Григорій Косинка

Григорій Михайлович завжди закінчував так: «Хіба можна перелічити все те, що приховане в Кобзарі?!»

Він із захопленням говорив про майстерність, образність та музичність мови Шевченка.

Григорій розповідав: «Читаючи “Свято в Чигирині”, у мене перед очима яскраво вимальовувалась постать Кобзаря, його обличчя, міміка – те, чого немає в тексті, й мені здавалось, що я не читав, а ніби бачив і чув:

Оженився, зажурився —Нічого немає;У ряднині ростуть діти,А козак співає:“І по хаті ти-ни-ни,І по сінях ти-ни-ни,Вари, жінко, лини,Ти-ни-ни, ти-ни-ни!”“Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!” —Кричать гайдамаки.

А я в захопленні, в запалі, ледве стримав бажання поплескати в долоні.

Тепер, дорослим, я перечитую й усміхаюсь. Як майстерно та природно відтворено цей епізод. Злидні, а люди, шуткуючи, співають про ці злидні – характерна риса нашого народу. Кажучи словами Шевченка:

Заспіває – заспівають,Аж лихо сміється.

Те саме і в характері самого Шевченка. У творі “До Основ’яненка”:

Батьку ти мій, друже!Блуджу в снігах та сам собі:“Ой не шуми, луже!”

Цією піснею Шевченко з іронією передає незламність, бадьорість духу.

Часто у творах Шевченка зустрічаємо: “виспівую”, “співають”. Співає він, як автор, співають герої. Буває повний текст пісень або тільки назва пісні, як у наведеному уривку: “Ой не шуми, луже”».

Свого часу Григорій Михайлович детально вивчав творчість Шевченка і звертав увагу на те, як Шевченко вміє коротко, стисло все розповісти. За його висловом: «Коротке, мудре, талановите слово Шевченка наділене могутньою силою збуджувати в уявленні читача нові образи, нові почуття, що поширюють та поглиблюють зміст навіть коротеньких віршів. Саме так я стремлю наслідувати Шевченка в своєму слові».

Пригадую, як, перечитуючи твори Шевченка, Григорій часто звертав мою увагу: «Тамарча, послухай:

Село! І серце одпочине,Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло.Цвітуть сади, біліють хати,А на горі стоять палати,Неначе диво. А кругомШироколистії тополі,А там і ліс, і ліс, і поле,І сині гори за Дніпром.

Тільки художник може відтворити пейзаж в поезії, надаючи йому такі колоритні барви. Хіба не виникають додаткові уявлення? Хіба перед очима не постає: сонячний день, прозорість повітря, відчуття простору – надзвичайна стереоскопічність пейзажу?»

Шевченко у багатьох творах, говорив Григорій Михайлович, оспівує батьківщину, Дніпро, степи, тополі, вишневі садки, могили в полі, місяць, зорі – характерний пейзаж України.

Меж горами старий Дніпро,Неначе в молоці дитина,Красується, любуєтьсяНа всю Україну.

Шевченко, згадуючи минуле, оспівує Дніпро як «свідка» історичних подій на батьківщині.

Нема Січі; очеретиУ Дніпра питають:«Де-то наші діти ділись,Де вони гуляють?»

Шевченко, борець за щастя народу, передбачаючи майбутнє, оспівує теж Дніпро:

Розкуються незабаромЗаковані люде,Настане суд, заговорятьІ Дніпро і гори!

А якої глибини набуває любов Шевченка до батьківщини в його хвилюючих словах:

Холоне серце, як згадаю,Що не в Украйні поховають..

Тому що для Шевченка:

Здається, кращого немаєНічого в бога, як ДніпроТа наша славная країна…* * *

«Чуден Днепр при тихой погоде…» Їдучи пароплавом, милуючися Дніпром, Григорій Михайлович, бувало, отак й цитував улюблених своїх письменників. Цю сторінку з твору Миколи Гоголя він читав напам’ять до кінця. Про своє захоплення творами Гоголя розповідав:

«Київ – перші дні мого перебування у стародавньому місті сповнені мрії й надії про навчання. Я дізнався, що є “публічна бібліотека”, є бібліотека в університеті св. Володимира, але… не для мене».

