Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

Взяв Опанас свою донечку на риболовлю. Наловив карасів та й каже:

– Ну що, будемо збиратися?… А де ж риба?

– Ти ж казав, татусю, що ловиш рибу виключно для задоволення… Ото я всю рибу випустила назад у річку, щоб ти мав задоволення знову її спіймати.

– Тату! – кричить Василько. – Зайчатину їсти будеш?

– Буду! А де вона?

– Біжімо до дядька Микити, вона до нього в садок майнула!

– Втpетє вже повертаюся з риболовлі, – а під ліжком у дружини коханець! – скаржиться pибалка приятелю.

– То що, більше не поїдеш ловити рибу?

– Оце сказонув! Пpосто я у ліжка підпиляю ніжки…

Поїхали Василь Іванович і Петька в Африку на полювання. Аж за ними погнався слон. Вилізли на дерево. Слон підбіг і почав хоботом дерево трясти.

– Василь Іванович, може у нього на цьому дереві гніздо?

– Неук ти, Петька! Вони в норах живуть.

Опанас сушить тараню. Повен балкон. Марійка свариться:

– Вже ж від тієї тарані спасу немає! Увесь одяг смердить! Як ти будеш їсти ту кляту рибу!

– Бідна на розум ти, жінко! Хіба ж тараню їдять? Її нюхають!

– Микито, мій Сірко читає газети!

– Знаю! Мій Бровко мені про це казав.

Сидять три естонці, батько і двоє синів, ловлять рибу. Зо дві години мовчать. Потім старший син запитує:

– Чому це сьогодні не клює?

Через годину молодший син:

– Мабуть, погода не та.

Через дві години батько:

– Триндите багато, от і не клює!

Мисливець сидів навпроти свого пса і захоплено бурмотів сам до себе:

– Який у мене розумний пес. Підняв зайців. Дістав їх. Дорогу додому знає. Ех! Якби ще він умів розмовляти!

– Обережно! – сказав пес. – Зараз на тебе впаде велика суха гілляка!

Мисливець вирячив очі і завмер. Гілка впала і боляче луснула його по голові.

«І що з того, що я умію розмовляти?» – подумав пес.

Пливе жаба, бачить – карась так ліниво плаває: то одним боком вивернеться, то другим, вистрибне, бульби пускає… Жаба:

– Карась, ти чому тут забавляєшся?

Карась:

– Як чому, рибалок чекаю!

– Що, жити обридло?

– Та ні, просто ми з крокодилом на полюванні – я приманка, а він в очеретах заховався…

– Недавно я був у Африці і винайшов ефективний спосіб полювання на тигрів! Полювати треба вночі – у них в темряві очі світяться. Залишається тільки добре прицілитись проміж очей – і тигр наповал!

– І скільки ж ти їх завалив?

– Жодного. Вони, падлюки, почали ходити парами, і кожен одне око заплющував!

Сидять три браконьєри в корчмі і ліниво пивце попивають. Один:

– Я весною за ніч з невода пару мішків риби виймаю!

Другий:

– Ото ще, з неводом возитися, мокнути… Я динаміту кину і мій човен – риби повен!

Третій пихнув сигаретою:

– Пацани! Дитсадок! Невід, динаміт… Он я дві ночі з електроловом пройшов по водосховищу і маємо Мертве море.

– Марійко, ти, здається не доварила цю зайчатину…

– Все по рецепту. Кіло м’яса треба варити годину. А я взяла півкіла і варила півгодини.

– Микито, клює?

– Слабенько…

– Ну хоч раз клюнуло?

– Ні-і-і…

– Мій тато мисливець. Мама каже, що він такий сильний від того, що харчується дичиною.

– Це ще нічого не значить. Мій тато рибалка, харчується рибою, але плавати досі не вміє.

Радісний Опанас забігає в дім і з порога:

– Марійко, я зловив щуку кілограмів на 20!

– Тихо ти, моя мама відходить!…

Опанас пошепки:

– Теща? Оце поперло!

