Яблоко. Практическая философия

Перенесення механізму виплати роялті зі сфери суто інтелектуальної власності та патентного законодавства у сферу промислового виробництва відкриє нові горизонти. Застосування його принципів на рівні тристоронніх чи багатосторонніх угод і договорів між науковими, художніми і маркетинговими структурами, винахідниками і розробниками, виробниками комплектуючих, постачальниками та промисловцями у формі державно-приватного партнерства нарешті мало б покласти край чварам у суспільстві. Настав час припинити безпідставно звинувачувати один одного, навіть і Президента, через те, що більшість у суспільстві все ще не усвідомлює того, що часи, коли керівництво країни визначало, що виробляти та в якій кількості, за якою ціною та кому поставляти чи продавати, залишились за порогом нашої незалежності, у радянській Україні зі значним фондом соціального споживання як левової частки собівартості продукції. Тоді цей фонд забезпечував доступність і освіти, і охорони здоров’я, і санаторно-курортний відпочинок та інші безкоштовні суспільні блага. Нині ж є ринковий, а точніше – базарний, український капіталізм, який і призвів до «майданового» вибуху. Ото ж час вже спробувати домовитися між собою, як в Україні, так і з партнерами із СНД (адже тільки вони спроможні прямими поставками комплектуючих, в т. ч. й електронних кристалів, підняти з руїн вітчизняні підприємства електронної галузі, як бази сучасного приладобудування). Розроблені чернівецькими науковцями і виробничниками силові електронні компоненти для російської «силіконової долини», наприклад, за якістю не поступаються західним аналогам, а то й не мають собі рівних. Отож українські регульовані приводи із силовими компонентами, «одягненими» українцями на російські чи білоруські кристали, здатні лягти в основу і сільського комунального господарства, і сучасного електротранспорту, і дизель-електричних потягів та іншого обладнання. Більше того, в уніфікації використання електронних компонентів Захід (і Євросоюз зокрема) нам не помічник, бо вони й між собою подібну кооперацію не практикують! І через власне, українське, бачення форм комунального господарства сучасного села, новітніх його форм із комплексною забудовою, із автоматизованими міні-фермами й міні-виробництвами з використанням найефективніших систем утилізації відходів та використання різноманітних нетрадиційних джерел енергії можна було б бодай урівноважити товаропотік між Україною і Європою, а вже тоді й формувати асоціацію з ЄС…

Сколько стоит сострадание

Жизнь – это смерть (по Ф.Энгельсу). Величие этой формулы неопровержимо. Уходят из жизни старшие поколения, выпустив в жизнь молодые. В жизни каждого настают минуты скорби, моменты расставания с близким и дорогим человеком. Мы живем в обществе, в тесном контакте с друзьями и товарищами, которые в тяжкие часы выражают сострадание близким людям поддержкой, скорбным молчанием, рукопожатием, букетиком бессмертника, символа вечной памяти о покинувшем этот мир. В этот момент бесценными являются цветы и венки памяти. Измеряется ли сострадание деньгами? Являются ли они мерой нашего сочувствия, любви и уважения к живущим на Земле? Никакие деньги, оркестры, кавалькады не заменят утраченного близкого человека. Но символы нашего сострадания имеют свое измерение мерой вложенного труда в тот или иной продукт. Стоимость же меры труда измеряется мерой любви к потребителю твоего труда. В условиях рынка любовь измеряется деньгами. Увы, и она является товаром. Кощунство этого факта до сих пор неприемлемо большинством наших сограждан, выросших и впитавших родительскую любовь с материнским молоком в неведении о жестоких законах рынка. Труд как родник жизни, как средство существования и самовыражения, труд – наша потребность. Никому не нужна милостыня. Всем нужна любовь. И уважение.

Уважая, понимая, любя мы даем полноценное право жизни даже отчаявшемуся от страданий (или увечий). Труд сделал человека человеком, любовь облагораживает человеческий труд. Труд – это любовь. Только с этой формулой мы сможем построить наш новый мир, мир без рынка и цинизма.