Коли спуститися вулицею Прорізною та перейти Хрещатик, якраз потрапиш у двері книжкової крамниці Леона Ідзиковського. Григорій згадував, як, приїхавши до Києва, підлітком опинився в цій книгарні. Його вразила кількість книжок: праворуч – книги, ліворуч – книги, всюди книги, різні за розміром, за кольором обкладинок – аж дух перетинало. На прилавку лежала найбільша за розміром книга. Григорій запитав людину, що звернула на нього увагу:

«Скажіть, це біблія?» – «Ні, – людина посміхнулася, – це каталог». А коли побачила розгублене обличчя хлопця, запропонувала подивитися «каталог». Перегортаючи сторінки, він побачив за абеткою прізвища письменників та перелік творів кожного. Серед них знайшов знайому назву: «Н. В. Гоголь. “Вечера на хуторе близ Диканьки”», зміст якої переказував йому ще дід Роман. З того часу Григорій частенько заглядав до цього каталогу – «ноги самі заходили до цієї крамниці». Прикажчик звернув увагу на нього й запитав: «А що ти там все вишукуєш?» Григорій пояснив, що мріє купити Гоголя, але в нього все ще не вистачає грошей. Як з’ясувалося, бракувало кількох копійок. «Ми дамо тобі книгу, а коли будуть гроші – донесеш». Григорій був такий щасливий! Йшов Хрещатиком, міцно тримаючи обома руками перед собою книгу або притуляючи її до себе, хотів скоріше дійти до Володимирської гірки й розкрити її там.

Читав і перечитував її безліч разів. Коли приніс у крамницю гроші, та сама людина сказала: «У нас є бібліотека, ходім, я тебе запишу». З цієї хвилини книга завжди була з ним.

Читав насамперед Гоголя, відчуваючи його любов до батьківщини, до народу.

«Тут, біля пам’ятника Володимирові, – згадував Косинка, – я читав “Страшну помсту”. В цьому творі настрій епізодам надає згадка про Дніпро:

“Катерина замолчала, потупивши очи в сонную воду; а ветер дергал воду рябью, и весь Днепр серебрился, как волчья шерсть среди ночи”.

Читаючи, як Гоголь оспівує Дніпро, я згадував Шевченка.

“…гуляет Днепр; ему ни до кого нет дела: он бушует…”; “Он, как старик, ворчит и ропщет”; “…тихо враждует он с прибрежными горами, лесами, лугами и несет на них жалобу в Черное море”.

Або в іншому місці:

“Когда же пойдут горами по небу синие тучи, черный лес шатается до корня, дубы трещат, и молния, изламываясь между туч, разом осветит целый мир – страшен тогда Днепр! Водяные холмы гремят, ударяясь о горы, и с блеском и стоном отбегают назад, и плачут, и заливаются вдали. Так убивается старая мать казака, выпровожая своего сына в войско”.

Подивився я тоді на Дніпро, а він тече велично, спокійно, й стало так легко та приємно, й життя, здалось, тече спокійніше, а злидні – дрібниця.

“Чуден Днепр при тихой погоде…”

“Пышный! ему нет равной реки в мире”».

Григорій Михайлович частенько звертався до мене:

«Ходімо, подивимося на Дніпро!» Згадую, як одного разу ми бігли в зливу під парасолькою по сходах до Дніпра. Поки добігли, дощ вщух, а Дніпро ще не заспокоївся. Григорій, йдучи берегом, покликав мене: «Тамарча, швидше йди, подивись!»

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Мороз-Стрілець Т. Голос пам’яті. Спогади. – К.: «Рад. письменник», 1989. – С. 174.

2

Мороз-Стрілець Т. Голос пам’яті. Спогади. – К..: «Рад. письменник», 1989. – С. 169.

3

Цит. за вид.: Сергій Гальченко. Скарби літературних архівів. – К.: Атопол, 2012. – С. 123.

4

Цит. за вид.: Сергій Гальченко. Скарби літературних архівів… – С. 125.

5

Там само. – С. 127.

6

Там само. – С. 129.

7

В. Винниченко. Щоденник. 1921–1925. – Едмонтон, Нью-Йорк, 1983. – Т. 2. – С. 209.

8

Там само. – С. 228.

9

Спогади матері Григорія Косинки записані Т. М. Мороз-Стрілець.

10

Літ. Газета. – 1933. – 27 черв.

11

Життя коротке, мистецтво вічне (латин.).

12

Дівич-Гора – мальовнича гориста місцевість біля Трипілля, де народився Григорій Косинка.