Підводний свiт

Меч-риба може бути небезпечною навіть для кораблів. Документально підтверджені випадки, коли вона пробивала своєю зброєю обшивку суден. Наприклад, під час ремонту китобійного судна «Фортуна» знайшли кістяний меч, який пробив наскрізь мідну обшивку в 2,5 см завтовшки, потім 7,5-сантиметрову дошку і увійшов у дубовий стовбур на 30 см. А в остов корабля «Прісцилла» зброя меч-риби встромилася на 45 см. Бриг «Тінкер» у 1875 році ледве не затонув після зіткнення з меч-рибою. Удар у корпус судна відчули всі, хто був на борту, а через деякий час у трюмі знайшли велику пробоїну, з якої стирчав зламаний меч.

Деякі хижаки надають перевагу більш спокійному полюванню. Навіщо гнатися за жертвою, якщо можна замаскуватися і просто почекати, поки вона підпливе ближче? Засідки влаштовують і восьминоги, і камбали, і деякі річкові риби. Але справжні віртуози – це ті риби, які самі перетворилися на рибалок. Типовий приклад цього – вудильник. У нього є власна «вудка» – відросток, який закріплюється на голові. Його кінчик здатен світитися у темряві. Вудильник мешкає на великих глибинах, де світла майже немає. До того ж його невиразне чорно-сіре забарвлення майже зливається з дном. Тому рибки вважають, що якась невеличка істота вирішила поплавати під самим їхнім носом. Тільки вони наближаються до вудильника, як з мисливця перетворюються на жертву: морський чорт швидко розкриває рота та з’їдає необачну рибку.

Незвичайну зброю використовує бризкун яванський. Ця рибка має невеликий розмір (до 20 см), верхня частина її тіла сірувато-зелена, а нижня – сріблясто-біла. Бризкуни – справжні снайпери. Коли вони бачать над водою або на водній рослині муху чи якусь комаху, то обережно підпливають до неї на відстань 1 чи навіть 1,5 метра і з силою «вистрілюють» з отвору свого рила декілька крапель води. Цей заряд збиває комаху у воду, і бризкун її спокійно поїдає.

Існує декілька видів риб, які користуються під час підводного по-лювання електричною енергією. Одна з них електричний сом. 3овні він не дуже відрізняється від своїх родичів —звичайного, американського та вулканічного сома.

Арабська назва електричного сома – «рааш» – означає «грім». Якщо доторкнутися рукою до цієї риби, можна дістати сильний електричний удар. В Африці  його ловлять на вудку, але зняття з гачка ; пійманого трофея може бути небезпечним: крупні екземпляри спроможні збити людину з ніг електричним розрядом, а декілька  розрядів викликають судоми.

Але під його шкірою знаходиться особлива тканина, трохи схожа на жир. Саме тут накопичується електричний заряд. Коли поблизу від електричного сома пропливає риба, він миттєво «розряджає» свої акумулятори. Сила розряду залежить від стану риби, але для підводних мешканців зустріч з електричним сомом зазвичай закінчується смертю.

Для того, щоб захиститися від ворогів, підводним жителям іноді доводиться вдаватися до хитрощів. Одні з них збираються у величезні зграї. Коли хижак нападає, починається загальна метушня, в якій нелегко обрати жертву. Інші шукають собі надійного притулку між камінням або в заростях водних рослин. Замаскуватися їм допомагає захисне забарвлення, яке зливається з кольором навколишнього середовища. Восьминоги здатні доволі швидко змінювати колір своєї шкіри, тому їх дуже важко помітити. Скати часто занурюються у ґрунт, залишаючи над схованкою тільки очі – потрібно ж бачити, що коїться на світі. Кальмари використовують «димову завісу», яка дає їм трохи часу, щоб сховатися або втекти. Вони випускають чорнильну «хмарку», яка засліплює хижака.

Ще один спосіб виживання полягає в тому, щоб стати корисним для того, хто більший за розміром. Саме так діють риби-лоцмани. Вони супроводжують акул, харчуються рештками їхньої здобичі, а за це допомагають акулам у полюванні і попереджають їх про небезпеку. Звичайно, вони не заганяють рибу і не кидаються на неї разом зі своєю покровителькою. їх можна порівняти з розвідниками: побачивши щось цікаве, лоцмани підштовхують акулу в цьому напрямку, а далі вже – її справа. Лоцмани зберігають вірність «своїй» акулі до кінця її життя. Були випадки, коли вони ставали поводирями сліпих або скалічених акул.

