Полная версия
Чорна рада (збірник)
Узяв у чорногорця булатний запоясник, приміряв до свого і подав Петрові. Потім схопились ліворуч та розчали знов грець, лютий, страшніший первого.
– Ей, драгий побро! – крикне чорногорець. – Кінчай боржій, бо вже онде погоня!
– Не бійсь, – каже Кирило Тур, задихавшись, – поки підоспіє, закінчаємо діло!
– О Боже, Спасителю! Се наші їдуть! – закричала Леся, глянувши на дорогу. А то стояла все, мов нежива, коло чорногорця, дивлячись на страшне одноборство.
Справді, по полю мчались козаки. Поперед усіх поспішав Сомко; на ним паволоцький Шрам; за ними ще з півдесятка комонників.
Скоро виїхали з гаю, зараз загледіли на узгір'ї наших рубак. Небо вже на сході сонця почервоніло, і шаблюки блищали здалеку, як красні блискавиці. Не вонпив старий Шрам, що його Петро укладе Тура, дармо що Тур такий коренастий. Як же покидали козаки шаблі да взялись за запоясники, так у нього й в душі похолонуло: не раз-бо в такому одноборстві падали перед їм обидва разом. Так же й тут сталось. Доскакує Сомко із Шрамом до провалля, аж Кирило Тур із Петром дали один одному в груди так щиро, що й повалились обидва, як снопи.
IX
Чорногорець зараз кинувсь до свого побратима, а Леся до Петра. Забула сердешна на той час і стид, і дівоцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так і впала на його; плаче, голосить, серденьком називає. Що їй тепер і той ясний жених, і те гетьманство? Гаряча кров б'є з рани в Петруся, промочила хустку, обмиває їй руку. Якби воля, оддала б тепер Леся душу, аби оборонити од смерті козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь. Уже й Шрам із гетьманом, об'їхавши байрак, прискочили до того бойовища, а їй байдуже: вона плаче, вона вбивається над своїм Петрусем.
– Годі, доню! – каже Шрам. – Слізьми рани не залічиш. Дай лиш ми перетягнем її поясом. Ще, може, не зовсім лихо.
А Сомко, щоб помагати Шрамові або лютовати на комишників, він, замість того, сам давай рятовати од смерті Кирила Тура.
– Бідна, – каже, – Турова голово! Я думав, ти тілько жартуєш ізо мною по-давньому, аж тебе справді заморочив нечистий! Лучче б мені довіку не женитись, ніж отеє бачити тебе без пам'яті і гласу!
А про те йому й байдуже, що молода його розливається слізьми над іншим та взиває серденьком.
– Не знаю, пане гетьмане, – каже Шрам, – яке в тебе й серце, щоб возитись коло сього собаки!
– А що ж, батьку? Хіба так отеє його й покинути?
– Да нехай би пропадав ледащо, як заслужив!
– Ні, батьку, він не так думав, виручаючи з біди мою голову.
– Виручаючи з біди голову! А тепер трохи не згубив тобі молодої!
– Молода, батьку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде.
Леся дослухалась до його мови. «Дак от як він мене любить!» – подумала собі небога, і серце її навіки од Сомка одвернулось.
Шрам тож посупивсь. Хоть і не сказав, да подумав: «Йому жаль січового розбишаки, а що мій Петро лежить без пам'яті, про те йому й байдуже».
А Сомку не байдуже було й про Петра. Упоравшись коло запорожця, кинувсь і сюди:
– Що пан Петро? Чи єсть надія? – питає в Шрама. – Візьміть мою опанчу та припніть міждо коней.
– Гледи вже, пане гетьмане, свого запорожця, – каже понуро Шрам, – а в пана Петра єсть батько.
Та знявши з себе рясу і прип'яв до коней. Положили на рясу міждо двох коней Петра да й повезли до подвір'я, придержуючи.
– От де, синку, довелось мені колихати тебе у козацькій колисці! – каже, йдучи позад його, старий батько. – Не судив тобі Бог заквітчатись смертними ранами за Вкраїну, а доскочив їх за чужу молоду!
Сомко хотів положити в таку колиску й Кирила Тура, – не пожаловав своєї саєтової опанчі,[94] як тут де не взялось двоє запорожців. Наскочили і зараз розпізнали, що сталось; не розпитували довго.
– Що це, – кажуть, – панове, ви хочете робити з нашим братчиком? Невже він такий сирота, що якби не городові козаки, то отут би й оставсь на степу, звірю та птиці на поталу? Ні, панове! Ще зроду братчик братчика у чужих руках не кидав. Оддайте нам його! Є в нас свої ліки – зараз поставимо його на ноги.
