Три мушкетери

– Але, ваша світлосте, я нічого про це не знаю. Я ніколи не бачив цієї дами.

– Коли ви заходили по вашу дружину до Лувру, ви разом з нею відразу ж поверталися додому?

– Дуже рідко. В неї були справи з якимись торговцями полотном, і я проводжав її.

– І скільки їх було, цих торговців полотном?

– Двоє, ваша світлосте.

– Де вони живуть?

– Один на вулиці Вожирар, другий на вулиці Лагарп.

– Ви разом з нею заходили до цих торговців?

– Жодного разу. Я завжди чекав її біля входу.

– А як вона пояснювала своє бажання заходити самій?

– Ніяк не пояснювала. Казала, щоб я зачекав, – я й чекав.

– Так, ревнивцем вас назвати важко, мій любий пане Бонасьє! – зауважив кардинал.

«Він називає мене «мій любий пан Бонасьє», – подумав галантерейник. – Хай йому біс, але мої справи, здається, йдуть на краще!»

– Могли б ви впізнати двері, куди вона входила?

– Так.

– Ви запам’ятали номери будинків?

– Так.

– Назвіть їх.

– Номер двадцять п’ять на вулиці Вожирар і номер сімдесят п’ять на вулиці Лагарп.

– Чудово, – сказав кардинал, і, взявши зі столу срібний дзвіночок, він подзвонив.

Увійшов офіцер, якого кардинал випровадив на початку своєї розмови з Бонасьє.

– Сходіть по Рошфора, – пошепки наказав Рішельє, – хай він негайно прийде, якщо тільки повернувся.

– Граф тут, – сказав офіцер. – І настійно просить ваше преосвященство його прийняти.

«Ваше преосвященство! – ледве чутно повторив Бонасьє, який знав, що так звичайно називали пана кардинала. – Ваше преосвященство!»

– Хай він зайде! – вигукнув кардинал. – Хай зайде!

Офіцер швидко вибіг з кімнати, як це робили всі слуги кардинала, що завжди слухняно виконували його накази.

«Ваше преосвященство!» – шепотів Бонасьє, дурнувато лупаючи очима, сповненими жаху.

Не минуло й п’яти секунд, як пішов офіцер, а двері відчинилися знову, і з’явився новий відвідувач.

– Це він! – вигукнув Бонасьє.

– Хто – він? – спитав кардинал.

– Той, хто викрав мою дружину!

Кардинал подзвонив удруге. З’явився той самий офіцер.

– Відведіть цього чоловіка і здайте солдатам, які його привезли. Хай він почекає, поки я знову його викличу.

– Ні, ваша світлосте, ні, це не він! – розпачливо вигукнув Бонасьє. – Я помилився! її викрав інший, зовсім не схожий на цього! Цей добродій – чесна людина!

– Заберіть цього ідіота! – гримнув кардинал.

Офіцер узяв Бонасьє під руку й вивів до передпокою, де на нього чекали вартові.

Відвідувач провів Бонасьє нетерплячим поглядом і, тільки-но двері зачинилися за ним, швидко підійшов до Рішельє.

– Вони бачились, – мовив він.

– Хто? – спитав кардинал.

– Вона і він.

– Королева і герцог? – вигукнув Рішельє.

– Так.

– Де?

– У Луврі.

– Ви в цьому певні?

– Цілком.

– Хто вам сказав?

– Пані де Ланнуа, котра, як ви знаєте, безмежно віддана вашому преосвященству.

– Чому вона не повідомила про це раніше?

– Чи то випадково, чи то запідозривши щось, але королева залишила пані де Сюржі ночувати в себе в спальні і потім цілий день не відпускала її.

– Ну що ж… Нас переграли. Спробуємо взяти реванш.

– Не турбуйтеся, ваша світлосте. Я докладу всіх зусиль.

– Як усе це сталося?

– О пів на першу ночі королева сиділа зі своїми придворними дамами…

– Де саме?

– У своїй спальні…

– Далі.

– …тут зайшла покоївка і передала їй хусточку від кастелянші…

– Потім?

– Побачивши хусточку, королева дуже розхвилювалась і, незважаючи на те, що була нарум’янена, помітно зблідла…

– Далі! Далі!

– Вона підвелася і тремтячим голосом сказала своїм придворним дамам: «Почекайте мене десять хвилин, я невдовзі повернуся». І квапливо вийшла до своєї опочивальні.

– Чому пані де Ланнуа відразу ж не повідомила вас про це?

