Принц України

Так і не договоривши, чого ж він не хоче (або, точніше, чого побоюється), полковник знову повторив маніпуляції з портсигаром, після чого проникливим голосом мовив:

– Загалом, ти ж прекрасно розумієш, що коло моїх обов’язків не обмежується самим лише проханням пана гетьмана підтягнути твою українську мову на належний рівень. Я займаюся також іншими речами, про які просто не можу розповідати ні тобі, ані будь-кому іншому, хто не входить до певного кола службових осіб. Не дозволяється про такі речі знати стороннім, еге ж?

– Так, я все розумію! – охоче кивнув Данило і додав, намагаючись підпустити у свій голос солідності: – Я все зрозумів, не маленький, отак.

– Ну то й добре, що зрозумів. А якщо ти вже не маленький, як сам щойно зазначив, то мав би вже думати і тверезо оцінювати ті чи інші речі, які тобі хтось говорить. І головне – з якою метою все це доноситься саме до тебе, а не до когось іншого. Розумієш?

– Так.

– І якщо хтось говорить тобі, що батько твій, гетьман Скоропадський – це всього лише жалюгідна маріонетка в руках німецьких окупантів, що він нічого не вирішує і ні на що не здатен, окрім як танцювати під дудку німців, то метою подібних розмов може бути внесення розколу і недовіри в гетьманську сім’ю. Це ти також розумієш, сподіваюся?

– Ну, це навряд чи, – відмахнувся Данило. – Ми просто говорили з…

– Стоп!!! Мовчи, юний мій друже!..

Блаватний здійняв руки в попереджувальному жесті, тож підліток вмить прикусив язика.

– Я ж попередив тебе, що навіть не бажаю знати, від кого саме ти почув подібні речі. Терпіти не можу донощиків, це взагалі не моє діло. Швидше за все, ти почув неоднозначні слова про діяльність твого батька від якогось однолітка, який повторював чужі слова без жодної задньої думки – як-от ти перед цим.

– Ну-у-у… Загалом і так можна сказати, – погодився Данило.

– От бачиш! – Полковник посміхнувся і пригладив пишні вуса. – А я був би останнім негідником, якби став псувати незнайомому хлопчикові життя через те, що він бездумно повторив чужі слова. Тому я не хочу знати навіть його імені. Просто запам’ятай на майбутнє якомога краще: що б не сталося, знайдуться як задоволені, так і незадоволені результатами люди – так вже влаштований світ, нічого не вдієш!

Одні вітатимуть гетьманську владу, зате інші обурюватимуться, що гетьман хоче дозволити лише оренду або викуп землі, а не безкоштовну її роздачу, як це обіцяють соціалісти.

Одні будуть захоплюватися тим, як швидко при гетьмані був наведений зразковий громадський лад, як пишно розцвіли підприємництво і торгівля. Але інші негайно заперечать, що насправді суспільство примусили до порядку німці, а жити за чужою вказівкою нікому й ніколи не подобалося. А треті додадуть, що публічно вішати кишенькових злодіїв і шмагати нагайками голоту, яка збунтувалася – це небачене насильство над особистістю, проти якого можна і потрібно боротися за допомогою бомби.

Одні вихвалятимуть сите життя в Українській державі під справедливою владою гетьмана, тоді як інші з піною на губах звинувачуватимуть того ж таки гетьмана в нелюдському ставленні до голодуючої більшовицької Росії, яка тільки і мріє накласти лапу на «житницю всієї Європи».

Одні підноситимуть гетьмана до небес за те, що він прагне встановити українську трудову дідичну монархію, як каже Липинський,[35] інші ж стверджуватимуть, що й без того вистачає монархів, готових взяти Україну під свою руку – варто лише підшукати або чергового представника імператорського дому Романових, або якогось Ґабсбурґа.