Природа, мать наша, благодаря диким законам выживания создала высшее свое творение – человека, наделенного высокоразвитым умом, способным дать возможность оторваться от дикости. Выживание человека не в Ноевом подвиге, а в недопущении катаклизмов и всемирного потопа. Погибшие цивилизации канувших в прошлом миров требуют от нас вселенской любви. И на пути этой любви наша дорога в будущее, к новой светлой цивилизации коммунизма. Слишком благополучным выглядит развитие человечества по восходящей спирали. Увы, в рамках цивилизации мы развиваемся по законам гиперболлы, опираясь на скудные памятки предшествующих высокоразвитых цивилизаций. Что останется нашим потомкам: скудные воспоминания или полноценный багаж добытых знаний? Так долой же пресловутую погоню за пределом комфорта. В чем он? В мягких и теплых сиденьях «мерседеса» или в полюбившихся косовских массажерах под «мягким местом»? Не существует предела комфорта. Есть необходимая мера комфорта. А значит, всему должна быть мера.

Мера любви в доверии. Доверие основывается на любви и уважении естественных потребностей, и главная из них – труд. Да здравствует раскрепощенный труд, труд раскрепощенного человека-созидателя, человека-творца, труд без погони за прибылью, с нулевой рентабельностью, ибо она есть мера эксплуатации человека. Целью же общественно-полезного труда должно быть воспроизводство средств производства, при постоянном снижении их себестоимости, что в конечном итоге должно приводить к снижению себестоимости предметов потребления и стоимости жизни. При этом неизменно повышается значимость долга.

Долг из обязанности непременно перерастет в необходимость. Совесть, как высший критерий необходимости долга, есть мера равнодушия к человеку и остальному миру. Совесть не позволяла нам кичиться перед согражданами своим благополучием, совесть не позволяла нам забывать о других. Запад свободен от совести. Сейчас он «расцвел» в наших глазах. Но был ли он богаче нас? Духовно мы были богаче. Материального благополучия мы можем достичь лишь соизмеряясь с совестью. Бытует мнение, что лень – двигатель прогресса. А может равнодушие, равнодушие к тяжелому труду земледельца, сталевара, шахтера? Законы выживания «рыночных приоритетов», капитализма, приблизили их поводырей к «заботе» о малоимущих. Наша задача – противопоставить их «ценностям» свою любовь к человеку труда.

Камнем преткновения для нас опять же стают вредные привычки: курение и алкоголь. Никакой «орбит» не заглушит презрения к любимому человеку в виде облака дыма от сигареты. Долой сигарету! Через систему общественного воспитания подростков и их старших товарищей, обеих полов.

Нищенскому подаянию обездоленным противопоставим всю свою любовь, привлекая для общественно-полезного труда отброшенную категорию сограждан, инвалидов 3-й и 2-й группы, изыскивая возможность трудоустройства и инвалидов 1-й группы, мизерные пособия которых ложатся тяжким бременем на руки родных. Многие предприятия, лишенные предприимчивых и высококлассных работников, страдают от недостатка грамотных специалистов и денежных средств. Государственная поддержка указанных категорий сограждан, при соответствующей заботе работодателей об их медобслуживании, позволит многим обрести веру в себя, вернуть их к полноценной жизни. «Кадры решают все» – забытый и не понятый многими советский девиз. Послеперестроечная жизнь заставляет еще раз подумать о нем. Трудно конкурировать с Западом в эпоху безденежья и давления МВФ. А может и не во всем нужна конкуренция? Себе дороже! Как велико наше несоответствие уровню жизни западных соседей из-за нашей черствости и нелюбви к ближнему. Произведя себе свое по низким ценам закроем ниши наших прорех. Может такой подход позволит многим очнуться от высшей степени презрения к собственному «я» – алкоголизма, и вылечиться от него.

Заботясь о ближнем, с терпением и упорством (иного не дано), с самоуважением и доверием обретем право на достойную жизнь, выйдя на путь к самосовершенству, как смыслу Бытия. Мораль трудовых коллективов и общества в целом должна обеспечивать равенство в праве на любовь. Наша задача – не превратить эти выводы в простой лозунг.

