Норма

Утікши до Ґетеборгу і почавши працювати на заводі «Вольво», ми отримали запал на свої відміряні ритмом змін дні продовженням розгадування Евиної таємниці. У бібліотеці ми переглядали книги з картинками та фотографіями, а також поїхали якось до Стокгольму, щоб зустрітися з тамошнім вибором антикваріату. І в одному з таких магазинів ми знайшли! Ева точно була відомою. Одна з карток була відправлена з Опатії до Дінару, інша – із Брістона до Бостону. Перший штамп був 1922 року, а другий – 1924 року. Картинки були вельми показовими, хоча на них не було вказано ані назви студії, ані ім’я фотографа: на одній з них Евине волосся доходило аж до нижніх сходинок і його білизна протиставлялася чорній мандоліні на колінах.

На іншій фотографії вона гралася з маленькою собачкою, тримаючи у лівій руці гребінець, наче вона збиралася вичісувати своє волосся. Дзеркало овальної форми було розташовано таким чином, що її волосся можна було бачити і ззаду.

Я спитала у продавця серійні номери цих листівок, бо помітила, що такі часто зустрічаються на французьких картках. Такого не було лише на картинці «PC Paris», наче її тільки що зробили. Продавець розсміявся. Серійні номери не були прив’язані до конкретних місць, але значок більш відомого виробника піднімав ціну і це не означало, що картка справжня. Пояснення мене розчарувало. Можливо, Ева ніколи і не була в Парижі. Хелена не здавалася і спитала у продавця, чи немає у нього інших фотокарток з надзвичайно довговолосими моделями. Тоді він підморгнув та поставив перед нами коробку повну французьких листівок. Фавориткою чоловіка була фотографія Аделіти, яка сплела патронташ і своє волосся в одне. Ці слова були новими для нас, ці терміни Мексиканської революції, її символи. Ця картка була винятком, бо модель була блондинкою і обличчя було подряпане. Продавець бився об заклад, що жінка хотіла скрити свою особистість, бо фотографія була досить сміливою. Але волосся та поза не залишали сумнівів. Це була знайома нам Ева, а компоновка рук та форма були такими самими, як і у дівчини з мандоліною. І точнісінько така сама, як на фотографії з дому Наакка.

Я продовжила відшукувати фотографії Еви пізніше через Інтернет. Натрапила на кілька нових французьких, але не більше. Копіювання вже знайдених замість цього вистачило. Їх було зібрано, використано для коробки конфетті, баночок для парфумів, обкладинок для книг та реклами з одного десятиліття в інше.

Ім’я Еви Наакка ніде не згадувалося, хоча у світловолосої екзотичної жінки мала бути своя часточка, як у тривалої зірки «PC Paris», як у Місс Ферданде. Але такого точно не було. Щось або хтось цьому завадив.

Лише зі Швеції я наважилася подзвонити до нашої родини і спитати про церковні записи щодо Еви. Мама почула про мій дзвінок і дуже розсердилася. Коли після твого народження я разом з немовлям повернулася до будинку Наакка, то відчула її злобу у себе на потилиці. Завдяки всім своїм знанням сьогодні я розумію, ким була Ева: вона була першою дружиною мого дідуся Юхані Наакка, яка залишила свою дитину, чоловіка та село. Ева була справжньою матір’ю твоєї бабусі.

За даними церковних книг, Ева Куппаря та Юхані Наакка одружилися у 1917 році. У родині народилося дві дитини. Однією з них була моя мама, Еллі Наакка, другою – загиблий у зимовій війні мій дядько Ерік. Шлюб було анульовано в кінці 20-х років, бо Ева Наакка вже роками не жила зі своїм чоловіком, і її місце знаходження було невідомо. У рядку «місце проживання» олівцем було написано «Америка» і після цього знак питання.

Пізніше Юхані Наакка одружився на Анні Хейккінен і у них народилося двоє дітей. Я виросла з повною впевненістю, що Анна була моєю бабцею, і на сімейному портреті вона було разом із Юхані, саме на тому, який я заносила полагодити до лавки Йоханссона. Я дзвонила своїм ще живим тіткам, але ніхто з них не чув ані про Еву, ані про перший шлюб їхнього батька. Так вони стверджували. Це можна було зрозуміти. Збіднення будинку почалося з пияцтва Юхані, скритою причиною якого на основі нових даних було щось пов’язане з першим шлюбом.

