Нам воно святе! Пісні січових стрільців (збірник)

З 1923 р. Бобинський редагує комуністичний літературно-громадський журнал «Вікна», залучивши до співробітництва в ньому С.Тудора, П.Козланюка, Я.Галана. Журнал цей був типовим витвором Бобинського, що сполучав літературно-мистецький модернізм і комуністичну ідеологію; завдяки останньому допускався також на радянську Україну.

У червні 1930 р. Бобинський, переслідуваний польською поліцією, переїжджає в УРСР – до Харкова, повний віри у свій новий шлях, в соціалізм і в його українське відродження в УРСР. Ця віра надавала тодішнім його поезіям самовпевненості й пристрасті.

Цей витончений інтелектуаліст, войовничий гуманіст, естет і в особистому житті скромний джентльмен потрапив у радянську Україну запізно – коли там уже шаліла московська поліційна машина і заносилось віко над домовиною молодого відродження.

В УРСР Бобинський входив до спілки письменників «Західна Україна», що з 1925 р. об’єднувала щирих патріотів радянської України – вихідців із західноукраїнських земель і була ліквідована в 1930-их органами НКВД разом із більшістю її членів, у тому числі й таких видатних, як комуніст М.Ірчан, визнаний прозаїк В.Ґжицький, Д.Загул та інші.

25 грудня 1933 р. Бобинський був заарештований і посаджений до тюрми НКВД у Харкові. Його вивезли 1934 р. з ешелоном в’язнів у заґратованих телячих вагонах на російську північ. За ним помандрувала шукати його молода крихітна мила дружина з малятком на руках. Чутка про них пропала. Кажуть, Бобинський, людина слабкого фізичного здоров’я, помер на каторзі від виснаження. Двадцять три роки його ім’я було заборонено згадувати навіть лайкою, але 1957 р. посмертно «реабілітовано». В «Історії української літератури», т. 2 (Київ, Академія наук, 1957) докладно описано заслуги Бобинського як комуністичного письменника-пропагандиста. Ні словом не згадано, де, коли, за що, ким і як він був знищений. В «Антології української поезії» (Київ, Держ. в-во художньої літератури, 1957, том ІІІ), де вміщено кілька поезій Бобинського, «реабілітація» виглядає так: «В 1930 році приїхав до Радянського Союзу, жив у Харкові. Помер 8 січня 1939 року». Реабілітований 1956-го.

Синя чічка

Вірш Василя Бобинського. Музика Михайла ГайворонськогоОй, упали сніги білі на Поділлі,Ой, пішов та у походи хлопець смілий.Як пішов, лишив дівчині синю чічку,Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.Як пішов, лишив дівчині синю чічку,Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.Ой, зацвіли сади білі на Поділлі,Повертають із походу хлопці смілі.Як пішов, лишив дівчині синю чічку,Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.Як пішов, лишив дівчині синю чічку,Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.

Михайло Гайворонський

Композитор і диригент, поет і педагог, музично-громадський діяч і критик Михайло Гайворонський народився 15 вересня 1892 р. у Заліщиках (нині Тернопільської обл.) Мати знала багато українських пісень, сама гарно співала, батько любив грати на сопілці. Наука гри на скрипці і музичної теорії почалася, коли Михайлу було 8 років. Після закінчення народної школи вступив на навчання в Заліщицьку учительську семінарію. Там поширив свої знання музичних інструментів. На формування музично-естетичних поглядів, композиторської творчості Михайла Гайворонського мали вплив заліщицькі вчителі В.Цалинюк, органіст Ф. Коньор, священик І. Туркевич та професор Е.Старжинський. 17-літнім Михайло вів мішаний та чоловічий хори семінарії та семінарський оркестр. Працював також з сільськими оркестрами у Старих Заліщиках, Добровлянах і в Блищанці.

Перші композиторські спроби й успіхи Гайворонського пов’язані з 1910 роком. До його ранніх творів належать: хорова композиція на слова зі збірки М.Шашкевича «Ой, вилетів орел». Її виконав заліщицький хор 1911 року. У тому ж 1910-му диригує оркестром товариства «Січ».

