Основи економічних знань

На конференції ООН зі зміни клімату в 2011 р. була досягнута домовленість про продовження дії Кіотського протоколу до прийняття нової угоди. Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону довкілля, яка ґрунтується на ринковому механізмі міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів [6].

Досягнутий рівень задоволення економічних потреб значною мірою визначає добробут населення країни. Добробут відбиває забезпеченість населення необхідними послугами, матеріальними і духовними благами. Він вимірюється показниками, що характеризують рівень життя населення.

Серед таких показників можна використати індекс людського розвитку (ІЛР), розроблений ООН, що отримав широке визнання. При підрахунку ІЛР враховуються три показники: рівень валового національнохо доходу (ВНД) на душу населення країни в доларах США; середня очікувана тривалість життя; рівень грамотності громадян (середня кількість років, витрачених на навчання і очікувана тривалість навчання).

Так, за даними за 2011 р., зі 187 країн світу Україна виявилася на 76-му, Білорусь – на 65-му, Російська Федерація – на 66-му, Куба на 51-му місці [7]. Середня очікувана тривалість життя в Україні в 2010 р. знизилася до 74 років проти 77 років у 1990 р., а рівень ВНД – до 6530 дол. проти 8020 дол. у 1990 р.

Для порівняння, у 1990 р. колишній СРСР посідав 33 місце у світі. Як бачимо, жодна з перелічених вище найбільш розвинених республік колишнього СРСР за 20 років самостійного розвитку не змогла навіть наблизитися до результату 1990 р. Доводиться констатувати, по суті, негативну соціально-економічну ефективність ринкового реформування економіки в нашій країні та в деяких інших колишніх республіках СРСР за минулі 20 років.

У 2011 р. найвищі індекси розвитку людського потенціалу мали: Норвегія – 1-ше, Австралія – 2-ге, Нідерланди – 3-тє, США – 4-те місце.

5.2. Виробництво як спосіб, форма й умова задоволення потреб та інтересів. Суспільний продукт і його структура

Економічні потреби населення будь-якої країни в умовах товарного виробництва задовольняються тільки за рахунок господарської діяльності, функціонування суспільного виробництва в цій країні і в країнах-експортерах. Це спонукає людей до прямої або непрямої участі у виробництві.

Виробництво – це керований людьми процес, спрямований на забезпечення ефективної взаємодії усіх його факторів з метою виготовлення матеріальних і нематеріальних благ (продуктів) для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Продукти за різними класифікаційними ознаками розділяються на групи. Наприклад, в залежності від подальшого призначення виділяють дві групи:

• продукти виробничого призначення;

• продукти споживчого призначення.

Продукти виробничого призначення (засоби виробництва, предмети праці, енергетичні ресурси) використовують в процесі виробництва, а продукти споживчого призначення призначені для особистого споживання або використання у домогосподарстві. Багато видів продуктів і послуг мають замінники (субститути), тобто здатні замінювати один одного, виконуючи ідентичні функції, задовольняючи ті самі або схожі потреби. Наприклад, потребу людини у білках можна задовольнити споживанням м’яса, риби, хліба, квасолі тощо.

Продукти виробничого і споживчого призначення за матеріально-речовим складом можна поділяти на матеріальні продукти, послуги, об’єкти інтелектуальної власності (винаходи; корисні моделі; твори літератури, мистецтва і науки; комп’ютерні програми; бази даних). В економічній літературі об’єкти інтелектуальної власності відносять до послуг, тобто всі продукти поділяють на матеріальні продукти та послуги.

На думку більшості економістів, і це відбито в документах ВТО та інших міжнародних організацій, відмінною рисою послуги є її нематеріальний характер. У той самий час деякі автори виділяють матеріальні послуги, наприклад, перевезення вантажів, прання білизни, виконання будівельних, монтажних, земляних, ремонтних робіт.

Слід зазначити, що в економічній літературі для позначення матеріальних продуктів виробництва помилково широко використовується термін «товар», хоча під товаром слід розуміти все, що вироблено для продажу на ринку та може задовольнити потреби, тобто матеріальні товари і послуги.

Будь-якій продукт виробництва (матеріальний продукт чи послуга) характеризується певною корисністю. Корисність продукту виробництва – це його здатність задовольняти певні потреби людей. Наприклад, за допомогою легкового автомобіля задовольняється потреба в пересуванні. Для оцінки його корисності використовуються найбільш важливі характеристики: надійність, економічність, довговічність, безпека, швидкість, колір, форма, оформлення салону тощо. Детальніше блага і їх корисність будуть розглянуті у главі 8.

