Проект «Україна». Австрійська Галичина

У схему прийняття рішень Крайовим виділом не закладався жоден з обмежувальних механізмів. Процедура передбачала присутність на його засіданні голови та щонайменше 4-х членів з 8-ми, а ухвала вимагала абсолютної більшості голосів від кількості присутніх (3 голоси). Маршалок сейму мав право голосувати у тому випадку, якщо голоси розділялися порівну. За цих умов Крайовий виділ без узгодження з українцями ухвалював будь-яке рішення, на якому наполягала польська більшість.

Крайовий статут у новій редакції також передбачав зміни в організації повітового представництва, яке формувалося поза принципом етнічності, а – на засадах «репрезентації інтересів» різних груп населення. У повітах, де нараховувалось понад три таких групи, закріплювалося співвідношення між членами повітової ради так: найбільша група одержувала половину місць мінус 1, а для решти – місця розподілялися порівно. У повітах, де існувало два угруповання за інтересами, місця у раді також розподілялися порівно[104]. Виборчі списки формувалися за національним кадастром, а визначення кола виборців відбувалося за виборчим порядком до громадських рад від 12 серпня 1866 р. на основі майнового цензу. Враховуючи те, що у поліетнічному повіті могло нараховуватися 3 і більше груп за інтересами, а національних кадастрів було лише два – польський та український, то можна зробити висновок про те, що ці норми закладали технологію, яка забезпечувала б полякам (у поєднанні, наприклад, з євреями чи німцями) політичну перевагу у повітовому представництві на тих територіях, де вони становили меншість, тобто у Східній Галичині. Таким чином, міжнаціональне протистояння переводилось з загально крайового рівня до поліетнічних повітів; воно розпорошувалося на локально-множинній основі, особливо на території польсько-українського пограниччя.

Національні кадастри виборців формувалися головами громад на основі перепису населення 1910 р. за побутовою мовою. Закон передбачав оскарження неправильності особових даних у списку виборців (прізвища, номера виборчого округу, приналежності до певної курії та до національного кадастру) у 8 денний термін після оприлюднення намісником дати виборів. Під час подачі рекламації виборець повинен був сплатити у старости громади 50 % затрачених на внесення змін коштів, інакше звернення залишалося без розгляду. За виготовлення копії частини виборчого списку, яка обов’язково додавалась до рекламації, оплата сягала 100 %. Оплатні та значно обмежені в часі процедури перешкоджали реалізації права виборців на оскарження.

На підставі вже узгоджених списків повітова влада заздалегідь видавала кожному виборцю легітимаційну картку та бюлетень для письмового голосування, у якому зазначалося його прізвище, назва округу, кількість кандидатів, за яких він голосуватиме, а також вказувалася можливість вибору заступника посла, право віддавати 1 чи 2 голоси. Заступник посла обирався у одномандатних та у тих двомандатних виборчих округах, де виборець мав право голосувати лише за одного кандидата. Заступник приступав до виконання депутатських повноважень лише після втрати послом свого мандату[105]. Така технологія дозволяла уникати довиборів, щоб зайвий раз не провокувати суспільно-політичну напругу в краї.

Виборча комісія утворювалася призначеним намісником виборчим комісаром та складалася 5–7 осіб, які визначалися ним з кола виборців. Виборчий комісар та обраний голова комісії відповідали за проведення виборів на дільниці. Політичні партії одержали право доповнювати своїми спостерігачами склад комісії до 10 членів. У двомандатних округах у випадку здобуття обома кандидатами рівності голосів у ІІ-му турі голосування традиційно застосовувався жереб, як рудимент австрійського виборчого права[106].

Відсутність фіксованих національних мандатів у двомандатних виборчих округах, які розташовувались на польсько-українському пограниччі, не знімала загрози ескалації міжнаціонального конфлікту у цій густо населеній зоні. Соціально-політичний конфлікт також міг загострюватись на всій території Галичини через запровадження для високоцензових виборців кількох голосів у курії міст загального голосування та курії сільських громад. Крім цього, крайовий управлінський апарат одержав можливість реалізовувати адміністративний ресурс ще й під час формування списків виборців за національним кадастром, бо статистичні дані перепису населення 1910 р. носили суперечливий характер.

