Полная версия
Основи економічних знань
Предмет науки – уся потенційна безліч об’єктів і різноманітних систем об’єктів, їх властивостей, відносин, законів функціонування та зміни.
Потреба – це нестача чогось, яка відчувається окремою людиною, групою людей, суспільством.
Інтерес – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до задоволення її, включаючи вибір людиною засобів задоволення потреби.
Економічний інтерес – це усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити великий спектр своїх потреб, що є об’єктивною спонукою господарської діяльності.
Мотив – внутрішня спонука до конкретної дії, спрямована на задоволення потреби та інтересу, є структурним елементом у системі впливів на виробничу, економічну діяльність людини.
Мотивація – комплекс внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, окремої соціальної групи або суспільства на досягнення усвідомленої мети.
Стимули до ефективної праці – система заходів, до яких вдаються суб’єкти підприємницької діяльності і держава з метою спонукання до праці. Така система включає як матеріальне, так і нематеріальне стимулювання.
Три основні види пізнання:
• буденне – засноване на повсякденному досвіді та здоровому глузді;
• художнє – характеризується чуттєво-образним вираженням дійсності;
• наукове – основними рисами його є системність, обґрунтованість, аналітичність використання спеціально розроблених методів дослідження тощо. Наукове мислення відрізняється від побутового насамперед здатністю створювати (конструювати) точні та однозначні абстрактні та ідеальні об’єкти, логічно взаємопов’язані системи таких об’єктів (наукову реальність), формулювати закони і принципи їх самоорганізації, зміни та розвитку, пояснювати, передбачати їх поведінку та ефективно використовувати в інтересах людини для її успішної адаптації до оточуючої дійсності, її структуризації, для контролю та управління природними та соціальними процесами.
Парадигма (грец. paradeigma – приклад, зразок) – висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що панують протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві. Зміна парадигми являє собою наукову революцію.
«Невидима рука» – згідно з уявленням А. Сміта, господарський порядок у ринковій економіці регулюється не втручанням держави, а об’єктивними внутрішніми важелями – ринковими законами, інтересами (невидимою рукою). Останні в умовах відокремлення виробників (які водночас виступають і споживачами) можуть бути реалізовані лише за умови визнання корисності результатів праці кожного окремого суб’єкта економічної діяльності іншими суб’єктами, які у даному випадку виступають представниками суспільства. Отже, попит і пропозиція, конкуренція, ціна, продуктивність праці, цінність створеного продукту для інших є тими інструментами, які дозволяють узгоджувати індивідуальні та суспільні інтереси (а таким чином і індивідуальні та суспільні цілі). Відокремленість виробників, конкуренція їх за ресурси, покупця в умовах прагнення кожного суб’єкта господарської діяльності до збагачення, зростання власного добробуту перетворюють його, на думку А. Сміта, в так звану «економічну людину», для якої власний економічний інтерес є, безперечно, домінуючим у всій системі інтересів.
Доіндустріальне суспільство – соціальний порядок, заснований на примітивних виробничих формах, що знаходять свій розвиток у галузях, пов’язаних із отриманням та первісною обробкою ресурсів, найбільш придатних для задоволення потреб першої необхідності. Праця у доіндустріальному суспільстві є переважно некваліфікованою, оскільки розвиток здібностей суб’єктів господарювання зумовлений традиціями, що склалися у даному суспільстві, отже, люди залишаються нерозривно пов’язаними із минулим.
Індустріальний лад – характерні риси: заміна видобутку природних ресурсів виробництвом свідомо запланованих продуктів; масове зростання кваліфікації працівників; основним виробничим ресурсом стає енергія; людина виявляється здатною робити певні локальні технологічні та господарські прогнози. Спостерігаються широкий розвиток суспільного поділу праці, понад 60 % працездатного населення зайняті у промисловості, а головним робочим органом є руки. Переважна частина зайнятих у промисловості та в інших виробничих секторах економіки індустріального господарства – наймані працівники масових професій, пов’язані з випуском однорідної стандартизованої продукції, розрахованої на такий же масовий стандартизований попит. Домінуючі галузі промисловості пов’язані з переробкою величезної кількості сировини та напівфабрикатів. Це насамперед видобувна, машинобудівна, металургійна галузі, галузі легкої промисловості.