Залежно від продуктів, що виробляються, виділяють виробництво матеріальне і нематеріальне. Виробництво матеріальне – це виробництво матеріальних продуктів. Нематеріальне виробництво – це виробництво послуг, включаючи й об’єкти інтелектуальної власності.

Виробництво носить суспільний характер, оскільки навіть окремий виробник продуктів або послуг, фермер в умовах товарного виробництва бере участь у суспільному розподілі праці. Оскільки задовольняти індивідуальні і суспільні потреби необхідно постійно, то і суспільне виробництво функціонує безперервно. Суспільне виробництво як постійно функціонуючий і поновлюваний процес має назву суспільного відтворення. Матеріальні продукти, що виробляються, поділяють на продукти проміжного і кінцевого споживання. Продукт, який потребує подальшої переробки, є продуктом проміжного споживання. Наприклад, з борошна потім випікають хліб, з тканини шиють костюми, сукні, верхній одяг і тому подібне, з металу виробляють машини побутового і виробничого призначення.

Сукупність вироблених у країні за певний період матеріальних і нематеріальних продуктів виробничого і споживчого призначення формує суспільний продукт.

У процесі функціонування суспільного відтворення суспільний продукт проходить чотири послідовні стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці стадії тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Головну роль відіграє стадія виробництва, на якій і створюється суспільний продукт.

На стадії розподілу визначаються частки окремих осіб, колективів, класів у виробленому громадському продукті. Кожній економічній системі, а в її рамках – кожній існуючій моделі – властивий свій спосіб розподілу створюваного суспільного продукту. Він залежить від рівня соціальної спрямованості економіки і визначається існуючими законами та нормативними актами щодо розміру мінімальної оплати праці, податків на доходи громадян і майно, розміру пенсій, стипендій студентів, соціальних виплат і тому подібне. Від способу розподілу створюваного суспільного продукту залежить рівень стимулів працівників до трудової і ділової активності і продуктивність праці.

Продуктивність праці – це результативність, ефективність конкретної праці за одиницю часу (рік, місяць, доба, година). Наприклад, річна продуктивність праці на будь-якому вітчизняному підприємстві визначається за формулою:

где ПП – продуктивність праці; грн / особу за рік;

РП – річний обсяг реалізованих матеріальних продуктів і послуг у діючих цінах без ПДВ і акцизного збору, грн;

Чр – середньооблікова чисельність працівників за рік, осіб.

Реалізованою вважають продукцію, яку відпустили споживачам, а вони її сплатили.

Стадія обміну обумовлена існуванням суспільного розподілу праці за видами економічної діяльності. В кожній з них виробляється визначений порівняно вузький набір матеріальних або нематеріальних благ. Наприклад, основними продуктами металургійної промисловості є чавун, сталь листова, профільний прокат, а споживає галузь продукти багатьох інших галузей промисловості. Тому працівники, зайняті в кожному з видів економічної діяльності, для задоволення своїх потреб потребують матеріальних або нематеріальних благ підприємств багатьох інших видів економічної діяльності. Таким чином, без здійснення обміну виробленими продуктами через реалізацію одних і придбання інших неможливе функціонування суспільного виробництва.

Завершальною стадією руху суспільного продукту, що постійно повторюється, є споживання з метою задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, хоча воно існує вже на стадії виробництва у вигляді споживання продуктів виробництва, а також споживання матеріальних або нематеріальних благ працівниками, що зайняті виробництвом. На стадіях обміну і споживання виявляється остаточно якість вироблених матеріальних та нематеріальних благ, а також відповідність суспільного продукту та його структури першочерговим потребам. Відповідна інформація про це надходить на стадію виробництва для прийняття адекватних управлінських рішень.

Суспільний продукт і його структура. В результаті функціонування суспільного виробництва впродовж певного періоду часу (місяця, року і т. д). створюється суспільний продукт у вигляді матеріальних і нематеріальних економічних благ споживчого і виробничого призначення. Суспільний продукт оцінюється в натуральних і вартісних показниках. У натуральній формі суспільний продукт є кількістю вироблених за певний період матеріальних і нематеріальних благ, у тому числі засобів виробництва (машин і устаткування виробничого призначення, комп’ютерів, сталі, чавуну, тканин різних видів і тому подібне), енергетичних ресурсів, предметів споживання (м’яса різних видів, риби, овочів, фруктів тощо), озброєнь, кількість перевезених пасажирів і вантажів різними видами транспорту, кількість вироблених послуг інших видів і так далі).

Проте сукупний об’єм виробленого за певний період часу суспільного продукту можна визначити тільки у вартісній формі, оскільки тільки за допомогою поточних (діючих) і постійних цін (ціни року, прийнятого за базовий) можна в грошовому вираженні порівняти цінності різноманітних матеріальних і нематеріальних продуктів (благ), що входять до його складу.

У колишньому СРСР для вартісної оцінки об’ємів і динаміки суспільного продукту, що створюється у сфері матеріального виробництва, використовувалася система балансу народного господарства. Нині Україна, як і більшість країн світу, для вартісної оцінки об’ємів і динаміки суспільного продукту, що створюється в сфері не лише матеріального виробництва, але і послуг, використовують Систему національних рахунків (СНР), засновану на міжнародному стандарті ООН, переглянутому в 2008 р.

Наприклад, з 1990 по 2008 рік частка машинобудування в структурі промислового виробництва України знизилася з 31 до 14 %, а чорної металургії збільшилася з 11 до 27 % [14].

Це свідчить про негативну тенденцію скорочення частки високотехнологічної продукції в суспільному продукті на користь продукції низькотехнологічної, виробництво якої пов’язане з великим забрудненням довкілля.

Відомо, що в промислово розвинених країнах з ринковою економікою в суспільному продукті переважає частка послуг і знижується частка продукції промислового виробництва інших матеріальних благ. Так, за даними Міжнародного валютного фонду, за 2010 р. частка промислової продукції виробництва склала 22,1 %, а послуг у структурі суспільного продукту США – 76,8 % [8].

Збільшується частка послуг у структурі суспільного продукту України. Наприклад, за даними за 2009 р. у структурі суспільного продукту частка продукції сільського господарства – дорівнювала 10 %, промисловості – 31,2 %, а сфери послуг – 58,8 % [14]. Йозеф Шумпетер вважав, що домінування сектору послуг у структурі суспільного продукту (більше 50 %) є характерним для постіндустріальних економік. Цей висновок справедливий при належному розвитку і виробництві матеріальних продуктів. Але, на жаль, така структура суспільного продукту України досягнута за рахунок деградації промисловості і насамперед машинобудування, а також сільського господарства. Так, з 1991 р. у Харкові зникли такі відомі машинобудівні підприємства, як «Серп і молот», «Харківський завод тракторних двигунів», а «ХТЗ» різко скоротив обсяги виробництва. Нині трактори і двигуни до них в основному імпортуються в Україну. Водночас з’явилося декілька великих міських ринків. Тільки на ринку «Барабашово», найбільшому промислово-речовому ринку східної Європи, зайняті більше 60 тис. осіб. Торгують там переважно продукцією зарубіжного виробництва. Безробіття вигнало на цей ринок і колишній персонал перелічених вище й інших машинобудівних заводів. Економіка країни від цього тільки втратила.

Використання інформації СНР дозволяє робити міжнародні зіставлення. Більш детально система національних рахунків буде розглянута в наступних главах.

5.3. Фактори виробництва та їх розвиток у процесі еволюції людського суспільства

Для забезпечення процесу виробництва на підприємстві будь-якого виду економічної діяльності (промислового, сільськогосподарського, транспортного тощо) в сучасних умовах використовують такі фактори виробництва:

• природні ресурси (земля, корисні копалини, нафта, газ, ліс тощо);

• людські ресурси (робоча сила);

• засоби виробництва, які включають предмети праці (сировина, матеріали) і засоби праці (технологічне устаткування, ЕОМ, виробничі будівлі тощо);

• паливно-енергетичні ресурси;

• підприємницькі здібності;

• науково-технічний прогрес;

• інформація.

Перші два фактори виробництва в економічній літературі називають скорочено відповідно «земля» і «робоча сила». Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових здібностей, знань, навичок, компетентностей, які має людина-працівник. Поняття «робоча сила» відбиває потенційну здатність людини до праці. Праця – це процес реалізації людиною своїх здібностей до праці при прямій або непрямій участі у виробництві матеріальних і/або нематеріальних благ. Рівень реалізації людиною своїх здібностей до праці сильно залежить від матеріальної і моральної його зацікавленості й умов праці.

Характер виконуваної праці залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство, а також посади і виконуваних функцій працівника. Наприклад, праця шахтаря вимагає, крім професійних, високих фізичних здібностей, а праця директора шахти – крім високих підприємницьких – високих розумових здібностей.

Робочу силу вважають особистою, а засоби виробництва – речовим фактором виробництва. Носій робочої сили – людина, яка має певні фізичні і розумові здібності – має необхідні знання, навички, компетенції для виконання покладених на нього обов’язків. Він є головним фактором виробництва. Якість персоналу і людських ресурсів конкретного підприємства визначається якістю робочої сили усіх його працівників: від генерального директора до вахтера. Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку.

