Кривавими слідами

Скляр приготувався слухати відповіді дівчини, уважно спостерігаючи за виразом її обличчя. Так, він уже ставив їй чимало запитань і чудово про це пам’ятав. Навіть без проблем міг процитувати її відповіді. Проте, щоб зрозуміти, чи правду говорить людина, часом потрібно вивести її із себе. Тоді, нервуючи, вона може заплутатись у свідченнях, забути, що коли казала (якщо справді бреше), і цим себе виказати. Тож тепер із таким невинним виразом обличчя, на який тільки міг спромогтися, чекав розповіді.

– Ми зустрічалися, – Віталіна Волошко заговорила не відразу. Очевидно, збентежилася повтором запитання. – Ви ж, здається, цим уже цікавилися, – не втрималася від коментаря.

Скляр передбачав роздратування, проте на обличчі дівчини читалася легка втомлена усмішка. «Гм… Грає роль чи справді спокійна? Зазвичай повторення запитань, особливо в такій ситуації, неабияк дратує людей».

– Так, але наразі дуже багато інформації, тож дещо мушу перепитати, – співчутливо всміхнувся слідчий. – Розумію, вам це дуже неприємно, але, щоб якомога швидше впіймати вбивцю, потрібно зібрати максимум даних.

Віталіна з розумінням кивнула, здогадавшись, що не такий він і простий, як хоче здаватися. Працюючи спершу помічником адвоката, а тепер і адвокатом, вона добре знала, як дивляться слідчі. Особливо ті, які давно працюють у поліції. Непомітно вони сканують кожен твій жест, усю твою міміку, твій погляд, аби зрозуміти, чи кажеш правду. Навіть коли вона спілкувалася з копами не по роботі, щоразу відчувала на собі цей прискіпливий позір – як то кажуть, професійна звичка.

– Довго ви зустрічалися? – поставив коп заново «старе» запитання, занотувавши щось перед тим до свого ґаджету.

– Орієнтовно півроку. Так, десь приблизно півроку.

– Як ви познайомилися?

Віталіна почала було відповідати, та раптом у коридорі почулися вигуки експертів: ті щось знайшли. Єгор, вибачившись, поспішив подивитися знахідку. Молода жінка з полегшенням зітхнула: у його присутності почувалася зле. За слідчим подалися двоє патрульних, яких першими викликали на місце події. Скляр кинув на них зверхній погляд.

– Що жінки забули в поліції? Ну поясни мені? – сказав стиха колезі, помітивши, як поспішає Власта, аби дізнатися, що цікавого знайшли спеціалісти. – Вона має сидіти вдома і виховувати дітей.

Чоловік криво посміхнувся. Він був значно вищим та кремезнішим за Єгора. Якби не знати, хто з них головний, можна було б із легкістю переплутати.

– Що там, хлопці? – звернувся Скляр до колег, хоч уже встиг і сам побачити.

Криміналіст тримав у руці два контейнери до мисливських патронів.

– Ще щось є? – поцікавився слідчий.

– Поки ні, – сухо повідомив криміналіст.

Скляр обвів поглядом приміщення. Розставлені номерки біля важливих деталей справи тішили, але ж їх так мало.

– Відбитки знайшли? – запитав Тарас Нагай. Йому теж не терпілося чогось суттєвішого.

Криміналіст заперечно похитав головою. Тарас із Єгором відійшли вбік. Старший за званням наказав лишитися і записати для нього нову інформацію, сам же повернувся до Віталіни. Цього разу на патрульних узагалі не звернув уваги. Тож і не помітив, як уся всередині закипає Власта. Вона чула його коментар стосовно ролі жінки в поліції і з цього моменту ненавиділа його ще більше. «Знати б, чи Валентин почув ту його заувагу», – подумалося жінці-копу. Та Валік був поглинутий діями слідчих. Він, як і Власта, мріяв колись перейти на роботу в слідчий відділ.

Скляр повернувся до свого поки що єдиного свідка. Віталіна виглядала занепокоєною. Що вони там знайшли? Слідчий видавався досить розчарованим.