Сучасна українська сім’я: причини зміни її моделі

Г.В. Бокал, канд..філос.наук

«ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка»

Філософія, політологія. 91-93/2009

Сім’я складалася протягом століть і змінювалася в ході історичного розвитку суспільства. Пройшовши шлях розвитку рід-парна сім’я-моногамна сім’я, сучасна українська сім’я під соціальним, політичним, економічним, впливами набуває нових вимірів. За останні декілька років українська сімя змінила свою форму у зміщенні від розширеної (патріархальної) до нуклеарної. П. Сорокін виділяє декілька симптомів розпаду патріархальної сімї: ріст розлучень; падіння рівня народжуваності; збільшення позашлюбних сексуальних контактів; послаблення релігійної основи шлюбу; вивільнення жінки з під опіки чоловіка. Аналізуючи сучасну українську сімю можна визначити чинники, що впливають на її зміни.

–Зміна образу самої жінки.

–Демографічна ситуація (міграція та еміграція; бідність та низький життєвий рівень сім’ї).

–Ранні шлюби, повторні шлюби.

–Ріст розлучень.

–Формування тендерних відносин.

Змінилася сама жінка. Сучасна жінка не лише працює, і робить кар’єру, а й створює новий образ жінки. Оскільки сьогодні жінки стають менш залежними від чоловіків фінансово, шлюб втрачає свої колишні характеристики необхідного економічного партнерства. Відбулося змішання професійних та особистих обов’язків. Зараз багато жінок заробляють гроші самостійно, незалежно від чоловіка; виходять заміж заради рівноправного союзу або не виходять взагалі.

Сучасна українська молода жінка менш упереджена у своєму ставленні до шлюбу, аніж її мати. Вона чітко усвідомлює необхідність в самореалізації в професійному, творчому, інтелектуальному, тобто, особистісному відношеннях; а не лише в тому, щоб продовжувати сповідувати і підтримувати суспільну роль жінки і матері. «Ніколи не варто недооцінювати можливості жінки. Можливо лише хворе суспільство, що не бажає вирішувати свої проблеми і не здатне ставити цілі і завдання, що відповідають можливостям і знанням його членів, ігнорує силу жінки» [1].

Самостійність жінки не завжди сприймається адекватно, оскільки відбувається збіг, уподібнення між традиційними цінностями чоловіків та новими цінностями жінок. «Такі цінності молодше покоління сформувало завдяки тому, що воно успадкувало свободу, яка для старших поколінь була почасти недосяжною, – свободу для жінок працювати та контролювати свою спроможність продовжувати рід, свободу пересування для обох статей і свободу самому визначати свій стиль життя» [2].

Стара форма договору між чоловіком і жінкою – жінка пропонує чоловікові сексуальні, репродуктивні, господарські послуги в обмін на фінансову підтримку і соціальний захист, – вже не завжди задовольняє потреби самої жінки. Натомість, багато жінок бажають заробляти гроші на утримання своїх сімей, і очікують від чоловіків участі в домашньому господарстві та догляду за дітьми. Разом з тим поширення нових естетичних норм, що їх нав’язує ринок моди, і перенесення на себе зовнішніх стандартів фігури сприяли створенню нового образу жінки.

Розвиток демократичного суспільства закономірно веде до розвитку нової особистості, розширення прав і можливостей сприяє становленню нових норм в суспільстві. Тому, переворот який відбувся в історії жіноцтва був закономірним в історії людства. Під впливом розвитку науки і техніки жінка отримала можливість контролювати народжуваність, що зменшило домінування чоловіка. Але з іншого боку, відмова від дітонародження, як прояв власної жіночої волі може призвести до певних змін у демографічній сфері.

Як відомо, демографічна ситуація у будь-якій країні є відображенням не тільки її соціально-економічного становища, а й дотримання державою фундаментальних прав і свобод людини. Сьогодні інститут сім'ї переживає суттєві складнощі, пов'язані з переходом до ринкової економіки, зниженням рівня доходів в сім'ї, зміною суспільних ціннісних орієнтацій. Втрачаються національні традиції багатодітності. Безпосередній вплив на демографічну ситуацію в країні справляють міграційні процеси.

