Любов іншого виміру

– Як це, вийшла?! Це що тобі, хатка?! – занервувала Оленчина суть.

– Саме так, тіло це хатка душі, – посміхнулась Маргарита, – поглянь, подруго, твоє тіло летить за нами як багаж. Так краще і для нього, і для твоєї душі. Не переживай, все буде добре!

Олена знову поглянула вниз: далеко-далеко під ними, повільно, всередині променя просувалася маленька синя крапка. «Моє тільце у костюмчику, яке крихітне, беззахисне!» – здогадалась Оленчина душа.

– Маргарито, давай зупинимось, воно ж нас не наздожене!

– Наздожене, ми зачекаємо на нього у кулі. Не бійся, без твого тіла не полетимо!

Та турбота про тіло повністю опанувала Оленчину душу, їй здавалося, що воно наближається до них занадто повільно. Вона дуже хвилювалася, якби з ним чого не трапилося.

– Як довго тягнеться час! А якщо воно зіткнеться з тим клятим супутником? Або ще гірше: ідіоти-військові розстріляють моє бідолашне тільце! – не вгамовувалась душа Олени.

Раптом зовсім поряд почувся чоловічий регіт, потім слова:

– Не бійся, дівчинко! Військові не розстріляють твоє гарненьке тільце, бо, як ти вірно зауважила, вони ідіоти, і далі свого носа нічого не бачать! Привіт, Маргарито! Я весь до ваших послуг!

– Ну ось, добідкалась. Яка небувала честь, нас супроводжує сам Сатана, – пошепки пояснила Маргарита.

– Що ж нам тепер робити? – розгубилася Оленчина душа.

– Та нічого! Нам зовсім нічого боятися, нас захищає і Творець, і Сатана! – зітхнула Маргарита.

Нарешті вони забралися в кулю, що зсередини була прозора і сповнена м’яким світлом. Оленчина душа намагалася знайти джерело світла, та так і не знайшла. Завдяки штучній гравітації у кулі був верх і низ. На білій підлозі погойдувалася величезна пухка перина у формі яблука. Прозорий люк було відчинено, чекали на тіло.

Сатана увірвався у промінь Дияволом, спритно підхопив дівоче тіло на руки і стрімко рвонув угору. Її душа, спостерігаючи за його шаленим рухом, миттєво заспокоїлась і задоволено у собі посміхнулася.

– Олено, це щось! От навіжений! Багато на що здатний… Ще не бачила янголів, стрибаючих у захисний промінь… – тільки і встигла сповістити Маргарита, Бо Сатана вже був у середині кулі.

Він обережно передав тіло Маргариті. Вона зручно уклала Оленчине тіло, укутала його з усіх боків. Душа Олени з цікавістю поглянула на своє тіло. Як дивно!

«Гарне тіло!» – відзначила потайки душа.

– Дякуємо за послугу, Люцифере. Нам час вирушати, – сказала Маргарита ввічливо, але холодно.

Сатана мило посміхнувся.

Оленчина душа скоса поглянула на нього: на Землі, захищаючи її від п’яниці, він виглядав не таким могутнім. Сатана був у чорному, його широкоплеча висока статура випромінювала Космічну велич, риси обличчя вражали шляхетністю і мужністю.

«Бісів красень – видатна постать Всесвіту! Чому він підбурив Іуду продати Ісуса за тридцять срібників? Важко уявити!» – такі думки бентежили Оленчину душу.

Між тим Сатана повернувся до дівочої душі і зачаклував її ніжним, сповненим любові поглядом яскраво-зелених очей.

– Маргарито, нам летіти у різних напрямках, зроби мені ласку, познайом мене з твоєю прекрасною супутницею, і я не затримаю вас, – промовив Люцифер вишуканою французькою.

Маргарита іронічно усміхнулася до Оленчиної душі.

– Мила подруго, маю честь представити тобі Сатану, Першого Лицаря Мороку і Жаху, Диявола, Хитромудрого Змія, Антихриста, Князя Темряви, Володаря Пекла і Землі, Ворога людського, проклятого Богом і людьми! – з піднесенням промовила Маргарита, але відчувалось, що перелік Сатанинських регалій її втомив.