1912 р. як випускник семінарії Гайворонський почав працювати учителем в с. Зашкові неподалік Львова. Одночасно студіював музику у Вищому музичному інституті імені Лисенка. На великому концерті у Львові, присвяченому 100-річчю від дня народження Т.Шевченка, М.Гайворонський диригував учительським хором, котрий, у тому числі, виконав його перші твори на слова О.Олеся.

Як свідомий українець вступив до лав Українських січових стрільців з вибухом першої світової війни 1914 р. та розпадом Австро-Угорської імперії, брав участь у карпатських боях у сотні В.Дідушка. Варто відзначити, що Січове військо було військом не тільки високої дисципліни, але й розвиненої духовної культури. У його лавах М.Гайворонський став підхорунжим, композитором-диригентом, організатором духового оркестру Січових стрільців, інспектором військових оркестрів Української Галицької Армії. Йому допомогав Роман Лесик – підхорунжий, диригент стрілецького оркестру, автор музичних творів «Легіон УСС», «Вечір в Україні», секстетів для кларнетів і саксофонів. Репертуар оркестру поповнювався музичними творами А.Баландюка – підхорунжого, музиканта, композитора; Я.Барнича – композитора-диригента, учасника струнного квартету, Б.Крижанівського, Р.Купчинського, Л.Лепкого – авторів багатьох стрілецьких пісень.

М.Гайворонський згадував: «При Українських Січових Стрільцях були три трубні орхестри. Першу вів я і Роман Лесик; від початків створення її аж до листопадових подій 1918 р. Друга орхестра повстала навесні 1918 р. при вишколі УСС під проводом Богдана Крижанівського». Після декількох місяців самостійного існування цей оркестр (вже на Великій Україні) об’єднався із першим духовим оркестром. Третій оркестр УСС розпочав своє існування на початку 1919 р. під орудою музиканта першого оркестру Осипа Кухтина. Подальший творчий шлях Гайворонського насичений і плодотворний: візитатор військових оркестрів при УГА, керівник оркестру Українського театру в Кам’янці-Подільському, театру М.Садовського (1919 р.).

Першим музичним твором, який виконав оркестр, був «Сокільський марш». Також виконували «Французький марш» та «Коломийковий похід», котрий записав Роман Лесик. Михайло Гайворонський створив власні марші: «1-ий Стрілецький Похід», «2-ий Стрілецький Похід», «Стрипа-марш», «В дорогу», «Їхав козак», «За рідний край» («Ми йдемо в бій»), «Народний» (на мотив «Дівча в сінях стояло»), «Похоронний похід». Пізніше розучили гімн «Ще не вмерла Україна», «Salvator marsch», «Молитву „Похоронний марш“», «В’язанку народних пісень», тощо.

Публікує низку своїх музичних творів в збірниках «Стрілецька антологія» (1915 р.), «Стрілецькі бойові пісні» (1916 р.), «Співанки УСС».

Чимало пісень написано М.Гайворонським на вірші видатного стрілецького поета і прозаїка Р.Купчинського: «Їхав стрілець на війноньку», «За рідний край», «Ой видно село, широке село».

З багатьох причин композитор змушений був у 1923 р. емігрувати до США. Помер М.Гайворонський 11 вересня 1949 р. у Нью-Йорку, де й похований.

Їхав стрілець на війноньку

Вірш і музика Михайла ГайворонськогоЇхав стрілець на війноньку,Прощав свою дівчиноньку:«Прощай, миленька, чорнобривенька,Я йду в чужу сторононьку.Прощай, миленька, чорнобривенька,Я йду в чужу сторононьку.Подай, дівчино, хустину,Бо як у бою загину:Накриють очі темної ночі,Легше в могилі спочину.Накриють очі темної ночі,Легше в могилі спочину».Лихії люди насилуВзяли нещасную милу,Там серед поля гнеться тополяТа й на стрілецьку могилу.Там серед поля гнеться тополяТа й на стрілецьку могилу.

