Архітектура. Дитяча енциклопедія

Храм у Гарні (яскравий приклад так званого периптеру)

Втім, варто повернутися трохи назад і розповісти історію давньогрецького храмового будівництва з самого початку. Найдавніші храми будували на кам’яній платформі, але стіни складали з необпаленої цегли і оздоблювали дерев’яними колонами. Пізніше стіни почали обличковувати розфарбованими плитками з теракоти (обпаленої глини). Згодом як будівельний матеріал стали використовувати вапняк і нарешті мармур. Храми ставили на високих уступчастих платформах, так званих стилобатах. Висота сходів, що вели до дверей храму, була завеликою для людини. Це робило ходу жерців під час релігійних процесій більш урочистою. Храми, що ставилися небесним богам, були звернені входом на схід, а ті, що були присвячені обожненим предкам, – на захід, у бік країни мертвих. У VII ст. до н. е. склався особливий тип будови, так званий периптер, що ліг в основу подальшого розвитку грецької храмової архітектури. Периптер являв собою прямокутну в плані споруду, з усіх боків оточену колонадою. Наслідування цього зразка не робило грецьку архітектуру одноманітною. Творча індивідуальність виявлялась у виборі пропорцій та деталей. Всупереч поширеному уявленню, грецькі храми не були зовсім білими, якими ми їх бачимо зараз. Верхні частини розфарбовувалися в червоний та синій кольори. Широко використовувалася позолота. Розфарбовувалась також скульптура, якою любили прикрашати храм. Інтер’єрові надавалася менша увага, ніж зовнішньому вигляду, бо грецький храм не був місцем, де збиралися віруючі. Він вважався домівкою бога, усередині ставили його зображення. Сюди, як правило, заходили лише служителі культу. Громадяни, що прийшли віддати шану богові, збиралися на площі перед східним фасадом храму. Тут же зазвичай зводили вівтар для жертвоприношень.

Задумлива Кора. Скульптура з Афтського акрополя. VI ст. до н. е.

Вівтар – це особливий тип античних культових споруд. Іноді він зводився і там, де не було храму. Вівтарі встановлювали на вершинах гір та пагорбів, у священних гаях та на перехрестях. Найдавніші вівтарі складали просто з дров, на яких спалювали жертви. Потім почали будувати постійні вівтарі – прямокутні в плані, уступчасті кам’яні споруди. Їх прикрашали квітами і гірляндами, а потім скульптурами та барельєфами. В елліністичний період з’явилися споруди грандіозних розмірів. Одним з найуславленіших був вівтар Зевса в малоазійському місті Пергамі, прикрашений грандіозною скульптурною композицією, що зображувала боротьбу олімпійських богів з титанами, синами богині-Землі.

Більша частина храмів у грецьких містах зводилася на акрополі, природному пагорбі або скелі, що височіли над містом і оточувалися мурами, що могли правити за воєнні укріплення. Акрополь – це серце міста, місце проведення релігійних свят, його намагалися робити якомога ошатнішим. Часто храми ставили також на агорі – міській площі, що була осередком повсякденного громадського життя.

Для грецького житлового будинку типовою є замкненість. Всі його вікна виходять у внутрішній дворик, до вулиці він звернений глухою стіною. Будинки, що були дуже прості в архаїчний період, щодалі стають ошатнішими. Але і в класичний період серед них немає таких, котрі особливо вирізнялися б своїми розмірами. Славетні афінські воєначальники мали досить скромні житла. У деяких містах будинки можна назвати навіть типовими за розмірами та плануванням. Найвідоміший приклад – житлові споруди невеличкого містечка Олінф у Македонії. Їх, звичайно, не можна вважати видатними архітектурними пам’ятками, але й у цих скромних спорудах знайшли втілення уявлення давніх греків про порядок і гармонію. Середній розмір такого типового будинку становить 280 кв. м. Приблизно 1/5 частину загальної площини займає внутрішній двір. Головні житлові приміщення знаходилися з північної сторони. Їх двері та вікна виходили не просто у двір, а в так звану пастаду, криту галерею, глибиною близько 3,5 м. Пастаду підтримували дерев’яні колони. Південна частина була нижча за північну, щоб не заважати проникненню сонячного світла у житлові приміщення.

Пергамський вівтар. Реконструкція

Втім, у тому ж таки Олінфі знайдено будинки, що вочевидь належали непересічним громадянам. Та ці будинки теж не можна назвати палацами, хоч вони розташовані окремо, далеко один від одного, за межами житлових кварталів. Їхні розміри перевищували звичайні приблизно в півтора раза. Внутрішнє убрання відрізнялося більш витонченим смаком, але його не можна назвати розкішним. Основною прикрасою такого будинку була чудова мозаїка, що вкривала двір. Значну роль відігравали розписи на стінах та заглиблення, у які ставили вази чи статуетки.