Індустріалізація (лат. industria – старанність, діяльність) – знаходить свій прояв у процесі формування в народному господарстві окремих країн технологічних систем, пов’язаних із масовим застосуванням машинного виробництва, домінуванням в економіці промислового виробництва.
Система економічних наук включає: загальні економічні науки – це власне політична економія, економічна теорія в широкому розумінні, економічна історія, історія економічної думки тощо; спеціальні, або функціональні, економічні науки, які вивчають окремі сфери економічних відносин та окремі функції економічної діяльності суб’єктів господарювання. Серед таких наук можна виділити економіку праці, економічну статистику, бухгалтерський облік, фінанси, кредит і грошовий обіг, економічну теорію підприємств, маркетинг, менеджмент, ціноутворення, економіко-математечні методи аналізу та ін.; галузеві економічні науки, які займаються дослідженнями особливостей економічних відносин та функціональних систем у різних галузях суспільного виробництва. Серед них – економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка освіти тощо.
Предмет економічної теорії у широкому розумінні – вивчення використання рідкісних економічних благ з метою задоволення потреб людей. Основними підрозділами (складовими) економічної теорії у такому розумінні є макроекономіка та мікроекономіка.
Макроекономіка – частина теоретичної економічної науки, яка вивчає закономірності функціонування господарства на рівні національної держави. Аналізує поведінку агрегованих суб’єктів: сектора домогосподарств, підприємницького сектора, секторів держави та закордону. Об’єктами її аналізу є макроекономічні показники: валовий внутрішній продукт, національний дохід, рівень цін, рівень інфляції, рівень безробіття та ін., про які мова буде йти у наступних розділах.
Мікроекономіка – частина економічної науки, яка вивчає економічні явища, процеси та економічну поведінку суб’єктів господарювання первинної ланки: домогосподарства, підприємства (фірми). Вона вивчає ціни на окремі товари, витрати на їх виробництво, прибуток, заробітну плату, індивідуальний та ринковий попит, індивідуальну та ринкову пропозицію, типи ринкових структур, галузеві ринки тощо.
Контрольні питання1. Яка сфера суспільного життя людини є об’єктом дослідження економічної науки?
2. Дайте визначення понять: виробництво, суспільне виробництво, економіка.
3. Виділіть ключові принципи виробничої діяльності людини щодо задоволення потреб свого існування.
4. Яке місце посідає економічна система у системі «суспільство»?
5. Сформулюйте відмінності у поняттях «економічна система» та «господарська система, господарський порядок».
6. Розкрийте зміст структурних складових предмета економічної науки.
7. Як ви можете пояснити сутність і характер взаємозв’язків між потребою, інтересом і мотивом, мотивацією?
8. Назвіть основні характерні риси системи мотивації до праці за Й. А. Шумпетером. Проаналізуйте, чи достатня така мотивація у сучасних умовах? У нашій країні?
9. Окресліть причини та чинники швидкого формування та розвитку економічної науки у XVІІІ – ХІХ ст.
10. Чим принципово відрізняється економічна теорія В. Петті, Д. Рікардо, А. Сміта, К. Маркса від економічних поглядів у середньовіччі та у меркантилістів?
11. Обґрунтуйте причини прискорення диференціації економічної науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Сформулюйте та обґрунтуйте відповідь на питання: чи змінив принципово цей процес суть, зміст, структуру предмета економічної науки? Якщо так, то в якому напрямку? Якщо ні, то чому – ні?
12. Чи можливий економічний розвиток суспільства поза використанням результатів досліджень економічних наук?