– Дякую, ти дуже чемна, Маргарито. Забула додати, що я ще й Прокажений Всесвіту і таврований Звір, – якось дивно посміхнувся Люцифер і раптом став на коліна перед Оленчиною душею.

– Олена Земна, найкраща з найкращих людей, моя подруга! А втім, Змію, ти маєш очі, тож бачиш, чого варта її чиста душа!

– Бачу, – у захопленні прошепотів Сатана і пронизав пристрасними очима оголену душу Олени наскрізь.

Жар від полум’я Диявольського погляду сповнив її душу приємним теплом. Особистість Олени зніяковіла.

– Не соромся мене! Сяючі спалахи твоєї яскравої душі засліплюють мій розум, приголомшують серце! Володарко моя єдина, ти – мій світлий біль… Я весь до твоїх послуг, – нерівно, як у маячні, проговорив Сатана, встав з колін і через відчинений люк вистрибнув у Всесвіт, що миттєво його поглинув.

Маргарита упала поряд з Оленчиною душею, погойдалася у приємно занурюючій м’якоті яблука-перини.

– Матір Божа! Який жах! Сатана освідчився тобі у коханні… І як!

– У коханні? Ти впевнена? – розгубилася, розхвилювалася душа Олени. – Маргарито, як він пересувається у відкритому Космосі? Там так холодно і немає повітря, а він же виглядає як людина! – в її голосі відчувалася щира турбота за Люцифера.

Маргарита пильно, занепокоєно вдивилася у душу подруги.

– Бачила б ти себе! Якими неземними кольорами виграє твоя душа! Ясно, чому Сатана здурів на якусь мить! А тобі не раджу від нього дуріти, мила подруго! – Маргарита навіть підвищила голос і посуворішала.

Між тим куля ледь здригнулася, люк зачинився, щось начебто писнуло, і в Олени склалося враження, що їх космічний корабель всмоктало велетенське чудовисько.

– Чому мені здається, що ми просуваємося у чиємусь шлунку?

– Тому, що нас всмоктав потужний космічний шлях, летимо!

– А за яким принципом?

– Завершимо розмову про Сатану, поясню, – пообіцяла Маргарита вчительським голосом.

– А ще вчора ти жалкувала, що ми згаяли час на розмову про нього!

Душа Олени розуміла, що Маргарита зичить їй добра, але такий повчальний, суворий тон їй не сподобався: вона не любила відчувати себе дівчинкою для побиття.

– Вчора було вчора, а сьогодні… – і Маргарита знову прискіпливо вдивилася у душу подруги, – гадаєш, я не помітила, що Сатана жбурнув у твою душу сім’я спокуси? Якщо твої найжіночніші клітини суті зіллються з його бісовим сім’ям, у твоїй душі почне зростати зародок грішного кохання від Сатани. І цей зародок, люба, висмокче з тебе і серце, і розум, і душу!… Повір мені, на світі багато жінок з душами, вагітними від любові до Сатани! Бідолашні геть подуріли від туги за ним, а йому до них байдуже, сміється над ними, кидає їх в обійми розпусти!

Душа Олени сумно здихнула.

– Раніше, Маргарито, ти захоплювалася вишиванням, а зараз, здається, захопилася біологією. Про запліднення жіночих душ бісовим сім’ям чую вперше, – роздумливо промовила Оленчина суть.

– А тебе неможливо було примусити вишивати, ти все втікала, щоб днинами гасати по клумбах садку вершки на Дон Жуанові! – пригадала Маргарита.