Пристосуватися до співіснування з хижаками змогла іще одна риба – губан, яку також називають чистильником. Губанів можна побачити разом з муренами. Вони позбавляють хижаків від паразитів, тому мурени не чіпають їх і навіть дозволяють зазирнути у свою пащу без найменшого ризику.

Зовсім іншу стратегію обирають риби-причепи, чиє життя пов’язане з акулами. Вони міцно прикріплюються до акулячої шкіри і катаються на ній, не докладаючи жодних зусиль. Закріпитися на акулі їм вдається завдяки тому, що вся верхня частина голови та більша частина спини цих риб вкрита овальною пластинкою, на поверхні якої знаходиться від 12до 27 поперечних шкіряних складок. Причепи можуть прикріплюватись не тільки до риб, але й до кораблів. Під час плавання вони поїдають дрібних морських тварин, які в буквальному смислі слова пливуть їм до рота.

Молюски та краби вирішують проблему безпеки іншим чином: вони вдягаються у міцну оболонку, яку може розкусити не кожний хижак.

Звичайно, можна довго розповідати про способи нападу та оборони підводних мешканців, але в підводному світі ще так багато цікавого, що ми перейдемо до інших дивовин.

Підводні ліхтарі

Ті з вас, хто був на Чорному морі в липні – серпні, могли спостерігати надзвичайно красиве явище. Вночі море світиться. Якщо увійти у воду, то кожний рух супроводжується спалахом холодного полум’я. Це явище біологи називають біолюмінесценцією (тобто живим світінням). Воно виникає завдяки крихітним істотам – динофлагеллянтам. Цим одноклітинним організмам притаманні ознаки і рослин, і тварин. Вони мають унікальну властивість: переробляти сонячну енергію, яка потрібна їм для фотосинтезу, у світло. Світіння виникає тоді, коли динофлагеллянти виділяють особливу речовину – люциферин. Коли він з’єднується з атмосферним киснем, починається хімічна реакція, яка супроводжується світінням.

Динофлагеллянти – не єдині мешканці водного світу, які вміють світитися. Ця властивість притаманна кільком тисячам видів, які належать до 240 родів тваринного світу. Світіння відбувається за участю бактерій і може бути червоним, зеленим чи блакитним. Вчені ще не з’ясували остаточно, навіщо тваринам власні «ліхтарі». Здавалося б, вони найкорисніші на великих глибинах, куди не доходить світло сонця. Може, глибоководні риби освітлюють собі шлях у постійній темряві? Недавно виявилося, що це не зовсім так. Деякі риби, здатні випромінювати світло, сліпі. Крім того, здатність до люмінесценції зустрічається й у тих тварин, які все життя проводять на поверхні. Світяться медузи, евфаузіїди і навіть… акули.

Глибоководні акули довжиною 4,6 м нібито не зацікавлені в тому, щоб їх бачили здалека. Але в них є власне світло – в пащі. Дослідники вважають, що світла смуга, яка оточує пащу акули, приваблює рачків та креветок. У вудильниківнайчастіше світитькінчик особливого відростка спинного плавця.

Кальмари також можуть світитися.

Іноді свтння води промає незвичайні форми. Наприклад, на поверхні моря з’являються паралельні смуги або кола, що світяться. А в деяких випадках можна  побачити пульсуючі спалахи світла, які  охоплюють всю поверхню моря до самого горизонту.

Вночі вони виплигують з води, наче живі ракети. Ті кальмари, які ховаються на глибині, освітлені ще краще. «Ліхтарики» в них розташовані по всьому тілі, тому ці істоти нагадують новорічну ялинку, прикрашену вогниками. Здатністю забезпечувати себе світлом може похвалитися близько 100 видів кальмарів.

Каракатиці використовують своє світло не тільки для прикраси, але й для того, щоб врятуватись від ворога. Справа в тім, що ці тварини вміють керувати своїми «ліхтариками». Якщо каракатиця бажає стати непомітною, вона випускає маленькі хмарки чорнила, які затьмарюють її вогники. А коли ворог раптово переходить в атаку, вона випускає з заглиблень, у яких живуть світлоносні бактерії, сяючу хмарку. Хмарка засліплює хижака на кілька секунд, але каракатиці цього цілком достатньо: вона встигає десь заховатися.

