Маленькі жінки. II частина

– Ах ти, хитра лисиця, лестиш і задобрюєш свою сердиту старшу сестру. Треба ж до такого додуматися! Я й аристократична, і можу поводитися з таким тактом! А ти боїшся йти одна! Одне другого безглуздіше! Добре, я піду, якщо маю, і зроблю, що зможу. Ти очолюватимеш експедицію, а я виконуватиму накази. Це тебе влаштує? – запитала Джо з несподіваним переходом від впертості до покірної смиренності.

– О, Джо, ти янгол! Вдягай свою найкращу сукню, а я скажу тобі, в кого як потрібно поводитися, щоб у господарів склалося про тебе добре враження. Я хочу, щоб ти всім сподобалася, і ти сподобаєшся, якщо тільки спробуєш бути трішки люб’язнішою. Причешися красиво і приколи яскраво-червону троянду до капелюшка. Тобі це личить, а то в тебе занадто суворий вигляд у твоєму простому костюмі. Візьми тонкі рукавички й вишитий носовичок. Ми зайдемо по дорозі до Мег і попросимо позичити нам її білу парасольку, тоді ти зможеш взяти мою парасольку кольору голубиного крила…

Емі віддавала ці розпорядження, поки вдягалася сама, і Джо виконувала їх, проте не без внутрішнього протесту. Вона важко зітхала, з шелестом влізаючи в нову сукню із жорсткою серпанку, похмуро супилася, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, коли зав’язувала стрічки на капелюсі у бездоганний бант, озлоблено боролася зі шпильками, приколюючи свій комірець, зборознила зморшками чоло, поки згортала носовичок, вишивка якого дратувала її ніс так само, як і майбутня місія – її почуття, а затиснувши свої руки в тісних рукавичках із трьома ґудзиками й китицею, що була останнім штрихом елегантності, обернулася до Емі з вельми недоумкуватим виразом обличчя і лагідно сказала:

– Я відчуваю себе абсолютно огидно. Але якщо ти вважаєш, що я виглядаю пристойно, я помру щасливою.

– Усе надзвичайно пристойно. Нумо, повертайся і дай мені подивитися уважно.

Джо поверталася, а Емі щось поправляла і, нарешті, відкинулася назад і, схиливши голову набік, схвально помітила:

– Так, так, досить пристойно. Твоя голова виглядає чудово – кращого я й бажати не могла. З трояндою цей білий капелюшок здається зовсім чарівним. Плечі тримай розгорнуто, а руки – легко, нехай навіть тобі тиснуть рукавички. Є одна річ, Джо, яку ти можеш робити добре, а я ні, а саме – носити шаль. Я цього не вмію, але дуже приємно дивитися на тебе. Я так рада, що тітонька Марч подарувала тобі цю чарівну шаль. Вона проста, але дуже красива, й ці складки, які закладаються нижче ліктя, дуже мальовничі. Як там шов моєї пелерини – посередині? Чи рівно я підняла поділ сукні? Я хочу, щоб було видно черевики, бо ніжки у мене красиві, на відміну від носа.

– Ти зразок краси і джерело вічної радості, – сказала Джо, склавши долоні трубочкою й дивлячись через неї на блакитне перо на тлі золотого волосся – із виглядом справжнього знавця живопису. – Я повинна волочити поділ моєї кращої сукні по курній дорозі чи мені слід його підняти, панно?

– Піднімай, коли йдеш по дорозі, а коли увійдемо в будинок, опусти. Тобі личать спідниці зі шлейфом, тож маєш навчитися носити його красиво й граціозно. Ти не до кінця застебнула рукавичку, зроби це зараз же. Твій наряд ніколи не виглядатиме завершеним, якщо ігнорувати такі дрібниці: саме вони створюють приємне враження загалом.

Джо зітхнула й продовжила застібати рукавичку, майже відриваючи ґудзики. Нарешті обидві сестри були готові й повільною, плавною ходою вирушили в дорогу, – «прямо диво», як сказала Ханна, що висунулася у вікно другого поверху, щоб подивитися на них.

