Драми

Однак кореспонденція Ю. Косача цікава передовсім окремими міркуваннями про драму «Шумлять жорна». Уже на початку листа він згадує інцидент у Реґенсбурзі, пов’язаний із висловлюваннями щодо «пісеньки Гірняка» і драми У. Самчука, що були «злісно інтерпретовані» і сприйняті як «злобний випад» на адресу останніх. Ю. Косач наполегливо переконував, що це був лишень «жарт (у зв’язку з загальним настроєм)»: «Я хотів сказати, що от, мовляв, у такій атмосфері краще співати такі пісеньки, ніж писати такі серйозні драми. Вашого твору я не збірався ні осуджувати, ні критикувати, ні хвалити. Мою об’єктивну думку я висловив Блавацькому й Ви можете про це переконатись. Є впрост підлістю інсинувати мені якісь глузування з того твору Вашого і т. п.»[29]. Визнавши актуальність Самчукової драми, Ю. Косач у цьому ж листі висловив окремі міркування щодо її художньої вартості: «[…] третя дія Вашої п’єси є для мене очевидно такої високої вартості, що треба бути дійсно скрайньо суб’єктивною людиною, щоб цього не визнати; в першій дії (яку я знаю[30]) мені здається (на мій смак, розуміється) не розкрито цілковито таємниці дії, але – і все це може потвердити Вам і Блавацький і інші з його театру, з ким говорив – певен її дуже великого сценічного успіху»[31].

Усі видавничі перипетії закінчилися тільки 2012 року, коли виходом п’ятнадцятої книжки бібліотечки літературного музею Уласа Самчука (а нею, власне, і була драма «Шумлять жорна») у Рівному відзначили 107-му річницю від дня народження письменника[32]. Книгу видали в громадському видавництві «Азалія» Рівненської спілки письменників коштом подружжя Оксани і Яро слава Соколиків – офіційних розпорядників спадщини У. Самчука. Згодом з’явилася на сьогодні єдина рецензія «Чи перетруть нас жорна?» П. Кралюка, де з-поміж іншого автор слушно зауважив: «[…] наші люди, зокрема інтелігенти, не виявляють достатньої стійкості, шукають для себе “визволителя”, який рано чи пізно перетворюється для них у тирана»[33].

Драма «Шумлять жорна» присвячена боротьбі українського народу в часи гітлерівської окупації (дія відбувається 1942 року). У. Самчук намагався подати картину тогочасного життя представників різних українських прошарків, окреслити головні ідеї, які видавалися їм найважливішими. Розгорнутий окупаційними військами терор набрав нестримних обертів; більшовицький СССР намагається через своїх агентів впливати на українське населення окупованих територій. Одного з агентів викрито, і він постає перед справедливим судом партизанів. Тут і приходить до українців розуміння, що всі сподівання на чиюсь допомогу в здобуванні власної держави безплідні. Духовну драму поколінь, які «послухали не тих пророків» і «вбили в собі віру в добро, і віру в правду», допоможе здолати, на думку У. Самчука, живий дух народу. Один із героїв драми патетично виголошує: «І от по всій Україні шумлять невидимі вічні жорна, мелеться таємно засіяне нашими предками золоте зерно. Шумлять жорна по наших пралісах глибоких, по наших душах широких і капають зерна на шорсткий камінь, як краплі крови. І крутиться вир і клямри скрегочуть і стогне прамати – сира, древня земля українська. Бурі рокочуть над нами, зриви, шторми гудуть в небесах, горить небо, горить земля і дим стелеться широко далеко, і плач немовлят разом з вітром диким несеться у безвість. Сонце!».

Символ жорен у п’єсі багатозначний. Передусім вони – свідки жорстокої доби: німецькі окупанти, як перед тим і більшовики, наклали на жорна заборону, намагаючись у такий спосіб приректи народних месників-вояків на голодну смерть. Але це не допомогло. Натужне поскрипування, торохтіння жорен, яке не припинялося в добу воєнної смути і потрясінь, ставало символом безсмертя народу. «Ми є правда! – гордо проголошує редактор Євген Лисик. – Наша правда – твердість! Наша правда – любов! Наша правда – вічність!». Тут проступає історичний оптимізм У. Самчука, котрий вірив у незнищенність українського народу і неодмінне постання незалежної Української держави. Драмою «Шумлять жорна» він остаточно розвіяв намарні сподівання своїх сучасників на те, що здолати ворога може допомогти якась сила ззовні. Відродити власну державність українці повинні самостійно.

* * *

Розмову про драматичні твори У. Самчука варто завершити маловідомими фактами. За романом «Гори говорять» 1935 року було створено однойменну театральну постановку із семи картин, авторами якої були Роман Антонович і Зенон Тарнавський. П’єсу ставив Український народний театр імені Івана Тобілевича зі Станіславова. Прем’єри відбулися в листопаді 1935 року в Кам’янці Струмиловій, Винниках і Львові. Львівська газета «Діло» у кількох числах поспіль рекламувала новий сезон Театру і його прем’єру[34]. Газета опублікувала також рецензію Михайла Рудницького на виставу[35].

