Гойдалка

– А флотське командування? – віртуальний Камов важко оперся на стілець, дивлячись кудись повз генерала.

– Узгоджує свої дії зі мною. Як казав ваш покійний батько, вони в темі, але не в долі.

– Я не зовсім тебе розумію.

– Довше житимеш.

– Все так погано? – посмішка на президентському обличчі виблякла.

– Гірше, аніж можна собі уявити. Нове повстання може за масштабами перевершити Великий бунт п’ятдесят шостого року.

– Але ж ми…

– За моїми даними на Тіронію прибув очікуваний клонами харизматичний лідер. Я спробую впіймати його ще до початку масових заворушень.

– А куди дивилися Джи Тау?

«Тобі в задницю», – подумав генерал, а вголос сказав:

– Небезпека перевищує можливості опору місцевих сил охорони порядку. Саме тому я наголошую на важливості моєї місії.

– Все що треба, Рене, все що треба, – віртуальний Камов розвів руками. – Я надам всі наявні ресурси. Що тобі потрібно? Транспорт?

Гроші?

– Я залучу місцевих спеціалістів. А ще мені потрібно, щоб усі поліцейські сили планети перейшли на цілодобовий посилений режим роботи. Заборонити зібрання, закрити всі без винятку розважальні заклади. Блокпости – на виїзди з куполів. На космодромах оголосити надзвичайну ситуацію. З цього моменту жодний корабель, жодний скеґер, жодний «човник» не повинен залишити планету. Все, що вилетить за межі атмосфери без мого особистого дозволу, буде збите. Ніяких виключень, ні для кого.

– Повна блокада? Як у п’ятдесят шостому?

– Саме так.

– А це не спровокує клонів на виступ?

– Добре, якщо спровокує. Повстання, за нашими даними, технічно ще не готове. Якщо вони почнуть передчасно, ми легше з ними впораємось.

– Зоряна Матір! – орденоносна голограма дивно смикнулась.

– Виконуй, – розпорядився Марков. – До зв’язку.

Він від’єднався від зовнішнього комунікаційного контуру. Перед очима спалахнули транспаранти термінових депеш. Перша з них: командуючий підтверджував жорсткий формат блокади. Наступна: загони військового спецназу щойно взяли під охорону стартові майданчики і периметри паливних заводів. Й ще одна: імперські воїни, що прибули на станцію, повідомили про готовність до зустрічі.

Імперські воїни.

Марков вдоволено гмикнув. Формування «команди гончаків» підійшло до завершення. Прийшов час познайомитись з елітними бійцями трону, яких прислали невідомо звідки без жодного інформаційного супроводу та облікових файлів. Це інтригувало. Генерал перейшов на захищену лінію і запросив воїнів до своїх апартаментів.

Марков знав, що вони завжди відправляються на завдання трійками. Майстер, або дійсний воїн, і два кандидати. Сюрпризом стало те, що командиром групи виявилась молода жінка, а її помічниками – старші за неї чоловіки.

Усі троє привітали його і відрекомендувались згідно з флотським статутом.

– Берта, сір, майстер групи.

– Нейд, сір, боєць групи.

– Цао, сір, боєць групи.

Члени трійці не справляли враження суперменів. Невисокі на зріст, з невиразними й відстороненими, наче заклепаними, обличчями, короткими зачісками та економними рухами. Усі одягнені в ідеально підігнану сіро-зелену флотську форму без шевронів і рангових відзнак.

Генерал згадав, що вони й досі називають себе «горобцями». – Імперський комісар Рене Марков, – він підвівся на знак поваги до легендарного Братства. – Радий, що ви до нас приєдналися.

Ви коли-небудь виконували завдання на Тіронії?

– Ми знаємо Тіронію, сір, – кивнула Берта. – У нас є необхідне навігаційне спорядження, ресурси та автономні засоби підтримки життєдіяльності.

– Зрозуміло. Я планую задіяти вас у складі спеціальної пошукової команди. Я знаю, що вам зручніше діяти як окремий підрозділ, але тут особливий випадок.

– Сір, ми можемо діяти так, як вимагатиме ситуація, – запевнила Берта. – Якщо є така необхідність, ми візьмемо до уваги фізичні можливості та оперативні навички ваших людей. Але потрібно провести хоча б мінімальне бойове злагодження всієї команди. Ми повинні вивчити обладнання поліцейських, скоординувати з ними роботу комунікаторів та засобів взаємопідтримки.