Йде січове військо

Вірш і музика Михайла ГайворонськогоЙде січове військоТа співає стиха:Як поборем вороженьків —Не буде в нас лиха.Як поборем вороженьків —Не буде в нас лиха.Йде січове військоВ боротьбу криваву:Як поборем вороженьків —Добудемо славу.Як поборем вороженьків —Добудемо славу.Йде січове військоПісня степом лине:Як поборем вороженьків —Слава не загине.Як поборем вороженьків —Слава не загине.

Накрила нічка

Вірш і музика Михайла ГайворонськогоНакрила нічка, тай тихесенька,Земленьку кругом, —Лиш вітер мряки жене злегенькаНад сонним лугом.І до любови накликаєЧарівниченько соловій,А місяць срібний розтягаєЧарівну пряжу мрій.Там при окопах на долиніСтоїть поручник молодий.Йому щохвилі вилітаєЗітханнячко з грудей:«Спи, дівчино, спи, кохана,Злоті мрії-сни.І про мене, голубонько,Не забудь спімни».А там у Львові музики грають,Танець жваво йде.Дівочі очі, як зорі сяють,Любка всім вперед веде.І усміхається чарівно,І клонить голову на грудь.А сотник просить, сотник молить:«Кохана! Не забудь!»Сіріє ранок, світла гаснуть,Тяжіє сонна голова.А сотник шепче ще до ушкаПрощальнії слова.«Спи, дівчино, спи, кохана,Злоті мрії-сни.І про мене, голубонько,Не забудь спімни».Ударив гранат, як грім гримучий,Землю розгорнув.Збудив окопи і ліс дрімучий,І ставок, що вже заснув.Там при окопах на долиніЛежить поручник молодий.Йому потічком випливаєЧервона кров з грудей.І знову стихло все довкола,Ставок заснув, здрімнувся ліс.А тільки вітер по сосниніЗітхання тихо ніс.«Спи, дівчино, спи, кохана,Злоті мрії-сни.І про мене, голубонько,Не забудь спімни».

Ой впав стрілець

Вірш і музика Михайла ГайворонськогоОй впав стрілець у край зруба,Коло зламаного дубаІ не встане вже, і не встане вже.Йшов до бою опівночі,Смерть закрила йому очі…Від трьох куль на все, від трьох куль на все.І хто йому заспіває,І хто його поховає?Хіба вітер й сніг, хіба вітер й сніг.Ой за тебе, рідний краю,Наші стрільці умирають…І він теж поліг, і він теж поліг.

Ой казала мати

Вірш і музика Михайла ГайворонськогоОй казала мати та не бануватиЗа стрільчиком молоденьким,Бо стрілець покине, а самий полинеНа конику вороненькім,Бо стрілець покине, а самий полинеНа конику вороненькім.Дівча не зважало і з туги зівяло,За стрільчиком молоденьким,Бо стрілець покинув, а сам полинувНа конику вороненькім,Бо стрілець покинув, а сам полинувНа конику вороненькім.

Ой покрились білим снігом полонини

Вірш Василя Бобинського, Левка Лепкого, Михайла Гайворонського. Музика Михайла ГайворонськогоОй покрились білим снігом полонини,Десь поїхав хлопець миленький з Буковини.На прощання дав дівчині синю чічку,Сам пропав, неначе камінь в бистру річку.Ой заплачеш, моя мила, ой заплачеш,Бо мене уже ти більше не побачиш.Йшов шукати ліпшу долю в чужім краю,А тепер тут на чужині пропадаю.Ой між горами трембіта трембітає,Із-за гаю гайвороння вилітає.Дівчинонька плаче, хлопця виглядає,Тільки милий із чужини не вертає.Розцвіла весняним цвітом Буковина,Довго ждала – не діждалася дівчина,Залишив на згадку милий синю чічку,Сам пропав, неначе камінь в бистру річку.

Пройшли гори, пройшли доли

Вірш і музика Михайла ГайворонськогоПройшли гори, пройшли доли,Темні бори перейшли,А кращого отаманаНад нашого Василечка не знайшли.Бо наш славний ВасилечкоЗ нами все тримає,Разом з нами йде до боюІ разом гуляє.