Список рекомендованих джерел1. Альберт О. Хиршман. Интересы // Невидимая рука рынка: пер. с англ. / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгейта, П. Ньюмена; науч. ред. д-р экон. наук, проф. Н. А. Макашева; Гос. ун-т «Высшая школа экономики». – М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2008.
2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2008.
3. Бартенев С. А. История экономических учений. – М.: Юрист, 2002.
4. Бернар И., Колли Ж. – К. Толковый экономический и финансовый словарь. Французская, русская, английская, немецкая, испанская терминология: в 2-х т.: пер. с фр. – Т. 1. – М.: Междунар. отношения, 1994.
5. Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація): навч. посіб. / за ред. А. А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг. – екон. ун-т, 2010.
6. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2002.
7. Історія економіки та економічної думки: навч. посіб. / [С. В. Степаненко, С. Н. Антонюк, В. М. Фещенко, Н. О. Тимочко]; за ред. проф. С. В. Степаненка. – К.: КНЕУ, 2010. – 743 с.
8. Канке В. А. Философия экономической науки: учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2007.
9. Лебедев С. А. Философия науки: краткая энциклопедия (основные направления, концепции, категории): науч. изд. / С. А. Лебедев. – М.: Акад. Проект, 2008.
10. Маслоу А. Теория мотивации человека. Классики теории государственного управления: американская школа / под ред. Дж. Шафритца, А. Хайда. – М.: Изд-во МГУ, 2003.
11. Мельник О. М. Логіка економічного розвитку: навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004.
12. Микроэкономика: практический поход Managerial Economics: учеб. / под ред. А. Г. Грязновой, А. Ю. Юданова. – М.: КНОРУС, 2004.
13. Поланьи К. О вере в экономический детерминизм / Поланьи К. Избранные работы. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2010.
14. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. Антология экономической классики / предисл. И. П. Столярова. – М.: МП «Эконов», «Ключ», 1993.
15. Розинская Н. Карл Поланьи в поисках свободы // Поланьи К. Избранные работы. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2010.
16. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов // Антология экономической классики / Предисл. И. А. Столярова. – М.: МП «Эконов», «Ключ», 1993. – Гл. 5, 6, 7.
17. Стецюра Т. Д. Хозяйственная этика Фомы Аквинского / Т. Д. Стецюра. – М.: Рос. полит. энциклопедия (РОССПЭН), 2010. – 303 с.
18. Хиршман А. О. Страсти и интересы: политические аргументы в пользу капитализма до его триумфа / пер. с англ. Д. Уэланера. – М.: Изд-во Ин-та Гайдара, 2012.
19. Шумпетер Й. А. Капіталізм, соціалізм і демократія: пер. з англ. – К.: Основи, 1995.
20. Экономическое мышление: философские предпосылки: учеб. пособие / Е. Н. Калмычкова, И. Г. Чаплыгина. – М.: ИНФРА-М, 2005.
21. Ятманова М. Г. Системный анализ в исследованиях международных отношений: учеб. – метод. пособие. – СПб.: СПбГУ, 2010.
Глава 2
ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ТА ЗАКОНИ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ
2.1. Сутність і види зв’язків в економічному житті суспільства.
2.2. Умови та чинники, за яких економічні зв’язки набувають форми закону. Сутність, зміст та форми функціонування економічних законів.
2.3. Економічні категорії, поняття та терміни як інструментарій пізнання та формулювання законів економічної науки.
2.4. Практичне значення пізнання та використання вимог економічних законів в економічній діяльності людини та суспільства.