Да, не дожидаючись довго, моргнули чорногорцеві, схопили Кирила Тура, один за плечі, другий за ноги, положили поперек коней перед собою да й помчались, як тії демони. Богдан Чорногор слідом за ними.
А Петра везли тихою ступою, з обережністю.
Сомко повів за руку Лесю, про здоров'я питав, голубив; да вона вже до його була не та: за жалем да за тугою ні слова йому не промовить.
Пройшли за ярок, аж ось і Череваниха ще назустріч. Василь Невольник, не жалуючи, поганяє коней. Зраділа мати, як побачила свою Лесю, що вже й казати!
А Шрам смутно привітав Череваниху:
– Бач, – каже, – нене, чого твоя дочка наробила! Уже де замішається ваш жіночий рід, то добра буде мало.
Посумовавши Череваниха над Петром, розпитавши в дочки, як що було, аж сплакнула да й каже:
– Уже ж, панотченьку, коли таке лихо склалось через мою Лесю, то ми з нею мусимо й запобігти сьому лиху. Везіть пана Петра до нас у Хмарище. Не будемо ночей досипати, а вже його на ноги поставимо. Я на своєму віку доволі попов'язала ран козацьких, да й Леся моя до сього діла здатна. Немов Господь нам і поможе!
Шрам ізгодивсь, щоб везти Петра просто до Хмарища, а Черевань запросив гетьмана і всіх при йому значних козаків до себе в гості.
Тоді Череваниха з Лесею поїхали попереду, щоб усе дома як слід спорядити. Дорогою Леся десять раз розказовала матері, як бивсь Петро із Кирилом Туром; і вже чи дуже, чи ні клопоталась у Хмарищі Череваниха, щоб заготовити ліжко недужому, а вона більш ні про що й не дбала. У кімнаті, де перше сама спала, послала йому на свойому ліжкові перину, убрала сволок[95] свіжими, щонайкращими квітками, завісила вікно шитою хустиною, і вже й рідна сестра не буде така до брата, як вона була до бідолахи Петра. Гості Череваневі пили, їли, бенкетовали в Хмарищі або пробували з гетьманом у Києві за військовими речами; Череваниха їх трактовала; а в Лесі тілько було й роботи, що копати коріння, варити зілля да сидіти над недужим. Допомагав їй Василь Невольник.
Петро мій мов удруге на світ народивсь. Що йому тепер, що Леся не його суджена? Вона його любить – більш йому нічого й не треба. Чи раз же то в недузі, одкривши очі, не то вві сні, не то наяву, бачив він, як вона, нахилившись над ним, підстерігала, чи вгору, чи вниз іде його здоров'є? Як мати дитинку забавляє очима, щоб воно їй усміхнулось, так вона заглядала йому в вічі, довідуючись, чи вернувсь він ік пам'яті.
А він же то, ослабши усім тілом, жив тілько серцем, і хоть не зміг двигнути ні рукою, ні ногою, а серце билось, як вода в джерелі в криниці. Не бажав би він ні жизні, ні здоров'я, коли б йому так і вмерти, дивлячись у тії очі, як у чисту воду. У саду щебече соловейко; запашний вітерець повіває в вікно крізь цвіт садовини; тихе сонечко, заходючи, йграє по стіні з вишневими вітами; коло його сидить його Леся, бере його за руку, прикладує свою долоню йому до гарячої голови… Ні, не треба йому ні жизні, ні здоров'я, дайте йому отак зомліти, заснути і не прокидатися довіку! Отже здоров'є почало брати гору, наповняло козацьке тіло, як вода колодязь; і губи зачервоніли, і очі заграли.
Радується старий Шрам, радується й гетьман, а вже ніхто більш, як сама Леся. Тілько її радість схожа була на місяць під негоду: то сіяє він, як сріблом сипле, звеселяючи й поля, і села, і сади понад річкою; то зайде у хмару, і як зайде, то весь світ наче печаль покриє: річка мов мертва, без іскор, тече поміж берегами; почорніли сади; по темних полях смутно. Небога Леся то веселиться серцем, то тяжко сумує, як згадає, що мусить одна-одинока тратити молодії літа у гетьманській світлиці, слухаючи тілько військовії розправи да погриманнє кубків за трапезою. Розпізнала голубонька, да пізно, що Сомко козак не до любощів. Нема в його ні того ніжного слова, ні того люб'язного погляду, що веселить дівоче серце. Гетьман він на всю губу, пишен і красен; да не згляне й не заговорить так од серця, як той бідний Петрусь. Отже треба коритись своїй долі; шкода й казати батькові або матері. Нехай і сам Петрусь про те не відає!