Слава, слава, отамане

Вірш Юліана Назарака.Музика Михайла ГайворонськогоСлава, слава, отамане,О, ти, батьку наш!Ми з тобою на ворогаПідемо всі враз!Ми з тобою на ворогаПідемо всі враз!Коні твої осідлані,Ми від рання ждем;Вийди, батьку отамане,І скажи: ми йдем!Вийди, батьку отамане,І скажи: ми йдем!І як та хмара, як та туча,Вдарим на врагів,І з тобою в трудах, славі,Вертаємось домів.І з тобою в трудах, славі,Вертаємось домів.Не час, ореле, горювати, —Глум забудь і біль;Краще згинуть, як так жити,В бій веди, у бій!Краще згинуть, як так жити,В бій веди, у бій!Та ж ми твої соколята,Ти ж отаман наш;Ми до бою за тобоюПідемо всі враз!Ми до бою за тобоюПідемо всі враз!

Микола Голубець

Український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтвознавець, поет, прозаїк, публіцист, редактор, перекладач, бібліограф Микола Голубець (літ. псевд.: Микола Вілонський, М.Вільшина; 15 грудня 1891, Львів – 22 травня 1942, Львів) закінчив Львівську академічну гімназію і Академію мистецтв у Кракові. Навчався на філософському факультеті Львівського університету та у Віденському університеті.

У роки Першої світової війни від 1914-го – доброволець Легіону Українських січових стрільців. Мав ранг підхорунжого, активний член «Пресової квартири УСС» у Відні. Наприкінці 1918 р. – командир чоти новоствореної Української Галицької армії, учасник бойових дій українсько-польської війни 1918–1919 років.

Від 1920-их займався науковою, літературною і культурологічною діяльністю: член комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові з історії мистецтва, один із організаторів Асоціації незалежних українських митців.

Після вересня 1939 р. – працівник Львівського міського архіву. Під час німецької окупації Львова заснував Літературно-мистецький клуб, працював над тритомною історією української культури.

Як дослідник історії українського мистецтва та історії України, Львова та регіону був автором 84 книг і брошур, понад 1500 статей. З-під його пера вийшла серія брошур і статей про українських митців: О. Архипенко (1922), Т.Шевченко (1924), Л.Долинський (1924), П.Холодний-старший (1926), М.Гаврилко, Л.Ґец (1934), Т.Копистинський, О.Кульчицька, Ю.Нарбут, О.Новаківський, І.Труш і П.Ковжун (1939), про міста і села: Львів (путівник, 1925), Лаврів (1926–1927), Белз, Буськ, Звенигород (1927), Перемишль, Теребовля (1928), Сокаль (1929), Жовква і середньовічний Галич (1937).

Видавець та редактор 14 тижневиків і щоденних газет, зокрема: «Світ» (1917–1918), «Шляхи», «Життя і мистецтво» (1920), «Маски» (1920), «Українське мистецтво» (1926), «Неділя» (1928–1931), «Час» (1931) та ін.

Редагував також «Українську Бібліотеку», яку видавав Іван Тиктор.

Художню творчість почав як поет збіркою позначених мінорними настроями віршів «Фрагменти» (1909) та «Бувають Хвилі» (1910). Автор поеми на біблійні теми «Мойсей Безумний» (1914). У віршах «Апострофа», «Михайлові Яцкову» та ін., поетичному циклі «Весняні води», драматичній сцені «Стріча» зі збірки «Поезії» переважають мотиви непокори тяжкій долі, прагнення до суспільної та душевної гармонії.

Ой нагнувся дуб високий

Вірш Миколи Голубця. Музика Михайла ГайворонськогоОй нагнувся дуб високийПонад став;Ой по тобі жаль глубокий позістав.Жовкне, в’яне дуб високийТут, то там,Ти далеко – світ широкий,А я… сам…Ой дивлюся, як щоранаДуб ся гне…Чи часом тобі, кохана,Жаль мене?Листя в’яне, ворон кряче,Сірі дні…Кажуть люде, що ти плачешПо мені.