– У нас обмаль часу.

– Це займе не більше двох годин, сір.

– Вас ознайомили зі специфікою завдання?

– У цілому, сір. Ми знаємо, що розшукуваний клон на ім’я Ленго володіє певними телепатичними вміннями. Нам критично необхідна детальніша інформація щодо його можливостей.

– На жаль, нічим не можу допомогти.

– Ми маємо досвід боротьби з менталіками, сір, – випередила запитання генерала Берта. – Але важливо знати віддаль, з якої Ленго може застосовувати телепатію… Він володіє навичками дистанційного контролю?

– Невідомо. Але треба готуватись до найгіршого.

– Чому?

– Його тіло є вмістилищем древньої могутньої сутності. Для вас це може звучати дивно, але це не просто клон, а… своєрідна інкарнація безсмертної істоти, котра свого часу тримала під контролем чи не всю Галактику.

– Ми звикли не дивуватись, – зауважила Берта. – Імперські воїни, сір, мали справу з потужними телепатами, з ксеноморфами та з проявами біологічної активності невідомого походження. За останні століття ми накопичили значний досвід боротьби з небезпечними створіннями.

– Ще одне, – Марков поклав долоню на червону кришталеву поверхню. – Ленго шукає на Тіронії артефакт. Пурпурового кольору камінь овальної форми розміром з дитячу долоню. Є припущення: якщо таки знайде, то його паранормальні можливості зростуть.

– Як саме?

– Я можу лише припускати… Напевне, зросте потенціал його ментального впливу.

– А є якась інформація про те, як саме тій істоті вдавалось керувати всією Галактикою?

– Наскільки мені відомо, у ті часи він практично одноосібно контролював мережу порталів, за допомогою яких міг практично миттєво долати галактичні відстані.

– Чи можливо буде припустити, сір, що розшукуваний артефакт якось пов’язаний із цими порталами?

«А це слушна здогадка, – подумав Марков. – Ця Берта досить кмітлива. Або ж Тесленові аналітики зарядили її відповідною інфою».

– Не виключено, – сказав він уголос.

– Перед самим відльотом, сір, ми отримали повідомлення від Преподобної Сайкс, що на Тіронії знаходиться один з порталів. Можемо припустити, що Ленго шукає не лише камінь.

– Преподобна вказала, де саме знаходиться портал?

– Так, сір, ґ’орміти передали їй точні координати. Він знаходиться під поверхнею планети, в районі мертвого міста Саїд, на півночі

Іржавого поясу.

– Це спрощує пошуки.

– Сір, ми можемо вирушити туди за годину, а ваша команда, генерале, підтягнеться для підкріплення.

Марков зрозумів, що «горобці» вже мають готовий план операції, санкціонований якщо не самим імператором, то його піфійською радницею.

«Ось тобі, старий дурню, і «команда гончаків». Будеш за «горобцями» трофеї збирати…»

– Вирушайте, – кивнув генерал.

Нехай вони шукають Ленго біля порталу, вирішив він. Але той не такий дурний, щоб чекати там на мисливців. Ленго там вже давно немає. А от де він насправді, треба з’ясувати.

Подумки він вже складав сценарій власної операції.

10

Борт лінкора L1 «Айн-Соф», поблизу зірки HD 140283, відомої як Пратара4—8 юла 417 року Ери Відновлення

Супремус «Айн-Софу» першими розбудив Тарасваті і пілотну групу. Змивши з себе протиперевантажний гель, Преподобна завітала на перший пост, де вже порядкував командор. Перед консоллю обертався і ледь пульсував тривимірний апельсин Пратари, на бічних екранах розгортали блакитні віяла незнайомі туманності. Розхристані та підсвічені сяйвом гарячих зірок.

Тут, на узбіччі Гілки Оріона, кілька мільйонів років тому утворилась зоряна колиска. Велетенську хмару холодного міжзоряного газу стиснули і розігріли дві ударні хвилі, породжені вибухами наднових зірок. Гарячий газ втратив однорідність, в його згущеннях спалахнули ядерні вогники, зародились нові світила. Зірка-мандрівниця прибула до цього Розплідника за доби перетворення туманності на юне зоряне гроно. Серед місцевого «молодняка» Матір Зірок виглядала ледь жевріючою галактичною прапрабабцею. Якби на планетах Пратари існувало розвинене життя, воно загинуло б під жорстким випромінюванням, що линуло від молодих сонць.