Таким чином, якщо ти, юний мій друже, поділяєш якусь одну точку зору, то готуйся до того, що в будь-який момент тобі можуть почати нав’язувати іншу. Потайки нав’язуватимуть чи відкрито – вгадати заздалегідь не можна. Але якщо ти зазнаєш впливу того, хто через тебе розраховує завдати шкоди, наприклад, справі твого батька… Ти хоч розумієш, наскільки це ризиковано?!

– Розумію, звісно ж, розумію! – гаряче погодився Данило.

– А якщо розумієш, то чому тоді піддався?

Данило лише похмуро мовчав, розуміючи правоту Блаватного. Цілком задовольнившись таким результатом, полковник вирішив, що гетьманич уже усвідомив допущену помилку. А тому заговорив значно м’якше:

– Ну, гаразд, годі про це. Сподіваюся, що в майбутньому ти станеш поводитися набагато обачливіше. Ти ж спробуєш, чи не так?

– Авжеж, – кивнув гетьманич.

– Ото й добре. А тепер давай-но трішечки підтягнемо твою українську – адже йти до гімназії[36] тобі належить всього лише через місяць. Почнемо, мабуть, ось із чого… Чи можеш ти сказати, скільки синонімів до слова «горизонт» існує в українській мові?

Резиденція гетьмана Павла Скоропадського,

Київ, Українська держава, друга половина вересня 1918 року

Бачили ви колись янгола зі зламаними крилами? Якщо ні – достатньо поглянути на вбиту горем жінку, яка недавно поховала власну дитину…

Саме янгола зі зламаними крилами найбільше нагадувала тепер дружина гетьмана Скоропадського. Адже Олександра Петрівна втратила не тільки трирічного синочка, але разом з ним ще й ненароджене дитятко,[37] тому тягар горя, що звалилося на її плечі, був ще удвічі важчим.

Однак життя – це життя: як би не було важко матері через пережите горе, а насамперед потрібно дбати про живих здорових домочадців. Саме тому сьогодні в «салатовій» (за кольором шпалер) вітальні, розташованій в житловій частині гетьманської резиденції, зібралася мала сімейна рада. «Малою» її можна було назвати через відсутність батька сімейства. Втім, всі давно вже звикли до того, що Павло Петрович повинен займатися справами державної ваги – зрештою, сама посада гетьмана зобов’язувала його вчиняти саме так, а не інакше.

Отже, саме Олександра Петрівна, стиснувши в кулаці весь біль свого серця, намагаючись зобразити на обличчі властиву янголам (навіть тим, крила яких зламані) м’якість та ще й погладжуючи загривок товстушки Мукі (до якої тепер відчувала особливу прихильність), сказала наступне:

– Загалом, з огляду на все, що сталося в Києві за останні півтора місяці, ми з батьком ухвалили дуже непросте для всіх нас, але необхідне в подібній ситуації рішення. Не далі як найближчого понеділка ви всі маєте поїхати до Одеси…

– До Одеси?! Як, себто, до Одеси?…

– Даниле!..

Недоречність його схвильованого запитання на цей раз була надто вже очевидною, тому підліток присоромлено замовк. Олександра Петрівна оглянула решту дітей, які напружено мовчали. Ну що ж, схоже, можна продовжувати:

– Отже, ви поїдете до Одеси. Як довго пробудете там – сказати не можу. Ми з батьком думали, що всі випробування, які випали на долю нашої родини, залишилися позаду. На жаль, дуже схоже, що ми помилилися.

Дружина гетьмана прекрасно уявляла, про що зараз подумали діти: ясна річ, про померлого нещодавно братика Павла і про хворобливий стан матері. Ах, якби все обмежувалося лише цими двома сумними подіями!.. Тільки ж воно далеко не так. І знати про решту нещасть дітям абсолютно ні до чого. Особливо про те, що на їхнього батька готується замах.[38]

