Полная версия
Іван Мазепа
16
«Літопис» Самійла Величка (далі – Величко С. Летопись). Т. II. – С. 342.
17
Лазаревский А. Заметки о Мазепе. // Киевская Старина (далі – КС). 1898. Июнь. – С. 411.
18
Сборник выписок из архивных бумаг о Петре Великом. Т. I. С. 314; Листи Івана Мазепи. Т. 1. К., 2003. № 17. – С. 107—108.
19
АЮЗР. Ч. I. Т. V. N CVII. – C. 345—348.
20
Архів ІІ СПБ РАН. Ф. 68. Киевская казенная палата. № 86.
21
Терещук О. Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної в колекції Національного музею історії України // Іван Мазепа та його доба. Історія, культура, національна пам’ять. К., 2008. – С. 422—439.
22
Гадяцький договір – знаменита угода, підписана І. Виговським з поляками в вересні 1658 року.
23
Записки Перетятковича. К вопросу о сношениях Польщи с казаками 1657—1659 гг. К., 1873. – С. 13.
24
Volumina legum. T. IV. Petersburg, 1859. – S. 304.
25
Рік народження визначений за листом Ф. Орлика, в якому він пише: «мені вже 70 років, стільки, скільки було покійному Мазепі у Бендерах», тобто в 1709 р. День і місяць народження були визначені Т. Падурою на основі запису в Кременецькому єзуїтському молитовнику.
26
Величко С. Летопись. Т. II. – С. 342.
27
До речі, сам А. Пушкін в післямові до поема «Полтава» писав, що дума, написана Мазепою, «примітна не лише в історичному сенсі».
28
Більшість біографів Мазепи абсолютно бездоказово вважають, що вчитися на захід Мазепу послав король. Так, І. Бутич пише, що це сталося в 1656 році. Але, враховуючи, що його батько в цей час був серед старшин Б. Хмельницкого, це являється абсолютно неможливим. Набагато вірогідніше припустити, що Мазепу послали на захід через Києво-Могилянську академію, можливо, саме в 1656 р., тим більше, що багато її студентів продовжували свою освіту за кордоном.
29
Універсали Івана Мазепи. К.-Львів, 2002. – С. 21
30
Про це писав Орлик у листі до свого сина.
31
Про це сказав сам Мазепа в розмові з Жаном Балюзом.
32
Величко С. Летопись. – Т. II. – С. 342.
33
Słownik geograficzny… T. VI. – S. 185.
34
Уперше в документах І. Мазепа іменується «покоевым короля» в листах І. Виговського від жовтня 1659 року, тобто вже після скинення Виговського згетьманства. – ПКК. Т. III. N LXXXII. – C. 361. Тоді ж, у 1659 р., Ян Казимир упривілеї Степану Адаму відзначає, що його син знаходиться «при боку нашем».
35
Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. – С. 104.
36
Pasek J. Pamiętniki. – S. 211—212.
37
Там же. – С. 321.
38
Jemiołowski M. Pamiętnik. Lwów, 1850. – S. 135.
39
Pasek J. Pamiętniki. – S. 327.
40
26 лютого 1663 року І. Мазепа був відправлений Тетерею назад до короля. – Памятники, изданніе киевской Археографической Комиссией (далі – ПКК). Т. IV. N LIX. – C. 271.
41
Інструкція І. Мазепі з коронної канцелярії, 31 березня 1663 р. – Pisma do wieku Jana Sobieskiego. N 49. – S. 214—221.
42
Лист П. Тетері королеві, 2 травня 1663 р. – ПКК. Т. IV. N LXV. – C. 295.
43
Величко С. Летопись. – Т. 2. – С. 342. Те, що Іван був під час походу при королеві – не викликає сумніву, оскільки зберігся «Реєстр тих, хто був з королем й. м. за Дніпром», підписаний особисто Яном Казимиром. У ньому значиться Іван Мазепа (Iwan Mazepa) – показово, що саме Іван, а не Ян або Іоанн. – Świat pogranicza. Warszawa, 2003. – S. 184.
44
Детальніше про ці події див. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659—1667 рр.). К., 2003.
45
«І в той деревне учинился пожар. И те де люди, покиня ево побежали однимать пожару, а он де в то время с товарищи того двора уехали верхами». – Російський Державний Архів Давніх Актів (далі – РДАДА). – Ф. 229. Оп. 1. № 141. Арк. 76.
46
Принаймні у кінці листопада 1664 року С. Фридрикевич був живий і підписував інструкцію козацьким послам на сейм. – Україна модерна. 1999—2000. № 4—5. – С. 407.