Таблиця 6

Співвідношення населення Галичини за віросповіданням та побутовою мовою (на основі перепису 1910 р.)[107]

Аналіз даних австрійської статистики за 1910 р. засвідчує, що 1,24 % громадян на побутовому рівні не послуговувалися польською чи українською мовами, а це близько 0,41 % виборців, яких чиновникам потрібно було самостійно ідентифікувати при формуванні національних кадастрів. Порівнюючи кількість греко-католиків та осіб, що користувалися українською мовою, як побутовою, втрати українського населення становили 8,14 %, а це близько 2,71 % (72,5 тис.) виборців. До польськомовного населення було також зараховано 9,72 % іудеїв, а це близько 3,24 % виборців. Таким чином, кількість польськомовних осіб за рахунок українців та євреїв зросла на 17,86 %. Якщо ще й врахувати німців та інших осіб, то разом їх кількість становитиме 19,10 % галичан. Тому можна стверджувати, що до польського виборчого кадастру загалом потрапило б 6,36 % (170 тис.) виборців-неполяків. Зважаючи на це, кількість скарг на якість списків у Галичині могла бути значною, що у підсумку загострило б протистояння між групами виборців та політичними органами влади. Нарікання на якість списків могла поставити під сумнів легітимність проведених виборів.

Таким чином, сеймова виборча реформа в Галичині 1914 р. представляла собою одну із найскладніших та найзаплутаніших мажоритарно-пропорційних виборчих систем не лише у Цислейтанії, а й у Європі, яка при збереженні курій та модернізації їх на основі принципу етнічності забезпечувала польській меншості у Східній Галичині 78 мандатів (а це 47,3 % польських, або 34,4 % усіх сеймових мандатів – більше третини). Українці, як автохтонне населення Східної Галичини, одержали тут лише 59 мандатів (а це 95,2 % українських, або 26 % усіх сеймових мандатів – менше третини). У такий спосіб крайовий виборчий порядок остаточно закріпив політико-правовий статус Східної Галичини, як польсько-української території, де більшість сеймових мандатів належала полякам. Одночасно він унеможливлював ескалацію польсько-українського політичного протистояння у національно фіксованих виборчих округах Східної Галичини під час виборчих кампаній, що у майбутньому могло б сприяти налагодженню міжнаціонального діалогу на рівні окремих моноетнічних громад.

«Галицьке зрівняння» 1914 р. доцільно трактувати як політичну модель провінційної співпраці між поляками та українцями, що вбудовувалася у систему австро-угорського дуалістичного федералізму, або ж як своєрідний міжнаціональний «modus vivendi», який був покликаний урівноважити політичну систему на крайовому рівні. Проте, зважаючи на активізацію націоналістичного руху українців, «зрівняння» 1914 р. консервувало крайову політичну систему, оскільки у законодавчий спосіб зупиняло об’єктивний процес зростання представництва українців у Галицькому сеймі (див. табл. 4). У підсумку це, хоч і усувало перманентну загрозу ескалації міжнаціонального конфлікту на політичному ґрунті, але й водночас забезпечувало панування поляків у Східній Галичині.

Поза сумнівом, «Галицьке зрівняння» 1914 р. засвідчило відсутність в офіційного Відня наміру реалізовувати головну національну вимогу українців щодо поділу території Галичини за національною ознакою та створення окремих польської та української національно-територіальних автономій. Система політичних органів влади в Галичині насамперед забезпечувала життєдіяльність національно-територіальної автономії для поляків. Її особливості полягали у реалізації крайовими політичними органами влади преференцій стосовно запровадження польської мови управління, створення польського бюрократичного апарату та полонізації шкільництва, а також у здійсненні розширених адміністративних функцій. «Галицьке зрівняння» вбудовувало у структуру національно-територіальної автономії кілька елементів екстериторіальної автономії для українців. Початок Першої світової війни завадив реалізації сеймової виборчої реформи 1914 р., внаслідок чого національно-культурна автономія для українців у Галичині так і не відбулася.