Персонал і працівники, які працюють тимчасово на основі контракту, становлять людські (трудові) ресурси підприємства. Від якості людських ресурсів залежить ефективність діяльності і подальшого розвитку будь-якого підприємства. Навіть найсучасніші і найефективніші засоби праці при низькій якості організації їх використання і обслуговування працівниками підприємства виявляться збитковими. Загальновизнано, що людські ресурси є головною цінністю будь-якого підприємства.

З предметів праці виготовляються матеріальні продукти або вони використовуються для надання послуг. За допомогою засобів праці виробляють продукти і послуги або забезпечують необхідні умови праці.

Сукупність всіх факторів виробництва на чолі з людськими ресурсами представляє продуктивні сили суспільства. Рівень розвитку продуктивних сил значною мірою визначає ефективність суспільного виробництва.

Продуктивні сили і виробничі відносини безперервно розвиваються.

А. Сміт, а потім К. Маркс обґрунтували, що суспільний розподіл і кооперація праці забезпечують зростання її продуктивності. Відбувається це за рахунок виробництва меншої кількості видів продуктів у великих об’ємах, вужчої спеціалізації працівників на виконанні певних операцій, більш широкого застосування досконалих методів організації виробництва, машин, устаткування і технологій.

А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) навів такий приклад. В одній з мануфактур десять працівників, кожен з яких виконує тільки певні виробничі операції, випускали на день 48 тис. шпильок. Якби вони працювали поодинці і кожен не спеціалізувався би на певній операції, то він зміг би виготовити не більше 20 шпильок на день. Отже, розподіл і кооперація праці в цьому випадку забезпечили підвищення її продуктивності в 240 разів (48 000: 200).

К. Маркс запропонував розрізняти загальний, частковий і одиничний розподіл праці. Нині в кожній країні в результаті загального розподілу праці виділяють великі сфери економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, будівництво;

транспорт і зв’язок; торгівля, громадське харчування, охорона здоров’я; освіта, культура, мистецтво, наука та інші. Частковий розподіл праці полягає в розподілі великих сфер економічної діяльності на галузі. Наприклад, промисловість України включає такі галузі: машинобудування і металообробка; легка; харчова; паливна; чорна металургія; виробництво будматеріалів; хімічна і нафтохімічна; лісова і деревообробна промисловість; електроенергетика й інші. Потім галузі поділяються на підгалузі. Так, машинобудування і металообробка включає важке машинобудування, сільськогосподарське, транспортне і т. ін. До часткового розподілу праці відносять і розподіл кожної підгалузі промисловості на підприємства. Окрім галузевого, існує територіальне розділення в рамках кожної країни, а також і міжнародне.

Одиничний розподіл праці полягає у виділенні усередині кожного підприємства окремих цехів, відділів, служб, що спеціалізуються на певних видах діяльності.

Раціональний розподіл і кооперація праці сприяють підвищенню її продуктивності. У міру розвитку продуктивних сил відбувається збільшення кількості галузей і підгалузей народного господарства, а також підприємств.

В Україні з 01.01.2012 р. введена в дію нова «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД), розроблена Держспоживстандартом України. КВЕД є національною класифікацією, ідентичною базовій міжнародній статистичній «Класифікації видів економічної діяльності ЄС, – NACE». Згідно з КВЕД, в Україні виділені 38 великих сфер економічної діяльності.

Важливу роль у процесі виробництва відіграють засоби праці. До їх складу входять машини й устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої; обчислювальна техніка; транспортні засоби, трубопроводи, нафтопроводи, газопроводи, будівлі виробничого призначення; споруди (тунелі, естакади). Склад засобів праці також сильно залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство. Наприклад, у комерційних банках серед машин переважають комп’ютери, а на машинобудівному заводі – верстати і технологічне устаткування. Засоби праці в грошової форми в сучасній економічній літературі називають основним капіталом. Предмети праці включають сировину і матеріали, з яких виготовляються продукти або які використовують для надання послуг. Сировина – це предмети праці, що піддавалися раніше дії праці і призначені для подальшої переробки.

При цьому розрізняють:

• первинну сировину: здобуту залізну руду, цукровий буряк, бавовну-сирець тощо;

• вторинну сировину – вироби, що зробилися непридатними і підлягають переробці (металобрухт, макулатуру тощо).