– Лікарю, тут така проблема…Коли я повертаюся з полювання, дружина завжди з якимось мужчиною. Тільки хочу сваритися, вона каже: «Піди на кухню, попий каву, заспокойся».

– А що ви від мене хочете?

– Я просто хотів дізнатися, чи не забагато я п’ю кави?

Ловить Опанас рибу. Дивиться – поплавок затремтів. «Рано підсікати, хай ковтне», – думає. Поплавок вже підстрибує. «Рано, хай ковтне глибше», – думає. Поплавок потонув, вудка – в дугу. Опанас різко підсікає і тягне вудку на себе. Черв’як вилітає з води і репетує:

– Ти що, заснув? Мене риби ледь не з’їли!!!

– Я свого гончака навчив кататися на ковзанах!

– А хіба це не боксер?

– Ні! Він просто ще гальмувати не вміє.

Риболовля по-східному:

– Зухра, кохана, поверни нашу яхту до зграї он тих акул. Гюльчатай, дорогенька, дістань нашу найбільшу вудку. Лейла, дівчинко моя, тебе призначаю сьогодні головним рибалкою. А ти, Фатіма, провинилася, тож роздягайся – будеш живцем.

– А твій пес, Опанасе, підпускає до себе чужих?

– А то! Бо ж як інакше він їх укусить?

– Уявляєш, приходжу вчора з риболовлі, відкриваю шафу, а там голий мужик стоїть!

– А що тут дивуватися, усі баби – таке стерво! Он і моя жінка…

– Та при чім тут жінка?! Я не жонатий!

Душа соболя потрапляє до раю. Святий Петро запитує:

– Є у тебе заповітне бажання?

– Хочу мати пальто із шкіри багатої пані, чоловік якої мене вполював!

Приїхав американець в Україну, гуляє берегом Дніпра, підходить до рибалки, стоїть довгенько, дивиться на мертвий поплавок. Потім, підбираючи слова, запитує:

– Що… ця… як його… риба не… кусається?

– Ні! Її навіть погладити можна.

– Купи у мене собаку, – каже один мисливець іншому.

– Так він же у тебе нічого не бачить!

– А що, він у тебе вишиватиме?

Кожного дня зранку в магазин заходить такий собі чоловічок і бере ящик горілки. Заходить він у неділю. Продавець:

– Як завжди, ящик горілки?

– Ні, сьогодні три. Ми на риболовлю їдемо.

– Ганю, не буди в мені звіра!

– Ой, не боюся я твого зайця!

Два риболови діляться секретами:

– Слухай, – каже один, – у меня є гарна прикмета. Коли я вранці іду з дому на риболовлю, я дивлюся, як спить дружина: якщо на правом боці, то я закидаю праворуч, зліва – ліворуч, якщо на животі – прямо перед собою.

– А якщо вона спить на спині?

– Ну… в такі дні я рибу не ловлю.

Заблукав мисливець в пустелі, втомився, вибився з сил, ледве повзе. Раптом бачить – глек. Ну, думає, хоч води нап’юся. Відкриває, а звідти – джин:

– Що тобі, повелителю?

– Додому хочу!

Джин бере мисливця за руку:

– Ходімо!

– Я хочу якнайшвидше!

– Ну, тоді біжімо!

– Микито, ходімо увечері по рибу!

– Ні, не піду.

– А що так?

– А мені Ганя вдома пити дозволила.

– Опанасе, що у лісі на полюванні головне?

– Туалетний папір. Особливо у хвойному…

– Микито, ой сон страшний мені приснився!

– Ну?

– Ніби йдемо ми на річку, а я рюкзак впустив і пляшка розбилася!

– Ти що?! Та, що я тобі дав?

– Ні. Та, що я купив.

– Фу! На серці легше стало…

– Опанасе, я ще до нашого весілля, давно, була з Івановим на охоті…

– Що? З Івановим? На охоті! Та він же навіть стріляти не вміє! Він зайця від кабана не відрізняє! Він і в слона промаже! Який з нього мисливець?!