Самій Олександрі Петрівні про це під великим секретом повідомив чоловік. Беручи до уваги її стан, він довго вагався, чи варто взагалі говорити про це. Тільки ж від дружини нічого не сховаєш! Керуючись лише їй самій відомими знаками, а ще більше інтуїцією, яка гранично загострилася внаслідок хвороби, жінка безпомилково відчула насування загрози. Вона настільки гаряче благала Павла Петровича розповісти всю правду, що гетьман почав справедливо побоюватися, як би через приховування таємниці його коханій Олександрі Петрівні не стало зле. Тому розповів все те, що знав сам: з надійного джерела гетьманська контррозвідка отримала достовірні відомості про підготовку замаху. У світлі жахливої загибелі німецького головнокомандувача фон Айхгорна, до даних відомостей слід було ставитися з усією можливою серйозністю.

І оскільки ціною помилки могло бути життя глави Української держави – ні в якому разі нічого нікому не повідомляти.

Ані півслова! Навіть жодного натяку!!! Особливо дітям.

До речі, саме офіцери контррозвідки порекомендували гетьману вислати дітей з Києва кудись у провінцію. Від гріха подалі, так би мовити.

– Себто, в Одесу… – замислено мовила Єлисавета. – А як же ви самі, матінко?

– Я залишуся з вашим батьком, – Олександра Петрівна трохи помовчала і, зважуючи кожне слово, повільно додала: – Ти маєш розуміти ситуацію, донечко. Моя підтримка дуже потрібна вашому батькові, бо я – його дружина перед людьми та Господом. Водночас, якщо я поїду разом з вами, мені без нього буде ще гірше, ніж йому без моєї підтримки…

– Ми з сестрою розуміємо вас, матінко! Авжеж, розуміємо.

– Маріко! Чи доглядатимеш за братами? – звернулася Олександра Петрівна до старшої дочки.

– Звісно, матінко! – охоче відгукнулася Марія, але Данило знов не втерпів і вигукнув ображено:

– А чому це раптом Маріка повинна за мною доглядати?! Хіба я безпомічний малюк і тому потребую нагляду старших, чи що?…

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Батман, пліє, арабеск, пірует, фуете – рухи в класичному балеті. (Тут і далі прим. авт.)

2

Радянський вантажний автомобіль ГАЗ-АА, що випускався на Горьківському автозаводі й мав вантажопід’ємність 1,5 т.

3

Адміністративно-територіальне утворення на теренах Польщі, окупованої німецькими військами в 1939 році.

4

Після створення військ СС в 1936 році звання гауптштурмфюрера СС відповідало капітану (гауптману) вермахту.

5

Військові формування СС, утворені з т. зв. «резервних військ СС».

6

На службу в СС приймалися виключно «чисті» в расовому плані особи, яким, окрім всього іншого, заборонялося мати сексуальні зв’язки з «расово неповноцінними» людьми. Чому закони расової чистоти не стосувалися дивізії, яку представляв гауптштурмфюрер, стане зрозумілим невдовзі.

7

Специфічними рисами «російського акценту» є, по-перше, вимова звуку «р», по-друге, заміна безударних голосних звуків «є» на «і», «о» на «а».

8

Бій під Бродами тривав 13–22 липня 1944 року, в ньому зійшлися 13-й корпус 4-ї танкової армії вермахту (до його складу входила, зокрема, 14-та гренадерська дивізія ваффен-СС «Галичина») і частини 1-го Українського фронту.

9

Значні сили дивізії ваффен-СС «Галичина», що потрапили в оточення під Бродами, пішли з усім озброєнням в ліси та влилися до лав УПА. Щоб унеможливити подібні речі надалі, німецьке командування терміново вивело рештки дивізії з Польщі й надалі використовувало в інших місцях.

10

«Томмі» – етнічне прізвисько солдатів-англійців.

11

Ні, йдіть сюди, будь ласка! (англ.)

12

Йдіть! (англ.)

13

Сідайте! (англ.)

14

Це означає, що перекладач мав звання другого (молодшого) лейтенанта.

15

Зараз сонце світить яскраво, тому він не помітив стільця (англ.).