47
Цей факт про те, що друга дочка С. Половця була у шлюбі за П. Дорошенком, наводить американський дослідник козацької генеалогії Г. Гаєцький. У новітній праці про старшинські роди В. Кривошеї говориться тільки про двох дружин (дочки Яненка-Хмельницького та Єропкиної). В. Степанков говорить про трьох дружин, не називаючи їх поіменно. Тому вважаю, що дані Г. Гаєцького достовірні. – G. Gajecki. The Cossack Administration of the Hetmanate. Harvard, 1978. V. 2. P 571.
48
Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа в західньоєвропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. С. 105.
49
Мається на увазі перша перемога Б. Хмельницкого над поляками у травні 1648 р.
50
«для своєї росторопності и цекавости». – Величко С. Летопись. Т. II. С. 342.
51
Щоденник польського посольства, 27 серпня 1672 року. – Pisma do wieku J. Sobieskiego. T. II. N 425. S. 1100.
52
Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 6. С. 18. У Ю. Мицика ця польська звістка помилково датована 1669 роком, хоча вона, мабуть, відноситься до 1672 р.
53
Акты ЮЗР. Т. XI. № 68. С. 231.
54
Тобто з перекладачем.
55
Синбирский сборник. Малороссийские дела. № 13. С. 12—13.
56
Акты ЮЗР. Т. XII. N 112. C. 332.
57
Там же. № 133. С. 425.
58
Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 508.
59
Диким полем називали величезні незаселені простори, що лежали на південь від кордону Кам’янець—Винниця—Умань аж до Криму. Ці поля зазвичай були місцем здобичі вільних козаків і татарських чамбулів.
60
«Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 561—562.
61
Синбирский сборник. Т. 1. М., 1844. С. 212.
62
«Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 558—559.
63
Детальніше про цей див: Таирова-Яковлева Т. Г. К биографии автора казацкой летописи Самойла Величко. // Studia Slavica et Balcanica. 2016. № 2 – C. 76— 88.
64
Втім, далі Величко наводить явно неправдиві дані, що нібито Мазепа провів у кандалах «несколько лет» і був відпущений запорожцями тільки після довгого умовляння Самойловича і після виплати їм відкупного. Тут позначається та неприязнь, яку Величко відчував до Мазепи, що став винуватцем його полонення і безславного закінчення кар’єри. До того ж Величко писав у роки, коли ім’я Мазепи знаходилося під найсуворішою забороною й анафемою. Звідси – прагнення додати принизливі для Мазепи деталі, а з іншого боку – показати, що той був усім зобов’язаний Самойловичу. (Величко С. Летопись. Т. II. С. 341—342).
65
Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 496—498.
66
Собрание государственых грамот и договоров (далі —СГГИД). – Ч. IV. № 96. С. 315—316.
67
Сам Г. Г. Ромодановський у своїй відписці до царя не вдається до таких подробиць. Але ось його офіцер Є. Буличов, прибувши в Москву, дав детальний звіт про те, як йшли справи з видачею Мазепи. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 174. С. 590—591.
68
Лист І. Сіркы гетьману І. Самойловичу. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 173. С. 585— 586.
69
Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. // Іван Мазепа. Варшава, 1939. Т. 1. C. 133.
70
Лист гетьмана І. Самойловича – І. Мазепі. – Там же. № 160. С. 535.
71
Цікаво, що Олексій Карандеєв, що теж був на допиті Мазепи, мав іншу думку, ніж Ромодановський. Він дуже злісно писав про нього бояринові А. Матвеєву: «и его… лукав ответ, творит себя невинным». – Акты ЮЗР. Т. XI. № 171. С. 570.
72
Лист гетьмана І. Самойловича – І. Мазепі. – Там же. № 160. С. 535.
73
Лист гетьман І. Самойловича царю. – Там же. № 173. С. 580—581.
74
«Расспрос Мазепи в Москві». – Там же. № 170. С. 557—558.
75
Акты ЮЗР. Т. XI. № 178. С. 597.
76
Там же. № 184. С. 610—611.
77
Горобець В. Данило Апостол. // Істория України в особах. К., 2000. С. 226— 227.
78
Сам Самойлович писав цареві, що челядник Кочубея втратив листи, які той віз від султана, і Кочубей, не наважившись повернутися до Дорошенка, «прямо на сю сторону пошол». – Акты ЮЗР. Т. XII. № 84. С. 246.
79
О. Оглоблин наводить такі генеалогічні дані: Ганна Мазепа була тіткою по матері Д. Горленкы, який був одружений на рідній племінниці дружини І. Самойловича.