– Ну, не знаю… Але йому завжди «охота»!…

Опанас і Микита повертаються з риболовлі:

– Опанасе, ходімо до мене, вип’ємо!

Пішли. Микита відчиняє двері, йдуть на кухню тихенько, щоб не розбудити Ганю. Раптом Опанас каже:

– Микито, здається, з твоєю Ганею якийсь мужик лежить!

– Тихо!… Не розбуди!… На трьох не вистачить!…

– Який у Панька добрий мисливський пес! Панько лізе за качкою в болото – він нікого до рушниці не підпустить! Навіть Панька не підпустить, поки качку не з’їсть!

– Микито, ти вже годину бродиш під берегом…

– Та, вершу вчора поставив!

– А позначив?

– Та, навпроти неї баби Марини коза паслася…

Завзятий мисливець у дверях корчми зіткнувся з місцевим лікарем:

– Знаєте, шановний, що я сьогодні підстрелив? – Знаю. Я його вже перев’язав.

Опанас пізно повертається з риболовлі і, звісно, не тверезий. Ступає обережно, щоб не розбудити Марійку. Темно хоч в око стрель. Раптом наступає на кота. Кіт верещить. Опанас розгубився, а потім схопив котяру і радісно закричав:

– Капосна тварюка! Де ти вештаєшся?! Я ж тебе від ранку по всіх усюдах шукаю!

Чоловік продає мисливського пса.

– А як він на полюванні? – запитує покупець.

– Прекрасно! Я ж його не вперше продаю.

П’яний Опанас сидить на березі річки з вудкою. Під’їжджає джип, з нього виходять троє крутих мисливців, один запитує:

– Братан, де брід?

– Прямо, ось тутечки… – махає рукою Опанас, похитуючись.

Джип котиться з берега і зникає під водою. Виринають мисливці, мерщій до Опанаса:

– П’яндига! Ти навіщо сказав, що тут брід?!

– Хлопці, та тут тільки-но качки по груди пройшли!

– Дядьку, ви солдат? – запитує Василько.

– Ні.

– То, може, мисливець?

– Ні! А що таке?

– Та… мама каже, що з вас порох сиплеться.

Біля ставка рибалка до рибалки:

– Микито, чому синець під оком?

– А… хай не лізуть!

Лікар взяв відпустку на тиждень і поїхав на полювання. Повертається в лікарню розчарований.

– Так нікого й не вбив! – говорить медсестрі.

– Так-так… – киває та. – Для цього вам краще було б залишитися в лікарні.

Хлопці повернулися з риболовлі. Дід їх запитує:

– Ну як, наловили?

– Не знаємо, ще рюкзак не перевіряли!

– …І тоді я кинувся на вовка і одним ударом ножа відсік йому хвіст!

– А чому не голову?

– На той час голову вже відтяв хтось інший…

– Микито! А ти знову нічого не впіймав! – ущипливо під’южує другана Опанас.

– Е-е-е, Опанасе! У цьому році навіть найбільші брехуни нічого не впіймали!

Чукча і геолог пішли на ведмедя. Дійшли до барлогу. Чукча взяв довгу палицю і штурхнув у кучугуру. Ведмідь заревів і кинувся на мисливців. Чукча припустив, геолог за ним, а ведмідь вже майже на п’яти наступає. Тут геолог згадав про рушницю, зірвав її з плеча, розвернувся і з одного пострілу поклав ведмедя.

Чукча підійшов, похитав головою і сказав невдоволено:

– Поганий з тебе мисливець! Навіщо ти убив ведмедя? Треба було до юрти добігти, а потім убивати! Хто його тепер тягнутиме?

Чоловік приходить з роботи. На столі записка:

«Любий! Я у подруги. Вечеря на плиті. Вудочки на балконі. Якщо щука буде дорожчою від п’яти гривень – купи карасиків».