– Послухай, Джо, дорога, Честери вважають себе дуже витонченими людьми, тож я хочу, щоб ти звернула увагу на свої манери. Утримайся від уривчастих зауважень і не роби нічого незвичайного, добре? Будь просто спокійною, стриманою й тихою, це безпечно, і личить леді. Ти цілком можеш триматися так протягом п’ятнадцяти хвилин нашого візиту, – сказала Емі, коли вони наблизилися до першого будинку, вже позичивши в Мег білу парасольку й показавшись з усіх боків сестрі, яка тримала по немовляті на кожній руці.

– Дай подумати. «Спокійна, стримана й тиха». Так, гадаю, я можу це обіцяти. Мені доводилося грати на сцені манірну юну леді, тож я знову приміряю цю роль на себе. Мої акторські здібності, як ти побачиш, великі, так що, не хвилюйся, дитино.

Емі заспокоїлася, але підступна Джо зловила її на слові й впродовж всього першого візиту сиділа, граціозно підібгавши ноги, рівно розклавши складки сукні, спокійна, як море влітку, холодна, як заметіль, і мовчазна, як сфінкс.

Марно пані Честер намагалася натякати на її «чарівний роман», а обидві панночки Честер заводили розмову про візити, пікніки, оперу та моду – відповіддю на все це була усмішка, уклін і стримане «так» або «ні». Марно Емі «телеграфувала» сестрі: «Говори», намагалася втягнути її в розмову, тихенько штовхала ногою – Джо сиділа, немов нічого не помічаючи. Відповідною характеристикою її манер були б слова, що описують вдачу Мод[24]: «Холодна правильність, чудова порожнеча».

– Яка нецікава та зарозуміла особа, ця старша панна Марч! – на жаль, голосно прозвучало зауваження однієї з панночок Честер, коли двері за гостями зачинялися.

Джо беззвучно сміялася, проходячи через передпокій, але Емі виглядала роздратованою таким буквальним тлумаченням її інструкцій і цілком покладала провину за це на Джо.

– Як ти могла так неправильно мене зрозуміти? Я хотіла лише, щоб ти трималася скромно і з гідністю, а ти замість цього сиділа, як бовдур. У Лембів постарайся бути більш товариською, базікай, як інші дівчатка, прояви інтерес до суконь, до флірту, до будь-якої нісенітниці, про яку б там не говорили. Вони обертаються в кращих колах, тож знайомство з ними дуже цінне для нас. Я дуже хочу, щоб ми справили на них добре враження.

– Я буду дуже люб’язна, базікатиму й сміятимуся, висловлюватиму жах і захват з приводу будь-якої дрібниці. Мабуть, ця роль подобається мені більше: зображати так звану «чарівну дівчину». Я цілком можу зробити це – зразком мені послужить Мей Честер, я наслідуватиму її. Ось побачиш, Лемби скажуть: «Яке живе, миле створіння, ця Джо Марч!».

Емі стривожилася, і не без підстав, оскільки, коли Джо починала пустувати, було невідомо, як далеко вона може зайти. О, варто було б побачити обличчя Емі, коли її сестра, увійшовши до чергової вітальні, експансивно перецілувала всіх юних леді, хто був там, люб’язно усміхнулась усім юним джентльменам і приєдналася до розмови з пожвавленням, яке здивувало нашу спостерігачку.

Тим часом самою Емі заволоділа пані Лемб, яка дуже її любила, і Емі довелося вислухати докладний звіт про останній напад хвороби панни Лукреції, тимчасом як три чарівних молодих чоловіка тинялися поблизу в очікуванні паузи, щоб кинутися на допомогу й визволити її.

За таких обставин вона не мала змоги стежити за Джо, яка, здавалося, була одержима духом пустощів і базікала відчайдушно, не гірше самої старої пані Лемб. Навколо неї вже зібралася купка слухачів, і Емі напружувала слух, щоб почути, про що йдеться, бо уривки фраз, які долітали до неї, викликали тривогу, круглі очі й підняті руки змушували вмирати від цікавості, а часті вибухи сміху – горіти бажанням розділити загальне веселощі. Можна уявити, які страждання викликав у неї підслуханий обривок ось такої розмови:

– Вона прекрасно скаче верхи – хто її вчив?

