Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

– Ні, не все гаразд, – відрізав Лікар, – усе якраз погано. І я зовсім не радий зустріти вас. Я сказав вам у Паддлбі, що не хочу вас брати. Ви не мали права сюди проникати.

– Але ж, Капітане, – стояв на своєму бувалий моряк, – ви не зможете керувати цим кораблем без мене. Ви нічого не тямите в навігації. Ну ось погляньте лишень на компáс: ви дозволили судну відхилитися від курсу аж на півтора градуса. Ви просто божевільний, що намагаєтеся здійснити цю подорож сам-один, ви вже пробачте мені такі слова, сер. Та ви ж, ви втратите корабель!

– Послухайте, – перервав його Лікар, і в його очах несподівано з’явився суворий блиск, – втратити корабель для мене нічого не значить. Я вже втрачав кораблі раніше, і це мене аніскілечки не хвилює. Коли я вирішую пливти в якесь місце, я туди потрапляю. Це ясно? Я можу нічого не знати про вітрила й навігацію, але я все одно досягаю мети. Так от, ви можете бути найкращим моряком на світі, але на цьому кораблі ви просто звичайна й незаперечна халепа – дуже звичайна й дуже незаперечна. А я тепер збираюся зайти в перший-ліпший порт і висадити вас на берег.

– Так, і вважай, що тобі повезло, – додала Полінезія, – що ми тебе не посадили під арешт за безплатний проїзд і за те, що ти зжер всю нашу солону яловичину.

– Я навіть не знаю, що нам із цією бідою робити, – я почув, як вона зашепотіла до Бампо. – Грошей, щоб закупити ще хоч скількись м’яса, у нас нема, а ця солона яловичина була найважливішою в наших запасах.

– А чи не було б це гарною політичною економією, – прошепотів Бампо у відповідь, – якби ми засолили бувалого моряка і їли б його замість яловичини? За моїми припущеннями, він має важити більш ніж сто двадцять фунтів.

– Скільки разів я маю тобі повторювати, що ми не в Джолліджинкі, – обірвала його Полінезія. – Такі речі не роблять на кораблях білих людей!.. Утім, – пробурмотіла вона після хвилинних роздумів, – це достобіса гарна ідея. Не думаю, що хто-небудь бачив, як він забирається на наш корабель… О небо! Але ж у нас і солі бракує. А крім того, він стовідсотково смердітиме тютюном…

П’ята глава

Полінезія має план

Потім Лікар звелів мені стати за штурвал, а сам зайнявся розрахунками на карті, щоб визначити, який новий курс ми маємо взяти.

– Я в будь-якому разі мушу йти на Капа-Бланку, – сказав він мені, коли моряк стояв спиною до нас. – Жахлива морока! Та я радше попливу назад у Паддлбі, аніж вислуховуватиму балачки цього суб’єкта всю дорогу до Бразилії.

Це справді була жахлива персона, цей Бен Бутчер. Ви гадаєте, що кожна людина, після того як їй прямо сказали, що вона небажана, мала б достатньо гідності, аби поводити себе тихо? Та тільки не Бен Бутчер! Він і далі походжав по палубі і показував нам усе, що в нас було неправильно. Якщо його послухати, то на всьому кораблі не було жодної путньої речі: якір був прив’язаний абияк, люки не були задраєні як слід, вітрила були підвішені задом наперед, а всі наші вузли були зав’язані не так, як треба…

Зрештою Лікар попросив його замовкнути й спуститися всередину корабля. Він відмовився, заявивши, що, поки все ще спроможний стояти на палубі, не дозволить, аби його втопили якісь суходольні невігласи.

Це змусило нас відчути певні занепокоєння. Він був настільки здоровезним лобурякою, що неможливо було передбачити, що він здатен накоїти, якщо розійдеться по-справжньому.

Ми з Бампо говорили про це внизу в їдальні, коли увійшли Полінезія, Джип та Чі-Чі й приєдналися до нас. І, як зазвичай, Полінезія мала план.

– Слухайте, – сказала вона, – я впевнена, що цей Бен Бутчер контрабандист і погана людина. Я прекрасно розбираюся в моряках, не забувайте. Так-от, мені вельми не подобається його мармиза. Я…

– Ти справді вважаєш, – перервав я, – що це безпечно, якщо Лікар перетинатиме Атлантику без жодного справжнього матроса на кораблі?

Розумієте, у мене дуже сильно зіпсувався настрій, коли я почув, що все, що ми досі робили, було неправильним, і я почав собі уявляти, що може статися, якщо ми потрапимо в шторм, тим більше, що Міранда говорила, що погода буде гарною тільки певний час, а в нас, здається, передбачається так багато затримок. Проте Полінезія тільки зневажливо похитала головою.

– Ох, щоб ти був здоровий, синку, – сказала вона. – Із Джоном Дуліттлом ти завжди в безпеці. Запам’ятай це. Не звертай жодної уваги на цього дурного й старого морського волоцюгу. Звісно, це чиста правда, що Лікар дійсно все робить неправильно. Але у його випадку це не має жодного значення. Зарубай собі на носі: якщо ти подорожуєш із Джоном Дуліттлом, ти завжди прибудеш куди тобі треба, ти сам чув, як він це казав. Я була з ним безліч разів і я знаю. Інколи корабель буває перевернутий догори дном, коли ти туди добираєшся, інколи з ним усе в порядку. Однак ти доберешся в будь-якому разі. Ну, і потім, безперечно, у Лікаря є одна така властивість, – додала вона задумливо, – йому завжди надзвичайно везло. Він може потрапити в халепу, але таке враження, що в нього всі речі мають звичку в кінці завершуватися щасливо. Я пригадую, одного разу, коли ми проходили Магелланову протоку, вітер був таким сильним…

– Але що нам робити з Беном Бутчером? – вставив своє слово Джип. – У тебе був якийсь план, Полінезіє, правда ж?

– Так. Чого я боюся, так це того, що він може вдарити Лікаря по голові, коли той відвернеться, і проголосити себе капітаном «Кроншнепа». Погані моряки роблять таке часом. Потім вони керують кораблем на власний розсуд і пливуть на ньому куди їм заманеться. Це те, що називається заколот.

– Так, – погодився Джип, – і ми мусимо щось зробити дуже швидко. Ми не зможемо досягти Капа-Бланки раніше ніж післязавтра, і це в найкращому разі. Я не хочу залишати Лікаря наодинці із ним ні на хвилину. Мені він пахне дуже злою людиною.

– Ну що ж, я вже все придумала, – повідомила Полінезія. – Скажіть, у тих дверях є ключ?

Ми визирнули назовні з їдальні й переконалися, що є.

– Дуже добре, – сказала Полінезія. – Тепер Бампо нехай накриває стіл для обіду, а ми усі підемо й поховаємося. Потім о дванадцятій годині Бампо задзвонить у дзвона на обід. Щойно Бен його почує, він спуститься сюди в надії отримати ще солоної яловичини. Бампо мусить заховатися зовні за дверима. У той момент, коли Бен всядеться за обідній стіл, Бампо захрясне двері й замкне їх. І тоді ми його впіймали! Ясно?

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Сноски

1

Мартин – найчисленніший рід птахів, що мешкають як на морських просторах, так і на внутрішніх водоймищах.