Так насправді й було. З одного боку, звісно, кулі, контейнери для мисливських патронів та уламки саморобного глушника, обмотані армованим скотчем, – це щось. Буває ж і гірше: коли взагалі нічого не знаходять. Але, з іншого боку, хотілося більше зачіпок. Добре б добути відбитки пальців чи ДНК. У такому разі, якщо людина є в базі, спіймати її – лише питання часу. Ну або ж при появі підозрюваних, маючи при собі згадані докази, теж легко перевірити причетність людини до справи.

Єгор сьогодні геть погано спав. Цілий тиждень після того, що сталося, не міг розслабитися та як слід відпочити. За всю службу жодного разу не мав безсоння, незважаючи на те, скільки пережив.

Скляр прослужив у поліції вже п’ятнадцять років, набувши чималого досвіду. Маючи гострий розум, гарну фізичну підготовку (хоч, на перший погляд, так ніхто б не сказав) і неймовірну швидкість реакції, уважався цінним працівником. Перевестися до Рівного вартувало певних зусиль, проте заради нареченої він зробив усе можливе, аби досягти бажаного. Ресторан, у якому вона пропрацювала майже сім років помічником повара, відкрив свою мережу в Рівному. І вже тут дівчина мала змогу отримати давно омріяну посаду шефа кухні. Певний час покрутивши носом, Єгор усе-таки згодився переїхати заради неї. І ось три тижні тому вони з’єдналися. До цього більше місяця мусили прожити в різних містах, доки Єгор отримував згоду керівництва. Не так просто поліцейському розпоряджатися власним життям.

А буквально тиждень тому загинув його найкращий друг при виконанні службових обов’язків. Саме із цього все і почалося. Якесь важке відчуття того, що і йому тепер недовго лишилося. Минулої ночі навіть наснилося, що він був із Ромкою, коли того вбили. У сні приятель попередив про небезпеку.

Скляр укотре за день відігнав від себе непрохані думки.

Тим часом молода жінка не зводила з нього втомлених очей. І він чудово розумів, що вона з нетерпінням чекає, коли від неї відчепляться. «Ні, крихітко, зачекай іще трошки. Я тебе збираюся помучити, – подумки посміхнувся Єгор. – Ти щось недоговорюєш».

– То як ви познайомилися? – почав із того, на чому завершив.

– Нас познайомив Артем, приятель Мáрко. Я працюю… працювала адвокатом Мáрко.

– Адвокатом? Навіщо йому адвокат?

Віталіна коротко переповіла слідчому, у чому полягала її робота.

– І що, у них настільки погані стосунки, що вона не хоче довіряти йому дитину?

– Гірше, – сухо відказала Віталіна. «От причепився! Уже ж питав!»

– А насправді в колишньої дружини були підстави у відмові надати батьківські права?

– Жодних, – Віталіна закашлялася. – Мáрко… був, – їй виявилося важко згадувати про чоловіка в минулому часі, – він був дуже хорошим батьком. Крістіна для нього дорожча за все у світі. Так само і молодший син. Він ладен був убити за них, навіть не сумніваюся.

«А отут ти кажеш правду», – зробив висновок слідчий.

Єгор звузив очі, намагаючись прочитати, про що думає ця красива пані. Гарне волосся спадає аж до пояса, дорогий макіяж, одяг та аксесуари. Молода розкішна жінка. Дійсно, можна закохатися. Знати б, то їй адвокатська робота дозволяє все це мати чи гроші набагато старшого за неї іноземного бойфренда? «Певно, і те, й інше», – резюмував для себе поліцейський. Він уже встиг роздивитися фотографії померлого. Так, гарний чоловік. Але ж старший за неї аж на дев’ятнадцять років. Один раз удівець, один раз майже розлучений. П’ятирічна донька живе з ним, новонароджений син – із колишньою. Нічогенький такий собі набір для молодої жінки. «Ні, малá, ти його точно не кохала, – зробив висновок слідчий. – Що хочеш мені можеш тут розповідати. Я все бачу на твоєму обличчі».