Матеріали – це предмети праці, які піддавалися переробці на даному або іншому підприємстві. Матеріали поділяють на основні і допоміжні. Основні матеріали входять до складу продукту, що виробляється. Допоміжні матеріали використовуються для забезпечення нормального ходу виробничого процесу. Так, як основні матеріали на машинобудівних підприємствах використовуються різні метали, з яких виготовляють машини, прилади, устаткування, а на швейній фабриці – різні тканини, з яких шиють, наприклад, костюми, сукні і тому подібне. Як один з видів допоміжних матеріалів на обох підприємствах використовуються мастильні матеріали для технічного догляду за устаткуванням. Предмети праці в грошовій формі представляють значну частину оборотного капіталу виробничого підприємства.

Важливу роль як фактор виробництва грають паливно-енергетичні ресурси. До них відносяться сукупність різних видів палива й енергії: електроенергія теплових, атомних і гідроелектростанцій, інші види енергії, нафтопродукти, газ, біопаливо, вугілля, торф, а також місцеві види палива. Частина з них в Україні добувається і/або виробляється, а частина імпортується. Так, для приведення в дію засобів праці найчастіше використовують електричну енергію або нафтопродукти, газ, біопаливо. Паливно-енергетичні ресурси використовуються і для забезпечення інших виробничих потреб, а також для обігріву й обслуговування будівель. Обмеженість природних запасів нафти, газу, кам’яного вугілля і високі ціни на них, а також недостатня безпека ядерних електростанцій стимулюють використання альтернативних паливно-енергетичних ресурсів.

У процесі еволюції людського суспільства удосконалюються всі фактори виробництва. Особливо швидко це відбувається в умовах сучасної науково-технічній революції. З’являються нові види штучних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, які за якісними характеристиками перевершують ті, що раніше використовувалися. У США, Росії, Україні й інших країнах за допомогою нанотехнологій створені нові матеріали, які в два рази міцніші за метал і в декілька разів легші.

Освоюються й постійно вдосконалюються альтернативні паливно-енергетичні ресурси на основі використання водню, енергії сонця, вітру, біопалива, припливів і відливів тощо. Їх використання не лише збільшує паливно-енергетичні ресурси країни, але й істотно зменшує забруднення довкілля.

У США, наприклад, нині функціонують сонячні теплові електростанції загальною потужністю більше 400 мегават, які економлять 2,3 млн барелей нафти на рік у порівнянні із звичайними тепловими і не забруднюють довкілля. Введена в експлуатацію у 2007 р. в Іспанії сонячна теплова електростанція також економить паливо і скорочує викиди окису вуглецю в атмосферу на 18 тис. тонн на рік у порівнянні зі звичайною тепловою. Наприкінці 2011 р. в Україні введено в експлуатацію 80-мегаватну сонячну електростанцію в селі Охотникове (Крим), а на початку 2012 р. – найбільшу в світі 100-мегаватну в селі Перове. Вона в порівнянні із тепловою станцією дозволяє скоротити викиди окису вуглецю на 105 тис. тонн на рік [15].

У недалекій перспективі очікується освоєння виробництва силових агрегатів на основі водневих паливних елементів.

За даними компанії General Motors (GM), автомобілі на водневих паливних елементах коштуватимуть не дорожче від своїх бензинових і дизельних суперників, як тільки світовий обсяг випуску водневих машин досягне 1 мільйона штук. Вважають, що нинішні гібридні машини (бензин плюс електрика) і автомобілі на біопаливі – лише проміжна стадія на шляху до екологічно чистих водневих автомобілів. Поява автомобілів на водневих паливних елементах забезпечить не лише збільшення паливно-енергетичних ресурсів, але й великі економічні, соціальні й екологічні корисні результати. Повністю буде розв’язана проблема забруднення повітря автомобілями та іншими машинами, раніше заснованими на використанні бензинових і дизельних двигунів.

Прискорюється освоєння у виробництві нових досконаліших і ефективніших засобів праці, що дозволяють автоматизувати процес виробництва й управління, підвищити продуктивність праці, вивільнити працівників (гнучкі виробничі системи, робототехнічні комплекси). Це призводить до прискорення морального старіння діючих засобів праці і швидшій і ефективнішій їх заміні досконалішими.

На думку автора, моральне старіння засобу праці – це зниження його техніко-економічного рівня і конкурентоспроможності через появу в світі досконаліших і більш економічних, підвищення вимог екологічних і соціальних стандартів, неможливості або недоцільності їх використання для випуску нової продукції, а іноді й через вичерпання природних запасів деяких видів мінеральної сировини і палива. До морального старіння схильні усі види засобів праці, але більшою мірою морально старіють машини і прилади. Моральне старіння засобів праці може статися на будь-якій стадії їх життєвого циклу, починаючи з проектної.