30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року

За цих обставин (вагання та непевність змовників, відсутність у їхніх лавах чіткого лідера, вичікувальна позиція більшої частини республіканських керівників, організаційна слабкість демократичних сил в регіонах, пасивність основної частини населення) вирішальну роль відігравали вміння рішуче діяти, концентрувати сили на вузлових напрямах, грати на слабких сторонах супротивника. Саме ці принципи і поклав в основу своїх дій Б. Єльцин.

20 серпня у другій половині дня у Генеральному штабі обговорювалося питання про штурм Білого дому. Після проведеної напередодні рекогносцировки генерали – заступник командувача ВДВ О. Лебедь, командир «Альфи» В. Карпухін, заступник командувача Московським військовим округом А. Головньов доповіли, що з воєнної точки зору оволодіти цим об’єктом нескладно, однак будь-які силові дії на підступах призведуть до масштабного кровопролиття. Не зважаючи на це, О. Лебедю було віддано наказ готувати комплекс заходів, направлених на блокування приміщення Верховної Ради Росії. Загальний план штурму Білого дому отримав назву Операція «Гром». Початок штурму було призначено на 3 години ночі 21 серпня[59]. Вночі стало відомо, що «Альфа» від участі у операції відмовляється, Дзержинська і Тульська дивізії не прибули на місце дислокації, а бригада спецназу «Теплий Стан» «взагалі кудись зникла»[60].

О. Лебедь. Поштова марка ПМР

Свою роль у такому розвиткові подій відіграв своєрідний «армійський синдром», суть якого полягала у небажанні армії та її керівництва після кривавих подій у Тбілісі, Баку та Вільнюсі, брати участь у силових діях проти мирного населення. Під тиском обставин і присяги військовослужбовці погодилися виконувати роль своєрідного важеля психологічного тиску у серпневих подіях, проте реально застосовувати зброю і проливати кров не мали бажання. Після того як в ніч з 20 на 21 серпня у тунелі на перетині Садового кільця і Калінінського проспекту під час спроби збудженого натовпу зупинити колону бойових машин загинуло троє молодих людей (Д. Комар, В. Усов, І. Кричевський), колегія Міністерства оборони СРСР прийняла рішення про виведення військ з Москви, скасування підвищеної бойової готовності, рекомендувала міністру оборони терміново вийти зі складу ДКНС. Фактично це означало остаточний провал заколоту.

21 серпня до Форосу майже одночасно прибули дві делегації – ДКНС (Д. Язов, В. Крючков, О. Бакланов, А. Лук’янов та ін). і російського керівництва на чолі з О. Руцьким та І. Силаєвим. М. Горбачов відмовився зустрічатися з путчистами, яких невдовзі було заарештовано, і повернувся до Москви.

Серпневі події 1991 р. викликали серйознi змiни у державному i суспiльному життi країни, надзвичайно посиливши центробiжнi тенденцiї в СРСР. Точний і лаконічний діагноз суті і наслідків путчу поставив народний депутат СРСР Г. Бурбуліс: «Після ГКЧП ми втратили будь-які шанси договірного процесу. ГКЧП – політичний «Чорнобиль» радянської тоталітарної системи»[61]. У цьому контексті закономірно, що до кінця жовтня 1991 р. офіційно проголосили про свою незалежність ще 9 радянських республік. Цей процес став не лише одним з переконливих свідчень фактичного краху перебудови в СРСР, а й важливим фактором наступної остаточної дезінтеграції Радянського Союзу.

Окремої уваги та аналізу заслуговують серпневі події 1991 р. в Україні.

Картину початкового етапу протистояння в умовах путчу дають спогади Л. Кравчука, В. Варенникова та Б. Шарикова[62]:

Г. Бурбуліс: ГКЧП – політичний «Чорнобиль» радянської тоталітарної системи».

19 серпня о шостій годині ранку Л. Кравчуку зателефонував С. Гуренко:

– А знаєш, що в Москвi переворот?… У Києві знаходиться представник ГКЧП, генерал В. Варенников, i вiн хоче з нами зустрiться.