– Ніхто. Вона прив’язувала старе сідло на велику гілку дерева і вчилася сідати верхи, тримати віжки і зберігати рівновагу. І тепер вона може скакати на будь-якому коні, бо не знає, що таке страх. У сусідній стайні їй охоче й дешево дають напрокат коней, бо вона прекрасно тренує їх для їзди верхи під жіночим сідлом. У неї така пристрасть до верхової їзди! Я часто кажу їй, що якщо нічого іншого з неї не вийде, вона цілком зможе заробляти на життя, об’їжджаючи коней.

Емі ледь стримувалася, слухаючи цю жахливу розмову, адже у слухачів напевно створювалося враження про неї як про досить відчайдушну юну особу, а саме такі особи були предметом її глибокої відрази. Однак, що вона могла зробити? Стара леді продовжувала говорити, й задовго до того, як її оповідь скінчилася, Джо продовжувала свою, роблячи ще кумедніші визнання і припускаючись іще грубіших помилок.

– Так, у той день Емі була в розпачі, бо всіх хороших коней розібрали і залишилися тільки три: одна кульгава, інша сліпа, а третя така норовиста, що потрібно було сунути їй у пащу грудку, перш ніж вона зрушила б з місця. Прекрасна тварина для приємної прогулянки, чи не так?

– Якого ж коня вона обрала? – запитав якийсь молодик, а інший засміявся, із задоволенням слухаючи розповідь Джо.

– Жодного. Вона почула, що вище по річці на одній фермі є молодий, гарний і гарячий кінь. І хоч дами ніколи не їздили на ньому, Емі вирішила спробувати. Її протистояння з ним було воістину драматичним. Почати варто з того, що ніхто не додумався принести сідло, тому їй довелося взяти його вдома, перевезти його на човні через річку, а потім покласти собі на голову і нарешті зайти в стайню, на превеликий подив старого господаря.

– І вона скакала на цьому коні?

– Звичайно, й чудово провела час. Я думала, коли Емі повернеться, на ній живого місця не буде, але вона впоралася з цим завданням відмінно й була душею компанії!

– Ну й відвага! – і молодий панич Лемб кинув схвальний погляд на Емі та з подивом подумав про те, що говорить цій дівчині його мати і чому та виглядає такою червоною і збентеженою.

Вона почервоніла ще густіше й відчула себе ще ніяковіше через хвилину, коли несподівано мова зайшла про вбрання. Одна з юних леді запитала Джо, де та купила красивий блідо-жовтий капелюшок, який одягала на пікнік, і дурна Джо замість того, щоб просто назвати магазин, де два роки тому був куплений капелюшок, знову пустилася в непотрібні відвертості:

– Це Емі пофарбувала його в такий колір. Ніжних відтінків не купиш, так що ми самі фарбуємо наші капелюшки в будь-який колір, який хочемо. Дуже зручно мати сестру-художницю.

– Що за оригінальна ідея! – вигукнула панна Лемб, яка знайшла Джо дуже цікавою особою.

– Це ще дрібниці в порівнянні з деякими іншими блискучими ідеями, що теж належать їй. Немає нічого такого, чого б вона не змогла зробити. Так, вона дуже хотіла блакитні черевики до весілля Саллі – і що ж ви думаєте? Вона просто взяла й пофарбувала свої старі білі туфлі у чарівного відтінку небесно-блакитний колір, і вони виглядали один в один, як атласні, – заявила Джо, явно пишаючись талантами сестри, але це роздратувало Емі до такої міри, що їй захотілося жбурнути в Джо свою сумочку з візитками.

– Днями ми читали вашу розповідь, і вона дуже нам сподобалася, – завважила старша панна Лемб, бажаючи зробити комплімент літературній дамі, яка, треба визнати, зовсім не була схожа на таку в той момент.

Будь-яка згадка про її «твори» завжди погано діяла на Джо, яка або ставала суворою, або набувала ображеного вигляду, або ж, як у цьому випадку, різко змінювала тему розмови:

– Шкода, що ви не знайшли нічого кращого для читання. Я написала цю нісенітницю, бо її легко продати, а пересічним людям такі речі подобаються. Ви їдете в Нью-Йорк цієї зими?

Оскільки панна Лемб сказала, що розповідь їм сподобалася, така відповідь Джо не була ні люб’язною, ні приємною. Джо одразу помітила свою помилку, але, побоюючись ще більше зіпсувати справу, раптом нагадала собі, що їй належить подати сигнал сестрі до закінчення візиту, і вона зробила це так несподівано, що троє з присутніх навіть не договорили початих фраз.