– Вишивання ненавиджу, – зізналась душа Олени. – Мій нещасний Дон Жуан! Який був красень-кінь, я так любила його! Як він, бідолашний, брикався, іржав, коли його конфісковували революційні кровожери на м’ясо! У мене душа обливалася кров’ю…

– Так, люба, ми з тобою пережили страшні, жорстокі часи, – Маргарита важко зітхнула. – А спільне горе поєднує, дуже поєднує! Але ми відволіклись. Я ще не все сказала тобі про Сатану. По-перше, йому немає рівних у спокусі жінок, а по-друге, він читає думки людини так вільно, як розкриту книгу. Сатана – знавець людської душі і її долі. В певній мірі такі здібності властиві всім Вищим Янголам, і Білим, і Чорним… В тому ж таки Пеклі є такий геній Фобос, хоча про нього краще не треба…

– «Фобос» в перекладі з грецької «страх»?

– Так, його особистість цілком відповідає імені, що він носить. Слава Богу, порядні жінки його не цікавлять, лише повії, і то для побиття. На твоє щастя, тобою він не захопиться!

– Слава Богу! – і душа Олени перехрестилася. – Цей Фобос просто Звір!

– Знову відволіклись, – невдоволено зауважила Маргарита і повела далі, – по-третє, Сатана шалено багатий! Знаєш, що буде, як ти повернешся на Землю? – Маргарита лукаво поглянула на заінтриговану душу подруги.

– Що? – душа дівчини подалася вперед.

– Він з’явиться на твої очі з чорними трояндами, звісно, негідник, весь у чорному, подарує тобі коштовності, закидає грішми!

– Чому ти так у цьому впевнена? А я не прийму від нього ні коштовностей, ні грошей! Я не повія! – горда душа Олени виглядала королевою.

Маргарита щиро розреготалася.

– Та він же Сатана! Зробить це у такий шляхетний спосіб, що ти не зможеш відмовитися. До речі, аби ти була повією, він би тобою не зацікавився.

– Яка ти розумна, Маргарито! Може порадиш, що мені робити?! – аж закричала Оленчина суть.

– Не кричи, аж вуха позакладало! – скривилася та. – Добре тобі без тіла, не відчуваєш ніякого дискомфорту від польоту, а я при тілі, дихати важко, а ти кричиш…

– Пробач, люба. Це перевантаження – наслідок швидкості польоту? А яка наша швидкість?

– Десь близько дванадцяти швидкостей світла, – буденно відповіла Маргарита.

– Що?! Та хіба це можливо?! – в остовпінні скрикнула душа Олени.

– Та що ж це таке? Я ж просила, не кричи, – заблагала Маргарита, – в Раю ніхто не кричить…

– Але ж, подруго, ти приголомшила мене, – прошепотіла, – ніщо не пересувається швидше світла, це ж начебто доведено вченими.

– Начебто доведено! Саме так! Шлях розвитку земної фізики – заперечення попереднього заперечення! – поважно промовила Маргарита, ще й тикнула вказівним пальчиком перед душею подруги. – Тут мудрість! Вуха маєш?

Душа Олени розреготалася безліччю крихітних чарівних дзвіночків.

– Господи, як же я скучила за тобою, аж лише зараз відчула! Якою розумною ти стала, Офеліє-Маргарито! Всі ці роки мого земного існування… – Оленчина душа знову засміялася, але невесело. – Назвати це життям не повертається язик!… Так от, всі ці роки я хворіла на самотність, в певній мірі тому, що мені бракувало спілкування з тобою. Я маю чудову, розумну маму на Землі, але моя подруга Ліда, на жаль, доволі обмежена… Що потрібно людині для щастя?

– Відчувати себе щасливою.

– Яку дурницю я запитала! – душа Олени з повагою поглянула на Маргариту. – Що таке щастя, чи існує справжня любов, як розбагатіти, прославитися, чи бути зрозумілим оточуючим? – це коло питань, по котрому безуспішно бігає посередність впродовж всього існування людства… Схоже, у своєму останньому земному житті я деградувала, а ти, Маргарито, ще більше порозумнішала. Райське життя пішло тобі на користь!… Як же мені захиститися від Сатани? Підкажи!

Маргарита обережно пригорнула душу подруги до грудей.