Далі у розмові з Л. Кравчуком С. Гуренко спробував одразу продемонструвати новий розклад сил і запропонував зустрітися з В. Варенниковим у приміщенні ЦК КПУ. Як досвідчений політик, Леонід Макарович одразу все зрозумів, і вирішив уже на цьому етапі зайняти певну позицію: «Станiслав Iванович, справа в тому, що держава уособлюється Верховною Радою, а я голова Верховної Ради. Якщо В. Варенников хоче зустрiтися, то зустрiнемся в моєму кабiнетi у Верховнiй Радi».

Коли Л. Кравчук був уже в дорозі йому зателефонував Б. Єльцин: «Леонид Макарович, вот я все время звоню к Горбачову – меня не соединяют. Может вы позвоните, может вас соединят? Вы ж на Украине, Крым в общем». Прибувши до Верховної Ради Леонід Макарович спробував дозвонитися у Форос. І отримав відповідь делiкатним жiночим голосом: «Михайла Сергiйовича немає, вiн просив його не турбувати». Тоді Л. Кравчук зв’язався з Б. Єльциним: «Борис Миколайович, така ситуація, і мене, не з’єднують», на що Борис Миколайович відповів: «Ну, все ясно».

Невдовзі до кабінета Голови Верховної Ради зайшли В. Варенников, представники воєнного керівництва – командуючий Київським вiйськовим округом В. Чечеватов, заступник командувача Київського військового округу генерал-лейтенант Б. Шариков, та партійного – перший секретар ЦК КПУ С. Гуренко i перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР К. Масик.

– Ви знаете, що відбулося у Москві? – одразу пішов у атаку В. Вареннiков.

– Загалом знаю, але це тiльки, – відповів Л. Кравчук, – я знаю по радiо.

– Ну все ж ясно… Влада перейшла до ДКНС, який врятує країну. Рекомендую вам подумати і зайняти правильну позицію. Змінити свій особистий курс і курс Верховної Ради[63].

Друга теза генерала полягала в тому, що він як головнокомандуючий сухопутними військами приїхав в Україну з метою перевірити підвищену бойову готовність військ, які тут дислоковані, і що за наказом міністра оборони цим військам дані певні повноваження і з врахуванням ситуації вони діятимуть незалежно від позиції чинного керівництва України. Якщо військові побачать, що потрібно буде ввести надзвичайний стан на якійсь території або запровадити десь комендантську годину, то вони будуть діяти за наказом міністра, з відома комітету по надзвичайному стану[64].

На безапеляційний тон генерала спікер українського парламенту відповів:

– Справа в тому, що менi неясно, я не можу так без документiв. От коли прийде з Москви документ з червоною печаткою – менi адресований, тодi, я можу його вiдкрити, прочитати, ким вiн пiдписаний буде, це також має значення, i тiльки пiсля цього я, як Голова Верховної Ради, можу виходить на Верховну Раду, маючи конкретний документ. «Радiо – це одне, Ваша розмова це також не є документом для мене, тим більше».

Після цих слів вже Л. Кравчук пішов у атаку:

– У вас повноваження якiсь є? Де мандат, підписаний керівником ГКЧП про ваші повноваження?»

Ця фраза була для В. Варенникова дуже незручною, тому що дійсно документа у нього не було нiякого.

– Мандату немає, тому ми вас… послухаємо уважно, – продовжив Л. Кравчук.

В. Варенников почав переконувати Леоніда Макаровича в тому, що необхідно терміново уводити надзвичайний стан. («Загрозлива тональність розмови, директивність, статутність свідчили про певні наміри», – акцентував Л. Кравчук, розповідаючи у сесійній залі парламенту 24 серпня 1991 р. про цю ситуацію та поведінку генерала)[65].