Шосте почуття

Ми з вами сприймаємо навколишній світ за допомогою органів чуття. До наших послуг зір, слух, дотик, нюх та здатність розрізняти смак. Усього – п’ять почуттів. Деякі тварини – і наземні, і водні – користуються лише частиною цих інструментів. Ми знаємо, наприклад, що існують сліпі тварини, дехто не має вух і сприймає звуки всім тілом. Буває і навпаки: тварини можуть похвалитися такими складними способами сприйняття світу, які люди відтворюють тільки за допомогою приладів.

Протягом мільярдів років водні тварини удосконалювали свої очі. У найдавніших організмів очей як таких не було – тільки особливі клітини, чутливі до світла. Все, що вони могли, – визначити напрямок світла. Такі «очі» мають, наприклад, морські зірки. А розташовані вони на кінчиках їхніх променів. Втім, давність появи тих чи інших тварин зовсім не обов’язково означає, що органи в них простіші. Скажімо, очі кальмара набагато складніші, ніж у людей. Вони розрізняють поляризоване світло, що надає їм можливість бачити найдрібніші деталі.

Зір більшості риб не такий гострий, як у жителів суші, оскільки прозорість води зазвичай менша, ніж повітря. У прозорій воді вони добре бачать предмети, які знаходяться на відстані 15 м.

У межах 1,5 м вони здатні визначити форму та колір предметів. Особливість зору риб полягає в тому, що вони охоплюють одним поглядом значну частину навколишнього середовища. Невеликі «сліпі зони» знаходяться над головою та під головою риби. Такий «панорамний» зір має свої вади. Хоча риба і бачить багато, але чітко розрізняє тільки ті предмети, що розташовані безпосередньо перед нею. Решта здається нечіткими та спотвореними.

У восьминогів на щупальцях знаходяться різні групи клітин, які здатні розрізняти світло, смак, запах та дотик. Усе це допомагає восьминогам знаходити свою здобич.

Креветки, краби та раки мають дуже своєрідні очі: вони наче ростуть на стебельцях. Завдяки цьому очі можуть повертатися у різні боки. Така будова органів зору зумовлена тим, що панцир цих тварин не дозволяє їм повертати голову, тому єдиний спосіб побачити небезпеку збоку – ворушити очима.

Вчені ще не з’ясували, скільки кольорів розрізняють морські жителі. Відомо, що кольорове бачення є в акул, дельфінів. Зважаючи на те, що у багатьох водних тварин зміна забарвлення відіграє значну роль у житті, вони також повинні бачити світ у всій його красі. Але, на жаль, встановити це остаточно дуже важко.

Нюх у підводних мешканців набагато гостріший, ніж у людини. Він потрібен і для того, щоб знаходити здобич, і для того, щоб орієнтуватися у водному просторі. Вчені довели, що лососі, які йдуть на нерест у річки, знаходять «свою» річку, орієнтуючись на запах води. Акули можуть відчути запах крові у воді навіть на відстані 600 м.

На початку нашої розповіді ми вже казали, що звук під водою поширюється набагато краще, ніж у повітрі. Тому не дивно, що підводні мешканці вміють розрізняти звуки. Втім, навіть ті, хто добре чує, можуть не мати вух. Дехто з них сприймає коливання води усією поверхнею тіла. А у риб функції барабанної перетинки виконує плавальний міхур. Він передає коливання до внутрішнього вуха, яке складається з чотирьох пар кісток.

Риби також користуються особливим органом – бічною лінією, яка проходить уздовж їхнього тіла з обох боків. Там скупчені особливі чуттєві клітини, які реагують на зміни тиску води. Здатність відчувати найменші коливання, спричинені рухом води, іноді називають «шостим чуттям». Деякі риби за допомогою бічної лінії можуть виявити рухоме тіло на відстані понад 15 метрів. У більшості риб бічна лінія пряма. А ось у чехоні вона звивиста і розташована ближче до черева, ніж до спини. Слух у риб з’являється у шести- або семимісячному віці. Але чують вони неоднаково наприклад голья-ни сприймають звуки від 16 до 6000 герц, вугри від 36 до 650 Гц, в’язь – до 5524 Гц.