Для України проблема демографічної кризи загострилася у зв'язку з поширенням такого явища, як закордонне заробітчанство, переважно в цьому процесі задіяна українська молодь, яка в більшості випадків залишається назавжди у країнах міграції. Варто також згадати про низький рівень народжуваності, бо ж кожна дитина має бути найбільшою цінністю не тільки для своєї сім’ї, а й для держави в цілому. Причини цього криються в наступному: низький життєвий рівень молодих сімей, високий рівень безробіття молоді та відсутність перспективи працевлаштування, погане забезпечення молодих сімей житлом, незадовільна екологічна ситуація та ін. «В Україні досить високий відсоток смертності, насамперед, від зовнішніх дій (самогубство і вбивства) та, як правильно зазначають дослідники, від соціально детермінованих причин смертності (вживання алкоголю і тютюну). Проблема суїциду є значною мірою наслідком системної економічної кризи, низького життєвого рівня, невлаштованості значної частини населення, душевної самотності» [3].

Підвищення життєвого рівня – це необхідна, але не вирішальна передумова для створення сімї. Треба змінювати соціальні норми, характер людських стосунків. «Деформоване соціальне середовище, руйнуючи фізичне, психічне та духовне здоров'я людей, знижує їх життєву активність, творчу продуктивність, створює психоемоційний дискомфорт. За таких умов людина як основний суб'єкт соціальної життєдіяльності перестає бути повноцінним учасником прогресу і оздоровлення суспільства» [4].

Прийняті Урядом України за останні роки концепції і програми розвитку охорони здоров'я населення України, безпечного материнства, державної політики у сфері здійснення контролю за тютюном, заохочування народжуваності, запобігання захворюванням на СНІД, зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу житгя виконуються не повністю і не справляють відчутного впливу на ситуацію у демографічній сфері.

Отже, матеріальне стимулювання сімей державою, не обов'язково призведе до росту народжуваності, сім'я мусить виконувати всі необхідні функції в комплексі, а саме сексуальну, репродуктивну, економічну і освітню. Якщо не буде виконуватися перша та друга, то суспільство приречене на вимирання; без третьої припиниться існування членів сімї; без здійснення четвертої функції, зникне культура. Бо українська сім'я має не тільки відтворювати репродуктивно майбутнє, а й навчитися, аби відновити функції виховання молодої людини, виховання особистості.

Сім'я впливає на людину протягом усього її життя, але особливо велика її роль на початку життєвого шляху. Саме в цей період закладаються моральні і психічні основи дитини. Створення сім’ї – це складне і відповідальне життєве завдання, для тих, хто вступає в шлюб, це повинно бути зваженим кроком. Майже половина новостворених сімей розпадаються в перші п'ять років спільного життя, саме в той період, коли в них народжуються діти. Сюди можна теж віднести студентські шлюби – малий вік вступаючих в шлюб. Причина розлучення такого шлюбу криється в незрілому, неусвідомленому ставленні до проблеми створення сім'ї, що призводить до порушення самого таїнства шлюбу. Доки не відбулося становлення особистості чоловіка чи жінки, приймати рішення про створення сім’ї не варто.

«Раннє сексуальне життя, ранній шлюб завжди були характерними для примітивних суспільств, для нижчих міських прошарків суспільства і жителів провінції… сексуальна розпуста і раннє статеве життя вказують на недостатній розвиток особистості» [5]. Секс і ранній шлюб, найлегший спосіб вирішення проблем і можливість втекти від відповідальності, самостійно стати дорослим. Обов'язкова сексуальна активність, зазвичай маскує відсутність потенції в інших сферах життя, тобто сексуальне задоволення не завжди говорить про повноту життя. «Психоаналітики часто зустрічають в своїй практиці пацієнтів, що втратили здатність любити, але які успішно справляються з сексуальними функціями. Сексуальне задоволення замінює їм любов, тому що сексуальна потенція – єдине досягнення, в якому вони впевнені. їх нездатність бути продуктивними у всіх інших сферах життя і почуття незадоволення, що породжується разом з тим, компенсуються і маскуються їх сексуальною поведінкою»[6]. Подібна поведінка спостерігається серед студентів, хоча потенціальна здатність в них бути продуктивними у всіх сферах життя дуже висока. Студентки часто шукають «захисту» в інтенсивних сексуальних відносинах в силу відчуття власної неадекватності тим умовам, коли, можливо, вперше в житті їм доводиться важко працювати, конкурувати, активно мислити… Все це викликає фізичний біль [7]. Тобто тут можна говорити про залежність дівчини від чоловіка, що призводить до гальмування як її, так і його розвитку, обмеження в становленні особистості. А першопричиною цих явищ є прийняті в суспільстві стереотипи. Чоловіків прагнуть виховувати сильними, мужніми, незалежними, агресивними; а жінок – скромними, слабкими, пасивними, націлюючи їх на пошуки чоловіка, який здатен її захистити.