Тепер я розумію, чому світлина Еви була схована у сімейній Біблії, але як вона туди потрапила я так і не дізналася. Проте, можу побитися об заклад, що бабуся вициганила її у Хельми. Або Хельма сама віддала їй, думаючи, що місце світлини у Евиної дочки.

16.06.2012

Багаторічне оцінювання долі Еви змінилося в моїх очах. Ті, хто відправився до Америки, були біднішими, молодшими дітьми своїх родин, це були люди, у майбутньому яких не було особливого вибору. Ева ж була хазяйкою дому Наакка, який ще був великим та багатим. В юності я думала, що вона залишила родину через позашлюбне кохання. І це пояснило б мамину реакцію: Ева була грішною жінкою.

Після твого народження я вже менше розуміла рішення тієї жінки. Вона народила дві здорові дитини чистою вдачею, і наслідки від скандалу через звершений аморальний крок погано відбивалися на її дітях. Якщо її тайну не розкрили, чому б вона залишила своє зручне життя?

Я намагалася зрозуміти також те, чому вона стала моделлю для фотолистівок? Раніше і ти могла б дозволити собі жити незалежно, будучи Музою художників, бо фотографії або портрети не робили з таких моделей, яких впізнають. Стан листівок досить змінився. Їхнє колекціонування стало модним захопленням у суспільстві, якого стерегтися треба було навіть бідним, бо технічний прогрес значно підвищив вартість таких листівок.

Раптом моделі стали мішенню для поглядів усієї нації, і їхні жести та вирази обличчя імітували. Одна модель в інтерв’ю жалілася на те, що абсолютно незнайомі люди торкаються на вулиці до її голови. Ева розумно приховала своє волосся на еротичній фотографії, але я знала її обличчя і фотограф знав, хто вона. Чого вона хотіла досягти? Чого вона настільки жадала, що була готова піти на подібний ризик?

Після твого народження я ненавиділа Еву. Вона була героїнею мого дитинства, найгарнішою та найвідважнішою жінкою села, яка насправді ж була чимось іншим, і у мене з’явилося відчуття, наче вона мене зрадила. Я також зрозуміла мамин гнів щодо неї. Мама була дочкою горе-скандалу, її кинули і ніколи навіть не пояснили чому. Причиною моєї злості було інше: я народила тебе, не знаючи ні про які ризики і це було Евиною провиною. Було щирою випадковістю, що бабуся народила двох абсолютно здорових дітей. Я почала думати, чи має до цього відношення і невелика кількість дітей, яка прослідковується в нашому роді. Наскільки я знаю, у мами було кілька викиднів, так само, як і в Марґіт. Коли таке трапилося вперше, я горювала разом з сестрою. Коли вона почала очікувати на другу дитину, ти вже народилася, і я сподівалася, що вагітність перерветься десь посередині. Так і сталося. Коли вік взяв своє, вона плакала, що втратила свою можливість, а я відчувала лише полегшення, бо весь час боялася, що її спіткає таке саме, як і мене.

«Чотири»

Дуже довго я взагалі не хотіла думати про Еву. Потім я зрозуміла, що лише розказавши її історію, я зможу залишити тобі у спадок розповідь, яка буде твоєю власною, знайомою тобі. У тебе є право знати, якою може бути твоє, подібної до неї, життя. І у тебе є право чути всі застереження, які до цього додаються. Я не хочу повторювати помилки Еви.

На стінці передпокою у мами висіли Офелія та Режина Кордіум – її улюблені картини. Норма зняла їх зі стінки і перевірила їхній фон. Вона розділила скло та рамку. Нічого. Звичайно, бо мама не могла знати, що Норма забуде покласти її улюблені картини до труни. Їх вона точно хотіла би, якби розпланувала день похорону свідомо, хоча це і було б схоже на неї.