– Тоді ще нічого не можна було стверджувати напевне. До того ж королева наказала: «Почекайте мене». І вона не посміла ослухатись.

– І як довго королева була відсутня?

– Три чверті години.

– Хто з придворних дам її супроводив?

– Тільки донья Естефанія.

– Потім королева повернулась?

– Так, але тільки для того, щоб узяти скриньку з рожевого дерева, прикрашену її вензелем, і знову вийшла.

– А коли вона повернулася, скринька була при ній?

– Ні.

– Чи відомо пані де Ланнуа, що було в цій скриньці?

– Так. Діамантові підвіски, подаровані королеві його величністю.

– І вона повернулася вже без скриньки?

– Так.

– Пані де Ланнуа гадає, що королева віддала підвіски Бекінгему?

– Вона в цьому впевнена.

– І на чому ґрунтується її впевненість?

– Удень пані де Ланнуа, як камер-фрейліна королеви, шукала скриньку і, вдавши, що стурбована її зникненням, зрештою спитала королеву, чи не знає вона, куди поділася скринька.

– А що королева?..

– Королева дуже зніяковіла і сказала, що напередодні вона зламала одну з підвісок, тож мусила віддати її своєму ювелірові, щоб той полагодив.

– Треба зайти до королівського ювеліра і переконатися, чи так це насправді.

– Я вже був там.

– І що сказав ювелір?

– Ювелір ні сном ні духом не знає ні про які підвіски.

– Чудово, Рошфоре! Отже, не все ще втрачено і, можливо… можливо, на нас чекає перемога.

– Я певний, що геній вашого преосвященства…

– …зможе виправити усі дурниці, які накоїв його шпигун, чи не так?

– Саме це я й хотів сказати, якби ваше преосвященство дозволили мені закінчити мою думку.

– Ви вже знаєте, де переховувалися герцогиня де Шеврез та герцог Бекінгем?

– Ні, ваша світлосте. Мої сищики не змогли нічого рознюхати.

– А я знаю.

– Ви, ваша світлосте?

– Так. У всякому разі, догадуюсь. Один з них весь час перебував у будинку номер двадцять п’ять на вулиці Вожирар, другий, або друга, в будинку під номером сімдесят п’ять на вулиці Лагарп.

– Чи бажає ваше преосвященство, щоб я наказав арештувати їх обох?

– Гадаю, що вже пізно. Вони, скоріше за все, встигли звідти втекти.

– І все-таки, не зайве було б перевірити…

– Візьміть із собою десяток моїх гвардійців і обшукайте обидва будинки.

– Слухаюся, ваше преосвященство.

І Рошфор вибіг з кабінету.

Залишившись один, кардинал на якусь мить поринув у роздуми, потім подзвонив утретє.

На порозі з’явився той самий офіцер.

– Приведіть арештованого! – наказав кардинал.

Пана Бонасьє знову ввели до кабінету. Офіцер за знаком кардинала вийшов.

– Ви обдурили мене, – суворо мовив кардинал.

– Я? – вигукнув Бонасьє. – Щоб я обдурив ваше високопреосвященство!..

– Ваша дружина, йдучи на вулицю Вожирар і на вулицю Лагарп, заходила зовсім не до торговців полотном.

– А до кого ж вона заходила, Боже правий?

– Вона зустрічалася з герцогинею де Шеврез і герцогом Бекінгемом.

– Так… – підтвердив Бонасьє, намагаючись щось пригадати, – ну звичайно ж! Ваше високопреосвященство має цілковиту слушність. Я неодноразово висловлював свій подив з приводу того, що торговці полотном мешкають у таких будинках – у будинках без вивісок. І щоразу на моє зауваження дружина чомусь починала сміятись. О, ваша світлосте, – продовжував Бонасьє, падаючи до ніг його високопреосвященства, – ви й справді кардинал, великий кардинал, геній, перед яким усі схиляються!

Хоч якою мізерною була перемога над таким пішаком, як Бонасьє, проте кардинал якусь мить втішався нею. І саме цієї миті йому спала на думку непогана ідея. Його вуста скривилися в посмішку, і він простягнув галантерейникові руку.

– Підведіться, мій друже, – сказав він. – Ви порядна людина.

– Кардинал торкнувся моєї руки, я торкнувся руки великої людини! – вигукнув Бонасьє. – Великий кардинал назвав мене своїм другом!..