Система органів політичного управління в Галичині (1866–1914) у межах їх конституційно і законодавчо визначеного статусу забезпечувала розробку та здійснення державної політики в краї з врахуванням інтересів панівної польської національності. Крайові та місцеві політичні органи влади зазнали суттєвого полонізаційного впливу, який виявлявся в запровадженні польської мови у діяльність усіх суб’єктів влади, а також крайових інституцій, у тому числі вищих та середніх навчальних закладів. Проте автономні суб’єкти місцевого самоврядування одержали додаткові гарантії з приводу вибору ними мови діловодства та забезпечення комунікації нею з крайовими політичними органами влади. Зі свого боку, крайові органи у спілкуванні з громадами та окремими громадянами практикували використання польської мови. Попри свою обмеженість, автономія органів місцевого самоврядування закладала підвалини для розвитку певних елементів громадянського суспільства у національних спільнотах на локальному рівні.

Дуалістичність повноважень суб’єктів виконавчої та законодавчої влади перетворилася на перешкоду для ефективної організації крайового управління і дієвого функціонування системи політичних органів через нечітку виписаність норм законодавства та перманентні компетенційні конфлікти між ними. Користуючись цим дисонансом, австрійський уряд провадив власну національну політику в краї, періодично предметно зрівноважуючи інтереси польської та української спільнот. Водночас така практика суб’єктів вищої виконавчої влади була покликана забезпечувати австрійський державний суверенітет у Галичині, зберігаючи у такий спосіб територіальну цілісність імперії Габсбурґів.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

 Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини / [В. С. Кульчицький, І. Й. Бойко, О. І. Мікула, І. Ю. Настасяк] / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів: Тріада плюс, 2002.– 88 с.; Кульчицький В., Присташ Л. Галицьке намісництво: структура і діяльність / Володимир Кульчицький, Лідія Присташ // Вісник Львівського університету. Серія юридична / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2003. – Вип. 38. – С. 90–95.; Моряк-Протопопова Х. Утворення, структура і діяльність Галицького намісництва (1849–1918 рр.) / Христина Моряк-Протопопова // Вісник Львівського університету. Серія юридична / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006. – Вип. 43. – С. 67–72.

2

 Аркуша О. Галицький сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 рр. / Олена Аркуша / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів: [б. в.], 1996. – 174 с.; Аркуша О. Українські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії (1772–1918). В кн.: Політична система для України: історичний досвід і виклики сучасності / [О. Г. Аркуша, С. О. Біла, В. Ф. Верстюк та ін.] – К.: Ніка-Центр, 2008. – 988 с.; Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму: 1861–1901 рр. (Нарис з історії українського парламентаризму) / Ігор Чорновол / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів: [б. в.], 2002. – 288 с.

3

 Мудрий М. Галицькі намісники в системі українсько-польських взаємин (1849–1914) / Мар’ян Мудрий // Вісник Львівського університету. Серія історична / Львівський державний університет імені Івана Франка. – Львів, 1998. – Вип. 33. – С. 91—101.

4

 Кошелєва Н. Діяльність галицької крайової шкільної ради стосовно української народної освіти в 1873–1914 роках / Наталія Кошелєва // Вісник Львівського університету. Серія історична / Львівський державний університет імені Івана Франка. – Львів, 1999. – Вип. 34. – С. 269–276.

5

 Йдеться про частину Ломбардії.

6

 Політичні органи влади, або крайові політичні органи влади (нім. – Рolitische Behörde oder politische Landesbehörde) – спільна назва для означення представницьких органів (Vertretungsorgane) та органів управління (Verwaltungsorgane), яка застосовувалася у зв’язку з відсутністю розмежування законодавчої та виконавчої гілок влади в Австрійській імперії (Австро-Угорщині).

7

 До вірилістів за посадою зараховувалися архиєпископи римо-католицького, греко-католицького та вірменсько-католицького обрядів зі Львова, єпископи римо-католицького та греко-католицького обрядів з Перемишля, єпископи римо-католицького обряду з Тарнува та греко-католицького обряду з Станіславова, ректори університетів у Кракові та Львові. До цього переліку у законодавчому порядку в 1866 р. був включений римо-католицький єпископ Кракова, або у випадку вакансії – адміністратор єпархії.