У відповідь на вимоги В. Варенникова спікер українського парламенту звернув увагу присутніх на прийнятий у 1990 р. Верховною Радою Радянського Союзу Закон «Про правовий режим надзвичайного стану», який чітко регламентував, за яких умов уводиться надзвичайний стан, ким вводиться i як вводиться. Далі Леонід Макарович зауважив:

– За нашими законами, якi ми вже також поприймали, у нас надзвичайний стан може ввести тiльки Верховна Рада. Я, як Голова, не можу, бiльше нiхто не може ввести надзвичайний стан, це по‐перше, а по‐друге, якi пiдстави нам вводити надзвичайний стан? Що у нас вiдбувається в Українi: мітингів немає, танки не їздять по Києву, по iнших мiстах, ну, в Москвi, Ви кажете, що там, – так це ж в Москвi, а ми живемо в Києвi». (До речі, своєчасна поява у руках Голови Верховної Ради Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», яку він використав у якості сильного аргумента, викликала в подальшому дискусії серед істориків: чи знав Л. Кравчук заздалегідь про підготовку путчу? З одного боку, стверджується, що якщо ще 18 серпня 1991 р. секретарі деяких обкомів КПУ отримали вказівки щодо запровадження надзвичайного стану в республіці та, відповідно, мали певну інформацію про плани ДКНС, то навряд чи член Політбюро ЦК КПУ, голова Верховної Ради УРСР міг перебувати у стані повного невідання[66]. З іншого боку, учасник тієї резонансної зустрічі Б. Шаріков у своїх спогадах зазначає: «У мене склалося враження, що, наприклад, Леонід Кравчук не мав достовірної інформації про підготовку в Москві. Але якимись відомостями, безумовно, володів. Я можу дозволити собі зробити подібний висновок хоча б на підставі такої деталі: коли Варенников заговорив про можливість введення в Україні надзвичайного стану, Леонід Макарович тут же взяв в руки закон, що визначає умови введення НП, який лежав прямо перед ним, на столі. Потрібний документ опинився під рукою – значить, людина готувалася»[67].)

Між тим розмова у кабінеті голови Верховної Ради продовжувалась. В. Варенников звернувся до Л. Кравчука, щоб той своїми діями посприяв «підтримці порядку» у стилі ГКЧП: «Ви людина авторитетна, від Вас багато залежить, і я вас особисто прошу, щоб ви виступили по телебаченню, виступили по радіо, закликали народ до спокою, з урахуванням того, що було вже оголошено… рішення там різні і так далі. Щоб ви зібрали керівників усіх рухів, партій, особливо Руху, все керівництво, і теж їх закликали. До речі, проінформуйте їх про те, що військам дана команда про підвищену бойову готовність. Це не для залякування, а для того, щоб самі представники партій просто уявляли, що в цих умовах ні в якому разі не можна жартувати, і якщо якісь будуть зрушення з боку Руху, то може… можуть бути непорозуміння».

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Максимова М. От «имперского» Союза к Содружеству независимых государств //Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – № 4. – С. 11, 14.

2

Алексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рр.). – К., 2000; Баран В. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.). – Львів, 2003; Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996; Турченко Ф. Г. ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя. – Запоріжжя: Просвіта, 2011; Михальченко Н. И., Андрущенко В. П. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. – К., 1996; Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994; Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. – К., 1997; Деркач А., Веретенников С., Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее: Украина: четыре года пути. – К., 1995; Чемерис В. Президент. – К., 1994.

3

Kuzio Т., Wilson A. Ukraine: perestroika to independence / Foreword by N. Stone. – Edmonton; Toronto, 1994; Walker E. W. Dissolution Sovereignty and tne Break-up of tne Soviet Union. Lanham – Boulder – New – Yjrk – Oxford, 2003; Плохій С. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Сергій Плохій; пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019; Боффа Д. От СССР к России. История неоконченого кризиса. 1964–1994. – М., 1996.; Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.; Хоскинг Д. История Советского Союза. – Смоленск, 2000; Marciniak W. Rozgrabione imperium. Upadek Zwiazku Radzieckiego i powstanie federacji rosyjskiej – Krakow, 2001; Joukowsky, Arkady. Histoure de l’Ukraine / Préf. D’A.Besançon. – 2.ed. – P.: Aux ed. Du Dauphin, 1993; Маля М. Радянська трагедія: історія соціалізму в Росії 1917–1991. – К., 2000.

