Основи економічних знань

До ключових методологічних засад у сучасній економічній науці належать:

• необхідність збереження єдиної сутності понять і категорій у процесі використання їх різними економічними науками;

• визнання багатоступінчатості та складної структури сутності тих чи інших категорій, явищ і процесів;

• філософський підхід до аналізу економічних проблем і, зокрема, філософію взаємопроникнень;

• поєднання каузального та суб’єктивного підходів у дослідженнях складних економічних і соціальних процесів;

• широке застосування цивілізаційного підходу в економічних дослідженнях;

• активне використання досягнень інституціональної теорії як методологічної бази політико-економічних досліджень.

Зміна матеріальної й інтелектуальної основи праці під впливом НТР, значне ускладнення та збагачення її форм, характеру, змісту активізують чинники, що забезпечують подальший процес її усуспільнення, зростання взаємозумовленості, взаємозалежності як різних видів і форм праці, так і різних суб’єктів економічної діяльності – носіїв здатності до праці.

Інформаційне суспільство, суть якого пов’язана як із розвитком інтелектуального потенціалу індивіда та суспільства, «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт високих технологій», так і з динамізацією процесів виробництва в національному та глобальному масштабах, продукує кілька напрямів у розвитку системи потреб. З одного боку, це потреби народного господарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже, у новому, інтелектуальному типі працівника, який може створювати та впроваджувати такі технології, забезпечуючи реально високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окремого бізнесу; з іншого – це якісно нова система, тобто структура потреб самого працівника, оскільки перетворення високого професіоналізму окремих або небагатьох спеціалістів на масове явище за умов ринкової економіки та НТР веде до якісних змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяльності багатьох найманих працівників, перетворення значної їх кількості на рівноправних і вільних партнерів бізнесу.

Високий рівень знань, самооцінки та відповідальності професіоналів формує нові потреби не лише економічного, а й соціального, духовного спрямування, пов’язані зі стрімким розвитком нового виду власності – інтелектуальної і, відповідно, з потребою використовувати цю власність у своїх інтересах в усіх сферах економічної та позаекономічної діяльності: у праці, в забезпеченні творчого її характеру, в прийнятті рішень, в управлінні, розподілі, конкурентній боротьбі за зміну свого соціального статусу, у забезпеченні політичної, економічної, екологічної, культурної та духовної безпеки, у чому і виявляється сутність соціалізації як суспільного, так і економічного життя.

На думку багатьох дослідників процесу сутнісних змін, що відбуваються в сучасній економічній системі під впливом розвитку технологічного способу виробництва, цивілізаційних чинників, наслідки усуспільнення та соціалізації дістають прояв в економічному житті суспільства, насамперед у соціалізації відносин власності на засоби – у подоланні відчуження від них працівника внаслідок становлення таких інституціональних форм взаємодії суб’єктів господарювання, як виробнича демократія, участь в управлінні, у власності (акціонерні форми), у формуванні нової системи мотивації до праці, значне місце в якій посідають елементи підтримки та розвитку її творчого характеру, спрямованого на самореалізацію та розвиток індивідуума; в посиленні уваги до пошуку механізмів реалізації принципів не лише ринкової, а й соціальної справедливості, що виявляється у перерозподілі національного доходу з позицій гарантування позитивної динаміки зростання добробуту громадян.

За цих умов теоретичні та методологічні засади неокласицизму не можуть забезпечити всебічного сутнісного аналізу причин, чинників, наслідків якісних змін, що відбуваються у принципах та механізмах функціонування сучасної економічної системи. Політико-економічний аналіз таких змін, визначення закономірностей, чинників та інститутів, що регулюють їх прояв, використання та реалізацію в інтересах економічного та соціального розвитку суспільства, набуває дедалі більшого значення.

Отже, сучасна економічна наука сьогодні перебуває на початку нової доби синтезу, повернення до великомасштабного мислення, до загальної теорії, коли подолання безсуб’єктного, позаособистісного аналізу економічних процесів та явищ, орієнтація на створення людиноцентричного господарського механізму, сприйняття багатовимірності та складності економічного життя, усвідомлення того, що різні підходи, школи, напрями визначають тільки його окремі сторони, а отже, правомірним є існування тенденції «руху до синтезуючого мислення», яка стає центральним, ключовим принципом економічних теоретичних досліджень.