Мама завжди полювала на подібних до Норми жінок, і її дім був обклеєний фотокартками, а полички вже прогиналися від книжок, які розповідали про них. Вона хотіла запевнити часто сумну Норму у тому, що красою тих жінок захоплювалися і їх увіковічили. Квартира могла бути мавзолеєм для золотоволосих красунь минулого і це було б доказом того, що треба приховувати існування Еви. Пошук мами продовжувався і після того, як Норма вже стала зі своїм волоссям «на ти» і вже не погоджувалася сидіти на лавці маминої «початкової школи» поводження з волоссям. Замість цього мама прагнула вирішення, відповіді, яка допомогла б їй зрозуміти, у чому було питання. Тому вона не могла припинити гонитви, і своїм знанням поділилася з Нормою, хотіла та того чи ні. Чому мама не розповіла про Еву вживу? Чому лише через відеозапис? Чому вона не повісила Евині фотографії собі на стінку?

Думка про те, що в родині був хтось такий самий була революційною.

Норма кинула картини на підлогу і пройшла над ними. Скло тріснуло, шия клацнула і погане самопочуття через те, що вона забула покласти їх до труни, перейшло на волосся. Вона дістала ножиці з маминої полиці і підрізала волосся, намагаючись позбутися провини. Потім вона почала переглядати біографію Елізабет Сіддал та інших муз Розетті. Підрізання допомогло на деякий час, вона заспокоїлася. Жінка не змогла б знайти кращого місця, ніж ці книги та картини. Намальовані Офелія та Режіна Кордіум, Елізабет Сіддал – вони були маминими улюбленими музами, прерафаелітськими ангелами[5], обличчя та значні волосяні хмари, кожна з яких була на картці, плакаті, книзі, і тому її справжня загадка залишилася у надійному місці. Вона була такою самою, як і Норма.

Чоловік Елізабет, художник Данте Габліель Розетті, відкрив, що його жінка померла від передозування опіумом через шість років після її смерті. Розетті хотів отримати назад свою збірку віршів, яку він в пориві романтичного вдівця поховав разом з дружиною. Його кар’єра була тоді на спаді і поховані вірші були потрібні для того, щоб знову стати на ноги і засяяти своєю зіркою. Норма з легкістю знайшла саме цей момент з біографії Сіддал, бо на сторінці була маленька закладка. Там не було якогось повідомлення, картинки чи підкреслення. Таке саме було і в інших книгах Сіддал. Закладена сторінка і нічого більше.

Історія Елізабет позбавила Норму самокатування. Це допомогло їй зрозуміти, що нещасні випадки та самогубства не є лише заради того, щоб вони сталися, не є найбезнадійнішою точкою буття людини. Через це, коли Розетті відкрив труну, вона була заповнена мідними кучерями Елізабет.

На противагу поетичній збірці, вони за весь той час збереглися незіпсованими і заповнили всю труну. У випадку, якщо б Норма померла так, що її тіло зберіглося цілим і його б знайшли, з нею було б таке саме. За цим пішли б жахливі заголовки, папараці, які лізли б з усіх вікон, та лікарі, котрі вже типізували бородатих жінок, як наслідки гіпертрихозу або генетичних помилок. Цього вона не хотіла. Вона б не хотіла потрапити до лабораторії, де її розріжуть на частини. Тому у неї завжди з собою був маленький папірець, де зазначалося, що у випадку, якщо з нею щось трапиться, вона просила зв’язатися з Анітою Росс. Тому вона завжди підтримувала в квартирі порядок на випадок, якщо несподівано заявиться хазяїн будинку або поліція. У будинку мали ремонтувати вікна, але подібні речі не турбували Норму. У неї вдома не було видимих знаків проживання там дивної жінки, і більше не було волосяного пилу.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

З англ. «солодкі мрії».

2

Марка шампуню для жирного волосся.

3

З англ. «Коли ти отримаєш більше?

– Скоро, це просто затримка».

4

Добровольча воєнізована організація, яка існувала у Фінляндії в 1917–1944 роках.

5

Об’єднання молодих англійських художників, засноване в 1848 році.