– Хрест Спасителя захистить тебе. Буде на тобі Його Хрест, і Сатана не зможе підійти до тебе ближче, ніж на три метри. Не знімай Хреста, якби він не благав, – вона лагідно посміхнулася, – ти не деградувала, навпаки… Не знаю чому, але серед дванадцяти ти займаєш особливе місце. І хоч я застерігаю тебе проти Сатани, та зараз мені спало на думку, що, можливо, краще йому уникати захоплення тобою! Що відбувається, подруго?

Вони трішки посміялися.

– Може ти перебільшуєш, Маргарито?

– Ні!

Душа Олени згадала про своє тіло, уважно поглянула на нього. Складалося враження, що воно міцно спить, здоровий рум’янець покрив його щічки. Та чомусь душа подумала про макіяж, що роблять небіжчикам у похоронних бюро, і знову захвилювалася.

– Подруго, ми розважаємося розмовою про Сатану, мабуть, вже годину! За яким принципом ми летимо? Ти обіцяла пояснити.

Маргарита зрозуміла душу Олени.

– З твоїм тілом все гаразд, не переживай. За земним часом ми летимо лише дві, ну, може, три секунди. Тіло живе, а якби і померло, нічого страшного! Янголи-фахівці реанімують його за будь-яких обставин і одягнуть у нього твою вічну душу!

– Я так зрозуміла, що помре моє тіло, чи ні, не має значення! А якщо мій мозок зголодніє від нестачі свіжої крові, зазнає незворотних змін, і я, з’єднавшись у Раю з тілом, перетворюся на дурну рослину? Не захоплює мене така перспектива!

– Та не турбуйся ти, цього ніколи не станеться! Ти забула, куди ми летимо? З’єднавшись з тілом, ти станеш досконалістю. Янголи-фахівці поліпшать твої розумові показники, розкодують у підсвідомості необхідні знання і перепрограмують твоє життя на двісті земних років без хвороб і старіння.

Оленчина душа, вражена до глибини, уважно слухала Маргариту.

– Отримаєш більшу фізичну силу, ще деякі важливі якості і, нарешті, тобі зроблять косметичні корекції. Будеш виглядати неперевершено! – запевнила усміхнена Маргарита.

– Як чудово! Схоже на казку… Та я б хотіла лишитися собою, хотіла би постаріти, щоб виглядати років на двадцять п’ять, тридцять, і не хочу ніяких пластичних операцій!

Примхи дівочої душі не здивували Маргариту.

– Які тобі потрібні пластичні операції? Ти ж красуня! Тобі просто поліпшать колір шкіри, зміцнять волосся, зуби, нігті, подовжать вії, та й все! До тридцяти будеш старіти, а потім – край, як я!

Якусь мить вони мовчали, душа Олени обмірковувала почуте, намагаючись хоч щось розгледіти через прозору кулю, що пірнула в інший вимір існування з такою шаленою швидкістю, що рух зовсім не відчувався і нічого не було видно, крім суцільної темряви. В душі Олени тужно занило.

– Летимо у Рай, а мені здається, що ми падаємо у чорну безодню плачу і скрежету зубів! Чому так? То за яким принципом ми пересуваємося, подруго? Чи зможу я тебе зрозуміти?

– Гадаю, зможеш, бо я не фахівець з фізики, тож поясню в загальних рисах… Структура Всесвіту дуже складна, неоднорідна, вона утворена світами і антисвітами, є безліч рівнобіжних світів, що співіснують в різних вимірах простору і часу. Всі частини Всесвіту постійно взаємодіють, внаслідок цього вивільняється колосальна енергія. У різних частинах Космосу під впливом цієї вивільненої енергії простір стискається, деформується: дві точки, що були безмежно далекими, зближуються і між ними виникають силові лінії, тобто космічні шляхи. Ці шляхи можуть вбирати у себе будь-яку енергію: енергію гравітацій зірок і планет, величезну енергію чорних дірок, електромагнітну енергію пульсарів. Таким чином, товща Вселенського простору пронизана космічними каналами-шляхами. Вихри від обертання небесних тіл змінюють простір, тому космічні шляхи то з’являються, то зникають, то виникають у таких секторах Всесвіту, де раніш їх не було. Саме одним з таких шляхів, інакше кажучи, супер-потужною силовою лінією… – Маргарита призадумалася, – хоча, що то вже за лінія? Важко уявити! Так от, такою лінією ми з тобою зараз і користуємося. Дуже важливо обчислити час, точку початку шляху, його напрям і потужність, щоб ним пересуватися. Наш шлях до Раю обчислив один Вищий Янгол. Зрозуміло?