У шарах води з неоднаковою густиною звук поширюється трохи по-різному. Дельфіни та кити протягом тисячоріч користуються «підводним телефоном». Справа в тім, що  зазвичай звук розходиться в усі боки та  поступово затихає. Але різниця температур у  шарах води створює «коридори», в яких звукові хвилі переміщаються переважно в  горизонтальному напрямку, і тому їх можна почути за тисячі миль від їхнього джерела.

Низькі звуки риби сприймають зазвичай так само, як і ми, а високі – набагато гірше за людей.

Китоподібні чують значно краще за людину. Вони здатні сприймати не тільки ті ж самі звуки, що і ми, але й ті, які знаходяться поза зоною нашого сприйняття. Дуже низькі звуки ми називаємо інфразвуком, а дуже високі – ультразвуком. Кити й дельфіни використовують ультразвукові «ехолоти», щоб орієнтуватися та знаходити косяки риби. Ехолот дельфінів працює так: дельфін видає ультразвук, і він поширюється у воді доти, доки не натрапить на якусь перешкоду. Тоді він відбивається від неї і повертається до дель- фіна, який сприймає та засвоює інформацію.

Існує думка, що дельфіни добре ставляться до людей тому, що «бачать їх наскрізь» за допомогою свого ехолота. А внутрішня будова людини набагато ближча до  дельфіна, ніж внутрішня будова риб. Чутливість ультразвукового «пристрою» дельфінів настільки висока, що вони можуть не тільки віднайти предмет, але й визначити його форму.

Підводна книга рекордів

Якби підводні жителі вирішили надрукувати власну книгу рекордів, вона б користувалася неабияким попитом у людей. Але вони не вміють писати, тому доведеться нам розповісти про їхні чималі досягнення. Отже, перед вами – рекордсмени підводного світу з деяких видів.

Хто з водних тварин найглибше пірнає? Вчених так зацікавило це питання, що вони провели цілу низку спостережень та експериментів і з’ясували, що на першому місці серед мешканців моря стоїть кашалот. Він може зануритися на 1200 м. Меч-риба у погоні за косяками анчоусів може поринути на 800 м. Слідом за нею у списку призерів стоять тюлені. Більшість їх пірнає на глибини до 250 м, а тюлень Ведделла здатен зануритись аж на 450 м. Морські леви легко долають 150-метрову позначку, а морські котики пірнають «тільки» на 75 м. Більшість дельфінів не опускається нижче 20 м, хоча в разі потреби вони можуть показати і рекорди для своєї групи.

Для того, щоб добре пірнати, потрібно вміти затримувати подих на тривалий час. Звичайна нетренована людина може не дихати трохи більше хвилини. Водні тварини, певна річ, справляються з цим завданням набагато краще. «Десятка найкращих» має приблизно такий вигляд:

Кит-пляшконіс – 120 хвилин Дельфін – 15 хвилин

(тобто цілих дві години!)

Кашалот – 90 хвилин Морська корова – 15 хвилин

Гренландський кит – 60 хвилин Бегемот – 15 хвилин

Тюлень – 15—28 хвилин Ондатра – 12 хвилин

Бобер – 20 хвилин Качконіс – 10 хвилин

Синього кита вважають найдовшим мешканцем підводного світу. Довжина його тіла – 35 м. Але мало хто знає, що такий самий розмір у довжину має черв’як лінеус. Щоправда, він набагато легший за кита, вага якого – 160 тонн.

Серед молюсків справжнім рекордсменом є тридакна. Вона посідає перше місце відразу у двох «номінаціях»: як довгожитель (молюск доживає до 100 років) та як найбільший представник свого класу. Вага дорослої тридакни дорівнює 500 кг. Тридакна цікава не тільки своїм розміром. Вона здатна виробляти перлини. Щоправда, її черепашка – неабияка загроза для того, хто спробує дістати її скарб, але мало хто може встояти перед спокусою здобути перлину, яка важить 7 кг. Саме таку було знайдено в мушлі тридакни, і вона ще й досі вважається найбільшою у світі.

Серед жаб найбільшою є голіаф. Він має «зріст» близько 40 см і важить до п’яти кілограмів. Порівняно з ним найменша жаба – короткоголов – здається іграшкою: її довжина рідко перевищує півтора сантиметра.

