Так ніхто не кохав. Через тисячі літлиш приходе подібне кохання.В день такий розцвітає весна на землі,і земля убирається зрання…Дише тихо і легко в синяву вона,простягає до зор свої руки…В день такий на землі розцвітає веснаі тремтить од солодкої муки…В’яне серце моє од щасливих очей,що горять в тумані наді мною…Розливається кров і по жилах тече,ніби пахне вона лободою…Гей ви, зорі ясні… Тихий місяцю мій…Де ви бачили більше кохання?…Я для неї зірву Оріон золотий,я – поет робітничий останній…Так ніхто не кохав. Через тисячі літлиш приходе подібне кохання.В день такий розцвітає весна на землі,і земля убирається зрання…Дише тихо і легко в синяву вона,простягає до зор свої руки…В день такий на землі розцвітає веснаі тремтить од солодкої муки…1922* * *Голову розбив я об каміння неба, —на заході морок, на заході кров…І в нестямі вітер утікає степом,ніби блиск останній скинутих корон…О мої шукання, мрії-метеори…Не шумує листя, в жилах не вино, —місяць народився ніби тільки вчора,а уже блукає на степу давно.Ох моє телятко… Як тебе спіймати,щоб віки горіло ти в душі моїй…Доки ти од мене будеш утікатиі ховатись раптом в голубій траві…Я даремно руки в небо простягаю, —на худих долонях тільки тихий сміх…І розбив об небо голову з одчаю.Вітер…Сніг…1922* * *На шматки порізав свою душуй зашпурнув їх ген-ген я од себе…І несуться вони метеорами десь по далеких світах…В порожніх грудях тільки вітер віє,і тоскно шарудять сніги…Там посадив я чорную лілею,в ній заховалося моє щастяі тре синенькі рученята,і дивиться з благанням навкруги. Сніги, сніги…1922МАЛИНОВИЙ ПЛАТОКЯ знов один. Покірно одгоріли далі.Й дарунок твій – малиновий платоккруг шиї ліг. І в золотій печаліне прилетить в мою кімнату Бог — не прилетить… і крилами кохання не зашумить привітно над крильцем. Лиш привид твій розтанув у тумані і все в сльозах нахилене лице…Гей, на огні далекого Версалю тебе вели.Блищала тоскно сталь…І, може, де в півтемній тихій заліцілує хтось вишневії вуста… й сорочку рве… і вже криваві руки біля твоїх розкиданих колін… І весь в крові від огненної муки уже лечу далеко од землі…І вже внизу крізь ґрати зачорніло,де вартовий карбує мірний крок,біля вікна знайоме мертве тілой дарунок твій – малиновий платок.1923* * *У плащі.А очі – зорі сині.Задивились верби в прудковод…Тихий вечір… золоті коліна…на щоці од шалі тіні, тіні, тіні…Твій кривавий, твій татарський рот…Знову я спокійний і осінній,як тоді, у двадцять другий год. Тільки вітер: «Синьому нірвана…» Тільки вітер: «Синьому не жить…» Там, де місяць огненний і п’яний в невідомі і далекі страни на воді дорогою лежить…«Люлі дитиноньці, Коліньці люлі…»Дзвонять на зорі, і пахне трава…В ночі далекі (там очі заснулі)будеш йому ти співать…Мишенята сині на паркані,то проміння (одгадай чиє?…),на траві дві тіні простяглися п’яні,
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
1
Пізніше В. Сосюра це слово замінив на «ворожий». – Тут і далі прим. упорядника.
2
П. Тичина, вірш «І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв…» (1919).
3
В. Сосюра помер 11 січня (насправді 8 січня 1965 р.).
6
Неточна цитата першого рядка поеми «Червона зима».
9
Микола Хвильовий (Фітільов Микола Григорович; 1893–1933) – український письменник.
10
Благбаз – Благовіщенський базар у Харкові.
11
Пилипенко Людмила Володимирівна – дружина українського письменника Сергія Володимировича Пилипенка (1891–1934), яка мала певне відношення до літературного процесу в Україні.
12
Віра Б. – Віра Каспарівна Берзіна (1904–1992) – перша дружина В. Сосюри, яка народила поетові двох синів – Олега і Миколу.