Тарасваті кілька хвилин насолоджувалась незвичною зоряною панорамою, а відтак поцікавилась, коли планується вивести зі сну рептилоїдів.

Супремус доповів їй, що процес дегібернації вже розпочався, і за якихось чотири години представники Ґ’орми зможуть приступити до виконання своїх обов’язків.

– Рівень випромінювання втричі вищий, ніж ми очікували, – почула Преподобна голос Зорана. – Можуть бути проблеми з позитронікою.

– Хіба в нас немає екранів?

– Екрани в нас є, – погодився командор. – Їх ми змонтуємо на поверхні планети. Але до неї ще треба дістатись. Всю ту армаду, яку планується десантувати на «вісімнадцяту-двісті шістнадцяту», ми нашими екранами не захистимо.

– Тоді треба виготовити додаткові, – Тарасваті уважно подивилась на першого офіцера борту. – Може, проблема не лише в радіації?

– Мене непокоїть інформація ґ’ормітів про те, що біля гнізда ґиргів у системі Довіль-Еп вони натрапили на ворожу засідку, – визнав Зоран.

– І як це пов’язано з випромінюванням?

– Той старий зонд, який постачає нам інформацію про систему Пратари, працює понад три століття. Я не розумію, як він так довго витримує таку скажену радіацію.

– Є дані про його конструкцію? Може, він забезпечений відповідним захистом?

– Я вивчив всі дані про нього. Захист там стандартний. Його екрани не витримали б трьохсот років. Тридцять років, ну півстоліття – так, але ж не триста. Це за межами можливого для технологій доби Відновлення. Супремус зі мною погодився.

– Тобто зонд може знаходитись під чужим контролем. Якщо так, то ворог більше двох століть підтримує його працездатність і може ним маніпулювати. Навіщо?

– Щоб нас заспокоїти, впевнити, що ситуація під контролем. А коли ми підійдемо до Пратари, вони нас атакують. В нас немає таких засобів, як на тому ґ’ормітському зорельоті, що знищив гніздо. У нас немає ані «обнулюючої дуги», ані тунельних анігіляторів. Проти високотехнологічної зброї ми практично беззахисні. Я вважаю, Преподобна, що нам загрожує реальна небезпека. Мій висновок: необхідно здійснити розвідку.

– Це вам вирішувати, адже ви – перший офіцер борту.

– А ви фактично керуєте експедицією.

– Я координую.

– Преподобна, давайте без оцих… – Зоран поморщився. – Першого офіцера борту ви лише ставите перед фактами. Як я можу приймати рішення, коли не знаю ані того, наскільки присутність на борту Шерми захищає лінкор від ворога, ані того, коли до Пратари прибуде зорельот ґ’ормітів із тими слизнями.

– Повірте, командоре, я знаю не більше вашого. Ми лише припустили, що для ворога Шерма має цінність й він не застосує проти нас «обнулюючої дуги» або чогось подібного. Поки що ми живі, але…

– Ще скажіть, що ґ’орміти не інформували вас щодо часу прибуття свого зорельоту.

– Ті, з якими я спілкувалась, щодо цього не інформовані. Ви ж знаєте, що у рептилоїдів дуже специфічне ставлення до інформації. Маршрут зорельоту відомий лише тому з кланів, котрий його пілотує. Ну й, звісно, Керуючій ієрархії Ґ’орми. Я навіть не знаю, якого типу корабель вони сюди доправлять. Зовсім не факт, що це буде той бойовий «знищувач», що випалив гніздо ґиргів.

– Я б, чесно кажучи, дочекався ґ’ормітів.

– Ви все ж таки схиляєтесь до того, що в системі Пратари на нас чекають? Що двісті п’ятдесят років тому ті, хто знайшов давній арсенал, передбачили наш візит.

– Чогось такого, – кивнув командор. – І я не впевнений, що те «щось», яке вже третє століття сидить тут у засідці, інформоване про перебування на лінкорі дівчини Шерми. Радше за все, там зачаївся робот, запрограмований на знищення всіх, хто спробує наблизитись до порталу… – Зоран замовк, дивлячись на інфографіку, виведену на консоль.

– Щось іще?