Резюме

Однією з визначальних причин, які впливають на розвиток парадигми та предмета сучасних політико-економічних досліджень є, безперечно, динамізація процесів трансформації економічного та суспільного життя на планеті. Становлення інформаційного типу економіки та суспільства зумовлює якісні зміни не лише в усіх структурних елементах економічної системи, а й у всій системі важелів і чинників, які забезпечують її функціонування та розвиток. Такі зміни виявляються передовсім у збагаченні цілей економічного розвитку, соціалізації всіх інституціональних форм економічного життя. За цих умов змінюється парадигма методології дослідження економічних явищ і процесів, тенденцій їх розвитку у віддаленій перспективі.

Дослідження закономірностей становлення та трансформації людського в капітал соціальний, суті, змісту та інституціональних форм трансформації соціально-економічних відносин під впливом змін у технологічному способі виробництва, визначення тенденцій цього процесу, принципів формування моделей мотивації, що забезпечить соціально-економічний розвиток суспільства на перспективу є пріоритетами сучасної економічної науки.

Основні поняття та категорії

Економічна поведінка людини – прийняття рішень економічними агентами в процесі економічної діяльності.

Інститут – соціальне поняття, що відображає суспільні явища з позиції сприйняття їх людьми, та відповідна реакція людей на ці явища, що знаходить свій прояв у їхній поведінці, зумовленій традиціями, звичками, способом життя, ментальністю населення.

Інституціоналізм – напрям в економічній науці, предметом дослідження якого є економічні процеси в їх взаємозв’язку із соціальними, організаційними та іншими суспільними відносинами; досліджує вплив на економічний розвиток не лише економічних, а й позаекономічних чинників.

Інституціональне середовище – стан формальних і неформальних норм і правил, що структурують і регламентують взаємодії людей у різних сферах суспільного життя.

Конституційна економіка – економіка, здатна зупинити невтримне зростання державного апарату, поставити його під контроль з боку громадянського суспільства. Саме конституційна революція у демократичному суспільстві, на думку Дж. Б’юкенена, здатна привести до конституційної економіки, ліквідувавши «гру поза правилами» та забезпечивши «гру за правилами».

Концепція – система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів або єдиний, визначальний задум, провідна думка в розумінні певного соціально-економічного процесу чи явища.

Мотиви економічної поведінки – причини, внаслідок яких економічні агенти приймають рішення в процесі економічної діяльності.

Неокласицизм (неокласичний напрям) – напрям в економічній науці, предметом дослідження якого є збуджувальні мотиви, що впливають на поведінку «економічної людини» у сфері господарської діяльності, аналіз принципів ринкового ціноутворення, взаємодія попиту та пропозиції і чинники її регулювання.

Неокласичний синтез – напрям в економічній науці, предметом дослідження якого є умови та чинники забезпечення оптимального співвідношення стихійних сил ринку та державного регулювання з позицій забезпечення ефективної дії ринкових стимулів.

Раціональність – спроможність мислити і діяти, керуючись здоровим глуздом, що в економічному плані означає досягнення найкращого результату за допомогою наявних засобів або ж певного результату за допомогою найменшої кількості засобів.

Раціональний вибір – вибір оптимального варіанту з певної сукупності альтернативних варіантів.

Теорія суспільного вибору (Дж. Б’юкенен) – теорія, в основу якої покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів.

Контрольні питання

1. Сформулюйте основні відмінності нової політичної економії від класичної політичної економії.

2. У чому полягає специфіка предмета та методу конституційної політичної економії?

3. Назвіть найбільш характерні ознаки взаємозалежності політики та економіки як інституціональних форм суспільного розвитку.

4. Окресліть відмінні риси сучасної парадигми політикоекономічних явищ.

5. Які явища, тенденції та інституціональні форми економічного життя в Україні потребують, на ваш погляд, саме політико-економічного дослідження? Чому?

6. Сформулюйте внутрішні причини, які зумовили поділ економічної теорії на два автономні напрями: політичну економію та неокласицизм.

7. Окресліть характер чинників соціально-економічного розвитку у ХХ ст., які викликали потребу розширення поля предмета політичної економії.

Список рекомендованих джерел

1. Абалкин Л. Экономическая теория на пути к новой парадигме // Вопросы экономики. – 1993. – № 1. – С. 22 – 29.

2. Баликоев В. З. Общая экономическая теория: учеб. для студентов, обучающихся по экон. специальностям. – 10-е изд., испр. / В. З. Баликоев. – М.: Омега-Л; Новосибирск: Сибир. соглашение, 2007.

3. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / пер. с англ. В. Л. Иноземцева. – М.: Асаdemіа, 1999.

4. Бьюкенен Джеймс М. Конституциональная экономическая теория // Экономическая теория: пер. с англ. / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгрейта, П. Ньюмена; науч. ред. чл. – кор. РАН В. С. Автономов. – М.: ИНФРА М, 2004.