Трохи пізніше греки почали споруджувати будинки, в яких пастади були замінені перистилем – колонадою, що оточувала внутрішній двір з усіх боків, а не лише з північної сторони. Зразки таких житлових будинків були знайдені археологами на острові Делос у Егейському морі. Вони належать до елліністичного періоду. Колони перистилю не були їх єдиною прикрасою. Всередині двору влаштовували басейн для збирання дощової води. Він був плаский та неглибокий, і через прозорий водяний шар можна було бачити яскраву мозаїку, виконану з великою майстерністю. Мозаїки прикрашають не лише басейни, а й кімнати і дворики. Їх сюжети підказували археологам назви знахідкам. Так, один з делоських будинків носить ім’я «Будинок тризуба». Одна з його мозаїк зображує дельфіна, друга – чорний тризуб, обвитий стрічками. Інший будинок прикрашає чудова мозаїка з зображенням бога вина Діоніса з пантерою, священною твариною цього бога.

Діоніс з пантерою. Мозаїка житлового будинку на острові Делос

Винаходом давніх греків є театральні вистави, для влаштування яких будувалися спеціальні споруди – театри. Давньогрецький театр не мав даху, вистава відбувалась під відкритим небом. Він влаштовувався на схилі пагорба, в якому робили штучне напівкругле заглиблення. Ряди сидінь для глядачів мали вигляд півкола і розташовувалися на схилі один над одним. Будова театру складалася з трьох частин: театрону – частини, де розміщалися глядачі, орхестри – майданчика, де виступав хор, і скени – невеликої будови, де перевдягався актор. Іноді театри були дуже великими. Наприклад, афінський театр міг вмістити 17 000 глядачів, майже всіх вільних громадян міста. Попри те, що архітектура грецьких театрів дуже проста і навіть утилітарна, на багатьох вона справляє велике враження своєю гармонійністю. Великої слави завдяки своїй красі і унікальним акустичним властивостям зажив театр в Епідаврі, що був зведений у IV ст. до н. е. біля знаменитого святилища Асклепія, бога лікування.

Театр в Епідаврі

Будівельні майстри Давньої Греції перші ввели поняття ордера в архітектурі. Слово «ордер» означає порядок, певну співрозмірність окремих частин споруди. У класичній грецькій архітектурі існувало три ордери: доричний, іонічний та корінфський. Найдавнішим є доричний ордер. Споруди, виконані в цьому ордері, були найбільш приземкуваті. Колони робили порівняно товстими. За уявленнями давніх греків, доричні споруди символізували мужність та силу. Пропорції їх окремих деталей пов’язувалися з пропорціями чоловічої постаті. Стовбур доричної колони був прорізаний поздовжніми жолобцями, що носять назву канелюри. Зверху колона закінчувалася капітеллю, що складалась з округлої кам’яної подушки і пласкої плити. Подушка та плита мають відповідно назви ехіна та абака. Колони підтримують гладку, вкладену упоперек балку, що носить назву архітрав. Потім іде фриз – широка горизонтальна смуга, як правило, прикрашена барельєфами, а далі – карниз. Часто фриз складався з тригліфів – вузьких, прорізаних жолобцями прямокутників, та метоп, майже квадратних плит, на яких вирізьблювали міфологічні сцени. Торцеві сторони храму вінчали трикутні фронтони, теж оздоблені карнизом.

Іонічний ордер. Малоазійський варіант

Іонічний ордер. Аттичний варіант

Доричний ордер

Капітель іонічної колони

Колони іонічного ордера є тоншими та вищими за доричні. Їх порівнюють зі стрункою жіночою постаттю. Канелюри прорізані глибше і розділені плескатими гранями, що створює неповторну гру світла та тіні. Капітель має більш примхливий вигляд. Вона оздоблена двома спіралеподібними завитками. Фриз не є обов’язковою деталлю у спорудах іонічного ордера.

Храм Аполлона в Корінфі. VI ст. до н. е. Ордерна система ще не склалася

Третій класичний ордер – корінфський – виник набагато пізніше, ніж перші два. Іноді його вважають особливим різновидом іонічного ордера. Колони тут стають ще стрункішими. Цей ордер – втілення тендітної постаті юної дівчини. Капітелі мають вигляд корзини з візерунчастого листя. Три грецькі ордери, до яких згодом додалися ще два римські, широко використовуються і сучасними архітекторами.

Афінський акрополь

Найвищою точкою політичного і культурного розвитку грецьких полісів вважається середина V ст. до н. е., період після закінчення греко-персидських воєн, у яких греки здобули перемогу завдяки своїй мужності. В усіх головних битвах перси мали кількісну перевагу, і в очах греків власна перемога була доказом переваги грецької демократії над східною деспотією. Весь хід війни показав, на що здатен вільний громадянин, коли він захищає свою батьківщину і свою громаду.