– Чому ви вирішили приїхати до нього сьогодні вранці?

– А що тут такого? Ми ж зустрічалися.

– Ви домовлялися про зустріч? – проігнорував запитання слідчий. Натомість непомітно кинув погляд на годинник, що висів на стіні навпроти: «Зовсім скоро», – подумалося.

– Н-ні… Просто в мене були деякі документи із суду в його справі. Тож… А взагалі… мені не потрібен був привід, аби сьогодні приїжджати. Я завжди могла завітати просто так, – із гордовитим викликом проказала Віталіна.

– Щось важливе в тих документах? – не відступав слідчий.

– Не сказати, що аж надто. Даруйте, я не маю права розголошувати: адвокатська таємниця.

– У вас адвокатська таємниця, а в нас тут навмисне вбивство, – грізно зауважив Єгор.

– Навмисне? – очі розширилися від здивування.

– То що в тих документах?

– Нічого особливого, – збрехала Волошко. – Інформація про те, на коли призначили наступне слухання. Бачте, суддя захворів…

«Не можна так очевидно брехати! – відразу дорікнула собі за необачність, адже бовкнула перше, що спало на думку. – Йому раз плюнути перевірити!»

– Тож слухання перенесли на невизначений термін.

Слідчий спокійно щось занотував у телефон. Волошко облизала пересохлі від хвилювання губи, не відводячи погляду від смартфону копа: жодного шансу підгледіти, що він там друкує.

Скляр прекрасно розумів: Волошко хоч і намагається тримати себе в руках, однак він їй дошкуляє своїми запитаннями. Поряд з останньою нотаткою поставив позначку: БРЕШЕ!!! ПЕРЕВІРИТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО СУДДЮ!!!

– Ми переглянули телефон убитого: від вас було кілька дзвінків до жертви, але жодного разу він так і не відповів, – продовжив розпитувати, ніби нічого й не сталося. Перед очима знову постав Ромка. Точніше, мертве обличчя колеги. Так, ніби він і справді був у момент смерті з ним. Єгор відігнав від себе образ.

– Як він міг відповісти, якщо його вбили? – із подивом запитала Віталіна, несподівано спіймавши на собі погляд помічника слідчого. Багато часу молодій жінці не знадобилося, аби зрозуміти, що за нею непомітно спостерігає ще і він. «Потрібно бути обачнішою».

Скляр посміхнувся:

– Ну, вчора вдень він був живий.

– Звідки я можу знати, чому він не відповідав? Зайнятий був. Можливо, порядкував у кав’ярні. Коли він займається справами, для нього нічого і нікого не існує. Навіть доньки.

Єгор звузив очі: «Ти ж щойно казала, що діти для нього – найголовніше».

– Справи в кав’ярнях ішли добре? – приєднався до розмови Тарас.

– А хіба ви не чули про його кав’ярні? Гадаю, кожен рівнянин був у котрійсь із них хоча б раз. Вони дуже популярні. Хіба багато в Рівному чи навіть в Україні справжніх італійських кав’ярень?

Із цим поліцейські не могли не погодитися. Навіть Єгор, який жив у цьому місті зовсім мало часу, і той уже встиг побувати там. І справді обслуговування чудове, кава – ще краща. І чимало людей.

– Яким майном володів убитий? – поцікавився Тарас.

Віталіна знизала плечима:

– Бізнес у Рівному, будинок і так само бізнес в Італії. Теж кав’ярні. Тільки там у нього їх три. Це все.

– Ви часом не сварилися? – запитання Скляра ставали все більш неприємними. Чого не можна було сказати про його усмішку: така ж безпосередня і, здається, невинна. Немов він розпитує не про вбивство, а про вчорашнє кавування в колі друзів.

– Ні, у нас були хороші стосунки, – голос дівчини здригнувся, вона опустила голову і мало не розплакалася.