16

Нюрнберзький процес тривав з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року.

17

Добре (англ.).

18

Таким чином, ви боролися проти комунізму? (англ.)

19

А в Югославії?… (англ.)

20

Гаразд. А в Словаччині?… (англ.)

21

А в Австрії? (англ.)

22

Тільки одне запитання (англ.).

23

У міжвоєнний період Польща взяла активну участь в розчленуванні Чехословаччини, окупувавши восени 1938 року Тешинську Силезію (Заользя). Напередодні – навесні 1938 року Польща висунула ультиматум про кордони Литві. А наприкінці 1938 року спільно з угорськими спецслужбами поляки розгорнули терористичну діяльність в Закарпатській Україні, намагаючись не допустити створення т. зв. «українського П’ємонту».

24

Пілсудський Юзеф Клеменс (1867–1935 роки) – польський військовий і державний діяч, якого називають творцем ІІ Речі Посполитої.

25

Дуже добре! Він достиг (англ.).

26

Так, зрозуміло! (англ.)

27

В період існування Української держави гетьман Павло Скоропадський разом із сім’єю займав палац генерал-губернатора – будівлю по вул. Інститутській, № 40 (між сучасними № 18 та № 20/8), зведену в XVIII ст., що за часів Російської імперії була офіційною резиденцією генерал-губернаторів київських, волинськх і подільських. Палац був зруйнований вибухом у червні 1920 року.

28

Насправді автором лібрето до «Енеїди» була Людмила Старицька-Черняхівська – дочка письменника і драматурга Михайла Старицького, племінниця композитора Миколи Лисенка, проте це було встановлено лише на межі ХХ – ХХІ століть.

29

30 липня 1918 року – себто саме напередодні описуваного дня в Києві есер-терорист Борис Донський вбив командувача німецькими окупаційними військами в Україні генерал-фельдмаршала Германа фон Айхгорна і його особистого ад’ютанта капітана фон Дресслера.

30

«Кортеж богів» або «Юпітерів похід» – оркестровий вступ до другої частини «Енеїди», найпопулярніший фрагмент цієї опери Миколи Лисенка.

31

Ганна Василівна Шабуніна – няня, яка багато років займалася вихованням дітей гетьманської родини. Згідно зі спогадами Олени Отт-Скоропадської, ця жінка вирізнялася суворістю та надзвичайною відданістю родині Скоропадських.

32

Полковник Никифор Іванович Блаватний (1886–1941 роки) – український військовий і громадський діяч, драматург, журналіст. У короткий період перебування сім’ї гетьмана Павла Скоропадського в Києві проводив багато часу з гетьманича Данилом як вихователь й домашній вчитель української мови.

33

6 червня (25 травня за ст. ст.) 1918 року внаслідок декількох вибухів на артилерійських складах був практично повністю знищений доволі густонаселений район Києва – Звіринець (див. Хронологічну таблицю). Ретельне слідство дійшло висновку, що причиною трагедії стала необережна поведінка персоналу, що обслуговував склади. Хоча існують і деякі інші версії тієї трагічної події, включно з диверсією, спрямованою на підрив гетьманської влади.

34

Це сталося в ніч з 16 на 17 липня 1918 року (див. Хронологічну таблицю).

35

Липинський В’ячеслав (Вацлав) (1882–1931 роки) – український політик, історик, соціолог, публіцист, теоретик українського монархізму.

36

Проживаючи в Києві, Данило Скоропадський відвідував Першу гімназію (працювала в нинішньому «жовтому» корпусі Національного університету ім. Тараса Шевченка), де навчався в українському класі відомого педагога, громадського діяча, редактора «Киевской старины» Володимира Науменка.

37

Це сталося 15 серпня 1918 року (див. Хронологічну таблицю).

38

Рішення про підготовку замаху на гетьмана Павла Скоропадського ухвалила група терористів, пов’язана з російськими більшовиками, 15 вересня 1918 року (див. Хронологічну таблицю).