Зразок фриза

Союз грецьких міст очолювали Афіни, що були зразком грецької демократії. Всі громадяни-чоловіки мали там виборче право і могли бути обрані на будь-яку державну посаду. Афіни також були загальновизнаним культурним центром, всілякі мистецтва досягли тут найвищого розквіту. Перікл, найвідоміший політичний діяч цього періоду, так визначив художні смаки своїх співгромадян: «Ми любимо красу без примхливості та мудрість без зніженості». Живим втіленням цього естетичного принципу став ансамбль афінського акрополя.

Загальний вигляд афінського акрополя. Реконструкція

Той афінський акрополь, що відомий нам сьогодні, був збудований відразу після закінчення греко-персидських воєн на місці старого, зруйнованого персами. Керування будівництвом взяв на себе Фідій, друг Перікла і найвідоміший грецький скульптор, якого сучасники називали «прекрасний ремісник». Невелика скеля, на якій зведений акрополь, має неправильну форму і похилу верхівку. Давньогрецькі будівельники не стали її вирівнювати, а створили асиметричний, але по-своєму врівноважений ансамбль, що чудово вписувався у природний ландшафт.

Акрополь був воєнним укріпленням, головним міським святилищем, громадським центром. Тут зберігалися суспільні скарби, розміщувалася картинна галерея – пінакотека, проводилися святкові обряди на честь богині Афіни Паллади, покровительки міста. Найбільшим святом в Афінах були Панафінеї. У цей день афіняни влаштовували урочисту процесію, що сходила на акрополь, щоб принести в дар богині пеплос – розкішний святковий серпанок. Весь ансамбль акрополя розрахований на те, щоб його найкраще сприймала людина, що підіймається сюди разом з урочистою процесією.

На верхівку скелі ведуть не просторі парадні сходи, а кам’яниста звивиста стежка, що приводить до головного західного входу – так званих пропілеїв. Вони оздоблені портиком з шести колон. По боках розташовані дві неоднакові споруди. З одного боку – масивна, з глухими стінами будівля пінакотеки, з другого – невеличкий, зі стрункими іонічними колонами храм Ніки Аптерос (Безкрилої Перемоги). Взагалі давні греки зображували богиню перемоги Ніку у вигляді молодої жінки з могутніми крилами за плечима. Але в даному разі афінянам забажалось бачити цю богиню безкрилою, щоб вона ніколи не змогла покинути їхнє місто.

Пропілеї

Пройшовши через пропілеї, опиняєшся на великому майдані. Колись тут стояла велична восьмиметрова скульптура Афіни Паллади, виконана Фідієм. На жаль, до наших часів вона не збереглась. Натомість від пропілеїв відкривається вид на найбільшу споруду акрополя – Парфенон, храм, присвячений Афіні Парфенос, тобто Афіні Діві. Архітекторів, що звели цю неперевершену пам’ятку, звали Іктин і Калікрат.

Храм Ніки Аптерос

До пропілеїв храм виходить не фасадом, а одним з кутів. Таким чином, той, хто увійшов, може бачити одночасно західний фасад і бічну колонаду, що переходить у перспективу. Колись західний фронтон прикрашали скульптурні зображення Афіни і морського бога Посейдона, що ведуть суперечку за владу над Аттикою і Афінами. Парфенон являє собою класичний периптер, оточений 46 доричними колонами. Будівельним матеріалом для нього служив мармур світлого відтінку. Урочиста процесія афінян рухалася вздовж бічної стіни Парфенону до головного східного фасаду. На фризі храму була зображена така сама процесія. Вона ніби супроводжувала справжню.

Парфенон

На перший погляд, будівля Парфенону здається строго геометричною, але, придивившись, бачиш у цій геометричній правильності деякі невеликі відхилення, що роблять споруду більш органічною і гармонійною. Ближче до кутів колони тут поставлені тісніше, ритм колонади змінюється, нагадуючи розташування живих людей у процесії. Колони звужуються догори, але посередині ледь помітно потовщуються, наче напружені м’язи. Ехіни мають такий вигляд, ніби вони зроблені з пружного матеріалу і трохи стиснуті вагою даху. Головний східний фасад Парфенону прикрашала скульптурна група роботи Фідія, що зображувала народження Афіни з голови Зевса.

У середні віки, коли Афіни входили до складу Візантійської імперії, а потім були центром незалежного Афінського герцогства, Парфенон зберігали як пам’ятку, але влаштували у ньому християнський храм, що був присвячений Діві Марії, замість язичницької Діви Афіни. Коли Грецію захопили турки, вони теж не мали наміру руйнувати чудову пам’ятку, але під час однієї з воєн розмістили в ній пороховий склад. Так трапилося, що Парфенон вибухнув. Щоправда, він не був зруйнований повністю, збереглася його чудова колонада, і про загальний вигляд храму ми можемо дістати уявлення. Але значна частина його краси втрачена для нас назавжди. Греки вважають день зруйнування Парфенону днем національної жалоби.