– Емі, нам пора йти. До побачення, люба, приходьте до нас теж, ми прагнемо побачити вас у нашому домі. Я не наважуюся запрошувати вас, пане Лемб, але, якщо ви прийдете, гадаю, ми будемо не в силах відпустити вас.

Джо говорила це, так кумедно наслідуючи балакучу й сентиментальну Мей Честер, що Емі поспішила вискочити з кімнати, відчуваючи непереборне бажання розреготатися й розплакатися одночасно.

– Ну як? Я впоралася на відмінно? – запитала Джо із задоволеним виглядом, коли вони відійшли від будинку Лембів.

– Гірше й бути не могло, – такою була нищівна відповідь Емі. – Що на тебе найшло? Навіщо тобі знадобилося розповідати про моє сідло, капелюхи, черевики та інше?

– Просто це смішно і людям цікаво. Вони й так знають, що ми бідні, тож чи варто вдавати, ніби в нас є груми, і ніби ми купуємо три-чотири капелюхи щосезону, і всі ці речі дістаються нам так само легко й просто, як іншим.

– Усе одно, не було потреби розповідати їм про всі наші маленькі хитрощі й виставляти напоказ нашу бідність. У тебе немає ні краплі справжньої гордості, й тобі ніколи не зрозуміти, в яких випадках треба тримати язик за зубами, а в яких – говорити, – мовила Емі в розпачі.

Бідна Джо мала зніяковілий вигляд і мовчки терла кінчик носа жорсткою носовою хусткою, немов караючи себе за свої гріхи.

– Як мені поводитися тут? – запитала вона, коли вони підійшли до третього дому.

– Як хочеш. Я умиваю руки, – коротко відказала Емі.

– Тоді я постараюся зробити собі приємність. У цьому будинку є хлопці, тож ми славно проведемо час. Чесне слово, мені потрібна якась зміна – елегантність погано діє на мій організм, – відповідала Джо похмуро. Вона була явно виведена з душевної рівноваги своєю невдачею у спробі бути на висоті та зробити приємне Емі.

Захоплений прийом, наданий трьома юнаками й кількома милими хлопчиками, швидко заспокоїв її збентежені почуття. Залишивши Емі розважати пані та пана Тюдорів, які також зайшли в цей будинок із візитом, Джо присвятила себе юним членам сім’ї та знайшла цю зміну цілющою.

Вона з глибоким інтересом слухала студентські новини, покірно гладила пойнтерів і пуделів, від душі погоджувалася з тим, що «Том Браун[25] був молодчина», незважаючи на невідповідну форму похвали, а коли один із хлопчиків запропонував відвідати його черепашачий садок, поспішила разом із ним зі жвавістю, яка змусила матір сімейства усміхнутися їй услід, поправляючи свій очіпок і зачіску, яка опинилася в жалюгідному стані після по-дочірньому гарячих обіймів Джо, хай і ведмежих, але більш дорогих для господині будинку, ніж будь-яка бездоганна зачіска, зроблена руками натхненної модистки-француженки.

Залишивши сестру діяти на свій власний розсуд, Емі всією душею віддалася задоволенням, які відповідали її смаку. Дядько пана Тюдора був одружений з якоюсь англійською леді, троюрідною кузиною справжнього лорда, й Емі дивилася на все сімейство з великою пошаною, бо, незважаючи на американське походження й виховання, відчувала те благоговіння перед титулами, яке переслідує навіть кращих із нас, – благоговіння, що не визнається нами відкрито, але зберігає старовинну прихильність королям, котра змусила кілька років тому навіть найдемократичнішу націю під цим теплим сонцем хвилюватися з нагоди прибуття монаршої білявої леді. Що ж, це свідчило про любов – стару, як світ, про любов, яку дорослий син відчуває до владної матері, що утримувала його при собі так довго, як могла, і з прощальною лайкою дозволила піти лише тоді, коли він збунтувався.

Але навіть задоволення, яке доставляла Емі бесіда з віддаленою ріднею британської аристократії, не змусила її забути про час, і після закінчення належної кількості хвилин вона неохоче покинула це вишукане товариство й відправилася на пошуки Джо, гаряче сподіваючись, що не застане свою невиправну сестру в якомусь незручному положенні, що може накликати ганьбу на сімейство Марч.