Став він очуняти, стала вона рідше до його надходити, ніби боїться його й соромиться.
– Чого ти, Лесю, наче ховаєшся од мене? – каже він їй раз, піймавши її за руку.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Білогородський шлях – шлях на захід від Києва, через село Білогородка.
2
Тороки – ремені ззаду сідла для прив’язування речей або прив’язаний до сідла дорожній мішок.
3
Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович (6л. 1595–1657) – гетьман України з 1648 року. Очолив повстання на Запорозькій Січі, яке поклало початок визвольній війни українського народу 1648–1654 років проти польсько-шляхетського поневолення. Під керівництвом Хмельницького відбулася Переяславська рада 1654 року, на якій Україна прийняла протекторат Московської держави.
4
Державський – дідичевський. (Прим. авт.)
5
Ушули – стовпи в брамі. (Прим. авт.)
А ворота в Черевані не прості, а державські. Замість ушул – рублена башта під гонтовим щитом… – державські – поміщицькі; ушула – стовп, до якого прикріпляються ворота.
6
Керман – Акерман, турецьке місто-фортеця у гирлі Дніпра.
7
Пустинножитель – відлюдник.
8
Київська братська школа – навчальний заклад, заснований 1615 р. Київським братством – національно-релігійною громадською організацією київських міщан, що виникла при Богоявленському (з 1616 р. – Братському) монастирі на Подолі.
9
Остряниця (Острянин) Яків (? – 1641) – один з керівників селянсько-козацького повстання 1638 р. проти польсько-шляхетських загарбників та української шляхти.
10
Консистенти – польське військо.
11
Уніти – уніати, прихильники унії – об'єднання православної і католицької церков на українських і білоруських землях, проголошеного 1596 р. у Бресті.
12
Річчю Посполитою, чи то республікою, називалось усе вкупі – Польща, Литва і Русь; а Руссю звались Галичина, Поділля, Волинь і Україна. (прим. авт.)
13
У 1572 р. польський уряд сформував з козаків війська для боротьби проти народних рухів на Східній Україні й охорони її південних кордонів. Прийняті на державну службу вписувалися в реєстр (звідси й назва – реєстрові козаки).
14
Трясило Тарас – Федорович Тарас (XVII ст.), гетьман запорозьких нереєстрових козаків.
15
Павлюк (Павло Михнович Бут;? – 1638) – гетьман нереєстрових козаків, керівників селянсько-козацького повстання проти польсько-шляхетських загарбників і української шляхти
16
Недоляшок – ополячений українець.
17
Низ – Великий Луг, лугова й степова смуга в нижній течії Дніпра, що входила до території Запорозького війська.
18
Веремій. Крутить веремія – чинити бистрі атаки. (прим. авт.)
19
Хмельниччина – назва історичного періоду 1648–1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом.
20
Виговський Іван Остапович (? – 1664) – український гетьман (1657–1659), виступав проти експансіоністської політики царизму на Україні.
Іван Виговський (? – 1664) – український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1657–1659). На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими водами (1648), потрапив до татарського полону, був викуплений Хмельницьким. Працював особистим писарем гетьмана, сформував і очолив козацький уряд при гетьмані, брав участь у воєнних операціях. Після смерті Хмельницького, став регентом при його малолітньому синові – гетьмані Юрії. 26 липня 1657 року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні.
21
Хмельницький Юрій Богданович (бл. 1641–1685) – молодший син Богдана Хмельницького, ще за життя батька був проголошений гетьманом.
22
Тетеря Павло Іванович (? – бл. 1670) – переяславський полковник, з 1663 р. гетьман Правобережної України. Орієнтувався на союз з Річчю Посполитою.
23
Полковницькі клейноди – ознаки полковницької влади: булава, пірнач тощо.
24
Універсал – розпорядчий акт адміністративно-політичного характеру польських королів та українських гетьманів.
25
Іван Гулак був генеральним осавулом, а не осавулом, пізніше, у 1669–1675 роках.
26
Рейментарський пірнач – полковницька булава, яка мала зверху, замість кулі, металеві пластинки, що розміщувались навколо стержня (палиці).
27
Після Пилявців… – Мається на увазі перемога українського повстанського війська на чолі з Б. Хмельницьким над польсько-шляхетською армією у бою біля Пилявців.
28
Після… Збаража… – Йдеться про облогу польського війська в м. Збаражі армією Б. Хмельницького.