4

Барсенков А. С. Введение в современную российскую историю 1985–1991 гг. – М., 2002; Бурлацкий Ф. М. Русские государи. Эпоха реформации. Никита Смелый. Михаил Блаженный. Борис Крутой. – М., 1996; Стародубовская И. В., Мау В. А. Великие революции от Кромвеля до Путина. – М., 2004; Мигранян А. Россия в поисках идентичности (1985–1995). – М., 1997; Пихоя Р. Г. Советский Союз: история власти. 1945–1991. – Новосибирск, 2000; Согрин В. В. Политическая история современной России. 1985–1994: от Горбачова до Ельцина. – М., 1994; Станкевич З. А. История крушения СССР: Политико-правовые аспекты. – М., 2001; Фроянов И. Г. Погружение в бездну. – М., 2001; Андриянов В. И., Черняк А. В. Одинокий царь в Кремле. Борис Ельцин и его команды. Книга первая. – М., 1999.

5

Абалкин Л. Неиспользований шанс: Полтора года в правительстве. – М., 1991; Болдин В. И. Крушение пъедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачова. – М., 1995; Гайдар Е. Т. Дни поражений и побед. – М., 1997; Горбачев М. С. Жизнь и реформы: В 2-х кн. – М., 1995; Горбачев М. С. Декабрь – 91. Моя позиция. – М., 1992; Грачев А. С. Горбачов. – М., 2001; Исаков В. Б. Расчлененка. Кто и как развалил Советский Союз: Хроника. Документы. – М., 1998; Рыжков Н. И. Десять лет великих потрясений. – М., 1996; Медведев В. А. В команде Горбачова. Взгляд изнутри. – М., 1994; Шахназаров Г. Х. С вождями и без них. – М., 2001; Черняев А. С. Шесть лет с Горбачовым: По дневниковым записям. – М., 1993; Яковлев А. Н. Омут памяти. – М., 2001.

6

Джек Ф. Метлок. Смерть империи. Взгляд американского посла на распад Советского Союза. – М., 2003.

7

Кравчук Л. М. Останні дні імперії… Перші роки надії. – К., 1994; Плющ І. С. Хто ми і куди йдемо: Доповіді, виступи, статті, інтерв’ю. – К.: Україна, 1993. Бадзьо Ю. Влада – опозиція – держава в Україні сьогодні: Думки проти течії – К., 1994; Лук’яненко Л. Незнищенність. – К., 2003; Масол В. А. Упущенный шанс: Небеспристрастные размышления экс-премьера Украины о том, что произошло в бывшем Советском Союзе. – К., 1993; Олійник Б. І. Два роки в Кремлі. – К., 1992; Иоффе Ю. Я. Один на один с системой: Воспоминания и размышления бывшего вице-премьер-министра Украины. – Луганск, 1995.

8

Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. – К., 2000. – С. 537.

9

Курас І. Ф. Етнополітика: Історія та сучасність: Статті, виступи, інтерв’ю 90-х рр. – К., 1999. – С. 216.

10

Медведев В. А. В команде Горбачова: взгляд изнутри. – М., 1994. – С. 181.

11

Шахназаров, Г. Х. С вождями и без них / Георгий Шахназаров. – М.: ВАГРИУС, 2001.– С. 415.

12

Шахназаров, Г. Х. С вождями и без них / Георгий Шахназаров. – М.: ВАГРИУС, 2001. – С. 404

13

Станкевич. З. А. Историко-правовые аспекты распада Союза ССР: автореферат дис…. доктора юридических наук: 12.00.01 / Моск. гос. соц. ун-т. – Москва, 2002. – С. 41.

14

Інтерв’ю з Леонідом Кравчуком, Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, касета 4. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/510/

15

Ельцин Б. Н. Записки президента: Размышления, воспоминания, впечатления… – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2008. – С. 51–52.

16

Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 52.

17

Шахназаров, Г. Х. С вождями и без них / Георгий Шахназаров. – М.: ВАГРИУС, 2001. – С. 412.