8

 Die Verfassung der österreichischen Monarchie, nebst zwei Beilagen vom 28. Februar 1861. Beilage II, o): Landes-Ordnung und Landtags-Wahlordnung für das Königreich Galizien und Lodomerien sammt dem Herzogthume Krakau // Reichsgesetzblatt für das Kaisertum Österreich (R. G. Bl.). – Jahrgang 1861. – Stück IX. – Nr. 20. – S. 280–285.

9

 У 1853 р. у Галичині було утворено Індемнізаційний фонд (Grundentlastungsfond) для здійснення компенсаційного відшкодування (індемнізації) поміщикам за скасування феодальних повинностей за державний рахунок із залученням коштів крайового бюджету. У 1853 р. для забезпечення індемнізації уряд запровадив додаток до прямого податку у розмірі 8,75 %, який у 1854 р. сягав 11,5 %, у 1855 р. – 11,75 %, у 1856 р. – 14 %, у 1857 р. – 33 %. З метою покриття індемнізаційного боргу у 1851 р. державою було видано облігації під заставу ґрунтів підданих та краю, а перші виплати по них було здійснено у 1858 р. Згодом держава ввела практику позик крайовому бюджету для покриття потреб індемнізації, які Галичина повинна була до 1908 р. повернути у державний бюджет.

10

 Підзаконних нормативно-правових актів.

11

 Die Verfassung der österreichischen Monarchie, nebst zwei Beilagen vom 28. Februar 1861. Beilage II, o): Landes-Ordnung und Landtags-Wahlordnung für das Königreich Galizien und Lodomerien sammt dem Herzogthume Krakau // R. G. Bl. – Jahrgang 1861. – Stück IX. – Nr. 20. – S. 282.

12

 Наймасовіші виборчі зловживання у Галичині були пов’язані з «усним» голосуванням на виборах до Галицького сейму, до повітових та громадських рад. Члени виборчої комісії могли вписували у виборчі протоколи прізвища та імена кандидатів несвідомо з описками чи свідомо з помилками, що створювало підстави для того, щоб внаслідок процедури верифікації за рішенням відповідного представницького органу «небажаного» посла можна було позбавити його мандату.

13

 Die Verfassung der österreichischen Monarchie, nebst zwei Beilagen vom 28. Februar 1861. Beilage II, o): Landes-Ordnung und Landtags-Wahlordnung für das Königreich Galizien und Lodomerien sammt dem Herzogthume Krakau // R. G. Bl. – Jahrgang 1861. – Stück IX. – Nr. 20. – S. 286–294.

14

 На Західну Галичину припадало 4 дистрикти, які охоплювали 48 політичних повітів, а на Східну – 13, які охоплювали 128 повітів.

15

 Verordnung der Minister des Innern, der Justiz und der Finanzen vom 19. Jänner 1853, womit die Allerhöchsten Entschließungen über die Einrichtung und Amtswirksamkeit der Bezirksämter, Kreisbehörden und Statthaltereien, über die Einrichtung der Gerichtsstellen und das Schema der systemisirten Gehalte und Diäten-Classen, sowie über die Ausführung der Organisirung für die Kronländer Oesterreich ob und unter der Enns, Böhmen, Mähren, Schlesien, Galizien und Lodomerien mit Krakau, Bukowina, Salzburg, Tirol mit Vorarlberg, Steiermark, Kärnthen, Krain, Görz, Gradiska und Istrien mit Triest, Dalmatien, Kroatien und Slawonien, Siebenbürgen, die serbische Wojwodschaft mit dem Banate kundgemacht werden // R. G. Bl. – Jahrgang 1853. – IV Stück. – Nr. 10. – (Allerhöchste Bestimmungen über die Einrichtung und Amtswirksamkeit der Statthaltereien). – S. 91—100.

16

 Упродовж трьох каденцій Галицького сейму (1861–1873) крайовим маршалком був граф Лєон Людвік Сапєга, який жодного разу не відповів на звернення українських послів їхньою мовою.