– Так. Якщо портал під охороною, то логічно було б припустити, що він діючий і до нього пробито шлях.

Тарасваті замислилась. Зоранове припущення на перший погляд здавалось їй не надто переконливим. Втім, піфійка щойно отримала повідомлення з Аврелії, у якому йшлося про знаменитого пілота-анахрона, широковідомого як Відморозок. Ґ’орміти, на прохання сестри Сайкс, вивчили його організм і прийшли до висновку, що мають справу з клоном. Виглядало на те, що хтось знайшов рятувальну капсулу з оригіналом, замінив його на життєздатну копію і спрямував апарат з підмінком до залюднених секторів. Найдивовижнішим було те, що Відморозка спорядили навичками і спогадами справжнього пілота. Ані земні, ані ґ’ормітські клонороби такими вміннями не володіли.

Преподобній спало на думку, що Відморозок і підозріло стійкий зонд у чомусь подібні, що обидві історії натякають на спільне джерело. Тому вона вирішила прийняти Зоранову версію. Її рішення базувалось лише на розумових припущеннях. Втім, якби хтось з рівних їй запитав, що підказує Знаючій її інтуїція, та відповіла б, що інтуїція зберігає мовчання.

Зрештою, у боротьбі з хитрим ворогом завжди треба готуватись до найгіршого, підсумувала Преподобна і запитала:

– Як ми далеко від Пратари?

– Ми вийшли з лімесу у двох тисячних парсека від неї, – над консоллю розгорнувся наповнений різнокольоровими «світлячками» куб тривимірної зоряної карти. – Нам ще йти до «кометного коміра» Пратари щонайменше тиждень. І ще: від можливої засідки нас тепер прикриває здоровенна газово-пилова хмара. Тим, хто чатує біля порталу, буде важко нас помітити. Але вони могли послати замасковані зонди сюди, до гирла лімесу. На їхньому місці я б зробив саме так.

– Зонди-шпигуни… – піфійка замислено дивилась на карту, де мерехтіло зображення пилової хмари.

– Так. Маленькі і непомітні.

– Тоді найперше, що варто зробити – пошукати цих шпигунів, – зауважила Преподобна. – А там подивимось. Я, зі свого боку, спробую довідатись детальніше про ґ’ормітській корабель.

Зоран кивнув. Він увімкнув внутрішній комунікатор і порадився з супремусом, як ефективніше промоніторити простір навколо лінкора.

Супремус запитав про радіус пошуку.

П’ять мільярдів кілометрів, розпорядився Зоран.

Тепер, сказав він собі, все повертається на правильні рейки. Він – командир військового корабля, попереду ворожа засідка. Треба її знайти і знешкодити. Слава Велудуману і решті богів, що все так ясно і зрозуміло. Що все чітко і недвозначно, як інструкція з користування вакуумним душем. Тепер все буде, як у старі добрі часи. Жриці нехай собі радяться і моляться, а у солдатів, як казав його незабутній ротний, свої карусельки.

Локатори «Айн-Софу» година за годиною сканували космос у всіх доступних діапазонах. Хмару, що ховала лінкор від ворожого ока, оточували велетенські пасма темної матерії. Локатори знайшли в них гравітаційні збурення, характерні для проходження астероїдів. А невдовзі були знайдені й винуватці збурень – три холодні брили неправильної форми з незначним альбедо16. Найбільша з них була розміром з хмарочос і рухалась віддаленою орбітою навколо Пратари. Відстань до неї перевищувала два мільярди кілометрів. Дві інші брили, які не належали до почту жодного зі світил, давно залишили свої зоряні колиски і прямували в напрямку темної туманності в Гілці Персея. Між лінкором та найближчою з брил-мандрівниць розкинулись триста мільйонів кілометрів помірно запиленого вакууму.

Супремус погодився з висновками космоаналітиків, що жодний з трьох астероїдів не підходить для розміщення на ньому постійного спостережного поста. Тимчасові сусіди лімесу, вони лише кілька місяців тому занурились у пилову хмару. Зваживши все, командор відмовився від інспекції брил і наказав скласти більш детальну карту гравітаційних аномалій.