18

Из записи Ю. М. Батурина об очередной встрече руководителей делегаций республик в Ново-Огареве. 23 июля 1991 //https://www.gorby.ru/userfiles/file/23_07_1991_sssr.pdf

19

Исаков В. Б. Кто и как развалил СССР. Хроника крупнейшей геополитической катастрофы ХХ. – М.: «Книжный мир», 2012. – С. 8—11; Из записи Ю. М. Батурина об очередной встрече руководителей делегаций республик в Ново-Огареве. 23 июля 1991 // https://www.gorby.ru/userfiles/file/23_07_1991_sssr.pdf

20

Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 57–58.

21

Воротников В. И. Хроника абсурда: отделение России от СССР. – М.: Єксмо: Алгоритм, 2011. – С. 292.

22

Інтерв’ю з Іваном Плющем, Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, Касета 2. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/636/

23

Договор о Союзе Суверенных Государств // Союз можна было сохранить. – М., 1995. – С. 268–283.

24

Чешко С. В. Распад СССР: этнополитический анализ. 2-е изд. – М.: ИЭА РАН, 2000. – С. 358.

25

Барсенков A.C. Реформы Горбачова и судьба союзного государства. 1985–1991. М.:. Изд-во МГУ, 2001. – С. 193.

26

Постановление Верховного Совета СССР «О проекте Договора о Союзе суверенных государств» /Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 29. – /Ст. 853–854.

27

Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 57–58.

28

Медведев Р. Советский Союз. Последние годы. Конец советской империи. – М.: АСТ, 2010. – С. 461–462.

29

Ельцин Б. Н. Записки президента. – М.: РОСПСЭН, 2008, – С. 53–54; Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 59–60; Воротников В. И. Хроника абсурда: отделение России от СССР. – М.: Єксмо: Алгоритм, 2011. – С. 292.

30

Черняев, А. С. 1991 год: Дневник помощника президента СССР / Анатолий Черняев. – М.: ТЕРРА, Республика. – С. 96.

31

Мэтлок, Джек Ф. Смерть империи: взгляд американского посла на распад Советского Союза. – М.: Рудомино, 2003. – С. 478–479; Щербак Ю. Украина на «шахматной доске» Буша-старшего. – https://day.kyiv.ua/ru/article/nota-bene/ukraina-na-shahmatnoy-doske-busha-starshego

32

У Києві – з офіційним візитом перебував Президент Сполучених Штатів Америки Дж. Буш // Голос України 2 серпня 1991 р.

33

Україна – США новий етап партнерства// Голос України 3 серпня 1991 р.

34

Путинская «котлета по-киевски». – https://censor.net/ru/resonance/729/putinskaya_quotkotleta_pokievskiquot_quotthe_new_york_timesquot_ssha

35

«Котлета по-київськи»: повний текст скандальної промови Джорджа Буша-старшого в Раді – https://www.uaportal.com/ukr/news/kotleta-po-kiivski-povnij-tekst-skandalnoi-promovi-dzhordzha-busha-starshogo-v-radi.htm

36

Мэтлок, Джек Ф. Смерть империи: взгляд америк. посла на распад Совет. Союза. – М.: Рудомино, 2003. – С. 479–480.

37

Болдин В. И. Крушение пьедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачева. – М.: Республика, 1995. – С. 404.

38

Союз можно было сохранить. – М., 1995. – С. 284–285.

39

Союз Суверенных Государств. – https://ru.wikipedia.org/wiki/Союз_Суверенных_Государств

40

Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 54–55.

41

Черняев А. С. Шесть лет с Горбачёвым: По дневниковым записям. – М.: Прогресс – Культура, 1993. – С. 476.

42

Шейнис В. Л. Взлет и падение парламента. Переломные годы в российской политике (1985–1993). – Т. 1. – М., 2005. С. 493.

43

Голос України № 159 від 17 серпня 1991 р.

44

Заявление Председателя Верховного Совета СССР от16.08.1991// https://ru.wikisource.org/wiki/Заявление_Председателя_Верховного_Совета_СССР_от_16.08.1991

45

Болдин В. И. Крушение пьедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачова. – М.: Республика, 1995. – С. 394.