80
Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. (далі – ІР НБУВ). – Ф. I. № 3893. Л. 5; РДАДА Ф. 124. Малороссийские дела. Оп. 3. № 278. Арк. 1.
81
Ідея створення гетьманської династії не раз виникала в Україні. Сам Б. Хмельницький прагнув зробити своїм спадкоємцем свого старшого сина Тимофія, а після загибелі його – заповідав старшині обрати молодшого сина Юрія, абсолютно нездатного до управління. Подальші гетьмани теж прагнули своїми родинними зв’язками підтвердити право на булаву. З дочкою Б. Хмельницкого одружився брат І. Виговського, потім – П. Тетеря, з родичкою Богдана був одружений П. Дорошенко. Одного зі своїх синів готував у гетьмани й І. Самойлович.
82
Історія української культури. Т. III. К., 2003. С. 578.
83
Тільки в XXI ст. знайдуться голоси, які засумніваються в релігійності Мазепи. Мазепу можна звинувачувати в честолюбстві, гордині – але в тому, що він не був істинно православною людиною – це жахлива несправедливість, що не має під собою ніяких підстав.
84
Військовий товариш – ранг у Війську Запорозькому.
85
Акты ЮЗР. Т. XII. № 144. С. 490.
86
Там же. № 156. С. 555.
87
Письмо И. Самойловича царю. – Акті ЮЗР. Т. XIII. № 3. С. 8.
88
Там же. С. 22, 24.
89
Наприклад, В. Буганов.
90
Буганов В. И. «Канцлер» предпетровской поры. // Вопросы истории. 1971. № 10. С. 145—146.
91
Акты ЮЗР. Т. XIII. № 119. С. 83.
92
Лист гетьмана І. Самойловича І. Сірку. – Акты ЮЗР. Т. XIII. № 59. С. 230.
93
«настаивая на формальностях, не виделись друг с другом». – Гордон П. Дневник 1677—1678. Т. 3. М., 2005. С. 28.
94
«бо тоді в суперництві і розбраті генералісимуса з боярином Ромодановським той відверто взяв сторону останнього». Гордон П. Дневник 1684—169. М., 2009. С. 143.
95
Россия глазами иностранцев. С. 490.
96
Лист І. Мазепи В. В. Голіцину. – Листи І. Мазепи. Т. I. № 100. С. 242.
97
Лист І. Мазепи В. В. Голіцину. – Листи І. Мазепи. Т. I. № 87. С. 221.
98
Акты ЮЗР. Т. XIII. № 83. С. 321.
99
Воссоединение Украины с Россией. T. II. N 181. C. 425.
100
Духовна Ф. Криницького, осінь 1678. – Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 7. С. 19—20.
101
Чигирин був столицею Гетьманщини з часів Богдана Хмельницького.
102
РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. Оп. 229/1. Ст. 105—107.
103
РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. Оп. 1. № 141. Л. 59—63.
104
Книги разрядные. Т. II. С. 1152—1153.
105
РДАДА. Ф. 210. Розряд. Оп. 13. № 1139. Арк. 5.
106
СГГИД.... Ч. IV. № 164. С. 482—484.
107
Хьюз Л. Царевна Софья.
108
Богданов А. П. Первые российские дипломаты. М., 1991. С. 36.
109
Архив Куракина. Ч. I. С. 54.
110
Наприклад, Софья писала в листі до Голіцина під час Кримського походу: «как увижу в объятьях свих тебя» і визнавала «я верна грешная пред Богом и недостойна». – Устрялов Н. История царствования Петра Великого. Т. 1 Спб., 1858. С. 382—384. У зв’язку з цим, сумніви, висловлені Л. Х’юз про характер взаємовідносин Софії й Голіцина, виглядають просто як спроба відійти від старих шаблонів.
111
Записки А. Матвеева. // Рождение Империи. М., 1997. С. 400.
112
Буганов В. И. «Канцлер» предпетровской поры. // Вопросы истории. 1971, № 10. С. 149.
113
Записки А. Матвеева. С. 379.
114
Восстание в Москве 1682 г. М., 1976. № 63. С. 85
115
Там же. № 75, 76, 83, 84.
116
В історіографії переважає думка, що дума ця «Ей Іване, поповичу Гетьмане» була написана Мазепою, адже тільки про нього з «найближчого оточення» гетьмана відомо, що він писав вірші. Та й за стилем вона дуже схожа з тими творами, які достовірно належать Мазепі.
117
Величко С. Летопись. Т. Ш. С.16—17.
118
Величко С. Летопись. Т. Ш. С. 21.