Звичайно, могло бути й гірше, але Емі вважала, що і так вже погано: Джо сиділа на траві в оточенні компанії хлопчиків, що із захопленням слухали її розповідь про одну із витівок Лорі. На шлейфі її чудової святкової сукні відпочивав пес із вельми брудними лапами. Один з малюків тикав у черепах парасолькою Емі, якою вона так дорожила, інший їв імбирний пряник над кращим капелюшком Джо, третій грав у футбол її рукавичками. Але всім було весело, і коли Джо, зібравши своє пошарпане майно, попрямувала до виходу, її супроводжувала свита, благаючи прийти ще раз: «Ти так цікаво розповідаєш про Лорі!».

– Прекрасні хлопці, правда? Після такого я знову відчуваю себе молодою й бадьорою, – сказала Джо, крокуючи із закладеними за спину руками, почасти за звичкою, а частково, щоб приховати забризкану брудом парасольку.

– Чому ти уникаєш пана Тюдора? – запитала Емі, розсудливо утримуючись від зауважень з приводу розтерзаного виду Джо.

– Мені він не подобається – величається, принижує своїх сестер, завдає неприємностей батькові, нешанобливо каже про свою матір. Лорі називає його безпутним, і я не надто вже хочу водитися з ним, тому й не чіпаю його.

– Ти могла б, врешті-решт, хоча б ввічливо звертатися до нього. А то тільки холодно кивнула, хоча перед тим вклонилася й усміхнулася чи не найлюб’язнішою усмішкою Томмі Чемберлену, синові бакалійника. Якби ти просто поміняла місцями кивок і уклін, все було б гаразд, – сказала Емі з докором.

– Ні, не гаразд, – заперечила вперта Джо, – Тюдор мені не подобається, я не поважаю його й не захоплююсь ним, нехай навіть племінниця племінника дядька його дідуся і є троюрідною кузиною якогось там лорда. Томмі бідний, і сором’язливий, і добрий, і дуже розумний. Я хорошої думки про нього і не соромлюся це показати, тому що він все-таки джентльмен, незважаючи на заняття бакалійною торгівлею.

– Немає сенсу з тобою сперечатися, – почала було Емі.

– Жодного, – перебила її Джо. – Тож приймаймо доброзичливий вигляд і занесемо візитну картку в цей будинок, бо Кінгів явно немає вдома, чому я дуже рада.

Сумочка з візитками виконала свій обов’язок, і дівчатка пішли далі. Дійшовши до п’ятого будинку, Джо знову склала подяку небесам, коли їм сказали, що юні господині поїхали в гості.

– Тепер – додому! До тітоньки Марч сьогодні не підемо. До неї ми можемо забігти в будь-який час, і, чесне слово, шкода шкутильгати далі по цій пилюці в наших кращих сукнях, коли ми до того ж втомилися й роздратувалися.

– Ми? Говори за себе… Тітоньці подобається, коли ми висловлюємо їй нашу повагу тим, що наносимо формальний візит і вбираємося для неї у свої кращі сукні. Це зовсім неважко, але принесе їй задоволення, і я не думаю, що це завдасть більше шкоди твоєму наряду, ніж брудні собаки й ці балувані хлопчаки. Нахилися, дай мені струсити крихти з твого капелюха.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Тут і далі примітки перекладача.

Психея – героїня давньогрецького міфу, прекрасна дівчина, закохана в бога любові Ерота, сина богині Афродіти. Психея стала дружиною Ерота та народила йому дітей.

2

Пан Тудль – персонаж роману «Домбі та син» (1848) англійського письменника Чарльза Діккенса (1812–1870). Пан Тудль був батьком численного сімейства.

3

Меркурій – у давньоримській міфології бог красномовства, торгівлі, доріг, а також вісник богів.

4

Пані Гаммідж – персонаж роману Чарльза Діккенса «Девід Копперфілд», вдова компаньйона пана Пеготті, жінка, котрій довелося залишитися в будинку-баркасі в очікуванні надій на повернення старих добрих днів.

5

Юпітер Амон: Юпітер – верховний бог у римській міфології (виконує ті самі функції, що й давньогрецький Зевс), а Амон – верховний бог Єгипту, його ім’я перекладається як «незримий», божество чорного небесного простору та повітря.