– Ну, в загальних рисах… Це приголомшує! Нас пересуває потужна енергія шляху, роль кулі пасивна, тому і немає панелі управління, так?

– Бачиш над головою твого тіла маленьку червону пляму?

– Так.

– Це точка прикладання зусиль Янголів, що несуть відповідальність за наше прибуття на Небо.

– Дистанційне управління?

– Так, щось на зразок того. Задача Янголів – вчасно загальмувати нас і вивести на Світ Божий.

– Як же все це неймовірно! Ще позавчора я б і уявити не змогла, що буду летіти в інший вимір буття зі швидкістю, що перевершує швидкість світла в дванадцять разів, та ще й окремо від свого тіла!… Моя подруга Ліда, аби я їй розказала, нізащо б не зрозуміла мене! Вирішила б, що я збожеволіла…

– То й не кажи їй нічого. Не тільки Ліді, багатьом землянам така інформація здалася б неправдоподібною… А знаєш, Сатана Нижчим Янголам у Раю читає лекції з фізики, дуже цікаві! Він – неперевершений лектор, а його глибокі знання вражають… – Маргарита осіклася і невдоволено скривила вуста. – Та що це я його тобі хвалю?

– А й правда! Краще розкажи про Бога, про Ісуса Христа…

– Ісуса Христа неможливо не любити. Той, хто побачив Його хоч раз, полюбив навік так, як все живе любить Сонце! Він – надзвичайна, виняткова за значенням, Особа Всесвіту. Син Творця – Перший Лицар Світла і Любові, – з теплом, у глибокій пошані промовила Маргарита.

– А Творець? – ледь чутно запитала Оленчина душа.

– Творець?… Він турбується про кожну найдрібнішу частку Всесвіту, про кожний атом, чи електрон… Він просто наповнює Всесвіт Собою. Той, що несе Життя, надав людському існуванню сенс – подарував людям безсмертні душі, та вони, прийнявши Його дарунок, «віддячили» Йому ненавистю між народами! Бог є Все і в Усьому! Аби люди усвідомили Це своїми серцями, то не вбивали б один одного, не протистояв би Мусульманський світ Християнському, аби люди…

Раптом кулю з космічними мандрівницями жбурнуло у дивовижний світ Світла, сяючий щастям, добром та чистими помислами.

– Ой! Чому мені так добре?! – зойкнула душа Олени від неперевершеної насолоди і радісно розреготалася.

– Тому, що ми влетіли в Рай!

Глава 11

У Пеклі тривала нарада Чорного Янгольства. Найвище Лицарство Безодні зручно розташувалося за чорним круглим столом. Гертруді, представниці пекельних відьом, місця серед лицарів не знайшлось. Її худе незграбне тіло жовтіло у кріслі з кутка, однак відьма зовсім не бентежилася свого принизливого становища. Напроти, вона почувалася жінкою, бо виглядала хоч і дешевою, але до біса яскравою повією. На ній були рожеві рейтузи з мереживами, тож вона, то сидячи, то напівлежачі, відверто демонструвала Янголам Жаху свої тонкі криві ноги у їх повній красі. Курячи цигарку з маріхуаною, Гертруда пристрасно посміхалася до Сатани. З вульгарно розмальованих очей відьми вбік Сатани вистрибували шалені бісики, руйнуючи межі будь-якої пристойності. Дон Жуан і Альфонс косили на неї хтиві очі і розважалися цинічними, грубими жартами.

Сатана не бачив ні відьму, ні доповідача Хама, що з хамською зухвалістю хвалився останніми досягненнями пекельної інженерної думки по удосконаленню тортур над мучениками. У душі Люцифера панувало світле свято, бо образ Олени повністю сповнив його серце. Замріяно посміхаючись, він не помітив, як на чистому аркуші паперу намалював її портрет.