2.1. Сутність і види зв’язків в економічному житті суспільства
Розглядаючи у першій главі питання, пов’язані із визначенням об’єкта та предмета економічних досліджень, ми вже зазначали той незаперечний факт, що на будь-якому з історичних етапів існування людини її життя, інтелектуальний і духовний прогрес пов’язані, по-перше, із працею – виробництвом, відновленням та розвитком матеріальних умов існування, а, по-друге, із формуванням і розвитком оточуючого соціального середовища, певної системи економічних, соціальних, культурних, політичних, духовних зв’язків із іншими людьми, іншими соціальними групами, іншими народами та державами, оскільки поза такими зв’язками людина також не може існувати. Тобто виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг для задоволення потреб людини за будь-яких умов передбачає взаємодію окремих індивідів, окремих виробників із іншими індивідами та виробниками на якихось певних принципах та умовах, що й складає внутрішню сутність такого поняття як економіка.
Із цього приводу ще Фрідріх Енгельс у своїй праці «АнтиДюрінг» зазначав: «Перше, що кидається нам в очі, це взаємний зв’язок окремих рухів окремих тіл між собою, їх зумовленість одне одним»13. Таке розуміння ролі зв’язків між суб’єктами економічної діяльності, між окремими процесами, явищами в економічному житті, змушує глибоко досліджувати сутність, зміст і функції таких понять, як зв’язок, взаємозв’язок, залежність, взаємозалежність, взаємодія, взаємовплив, визначити їх місце у системі пізнання законів і механізмів розвитку економіки та суспільства.
Якщо звернутися до повсякденної господарської діяльності людини на рівні окремого виробника, фірми, галузі, національної економіки, держави, можна побачити що уся ця діяльність сплетена з тисяч і тисяч зв’язків і залежностей. Виробництво неможливе без споживання і навпаки, попит і пропозиція знаходяться у постійній взаємозалежності, яка, у свою чергу, знаходиться під впливом величезної кількості чинників (зв’язків), те саме можна сказати про взаємозв’язок потреби, інтересу та мотивації, поза взаємозв’язком і взаємовпливами яких неможливе функціонування виробництва, отже, й суспільства. У взаємозалежності знаходяться економіка та політика; економіка, політика та соціальна сфера; економіка, політика, соціальна сфера та культура, духовність людини та суспільства тощо.
Надзвичайно принциповий і важливий характер для розвитку людини та економіки, суспільства має характер зв’язків, отже, взаємовпливів політичної та економічної влади. Цей ряд зв’язків можна продовжувати безмежно, однак для нас у даній темі питання зв’язків пов’язане насамперед із характеристикою сутності, функцій і форм прояву економічних (ринкових) законів, поза пізнанням і свідомим використанням вимог яких неможлива раціональна та ефективна економічна діяльність людини і суспільства щодо задоволення сукупності нагальних потреб та інтересів.
Отже, зв’язок (взаємозв’язок) являє собою такий тип відносин між суб’єктами життєдіяльності, явищами, процесами, або їх властивостями, коли зміни в одній із складових цього взаємозв’язку ведуть до змін в іншій складовій, забезпечуючи (або не забезпечуючи) певний синергетичний результат14. Тому важливо розрізняти сутнісні (причинно-наслідкові) суттєві та несуттєві зв’язки, стійкі й нестійкі, необхідні і випадкові, внутрішні та зовнішні, первинні й вторинні, загальні та специфічні зв’язки тощо.
Так, наприклад, знайдена випадково та привласнена певна сума грошей може забезпечити вам тимчасове зростання споживання, задоволення певного виду потреб, однак поставимо собі питання: чи є такий зв’язок між появою у вас грошей та задоволеною потребою суттєвим, стійким? Навряд. Чи буде поява певної суми грошей такого походження постійною? Навряд. Водночас наполеглива праця у семестрі, додаткова праця поза навчанням, внаслідок чого вами отримується підвищена стипендія та додатковий дохід, безперечно, свідчить про існування стійкої, сутнісної взаємозалежності, отже, зв’язку між кількістю та якістю праці, кількістю грошових надходжень у ваш бюджет, отже, й рівнем задоволення ваших потреб та інтересів. Такий зв’язок (взаємозв’язок) можна визначити також як причинно-наслідковий зв’язок, що визначає механізми та інструменти економічного зростання та розвитку, надто ж в ринковій економіці.