6

Геркулес – у давньогрецькій міфології син бога Зевса і смертної жінки Алкмени. Геркулес (він же Геракл) був наділений надзвичайною силою і зробив безліч подвигів. Усім добре відомі, зокрема, 12 подвигів Геракла.

7

Квакерами називаються представники протестантської деномінації, котрі відрізнялися особливою строгістю поглядів та норм зовнішності.

8

Рафаель Санті (1483–1520) – великий італійський живописець та архітектор. Особливо він прославився вмінням малювати мадонн, а найвідоміша його робота має назву «Сікстинської мадонни».

9

Ромео та Джульєтта – герої однойменної п’єси англійського драматурга Вільяма Шекспіра (1564–1616).

10

Бартоломе Естебан Мурільо (1618–1682) – іспанський художник, представник «золотого сторіччя» іспанського живопису, а також очільник севільської школи.

11

Рембрандт Харменс ван Рейн (1606–1669) – голландський живописець, неперевершений майстер к’яроскуро (тобто світлотіні).

12

Пітер Пауль Рубенс (1547–1640) – фламандський живописець, котрий відобразив у своїх полотнах голландський ідеал жіночої краси.

13

Тернер Вільям (1775–1851) – англійський живописець, автор сміливих по колористиці та світло-повітряним пошукам пейзажів. Одного разу Тернер навіть прив’язав себе до мачти корабля, щоб із натури замалювати пожежу в Лондонському парламенті.

14

Мікеланджело Буонарроті (1475–1564) – італійський скульптор, живописець, архітектор і поет (його вірші, зокрема, представлено у фільмі Ежена Гріна «Міст мистецтв»). Мікеланджело відомий і як автор розпису стелі Сікстинської капели.

15

Марія-Терезія (1717–1780) – австрійська ерцгерцогиня з династії Габсбургів. Вона відома як правителька, котра значно розбудувала Габсбурзьку державу, залишившись у пам’яті людей енергійною, діяльною, мудрою та тактовною королевою.

16

Шарабан – чотирьохколісний кінний екіпаж з кількома поперечними сидіннями або однокінний двоколісний екіпаж.

17

Джованні Баттіста Бельцоні (1778–1823) – італійський мандрівник і археолог, відомий дослідник Єгипту. Саме Бельцоні стоїть біля початків великих колекцій єгипетського мистецтва, котрі збиралися у Західній Європі.

18

Джон Кітс (1795–1821) – англійський поет-романтик. Дуже рано помер. Як вважало багато його сучасників, однією з причин його ранньої смерті Кітса були жорстокі нападки критиків, бо за життя поета його твори не набули популярності.

19

Марта – стара ключниця, персонаж роману англійського письменника Вальтера Скотта (1771–1832) «Роб Рой» (1818). За текстом роману, Марта була люб’язною та скромною, добре опікувалася будинком та його жильцями.

20

Тут мається на увазі стереотип щодо терплячої та спокійної вдачі тевтонів, тобто німців.

21

Ніоба – у давньогрецькій міфології дружина фіванського царя. Вона хвалилася численним потомством і образила богиню Літо, матір Аполлона й Артеміди, в якої було лише двоє дітей. За це діти Літо стрілами з луків перебили всіх дітей Ніоби, а сама вона скам’яніла від горя.

22

В англійській мові багато слів мають кілька значень. Луїза Олкотт, мабуть, полюбляла каламбури, оскільки «банка» (скляна банка джему) та «сварка», «нервування» тут позначаються одним словом – jar.

23

Шейлок – персонаж п’єси Вільяма Шекпіра «Венеціанський купець», жорстокий, хитрий та скупий лихвар.

24

Мод – героїня монодрами «Мод» англійського поета-сентименталіста Альфреда Теннісона (1809–1892). Мод описується з точки зору її нареченого: ніжна, вродлива дівчина, увінчана білими трояндами, але пуста та жорстока. Врешті-решт її наречений божеволіє.

25

Том Браун – герой популярних англійських книжок для юнаків: «Шкільні дні Тома Брауна» і «Том Браун в Оксфорді», написаних англійським юристом, політиком та письменником Томом Хьюзом (1828–1896).