– Чуєш, Микито, от як вийду я на вовка, сам, один… Жахну з одного ствола – осічка! Жахну з другого ствола – осічка!… Що робити?

– Кидай рушницю, Опанасе, сідай бігом на землю і скидай штани…

– Не зрозумів…

– І мокрими штанами вовка по морді, по морді!

– Якими мокрими?

– На той час вони вже будуть мокрі…

– Чуєш, Микито, я вчора свою Марійку брав із собою на рибалку.

– Ну і?

– Ніхто не клюнув…

Опанас повертається з полювання. Назустріч Петро.

– Опанасе, скільки зайців убив?

– Сім!

– Так… У день можна ж лише одного…

– Так це ж за дванадцять років!

Приходить Микита додому. П’яний. Кричить з порога:

– Ганю! Смаж рибу!

Ганя тихенько йому:

– Микито, риба вся…

– Смаж всю!

Марійка рахує скільки їй накує зозуля.

– Ой, Опанасе, вона мені накувала ще цілих 30 літ!

Опанас дістає рушницю.

– Де ця птаха?!

Дружина запитує у чоловіка:

– А що таке ситуація?

– Уяви собі: ти приходиш додому, а я в ліжку з коханкою. Це – ситуація.

Дружина:

– А якщо ти приходиш з риболовлі, а у мене коханець?

– Чекай, люба! Це вже не ситуація, а проституція!

– Тату, ти боїшся вовка?

– Таке скажеш!

– А ведмедя?

– У мене ж є рушниця!

– А-а-а… Ти тільки маму боїшся!

Микита і Опанас допили другу пляшку – бо не ловиться.

– А у мене дача – три поверхи! – хвалиться Микита.

– А у мене – крута машина! – не відстає Опанас.

– А я – енергетичний вампір! – добиває приятеля Микита.

– Круто! – погоджується Опанас, наливає з третьої пляшки і вдумливо запитує: – А це як?

– А я до сусідового лічильника підключився!

Лікар, виїжджаючи до хворих, завжди брав із собою рушницю. Його запитали:

– Хіба вам для ваших хворих потрібна рушниця?

– Ні, ні! Вони й так помирають!

– Понеділок! 13-те! І ти зібрався на рибалку! – заходиться Марійка.

– Може хоч сьогодні тій рибі не пощастить… – філософськи розмірковує Опанас.

– Микито, мені треба на зиму хутро!

– Ганю, це неможливо!

– Якщо ти не добудеш мені на зиму хутро, я простуджусь, матиму запалення легень і помру. А вартість похорону нині більша, аніж вартість хутра.

– Та воно так… Але похорон раз і назавжди…

Микита морозного зимового ранку вийшов половити рибу. Б’є ломом ополонку, аж чує голос:

– Тут риби немає!

Він відійшов трохи далі і знов б’є ополонку. Знову голос:

– Ну, немає тут риби! Не-ма-є!

– А ти хто такий? – піднімає голову Микита.

– Директор стадіону!

Опанас повернувся з полювання п’яний як чіп. Натиснув дзвінок. Марійка:

– Хто там?

– Колода!

Вона швиденько відчиняє, Опанас падає через поріг:

– А тепер – пиляй!

– Опанасе, як сьогодні водичка?

– Прекрасна! – відповідає Опанас, нанизуючи черв’яка. – Риба ніяк не хоче з неї вилазити!

Біля багаття:

– Як у мене боліли ноги в 43-му!… А купив 45-й – як на світ народився!

Опанас ловить рибу. Зима. Холодно. Не ловиться. Наливає Опанас собі чарку. Тільки зібрався випити, аж клюнуло. Він однією рукою тримає чарку, другою підсікає. Над ополонкою вискакує карась, зривається з крючка, падає в чарку, б’є хвостом, підскакує і плюхається знову в ополонку. Опанас спльовує, випиває і… починається такий кльов, що держись. Риба всяка і немаленька! Ледве встигає Опанас витягати. А за спиною у відрі:

– Ну й жучара карась! Казав – наливають, казав – відпускають!…

Повертається Микита з Бровком із полювання добряче «загепаний». Ганя свариться.