– Так, мій друже, так! – мовив кардинал батьківським тоном, до якого він іноді вдавався і який міг обдурити лише тих, хто погано його знав. – З вами вчинили несправедливо, ну що ж, ви заслуговуєте на компенсацію. Ось, візьміть цей гаманець, у ньому сто пістолів, і пробачте мені.

– Пробачити вам, ваша світлосте?! – вигукнув Бонасьє, не наважуючись узяти гаманець, мабуть, боячись, що це лише жарт. – Ви владні арештувати мене, катувати мене, повісити, ви наш володар, і я не посмів би навіть пискнути! Пробачити вам, ваша світлосте! Це неймовірно!

– О, любий пане Бонасьє, ви надзвичайно великодушні! Я це бачу і вдячний вам. Отож ви візьмете цей гаманець і підете звідси, гадаю, не надто засмученим.

– Я не тямлю себе з радощів, ваша світлосте.

– Тоді прощавайте. Чи, точніше, до побачення, бо, я сподіваюся, ми ще побачимось.

– Коли буде завгодно вашій світлості! Я весь до послуг вашого преосвященства.

– Ми будемо часто бачитися, запевняю вас. Мені дуже сподобалося з вами розмовляти.

– О, ваше преосвященство!..

– До побачення, пане Бонасьє, до побачення!

І кардинал зробив знак рукою, у відповідь на який Бонасьє вклонився майже до землі. Потім, увесь час задкуючи, він вийшов з кімнати до передпокою. І тут кардинал почув, як галантерейник від надміру почуттів, які його охопили, щосили закричав: «Хай живе його світлість! Хай живе його преосвященство! Хай живе великий кардинал!»

Кардинал, посміхаючись, слухав ці захоплені виливи почуттів пана Бонасьє. І коли вже вигуки Бонасьє стихли десь вдалині, він вдоволено потер руки:

– Чудово, ось та людина, яка віднині зобов’язана мені своїм життям.

Після цього він підійшов до столу, на якому, як ми вже казали, була розгорнута карта Ла-Рошелі, і почав ретельно її вивчати, креслячи олівцем лінію славнозвісної дамби, яка через півтора року закрила вхід до гавані обложеного міста.

Він з головою поринув у свої стратегічні плани, як раптом двері знову відчинилися і ввійшов Рошфор.

– Ну, що скажете? – спитав кардинал. Жвавість і поспішність, з якими він випростався, свідчили про велику його зацікавленість у результатах завдання, що його він доручив графові.

– Я все з’ясував, – відповів граф. – Молода жінка років двадцяти шести – двадцяти восьми і чоловік тридцяти п’яти – сорока років справді мешкали в будинках, на які вказали ви, ваше преосвященство. Чоловік пробув там чотири дні, жінка – п’ять. Жінка виїхала сьогодні вночі, а чоловік – вранці.

– Це вони! – вигукнув кардинал і кинув швидкий погляд на стінний годинник. – Але пускатися за ними в погоню тепер надто пізно – герцогиня вже в Турі, а герцог Бекінгем у Булоні. Ми знайдемо їх у Лондоні.

– Які будуть розпорядження вашого преосвященства?

– Жодного слова про те, що сталося за ці останні дні. Хай королева ні про що не здогадується, навіть не підозрює, що ми знаємо про її таємницю. Нехай гадає, що ми переймаємось розкриттям якоїсь змови… Пришліть до мене канцлера Сег’є.

– А що з тим чоловіком?

– З яким чоловіком? – спитав кардинал.

– З Бонасьє?

– Я добився від нього всього, чого можна було добитись. Він шпигуватиме за власною дружиною.

Граф Рошфор уклонився, недвозначно даючи зрозуміти, що він цілком визнає недосяжну зверхність свого володаря, і вийшов.

Залишившись сам, кардинал знову сів у крісло. Написавши листа і запечатавши його своєю особистою печаткою, він взяв у руки дзвінок. З-за дверей миттю з’явився черговий офіцер.

– Покличте до мене Вітре, – звелів кардинал, – і скажіть йому, щоб він готувався негайно вирушити в дорогу.

За якусь мить той, кого він викликав, стояв перед кардиналом: на Вітре були високі ботфорти зі шпорами, що їх взувають, як правило, для далекої дороги.

– Вітре, – сказав Рішельє, – ви цієї ж хвилини маєте вирушити до Лондона. В дорозі ніде не зупиняйтесь ні на мить. Цього листа ви передасте міледі. Ось чек на двісті пістолів. Зайдіть до мого скарбника, і він виплатить вам цю суму. Якщо повернетеся через шість днів і бездоганно виконаєте моє доручення, дістанете в нагороду ще стільки ж.

