Тотем і табу

32

Від того часу я намагався розшифрувати незрозумілий спогад про своє дитинство іще однієї славетної особистості. На перших сторінках автобіографії ґете («Dichtung und Wahrheit») розповідається, як він у віці приблизно шести років, підбурюваний сусідом, викинув у вікно іграшковий керамічний посуд, і той розбився на друзки – ця єдина сцена запам’яталася йому з найбільш раннього дитинства. Нейтральність змісту цього спогаду, подібність до спогадів про дитинство деяких інших людей і та обставина, що в цій частині Ґете не згадує молодшого братика, на момент народження якого йому було три роки і дев’ять місяців, а на момент його смерті ще не було десяти, спонукало мене взятися до аналізу цього сну. (Ґете згадує цю дитину згодом, коли змальовує численні захворювання дитинства.) Я сподівався замінити наочний зміст сну чимсь, що краще пасувало б до цілісного тексту Ґете і було б гідне за значенням у відповідному місці біографії. Невеликий аналіз («Eine Kindheitserinnerung aus “Dichtung und Wahrheit”», 1917) дозволив мені визначити, що викидання глиняного посуду є магічною дією, спрямованою проти докучливого прибульця, а в тому місці, де повідомлялося про подію, воно мало б означати тріумф з приводу того, що другий син не мав права тривалий час перешкоджати задушевному зв’язку Ґете з матір’ю. Чи варто дивуватися, що найбільш ранні спогади дитинства стосуються матері, як у Ґете, так у Леонардо… (прим. авт.).

33

Див. мою роботу «Bruchstück einer Hysterieanalyse», 1905 (прим. авт.).

34

Horapollo. Hieroglyphica І.ІІ (прим. авт.).

35

Строго кажучи, йдеться про стерв’ятника. Див. мою передмову (прим. пер.).

36

Roscher. Ausf. Lexikon der griechischen und růmischen Mythologie. Artikel «Mut». Bd 1894–1897; Lanzone. Dizionario di mitologia egizia. Torino, 1882 (прим. авт.).

37

Hartleben Н. Champollion. Sein Leben und sein Werk. 1906 (прим. авт.).

38

Über die androgynische Idee des Lebens // Jahrb. f. sexuelle Zwischenstufen. V. 1903. S. 732 (прим. авт.).

39

За свідченням Плутарха (прим. авт.).

40

Horapollinis Niloj, Hieroglyphica. Ed. Conradus Leemans Amstelodami. 1835.

41

Див. малюнки у Lanzone. P. CXXXVI–VIII (прим. авт.).

42

V. Romer, цит. (прим. авт.).

43

Пор. спостереження у «Jahrbüch für psychoanalyt. und psychopat. Forschungen», в «Internal. Zeitschrift für arztl. Psychoanalyse» і в «Imago» (прим. авт.).

44

Мені здається переконливим припущення, що тут також слід шукати коріння ненависті до євреїв, що виявляється у західноєвропейських народів стихійно і доволі ірраціонально. Обрізання несвідомо прирівнюється до кастрації. Якщо ми ризикнемо перенести наше припущення у первісні часи історії людства, то зуміємо здогадатися, що спочатку обрізання мало виступати пом’якшенням, заміною, відтермінуванням кастрації (прим. авт.).

45

Пор.: Knight Richard Payne, Le culte du Priapе. Bruxelles, 1883 (прим. авт.).

46

Перш за все, йдеться про дослідження І. Саджера, які я можу в істотних аспектах підтвердити на власному матеріалі. До того ж мені відомо, що В. Штекель у Відні і Ш. Ференці у Будапешті прийшли до схожих результатів (прим. авт.).

47

Психоаналітичне дослідження пропонує для розуміння гомосексуальності два факти, які не викликають сумнівів, хоча й не претендують на вичерпне пояснення причини цього сексуального відхилення. Перший факт – згадувана фіксація на потребі любові до матері, другий полягає у тому, що кожна, навіть цілковито нормальна особа здатна на гомосексуальний вибір партнера і хоча б раз у житті робила його й або зберігала у своєму несвідомому, або захищалася від нього за допомогою сильного протилежного налаштування. Дві ці обставини змушують нас заперечувати як намагання гомосексуалів визначати себе як «третю стать», так кладуть кінець спробам розрізняти вроджену й набуту гомосексуальність. Наявність соматичних ознак іншої статі (розмір фізичного гермафродитизму) помітно сприяє прояву гомосексуального вибору партнера, але не є для цього вирішальним чинником (прим. авт.).

48

Е. Solmi, Leonardo da Vinci. 1908, с. 152 (прим. авт.).

49

Там же (прим. авт.).

50

E. Solmi, Leonardo da Vinci, с. 203 (прим. авт.).

51

Леонардо поводиться як той, хто звик щодня сповідатися перед іншою особою і замінив її тепер щоденником. Припущення про те, ким могла бути така особа, дивись у Мережковського (прим. авт.).

52

Наводиться за Мережковським (прим. авт.).

53

Або натурник (прим. авт.).

54

Йдеться про кінний монумент Франческо Сфорци (прим. авт.).

55

За Мережковським. Як прикрий доказ ненадійності і без того мізерних відомостей про особисте життя Леонардо я згадав би, що той самий рахунок у Сольмі (с. 194) відтворюється з істотними відмінностями. Слід припустити, що у тому рахунку флорин означає не старий «золотий флорин», а вживану пізніше грошову одиницю, що дорівнювала 1-2/3 ліри або 33,5 сольдо. Сольмі вважає Катеріну служницею, що деякий час вела домашнє господарство Леонардо. Джерело, з якого почерпнуті обидва варіанти цього рахунку, мені не доступне (прим. авт.).