29
Сомко Яким Семенович (? – 1663) – наказний (тимчасовий) гетьман Лівобережної України
30
Васюта Ніженський – Золотаренко Василь Никифорович (? – 1663), ніжинський полковник.
31
Капшук – гаманець, у формі торбинки, що затягується шнурочком; тут в переносному значенні – заплатив.
32
Козелецька рада 1662-го – старшинська рада, скликана за наказом гетьмана Я. Сомка в квітні 1662 року в м. Козельці. На думку деяких дослідників, була таємною, бо на ній були присутні лише полковники зі своїми найближчими помічниками. На раді, що проходила 14 квітня, порушувалось питання про організацію оборони України і про обрання нового гетьмана. Внаслідок заперечень єпископа Мефодія вибори не відбулись. 16 квітня на повторній раді гетьманом України було одностайно проголошено Я. Сомка. Проте московський уряд не затвердив рішення ради.
33
Брюховецький Іван Мартинович (? – 1668) – отаман запорозького козацтва, на Чорній раді 1663 р. в Ніжині обраний гетьманом Лівобережної України.
34
Чура, джура, йдеться про Брюховецького.
35
Яким Сомко (? – 1663) – український військовий, політичний і державний діяч. Сотник переяславського полку (1654), посланець Хмельницького до Москви, наказний полковник переяславський (1658). Наказний гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1663 року 1 місяць). Представник міщанського роду Сомків. Брат Ганни Сомко, першої дружини гетьмана Хмельницького.
36
Гетьманщина – назва території Лівобережної України разом з Києвом після Андрусівського перемир'я 1667 p., яке закріпило за Річчю Посполитою Правобережну Україну і Білорусію, а за Москвою – Смоленськ, Сіверську землю та Лівобережну Україну і Київ.
37
Покарбований – прикрашений різьбленням.
38
Божник – поличка з образами.
39
Сагайдак – шкіряна сумка або дерев’яний футляр для стріл; ронд – збруя; сисюрка – шлем, залізна шапка з кольчастою сіткою, що накладалася на обличчя, шию і плечі.
40
…убив хорунжого і корогов його приніс до гетьмана… – корогов, корогва – тут прапор; хорунжий – особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець.
41
Ридван – у XVIII – на початку XIX ст. – велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 – 12 кіньми.
42
Гвинтовка – один з прибічників Брюховецького в його боротьбі за гетьманську булаву.
43
…мов який дука… – багач, багатій.
44
Горорізьба – горельєф.
45
Сівера – Сіверщина, народна назва територій, що входили до складу давньоруського удільного Сіверського (Новгород-Сіверського) князівства.
46
Ідеться про київських князів IX–XI ст., які уславились військовими походами і культуротворчою діяльністю.
47
Ясир – бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час розбійницьких нападів на українські, російські та польські землі з XV до 60-х років XVIII ст.
48
У бою під Берестечком, на Волині у 1651 р. військо Богдана Хмельницького через зраду татарського хана зазнало поразки.
49
Радзивілл Януш (1612–1655) – литовський коронний гетьман. У 1648–1654 рр. стояв на чолі литовсько-шляхетського війська, що діяло проти селянсько-козацьких військ.
50
Замкова гора, Хоревиця, Киселівка, Флорівська (або Фролівська) гора. Історична місцевість Києва. Залишок правого, високого берега Дніпра з крутими схилами. Розташована між Старокиївською горою, Щекавицею, Гончарами і Кожум’яками з одного боку та Подолом з іншого. У ІХ – Х століттях тут знаходився заміський князівський палац, згодом – дерев’яний замок литовського воєводи, в кінці XVI ст. відбудований після пожежі, мав 15 бойових башт.
51
Жупан – старовинний верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром та позументом, що був поширений серед заможного козацтва та польської шляхти; кунтуш – верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг заможного українського і польського населення XVI–XVIII ст.
52
Личак – плетене з лика або іншого матеріалу селянське взуття, яке носили з онучами, прив’язуючи до ноги мотузками; в переносному значенні – вбога людина; кармазин – старовинне дороге темно-червоне сукно.
53
Януш Радзивілл (1612–1655) – князь, державний і військовий діяч, гетьман литовський (1646–1654). У роки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького очолював війська шляхти на землях Литви та Білорусі. 1649 року переміг українське військо у Битві під Лоєвом. 1651 року війська Януша Радзивілла захопили Київ, вчинили жорстоку розправу над його жителями.
54
Джеджелій – Джалалій Філон (XVII ст.), кропивнянський полковник, сотник Переяславського полку.