– Бровко, – каже Микита, – скільки я пива випив?

– Гав, гав!

– Бачиш, всього два бокали, Бровко не обманює!

Наступного разу Ганя сама запитує:

– Бровко, скільки Микита пива випив?

– Гав, гав!

– А горілки?

– У-у-у-у-у! – завив Бровко.

– У твій невід знову нічого не попалося?

– Та воно попалося! Але ж не будемо ми водолаза їсти!

– Опанасе, багато дичини цього року?

– Ой багато! І качки, і зайці…

– Ну, так…

– Але ж дорого!

Сидить чукча, ловить рибу. Поруч випливає американський підводний човен.

– Хелло, містер! Ви не бачили, куди попливла російська субмарина?

Чукча показав пальцем.

– Норд-вест! – командує американець.

За півгодини спливає російський підводний човен.

– Товаришу, чи не бачив, куди попливло американське судно?

– Норд-вест! – радісно кричить чукча.

– Ти не мороч голову! Краще пальцем покажи!

Майор:

– Полковник так довго цілився, що заєць сам застрелився…

– Ось, почитай, Ганю про риб, – каже Микита. – Може навчишся у них мовчати.

– Рідненький! Може б ти повчився у них пити тільки воду?

– Микито, твій пес вкрав мої черевики!

– Здурів, Опанасе? Мій Бровко ніколи взутий не приходив!

– А чому у вас є тільки риба, запечена в тісті?

– А тому, що немає кому її чистити!

– Був я на полюванні в Африці. Одного разу заночував просто неба. Аж тут до мене підкрався лев, та так близько, що я відчув його дихання на своїй шиї!

– І що?

– Підняв комір…

Ранок. Тиша. На березі річки сидять три рибалки. До одного підпливає жаба і пошепки запитує:

– Клює?

Той (пошепки):

– Ні…

Вона до другого пливе:

– Клює?

– Ні…

До третього:

– Клює?

Він:

– Т-с-с… Клює…

Жаба шумно підстрибує, відкидається на спину і репетує:

– А мені пофіг! Я тут плаваю!

Біля вогнища.

– Єдиний наказ, який я готовий виконати в будь-який час дня і ночі без відмовок, це – «спи».

Василько приходить до школи. Губи розпухли, нижня аж репнула.

– Що сталося? – запитує вчителька.

– Та… Вчора з татом на риболовлю ходили… З човна ловили… А мені на губу оса сіла…

– Це вона так тебе вкусила?

– Ні. Не встигла. Тато її веслом убив!

Прийшов Опанас із полювання. З порожнім заплічником і до того ж п’яний. Марійка так до нього присікалась, що загнала на дерево. Він звідти кричить:

– Ти ж знала, який я буваю сердитий! Навіщо було за мене заміж виходити?!

Ранесенько чоловік вийшов на риболовлю. А на вулиці така віхола-хурделиця – світу Божого не видко. Повернувся додому. Тихенько роздягнувся – і в ліжко до жінки під теплий бочок. Жінка спросоння запитує:

– Ну що, прийшов?

– Прийшов.

– А мій пентюх рибу ловити поперся!

Полювали Опанас і Микита. Розійшлися. Зустрілися.

– Ну, що вполював?

– Нічого.

– У мене теж така історія.

– Давай гайнемо на болото, хоч куличків устрелимо.

– А дорогу знаєш?

– Зараз розпитаємо. Бабцю, як на болото пройти?

– Підете цією стежкою до села. Біля крамниці звернете…

– Годі, годі! Нам би тільки до крамниці дійти…

Сидить Микита на березі, голим задом поблискує. Вудки відклав, штани у воді квасить і примовляє:

– Нікому не можна вірити! Ну, нікому! Навіть самому собі! Ну, не стримався!