– Хаме, вибач за хамство, що перебиваю твою хамську доповідь! – раптом вигукнула Гертруда, майже втративши надію привернути до себе увагу Сатани, – Герр Люц, вогника не знайдеться? Моя солодка цигарочка геть загасла…

Відьма зіслизнула з крісла спритною, грайливою гадюкою і завихилясувала стегнами до Сатани, та він зупинив її розкутим поглядом, скорчив пику дебіла, що ніби здурів від її принад і жбурнув їй свою запальничку. Гертруда піймала її, повернулася на своє місце і кинула на Диявола злобивий погляд. Лицарство гиготнуло.

Сатана поглянув на аркуш паперу перед собою і, помітивши, що намалював обличчя Олени, знову поринув у світлі роздуми.

По праву руку від Диявола сидів Фобос, його мозок теж поглинули глибокі думи, він складав карту космічних шляхів і мав винятково відчужений вигляд: на ньому була сорочка з трохи не одірваним комірцем, з кишені стирчав надгризений гамбургер. Напружено розмірковуючи, він швидко писав чорним кігтем у блокноті, нервово дригаючи лівою ногою у драній шкарпетці, права була босоніж.

Зліва від Люцифера сидів красень Євген, що вірив в удосконалення людства методами генної інженерії. Він привів на нараду з метою демонстрації штучно створену ним напівсобаку-напівлюдину Шарика. Істота, гучно чавкаючи, з насолодою поглинала оселедець за оселедцем, зростаючи на очах.

– Отвечаю за базар, это прикол! Короче, лох попадает в вонючую слизь и его засасывает, типа, медленно так, но на верняк! – доповідав Хам з хамською розкутістю про свій новий тортурний винахід. – Прикинь, Герр Люц, грязь жирно шипит, булькает и втягивает лоха, типа, болото! У него начинаются такие ломки, выкручивает ноги, руки, грязь нагревается до кипятка, а он как бы тащится со страшной силой, короче, оттягивается конкретно так, по полной программе! Ну как, прикололся, Герр Люц?!

Та Сатана не відреагував, бо не чув Хама, його душа була далеко. Фобос підвів голову, його очі сконцентрували на Хамові розумний напружений погляд.

– Э, Фобос, толкни пахана под ребро, не ведется! – крикнув Хам.

Однак Фобос не почув його, схилив голову над блокнотом і енергійно зачиркав кігтем.

– Ах вы суки гениальные, вашу мать! – вибухнув Хам. – На хрен мне это надо выделываться тут, трепаться тут перед вами, а вы … – і Хам розматікався у лише йому притаманний хамський засіб.

Сатана прокинувся від мрій про Олену і помітив Хама.

– Ты на кого погнал, мразь? На пахана погнал?! – раптом гаркнув Шарик і жбурнув у Хама недоїденим оселедцем.

Той кинувся до Шарика.

– Стоять! – проревів Сатана. – Здається, твоя собака вже продемонструвала свої виключні здібності, виведи її із залу засідання геть та одягни на неї намордник, чого доброго, ще покусає солдатів Смерті! – вкрай невдоволено звелів Сатана Євгену.

– Але ж, Люцифере… – спробував заперечити Євген.

– Ти не Творець! Коли буде покладено край твоїм експериментальним вибрикам? Ну, люди намагаються створити гібрид комара з людиною, так на те вони і люди, щоб робити помилки! Ти не людина, ти просто до біса вперта істота, Євгене!

– Впертість – риса, що поєднує Чорних Янголів у єдину спільноту, – зауважив Євген, встаючи.

Він поплескав Шарика по голові, одягнув на нього намордник і на цепу вивів його із залу засідань геть. Сатана повернув голову до Хама:

– Роздуми Вселенського масштабу відволікли мене від твоєї доповіді, Хаме. Чи не міг би ти швиденько прокрутити про свої досягнення ще раз?

