потім, після передачі, гурт людей у масках із палицями піднялися на 6-й поверх і почали громити кабінети. Так і незрозуміло: чи були це провокатори, чи «Патріот України», які здійснювали помсту за своїх посаджених товаришів із Василькова?!

В інфострічці повідомлення про те, що українським олігархам уже два місяці за кордоном не дають кредитів. Сумніваюся.

Ближче до вечора спустився на Грушевського. Барикади розтанули, багато ополченців, особливо ті, що старші, не приховують облич, ходять у касках, усміхаються, знову дозволяють себе фотографувати роззявам і тим, які щиро цікавляться. Молода мама прийшла з сином років 6-ти подивитися на почорнілу вулицю. Ворота, які позначили собою «великий прорив» у розблокуванні Грушевського, вузькі, невиразні, ніякі. І не мають сенсу, бо за ними все одно кордони «Беркута». Так що ніякого руху через них немає. В’їжджав один мікроавтобус через отвір першої барикади. Часто-густо скарбнички з написом «Допомога постраждалим». За Українським домом, у його дворі – стук палиць – навчання якоїсь сотні «Самооборони».

18 лютого

Учора ввечері прийшла наша подруга Галя і принесла листівки зі списком фірм і товарів, які мають відношення до Партії регіонів. Вечеряли. Галі налив коньяку, а ми з Лізою допивали гарне італійське вино. Доїдали курку, приготовлену напередодні в селі. Ліза говорила, що її турбує доля співробітників «Київхліба», якщо їхнього хліба не купуватимуть. Потім Галя почала лаяти Новохатька за лист проти УГКЦ, тут уже я виступив на захист міністра, нагадавши, що лист підписав Кохан, а Новохатько був у цей час в Австрії. Але закінчили ми більш-менш мирно, домовившись, що наступного тижня ми з Тео заберемо ліжко у Галі, розберемо, прив’яжемо до багажника на даху і спробуємо перевезти в село. Це було вчора, а здається, через сьогоднішні події, що все це було колись давно.

Уранці я, нарешті, подзвонив у Брусилівське відділення міліції, щоб узяти номер телефона «злочинця», який знищив сп’яну за кермом своєї «Лади» мої ворота. На тому кінці взяли трубку. Я запитав: «Це відділення міліції?» Мені ввічливо і квапливо відповіли: «Так, вибачте, але ми дивимось Раду!» І поклали трубку. Навіть не подумали, що хтось може просити про допомогу або заявити про злочин.

Сьогодні я платив по рахунках, купував у «Хакері» модем для Wi-Fi до комп’ютера Антона, пройшовся по Майдану, озираючись на дим від знову запалених шин. Чекав дзвінка від Марка Саньоля, що прибув, а він ніяк не дзвонив. Я під’їхав до Петі, й звідти сам дозвонився до Марка. Він був іще в аеропорту. А навколо Ради зранку йшов мітинг за повернення до Конституції 2004 року, починалися перші сутички, «Беркут» виводив на передову «тітушок». І ось уже до другої ситуація загострилась. Активісти захопили та підпалили офіс Партії регіонів. «Беркут» кидав гранати і стріляв із даху і з землі гумовими кулями. Самооборона захопила Будинок офіцерів і занесла туди поранених і вбитих. Убитих на 4-ту годину було троє, похорон відправляв священик Київського патріархату. Іншого священика Олександра спіймали «тітушки» і побили, зламали йому руку. Війна набирала обертів. У новинах говорили, що хтось із кимось веде переговори у президента, і одночасно про те, що президентський літак злетів у Борисполі й президент утік.

Коли я ходив по Хрещатику, неподалік заклопотано ходили інші перехожі з мобільниками, притиснутими до вух. Хлопець, поруч із яким я йшов: «Що, за 250 гривень? За 250 гривень ти підтримуєш цих підарів?! Ну добре! Звільнишся – подзвони!» Жінка на Прорізній: «Що? Побили? Кого? Комуністів? Це добре!!!»