Гонець, не мовивши й слова, вклонився і, взявши листа та чек на двісті пістолів, вийшов.

У листі зазначалося:

«Міледі! Будьте на першому ж балу, де з’явиться герцог Бекінгем. Його камзол прикрашатимуть дванадцять діамантових підвісок. Підійдіть до нього й відріжте дві з них.

Як тільки підвіски будуть у ваших руках, негайно повідомте мені».

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Сноски

1

Людовік XIII (1601–1643) – син Генріха VI і Марії Медичі, французький король з 1610 року.

2

Анна Австрійська (1601–1666) – французька королева, дружина Людовіка XIII з 1615 року.

3

Рішельє (1585–1642) – Арман Жан дю Плессі, кардинал; будучи з 1624 року першим міністром Людовіка XIII, фактично правив Францією.

4

Мазаріні Джуліо (1602–1661) – кардинал, наступник Рішельє на посту першого міністра Франції.

5

Анкетіль (1723–1806) – абат, автор багатотомної історії Франції.

6

Полен Паріс (1800–1881) – французький учений, що вів дослідження в галузі середньовічної літератури Франції.

7

«Роман про троянду» – знаменита середньовічна поема (XIII ст.). Першу її частину написав Гійом де Лорісс, а другу – Жан Шопінель (Клопінель), виходець із Менга.

8

Гугеноти – прибічники кальвіністської (протестантської) релігії у Франції.

9

Ла-Рошель – місто на березі Атлантичного океану, оплот гугенотів.

10

Гасконь – область на півдні Франції.

11

Беарн – область на півдні Франції.

12

Генріх IV (1553–1610) – король Франції з 1589 по 1610 рік, народився в Беарні.

13

Отець Жозеф (1577–1638) – Жозеф дю Трамбле. Відомий як «отець Жозеф», або «сірий кардинал». Був довіреною особою кардинала Рішельє і, дарма що не посідав ніякої офіційної посади, мав великий вплив і владу.

14

«Вірний і сильний» (лат.).

15

Бассомп’єр Франсуа (1579–1646) – маршал Франції і дипломат.

16

Багатьом не рівне (лат.).

17

Бекінгем Джордж Вілльєрс, лорд (1592–1628) – англійський політичний діяч, фаворит королів Якова I та Карла I.

18

Нарцис – персонаж давньогрецьких міфів, який закохався у власне відображення у воді й, не маючи змоги відвести від нього очей, кинувся у воду й загинув. Цим ім’ям називають самовпевнену і самозакохану людину.

19

Помпей Гней (106–48 рр. до н. е.) – римський політичний діяч і полководець. Був розгромлений Цезарем під час битви поблизу міста Фарсала у Фессалії і втік до Єгипту, де його вбили прибічники єгипетського царя.

20

Франциск I (1494–1547) – король Франції з 1515 по 1547 рік. У 1525 році в битві біля міста Павія (Італія) був захоплений іспанцями у полон, після чого написав у листі знамениту фразу: «Все втрачено, крім честі».

21

Карл Великий (742–814) – франкський король з 768 року, численними завоюваннями створив імперію, яку очолив у 800 році.

22

Августин Аврелій (354–430) – один з найважливіших отців Церкви, родоначальник християнської філософії історії, свої погляди виклав у творах «Про град Божий», «Сповідь» та ін.

23

Йдеться про сутичку, що сталася в 1620 році між армією французького короля й прибічниками бунтівних феодалів, які засіли в Анжері. З політичною метою успіх королівських військ було подано як блискучу перемогу.

24

Боніфацій – «той, хто робить добро» (лат.).

25

Ахілл, або Ахіллес, Аякс – у давньогрецькій міфології герої Троянської війни, надзвичайно сильні і сміливі.

26

Йосиф – біблійний персонаж, покірний і сумирний юнак.

27

Саул – цар іудеїв (ХІ ст. до н. е.), за біблійною легендою, попросив чарівницю викликати тінь пророка Самуїла, щоб довідатися про своє майбутнє.

28

Йдеться про скульптурне зображення епізоду з Євангелія: «Христос і Самаритянка біля колодязя».

29

Аріадна – за давньогрецьким міфом, допомогла афінському герою Тезею вибратися з лабіринту, де лютував Мінотавр – напівлюдина-напівбик.