17

 Dodatek dо prow. regulaminu z dnia 27. listopada 1865 // Prowizoryczny regulamin dla Sejmu krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem: przyjęty prowizorycznie dnia 27. listopada 1865. – Lwów: z drukarni W. Łozińskiego, 1877. – S. 27.

18

 У 1863–1864 рр. з метою протидії розгортанню чеського протестного руху були розпущені ландтаґи у Богемії та Моравії, а в Транслейтанії – Угорський, Хорвато-Славонський, Семигородський ландтаґи із запровадженням стану облоги, а також – через антидержавні виступи італійців ландтаґи в Тіролі, Трієсті, Далмації. У 1864 р. у Галичині була припинена діяльність Сейму та оголошено стан облоги через підтримку поляками Січневого повстання 1863 р. у Конгресовій Польщі.

19

 Kaiserisches Patent vom 20. September 1865, womit die Wirksamkeit des durch das Kaiserliche Patent vom 26. Februar 1861 kundgemachten Grundsatzes über die Reichsvertretung sistiert wird // R. G. Bl. – Jahrgang 1865. – Stück XXV. – Nr. 89. – S. 303–304.

20

 Gesetz vom 10. Juni 1866 über die Kundmachung der Landesgesetze, der Landtagsbeschlüsse und den Verordnungen des Landesausschußes // Landesgesetz und Verordnungsblatt für das Königreich Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau (L. G. Bl.). – Jahrgang 1866. – Stück VIII. – Nr. 13. – S. 52.

21

 Gesetz vom 12. August 1866 über die Einrichtung der Gemeinde und über die Gemeindeordnung // Landesgesetz und Verordnungsblatt für das Königreich Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau. – Jahrgang 1866. Stück XI. – Nr. 19. – S. 59—102.; Gesetz vom 12. August 1866 über die Bezirksvertretung und über die Bezirkswahlordnung // L. G. Bl. – Jahrgang 1866. – Stück XI. – Nr. 21. – S. 108–130.

22

 Gesetz vom 12. August 1866 über die Einrichtung der Gutsgebiete bei der Gemeindeordnung // L. G. Bl. – Jahrgang 1866. – Stück XI. – Nr. 20. – S. 103–107.

23

 Verordnung des Staatsministeriums vom 23. Jänner 1867 über die Reform der politischen Verwaltung in den Königreichen Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogthume Krakau und den Herzogthümern Auschwitz und Zator // R. G. Bl. – Jahrgang 1867. – IХ Stück. – Nr. 17. – S. 35–36.

24

 Право своїни (нім. – Heimatsrecht) визначало правовий статус певної особи з огляду на її приналежність до певної громади за фактом народження або проживання, тобто правове відношення до її «малої» батьківщини. Правове відношення особи до «великої» батьківщини – Австрійської імперії – регулювалось правом громадянства (нім. – Bürgersrecht).

25

 В Австрійській імперії (Австро-Угорщині) термін «ізраіліти» офіційно використовувався для означення єврейського населення.

26

 Provisorisches Gemeinde-Statut für königliche Stadt Krakau // L. G. Bl. – Jahrgang 1866. – Stück III. – Nr. 7. – S. 10–42.

27

 Gesetz vom 14. März 1867, womit für die Stadt Brody die §§. 13 und 28 der Gemeinde-Wahlordnung vom 12. August 1866 abgeändert werden // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – Stück IІ. – Nr. 8. – S. 12.

28

 Kaiserisches Patent vom 2. Jänner 1867, giltig für Böhmen, Dalmatien, Galizien und Lodomerien mit Krakau, Österreich unter und ob der Enns, Salzburg, Steiermark, Kärnten, Krain, Bukowina, Mähren, Schleisien, Tirol, Voralberg, Istrien, Görz und Gradiska und Triest mit seinem Gebiete // R. G. Bl. – Jahrgang 1867. – Stück I. – Nr. 1. – S. 1–3.

29

 Gesetz vom 16. Jänner 1867, womit die §§. 11 und 13 der Landtagswahlordnung abgeändert werden // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – Stück II. – Nr. 4. – S. 7–8.