119
РДАДА. Ф. 210. Стовпці Білгородського столу. № 1139.
120
Оглоблин. С. 75.
121
ІР НБУВ. Ф. I. № 3893. Л. 4об.
122
Богданов А. П. Первые российские дипломаты. М., 1991. С. 50.
123
Архив ЮЗР. Ч. I. T. I. N XIV. C. 65—66.
124
Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Т. 14. С. 374.
125
Соловьев С. М. История… Т. 14. С. 375.
126
Оглоблин. С. 171.
127
ІР НБУВ. Ф. I. № 3893. Арк. 8.
128
Соловьев. Т. 14. С. 366.
129
Там же. С. 370.
130
РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. -Оп. 1. № 90.
131
Архив ЮЗР. Ч. 1. Т. V. N XXX. C. 133.
132
Бантыш-Каменский. Источники малороссийской истории. T. 1. С. 289—296.
133
Архив ЮЗР. Ч. I. T. V. N XXXI. C. 135.
134
Там же. N XXXIII. C. 141.
135
Архив Куракина. Т. I. C. 51—52. За його словами, в думі проти миру з Польщею були П. Прозоровський, Ф. П. Салтиков та ін. бояри. Під час перевороту Наришкиніх П. І. Прозоровський був серед тих бояр, які отримали нагороди за підтримку Петра.
136
Наприклад, А. П. Богданов вважає, що перший Кримський похід був надзвичайно корисним для союзників. – С. 56—57.
137
Россия глазами иностранцев. С. 491.
138
РДАДА. Ф 124. Оп. 2. № 11. Арк. 7.
139
Гордон П. Дневник 1684—1690. С. 141.
140
СГГИД. – Ч. ІV. -№ 186. – с. 542—543.
141
Згідно із запискою І. Мазепи, він послав Голицину 5 800 червоних золотих, 3 000 рублів у копійках, 1200 рублів у талярах битих, що складало 10 000 рублів. – Устрялов. Т. I. Додаток № VIII. C. 356.
142
Борщак І. Людина й історичний діяч. // Іван Мазепа. К., 1992. С. 57.
143
Ця версія викладена: Хьюз Л. Царевна Софья. С. 256; Соловйов С. Т. 14. С. 382—383. Третя версія вважає, що виступ старшини був організований Голіциним: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа. С. 73.
144
Опубліковано: Bushkovitch. P. 153.
145
Буганов В. І. Вказ. твір. С. 152 та ін.
146
РДАДА. Ф. 124. Оп. 2. № 11. Арк. 9 зв.
147
Шакловитий «урочисто запитав у боярина та його товаришів, а також улюдей усіх чинів про їх здоров’я звичайним і наймилостивішим чином, вихваляв їх службу і спонукав додавати найбільші старання і надалі». Гордон П. Дневник 1684—1690. С. 144.
148
Грамота «царів» і правительки Софії від 17 липня 1687 р. – СГГИД. Ч. IV. № 186. С. 542—543.
149
Величко С. Летопись. Т. III. С. 14.
150
Величко С. Летопись. С. 15. У Невіля цю фразу сказав Д. Райча. – С. 494.
151
Гордон П. Щоденник 1684—1690. С. 149.
152
Гордон П. Щоденник 1684—1690. С. 149.
153
Гордон П. Щоденник 1684—1690. С. 150.
154
Листи I. Мазепи. Т. 1. № 100. С. 242.
155
Величко С. Летопись. Т. III. С. 15.
156
Ця поема була наведена С. Величком – «нѣкто з ближних его подручних такіе зложил и написав о нем рѣчи». Враховуючи, що в той час, коли Величко писав свій літопис, ім’я Мазепи знаходилося під забороною, він не вказав автора. Але інших поетів в оточенні Самойловича історики не знають.
157
Оглоблин. С. 82.
158
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі – Акты ЮЗР). Спб., 1878. Т. ХIII. № 163. С. 717—718.
159
За свідченням Самойловича, оренди тільки з Лубенського полку давали 17 000 злотих.
160
Желябужский И. А. Дневные записки // Рождение імперії. С. 266—267.
161
Невіль. С. 509.
162
Бендерська комісія – створена старшиною після смерті І. Мазепи для оцінки його спадщини.
163
Наприклад, думному дякові О. Українцеву та дякам Посольського приказу Мазепа посилав вино. – Листи I. Мазепи. Т. 1. № 121. С. 286. Про хабарі періоду доносу Кочубея мовиться нижче.
164
Присяга І. Мазепи на Коломаку. – Універсали Івана Мазепи. Київ—Львів, 2002. С. 63.