Я зараз у літаку. Мала зі мною летіти Наталія Гуменюк із Громадського ТБ. Не полетіла. Їй треба бути там, на Суворова. Метро не ходить. Зупинили годині о шістнадцятій. Коли я дзвонив Лізі з літака, вона збиралася додому – сказали всім роз’їхатися по домівках. «Беркутівці» атакували верхні барикади Майдану, на Майдан відступили близько 5000 осіб. Вевешники оточили Український дім. Що з Жовтневим палацом? Депутати від опозиції йшли з Ради вниз на Майдан. Будинок профспілок? Схоже, що сьогодні до вечора, до моменту, коли я опинюся на зустрічі, присвяченій Україні, в замку Елма, все може скінчитись. Але скінчитися воно не може. Воно може призупинитися, бо Україна – це не тільки київський Майдан. Що буде далі? Розпуск парламенту, оголошення нових виборів через півроку, зняття недоторканності з опозиційних лідерів і їхній арешт?! Ще не було в країні такого ідіота-президента, який зміг радикалізувати один із найбільш толерантних народів!

Ось тобі й амністія, і перемир’я, під час якого з’явилися добрі новини: про папугу Жако, який співає гімн України і знає, як відповідати на слова «слава Україні!».

А Марія Матіос сьогодні зранку біля Ради, бачив її в «стрімі» біля «самооборонців».

19 лютого

У Києві підраховують убитих, поранених і зниклих. Серед зниклих – Степан Хмара, дисидент, який відсидів багато років у ГУЛАГу за антирадянську діяльність. Він вийшов, щоб іти на Майдан, і пропав. Ніч війни перетворила центр на руїни. Досі димить і догоряє Будинок профспілок. Там обвалилося перекриття між 5-м і 4-м поверхами, там, за словами депутата Соболєва, перебувало більше сотні тяжкопоранених і начебто 40–50 із них загинуло, згоріло. Новини заповнені «фейками» про те, що Анатолій Гриценко закликає майданівців до капітуляції, про те, що Захарченко подав заяву про відставку, про те, що ЄС завтра оголосить санкції проти влади. Одна новина, – не знаю, чи правдива, повідомила, що вночі таки говорили Путін і Янукович, і потім Путін сказав, що ні порад Януковичу, ні грошей не дасть.

А почалася ця «кривава лазня» з мирного походу до парламенту, щоб змусити парламентську більшість поставити на голосування конституційний акт, який Рибак навіть відмовився реєструвати. Потім почалося штовхання, яке переросло в рукопашну, і дуже скоро до Будинку офіцерів занесли перших трьох убитих майданівців. «Беркут», пішовши в контратаку, зніс барикади на Грушевського, відвоював Український дім і Жовтневий палац. Одночасно «беркутівці» почали тиснути з Інститутської, змушуючи майданівців відступати вниз. Відступаючи, протестувальники зійшлися на Майдані – їх було тисяч вісім. Вони почали палити все, що горить, аби створити вогняну стіну. Всю ніч ішли бої та стрілянина. Хто стріляв по «беркутівцях» – незрозуміло. Вони кажуть, що п’ятеро з них були вбиті снайперами в голову і в шию. Хто стріляв по майданівцях, якщо МВС заявляє, що «Беркут» не користувався вогнепальною зброєю?! Те, що МВС бреше, це одне, але інше мені здається правдою – те, що паралельно з «Беркутом» існує якась група в цивільному, яка і стріляє зі снайперських гвинтівок і зі звичайних пістолетів і автоматів. Близько першої години ночі вони зупинили машину з журналістом «Вістей» Веремієм на моєму кутку – на розі Володимирської та Великої Житомирської – і, побивши журналіста, потім вистрілили йому з пістолета в груди. Він помер у лікарні. Лікарні тепер переповнені. Багато поранених ховаються у знайомих і незнайомих людей. Іти до лікарні бояться, адже міліція вже багато разів викрадала з лікарень поранених демонстрантів. Їх просто перевозили в СІЗО, не надаючи ніякої медичної допомоги.

Михайлівський монастир і Олександрівський костел, як і раніше, пускають тих, хто хоче сховатися. Кияни несуть їжу на Майдан. Несуть дрова. Майдан просить скляні пляшки для коктейлів Молотова і дощовики – водомети поливають перші ряди протестантів – і все, що горить. Тепер протестувальники захопили, а якщо точніше – зайняли Головпоштамт і консерваторію. Діти сидять удома, школу скасовано. Метро не працює другий день, зупинилося вчора після 16:00. Офіційна версія – влада боїться терактів у поїздах метро. Багато людей цього вечора не дісталися додому. У нас ночував хіпі Саша – друг Ґабріели. Габі рвалася разом із Сашком до якоїсь лікарні допомагати.

Янукович мовчить. Мудак! Учора ввечері майданівці спалили київський офіс Партії регіонів, там у вогні згоріла людина, розбили або спалили кілька машин регіоналів. Потім зловили депутата Партії регіонів Дмитра Святаша, який вже два роки відмовляється віддати кредит у 100 млн доларів банку Париба. Він страшенно перелякався, просив майданівців його не вбивати. Не вбили. Поприскали на нього газом із балончика й відпустили.

Ненависть зашкалює. Вона народилася з простої «нелюбові» до чужої й далекої «донецької» влади, але якось занадто швидко переродилася в ненависть, і тепер вона вирує на Західній Україні, в Одесі, в Черкасах та інших містах. А Крим знову кричить Росії, щоб вона забрала його собі.

Путін злий: Україна зриває Олімпіаду. Світ більше стежить за Києвом, ніж за Сочі. А сьогодні на старт не вийшли українські лижниці – на знак протесту проти кровопролиття.

20 лютого

Росія хоче війни в Україні. Медведєв сьогодні заявив, що Росія виконає свою обіцянку дати гроші, тільки якщо буде легітимний і ефективний уряд і тільки коли Янукович перестане дозволяти демонстрантам «витирати об себе ноги».

Сьогодні загинув викладач Католицького університету у Львові й ще кілька десятків людей. Снайпери стріляють навіть у дівчат-медсестер, одну з них – Лесю – поранили в шию. Селяни зупиняють на трасах автобуси з «тітушками» і вевешниками, вевешники здаються Майдану, якийсь підполковник здався і присягнув українському народові на Майдані. Годованець Віктора Ющенка, дитячий омбудсмен при Януковичі Павленко заявив про відставку. Голова Київської міської адміністрації Макеєнко заявив про вихід із Партії регіонів, мери міст б’ють портрети Януковича. Чутки одна страшніша за іншу, але і реальність страшна – сьогодні на Михайлівській площі вбили двох даішників. Навіщо? Кому це треба? Це явно рука Москви, що підштовхує до воєнного стану. А європейські міністри закордонних справ уже три години сидять у Януковича та умовляють його піти на переговори.

21 лютого. П’ятниця

Ніхто не святкує перемогу. Перемоги досі немає і, напевно, не може бути. Україна вже програла. Більше сотні громадян України, включаючи студентів, викладачів університетів, жінок, убиті. Чергові переговори між Януковичем і опозицією дають сподівання, але тільки запеклим оптимістам. Так. Папери про умови «розв’язання конфлікту», а точніше «припинення воєнних дій» Янукович підписав. Дострокові вибори призначено на грудень. Значить, до грудня Янукович, на совісті якого більше сотні вбитих і більше п’ятисот поранених, залишається президентом і напевно братиме участь у дострокових виборах. Для учасників протестів цей договір нічого не означає. Лідери опозиції, хоч як би вони старалися мати самовпевнений вигляд, Майдан не контролюють. До їхньої думки прислухається не більш ніж 30 відсотків протестувальників. Але всі чудово розуміють, що потрібен мир. Не перемир’я, яке обов’язково призводить згодом до нових воєнних дій, а мир. Країна ще існує, хоча саме поплічники Януковича намагаються її розколоти. Голова парламенту Криму вже побував у Москві, де заявив про бажання жителів Криму знову стати підданими Росії. Реакція кримських татар не змусила себе чекати. Татарський народ, що депортований із Криму за Сталіна і повернувся на історичну батьківщину тільки на початку 1990-х років після оголошення незалежності України, готовий будь-якими способами й методами боротися проти повернення півострова під владу Москви. У Харкові, великому місті на сході країни, місцевий губернатор збирає з’їзд депутатів півдня і сходу України, щоб обговорити можливість відокремлення від Києва. Країну трясе, її рвуть на частини, але Янукович цього не помічає. Його цікавить тільки одне питання: як залишитися при владі? Тепер уже питання стоїть про те, щоб залишитися при владі до дострокових виборів.

22 лютого

Учора вдень Янукович підписав домовленість із опозицією про дострокові президентські вибори в грудні та про повернення до Конституції 2004 року, яка урізає президентські повноваження до мінімуму і робить прем’єр-міністра головною фігурою. Свідки переговорів – міністри закордонних справ Німеччини і Польщі – підписали договір, а представник Путіна відмовився. Пізніше він у якомусь інтерв’ю обізвав цей договір «нікчемним папірцем». А теж учора, але вже пізно ввечері, Янукович утік із Києва. Начебто вилетів до Харкова разом із найближчим оточенням. Звідки він міг вилетіти – незрозуміло. Бориспіль заблоковано Автомайданом і майданівцями, там під’їзд до аеропорту перекритий. Може, з Жулян? Сьогодні в Харкові відбудеться з’їзд депутатів усіх рівнів Південно-Східної України, включаючи депутатів Криму та Севастополя. Відокремлюватимуть себе від України, тобто від Києва. Напевно, він там виступатиме і його буде на цьому збіговиську обрано президентом Південно-Східної України. Історія повторюється. 2004 року після програшу в третьому турі президентських виборів вони провели такий же з’їзд у Сєвєродонецьку. Потім Янукович ходив на допити в прокуратуру і щоразу боявся, що його там заарештують.

Незрозуміло, чому він так різко втік. Навіть не заїхав у своє Межигір’я!

Під Києвом горіла дача кума Путіна Віктора Медведчука, теж безнадійного і ніколи не прохідного кандидата в президенти, який, коли був головою Адміністрації Президента Кучми, намагався змінити конституцію так, аби президента обирав не народ, а парламент. Знав, що народ його ніколи не обере.

На сайті президента з’явився указ про оголошення 22 і 23 лютого днями жалоби за загиблими в результаті масових акцій протесту. Там же написано, що в зв’язку з трауром скасовуються розважально-концертні заходи. Тоді як можна проводити цей цирк під назвою «з’їзд депутатів усіх рівнів»?

Із Партії регіонів почали виходити депутати. Радники президента теж пішли у відставку. А студенти зайняли без бою Міністерство освіти і науки та стали вимагати зустрічі з міністром Табачником. Раніше вони просто вимагали відставки міністра і його заступників. Тепер хочуть припинення навчального процесу в країні доти, поки політична ситуація не стабілізується.

24 лютого

Уранці вмивався й подививсь уважно в дзеркало. Здається, що за останні три місяці я постарів років на п’ять. Уранці я довше вмиваюся холодною водою, щоб прийти до нормального стану. Перші два місяці я прокидався кілька разів уночі та прислухався до тиші, а рано-вранці з побоюванням підходив до вікна нашої квартири на четвертому поверсі й дивився у двір, де я завжди залишаю свою машину. Щоразу думав, що її вже спалили або вибили в ній фари і скло. На нашій вулиці за цей час спалили одну машину, а кілька інших пошкодили. Зрештою, всі сусіди почали ховати свої машини, і мій автомобіль опинився єдиним, припаркованим у дворі. А потім настала байдужість. Ні, я все так само вранці та вночі підходжу до вікна і дивлюся вниз, але мені вже не страшно. Я втратив відчуття, що машина являє собою якусь цінність. Цінність, єдину і головну, становить людське життя. Саме цією «валютою» – людськими життями – Україна заплатила за нову спробу почати себе будувати заново, очиститися від аморальності й корупції. Більше ста людей загинули, сотні поранені, десятки вважаються зниклими безвісти. Поки що числяться зниклими і президент зі своїм найближчим оточенням. Але вони живі, у них ніхто не відбирав найціннішого – життя. Вони ховаються, намагаються втекти з країни. Їх уже оголосили в розшук. Вперше в Україні з’явилися справжні державні злочинці! Щоправда, пишатися тут нічим. Під впливом українських протестів заарештували президента і в Боснії. Багато хто думає, що чесних політичних діячів узагалі не буває.

Парламент працює без перерви. Формується нова влада, новий Кабінет міністрів. Один із лідерів протестів – Степан Кубів – був призначений головою Національного банку, член партії Віталія Кличка «Удар», колишній соратник Віктора Ющенка – Валентин Наливайченко став головою Служби безпеки України. Звільнено у відставку суддів Конституційного Суду, які ухвалювали потрібні рішення за вказівкою Януковича. Йде чистка країни, але поки що в основному очищається влада тільки в Києві.

Кілька днів тому звільнили Юлію Тимошенко. Сам факт її звільнення викликав ейфорію у її вірних прихильників. Коли вона, сидячи в інвалідному кріслі, виступала зі сцени київського Майдану, багато хто з моїх друзів, та й я сам, відчули очікуване розчарування. Її довга промова складалась із фраз і смислів, що належать Помаранчевій революції, що належать минулому. Країна опинилася попереду, а Тимошенко залишилася в не дуже далекому минулому. Майже три роки, проведені нею в ув’язненні, відірвали її від реальності. Багато їй і досі довіряють. Багато інших не вірять в її щирість, вони бояться, що вона знову піде у владу і знову почнеться «перетягування каната». Її бажання «перетягнути» на себе всі повноваження, всю владу в країні, бажання ухвалювати навіть дрібні рішення особисто й самостійно – все це схоже на ознаки психічного розладу. Повернення до Конституції 2004 року, схвалене парламентом, її не дуже влаштовує. Але вона про це вже ні слова. Це коли ще сиділа під охороною в лікарні, вона давала вказівки опозиції та вимагала, щоб посаду президента залишили сильною і важливою, з усіма повноваженнями, якими володів Віктор Янукович. У чомусь вони схожі – Тимошенко і Янукович. Ні, вона, звичайно, розумніша, елегантніша, демократичніша. Але любов до авторитаризму в них однакова. Щоправда, Юлія Тимошенко вміє себе іноді стримувати, а Янукович не міг.

Уже наступного дня після її виступу перед парламентом зібрався мітинг із гаслами: «Юлі – волю, але не владу!»

Може, через відчуття, що шанси у Юлії Тимошенко стати головною дійовою особою в Україні не стовідсоткові, російський прем’єр-міністр Медведєв раптом заговорив про те, що Росія не визнає новий уряд. Путін до Тимошенко ставився завжди позитивно, навіть щоразу під час особистої зустрічі вимагав у Януковича її звільнити. З нею йому було б легко домовитися про майбутні політичні та економічні відносини України і Росії. Якщо главою української держави стане представник націоналістичних сил, нормалізувати відносини з сусідньою державою Україні буде складно. Ніяких заяв не робить і посол України в Росії, а Росія свого посла з України взагалі демонстративно відкликала, щоб показати своє ставлення до перемоги Майдану.

Що буде далі? Україні поки що не до Росії, хоча питання можливого воєнного втручання Росії в Криму хвилює дуже багатьох. Крим – це єдиний дійсно проросійський регіон, в якому тільки кримські татари є українськими патріотами. Кримських татар близько 300 тисяч. В основному російськомовного слов’янського населення близько півтора мільйона. Але Крим уже визнав законність нової влади. Навіть міський голова Севастополя виступив за налагодження відносин із Києвом. Партія регіонів «насолила» практично всім регіонам України. У Криму, як і по всій Україні, на всі важливі державні посади, навіть на посади районних прокурорів і начальників податкових інспекцій було призначено людей із Донбасу – батьківщини Януковича і його партії. В Донбасі понад 7 мільйонів жителів. Партія регіонів налічує офіційно більше одного мільйона членів. Але в основному це партія «мертвих душ». Гоголю б вона дуже сподобалась. Гоголівський ревізор із легкістю б накупив собі цих віртуальних членів партії, прийнятих цілими шахтами, заводами, фабриками.

Українці на заході шкодують, що нова влада не хоче заборонити Партію регіонів або комуністичну партію, як це відбулося в Литві чи Естонії. Влада каже, що це недемократично. У той же час на сході російськомовні українці вимагають заборонити радикальну націоналістичну партію «Свобода», лідер якої Олег Тягнибок був одним із трьох лідерів опозиції, які брали участь у переговорах із Януковичем. Тепер, коли Генеральним прокурором країни призначено представника партії «Свобода», багатьом жителям сходу України може бути страшно. Особливо, якщо вони є державними службовцями, що мають за собою корупційні гріхи. Таких державних службовців – корумпованих, багатих, із триповерховими віллами та парками дорогих автомобілів по всій країні тисячі. Але на Західній України вони бояться менше. Вони думають, що як україномовні громадяни мають якісь пільги у націоналістів. І дійсно є небезпека, що нова влада перш за все шукатиме ворогів не на своїй території, а на території Партії регіонів. Але заради справедливості треба визнати, що парламент нині працює і ухвалює рішення завдяки тому, що більше сотні депутатов від Партії регіонів продовжують працювати в ньому. Без Партії регіонів не було б «конституційної більшості», яке легітимізує ухвалені тепер парламентом рішення. Партія регіонів відмовилася від Януковича, звинувативши у своїх проблемах саме його і його найближче оточення.

25 лютого

Дзвонив Андрій Майструк із села. У Брусилові відбувся мітинг із вимогою відставки голови районної державної адмістрації Шпаковича. Він прийшов на мітинг із заявою про відставку в руках. Відразу на все погодився. Йому давно хочеться на пенсію. Він уже був на пенсії, коли люди Януковича його витягли звідти і знову змусили взяти керівництво районом у свої руки. У 2001-му за Кучми він допоміг мені провести перший в Україні районний літературний фестиваль, на який приїхало тоді вісім письменників, зокрема учасники нинішньої революції брати Капранови. Ми влаштували виставку української книги в Будинку творчості молоді та гала-виступ письменників у Будинку культури. Капранови надрукували афіші, які місцева влада розклеїла по всьому 8-тисячному Брусилову. На виставку прийшло близько 500, а на виступи письменників – більше двохсот. Не вистачало місць, люди стояли. Було багато молоді. Наступний голова адміністрації, поставлений від імені Ющенка, нічого такого робити не хотів.

Російський письменник-фантаст українського походження Лук’яненко заявив у Москві, що на знак протесту проти «українського фашизму» забороняє перекладати свої книги українською мовою! Шизофренія у важкій формі. Написав йому відповідь:

«Пане Лук’яненко. Кажуть, що ви – письменник-фантаст. Дивно, що вашої фантазії не вистачає, аби зрозуміти небажання українського народу жити в системі тотальної корупції та безграмотної влади, яка залишила на пам’ять про себе розграбовану країну й цілковитий нуль грошей на державному казначейському рахунку. Оцінюючи ступінь вашої стурбованості подіями в Україні, буду радий у майбутньому прочитати ваш біографічний роман, присвячений долі вашого колеги-письменника Віктора Януковича. Якщо він добереться до Росії, ви мусите обов’язково подружитися з ним, і тоді він вам розповість дуже багато фантастично цікавих деталей свого життя та діяльності. Два фантасти такого рівня, як ви і він, не зможуть не подружитися! Він, до речі, зможе вам підказати ще кілька прізвищ поетів і прозаїків, яких варто б заборонити до видання в Україні».

26 лютого

А країні поки що далеко до стабільності. З Національного банку України, що перебуває нині під охороною «Самооборони Майдану» – добровольців, які брали участь у протестах, – вже декілька разів самі співробітники банку намагалися вивезти золото, величезні суми доларів і української валюти. Востаннє намагалися вивезти чеки на кілька мільйонів доларів. Якщо це відбувається в Києві, то неважко собі уявити, що відбувається в провінційних містах і регіональних центрах. Хоч як дивно, в Донецьку ситуація під контролем у губернатора, призначеного Януковичем, той визнав нову владу. При цьому він прекрасно розуміє, що на посаді губернатора він проживає зараз останні дні. Так, у Донецьку проходять мітинги проти націоналістів, проти Майдану, але порядок дотримується, на вулицях присутня міліція, яка захищає нечисленних прихильників Євромайдану від агресивно налаштованих громадян, які чомусь вирішили, що найближчим часом місто буде фізично окуповано жителями Західної України.