Хам відповів виразним, вкрай непристойним жестом руки, на що Сатана зреагував миттєво: підлетів до Хама і стрімким потужним ударом кулака у голову збив його з ніг. Розминаючи руку, Люцифер обвів Чорне Лицарство розчарованим поглядом.

– Втомився я, джентльмени! До біса втомився! Кожного разу одне і теж! Дійсно правий Євген, впертість – наша загальна риса! – підсумував Люцифер і жваво запитав: – Хто наступний?

Підвівся Ричард Кривавий і грізним, важким поглядом закривавлених очей « вдавив» товариство у крісла.

– Леді і джентльмени! Вчора я пролітав узбережжям Кривавого моря і вразився: море обміліло! Його берегами тиняються чисельні табуни трьохголових драконів і жадібно сьорбають грішну кров. З безодні Чорної журби повилазили хитромудрі змії, пихаті жаби і теж давай ласувати людською кров’ю. Це вам не жарт, джентльмени, це серйозна загроза пекельному біоценозу, тому пропоную ближчим часом влаштувати грандіозне шоу-полювання на потвор. Полювання ми могли б завершити пікніком у Чорних скелях, м’ясо драконів не гірше свинини.

– Слушно, слушно! – підтримали пропозицію Кривавого лицарі.

– Що ж, поєднаємо приємне з корисним, джентльмени! Ричарде, на завтра організуй все і всіх на полювання! – розпорядився Сатана.

Кривавий ствердно кивнув, сів. Підвівся Сатана і пішов по колу вздовж столу, пильно вдивляючись в очі Чорного Лицарства.

– Джентльмени, ні для кого не секрет, що ми переживаємо важкі, скрутні часи. Пекло і те, що в ньому останнім часом з’явилося, заганяє нас у кут безвиході: або ми наведемо у Пеклі сувору демократію, або воно зжере нас разом з грішниками! У нас немає часу на роздуми – ми повинні діяти рішуче і негайно, джентльмени. На кожний терор ми будемо відповідати ще більшим терором, на те воно і Пекло, щоб земля горіла під ногами!

Сатана скоса кинув швидкий погляд на Хама, що, змокаючи вказівний палець у кров під своїм носом, писав на сяючій чистотою поверхні столу брутальності.

– Брудна тварино, я таки вижену тебе з лав Чорного Янгольства! Був Вищим, станеш нижчим, осточортіло мені твоє хамство! – люто загорлав Сатана, схопив Хама за комір і стусанами випхав його за двері залу.

Повернувшись до гурту обличчям, Сатана зустрів погляд голодних звірячих очей графа Дракули, ледь не збожеволівшого від писанини Хамською кров’ю.

– Вам не добре, граф? – люб’язно поцікавився Сатана. – Я звільняю Вас від неприємної необхідності обговорювати пекельні проблеми. Здоров’я перед усім, вірно, джентльмени? Ідіть, прийміть необхідні Вам ліки!

Дракула неспішно встав, велично вийшов з-за столу, граціозно розмахнув мантію чорного плаща і, перетворившись на страшного величезного кажана, полетів по сліду свіжої Хамської крові.

– Нещасний Хам! Насмокчеться Дракула його крові досхочу! – зауважив Родріго Вертлявий, різко здригнувшись.

– Родріго, Хам не може бути нещасним, за виключенням випадку, коли його хамський плювок вітер відносить не в обличчя супротивника, а в його ж таки хамські очі! А щодо хамської крові, то її у світі достатньо, вистачить напитися тисячам дракул, – заспокоїв Вертлявого Люцифер і підійшов до вікна з видом на Криваве море.

Починався шторм. Гребні могутніх червоно-чорних хвиль огидно пінилися і стогнали мільйонами грішних голосів. У сірому похмурому небі пустували шалені пекельні вихри: чорні хмари то стискало у точку, то закручувало у спіраль, то розкидало диявольським феєрверком. Низько над морем ліниво погойдувалися важкі птеродактилі, товсті кажани та велетні-орли. Раптом три однаково потворні голови монстра виринули з людської крові, одна з них проковтнула кажана.