Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років

Та Грицько мимохідь привітався, наче боявся, що Іван загляне в його очі і побачить в них не злобу, а смуток.

Інші хлопці теж якось принишкли. Ходили мовчазні. З болем у серці зрозумів Іван, що товариство розкололося, і за все брав вину на себе. Ладен був будь-що зробити для товаришів, щоб поновити старі відносини з ними, але знав: йому доведеться доводити, що він не бабій. Хіба можливо було зробити це зараз?

Іван і Маруся продовжували зустрічатися. Тільки хлопець не міг збагнути, чи справді вона ради нього виходить. Вибіжить з-за живоплоту й зникне. Якби не покликав, здається, не обізвалася б. Несміливо підходив до неї, і вони, не розмовляючи, йшли тоді навмання, поки густі верболози не змикались за ними, прийнявши їх у густі чепірнаті обійми. Обоє відчували, що йдуть не самі. Хтось незримий третій ніби завжди був поміж них.

Іван чекав на зустріч увесь день. Цілий день обмірковував, що скаже Марусі. Скільки сміливих планів роїлося у нього в голові. То він уявляв, що візьме долонями її смагляві щічки і гаряче прошепоче: «Люблю до смерті», то до болю стисне в обіймах її, тендітну й ніжну, питаючи: «Любиш чи жартуєш?» Але при зустрічі вся його сміливість пропадала, як дим на вітрі. Думати, мріяти – справа одна. В думках можна стати велетнем, а насправді ти звичайна людина.

Іван мовчав. Іноді звертав увагу подруги на чари місячної ночі, але й це було зайвим. Бо хіба треба говорити про те, що набагато красивіше найпишніших слів?

Маруся докладно розповідала за прожитий день, а далі також мовчала. Про друзів не згадувала ні словом.

«Що нам заважає?» – питали себе мовчки і не давали відповіді.

Минав час. Кожний день був сповнений хвилюючими подіями – Радянська армія добивала ворога в його барлозі – Берліні. Іван затужив за товаришами. Хлопці вже не збиралися на толоці. В школі він з ними зустрічався рідко, бо вчилися в різних класах, а на роботу більше не посилали. Що вони робили, де гаяли час, Іван не знав. Тільки з випадково почутої розмови зрозумів, що вони збираються відзначити перемогу великим залпом.

Одного травневого вечора Іван сказав Марусі те, що мучило його вже кілька днів.

– Твій брат і мій батько на фронті. Чим ми відзначимо день перемоги?

Маруся вчула нотку докору в його словах. Він і сам її відчув. Йому пекуче бракувало хлопців, з якими перетерпів не одну важку хвилину в житті. От зараз він міг би разом зі всіма готуватися до великого всенародного свята. Іван навіть уявив собі, як це виглядатиме. Увечері хлопці розкладуть на зарінку чотири багаття і в кожне кинуть по жерстянці толу. Хіба важко його тепер дістати? Напевне, так! Полум’я зніметься вгору, мільярди іскор полетять над рікою, а потім осядуть. Через хвилину голосне «урра-а!» потрясе вечірню тишу. Як же вони з Марусею відзначать цю дату?

– В день перемоги, – сказала вона задумано, – посадимо два деревця, два ясени. Я вже їх підмітила біля моєї веранди.

Якби таке хтось інший сказав, Іван глузував би з нього. Але це скромне бажання, висловлене Марусею, набрало глибокого змісту. День перемоги – кінець війні, смерті, стражданням. Чи не краще саме в цей день дати початок молодому зеленому життю?

Іван схопив Марусю за плечі і хотів стиснути в обіймах, але тут же обоє побачили, що біля Марусиного вікна хтось стояв – на дорогу падала довга тінь. Вони придивилися і впізнали Грицька… Тінь хитнулась і зникла.

Іван довго мовчав, а потім спитав, глухо, поникло.

– Ви давно знайомі?

– Відколи він врятовану дитинку до нас приніс.

І вона до цього часу мовчала!

Зараз Маруся розповіла все геть чисто. Перед Іваном малювався Грицько в новому світлі. Сповнений роздумів про свого близького товариша, про дружбу, Іван пішов додому.

Маруся кликнула його навздогін:

– Грицьк!.. Іване!

Засоромилася і подумала жаліючи: «Образився, не прийде більше».

Коли Грицько прийшов додому, мати вже спала. Він дбайливо прикрив її ковдрою і нахилився над братиком, що теж уже засинав.

– Ти вечеряв сьогодні, Славчику? – спитав, як ніколи, ласкаво.

Малий здивовано подивився на брата.

– Вечеряв… Але чому в тебе очі так сяють, Грицьку?

– Спи, спи, йойлику.[3]

Уже засинаючи, Грицько переконував самого себе: «До біса мені ті всі любовні справи… Я тільки вибачитися, перепросити її хотів за ту «серенаду».

Наступний день розпочався незвичайно. По місту лунали постріли: солдати випускали в повітря черги з автоматів – кінець війні. Цілий день не стихав гомін на вулицях. Люди обнімалися, гомоніла дітвора, з вікон лунали співи, веселий сміх – святкували перемогу.

Увесь день Іван не знаходив собі місця. Суперечливі думки не давали спокою. Смерком побачив товаришів. Вони зібралися на вулиці, про щось порадились і подалися до зарінку.

Іван, забувши про всяку обережність, прибіг до Марусиного живоплоту і покликав. Вона притьмом відчинила віконце з веранди, виглянула і стрілою вибігла на дорогу.

– Знаєш що, Марусю, – заспішив Іван. – Я вирішив… Я думаю… ось що: підемо до хлопців, з ними будемо. А ясени посадимо всі разом.

– Невже?! Іванку! – скрикнула Маруся і закрила долонями почервонілі щоки.

Іван також радів разом з нею, але її радість була більшою, іншою, і він до болю відчув, як якась невидима перепона лягла між ними раз назавжди, і ніхто з них не переступить її ніколи.

На зарінку палало багаття. Грицько сидів посередині, освітлений полум’ям, по обидва боки – хлопці, задумані, серйозні. Тільки тепер Іван помітив, як вони всі змінилися останнім часом. Та змінився і сам Іван. Ще здалека пильно вдивлявся в Грицькове обличчя: щось нове лягло разом з задумою на його чоло. Постійна ненависть, врізана в закрій уст, занурена в глибоких темних очах, змінилася на серйозність з легкою тугою. Все згадалося Іванові: міст, сварка, розповідь Марусі про Грицька, його постать біля Марусиного вікна, і змішане почуття поваги й співчуття розтопило до решти кригу в Івановому серці. Який був Грицько в цей вечір!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Клунки.

2

Святий Ян йшов через ліс і молився.

3

Йойлик – плакса.