Яблоко. Практическая философия

Як і в інших країнах світу (особливо європейських), для яких характерні високі показники розлучуваності та поширене безшлюбне материнстві, в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання частки неповних сімей, кількість яких у 2009 р. становила 7,5%. В загальній кількості неповних сімей частка сімей, в яких відсутня матір, склала 5,2%; питома вага сімей, в яких не було батька, становила 92,1%; частка домогосподарств, де відсутні батьки, була на рівні 2,9%. За роки незалежності суттєво зросла частка позашлюбних дітей. Якщо у 1991 р. кількість дітей, народжених поза шлюбом, сягала .12%, то вже 2007 р. ця цифра сягнула 21,4%, а в Криму – 28%, на Прикарпатті – 11%. Основна частка позашлюбних народжень припадає на жінок 20-34 років. Експерти прогнозують, що вже скоро кожна третя дитина в Україні може бути позашлюбною. При цьому, лише 32% українців негативно ставляться до матерів-одиначок [8].

Стрімке зростання позашлюбних народжень спостерігається у більшості європейських країн з 80-х рр. минулого століття. На початку XXI ст. у більшості країн Південної Європи частка позашлюбних народжень була близькою до 10%, у той же час у Данії, Франції, Великій Британії, Фінляндії – понад 40%, а в Болгарії, Естонії, Норвегії, Швеції – понад 50%. Британська дослідницька компанія Асnielson, провівши опитування в 41 країні, дійшла висновку, що в нинішніх умовах інститут шлюбу проіснує максимум до 2050 р.[8].

У сучасній Україні кожна п’ята дитина народжується у матері, яка не перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі. До основних чинників, що. сприяють народженню дитини поза сім’єю, дослідники відносять: юридично не оформленний шлюб, який з певної причини не реєструється; незареєстрованний шлюб, який розпався до народження дитини; народження жінкою дитини «для себе»; розлучення або овдовіння жінки, яка очікує дитину; небажана вагітність, яка не була перервана з певної причини [12].

Різке зростання частки позашлюбних дітей стало наслідком збільшення кількості консесуальних шлюбів. Найбільшого поширення такі шлюби одержали у чоловіків у віці до 20 років, а в жінок – у віці до 18 років [20]. Поширеність таких шлюбів серед молоді свідчить про зміни матримоніальної поведінки молоді та вказує на поширення нових традицій «пробних» шлюбів.

Відбувається збільшення кількості одиноких людей. За міжпереписний період (1989-2001 рр.) значно зросла частка домогосподарств, що складаються з однієї особи (на 150%), і становила у 2008 р. 23,7%. Дослідники пов’язують це із значним підвищенням показників смертності та розлучуванності [15].

Гостро постає проблема неповнолітніх одинаків, тобто сирітства, в тому числі соціального, що є одним з деструктивних проявів функціонування сім’ї. Джерелами поповнення соціального сирітства стають міграція, розлучення, засудження батьків, позбавлення їх батьківських прав, стихійні лиха, аварії та катастрофи на виробництві і транспорті, передчасна смерть батьків, різке зростання кількості відмов матерів від утримання і виховання своїх дітей. Поза сім’єю і державною дитячою установою неповнолітня людина часто опиняється на вулиці [7].

Ще складнішою сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків [9]. Відсутність батьківської сім’ї нівелює уявлення молодих людей про сімейні ролі та ускладнює в майбутньому створення та повноцінне функціонування власної сім’ї.

Сім’я є основним інститутом, що визначає демографічний та соціально-економічний розвиток держави. Але в українському суспільстві відбувається зміна ціннісних орієнтацій на шлюб та сім’ю, стійке переважання малодітності неоднозначне розуміння сімейних ролей та обов’язків членами подружжя, відсутність орієнтацій на здоровий спосіб життя, що підкріплюються важким економічним становищем більшої частини українських родин та високою міграційною активністю, сприяють поширенню кризових явищ на все суспільство, що загрожує здоровому існуванню нації та повноцінному відтворенню поколінь. Враховуючи те, що в Стратегії демографічного розвитку України на 2006 – 2015 рр. відводиться основна роль у забезпеченні стабільності державного розвитку через відновлення сімейних цінностей, забезпечення морального здоров’я сім’ї, виховання свідомого батьківства та запобігання соціального сирітства; збереження традицій середньодітності там, де вони ще існують, та формування настанов на дводітну родину; формування української національної ідеї, гордості за українську державу, що протидіятиме еміграційним настановам[16], важливо передбачити виділення й освоєння державних коштів на зміцнення української сім’ї, зокрема на посилення економічних основ кожної родини, будівництво житла, поліпшення виховного процесу в школах і за їх меясами. Практичне впровадження зазначених заходів є дуже важливим в світлі кризових процесів, що відбуваються у сім’ях. Тому завданням не тільки держави, але й доброчинних організацій, найрізноманітніших інституцій є запровадження дієвих заходів для пом’якшення кризових тенденцій в сімейних організмах, що має стати запорукою соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку країни.