Протягом багатьох сторіч шлюб сприймали як щось непорушне. Розлучення дозволялися тільки в дуже обмеженій кількості випадків, таких як невиконання взаємних шлюбних обов'язків. Більшість країн рухаються в напрямку полегшення процедури розлучення. Ставлення до розлучення швидко змінюється. Навіть ще кілька років тому на розлучення дивилися з осудом. Батьки, що проживають в сільській місцевості мають тенденцію бути більш консервативними, на відміну від родин, що проживають у великих містах.

Пропорція розлучень не є прямим показником подружніх негараздів. «Розлучення – для людей прогресивних, це юридичне право оформити життєву невдачу» [8]. Є пари, які розійшлися, але офіційно не розлучилися. Або ж, люди, що невдало одружилися, але свято вірять в шлюб. Або хочуть, щоб діти мали родину, сім’ю. Чим освіченішою стає жінка, тим вірогіднішим стає розлучення з чоловіком, «…ми живемо в епоху серійних шлюбів, коли багаторазові шлюби і часта зміна партнерів є нормою. Тобто відданість у відносинах перестає бути нормою» [9].

Більш толерантне ставлення до розлучень означає, що подружжя має змогу покласти край стосункам, що не дають їм ніякої радості, не накликаючи на себе соціального остракізму. З іншого боку, розрив шлюбу майже завжди призводить до емоційного стресу і може створити фінансові труднощі. Розлучення це не тавро, а вибір особистості, а право вибору має як чоловік так і жінка. Окрім того, бажання вступати в шлюб як і можливість його розірвати, – повинно сприйматися суспільством однаково схвально. Але варто подивитися на проблему розлучення з іншого боку. Дедалі частіше розлучення негативно впливає на життя дітей, завдаючи глибокого емоційного стресу і невиправних травм дитячій психіці.

Деякі діти розлучених батьків успішно навчаються у школі й не виявляють жодних ознак меншовартості. І навпаки, багато дітей, чиї батьки залишаються разом, мають нещасливе дитинство, погано навчаються в школі й не мають успіху в своєму трудовому житті. Вирішальне значення має не так присутність чи відсутність батьків у житті дитини, як стиль і зміст їхнього батьківства. Діти досягають найбільших успіхів там, де їх люблять, і у тих випадках коли батьки впливають на них своїм авторитетом, а не зловживають авторитарною владою, і коли вони чутливі до їх потреб. Розлучення, звичайно, може ускладнити здійснення в родині такого стилю виховання; але постійний розлад між батьками, які залишаються разом, може також мати дуже шкідливі наслідки для дітей.

З 1 січня 2008 року набрав чинності новий сімейний кодекс України, який більш відповідає реаліям і потребам нашого часу, бо містить в собі демократичні засади. Право на материнство набуває нового характеру, а саме: причиною для розлучення може бути небажання чи неспроможність чоловіка мати дітей. Варто згадати і про громадянський шлюб, як заохочення державою до узаконення сімейних стосунків. Співжиття чоловіка і жінки, що мають сексуальні стосунки, але не одружуються досить поширене в українському суспільстві. Це явище поширене як серед студентського населення, так серед людей старшого покоління, що досягли певних успіхів у кар'єрі і мають можливість матеріального забезпечення. Позитивне ставлення до такого виду шлюбу вбачається в експерименті, що може дати хороші результати для прийняття рішення і надалі бути разом з подальшим офіційним реєструванням.

Сьогодні серед молоді спостерігається тенденція вступати в шлюб в середньому від 25 до ЗО років, що говорить про бажання власної самореалізації як чоловіка так і жінки, і залишається зовсім невеликий відсоток людей, які зовсім не бажають одружуватися, з одного боку вони мають можливість зробити блискучу кар'єру, сконцентрувавшись лише на роботі, а з іншого – страждають від самотності та ізольованості. Збільшується кількість повторних шлюбів, що свідчить про віру в шлюб. Люди, які вже були розлучені, можуть ставити до шлюбу більші вимоги, аніж ті, хто одружився вперше. Цілком можливо, що повторні шлюби можуть бути більш успішними, оскільки укладені вони з урахуванням досвіду з попереднього шлюбу, та усвідомленням необхідності створити сімейний затишок та душевний притулок. Люди, які беруть шлюб удруге у віці від тридцяти до сорока, мають вже дітей, і тут може виникнути проблема з вітчимом чи мачухою. Оскільки більшість нерідних дітей з’єднані в одну родину, то ймовірність сутичок через певні непорозуміння (різні сімейні звичаї) досить висока.