– Перепрошую, я не хотів вас засмутити. – «Бреше, сучка», – Єгор позирнув на свого напарника: вони чудово зрозуміли один одного.

– Усе гаразд, – відповіла молода жінка, акуратно витираючи очі, аби не пошкодити макіяж.

– Ви маєте підозри з приводу того, хто міг убити пана Вітторіно?

– Жодних уявлень. На жаль.

– Можливо, він із кимось ворогував? – спробував наштовхнути на думку Скляр.

– Хтось йому погрожував? Це могли бути на вигляд зовсім невинні погрози, – підказав Тарас.

– Н-ні. Нічого такого мені не відомо. Єдина людина, із ким він мав погані взаємини, це його дружина. Найперше – через сина, якого вона йому забороняла бачити.

– Чому вони розійшлися? Це пані Вітторіно подала на розлучення? – поцікавився Скляр.

– Так, вона. Чому розірвали шлюб? Не знаю. Мабуть, не зійшлися характерами.

Єгор на хвильку замовк. «Ти знаєш, чому вони розбіглися», – резюмував подумки.

– А яким був Мáрко Вітторіно? Маю на увазі, який за вдачею? Можете розповісти?

Віталіна Волошко ненадовго замислилася, потім відповіла:

– Запальним.

– Запальним?

– Так. Ну, не те що надто, але часом бувало. У нього міг раптово змінитися настрій із гарного на поганий і навпаки. Бувало, ні з того ні з сього дратувався. Проте я завжди приписувала це його італійському темпераменту. Він не був злим від природи, це точно, – молода жінка згадала їхню останню сварку.

– Де ви були в ніч скоєння вбивства? – ошелешив своїм новим запитанням слідчий.

– Зачекайте, ви підозрюєте, що то я скоїла вбивство? – обурилася краля. В її очах стояли сльози.

– Я поки що нікого не підозрюю, однак мушу поставити це запитання, – спокійно пояснив Єгор. – Ви ж адвокат, маєте розуміти, – усміхнувся якомога привітніше. Слідчий прекрасно знав, якого типу відповідь зараз отримає.

– Я ночувала у своєї подруги. Можете розпитати в неї, я дам її контакти, – відповіла Віталіна, із викликом відкинувши красиве волосся з плеча.

– Був би надзвичайно вдячний. Зрозумійте, ніхто вас не підозрює. Я просто мушу перевірити. І вас, і всіх причетних до справи, – подумки посміхнувся: відповідь він отримав саме ту, на яку чекав.

Звісно, якщо вона причетна до злочину, то достеменно повинна була забезпечити собі алібі. Хто ж іде на кримінал без страховки? Крім того, жінці не обов’язково вбивати самій. Як правило, за неї чорну роботу виконує чоловік. Часто жінка виявляється тим, хто все придумав. Утілює плани в життя мужик. У даному випадку, скоріше за все, молодший і бідніший за офіційного коханця. Єдине, звісно, питання: мотив. Навіщо їй було вбивати курку, яка несла для неї золоті яйця? Ось тут і проблема: понишпорити і знайти мотив якомога швидше. Якщо він знайдеться, то здогади виявляться правильними. Як би це прикро не звучало, та зазвичай убивця – найближча людина.

Якщо не рахувати доньки, найрідніша людина для нещасного – Віталіна Волошко.

– Скиньте мені, будь ласка, контакти подруги на вайбер: номери телефону, адресу та місце роботи, – слідчий назвав свій номер. – Заодно, якщо щось згадаєте, можете дзвонити саме на цей телефон. – Єгор роздивлявся, як Віталіна ніжною рукою записує його дані на своєму айфоні. За мить жінка відправила потрібну інформацію.

Єгор перевірив надіслане у вайбері: «Нічогенька така в неї подружка, – подумалося, коли побачив світлину. Із фотографії на нього дивилася молода впевнена в собі дівчина зі світлим волоссям та сірими очима. Чарівна усмішка і білосніжні зуби. Красиве засмагле обличчя. Фото з відпочинку на морі. – Важко навіть відповісти, яка із цих двох панянок гарніша».