Список використаних джерел

1. Бурбело О. Р. Соціальна адаптація іммігрантів в іноетнічному середовищі поняття та сутність [Електронний ресурс] / О. Р. Бурбело.

2. Вільна енциклопедія Вікіпедія. [Електронний ресурс]. Гайналь T. Критерії амбівалентності кризи сучасної сім’ї. [Електронний ресурс] / Т. Гайналь.

3. Дані з веб-сторінки. [Електронний ресурс].

4. Енциклопедія «Словопедія». [Електронний ресурс].

5. Йовенко Л.І. Стан української родини і родинного виховання у XX столітті.

6. Козубовська І. Аналіз деяких соціальних проблем сім’ї [Електронний ресурс].

7. Копистинська І. Українська сім’я з європейським обличчям. [Електронний ресурс].

8. Левцун О. Масштаби трудової міграції. [Електронний ресурс].

«Дзеркало тижня» №5 від 14 лютого 2009

Сім’я—таємниця відданого кохання: вчення про інтимну і духовну сфери

Вікторія Сорокопуд

Кажуть, у нашій державі функціонують близько 900 вищих навчальних закладів, кожен із яких щорічно випускає десятки тисяч дипломованних спеціалістів. Вони виходять у мантіях і з дипломом, щоб відразу сміливо впірнути в «кар'єрне море». Може, саме тому з-поміж усіх інститутів України так вирізняється заклад, у якому немає ані синіх із золотим заліковок, ані деканів, ані проректорів, ані дипломованних випускників, адже в ньому проходять підготовку до… сімейного життя. Львівський Інститут родини та подружнього життя, заснований 1997 року, – явище справді унікальне. Тепер, коли так багато говорять про руйнацію української сім'ї, його працівники ведуть науково-дослідну роботу і впроваджують конкретні програми з реабілітації сімейних цінностей в українському соціумі. Хтось може сказати, що таких шкіл, тренінгів і центрів в Україні і без того не бракує. Та, незважаючи на їхню діяльність, розлучень і абортів у нас все одно забагато. Адже зазвичай ми просимо допомоги гільки тоді, коли морська вода вже щосили ллється через пробоїну в днищі сімейного судна. І мало хто нині розуміє, як важливо ще до створення сім'ї дати молодим людям «інструкцію з судноводіння». Фактично, Інститут родини одним із перших в Україні розпочав широкомасштабну роботу з підготовки юнаків та дівчат до подружнього життя, ознайомлюючи з його психічними, сексуальними й духовними складовими через вчення католицької церкви. Щоб дізнатися, як побудовано навчальний процес, які програми й предмети вивчаються в рамках підготовки до сімейного життя і наскільки поширене в Україні саме поняття підготовки до шлюбу, «ДТ» звернулося до директора Інституту родини та подружнього життя, доктора філософії Юрія ПІДЛІСНОГО.

– Перші наші кроки були пов’язані з випуском книжок, які могли б допомогти людям зрозуміти, що таке сім’я з церковного погляду. Потім церковна влада попросила нас розпочати підготовку молоді до шлюбу. Чому? Після виходу УГКЦ з підпілля безліч юнаків та дівчат почали йти на вінчання, хоча більшість їх і не були готові до цього таїнства. Щоб це не перетворилося на моду й чисту формальність, потрібно було допомогти парам, які готувалися до вінчання, зрозуміти його сутність. Невдовзі було розроблено невеличкий курс, який складався з 10—12 зустрічей, туди запрошувалася кожна пара, котра готувалася пройти обряд вінчання у греко-католицькій церкві. Спочатку це відбувалося тільки у Львові, у приміщенні Львівської Богословської академії (тепер це Український католицький університет), але згодом такі підготовчі курси почали пробувати вести парафіяльні священики, а також священики з інших міст. Незабаром Синод єпископів вирішив розробити єдину для всієї греко-католицької церкви програму підготовки до шлюбу. Сьогодні – це 18 зустрічей, поділених на певні блоки.