Найспритнішим плавцем у морі є меч-риба. Вона розвиває швидкість до 130 км/год. Дельфіни та акули набагато відстають. Вони розганяються тільки до 50 км/год.

Найменша рибка називається філіппінський бичок. Вона важить тільки 15 міліграмів, а довжина тіла цієї крихітки – лише 8 мм.

Риба-місяць може похвалитися найбільшою кількістю ікринок. За один раз вона відкладає їх близько 300 мільйонів.

Бактерії – найчисленніші мешканці не тільки водного світу, але й всієї нашої планети. Якщо зібрати їх докупи та зважити, виявиться, що їхня загальна вага більша за вагу всіх інших організмів.

Вірю-не вірю

Ми вже знаємо, що підводний світ – це королівство загадок і таємниць. Але іноді про його мешканців розповідають такі речі, що в них неможливо повірити. Ось і ми пограємо в гру «вірю-не вірю». Ми будемо розповідати вам історії про водних тварин, а ви скажете, чи вірите ви у ці байки. Отже, слухайте…

Чи вірите ви в те, що кальмари вміють літати? Ні? Помиляєтесь. Рятуючись від переслідування, кальмари вистрибують із води в повітря і можуть пролетіти кілька десятків метрів. Цей захисний механізм відобразився у назвах деяких видів: крилорукий кальмар, кальмар-птах, крилатий кальмар.

Чи вірите ви в те, що у річці може жити риба, яка важить понад 200 кг? Ця риба зветься арапаїма. Вона зустрічається у річках Гвіани. Цікаво те, що її ловлять на вудку.

Чи буває на світі риб’яче молоко? Не зовсім молоко, але буває. Коли у дискуса з’являються мальки, на боках його тіла проступає білувата рідина, що трохи нагадує молоко. У ній містяться всі необхідні для малят речовини. Малеча охоче ковтає цю рідину.

Чи вірите ви в те, що жерлянки – смертельно небезпечні істоти? Яскраве забарвлення жерлянки – попередження. Якщо її слиз попаде до ока або до носа, він викликає нестерпну печію.

Чи вірите ви в те, що жаби вміють літати? Не вірите? А дарма. Веслонога жаба, яка мешкає на деревах, під час небезпеки стрибає з висоти просто вниз. Але не падає, а плавно планерує на землю. У цьому їй допомагають великі перетинки між пальцями.

Чи вірите ви в те, що ящірки можуть пірнати? Для більшості з них вода – серйозна перешкода. Але морська ігуана перейшла до водного способу життя. Пірнаючи, вона добуває собі їжу.

Чи вірите ви в те, що деякі риби вночі сплять, та ще й не просто так, а у власному спальному мішку? Ці риби – губани. Деякі з них сплять просто у схованках, а інші влаштовують собі зручний кокон зі слизу.

Чи вірите ви, що морська свинка може переплисти океан? Ні? І правильно. Ця пухнаста тваринка не має нічого спільного ані з морем, ані зі свинями. «Морською» вона стала тільки тому, що перших свинок до Європи привезли моряки. Насправді ж вона – заморська.

Чи вірите ви в те, що є риби, які мають високі титули? Такі й насправді є. Наприклад, риба-кардинал або риба-герцог.

Чи вірите ви в те, що анчоуси колись були найбажанішою здобиччю рибалок? Ця невеличка рибка зараз цінується не дуже високо. Але за часів Давнього Риму за бочку свіжих анчоусів платили стільки ж срібла, скільки вона важила.

Чи вірите ви в те, що риби та жаби можуть дощем падати з неба? Хоча це й дуже рідкісне явище, все ж таке буває. «Рибний» дощ трапляється тоді, коли смерч засмоктує у свою воронку воду разом з усіма її мешканцями. Коли його сила зменшується, все це випадає на землю.

Уявіть собі таку картину: ховаючись від дощу, ви попросили притулку в невеликому будиночку, стіни якого обмазані глиною. Дощ не вщухав кілька годин, ви вийшли з дому, щоб подивитися, чи скоро він закінчиться, і раптом побачили, як із стін виплигують живі риби. Чи може таке бути? Виявляється, водні жителі здатні і на такі фокуси. Риби, які вилізають просто зі стін, – це один з видів вугрів, які мешкають в Африці. Коли настає сухий сезон, озера пересихають, і риби занурюються глибоко в мул. Місцеві жителі добувають глину, щоб побудувати будинки, і в деяких її шматках на будівництво потрапляють вугри. Коли на стіни падають дощові краплі, глина пом’якшується, вугри оживають і прямують до озера.

