Підводний свiт

У нерки, яка належить до лососевих, під час весілля голова стає зеленою, спина, боки та плавці червоніють. На спині з’являється характерний «горб», а рило набуває форми дзьоба. Цікаво, що весільної трапези в лососів немає: весь час, поки триває нерест, вони зовсім нічого не їдять. Це відбувається тому, що ікра та молочко займають майже всю черевну порожнину.

Для більшості жаб у період розмноження найголовніше – сильні руки, тобто лапи. Самці не випускають наречену ні на секунду, обіймають її протягом кількох діб. Якщо самець не буде міцно триматися на спині самиці, то може втратити шанс стати батьком. Найсміливіші конкуренти навіть намагаються «відірвати» його від самиці, щоб самим зайняти місце в неї на спині. Самиці зазвичай більші за самців, тому носити на собі жениха для них не надто важко.

У тюленів самці влаштовують на честь своїх «прекрасних дам» цілі турніри. Вони не такі криваві, як, скажімо, в бегемотів, але дуже гучні. Рев суперників лунає над узбережжям, іноді його можна почути за декілька кілометрів. Самички вдають, що всі ці чоловічі забави їх не обходять. їхня справа – народити сильне здорове потомство, а всі ці бійки… і навіщо все це?

Один з видів тюленів – морський слон – найбільший серед усіх ластоногих. На кінці морди у слонів знаходиться невеликий хоботок. Під час шлюбу тюлень роздмухує його і з силою пропускає крізь нього повітря. Виходить дуже емоційно та голосно, рев далеко розкочується над во-Самець та самиця вудильника завжди разом дою.

Не тільки великі, але й дуже малі створіння мають власні традиції. Комарів зазвичай не відносять до водних тварин, хоча їхні личинки мешкають саме у воді і становлять важливу ланку кількох ланцюгів живлення. Не так давно вченим стало відомо, що самці знаходять своїх наречених за тембром їхнього писку. Він сповіщаєвсю необхідну інформацію: запліднена воначи ні, доросла чи ще маленька. Співи самиць їхні кавалери сприймають вусиками. Чим вони пухнастіші, тим кращий у комарів слух.

Вусики комарів нагадують приймач, який настроєний тільки на одну хвилю. Тому комарі чують лише пісню кохання, а до всього іншого залишаються глухими. Дехто з підводних мешканців, особливо найпростіші, ніколи не грають весілля. Вони або просто діляться навпіл, або є двостатевими. Вони з подивом дивляться на шлюбні ігри. Але у багатьох видів це стає найважливішим моментом у житті.

Батьки і діти

Після весілля настає час подбати про потомство. Батьки та діти у водному просторі встановлюють між собою іноді дуже дивні з точки зору людини стосунки. Наприклад, суринамська жаба настільки турбується про безпеку своїх ікринок, що носить їх з собою, на спині. Близько 50—60 майбутніх жабенят зручно влаштовуються у заглибленнях її шкіри. Там вони живуть протягом чотирьох довгих місяців, встигають перетворитися на пуголовків і навіть майже втратити хвіст. Мама весь цей час провадить звичне жаб’яче життя: плаває у прозорій воді, полює на черв’яків, яких вона вириває з придонного мулу. А потім нове покоління суринамських жаб вирушає в нове життя, стрибнувши в воду з широкої спини, яка була їм і за домівку, і за колиску.

Ще один приклад дбайливих батьків – хроміси красені. Ці рибки мають яскраве перламутрове забарвлення, тому їх дуже люблять розводити в акваріумах. Вони влаштовують гніздо на кам’янистому або піщаному дні і пильно стежать за сусідами: нікому не дозволено запливати на їхню територію! Якщо хтось наважиться, самець віджене його. Але найдивніше відбувається тоді, коли спокій сім’ї порушує хтось із крупних хижаків. Хроміс має довжину всього 7,5—10 см, тому він не може впоратись із серйозною загрозою. Тоді у справу вступає мати. Вона широко відкриває рот, і малюки кидаються туди, наче у підводну печеру. Ось тепер саме час тікати – разом з усім сімейством.

Макроподи та бійцеві рибки будують для малюків дім… з повітря! Самець заковтує бульбашки повітря і обгортає їх слиною. З цих пухирців утворюється піна, яка стає матеріалом для гнізда, збоку схожого на глибоку тарілку. Якщо подивитися зверху, воно нагадує сяючу гору, вкриту снігом. Слина в цих риб має дивну властивість: вона утримує повітря, доки мальки трохи не підростуть. Коли настає час виходу у «великий світ», гніздо тане, наче повітряний замок.

Ктенопоми влаштовують свої гнізда… з жиру! Вони виділяють його зі свого тіла. Масляна пляма на поверхні стає «дитячим садочком». У перші дні свого життя мальки просто лежать у масляній калюжі догори животиками. Але жир виконує не тільки функції колиски. Коли малюки переходять на харчування інфузоріями, у маслі починають дуже швидко ділитися бактерії. Це приваблює інфузорій, і малюки їх із задоволенням поїдають.