5. Зайцев Ю. К., Савчук В. С. Сучасна парадигма методології досліджень постіндустріального суспільства // Вчені зап.: збір. наук. пр. – К.: КНЕУ ім. Вадима Гетьмана, 2009. – Вип. 11. – С. 3 – 13.

6. Меньшиков С. М. Новая экономика. Основы экономических знаний: учеб. пособие. – М.: Междунар. отношения, 1999.

7. Негиши Т. История экономической теории: пер. с англ. – М.: АО «Аспект Прессе», 1995.

8. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М., 1997.

9. Нуреев Р. Джеймс Бьюкенен и теория общественного выбора // Дж. М. Бьюкенен. Сочинения: пер. с англ. – (Нобелевские лауреаты по экономике.) – Т. 1 / Фонд экономической инициативы; гл. ред. кол.: Нуреев Р. М. и др. – М.: Таурус Альфа, 1997.

10. Ойкен В. Основные принципи экономической политики. – М.: Прогресс, 1995.

11. Парсонс Т. Мотивация экономической деятельности // Парсонс Т. О структуре социального действия / пер. с англ. – М.: Акад. Проект, 2000.

12. Поланьи К. Великая трансформация: политические и экономические истоки нашего времени / пер. с англ. А. А. Васильева, С. Е. Федорова. – СПб.: Алетейя, 2002.

13. Чекмарев В. В. Новая политическая экономия: истоки и итоги (Костромская инициатива): актовий докл. на теорет. семинаре «Дискуссионные проблемы современной обществоведческой и экономической мысли». Москва, 20 окт. 2009 г. / В. В. Чекмарев. – М.: МГУ им. М. В. Ломоносова: Центр обществ. наук. Режим доступа – http//newpoliteconomyorg/publications/articles/86.Pdf.

14. Шаститко А. Механизм обеспечения соблюдения правил: (эконом. анализ) // Вопросы экономики. – 2002. – № 1. – С. 32 – 49.

Розділ 2

ЦІЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЇХ ДОСЯГНЕННЯ

Глава 5

СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО, ЙОГО ЗМІСТ, ФУНКЦІЇ, ФАКТОРИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ

5.1. Економічні потреби та економічні інтереси людини і суспільства, їх сутність, структура і функції.

5.2. Виробництво як спосіб, форма й умова задоволення потреб та інтересів. Суспільний продукт і його структура.

5.3. Фактори виробництва та їх розвиток у процесі еволюції людського суспільства.

5.4. Закон зростання потреб та розвиток системи мотивації до праці.

5.1. Економічні потреби та економічні інтереси людини і суспільства, їх сутність, структура і функції

Потреби людини і суспільства, як досить складна і багатогранна наукова проблема, вивчаються в економіці, психології, соціології, філософії, маркетингу. Тому існує безліч визначень потреби, але у більшості з них потребу зв’язують з відчуттям, бажанням індивідом, колективом або товариством недостатності чого-небудь. Наприклад, одне з найбільш вдалих: «Загалом потреба – це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її» [2, с. 39].

На думку автора, у визначенні слід підкреслити, що, окрім потреб окремого індивіда, людей взагалі, необхідно виділити потреби колективів, соціальних груп, населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти.

Потреба – це відчуття або усвідомлення нестачі в чомунебудь для забезпечення життєдіяльності і/або підвищення добробуту окремої людини, колективу людей, соціальної групи, населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти.

У цьому визначенні перераховані різні рівні, на яких у тій чи іншій мірі проявляються потреби людей, які є першоосновою формування потреб населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти.

Під добробутом розуміють забезпеченість населення необхідними матеріальними і духовними благами, послугами й умовами, що задовольняють його потреби. Він виражається системою показників, що характеризують якість життя.

Використовується безліч класифікаційних ознак потреб.

Передусім їх класифікують за суб’єктами та об’єктами.

Досить обґрунтована класифікація потреб за суб’єктами наведена в роботі [2, с. 39]:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• домогосподарств, підприємств і держави;

• суспільно-економічних класів і соціальних груп.

У цій класифікації виділені потреби окремої людини, потреби соціальних груп (потреби певного колективу або підприємства), потреби окремих класів людей (мільярдери; мільйонери; середній клас; люди, що знаходяться за межею бідності). В умовах глобалізації економіки, що відбувається, а також необхідності рішення надзвичайно актуальних екологічних та інших проблем світового рівня вважається доцільним збільшити перелік суб’єктів додаванням до потреб населення окремої країни потреб окремого об’єднання держав, світової спільноти.