Скляр зиркнув на годинник на телефоні. «Ну де ж, бляха, вона?!»

Зусиллям волі примусив себе опанувати хвилювання: «Невже зірветься?» Та саме в цей момент від Власти на вайбер надійшло довгоочікуване повідомлення.

Скляр, зітхнувши з полегшенням, поставив ще кілька запитань, після чого, нарешті, дозволив Віталіні піти. Перед цим, щоправда, попередив, що, скоріше за все, зв’язуватиметься з нею ще.

«Головне, щоб не з тими самими запитаннями. Бо я більше не витримаю. Він тупий чи випробовує мене? Треба буде в Сергія дізнатися, що це за тип».

– Я б забрала Крістіну із собою, – почала було Віталіна. – Не може ж дитина лишатися сама.

– Розумію, проте забрати дівчинку зголосилася дружина пана Вітторіно. Наскільки мені повідомили, за законом вони все ще одружені, тож у неї і є права на те, аби, принаймні тимчасово, лишити Крістіну в себе. Тим паче, дівчинка не проти. Пані Ілона має скоро приїхати.

Ця новина для Віталіни, без сумніву, виявилася несподіванкою. Вона стиснула й без того тонкі губи, намагаючись прийняти те, що є. Відтак якомога привітніше посміхнулася, а вже за кілька хвилин покинула будинок.

Скляр із підозрою провів її поглядом.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 11:10

– Я так розумію, ти думаєш на цю красуньку, – не забарився з коментарем Тарас.

– Ну як тобі сказати? Не знаю, чи це вона, але точно відчуваю, що десь бреше.

Єгор не відводив погляд від підозрюваної: із вікна було видно, як молода жінка вийшла на подвір’я. Вона поспішала і, безперечно, нервувала.

– Але ж який мотив? Навіщо їй убивати багатенького папіка, який її годує?

– Щось було в їхніх стосунках не так, – задумливо відповів Скляр, усе ще спостерігаючи за Волошко. Здавалося, він чогось чекав. Навіть Тарас мимоволі почав видивлятися, що відбувається надворі.

– А як щодо Артема та Ілони, колишньої дружини? Судячи з усього, вони мали доволі зіпсуті стосунки з убитим.

Єгор кивнув на знак згоди.

– Обох теж однозначно потрібно перевірити.

Нарешті, слідчий вийшов із задумливості, повернув голову до колеги й усміхнувся. Потім підійшов ближче до вікна, споглядаючи за сценою, що відбувалася. Якраз на неї він і чатував нетерпляче.

Несподіванка змусила Віталіну Волошко сповільнити крок. Біля будинку зупинилася срібляста Skoda. За мить звідти вийшла Ілона Вітторіно. Перекинулася слівцем із кимось у машині і попрямувала на подвір’я. У житті Єгор ніколи її не бачив. Проте знав, що це саме вона. За її машиною спинилася автівка патрульних. Тих, які потурбувалися, аби дружина вбитого прибула на місце події саме зараз.

Жінки явно не чекали зустрічі одна з одною. Саме Скляр подбав про те, аби вона відбулася, відправивши терміново патрульних за Ілоною, дружиною вбитого. Власта тим часом підійшла до Волошко, щоб поставити кілька формальних питань. І навмисне зробила так, щоб жінка стала обличчям до будинку. Таким чином, Скляр мав змогу бачити обличчя обох коханок Вітторіно.

Побачення жінок вийшло навдивовижу коротким, проте промовистим. Ілона Вітторіно привіталася кивком голови, Волошко не відповіла. У діях суперниць легко розпізнавалася взаємна зневага. Щоправда, в очах дружини вбитого більше читалася зверхність. Єгор подумки посміхнувся: саме так мала б реагувати справжня жінка на коханку свого чоловіка. Волошко навіть зашарілася від цього погляду.

«Крихітко, Віталіно, ти свого коханця не любила. І боїшся його дружини. Бо ти використовувала її чоловіка тільки для грошей», – знову посміхнувся слідчий.