Чи вірите ви, що течія в річках може змінюватися, і вони починають текти не до моря, а від нього? Таке трапляється у великих річках під час сильних припливів. Морські хвилі стають настільки сильними, що перемагають течію, і деякий час річки течуть у протилежному напрямку.

І останнє питання: чи вірите ви в те, що у водному просторі ховається безліч таємниць, які чекають саме вас? Якщо так, нехай ваші сподівання стануть реальністю.

Запрошуємо на весілля

Під водою немає ані церков, ані загсів. Але весільні традиції тут все ж таки є. З покоління в покоління передаються особливості поведінки, яка може привернути увагу нареченої. У цей період (його називають шлюбним) у хід іде все: і делікатесні страви, і яскраве вбрання, і демонстрація власного будинку. Про деякі традиції ми й поговоримо.

Весілля для підводних мешканців – справа дуже серйозна. Це тільки в людей просто: закохалися, домовилися та побралися. В більшості риб усе не так. Щоб відбулося весілля (у риб воно зветься нерестом), потрібні певні умови. Кожний вид риб нереститься при певній температурі води і у певну пору року. Якщо температура довкілля чомусь не відповідає нормі, нересту може взагалі не бути.

Більшість риб розмножується на початку літа або навесні. Але тривалість нересту в них неоднакова: хтось встигає за кілька днів, хтось влаштовує медовий місяць. Окрім сезону та температури, є ще одна умова: зручне місце. Значення має не тільки «поверх» водного світу, але й якість ґрунту, наявність чи відсутність певних рослин, безпека. Щука, лящ, короп, краснопірка та судак нерестяться в заплавах річок, на травнистому мілководді. Головню та білизні (це назва риби з родини коропових) потрібна швидка течія. Морські собачки та калкани тримаються у цей період у придонних шарах води. Щоб дістатися нерестилищ, цілі зграї риб вирушають у весільну подорож.

Найчастіше риби розмножуються ікрою. Самички випускають її у воду, а самці запліднюють ікринки молочком – сім’яною рідиною. Проте з цього правила бувають вийнятки: деякі риби народжують живих личинок, інші відкладають яйця.

Бички, готуючись до весілля, намагаються сподобатись своїй нареченій. Їхнє тіло стає чорним, передній спинний плавець оторочується жовтогарячою каймою. На другому спинному плавці вона жовтувато-оранжева, на хвості – світло-жовта, а на черевному плавці – біла. Черевце також змінює колір і стає голубувато-білим. Але вбрання – це тільки частина ритуалу. Самець ще повинен побудувати дім для майбутніх дітей і переконати самичку увійти до нього. Бички для цього співають справжні серенади. А що ж наречена? Вона нічого не змінює ні в своїй зовнішності, ні в поведінці. Коли все готове, кілька самичок збираються біля гнізда і оцінюють: чи подобається?

Ваблячі краби мають дуже велику клешню. Під час шлюбного періоду вони закликають нею подругу, ніби повторюючи жест «Іди до мене!».

А ось морські чорти (один з видів вудильників), мабуть, обрали девіз «Назавжди разом». Вчені довго не могли зрозуміти, чому їм весь час зустрічаються тільки самиці цієї риби. І лише недавно з’ясувалося, що самець морського чорта буквально приростає до подруги. Спочатку він присмоктується до її шкіри, а потім починає поступово втрачати свої органи. Полювати йому не потрібно: всі необхідні речовини він отримує від своєї дружини. Рухатися самостійно також немає потреби: вона всюди «носить» його з собою. Єдина функція самця морського чорта – вчасно запліднювати ікру. Такі незвичайні стосунки виникли тому, що в глибинах дуже важко було б шукати одне одного у споконвічній темряві. Тому перше ж побачення стає початком сімейного життя. Іноді самиця морського чорта носить на собі навіть кількох «чоловіків». Майже зразковий «гарем» – ані сварок, ані ревнощів.