Потреби окремої людини суб’єктивні. Вони часто суперечать суспільним потребам інших суб’єктів. Потреби населення окремої країни – це забезпечення обороноздатності; охорона природного довкілля; профілактика і лікування СНІДу, наркоманії, іграманії, алкоголізму, туберкульозу; охорона суспільного порядку; безкоштовна освіта, медичне обслуговування; відвідування музеїв, театрів тощо. Перераховані потреби можуть реалізовуватися тільки на регіональному, державному, міждержавному рівнях за рахунок бюджетів відповідних рівнів.

За об’єктами потреб виділяють:

• фізіологічні (їжа, вода, повітря, відпочинок, сприятливий температурний режим і т. п.);

• матеріальні (житло, одяг, побутовий інвентар, знаряддя праці, транспортні засоби, прикраси і т. п.);

• соціальні (спілкування, громадська діяльність, громадське визнання і т. п.);

• духовні (розширення кругозору, наукова й інша творча діяльність, створення прекрасного і т. п.).

Залежно від джерела задоволення виділяють економічні і неекономічні потреби. До економічних потреб відноситься ті, задоволення яких пов’язане із господарською діяльністю, з процесом виробництва матеріальних продуктів і послуг (їжа, одяг, побутовий інвентар, знаряддя праці, транспортні засоби, опалювання приміщень, медичні послуги тощо). Неекономічні потреби задовольняються за рахунок дарів природи (повітря, сонячне світло, сонячна енергія і т. п.). Економічні потреби є потужним стимулом участі людей у процесі суспільного виробництва з метою їх задоволення.

Залежно від зв’язку із процесом виробництва виділяють потреби:

• виробничі (устаткування, матеріали, сировина, енергоресурси);

• невиробничі (їжа, одяг, побутовий інвентар, знаряддя праці, транспортні засоби, прикраси, громадська діяльність, громадське визнання, наукова й інша творча діяльність, створення прекрасного тощо).

За відповідністю моральним засадам суспільства можна виділити потреби:

• що відповідають моральним засадам суспільства;

• аморальні, такі, що отримали форму залежностей (алкогольної, наркотичної, ігрової, нікотинової та інших). На жаль, у ринковій економіці вони часто стимулюються соціально безвідповідальними суб’єктами господарювання в гонитві за прибутком.

За черговістю задоволення розрізняють першочергові і другорядні потреби.

За можливістю задоволення в повному обсязі виділяють потреби:

• що задовольняються (першочергові потреби);

• що не задовольняються (другорядні потреби).

На рівень і структуру потреб людей впливають національні особливості, традиції, релігія, кліматичні і природні умови, рівень розвитку економіки країни проживання. Наприклад, у населення країн Африки значно менше потреб у теплому одязі і взутті, а також в опалюванні приміщень, ніж, наприклад, у населення України, Росії, Білорусі.

Широке визнання отримала класифікація потреб людини, запропонована американським психологом А. Маслоу, хоча, як і будь-яка інша класифікація, вона носить умовний характер. А. Маслоу, виділив п’ять груп потреб:

• фізіологічні потреби (їжа, вода, повітря, відпочинок, сприятливий температурний режим);

• потреби у безпеці, упевненості в майбутньому, відсутність війн, забрудненості природного середовища, насильства; гарантований дохід і місце роботи, соціальний захист тощо;

• соціальні потреби, потреби у відносинах приналежності (у родині, друзях, громадській діяльності, належності до якогось колективу, товариства і т. п.);

• потреби у повазі (у самоповазі, визнанні, схваленні родини, друзів, колективу, у високому соціальному статусі тощо);

• потреба в самореалізації, самоактуалізації (в освіті, спорті, особистісному зростанні, науковій та іншій творчій діяльності, створенні прекрасного, участі в художній самодіяльності тощо).

А. Маслоу вважав, що потреби мають ієрархічну структуру і задовольняються послідовно в тому порядку, в якому вони перераховані. Насправді це не завжди так, а швидше відповідає раціональній поведінці людини.

За мірою задоволення економічних потреб у певній країні за конкретний період часу виділяють:

• абсолютне (потенційно можливе) задоволення потреб, що визначається за умови повного й ефективного використання усіх факторів виробництва за відсутності безробіття;

• дійсно можливе задоволення потреби формується з урахуванням рівня використання усіх факторів виробництва, що фактично склався;

• платоспроможне (фактичне) задоволення потреб визначається за умови задоволення платоспроможного попиту населення.