Типи зв’язків у соціальних системах різноманітні. Зокрема, зв’язки можуть існувати як регулярні, стійкі, так і нерегулярні, випадкові, конструктивні і деконструктивні, забезпечуючи за певних умов упорядкованість структурних елементів економічної системи, надаючи їй ознак цілісності або створюючи передумови для біфуркації, ентропії, хаосу, тобто для дезінтеграційних процесів у структурі цієї системи.
Безперечно, будь-який зв’язок між двома і більше об’єктами, суб’єктами, явищами і процесами вже сам по собі свідчить про наявність взаємодії, взаємозалежності, взаємовпливів між ними. Характер (отже, й результат) такої взаємодії, взаємозалежності може бути надзвичайно різним – від паритетного, рівноправного за певних умов до суперечливого, часом навіть антагоністичного, коли одна сторона (це насамперед стосується економічних, політичних, соціальних, духовних, культурних зв’язків тощо) домінує або прагне за будь-яких обставин домінувати у процесі взаємодії.
Узагалі, якщо основною функцією поняття взаємозв’язок є фіксація наявності відносин між певними суб’єктами економічної діяльності, інших форм соціального життя, то взаємодія відбиває активний характер такого взаємозв’язку, тобто відносин між суб’єктами економічної діяльності з метою використання синергетичного ефекту від такої взаємодії при реалізації певних цілей щодо задоволення потреб та інтересів індивідуума, організації, суспільства, держави. Водночас вищою формою реалізації функцій взаємозв’язків та взаємодії суб’єктів економічної, політичної, соціальної та інших видів діяльності є досягнення стану взаємовпливу суб’єктів одне на одного в системі зв’язків, що склалися. Саме такий стан може забезпечити дійсний синергетичний ефект функціонування економіки, суспільства, держави, який знаходить свій прояв у врівноваженості можливостей забезпечення потреб та інтересів, зростання обсягів виробництва та рівня добробуту, прогресивну та динамічну спрямованість розвитку національної економіки, інших сфер суспільного життя.
В економічному, політичному, соціальному житті суспільства та людини характер, зміст, результативність зв’язків із позицій рівня та якості задоволення потреб та інтересів прямо або непрямо залежать від великої кількості умов, причин, чинників. Однак серед усієї сукупності таких умов, чинників і причин завжди існують певні ключові, засадничі причини, які криються у певних реальних інституційних формах функціонування економіки, суспільства, людини. На рівні науки вони носять абстрактний характер, але в реальному економічному та соціальному просторі існують у конкретних формах. Серед них вже відомі вам потреби, інтереси, стимули, мотивація. Однак слід також назвати такі як власність (та основні її форми), права власності, влада (економічна та політична), принципи та форми її організації та реалізації, стан економічної та політичної свободи індивіда, організації, громадянське суспільство (і рівень його розвитку), економічна політика (принципи, цілі та форми її реалізації) тощо.
Характер і спрямованість взаємодії (зв’язків) між основними суб’єктами економічної діяльності та соціального життя безпосередньо впливає на її стійкість, тривалість у часі, отже, й на можливості формування та функціонування економічної системи як цілісного, відкритого та стійкого утворення або як тимчасової, нестійкої, історично обмеженої у часі внаслідок постійних біфуркацій і тенденцій до ентропії.
Як зазначають учені [див., наприклад, 8, с. 181, 249 – 250], стійкі взаємозв’язки між відповідними процесами та явищами фіксуються у вигляді наукових законів та функціональних взаємозалежностей. У науці такі залежності мають, як правило, кількісний характер і описуються відповідними функціональними законами у вигляді математичних рівнянь, що зв’язують відповідні змінні.