Клим Гутковський

Громадський діяч, активіст спортово-патріотичних товариств «Січ» та «Сокіл-Батько», командант Гуцульської сотні УСС, редактор часопису «Праця» Клим Ґутковський, або Гутковський, народився 18 серпня 1881 р. у Тернополі, де й закінчив реальну школу. У 1908 р. разом з доктором Мечиславом Орловичем вдруге відкрив Кришталеву печеру у Кривчому (Тернопільщина). Гутковський вперше зробив її фотографії та склав топографічний план привхідної ділянки. Завдяки цьому науковці зацікавилися печерою і організували ряд наукових досліджень. Також Гутковський, досліджуючи підземні проходи Кривчого, давав їм імена великих українців. Наприклад: Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Іван Богун, Тарас Шевченко та інші.

Будучи студентом Львівської політехніки, у 1909 році, Клим Гутковський був запрошений для редакторської роботи в тодішніх газетах. У 1910 та 1911 роках працював редактором часопису «Праця», який видавав комітет Народної друкарні в Куритибі (Бразилія).

У 1911 р. повернувся до Галичини. Коли в 1913 р. по всій Галичині утворювалися стрілецькі товариства, Клим Гутковський виступає одним з керівників першої організації стрільців у Бориславі. У серпні 1914 р. як старшина австрійської армії переведений до Легіону УСС. Призначений командантом Гуцульської сотні (ранг – сотник). Брав участь у боях під Вишковом. Першу Гуцульську сотню УСС організував Клим Ґутковський у жовтні-грудні 1914 р. у Страбичеві та Хусті. Бойові дії сотня почала в лютому 1915 р. Гуцули уславилися в боях у районі Торунсько-Вишківського перевалу між містами Міжгір’я і Долина. Проіснувала перша Гуцульська сотня лише до весни 1915 року.

Помер 29 травня 1915 р. у лікарні Будапешта.

Гей ви, стрільці січовії

Вірш і музика Клима ГутковськогоГей ви, стрільці січовії, раз, два, три,В наших дівчат серце мліє, раз, два, три.Ви вперед все поступайтесь, ні на що не оглядайтесь.Раз, два, раз, два, раз, два, три!Ви вперед все поступайтесь, ні на що не оглядайтесь.Раз, два, раз, два, раз, два, три!Попереду сотник іде, раз, два, три.Він до пекла з вами піде, раз, два, три,Сам із себе хлопець бравий, під ним коник дуже жвавий,Раз, два, раз, два, раз, два, три.Ви вперед все поступайтесь, ні на що не оглядайтесь.Раз, два, раз, два, раз, два, три!Пане сотник, що то стало, раз, два, три,Що в нас грошей дуже мало, раз, два, три,Три дні хліба вже не їли, лиш холодну воду пили,Раз, два, раз, два, раз, два, три.Три дні хліба вже не їли, лиш холодну воду пили,Раз, два, раз, два, раз, два, три.Пам’ятайте, командири, раз, два, три,Щоб не злетіли ковніри, раз, два, три.Бо стрільці все добре знають, але вас ще поважають,Раз, два, раз, два, раз, два, три.Бо стрільці все добре знають, але вас ще поважають,Раз, два, раз, два, раз, два, три.

Петро Карманський

Український поет, перекладач (псевдоніми – Петро Гіркий, Лесь Могильницький), представник «Молодої музи» Петро Карманський народився 29 травня 1878 року в польському містечку Чесанові, що в Любачівському повіті. Освіту здобував в українській гімназії у Перемишлі. Потім бажання вчитися несе його до Львова. Там він вступає до Університету на філософський факультет. Саме в студентські часи він і познайомився з молодомузівцями. Навчався в богословській колегії Ватикану. Працював журналістом, викладачем Тернопільської гімназії (1912–1913, 1917–1918). Друкуватися почав 1899 р.