Індійський ляліус звиває справжні гнізда з трави. Вони трохи нагадують пташині, оскільки побудовані майже за тією ж технологією.

Коли навкруги багато ворогів, мешканці підводного світу об’єднують свої зусилля для того, щоб зберегти своїх дітей від небезпеки. Так, наприклад, роблять афаліни – один з видів дельфінів. Маленький дельфін народжується хвостом уперед і спочатку не розуміє, куди він потрапив. Для того, щоб він розпочав нове життя, йому потрібно якнайшвидше піднятися на поверхню (ви ж пам’ятаєте, дельфіни – не риби, а тварини, в них немає зябер). Тому мати підштовхує своє немовля вгору, щоб воно ковтнуло повітря. Якщо мати не справляється з цією задачею, їй допомагають інші дельфіни: народження малого – радість для всієї групи.

Згодом, поки малюк підростає і знайомиться з підводним світом, мати та інші дорослі відганяють від нього акул. Коли дельфінят декілька, вони під час нападу акул збираються докупи, а дорослі утворюють навкруги живе рухоме коло. Не кожна акула наважиться зустрітися з розгніваним дельфіном: розігнавшись, він може так вдарити її своїм рилом, що це надовго відучить її зазіхати на малюків. Іноді акули після такого удару гинуть миттєво.

Добре, коли малюки майже відразу можуть супроводжувати своїх батьків. А якщо ні? Тоді треба подбати і про їжу, і про тепло, і про захист дитинчат. Королівські пінгвіни, які мешкають на острові Південна Георгія, піклуються про пташенят майже упродовж року. Малюки з’являються на світ безпорадними, вкритими густим пухом. Втім, їхні шубки не настільки теплі, щоб пінгвіненята могли вирушати у довгі прогулянки. Королівські пінгвіни не влаштовують гнізд. Тому мати й батько по черзі тримають спочатку яйця, а потім – пташенят на своїх ногах. А той, хто передав цю вахту, прямує до моря, щоб наловити риби та кальмарів. Частину вони поїдають самі, а решту приносять дитині, використовуючи воло замість корзини. Коли взимку дмуть холодні вітри і море неспокійне, пінгвіненята можуть залишитися без їжі на два-три тижні. Виживають тільки найсильніші.

Важко приходиться і малюкам тюленя Ведделла, які народжуються на протилежному боці земної кулі. Мати захищає їх від суворих вітрів власним тілом і в перші дні їхнього життя годує теплим та дуже калорійним молоком. Сніданок плавно змінюється обідом, обід – вечерею. Інакше не можна: щоб захиститися від морозу, маленький тюлень повинен швидко обрости шаром жиру. Тюленята вміють плавати та пірнати майже відразу після народження, але у крижаній воді їм дуже некомфортно, краще вибратися з лунки та трохи погрітися на арктичному пляжі.

Однак тюлениха не може постійно залишатися біля малюка: вона має дбати про власне харчування. Коли вона йде до моря, маленьке тюленя залишається на кризі. Його майже не видно, оскільки його шкірка білого кольору. Тільки очі та ніс чорні.

Утім, більшість морських жителів не змогли б згадати, як виглядають їхні батьки. Тому що жодного разу їх не бачили. Це відбувається зовсім не тому, що батьки погано ставляться до своїх дітей. Просто вони настільки різні, що іноді важко навіть здогадатися, яким буде малюк, коли стане дорослим. Не вірите? Тоді подивіться на малюнки угорі сторінки. Хто це?

Правильна відповідь: маленький зелений краб, маленька камбала та медуза. Не вгадали? Нічого, навіть вчені не одразу здогадалися, що до чого. Такі вже загадкові ці мешканці підводного світу.

Гуляючи вздовж берега моря десь на Півночі, можна побачити у смузі прибою загадкові предмети, які нагадують сумку з чотирма «рогами», від яких відходять нитки, скручені, наче локони. Їх називають «русалчиними гаманцями», але русалки тут ні до чого. Насправді це – яйця котячої акули, яка мешкає у неглибоких морях Європи та Америки. Вся її турбота про дітей полягає в тому, що вона відкладає яйця у густих водоростевих «гаях», де їх не помітять хижаки. Коли з яєць з’являються маленькі акули, вони відразу ж починають самостійне життя.

У шкірястих черепах також не прийнято дбати про своїх дітей. Вони копають ямку на теплому піщаному пляжі, відкладають туди яйця (за один раз – близько 70), засипають їх піском та повертаються до моря. Сонце перетворює ямку на справжній інкубатор. Через сім тижнів маленькі черепашки проривають оболонку спеціальним яйцевим зубом, який знаходиться… на носі! Але це – тільки половина справи. Потрібно ще якось випростатися з-під піску та дошкандибати до води, де можна знайти і їжу, і відносний комфорт.