– Що так, Микито? – озивається з-під вербички Опанас.

– Та я ж тільки ухнути хотів…

– Опанасе! Пішов я учора на полювання, а рушницю вдома забув!

– Ну? А далі?

– Згадав я про тую рушницю, коли Ганнусі зайця приніс!

Поїхав новий українець до Єгипту. Сидить на березі Нілу і ловить рибу. Спека страшна. Нічого не ловиться. Раптом випливає крокодил і шамкає:

– Спека?

– Ага…

– Піт очі заливає?

– Угу…

– Може скупаєшся?

– Марійко, як же буває щастить! З першого пострілу качку підстрелив!

– Чудово!

– Було би чудово, якби не кляте пір’я! І саме полетіло, і м’ясо за собою понесло…

Опанас ловить рибу. Клює. Він підсікає. Тягне вудку. Перед ним виринає кобила з гачком в губі. Опанас оторопіло:

– Кобило! Ти що?!

Кобила:

– Дійсно! Що це я?

Біля вогнища:

– Люблю я синові співати колискові, – розказує Микита. – Години до третьої можу співати… А то співаємо разом з Опанасом і Петром, утрьох…

– У вас підвищений тиск, – каже лікар Микиті.

– Це наслідки pиболовлі…

– Що ви таке кажете? Рибна ловля, навпаки, заспокоює…

– Та я ловлю pибу в забороненому місці…

– Нині піст, – каже священик Гані, – не можна їсти ні риби, ні м’яса. І з чоловіком бути не можна…

– З моїм можна! – сміється Ганя. – Він у мене ні риба ні м’ясо.

Марійка:

– Оце ти потратив суботу й неділю, щоб зловити п’ять карасиків?!

Опанас:

– Люба, невже ти думаєш, що задоволення вимірюється кілограмами?

«Ех! Сюди б зо дві гармати!» – подумав генерал, після того, як промазав по зайцю з гранатомета.

В літаку пілот показує штурману:

– Ондечки, внизу, на березі річки, село, в якому я народився. Малим я вудив рибу, дивився на небо і мріяв стати пілотом…

– Твоя мрія збулася. А зараз про що мрієш?

– Сидіти на березі і вудити рибу…

Літо. Дачі. Дівчина приводить до місцевого ветеринара пса, якого пом’яв ведмідь. Той зробив усе необхідне:

– З вас 100 доларів!

– Що-о? Тільки й знаєте влітку по три шкури дерти з дачників! Цікаво, що ви взимку робите, коли нас немає?

– Ведмедів розводимо.

Діалог на базарі:

– Риба свіжа?

– Звичайно!

– А чому така крива?

– На повороті зловили…

Два ведмеді натрапили на хатину лісника.

Зайшли. На підлозі побачили ведмежу шкуру.

– Що це? – запитав один.

Другий поглянув на шкуру, затремтів і закричав: – Тікаймо! Це моя теща!

Одна щука запитує іншу:

– А ти яких бичків любиш – у маслі чи в томаті?

– У маслі.

– Тоді попливли до автобази!

– Микито, можна брати мого Василька на полювання. Він вже навчився стріляти, з десяти метрів у муху на стіні вціляє!

– Ага! Я бачив! Муху малює на всю стіну.

– Чому риби німі?

– А ти засунь голову у воду і попробуй що-небудь сказати.

– Микито, розкажи, як ти ведмедицю завалив!

– Як завжди: квіти, шампанське, легенька музичка…

– Слухай, Опанасе, чому жінки кажуть, що йдуть скуплятися, а самі нічого не купують?

– А чому ми кажемо, що йдемо на риболовлю, а самі нічого не приносимо?

Мисливець в ресторані.

– Хотілося б дичини. Наприклад, чи є у вас дика качка?

– Немає. Але для вас можемо розізлити домашню.

Світанок. Батько з сином ловлять рибу. Не клює. Батько каже:

– Синку, там мама нам тісто давала, діставай, попробуємо ловити на тісто.