55
Чинш – натуральний або грошовий податок, який платили поміщикам чи на державу; мито – податок за перевезення товарів через кордон.
56
Поспільство – на Україні до Народно-визвольної війни 1648–1654 років та в перші роки після неї – назва міщан і селян; згодом, у другій половині XVII–XVIII ст., – назва селянства.
57
Чорна рада – термін на означення козацької ради, в якій, крім старшини, брали участь рядові козаки. Слово «чорна» походить від «чернь» – так називали рядових козаків і нижчі стани суспільства. Найвідоміша Чорна рада відбулася 17–18 червня 1663 року біля Ніжина.
58
Січові братчики – запорізькі козаки. Запорозька Січ називалась братством, а запорозькі козаки – братчиками
59
Мугир – мужик. (прим. авт.)
60
Барабаш Іван (? – 1648) – осавул реєстрового козацького війська, прибічник польської шляхти.
61
Київське церковне братство мало свою школу. Активну участь у діяльності цієї організації брав гетьман українського козацтва Сагайдачний, який, щоб відстояти братство від утисків з боку шляхетської Польщі, у 1620 р. разом з усім військом Запорозьким увійшов до його складу.
Сагайдачний – Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович (? – 1622), гетьман українського реєстрового козацтва, талановитий полководець, відзначився своїми походами проти татар і турків.
62
Йдеться про Києво-братський Богоявленський чоловічий монастир в Києві на Подолі, відомий ще як училищний. Заснований у ХVI ст., у 1620 році Феофан заснував тут братство, тому він і називається братським, і училище, яке перетворено у 1634 році Петром Могилою на колегіум. На місці Богоявленського собору зараз знаходиться один з корпусів Києво-Могилянської академії…
63
Ганна Гулевичівна – Гулевичівна Єлизавета (Галшка) Василівна (1575–1642), дружина київського воєводи Степана Лозки. Відіграла значну роль у заснуванні Київського братства, монастиря і школи при ньому. В 1615 р. подарувала братству садибу на Подолі з усіма її прибутками.
64
Нечай Данило (? – 1651), герой народно-визвольної війни 1648–1654 рр., сподвижник Богдана Хмельницького. Морозенко – популярний герой народної думи.
65
Кішка Самійло (? – 1602) – гетьман реєстрових козаків (1599–1602). У 70-х роках XVI ст. потрапив у турецький полон.
66
Бурсаки-спудеї – учні середніх і молодших класів Київської академії.
67
Кажанек – хутряна або шкіряна куртка.
68
Саламаха, соломаха – рідка страва, приготована зі завареного на воді борошна, переважно гречаного.
69
Жупани-лудани – жупани з блискучої матерії або вишиті золотом. (прим. авт.)
70
Саєта – англійське сукно. (прим. авт.)
71
Куфа – бочка.
72
Йдеться про Межигірський Спасо-Преображенський монастир, що знаходився в урочищі Межигір’я (нині – біля села Нові Петрівці Київської області), був релігійним центром Запорізького козацтва, військовим монастирем. Повністю зруйнований 1935 року.
73
Блапатас – тканина, синій шовк; семряга – верхній селянський одяг з домотканого грубого нефарбованого сукна.
74
Ширітвас – невисока бочка. (прим. авт.)
75
Кабарда – історична область на Північному Кавказі.
76
Чорна Гора – Чорногорія, країна на заході Ватіканського півострова
77
Йдеться про Києво-Печерську лавру.
78
Олелькович Симеон – київський князь XV ст. за часу литовського панування в Україні. Походив з династії Ольгердовичів.
79
У 1470 році Семен Олелькович (1418–1470) – останній київський князь, відновив Печерський монастир після набігів татар.
80
Адамові глави – горельєфи або статуї Адама (самого чи з Євою), на саркофагах, у входах до церков тощо.
81
Епітафія – намогильний напис.
82
Щирозлотий – з чистого золота, обушок – вид холодної зброї.
83
…гаптовані золотом… – вишитий шовком, вкритим тонким шаром золота.
84
Кирея – верхній довгий суконний одяг із відлогою; кобеняк.
85
Гладкий Матвій (? – 1652) – миргородський полковник, учасник визвольної війни 1648–1654 pp.
86
Наливайко Северин (? – 1597) – ватажок козацтва у XVI ст., у 1566 р. очолив повстання проти польських і українських магнатів, яке в бою біля річки Солониці (поблизу Лубен) зазнало поразки. Виданий козацькою старшиною, після страшних тортур страчений у Варшаві.