Цікаву інформацію про роботу над іншими драмами дає епістолярій письменника. У листі до Леоніда Білецького від 11 березня 1949 року У. Самчук зазначав: «Я написав нову п’єсу з життя канадійського “Повій вітре”. Роблю тут читання публичні з успіхом своїх “Жорен” і “Вітра”[36]. Лист до Юрія Шереха від 04 жовтня 1951 року свідчить, що митець дістав замовлення на п’єсу з приводу подарованого Москвою канадським комуністам пам’ятника Тарасові Шевченку[37]. За місяць він писав уже про інше замовлення: «Тепер я дістав завдання написати театральну картину з приводу 60-річчя укр. в Канаді. Мучуся, але йде…»[38]. У наступних листах до того ж адресата – інформація про успішне завершення праці над п’єсою[39], неспромогу театралів сплатити гонорар[40]. У листі до художниці Люби Генуш із Монреаля письменник повідомляв про публічні відчити перед невеликою кількістю слухачів[41].

На жаль, відшукати тексти згадуваних в епістолярію драматичних творів поки що не вдалося. Хочеться вірити, що вони таки віднайдуться найближчим часом.

Самчукові драми живуть своїм літературним життям. Вони застиглі в літературній формі і не оприсутнені на сцені, проте не втратили своєї художньої вартості. Можливо, вихід цих творів у багатотомному виданні дасть поштовх і для розгортання їхньої сценічної долі.

Ірина Руснак(Вінниця – Київ)

Слухайте, слухайте! Говорить Москва!

Одноактівка[42]

Дійові особи

Борис Чортомолов – Госторгпред ССРР за кордоном.

Ларя – жінка його.

Владлен – вихованець Чортомолова, студент хімії на практиці.

Розенфельд (він же Костя) – урядовець особливих доручень.

Німа служниця.

Голосномовник радіоприймача.

Діється в індустріальній країні зимою[43]

…Кабінет Чортомолова: проста затишна кімната, шпалери пурпурової барви з золотистими трикутниками. У правій (від глядача) стіні широке вікно завішане тяжкими ґардинами. Перед ним бюрко, на якому телефон, глобус, електричний радіатор, купи газет, паперів та ріжного знаряддя до писання. Видно заголовки газет: «Правда»[44], «Берлінер Тагеблят»[45], «Ле Матен»[46] і інші. Перед бюрком крісло з поруччям і збитою круглою подушчиною. Під поніжжям ведмедяча шкіра. Коло вікна портрет Толстого, а на прилежній стіні – Маркса. Під Марксом шезлонг, покритий килимом барви шпалерів з перськими орнаментами. Побіч портрету адміністративна мапа Сов. Союзу. Далі двері, що ведуть у спальню. При лівій стіні шафа, за шкляними дверцями котрої блищать рядки книжок, здебільшого у витиснених золотом оправах. Від шафи, ближче до рампи другі двері у коридорик. Серед кімнати, на килимі круглий, під бронзу, столик до курення. По правій і лівій його стороні глибокі шкіряні фотелі, за ними канапа, а перед ним великий, шовковий вишневої барви абажур з торочками, що стоїть також на круглому столику, на якому радіоапарат. Голосномовник стоїть на книжковій шафі побіч бронзової барви бюсту Лєніна, під абажуром три електричні лампки, крім того під стелею з шістьма лампками, та одна лампка на бюрку. На курильному столі бронзова попільничка, пудельничка на сірники та цигарки з мундштуками. Під столом за шклом поличка, де знаходяться скриньочки цигар, цигареток і т. п. Проти глядача над мапою великий годинник, який при відкриттю завіси показує 8. Вечір. Світиться під вишневим абажуром пара лампок, тому в кабінеті м’яко – вишнево, затишно, тихо.

Чортомолов (поважний, старий, років під п’ятдесят, з сивинами на скронях, з рідким волоссям над чолом – воно ж широке, з глибокою зморшкою й другою меншою над ним, густі й довгі брови. М’ясистий, непоганий ніс озброєний окулярами у раковій оправі, під якими світяться сірі, довірливі, навіть щирі очі. Обличчя голене зовсім, з тяжкими капшуками під підборіддям, очима та коло куточків уст. Рухи повільні, незграбні. Мова глуха, властиво глухий баритон. У халаті, без комірця, взутий у пантофлі, сидить у фотелі профілем до публіки – читає): «…і цілий світ з запертим диханням дивився на арену Сходу Европи. Там виступали ґладіатори. Краяли черепи один другому, з захоплення, пробивали черева, в безумному запалу угнавши один другому в горлянки зуби, упивалися чадом крови, що бубоніла скрізь струмками, наводнюючи країну дурманючими парами, які ще глибше, ще пекучіше додавали жаги диким вчинкам, звіринності, садизму. Зірвалася з ланцюга міліонова зґрая голодних псів… Дика, безвольна юрба, з печаттю вікового рабства, з хронічною внутрі спадщиною від довголітньої неволі в тюрмі народів, громила в пень безформенний кістяк розчавленої, опльованої Батьківщини. І дивився затаєним»…

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Самчук У. Весела вдова / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 320.