Для цього з «Айн-Софу» стартував безпілотний зонд, якого корабельні інженери обладнали ГРЛ-сканером. За дванадцять годин він подолав шість мільйонів кілометрів і зайняв позицію в одній з точок гравітаційної рівноваги поміж Пратарою і молодою безіменною зіркою, котру ще не занесли до сидеральних реєстрів. За шістдесят годин сканування зонд знайшов ще з півсотні дрібних об’єктів. Деякі з них були з вантажівку, але більшість за розміром поступалася кінській голові.

За наступні чотири години супремус і група корабельних аналітиків, незалежно одне від одного, проаналізували дані про це сміття та виділили з нього два об’єкти, що дрейфували в кількох мільйонах кілометрів від гирла лімесу. Розмірами з велику валізу, вони були підозріло повільними та надзвичайно темними.

– Дуже чорні та динамічно-стабільні каменюки, – кивнув Зоран, вислухавши доповідь аналітиків. – Як на мене, колеги, нічого особливого. Галактикою шастають цілі орди чорного й динамічностабільного каменюччя. Не бачу підстав для інспекції.

– Такі підстави є, сір, – не погодилась жінка-аналітик з видовженим блідим обличчям, характерним для корінних альфійок. – Ці об’єкти знаходяться в зоні променевої пульсації лімесу, яка мала б надавати їм значного пришвидшення. Пульсація діє наче вентилятор, що виштовхує повітря з приміщення. Теоретично біля гирла взагалі не повинно бути твердих фракцій, відмінних від іонізованого пилу. А ці, як ви кажете, «каменюки» зависли в зоні пульсації, наче пришпилені. Я можу пояснити таку аномалію лише одним: «каменюки» вміють коректувати свої траєкторії.

– Добре, переконали. Я особисто помацаю ці булижники, – прийняв рішення командор.

– Краще доручити інспекцію безпілотним зондам, – зауважила Тарасваті.

– Всі матимуть роботу, – невизначено буркнув Зоран і махнув рукою: – Рішення прийняте.

Врешті-решт він обрав проміжний варіант інспекції. До підозрілих об’єктів відправили зонд, але й сам Зоран вилетів до пилової хмари на скеґері. Він давно не пілотував й не зміг відмовити собі у рідкісному задоволенні. Вже на п’ятнадцятій хвилині польоту командор перебрав керування на себе й здійснив вихід скеґера на траєкторію, компланарну з гирлом лімесу17.

Зоран активував імплантати доданої реальності; кабіна щезла. Його тіло наче повисло в безмежжі космосу, ногами до темної тіні гирла. Скупчення молодих світил палало десь за його спиною й вище, а попереду, розмита хмарою в жовту пляму, скромно сяяла Пратара. Хоча скеґер рухався відносно хмари зі швидкістю в три десятитисячних світлової, Зоран не відчував руху. Він, наче крихітна порошинка, летів назустріч пиловим вуалям. Їхня велич перетворювала на ніщо людські виміри та масштаби. Тут, у віддаленій галактичній провінції, вершились таїнства колиски світів, поряд з якими механіка Сонячної системи губилася, як зірваний вітром капелюх губиться над безмежжям штормового океану.

А ще десь там, далеко-далеко за темними вуалями, чатували невидимі чорні діри, справжні володарі зоряного Розплідника. Вони чекали на змужніння молодих зірок, як хижаки чекають на підростаючу здобич. Пройде кілька мільйонів років, і чорні діри підповзуть до розігрітих світил і смоктатимуть їхній ядерний жар, як павуки-птахолови висмоктують кров з упійманих папуг та колібрі.

Зоран наче відчував безмежний голод цих невидимих чорних страховиськ, смертоносний поклик їхньої гравітації. В його уяві виникла картина, бачена в навчальних фільмах: примарний, скручений колосальним тяжінням простір, розірвані радіаційними джетами корони блідого світла і сліпучо-білі спалахи над безнадійним мороком.

Командор витріпав з уяви могильне видіння, віддав кермування позитроніці й спробував медитувати. Він сконцентрував погляд на сяйві Матері Зірок. Тому що воно було жовтим, а йому необхідно було зосередитись саме на жовтому.

На ядучо-жовтому й майже безформенному.

На ядучо-жовтому і невпинно рухливому, наче драглі.

На ядучо-жовтому з трьома товстезними променями-відростками, всіяними велетенськими бородавками.

Решта кольорів мала поки що зачекати.