Але разом з тим неповні сім'ї стають дедалі більш поширеним явищем. Переважна більшість – це родина з матір'ю, оскільки після розлучення право опіки над дітьми надається, як правило, матері. Багато самотніх матерів (і батьків), незалежно від того, були вони чи не були одружені, досі не тільки потерпають від економічної нестабільності, а й накликають на себе суспільний осуд. Однак такі давніші й більш осудливі терміни, як «покинуті жінки», «безбатченки» та «розбиті сім'ї», мають тенденцію поступово виходити з ужитку.

Упродовж останнього десятиліття в Україні активізувалась тендерна думка й діяльність, спрямована на тендерні перетворення. Входження тендеру в Україні не проходить легко, без суперечностей (одна із проблем просування тендеру недостатнє фінансування). Тендер – це соціально сконструйоване визначення взаємовідносин між статями. Ця конструкція включає в себе нерівні владні відносини, передбачаючи чоловіче домінування і жіноче підкорення в більшості сфер життя. Чоловіки, а також ролі, функції, цінності, що відповідають їх способу життя, оцінюються в більшості випадків вище, чим жінки і все, що асоціюється з ними. Чоловічі норми визнаються як норми суспільства в цілому, що відображається в політичних курсах і структурах. Політичні курси і суспільні структури часто несвідомо відтворюють тендерну нерівність.

Принцип домінування чоловічого над жіночим в українській сім’ї є досить поширеним явищем, що подекуди носить формальний характер. Як правило, панівне, владне становище чоловіка в сім'ї (в суспільстві) зумовлене наявністю матеріальних ресурсів, тому сім’я є яскравою демонстрацією тендерної нерівності.

ООН висуває проблему тендерної рівності в якості одного з пріоритетів своєї діяльності. Сучасна світова тенденція полягає у запровадженні тендерного аналізу. «Тендерний аналіз – направлення аналітичної діяльності, що засноване на теоретичних підходах і категоріях тендерних досліджень. Соціальне і культурне конструювання тендеру, тендерна нерівність, тендерні розрізнення, тендерний характер влади; тендер і суспільний розвиток, соціальні зміни. Аналіз будується на виокремленні двох основних тендерних труп – чоловіків і жінок. Для більш детального аналізу виділяються і інші категорії – рівень освіти, вік, зайнятість. При використанні цих підходів до аналізу суспільства, використовуються різні аспекти аналізу: дослідження ієрархії і цінностей чоловіка і жінки, доступу до різного роду ресурсів (матеріальним, грошовим, інформаційним, інтелектуальним), соціальних статусів і заохочень (розподіл праці, посади, зарплати чоловіка і жінки), можливості участі у суспільному житті (політичному, економічному, культурному, соціальному)» [10].

Відмінності в поведінці чоловіків та жінок формуються головним чином через соціальне вивчення жіночої та чоловічої ідентичності, фемінності та маскулінності. Нерівність в сімї зумовлена більшою владою чоловіка, що склалося і утвердилося історично. Проте одна з найважливіших особливостей сімї на Україні – більш демократичний її характер, а отже й вільніше, рівноправніше родинне становище української жінки. І це історично підтверджений факт. «Від давніх-давен всі люди, котрі пильно придивлялися до життя руського народу, признавали, що русини обходяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше і свобідніше, аніж їх сусіди. Свобідна воля женщини находить тут далеко більше пошанування…, в родині жінка займає дуже поважне і почесне становище, ба навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч мужичого, до котрого мужик рідко коли мішається» [11]. Окрім того, згідно «жіночого права» (частина «звичаєвого права»), жінка мала особисте майно, що складалося з приданого, включало земельний наділ і успадковувалося по жіночій лінії.