III. Моря та океани

Від полюса до полюса

Як вам уже відомо, 2/3 нашої планети вкрито водою, й на частку прісної води припадає всього 3 % від загальної кількості. Решта водної маси представлена морями й океанами, у кожному з яких свій тваринний і рослинний світ, котрий більше ніде не зустрічається.

Звичайно ми думаємо, що в морях і океанах немає ніяких перешкод і що будь-яка риба, на зразок оселедця, може вільно плавати по всьому водному просторі й проникати в інші кліматичні зони. Однак оселедець, наприклад, не заходить набагато південніше Ла-Маншу й мису Код. У міру просування від помірних широт до тропіків кількість видів риб зростає, а кількість особин зменшується.

Необмеженому поширенню тварин у морях перешкоджають цілком певні бар’єри. Найбільш очевидний і важливий серед них – температура. У порівнянні з суходолом у водоймах будь-якого розміру коливання температури невеликі. В океанах вона звичайно не перевищує +14о С. Найтепліші води земної кулі – Червоне море і Перська затока, де температура влітку доходить до +30о С, найхолодніші – в Арктиці й Антарктиці (для них цілком звичайна температура -2о С).

Від тропіків до полюсів риби живуть при будь-якій температурі, але найбільше їх водиться в помірних широтах з температурою води приблизно від +6 до 20о С. Більшість риб можуть витримати коливання температури в 7—8о С, якщо перепад не занадто різкий. Ікра й молодь, звичайно, більш чутливі до таких коливань, ніж дорослі риби, які нерідко заходять у місця, занадто теплі або занадто холодні для риб на ранніх стадіях розвитку.

Отже, існують широкі температурні пояси, кожний зі своїми видами риб, які найкраще ростуть і розмножуються в його межах. І в кожному із цих поясів по всій земній кулі живуть майже ті самі види. Те ж саме можна сказати й про організми, якими риби живляться. Планктон розповсюджений у всьому Світовому океані в поясах подібних температур, але якщо планктонні організми потраплять у несприятливі широти, багато з них гинуть.

Між ізотермами 20о С, що проходять по обидві сторони екватора, розташований тропічний пояс зі своїм особливим рибним населенням. На північ і південь від нього лежать помірні пояси, північний і південний, а між ізотермами 20 і 12о С простягнулася перехідна зона, де кількість тропічних риб поступово зменшується і їх заміщують риби помірних широт. Саме тут, у субтропічному поясі, біля західних узбереж материків, зустрічаються величезні косяки промислових риб.

На північ від ізотерми 12о С – досить різкий перехід до риб наших помірних морів, що омивають північну частину США, Канаду й північ Європи. Оскільки цю зону перетинають потужні океанські плини, дана ізотерма проходить не в широтному напрямку. Але вона дуже чітко позначає кордони районів великого промислового рибальства, де багато європейських країн з початку XVI століття виловлювали придонних риб – тріску, палтуса, пікшу.

У 1984 році біля берегів Болгарії (Чорне  море) виловили велику білу акулу,  довжиною 10 метрів.

Але, незважаючи на те, що більшість риб воліють жити у відповідній їхньому виду кліматичній зоні, у морях і океанах існують певні види, які можуть мігрувати з однієї зони в іншу.

Які ж шляхи цих «великих» міграцій, і чому деякі риби вирушають у далекі, а найчастіше, й небезпечні подорожі?

Свого часу масові міграції деяких видів риб були загадкою для океанологів. Згодом, шляхом тривалих спостережень, вдалося встановити, що міграції, в основному, носять сезонний характер, тому що багато риб шукають найбільш підходящі місця для виведення потомства. Правда, деякі мандрівники вирушають у путь, керуючись зовсім іншими міркуваннями, наприклад такими, як пошук кращих кормових угідь.

Як правило, найменші домосіди зустрічаються серед риб, що живуть у північних водах. Вони здійснюють подорожі до нерестовищ, до кормових угідь, а іноді й у місця, де підростають мальки. Дальність їхніх пересувань може бути всілякою – від простого переміщення з мілководдя в більш глибокі місця до тривалих мандрівок морями і океанами на тисячі кілометрів.

Одним із таких мандрівників можна назвати камбалу-йоржа, що починає свою подорож ще в дитинстві. Ця риба відкладає свою ікру в північній частині Ла-Маншу, звідти ікра відноситься плинами до північного сходу, а молодь, що з’явилася, розсіюється по тихих бухточках поблизу голландських і німецьких берегів. Так само поводиться й океанський білокорий палтус.

Але все-таки найвідважніші мандрівники – це тунці. Більшість цих хижаків, що випливають за косяками дрібних риб, які живляться планктоном, здійснюють тривалі подорожі з півдня на північ і назад.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.