У роки Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців російської армії у Німеччині та Австрії. Згодом виконував дипломатичну місію Української Народної Республіки у Ватикані. Збирав кошти для підтримки Західноукраїнської Народної Республіки.

У 1922–1932-их проживав у Бразилії та Аргентині. У 1922–1925-их був у Бразилії як представник ЗУНР. 25–26 грудня 1923 р. у місті Порто-Уняйно відбувся ІІІ з’їзд делегатів Союзу українців Бразилії. Президентом обрано П.Карманського, заступником О.Ананевича, секретарями – С. Кобилянського, Т. Петрицького. В лютому 1924 р. почав видаватися орган Української народної спілки «Український хлібороб» під редакцією Карманського.

Після повернення на батьківщину працював учителем гімназій Самбора, Сокаля, Дрогобича (1931–1939). Від 1939 р. (після початку Другої світової війни та встановлення радянської влади в Західній Україні) викладав у Львівському університеті.

1940 року став членом Спілки радянських письменників України.

Відомостей про діяльність Карманського під час окупації України гітлерівськими військами немає. Однак 16 серпня 1947 р. Львівський обком КП(б)У видав довідки для ЦК КП(б)У про діяльність доктора філософських наук Б.Барвінського, лікаря О.Барвінського, поета П.Карманського, професора Львівської консерваторії Ю.Криха у зв’язку з необхідністю їх арешту; усі охарактеризовані як націоналісти з антирадянськими настроями.

Вже 18 серпня Львівський обком КП(б)У надав інформацію ЦК КП(б)У про інтелігенцію Львівщини та контингент вступників у львівські вищі навчальні заклади. Відзначено, що місцева інтелігенція вийшла з середовища дрібної буржуазії й перебувала у стані ідейного ламання своїх старих поглядів. «Відвертими українськими фашистами» визнані Богдан та Олександр Барвінські, П.Карманський, Ю.Крих. Ставилось питання про необхідність їх арешту, що допомогло б партійним органам розкрити їх «антирадянську діяльність» і підштовхнуло інтелігенцію, яка «вагалася», швидше «розірвати» з минулим.

У 1944–1946-их був директором меморіального музею Івана Франка у Львові. П.Карманський – представник раннього українського модернізму. Створив цикли проникливої любовної лірики, екзотичних пейзажів. Його ранні поезії пронизані смутком, пізніші – іронією та сарказмом. Переклав «Божественну комедію» Данте. Перша частина («Пекло») вийшла 1956 р. у співавторстві з Максимом Рильським. Також переклав окремі твори Ґете, Де Амічіса та інших авторів.

Помер 16 квітня 1956 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Сповнилась міра

Вірш Петра Карманського. Музика Михайла ГайворонськогоСповнилась міра, кров братів,Нелюдські злочини катівІ зганьблена народна честьЗродила месть, криваву месть.Най громи грянуть в нашу скрань,Нехай займеться в грудях грань,Настав вже час, прийшла пора,Ура у бій! Ура! Ура!Най громи грянуть в нашу скрань,Нехай займеться в грудях грань,Настав вже час, прийшла пора,Ура у бій! Ура! Ура!

Олександр Колесса

Український літературознавець, мовознавець, громадсько-політичний діяч, дійсний член Наукового Товариства ім. Т.Шевченка (з 1899 р.), батько відомої піаністки Любки Колесси, брат Філарета Колесси та Івана Колесси, Олександр Колесса народився у Ходовичах Стрийського повіту (тепер Стрийський р-н, Львівська обл.). Був доцентом (з 1895 р.) і професором Львівського університету (1898–1918). Належав до Української Національно-Демократичної Партії. Учасник з’їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р. разом з: М.Павликом, Є.Ярошинською, Н.Кобринською, О.Кобилянською, С.Лепким, В.Гнатюком, О.Маковеєм, М.Грушевським, І.Франком, Б.Лепким, Ф.Колессою, І.Трушем, Д.Лукіяновичем, М.Івасюком.

У 1907–1918-их був депутатом австрійського парламенту, на засіданнях якого послідовно обстоював інтереси українського населення Галичини в шкільництві та вищій освіті.