2

Самчук У. Дещо про театр / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 320.

3

Там само.

4

Самчук У. Дещо про театр / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 321–322.

5

Там само. – С. 328.

6

Там само.

7

Самчук У. Наталка Полтавка / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 348.

8

Там само. – С. 349.

9

Там само.

10

Там само. – С. 348.

11

У. С. [Самчук У.]. Кохання верховин / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 383.

12

Кугутяк М. Голодомор 1933-го і Західна Україна (трагедія Наддніпрянщини на тлі суспільних настроїв західноукраїнської громадськості 20–30-х років) / М. Кугутяк. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 57.

13

Борев Ю. Интеллектуальная драма / Ю. Борев // Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словар терминов. – Москва: ООО «Издательство Астрель»: «Издательство АСТ», 2003. – С. 158.

14

Костюк Г. Образотворець «времени лютого» / Г. Костюк // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: у 4-х кн. – Київ: Видавництво «Рось», 1994. – Книга друга / упоряд. В. Яременко, Є. Федоренко; наук. ред. А. Погрібний. – С. 509.

15

Відділ, який займався визначенням положення опорних точок на земній поверхні для топографічного знімання місцевості.

16

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – С. 255.

17

Там само. – С. 256–257.

18

Там само. – С. 259.

19

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – С. 308.

20

Там само. – С. 303.

21

Там само. – С. 304.

22

Самчук У. Шумлять жорна: Третя дія / У. Самчук // Вежа: Журнал культури. – 1948. – Зошит 1. – Ч. 2. – С. 4–18.

23

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – 304 с.

24

Там само. – С. 280.

25

Там само. – С. 272.

26

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – С. 259.

27

Там само. – С. 291.

28

Там само. – С. 274–275.

29

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – С. 271.

30

Очевидно, саме першу дію У. Самчук читав на згадуваній у статті конференції.

31

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – С. 274.

32

Самчук У. Шумлять жорна: драма / У. Самчук; підгот. до публік. І. Нагорна. – Рівне: Азалія, 2012. – 60 с.

33

Кралюк П. Чи перетруть нас жорна? [Рецензія] / П. Кралюк // Погорина: літ. – краєзн. журн. Рівненщини / голов. ред. Є. Цимбалюк. – 2012. – № 20/21. – С. 250.

34

Див.: Діло (Львів). – 1935. – № 297. – 06 листопада. – С. 5; № 299. – 08 листопада. – С. 5; 8; № 300. – 09 листопада. – С. 4; № 301. – 10 листопада. – С. 7; № 303. – 12 листопада. – С. 8; № 304. – 13 листопада. – С. 8.

35

Діло. – 1935. – № 306. – 15 листопада. – С. 7.

36

Самчук У. Лист до Леоніда Білецького від 11 березня 1949 року. – Ф. 195. – Од. зб. 334. – Арк. 2.

37

Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 04 жовтня 1951 року. – Од. зб. 869. – Арк. 6.

38

Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 21 листопада 1951 року. – Од. зб. 869. – Арк. 7.

39

Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 01 січня 1952 року. – Од. зб. 870. – Арк. 1.

40

Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 11 квітня 1952 року. – Од. зб. 870. – Арк. 2.

41

Самчук У. Лист до Люби Генуш від 04 лютого 1952 року. – Од. зб. 422. – Арк.

42

Друкується за виданням: Літературно-науковий вісник. – 1930. – Річник ХХІХ. – Т. СІ. – Кн. ІІІ. – Березень. – С. 198–216.

43

В одному з листів до Анни Бойцун письменник зазначав: «З моїми драматичними спробами не все гаразд – вони мені не повелися. Одна одноактівка з назвою «Слухайте, слухайте – говорить Москва» друкувалася у «Вістнику» Донцова за рік 1930 (числа не пам’ятаю і не маю його у себе). Це було щось про совєтську амбасаду в Парижі. Навіть вже забувся зміст» (Лист від 01.02.1965 // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Ф. 195. – Од. зб. 357. – Арк. 22).

44

«Правда» – центральний орган партії більшовиків, найвпливовіше совєтське видання, фактично – головна газета в СССР.

45

«Берлінер Тагеблят» (нім. Berliner Tageblatt) – щоденна німецька газета, що виходила в Берліні впродовж 1872–1939 років.

46

«Ле Матен» (фр. Le Matin) – французька щоденна газета, що виходила впродовж 1884–1944 років.