56

1 Катеріна приїхала у липні 1493 р. (прим. авт.).

57

Форми вияву згніченого лібідо у Леонардо, зокрема схильність до педантичної уваги до грошей, належать до рис характеру, що виникають з анальної еротики. Пор.: «Charakter und Analerotik», 1908 (прим. авт.).

58

Тут мистецтвознавець згадає про своєрідну нерухому усмішку, характерну для пластичних творів архаїчного грецького мистецтва – зокрема, егінської скульптури; ймовірно, щось подібне демонструють також твори Вероккйо, вчителя Леонардо, тож подальший виклад потребує обмислення (прим. авт.).

59

Ґрюйєр (Gruyer. – In: Seidlitz. L. dа V. Vol. II P. 280): (фр.) «Ось уже чотири століття Мона Ліза морочить голову кожному, хто, надивившись, починає говорити про неї» (прим. авт.).

60

Geschichte der Malerei. Bd. I. S. 314 (прим. авт.).

61

(Фр.) «Відомо, яку нерозв’язну і пристрасну таємницю ось уже чотири сторіччя Мона Ліза Джоконда пропонує шанувальникам, що юрмляться навколо неї. Ніколи художнику (наводжу слова тонкого критика, що ховається за псевдонімом П’єр Корлі) не щастило так передати сутність жіночності: ніжність і кокетство, сором’язливість і глуху пристрасть, всю таємницю стриманого серця, замисленого мозку і особистості, яка зраджує себе заледве тільки промінчиками свого внутрішнього полум’я…»

62

(Іт.) «Жінка по-королівськи спокійно всміхалася: її завойовницькі інстинкти, спадкова жорстокість її роду, жадання підступної спокуси, грація лукавства, доброта, за якою стоїть жорстока мета – все це поперемінно з’являлося і зникало за габою сміху, змішуючись у поему її усмішки… Добра і лиха, жорстока і співчутлива, граційна і хижа, вона сміялася…»

63

Так у автора. Помилка, якої допускаються упродовж сторіч навіть деякі мистецтвознавці. Насправді, портрет написаний на дошці (з тополі); полотно на території Італії стали вживати для живопису з початку «чінквеченто», себто XVI ст. (прим. пер.).

64

Олександра Андріївна Константинова (1871–1944), авторка монографії «Мадонни Леонардо да Вінчі» (1908) – вчений-медієвіст. Після закінчення гімназії в Херсоні мешкала в Одесі. Скінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів і виїхала за кордон з метою вивчення західноєвропейського мистецтва. У 1907 отримала ступінь доктора Цюріхського університету. З 1907 працювала на кафедрі історії мистецтв Вищих жіночих курсів у Петербурзі й завідувала бібліотекою Музею мистецтв і старожитностей (прим. пер.).

65

Pater W. Die Renaissance. 1906, с. 157 (прим. авт.).

66

У кн. Scognamiglio, с. 32 (прим. авт.). У кн. Schorn L. ІІІ Bd. 1843, с. 6 (прим. авт.).

67

Таке припущення робить також Мережковський, хоча він вигадав історію дитинства Леонардо, яка в істотних аспектах відрізняється від нашої, відтвореної через фантазію про шуліку. Якби Леонардо сам мав таку усмішку, традиція неодмінно зберегла б переказ про неї (прим. авт.).

68

Muther, с. 309 (прим. авт.).

69

Muther, с. 309 (прим. авт.).

70

О. Константинова (цит.) пише: «Сповнена ніжності Марія дивиться на свого улюбленця з усмішкою, що нагадує загадкову усмішку Джоконди», і в іншому місці про Марію: «В усіх її рисах панує усмішка Джоконди» (прим. авт.).

71

Seidlitz W. V. L. d. V. II Bd, с. 274 (прим. авт.).

72

Уривок у квадратних дужках (с. 67–70) – текст і дві графічні ілюстрації – становить частину розділу, додану автором у пізніших виданнях, спершу у вигляді примітки, а згодом як самостійну частину викладу, яка дещо порушує його послідовність (прим. пер.).

73

Пор.: «Drei Abhandlungen zur Sexualtheorie» (прим. авт.).

74

Істотнішої похибки, допущеної Леонардо в цьому записі, оскільки 77-річному батькові він дав 80 років, я ще торкнуся (прим. авт.).

75

Рядки з Дантового «Раю» подаємо у перекладі Є. Дроб’язка.

76

Схоже, в обговорюваному місці щоденника Леонардо помилився також у кількості своїх братів і сестер, що дивним чином суперечить його позірному педантизму (прим. авт.).

77

За Seidlitz. L. d. V. с. 27 (прим. авт.).

78

За Solmi. Conf. fior. с. 13 (прим. авт.).

79

Müntz. Op. cit. c. 292 і далі (прим. авт.).

80

Див. у Herzfeld. с. 292 (прим. авт.).

81

’Ανάγκη (гр.) – Ананке (Неминучість), у давньогрецькій міітології мати Мойр, які визначають долю людини. У філософії окреслює поняття потреб – переважно обумовлених природою (прим. пер.).

82

Див. у Herzfeld, M. L. d. V. с. 32. «Великий лебідь» має означати пагорб Monte Сесего у Флоренції (прим. авт.).

83

Згідно з дослідженнями Пауля Федерна і Мурлі Волда (1912), норвезького дослідника, далекого від психоаналізу (прим. авт.).