Колесса був співзасновником і заступником голови Загальної Української Ради у Відні та фактичним керівником Української культурної ради.

У 1921 р. очолював дипломатичну місію Західно-Української Народної Республіки у Римі. З 1921 р. і до кінця життя жив і працював у Празі. Був дійсним членом Слов’янського інституту в Празі.

У 1923–1939-их – професор Карлового університету, заступник голови чесько-українського комітету (голова – Я.Бідло). Колесса надавав стипендії українським студентам для навчання у Чехо-Словаччині, став одним із засновників Українського Вільного Університету, його професором і кількаразовим ректором (1921–1922, 1925–1928, 1935–1937, 1943–1944).

Досліджував пам’ятки давньоукраїнської писемності («Південноволинське Городище і городиські рукописні пам’ятки 12–16 ст.», 1923–1925), фольклор («Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору», 1927 р.), вивчав історію української мови («Погляди на історію української мови», 1924 р.), проблеми українського літературознавства («Погляд на сучасний стан історії розслідів української літератури» (1901 р.), нову українську літературу (творчість Т.Шевченка, М.Шашкевича, Ю.Федьковича).

Автор пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати» (1889).

Помер 23 травня 1945 р. у Празі.

Грають труби над Дністром

Вірш і музика Олександра КолессиГрають труби над Дністром,Кров жива пливе руслом,Славні стрільці січовіїВорогам несуть погром.Гей, гей, гей, гей! —Москалям несуть погром,Смерть – погром!Понад Волинь грім гремить,Галич вільний гомонить,Гей! Коли ж озветься Київ,Дніпро кров’ю зашумить?!Гей, гей, гей, гей!Дніпро море зчервонить.Зчервонить!Ой заграє в Лаврі дзвінРадісно в цілий розгін…І воскресне УкраїнаВід хвиль Сяну аж по Дін,Гей, гей, гей, ой!Аж до моря, аж по Дін,Аж по Дін!В крови Велет підросте,Сила духа розцвіте,І заблисне над народомВолі сяєво святе.Гей! Гей! Гей, гей!Щастя сонце золоте!Золоте!

Роман Купчинський

Талановитий хлопець змалку мав виплекане чуття до образності рідної пісні, адже виховувався у родині, де знали і любили народну музику, зростав у середовищі сільської інтелігенції, у гармонійному світі галицького люду. Народжені Романом Купчинським пісні (24.09.1894 с. Розгадів Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 10.06.1976, м. Оссінінг, США) відразу стали дорогими і рідними мотивами понад Золотою Липою та по всій Галичині, ніби як народні. І майже ніхто десятками років не здогадувався навіть у його родинному селі, що це витвори їх славного земляка. Ті пісні пахли незнаними стрілецькими походами, ніжністю, вкладеною поетом у такі прості, щирі й гострі слова. Пахли рідною м’ятою з-над берегів Дністра, травами і розпростертими аж до Збруча лісами, таємничо неприступними, як і колись. «Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять наші стрільці десь на Україну: – Хто ж нас поцілує в уста малинові, В карі оченята, в чорненькії брови?..», «Човен хитається серед води, Плеще о хвилі весло, В місячнім сяйві біліють сади, Здалека видно село…», «Як з Бережан до кадри січовики манджали, То краялось серденько Із горя та печалі…» і десятки інших, слова і музика яких належать перу Романа Купчинського. Радянська влада наклала на них багаторічне табу. Але їх співали. Насамперед у краях, де й народився їх автор. Співали на родинних святах, не надто гучно й голосно, щоб чули тільки свої, ті, котрі не зрадять. Легендарний стрілець, здавалося, став легендою. Попри те – він ще був живим у ці смутні часи і мешкав в Америці, коли його творіння співала Україна, ховаючись сама від себе… Лише із постанням незалежності України, на початку 1990-их, повернулися до нас насамперед з голосу І.Мацялка та гурту «Соколи» ім’я і творчість Р.Купчинського – поета, прозаїка, журналіста, композитора, критика, громадського діяча.