11

Мертве місто Саїд у Гірчичній пустелі, планета Тіронія (3КВ22:4), система зірки Хаябуси (HD10647)7 юла 417 року Ери Відновлення

Спритний десантний модуль пірнув до іржавих руїн купола. Піднімаючи хмари куряви, він облетів подібні до велетенських сот залишки міжрівневих перекриттів і зависнув на висоті людського зросту між двома нагромадженнями уламків.

Першим з модуля вистрибнув Нейд. Він пробіг до найближчої опорної ферми, роззирнувся навколо, умовним сигналом повідомив про відсутність небезпеки. Берта і Цао також залишили апарат і розчинились в навколишньому хаосі. Скафандри-хамелеони робили їх практично невидимими як в оптичному, так і в інфрачервоному діапазонах.

Модуль також увімкнув маскування і візуально злився з руїною. Три привиди швидко побігли на захід від купола, до пасма пласковерхих горбів. Кожний рухався окремим маршрутом, але мети вони досягли одночасно. В одному з горбів виявився отвір, що вищирився іклами зігнутого металу.

Цао заглянув до отвору. Там зависла темрява. Детектори руху і біологічної активності не зафіксували жодної небезпеки.

Тут починалися тунелі, що вели до порталу. За даними навігатора, щоби досягнути печери з його залишками, треба було подолати три кілометри старих виробіток. Найближчі двісті метрів здавались безпечними, але ГРЛ знаходив тріщини у базальтовому склепінні і локальні зміщення скельних мас. Будь-якої миті підземний лабіринт міг перетворитися на пастку.

Цао від’єднав від свого наплічника та активував «павука»-розвідника. На відміну від бойових кіборгів, цей робот був розміром із десертну тарілку. Мініатюрність не заважала йому оперувати двома десятками приладів, здатних не лише моніторити обстановку в тунелі, але й бачити крізь скельну товщу.

«Павук» швидко розправив лапи, підтвердив встановлення двостороннього зв’язку, безшумно побіг тунелем. «Горобці» витримали тридцятисекундну паузу й рушили за розвідником.

Прямий шлях до порталу виявився заваленим. Бійцям Берти довелось заглибитись нижче рівня порталу майже на триста метрів і вузьким технічним лазом діставатися до шахтарської магістралі, що проходила крізь скельний масив і за вісім кілометрів впиралась у печеру. Заповнена сміттям, покрученими рейками та уламками вентиляційних труб, магістраль здавалась дистанцією перешкод, навмисно збудованою для тренувань спецпризначенців.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

1

Еспер – людина з підвищеним рівнем чутливості до тонких рівнів реальності. Від абревіатури ESP (Extrasensory perception) – екстрасенсорна діяльність.

2

Як і великі міжзоряні кораблі, космічні порти та орбітальні станції споряджувались особливо потужними квантовими (позитронними) комп’ютерами, які мали назву «супремусів».

3

Індекс «G» означає клас корабля. У даному випадку «малий науково-дослідний корабель». Про класифікацію кораблів Зоряного Флоту дивіться в Додатку 3 до першого роману трилогії «Фаренго» – «Тінь попередника».

4

Зуйм (діалект ханхан) – селюк, лох.

5

Ґ’їма папая (діалект ханхан) – клонка, що працює в секс-індустрії. Параванхо (діалект ханхан) – крута, центрова персона.

6

Гіпери (діалект ханхан) – урядові нишпорки.

7

Одориметрія – визначення характеристик об’єкта за запахом.

8

Діти Атри – назва клонської секти вогнепоклонників, культові корені якої сягають часів Заратуштри і Сасанідської держави. Детальніше про Дітей Атри – у другому романі трилогії «Фаренго» – «Гніздо».

9

Відозмінене авестійське «ахура» – володар, пануюча істота.

10

Туре Шактірі І – перший імператор з династії Ойзеле. Правив з 360-го до 391 року.

11

Міямото Мусасі (1584—1645) – непереможний воїн епохи Токугава та філософ, якого називали «Кенсеєм» – святим меча.

12

Енцелад – супутник Сатурна, на якому, подібно до великих супутників Юпітера, знайдено підлідний океан.

13

Наталія цитує Едгара Алана По.

14

Сепеки – нащадки генетично модифікованих земних котів, напівдикі мешканці позаземних поселень.

15

Гібернація (англ. hibernation – «зимова сплячка») – стан глибокого анабіозу, викликаного штучним зупиненням обміну речовин та всіх функцій організму людини.