– Тату, а я з’їв тісто…

– З’їв то й з’їв, на здоров’я.

Через деякий час батько знову:

– Синку, там мама нам бутерброди з сиром давала, діставай, попробуємо на хліб ловити.

– Тату, я з’їв бутерброди…

– З’їв то й з’їв, на здоров’я.

Сидять далі. Вже під обід батько встає, потягується:

– Ну що, синку, доїдай черв’ячки, та ходімо додому…

– Микито, а якщо ти вийдеш на ведмедя?

– Жахну з правого ствола!

– А раптом осічка?

– Жахну з лівого!

– А як знову осічка?

– Бігом залізу на дерево…

– А нема дерева!

– Опанасе, ти чий товариш, мій чи ведмедя?…

– Марійко, – дзвонить Опанас, – я на тиждень поїду з хлопцями на риболовлю. Кинь мені в рюкзак закидушки, снасті, запасні жилки, крючки. І не забудь мою рибальську шапочку!

Поїхав. За тиждень повертається. Марійка до нього:

– Як відпочив? Багато наловили?

– Класно відпочили! Тільки ти забула покласти мою шапочку!

– Як забула? Я її в рюкзак на закидушки поклала…

Біля вогнища:

– Микито, які тобі жінки подобаються, ті, що багато говорять, чи навпаки? – А хіба буває «навпаки»?

Сидять рибалки біля казана з юшкою.

– Коли я помру, я хотів би лежати біля свого діда…

– А я хотів би лежати у мавзолеї поруч з Пироговим…

– А я хочу лежати біля Оксани. Тієї, що з двадцять шостої квартири…

– Так вона ж жива!

– А я хіба помер?

– Микито, що з тобою, друже? Погано виглядаєш!

– Ет!… Вчора після полювання недоперепив!

– Не зрозумів?

– Ну… випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів…

Приходить Микита з риболовлі. Як завжди п’яний. Ганя веде його до вікна, показує:

– Бачиш, он лікеро-горілчаний завод. Він величезний. Ти не можеш з ним тягатися. Вони завжди будуть виробляти горілку швидше, аніж ти п’єш!

– Нехай! – каже Микита. – Але вони у мене покрутяться! Я їх примушу працювати і вдень, і вночі!

Біля вогнища:

– У Панька небезпечна тенденція – пити наодинці!

– Як мені надокучило жити у цьому стоячому смердючому ставку! – пожалівся карась окуневі.

– А ти оцей гачок бачиш?

– Ну?

– Хапай і попадеш… в пахучу сметану!

Біля вогнища:

– Опанасе, хто по-твоєму – дурень?

– Це той, хто висловлюється так, що інший його не може зрозуміти. Зрозумів?

– Ні…

– Як порибалив?

– Прекрасно. Упіймав щуку кілограмів на п’ять.

– Юшки наварив, мабуть, ще й засолив?

– Та ні! Відпустив у річку. Все одно не повірять…

Випив Микита, поклав голову на плече Опанасові, говорить тихо, мов струмок дзюркоче:

– Прийшов якось пізно з полювання, a біля дверей мої капці стоять. Так сумно мені стало. Дивлюся на них і думаю: «Так ось як ти, Ганю, наше майно поділила…»

– Микито, принеси мені з риболовлі форель! – просить Ганя. – А як не буде в магазині форелі, купиш коропа.

Біля вогнища:

– Я убив п’ятеро зайців. Один ось лежить, а четверо втекли…

Микита приходить увечері додому з рибної ловлі. На столі записка від Гані: «Рідненький, я у сусідки. Буду пізно. На вечерю – смажені карасі. Вудочки – в коридорі».

– Марійко, завтра йдемо з хлопцями на полювання і я прийду п’яним!

– Не п’яним, а випивши!

– Все, все, випивши.

– Не все-все випивши, а трохи напідпитку!

Карасі вели в ставку археологічні розкопки, знайшли іржавий чайник і обговорюють знахідку: