Мазепа. Історичні картини

Певний інтерес становить клятва Мазепи у вірності, складена московському цареві одразу ж після обрання, 25 липня 1687 року. Вона наочно демонструє наслідки «персональної унії» Хмельницького з Москвою.

«Я, раб Божий Іоанн, обіцяю святим Євангелієм Господу Богу всемогутньому, в Трійці Святій єдиному, на тому, що бути мені у найсвітліших і державнійших великих государів, царів і великих князів Іоанна Олексійовича, Петра Олексійовича і великої государині, благовірної царівни і великої княжни Софії Олексіївни, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержавців і многих держав і земель східних, і західних, і північних, отчин і дідизн і спадкоємців, і государів, і власників, у їх царської пресвітлої величності і у їх государевих спадкоємців у вічному підданстві вірно і постійно, і з польським королем, ані з турецьким султаном, ні з ханом кримським не зрадити і ні про що з ними без їх, великих государів, їх царської величності указу і повеління не змовлятися, і не писати, і ради з ними не мати, і постановлені і дані ними, Великими государями, їх царською пресвітлою величністю мені, Іоанну, і старшині, і всьому війську запорозькому, і народу малоросійському на нинішній раді в обозі, у війську, на річці Коломаці, пункти в усьому держати кріпко і постійно. На тому все обіцяю виконувати і цілую сіє Святе Євангеліє і Святий животворящий хрест господній.

Іван Мазепа, гетьман війська їх царської пресвітлої величності запорозького».

Формально і далі продовжували виконуватись умови, поставлені Хмельницьким, про запорозькі привілеї, право вибирати гетьмана та приймати іноземних послів за винятком польських та турецьких. Після посвячення в Москві Мазепа влаштував банкет для бояр та старшин. За словами Гордона, шотландського інженера, що прибув до Росії в 1661 році і став першим навчителем юного царя у справах практичних, він випив чимало на цьому святі за здоров’я гетьмана під нестримні вибухи веселощів.

Уже з перших днів свого гетьманування Мазепа проявив політичну безхарактерність. Він мав чимало ворогів та заздрісників, особливо серед прихильників Самойловича, але, намагаючись підкупом чи запобіганням перетягти на свій бік супротивників, він водночас потайки доносив на них у Москву. А вони таким же підступним методом користувалися проти нього.

Але треба відверто визнати, що Мазепа проявив себе надзвичайно здібним реформатором на тій частині території України, яка була йому підвладна, і з гідним подиву дипломатичним тактом намагався урівноважити такі різні інтереси Москви та України. А труднощі були колосальними. Сам Мазепа якось висловився своїх співвітчизників: «Серед українців трапляються й такі, котрі жадають безпорядків і бунту. Бідні хочуть вижити за рахунок багатих. Будучи за походженням того ж роду, що й запорожці, вони беруть собі за приклад методи запорожців, замість того, щоб скоритися раз заведеному суспільному порядку. І хоча серед запорожців їм доведеться несолодко, проте вони у своєму безумстві завжди готові приєднатися до них».

Дві реформи, військово-політична та економічна, налаштували козаків проти нового гетьмана, «хитрого лиса й Макіявеллі», як вони його називали. Московський уряд саме вирішив укріпити Київ та ще кілька міст по ріці Самарі, щоб забезпечити собі надійну лінію оборони проти татар, і коли чутка околичними шляхами донеслася до Січі, Мазепа доклав чимало зусиль, щоб утихомирити гарячі голови. Козаки дуже гордий народ, і копати траншеї чи возити вапно й глину – заняття, звичайно, недостойні «вільного» козака. Друга реформа стосувалася козацького привілею, монополії на горілку. Спочатку українським селянам дозволялося самим «курити вино на весілля чи для домашнього вжитку», а також купувати невеличку бочівку горілки місткістю 10 кварт по 2 копійки за кожну. Однак скоро усі привілеї та «оренди» було повністю скасовано, і винокурство стало державною монополією.

Рік 1689-й мав велике значення як у житті Мазепи, так і Росії. 10 серпня український гетьман із свитою 300 чоловік прибув до Москви у старомодному німецькому ридвані, у яких звичайно їздили закордонні посли. Він мав намір стати перед царівною Софією, проте дні царівни були уже пораховані. Її брат Петро Олексійович готувався силою захопити трон. Мазепа зі своїм тонким політичним нюхом одразу ж збагнув нову ситуацію і 9 вересня прибув до Троїцького монастиря, щоб привітати нового монарха. Через день йому було надано аудієнцію у царя Петра, яка пройшла, на його утіху, дуже успішно. І це ще один доказ його політичної гнучкості і особистої чарівливості. На аудієнцію Мазепа з’явився у розкішному кафтані, в оточенні козацьких старшин, далі йшли козаки з подарунками: золотим хрестом, інкрустованим дорогоцінним камінням, та коштовно оздобленою шаблею. Цариці-матері він підніс 10 ліктів золототканого оксамиту, а царевій дружині – діамантове кольє. На аудієнції Мазепа скаржився на труднощі своєї служби, на похилий вік та неміцні в’язи, обіцяв цареві служити вірою і правдою до останньої каплі крові та мовив, що віддає увесь український народ у царську милість.

Наступна зустріч з царем у 1696 році [37], після другого походу на Азов[38], іще більше зміцнила добрі стосунки між сувереном та васалом. Мазепа приніс цареві у дар турецьку шаблю, інкрустовану золотом та коштовним камінням, а також щит, прикрашений діамантами та рубінами. Сам він одержав від Петра 12 відрізів оксамиту й атласу, 5 відрізів Дамаску та кілька соболячих шкурок. Крім того, кожен козак одержав по карбованцю. Та ще більшим виявом великої довіри царя до Мазепи було те, що у 1700 році Мазепа був нагороджений орденом святого Андрія[39]. Першим кавалером цього ордена став Головін. У 1703 році польський король Август II вручив йому орден Білого Орла. А вершиною цих монарших милостей став 1707 рік, коли кайзер Йосиф І, щоб задобрити царя, надав «російському генералові, лицареві, дійсному таємному радникові» Мазепі титул князя Святої Римської імперії. Диплом було підписано у Відні 1 вересня 1707 року, там же було зазначено: «Без права передачі». Тож Мазепа не став офіційно визнаним німецьким князем, проте його герб було внесено у геральдичні книги, і він, не гаючи часу, наніс княжу печатку на усю свою зброю та інші цінні речі.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Вперше слово Україна зустрічається у «Повісті временних літ» під роком 6695 (1187) у зв’язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича. «За ним же Україна багато потужила» (переклад JI. Махновця), – фіксує літописець. Можемо здогадуватися, що мова йшла про Переяславщину. Пізніше Україною називали Холмщину і Підляшшя, Галицько-Волинське князівство. Стосовно тлумачення назви Україна різними авторами у різні часи написано десятки наукових праць. На думку окремих учених (див. Хитрук В. Яким роком живем, українство? // Літ. Україна, 1991, № 19, 9 травня), термін Україна (Вкраїна) виник із-за злиття прийменника У (В) зі словом «край», що означало держава, батьківщина, а власне – Русь, і нічого спільного зі словом «окраїна» не має. Врешті ж, східні околиці Суздальської землі ніхто Україною ніколи не називав. Етимологія назви Україна до цього часу до кінця не з’ясована, а наведене А. Єнсеном тлумачення є тільки однією із численних версій.

2

Русь, руси, рос, роді – власна назва племені і території його заселення. Вперше згадується у писемних джерелах під назвою «росомони» («розомани») у праці готського історика VI ст. Йордана. Плем’я жило на території сучасного Середнього Придніпров’я ще у 3-й чверті першого тисячоліття нашої ери. Отже, «Русь» є старою назвою України. Київський літопис застосовує її до варягів, а далі вживає назву «Русь» для означення території полян – трикутника Київщини, обмеженого Дніпром, Ірпенем і Россю.

Походження назви «Русь» – об’єкт численних гіпотез, монографічних досліджень як історичного, так і лінгвістичного напрямків. Головні з них:

варязька (норманська) – висунута на поч. XVІІI ст. Баєром, далі розвинута у працях Міллера (1749), Куніна (1844), Томсена (1877). Ця теорія грунтується, окрім свідчень «Повісті временних літ», на варязькому, а не слов’янському характері терміну, що, на думку авторів, засвідчують західноєвропейські, арабські і грецькі джерела. Костянтин Багрянородний у своєму трактаті (949 р.) подає назви дніпровських порогів окремо «руською», «слов’янською» мовами. Але жодного шведського племені, яке б мало таку назву, історія не засвідчує, а виведення її з фінської мови від давньошведського слова «горег» – стерно дуже сумнівне. Ця теорія не з’ясовує також вживання назви «Рос» у грецьких джерелах VІІI ст. Не може дати відповіді і варязька теорія, згідно з якою ця назва зустрічається ще у V ст. у зв’язку з нападом гуннів 434—437 pp.;

автохтонна – висунута М. Максимовичем в 1837 р. Але її початки ведуться ще від Густинського літопису 1670 р. Вишукується етимологічний зв’язок між назвою Русь і такими гідронімами, як річки Рось, Росава, Русна, Роставиця (О. Потебня). Варягів ця теорія трактує як військові і торгові дружини не із самих шведів, а як різнонаціональні, куди входили також і слов’яни. Але відомі імена варягів (князів, дружинників) є, одначе, шведського походження;

іранська – виводить назву «Русь» від назви племен іранського походження, типу роксолан (іранське слово «rokhs» означає «світло»). Ця теорія добре пояснює найраніші назви, але дуже слабо в’яжеться з історичними і географічними реаліями – роксолани жили на Дону, а назва «Русь» уперше вжита для означення території коло Києва. Вважати, що ця назва була перенесена з Дону до Києва, сумнівно, це, по суті, пошук компромісу з варязько-норманською теорією.

Слід відзначити, що Володимиро-Суздальські літописи (Лаврентіївський, Троїцький та інші) вже на початку ХІІI ст. чітко зазначають, що Русь – це теперішня Україна, розміщена на захід від Валів половецьких, а князі руські (русстії) – це князі Київські і Чернігівські. Як приклад можна навести запис під роком 6731 (1223) – див. «Полное собрание русских летописей», СПб., 1846, с. 189. На думку українських істориків (Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич та ін.), термін «Малоросія» міг виникнути на означення метрополії по відношенню до всіх завойованих чи колонізованих територій, що називалися «Великоросією» (аналогічно як Мала Греція означала власне Грецію, а Велика Греція – всі території, які греки включили до своєї держави).

Назва «Росія» була прийнята у візантійській термінології як відповідник до «Русі». Цей термін (латинізована форма «Russia») застосовувався інколи для означення Великого князівства Московського, пізніше – Московського царства у тогочасних московських документах, починаючи з XV ст., а також – рідко – і на заході. Як політичний термін Росія (або Російська імперія) була усталена 1721 року з прийняття Петром титулу імператора для всіх земель Московського царства та завойованих або інкорпорованих територій і народів. Відтоді, на вимогу царського уряду, назву «Росія» замість «Московія» почали вживати на Заході.

3

Автор помиляється. Західні межі розселення українського народу на початку XX ст. сягали ріки Попрад у Словаччині і майже досягали р. Вісли в Польщі, Етнографічні території включали Пряшівщину (Словаччина), Лемківщину, Надсяння, Холмщину і Підляшшя. Окрім того, автор нічого не каже про сучасне Закарпаття – південний захід українських етнографічних територій з другого боку Карпат.

4

Сігізмунд-Август, Жигмонт-Август (1520—1572) – польський король (1548—1572), великий князь литовський з династії Ягеллонів.

5

Берестейська унія (1596) не була польсько-українською церковною унією, а унією з Римом. Окрім того, це було в часи королювання (1587—1632) Сігізмунда (Жигмонта) ІІІ Вази (1566—1632).

6

Мова йде про одну із найунікальніших пам’яток українського книжкового мистецтва – «Острозьку Біблію» (1581), надруковану в Острозі.

7

Слово «козак» тюркського походження, вперше зустрічається в словнику половецької мови у середині ХІІІ ст. Первісне значення його – людина, що займається війною та розбоєм. Це слово є й у візантійських джерелах, інструкціях італійських міст, які розсилалися своїм колоніям у Причорномор’ї. Козаками називалися озброєні люди, які несли охоронну службу на кордонах, боронили купецькі каравани. Наприкінці XV ст. ця назва перейшла на українське населення, що займалося промислом «на у ходах» і охороною прикордоння. Українське козацтво, на відміну від інших козацьких формацій Східної Європи, бере на себе величезну відповідальність за відродження української державності, потоптаної частково Литвою, а далі, особливо тяжко, Польщею, в захисті рідного краю від спустошення татарами і турками.

8

Баторій Стефан (1533—1586), семигородський воєвода (1571—1576), польський король (1576—1586).

9

Акад. Дм. Яворницький вважає, що порогів на Дніпрі було 9. За його означеннями, поріг – це камінна гряда, яка перегороджує річку од одного берега до другого, а забори – гряда, яка займає тільки частину річки – або з правого, або з лівого. Ці пороги називалися так: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовніговський, Будильський, Лишній, Вільний. Проте окремі пороги мали ще й Інші назви: Ненаситецький – Ненаситець (Ревучий), Вовніговський – Вовнизький, Будильський – Будило і т. д. За порогами починався край, який одержав назву Запоріжжя (див. кн. Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. Дніпропетровськ: Промінь, 1989).

10

Сігізмунд (Жигмонт) І Старий (1467—1548), польський король і великий князь Литовський (1506— 1548).

11

Тут автор сам собі суперечить. Справді, приводити на Січ жінок не дозволялося, але на час перебування на Січі дружина козака могла бути просто вдома.

12

Цей чуб козаки називали оселедцем. Цікаву версію щодо значення слова «хохол» висунув мовознавець зі Львова М. Рогович. На його думку, це слово монгольського походження: «хох» означає синій, голубий, небесний, «улу» («юлу») – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми отримуємо теперішнє звучання. Ця гіпотеза цікава тим, що сині і жовті кольори – кольори національного прапора українського народу – могли бути кольорами племінних об’єднань давніх українців, а саме слово перейшло в мову наших сусідів, втративши своє первісне значення. Про це детальніше див. статтю Б. Якимовича «До питання про українську національну символіку» (Пам’ятки України, 1989, № 3).

13

Карл ХІІ (1682—1718), король Швеції (1697— 1718).

14

Густав II Адольф (1591—1632) – шведський полководець і король (1611 —1632), син шведського короля Карла IX.

15

Боплан (Боплян) Гійом Левасер (бл. 1600— 1673), з початку 30-х pp. XVІІ ст. аж до 1648 перебував на польській службі переважно на Україні, автор «Опису України» (1651), український переклад: К.: Наук, думка, 1990.

16

Карл IX (1550—1611), шведський король (1604—1611), син Густава Вази.

17

Прим. автора.

18

Кулага-Петражицький Іван (? —1632), гетьман реєстрових козаків (1631—1632).

19

Карл X Густав (1622—1660), шведський король > (1654—1660), з 1648— генералісимус шведської армії. Як відомо, на арену політичного життя України Б. Хмельницький вийшов в 1648 р.

20

Мова йде про статую Б. Хмельницького на Софійському майдані в Києві (скульптор М. Мікешин, 1888). На пам’ятнику до часів Центральної Ради був напис: «Богдану Хмельницкому – єдиная, неделимая Россия».

21

В оригіналі помилково Тарас Трачило. Трясило Тарас (Федорович) – гетьман нереєстрових козаків (1629), очолив антипольське повстання (1630), розбив гетьмана С. Конєцпольського, у 1635 разом з частиною запорожців пішов на Дон. Після 1636 р. доля невідома.

22

Очевидно, це легенда, яку подав Д. Яворницький у книзі «Запорожье в остатках старины и преданиях народа».

23

Войнаровський Андрій (6л. 1680—бл. 1740), небіж Мазепи, один з найближчих довірених осіб гетьмана.

24

Тут автор плутає прізвище зі значенням іменника «мазепа». У «Словарі української мови» Б. Грінченка це слово тлумачиться як «замазура», а потім воно набрало значення взагалі неохайної, грубуватої, простакуватої людини (російське – простофиля). Також наводиться тут приклад зі збірки Номиса:

«У нас у селі мазепою лаються: от як дурна людина, чого не зрозуміє, так кажуть: «Ах ти, мазепа!» За дослідженнями акад. А. Кримського, слово «мазепа» існує як прикметник у перській мові і має переносне значення – неповороткий, незграбний, вайлуватий.

25

За дослідженнями українських істориків, Іван Мазепа народився бл. 1640 р.

26

«У шанобливій любові та побожній повазі» (лат.).

27

«Моєму щастю нічого не бракує, хіба що поміркованості у ньому» (лат.).

28

Август II (1660—1733), польський король саксонської династії (1697—1733), учасник Північної війни (1700—1721) на боці Петра І.

29

За дослідженнями І. Борщака, на основі листування П. Орлика зі своїм сином Григорієм з великою вірогідністю можемо вважати, що Мазепа деякий час був в Італії та Німеччині.

30

Пасек Ян, сучасник Мазепи, його ворог. За словами І. Борщака, це був «паливода Із письменницьким хистом, фанатичний, брутальний і жорстокий». Мемуари Пасека є дуже необ’єктивним, упередженим джерелом щодо особи молодого Мазепи.

31

Ян Казимир (1609—1672), польський король (1648—1668), походив зі шведської династії Ваза, зрікся престолу у 1668 р.

32

Тетеря (Морожковський) Павло (? – 1670), гетьман Правобережної України (1663—1665).

33

Дорошенко Петро (? – 1680), прилуцький полковник (з 1657), гетьман Правобережної України (з 1665), у 1668 проголошений гетьманом всієї України, у 1676 здав гетьманат І. Самойловичу. Руїна 60—70 pp. на Україні стала трагедією цього державного діяча, який прагнув створити незалежну Українську державу в етнографічних межах, включаючи Перемишль, Львів, Галич.

34

Самойлович Іван (? – 1690), гетьман України (1672—1687), помер на засланні в Тобольську.

35

Многогрішний Дем’ян (р. н. і см. невід.), гетьман України (1669—1672), скинутий з гетьманства внаслідок інтриг Москви і засланий до Сибіру.

36

Тут ідеться про одне із найважливіших українських історичних джерел XVІІ ст. – Літопис Самовидця, можливим автором якого був генеральний підскарбій за гетьманування Брюховецького Роман Ракушка-Романовський. Цієї думки дотримувалися Д. Багалій, М. Грушевський, Д. Дорошенко, І. Крип’якевич. Натомість М. Возняк припустив, що ним міг бути полковник корсунський Федір Кандиба та ін. Вперше виданий друком у 1846 р. О. Бодянським.

37

Ця зустріч з ініціативи Петра І відбулася в слобідському полковому місті Острогожську (тепер – Воронезька обл. Російської Федерації).

38

В українській історичній літературі це місто називається також Озів, а море Азовське – Озівським.

39

Мазепа став другим (після Головіна) кавалером ордена Андрія Первозваного.