46

Болдин В. И. Крушение пьедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачева. – М.: Республика, 1995. – С. 17.

47

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 32, спр. 2906 /Інформація «Про установчий з’їзд Всеукраїнського об’єднання комітетів солідарності трудівників», від 25 червня 1991 р., арк. 34–40; Там само /Маніфест трудящих України, арк. 42–45.

48

Стыдные вопросы про август 91-го Что такое путч? Кто за что боролся? И хотел ли кто-то развалить СССР? – https://meduza.io/feature/2016/08/19/stydnye-voprosy-pro-avgust-91-go

49

Горбачев М. С. Жизнь и реформы. – Кн. 2. – М.: «Издательство «Новости»», 1995. – С. 535.

50

Яковлев А. Н. Сумерки. Изд. 2-е, доп. и перераб. – М.: Материк, 2005. – С. 427.

51

Джек Ф. Метлок. Смерть империи. Взгляд американского посла на распад Советского Союза. – М., 2003. – С. 457–462.

52

Крючков В. А. На краю пропасти. – М., 2003. – С. 160.

53

Крючков В. А. На краю пропасти. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – С. 170, 172; Олександр Яковлєв: Треба зупинити «червоне колесо»… //Голос України. – 1991. – 14 листопада. – С. 12.

54

Цит. за: Степанков В., Лисов Е. Кремлёвский заговор. —М., 1992. – С. 33–34.

55

20 лет назад ГКЧП атаковал «разрушителей СССР». – https://aif.by/social/20_let_nazad_gkchp_atakoval_razrushiteley_sssr_

56

Степанков В., Лисов Е. Кремлёвский заговор. – М., 1992. – С. 108–109.

57

Барсенков А. С., Вдовин А. И. История России. 1938–2002. – М., 2003. – С. 384.

58

Крючков В. А. На краю пропасти. – М., 2003. – С. 197; Барсенков А. С. Введение в современную российскую историю 1985–1991 гг. – М., 2002. – С. 221.

59

Пихоя Р. Г. Советский Союз: история власти. 1945–1991. – Новосибирск. – С. 596.

60

Барсенков А. С. Введение в современную российскую историю 1985–1991 гг. – М., 2002. – С. 226.

61

Формула распада: 25 лет назад советские граждане на референдуме решали судьбу СССР. – https://tass.ru/spec/ussr-referendum

62

Інтерв’ю з Леонідом Кравчуком, Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, касета 4. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/510/; Інтерв’ю з Валентином Варенниковим Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, касета 1. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/401/; Рахманін С. Борис Шариков: «Те, що ГКЧП провалиться, я відчув, коли побачив прес-конференцію членів комітету» // Дзеркало тижня. – 2001. – 18–22 серпня. – № 31 (355) [Електронний ресурс]: https://zn.ua/politcs_archive/boris_sharikov_to,_chto_gkchp_provalitsya,_ya_pochuvstvoval,_kogda_uvidel_press-konferentsiyu_chleno.html

63

Чемерис В. Президент. – К., 1994. – С. 206, 209.

64

Зустріч Голови Верховної Ради Української РСР Л. М. Кравчука з зарубіжними журналістами.// Голос України. – 1991. – 24 серпня. – С. 3.

65

Стенограма пленарного засідання 24 серпня 1991 р. Засідання перше. – https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/4594.html

66

Кузьменко Ю. В. Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР / Ю. В. // Український історичний журнал: Науковий журнал. – 2011. – № 4. – С. 45.

67

Рахманін С. Борис Шариков: «Те, що ГКЧП провалиться, я відчув, коли побачив прес-конференцію членів комітету» // Дзеркало тижня. – 2001. – 18–22 серпня. – № 31 (355) [Електронний ресурс]: https://zn.ua/politcs_archive/boris_sharikov_to,_chto_gkchp_provalitsya,_ya_pochuvstvoval,_kogda_uvidel_press-konferentsiyu_chleno.html