165
Листи I. Мазепи. Т. 1. № 55. С. 167.
166
Безумовно, верхова їзда, якою захоплювався Мазепа, була одним із секретів його чоловічого довголіття й активності.
167
Богословский М. М. Петр I. Материалі для биографии. Т. 4. М., 2007. С. 365.
168
Мацьків Т. Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. С. 56—57.
169
Донесення Мазепи про Жана Балюза ми плануємо опублікувати в одній з наших статей.
170
Величко С. Летопись. Т. III. С. 53—54.
171
Невіль. С. 495.
172
Bushkovitch. P. 153—154.
173
Невіль. С. 495.
174
Тільки грошові кошти, передані в гетьманську казну, складали: 2458 червоних золотих, 23716 талерів, 1143 левка, 1907 рублів 6 алтин срібних копійок, 2 рублі 25 алтин турецьких грошей російського рахунку, 2 півталяра з чвертю таляра, 4 півлевка, 34 чвертки з півчверткою 3 орлянки, 15404 рублі 4 алтин чехів. – Русская Историческая Библиотека (далі – РИБ). T. VIII. С. 965—966.
175
Срібні миски з гербом Самойловича залишалися в Мазепи аж до втечі в Бендери. – Оглоблин. С. 84.
176
Там же. № 29. С. 128.
177
Там же. № 70. С. 188.
178
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 22. С. 117.
179
Там же. № 35. С. 136.
180
Там же. № 55. С. 166.
181
Там же. № 136. С. 304
182
Там же. № 153. С. 333.
183
Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа… С. 105.
184
Архів ІІ СПб РАН. Ф. 68. № 69.
185
Там же. № 68.
186
Батуринский архив. № 309. С. 164.
187
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 7. С. 92—98.
188
Там же. № 47. С. 153.
189
Там же. № 74. С. 194.
190
Там же. № 47. С. 153. та ін.
191
Там же. № 83. С. 213—214.
192
Лобачев С. В. Патриарх Никон. СПб., 2003. С. 256.
193
Там же.
194
Живов В. Из церковной истории времен Петра Великого. Исследования и материалы. М., 2004. С. 27.
195
Архив ЮЗР. Ч. I. T. V. N LXXIX. C. 280—284.
196
Там же. № 159. С. 347.
197
Там же. № 60. С. 173.
198
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 26. С. 124; № 29. С. 128—129 і ін.
199
Там же. № 43. С. 146.
200
Там же. № 52. С. 161.
201
Там же. № 29. С. 129.
202
Там же. № 78. С. 201.
203
Там же. № 81. С. 207.
204
Там же. № 94. С. 234.
205
Там же. № 107. С. 258.
206
РДАДА. Малороссийские дела. Оп. 3. № 569.
207
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 100. С. 243.
208
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 111. С. 265, 267.
209
Там же. № 146. С. 321.
210
Там же. № 147. С. 323.
211
Там же. № 150. С. 328.
212
Там же. № 139. С. 311—312.
213
Там же. № 157. С. 340—341.
214
Там же. № 157. С. 342.
215
Там же. С. 343.
216
Там же. № 161. С. 351.
217
Там же. № 163. С. 356.
218
Там же. № 19. С. 112.
219
Там же. № 79. С. 202—203.
220
Там же. № 83. С. 213.
221
Там же. № 107. С. 259.
222
Там же. С. 214.
223
Там же. № 117. С. 275—276.
224
Там же. № 106. С. 257.
225
КС, 1890. № 5. С. 224.
226
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 117. С. 266.
227
Там же. № 36. С. 137.
228
Там же. № 100. С. 241—243.
229
Там же. № 126. С. 292—293.
230
Там же. № 127. С. 293—294.
231
Там же. № 140. С. 313.
232
Там же. № 61. С. 175.
233
Там же. № 62. С. 177—178.
234
Эварницкий Д. Источники для истории запорожских казаков. Т. 1. С. 161— 165.
235
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 92. С. 226—227.
236
З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. К., 1996. С. 28.
237
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 93. С. 231—232.
238
Там же. № 99. С. 240—241.
239
Там же. № 71. С. 191. та ін.
240
Там же. № 94. С. 233.
241
Там же. № 77. С. 200.
242
Там же. № 131. С. 298. Наприклад, такий випадок: російський гонець-стрілець убив свого українського провідника. Мазепа просить «царів» дати указ, що робити. «Царі», тобто Софія, дає указ Голіцину «чтобы он переговоря с гетманом послал каво пригож и про то убивство велел розыскать…».