30

 Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІА України у м. Львові). – Ф. 146 (Галицьке намісництво, м. Львів). – Оп. 4. – Спр. 2037. – Арк. 27–28.

31

 Водночас у 4-х вищих класах вищої Академічної гімназії у Львові запроваджувалась польська мова викладання.

32

 Gesetz vom 22. Juni 1867, betreffend die Unterrichtssprache in den Volks- und Mittelschulen im Königreiche Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – Stück V. – Nr. 13. – S. 21–23.

33

 Verordnung des galizischen Landesschulrates vom 22. Juni 1867 Zl. 1224, womit das Gesetz über die Unterrichtssprache in den israelitischen Schulen durchgeführt wird // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – Stück V. – Nr. 12. – S. 17–18.

34

 Kundmachung der k. k. Statthalterei vom 6. Juli 1867 Z. 5306 Pr., betreffend die Einsetzung eines Landesschulrates für das Königreich Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau; Organisations-Regulativ, betreffend die Einsetzung eines Landesschulrates im Königreiche Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – Stück IV. – Nr. 12. – S. 18–19.

35

 Kundmachung des galizischen Schulrates vom 5. November 1868 Z. 8883 L. S. R., Betreff des Gebrauchs der polnischen Sprache in Angelegenheiten des Schulwesens // L. G. Bl. – Jahrgang 1868. – Stück XI. – Nr. 24. – S. 39.

36

 Gesetz vom 2. Mai 1873 über die Errichtung und Erhaltung der öffentlichen Volksschulen und über die Verpflichtung zum Schulbesuche // L. G. Bl. – Jahrgang 1973. – Stück XXVIII. – Nr. 250. – S. 181–192.

37

 Gesetz vom 21 Dezember 1867, wodurch der § 13 des Grundgesetzes über die Reichsvertretung vom 26. Februar 1861 abgeändert wird // Reichsgesetzblatt für das Kaisertum Österreich. – Jahrgang 1867. – Stück LXI. – Nr. 141. S. 389–394.

38

 Staatsgrundgesetz über die allgemeinen Rechte der Staatsbürger für die im Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder // Reichsgesetzblatt für das Kaisertum Österreich. – Jahrgang 1867. – Stück LXI. – Nr. 142. S. 394–396.

39

 Назва органу політичної влади у повіті «повітове управління» (Bezirksamt) була замінена на «повітове староство» (Bezirkshauptmannschaft, яке вже очолював не повітовий голова (Bezirksvorsteher), як це було раніше, а – староста повіту (Bezirkshauptmann).

40

 Викуп селянами права користування сервітутами у Галичині відбувалася відокремлено від індемнізації. У 1848–1890 рр. існували викупні квоти для користування селянами лісом та пасовищами.

41

 Gesetz vom 19. Mai 1868 über die Einrichtung der politischen Verwaltungsbehörden in Böhmen, Dalmatien, Galizien und Lodomerien mit Auschwitz, Zator und Krakau, Oesterreich unter und ob der Enns, Salzburg, Steiermark, Kärnthen, Krain, Bukowina, Mähren, Ober- und Nieder-Schlesien, Tirol und Vorarlberg, Istrien, Görz und Gradiska und der Stadt Triest mit ihrem Gebiete // R. G. Bl. – Jahrgang 1868. – Stück XVII. – Nr. 44. – S. 76–79.

42

 Verordnung des Ministers des Innern vom 10. Juli 1868, die Durchführung des Gesetzes vom 19. Mai 1868 (Reichs-Gesetz-Blatt Nr. 44) über die Einrichtung der politischen Verwaltungsbehörden in Galizien, Salzburg und Krain betreffend // Reichgesetzblatt für das Kaiserthum Österreich. – Jahrgang 1868. – Stück XLI. – Nr. 102. – S. 306.

43

 Verordnung des Ministers des Innern vom 30. August 1868, betreffend die Behandlung der Recurse in Angelegenheiten der politischen Verwaltung // R. G. Bl. – Jahrgang 1868. – Stück LI. – Nr. 124. – S. 376.