Перший, богословський, містить у собі п’ять зустрічей зі священником, який розповідає молодим людям про таїнство шлюбу в контексті християнської віри, пояснює, чому він є – нерозривним.

У другому, медичному блоці, що його проводять медики, висвітлюються теми сексуальних стосунків подружжя. У наші дні – ще живе стереотип, відповідно до якого церква на сексуальні стосунки дивиться як на щось нечисте. Насправді все не так. Людину створено як чоловіка і жінку, тобто кожен із нас має конкретні фізіологічні і психологічні особливості. Господь побажав, щоб рід людський продовжувався через статевий зв’язок, що означає: сексуальні стоснуки поєднані не лише із задоволенням, а й із зачаттям нового життя, яке має відбуватися в сім’ї. На превеликий жаль, сучасний світ, що прагне стати дедалі більш постхристиянським, відділяє статеві стосунки від кохання та сім’ї, а отже – й від поняття відповідальності. Тому сьогодні церква має не лише визнавати цю сферу, а й говорити про неї у позитивному світлі. У сучасних потоках інформації забагато розпусти й ханжества, молодь найчастіше бере «на озброєння» лише міфи про статеву сферу, котрі з реальним життям нічого спільного не мають. Оскільки церква проголошує сім’ю одним із Таїнств, одне з її завдань – правильно подати вчення про інтимну сферу, показати її красу та делікатність.

Третій блок називається біоетичним. У ньому розповідається про природне планування сім’ї, йдеться про відповідальне батьківство, коли чоловік і жінка, спираючись на наукові знання про природу інтимного спілкування та духовні складові, свідомо підходять до питання зачаття, вагітності й народження дитини. Ще один блок присвячено психологічним засадам сімейної гармонії. Його веде психолог, який не тільки пояснює психологічні відмінності між чоловіками та жінками, а й допомагає парі розібратися в тому, шо є закоханість, а що є справжнім коханням, розповідає про причини сімейних дисгармоній та їх подолання. Сьогодні всі прагнуть стабільності, хочуть впевненості в завтрашньому дні, мріють стати щасливими, але при цьому не завжди розуміють, як цього досягти. Є одна парадоксальна істина, яку чимало богословів навіть називають парадоксом церкви. Вона полягає в тому, що, аби стати щасливим, потрібно… відмовитися від пошуку власного щастя і просто дарувати себе іншому.

– Гарно… А що коли через таїнство вінчання хочуть пройти молоді люди, які належать до різних конфесій?

– Відповідь на це запитання дає п’ятий, так званий канонічний, блок, у якому висвітлюються церковно-юридичні моменти. Наприклад, як церква сприйме союз, якщо я греко-католик, а вона – протестантка чи православна. Мені відомий один парадоксальний випадок, коли наречена була юдейкою з України, а наречений – сирійцем зі змішаної мусульмансько-християнської сім’ї, причому сам він точно не знав, хто він – мусульманин чи християнин. Це була дивна ситуація. Вони повінчалися десь у Сирії, в одному з православних храмів.

– Програма вашого інституту побудована на християнських цінностях і передбачає, що людина практикує духовне життя в рамках церкви, тобто молиться, сповідається, постить, намагається долучитися до таїнств. Фактично, в неї вже сформовані певний спосіб мислення і стиль життя. Але якщо дівчина чи хлопець не долучені до церковного життя – що тоді?

– Звісно, ідеальний варіант – коли підготовка до шлюбу відбувається в родині. Але сьогоднішні сім’ї й самі далекі від ідеальних – не всі батьки знають, як правильно підготувати свою дитину до шлюбу. Бувають випадки, що після проходження курсу молоді розходяться, хоча до того в їхніх родинах уже все було готове до весілля. Чому так трапляється? Тому, що вони раптом усвідомлю- ' ють, що між ними немає кохання, що краще їм розлучитися тепер, ніж потім мучити одне одного в шлюбі… Звісно, я намалював ідеальну картину того, як усе відбувається, але на практиці не завжди можна провести 18 повноцінних зустрічей, наприклад, у селі. Взагалі, щойно цей рух розпочався при храмах – ми перестали проводити курси в рамках нашого закладу. При храмах такі лекторії функціонують значно краще. Спочатку люди прийдуть до церкви по науку, а потім – для здійснення таїнства вінчання. Інколи для священика це єдина нагода звернутися до людей, бо сьогодні в нас багато, як я їх називаю, «горизонтально-вертикальних» християн, яких вносять для хрещення, вводять для вінчання і виносять для поховання.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.