Із побаченого він резюмував: ці дві жінки ненавидять одна одну.

З іншого боку, хіба може бути інакше?

Молодший за керівника Тарас не надав значення цій сцені. Навпаки, став роздивлятися новоспеченого колегу: вони працювали разом лише кілька тижнів. Але за цей короткий термін той привернув до себе увагу багатьох. І не просто так. Скляр виявився неймовірним відлюдником. Ніби й відкритий, проте про себе майже не розповідає.

Єгор перевів погляд на патрульних: Власта і Валентин після виконання його завдання знаходилися на вулиці. Хоч він і не вельми полюбляв жінок у поліції, та й узагалі новоспечених працівників патрульної служби, проте саме цим двом наказав залишитися. Вони першими прибули на місце події, більше встигли дізнатися. А поміч зараз потрібна неабияка: Єгор поставив за мету розкрити справу якомога швидше. Іншим патрульним дозволив поїхати, щойно вони закінчать довірені їм обов’язки – опитати якомога більше людей і надати їхні свідчення.

Віталіна поїхала, кинувши повний ненависті позір на законну дружину Мáрко. Ілона ж, мов справжня леді, із підкресленим почуттям гідності попрямувала до будинку. Валентин, один із патрульних, що їздив за нею, навіть на хвильку не глянув на Єгора, як було і домовлено. Усі повинні вважати зустріч цих двох жінок випадковістю.

Новоспечений слідчий міста Рівного зітхнув: не можна допустити, щоб перше вбивство на новому місці залишилося «висяком». Ще й убивство громадянина іншої країни.

Щось не давало йому спокою. Слідчий звузив очі, замислившись. Він щось пропустив. Він однозначно щось пропустив у цій, так би мовити, «очній ставці». Так, жінки ненавидять одна одну.

Проте в їхніх поглядах, без сумніву, приховувалося і дещо інше.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 11:20

– Маєш до мене якісь запитання? – Скляр, похмурий від думок, помітив, що Тарас розглядає його. Насправді він зрозумів це раніше, однак не міг відірватися від важливої для себе сцени.

Колега заперечно похитав головою: «Як йому вдається спостерігати одночасно за різними людьми?» – здивувався.

– Піду порозпитую хлопців, чи не знайшли чого-небудь суттєвого, – відказав Тарас і подався до експертів.

– Зачекай, – зупинив Скляр. – Мені потрібно, щоб ти дізнався, хто веде справу про розлучення і позбавлення прав на дитину. І чи не переносилися судові засідання через хворобу судді.

– Зараз же цим займуся, – пообіцяв Тарас Нагай.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 11:23

Краєм ока Скляр помітив, що ще одна його підозрювана вже заходить до будинку. Чоловік поспішив їй назустріч. Він неодмінно хотів зафіксувати її реакцію, коли жінка побачить тіло. «Це багато що може сказати про людину». Проходячи повз убитого, мимоволі ковзнув по ньому поглядом. Скільки бачив таких тіл. Жодного разу за всю кар’єру не мав «висяків» у справах з убивством. Такі речі повинні каратися. І цього разу він теж неодмінно розкриє злочин. Єгор стиснув губи в рішучості й поспішив назустріч Ілоні Вітторіно.

У коридорі вже чувся звук її підборів. І навіть запах парфумів. Неймовірно приємний. Його колишня дівчина такі мала. Знав, що шалено дорогі. Першу стипендію витратив у свій час на ці парфуми. Ураз пригадалася радість дівчини. Вони розійшлися більше десяти років тому. А це чомусь і досі пам’яталося. Цікаво, як склалася її доля?

Єгор підійшов якраз вчасно, щоб спостерегти реакцію Ілони, коли вона побачила вбитого. Біля жертви працювали експерти, перевіряючи в буквальному сенсі кожен міліметр одягу та тіла. Для вузького коридору тут знаходилося забагато людей, від чого приміщення видавалося ще темнішим і меншим. Не врятувало ситуацію й увімкнене електричне світло.