У зв’язку з усім вищесказаним вважаємо також надзвичайно важливим і необхідним вже на початку вивчення основ економічної науки усвідомити той факт, що економіка, суспільство, держава не функціонують окремо та незалежно одне від одного. Усі вищезгадані чи незгадані соціальні інституціональні форми, у яких проходить життя людини, відбувається її економічна, політична, духовна чи інша діяльність, нерозривно переплетені між собою величезною кількістю зв’язків, отже, взаємозалежностей, взаємовпливів. Це означає, що поза проникненням у сутність таких взаємозв’язків, поза визначенням їх характеру та спрямованості, а також поза визначенням конкретних інструментів впливу на них у потрібному людині й суспільству напрямку неможливо забезпечити ефективне функціонування економіки як на мікро- так і на макрорівні, отже, й реалізувати всю сукупність потреб та інтересів, яка складається у суспільстві у певний історично конкретний період його існування.
Таким чином, перед будь-яким дослідником економічних систем, проблем економічного розвитку стоять два першочергових завдання: по-перше, розкрити сутність стійких взаємозв’язків, які виникають між різними явищами і процесами економічного життя, його суб’єктами, визначити, які причини породжують таку стійкість та однопорядкові сталі наслідки у процесі реалізації цих зв’язків і, по-друге, розкрити принципи, умови та форми взаємодії та взаємовпливів таких інституційних суспільних форм життя як економіка, соціальна сфера, політика, держава, громадянське суспільство тощо, окресливши серед цих умов і форм пріоритетні з позицій найбільш повного забезпечення потреб та інтересів суспільства, бізнесу, людини, сталого прогресивного розвитку людства. Зробити це надзвичайно важливо і надзвичайно складно, тому першим етапом на цьому шляху є визначення сутності, ролі, функцій законів розвитку економіки та суспільства. У нашому випадку, звичайно, на перший план виходить пізнання сутності економічних (ринкових) законів, які визначають характер зв’язків в економічному житті суспільства та регулюють спрямованість економічного розвитку.
2.2. Умови та чинники, за яких економічні зв’язки набувають форми закону. Сутність, зміст та форми функціонування економічних законів
Уже декілька тисячоліть у світі відбувається неперервний процес формування, функціонування та розвитку економічної системи ринкового типу. За цей час вона пройшла складний шлях від виникнення окремих локальних, розрізнених місцевих, регіональних ринкових структур до надскладної у своїй архітектоніці глобальної економічної системи. І сталося це не за бажаннями та з волі окремих осіб – політиків, королів, цісарів і вождів чи навіть учених. Основу цього процесу складають об’єктивні потреби та інтереси існування людської цивілізації, отже, об’єктивні закони та закономірності суспільного розвитку, які визначають сутність, форми, характер і спрямованість усталених, стійких причинно-наслідкових зв’язків між окремими явищами і процесами, окремими суб’єктами економічного, політичного, соціального життя, що виникають під час узгодження та реалізації потреб та інтересів цих суб’єктів, обумовлюють їх взаємодію та взаємовплив15.
Відповідно економічний закон визначається науковцями як форма упорядкованої організації, функціонування та прояву внутрішньо необхідних, сталих істотних зв’язків між протилежними, але взаємообумовленими сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, елементами економічної системи.
Економічні закони виникають та діють, як і закони фізики, хімії, біології, поза бажаннями людини, на основі виникнення у суспільстві певних умов, поля для прояву їх вимог. Водночас вони являють собою об’єктивні, незалежні від бажань окремої людини важелі регулювання соціально-економічних процесів, їх характеру та спрямування з позицій забезпечення динамічного розвитку в разі пізнання та ефективного використання вимог цих законів або руйнування, деградації в разі нерозуміння або небажання з боку політиків, суб’єктів господарювання враховувати ці вимоги у своїй практичній діяльності.
Об’єктивним законам ринкової економіки, що визначають суть причинно-наслідкових зв’язків між взаємозалежними соціально-економічними явищами, процесами, сферою, способом, формою економічної діяльності людини та очікуваними результатами від цієї діяльності, притаманний власний, специфічний для кожного закону механізм дії, прояву та використання, хоча у такому механізмі є й загальні базові елементи.