Фактичне задоволення потреб відбиває досягнутий рівень їх задоволення.

Потреби задовольняються в процесі створення і споживання певних благ. Благо – це усе те, що може задовольнити якісь потреби людей, тобто вироблені продукти і послуги, а також дари природи.

Існує багато класифікаційних ознак благ. Так, залежно від джерела походження розрізняють економічні і неекономічні блага. Економічні блага – це матеріальні продукти і послуги, що створюються в процесі виробництва, а також вільний час працюючої людини. Їх кількість і доступність залежать від масштабів і ефективності виробництва в конкретній країні і/або в країнах-експортерах. Неекономічні блага – це дари природи, що є часто необмеженими, дармовими. До них відносять сонячне світло, сонячну енергію, енергію вітру, сніг, повітря, природну вологу і тому подібне.

Рівень задоволення потреб населення країни і його добробут знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку економіки й ефективності соціально-економічної політики, що проводиться в країні. Розрив за рівнем задоволення потреб населення між країнами величезний. Так, у 2011 р. у США на 1000 осіб, здатних за віком управляти автомобілем, доводилося більше 900 машин, в Західній Європі – більше 600, а в Індії – менше 10. На одне американське домогосподарство припадає в середньому більше двох телевізорів, тоді як у Ліберії і Уганді телевізор є менше, ніж в одному домогосподарстві з десяти [4].

Потреби людей є джерелами економічних інтересів. Економічний інтерес – це прагнення до якнайповнішого і найефективнішого задоволення усвідомлених економічних потреб окремої людини, колективу, соціальної групи, населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти. Між економічними інтересами перерахованих суб’єктів, як правило, існують суперечності. Як відомо, суперечності є двигуном прогресу. В умовах капіталізму особливо гострими бувають суперечності між інтересами людей різних класів: мільярдери; мільйонери; середній клас; люди, що знаходяться за межею бідності. Це призводить до серйозних конфліктів між ними, які в умовах сучасної кризи стали дуже частими навіть у промислово розвинених країнах. Наприклад, у США у вересні 2011 р. зародився рух під девізом «Захопимо Волл-стріт», який швидко поширився на багато інших держав. Масові страйки робітників і службовців, маніфестації спричиняють величезні збитки економіці країни. Але робітники і службовці, як правило, домагаються повного або часткового задоволення своїх вимог. Велику роль у вирішенні таких конфліктів відіграє уряд країни і профспілки.

У будь-який момент часу найбільш різноманітні і великі потреби, а отже, й економічні інтереси існують на рівні окремих людей. Проте суспільні інтереси на рівні окремого регіону, країни, певного об’єднання держав, світової спільноти вимагають, наприклад, здійснення заходів із захисту довкілля, з подолання наслідків стихійних лих. Для цього виділяються великі ресурси, що знижує можливості задоволення потреб окремих людей і суперечить їх економічним інтересам, хоча і спрямовано на створення громадських благ. При цьому наводяться дані, що на жителя країни з дуже високим рівнем задоволення потреб припадає в 30 разів більше викидів діоксиду вуглецю, ніж у країні з низьким рівнем задоволення потреб.

Це є однією з причин виникнення сумнівів серед економістів у доцільності економічного зростання для країн, що досягли високого добробуту населення і передусім для США. Як другий вагомий аргумент висувається твердження, що саме економічне зростання не розв’яже проблему бідності, оскільки вона є проблемою розподілу, а не виробництва [5, с. 391 – 392]. Аргументи дуже переконливі на користь, можливо, не повної відмови від економічного зростання, але його обмеження з урахуванням обмеженості багатьох природних ресурсів (нафта, природний газ, питна вода, корисні копалини) і необхідності піклуватися про майбутні покоління людей.

Наприклад, Кіотський протокол був підписаний у м. Кіото (Японія) у кінці 1997 р. на додаток до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, а потім ратифікований більшістю країн світу. У ньому країни визначили для себе зобов’язання по обмеженню або скороченню викидів на період з 1 січня 2008 р. по 31 грудня 2012-го. За цей період планувалося понизити сукупний рівень викидів шести типів газів на 5,2 % у порівнянні з 1990 р. Не підписали протокол тільки Андорра, Афганістан, Ватикан, Сомалі, Сан-Марино.

До кінця 2009 р. протокол був ратифікований 192 країнами, на які сумарно доводиться 63,7 % загальносвітових викидів. Але при цьому США не ратифікували цей протокол, а Канада вийшла з нього, хоча на ці країни припадає значна доля загальносвітових викидів парникових газів.