– Процедура вивчення трупа на місці злочину досить складна, – пояснив Скляр, чим відволік жінку від картини, яка її нажахала, – спершу вивчають тіло так, як воно лежить, потім перевіряють, чи немає нічого під ним, уважно роздивляються одяг. – Ілона Вітторіно розгублено дивилася на слідака. Вона не знала його, та розуміла, що перед нею коп. Скляр тим часом продовжив:

– Обов’язково перевіряють шкірні покриви, нігті й усе, що можливо перевірити саме на місці злочину (для цього труп роздягають). Усе повністю фотографують. Неважливо, видається воно підозрілим чи ні. Раптом людину насправді вбили не тут. – Скляр уважно роздивлявся обличчя дружини вбитого. Він не просто так улаштував їй лекцію з криміналістики. – А можливо – тут, у цьому будинку, проте, скажімо, на кухні. А тіло чомусь перемістили сюди. Або ж причиною смерті в реальності є не кульові поранення, а вистрелили вже потім, аби збити поліцію з пантелику. Звісно, у даному випадку навряд чи виявиться якесь інсценування, та перевірити поліція мусить. Ну і розтин. Неодмінно буде проведений розтин.

Жінка вклякла і знову витріщилася на кров поряд із трупом та на людей, що обступили вбитого. Кожна зморщечка, тремтіння довгих чорних вій, бліде обличчя і наповнені сльозами очі Ілони Вітторіно говорили слідчому, що її горе справжнє.

– Не дивіться туди, – урешті-решт, промовив Скляр.

Ілона перевела на нього свій погляд, покірно опустила голову. Так, хоч Скляр і звик давно до процедури вивчення місця вбивства, однак розумів, що в ній мало приємного, особливо для того, хто все це бачить уперше. Жінка намагалася виглядати спокійною, проте хвилювання чітко відбивалося на її обличчі. Хвилювання та… страшенний смуток. Нічого спільного з виразом обличчя Віталіни. «Невже вона його і досі кохає? Навіщо тоді розлучалися? Навіщо заборона опікуватися дитиною?»

На вигляд – близько сорока, коротко підстрижене волосся каштанового кольору. Сіре пальтечко. Доволі симпатична пані, знає собі ціну.

– Ви прийшли забрати дівчинку, – слідчий порухом руки показав іти за ним. Ілона Вітторіно послухалася. На тіло намагалася більше не дивитися. – Але нам потрібно з вами спершу поспілкуватися.

– Так, я розумію.

– Ви приїхали самі? – Єгор уже знав відповідь, та хотів почути її від Ілони.

Вони пройшли до вітальні, де так само працювали спеціалісти. Єгор прекрасно розумів, що не повинен пускати на місце злочину сторонніх осіб, проте його поведінка пояснювалася бажанням спостерігати за підозрюваним при допиті на місці вбивства. У такому разі злочинці більше нервують і можуть себе виказати. У Луцьку до цієї манери проводити розслідування звикли. «Звикнуть і тут», – вирішив слідак. Знову кинув прихований погляд на Ілону. «Гм… Жоден нерв не видає її». Лише вираз обличчя людини, яка вперше бачить місце злочину і те, як там працює поліція. А ще – блідість і сум.

– Ви когось шукаєте? – здивувався Єгор, коли помітив, що Ілона почала схвильовано роззиратися в різні боки.

– А де Крістіна?

Повз них пройшов експерт. Ілона простежила за ним здивовано.

– Вони вимірюють відстані, – пояснив Скляр. – Ми робимо детальний опис того, що і де знаходиться на місці вбивства. Навіть проїзні квитки, ключі чи будь-які інші дрібнички… – Він кивнув у бік одного з експертів, який зосереджено щось малював на папері. – Складає схему всього, що тут бачить і що знайшли. Детальний план до сантиметрів, навіть міліметрів – що і де знаходиться. Ось так це відбувається, якщо стисло, – резюмував.