Напроти Парфенону, ближче до північного схилу пагорба, стоїть другий знаменитий храм акрополя – Ерехтейон, названий так за ім’ям Ерехтея, міфічного предка афінян. Від Парфенону він відрізняється значно меншими розмірами і більш складною архітектурою. Серед давньогрецьких пам’яток Ерехтейон є абсолютно оригінальним, не схожим на жодну іншу будову. Всі чотири його фасади мають різний вигляд. Західний фасад оздоблений шістьма тонкими іонічними напівколонами. З північного боку до фасаду прибудований глибокий портик. Південний фасад має вигляд глухої стіни, на тлі якої сприймається невеликий портик, утворений каріатидами – жіночими скульптурами, на які, як на колони, спирається дах.

Процесія дівчат. Східна частина тимпана Парфенону. Мармур. V ст. до н. е.

Портик каріатид розташований не посередині фасаду, а дуже зміщений убік. Східний фасад оздоблений звичайним колонним портиком на уступчастому постаменті. Під час урочистої процесії афіняни обходили храм навколо, і отже, могли спостерігати, як усі його фасади по черзі змінюють один одного.

Як ми вже казали, ансамбль акрополя був асиметричним, але не безладним. Він був добре продуманий і врівноважений. На північ від пропілеїв знаходилася масивна споруда пінакотеки, на південь – тендітний храм Ніки Аптерос. Ця асиметрія врівноважується зворотним розміщенням головних споруд: на півдні – величний Парфенон, на півночі – порівняно малий Ерехтейон. Менші святилища та допоміжні будівлі – будинки священнослужителів і склади – намагалися розміщувати так, щоб не порушувати гармонію.

Ніка, яка розв’язує сандалію. Рельєф балюстради храму Ніки Аптерос

Ерехтейон

Ансамбль акрополя доповнювали численні скульптури богів. Пози, в яких вони зображені, такі жваві і невимушені, такі промовисті, що здається, ніби мармурові боги заселяли афінський акрополь так само, як справжні – Олімп. На жаль, ці шедеври дуже постраждали від часу, від багатьох залишилися лише фрагменти, але й вони можуть дати нам уявлення про великі досягнення грецького мистецтва.

Один з непогано збережених шедеврів акрополя – барельєф з храму Ніки Аптерос, що зображує богиню, яка нахилилась, щоб зав’язати сандалію. Зі скульптур, що прикрашали фронтони Парфенону, до нашого часу дожила лише група мойр, богинь долі, які спостерігають за народженням Афіни. Більша частина скульптурних прикрас не збереглася. Та й у своєму теперішньому стані афінський акрополь вражає своєю гармонійністю і є джерелом натхнення для багатьох художників, поетів та архітекторів.

Глава 5

Архітектура давнього Риму

Рим – місто, якому судилося відігравати надзвичайно велику роль у стародавній та середньовічній історії. Якщо довіряти традиції, він був заснований у VIII ст. до н. е. і довгий час був невеликим містечком, що нічим не відрізнялося серед таких самих містечок-полісів Середньої Італії та сусідньої Етрурії, області, заселеної етрусками. Та легенда розповідає, що під час будування першої міської стіни, на одному з семи пагорбів, що оточували місто, у грунті була знайдена людська голова, якої не торкнулося тління. Римляни та етруски надавали великого значення всіляким прикметам, і ця знахідка була розтлумачена як вісник того, що місто досягне могутності і невмирущої слави. Пагорб, де була знайдена голова, дістав ім’я Капітолій (від латинського слова caput – «голова»). Згодом на цьому пагорбі була поставлена бронзова скульптура вовчиці, що є символом Рима, і храм, присвячений трьом найголовнішим римським богам: Юпітеру, Юноні та Міневрі. Для зведення цього найстарішого римського архітектурного комплексу були запрошені будівельні майстри з Етрурії.

Пов’язане зі знахідкою голови пророцтво справдилося. Войовничі і водночас розсудливі римляни поступово підкорили собі всі міста Італії, у тому числі і ті, що були засновані греками. Прагнучи розширити свій вплив на Сицилію, вони почали війну з Карфагеном, що був центром могутньої держави. Після остаточної перемоги у II ст. до н. е. римляни взяли під свою владу численні карфагенські колонії. Це поклало початок створенню величезної імперії, розміри й багатонаціональний склад якої вражає навіть наших сучасників. Пам’ятки римського будівництва знаходять на територіях таких країн, як Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Англія, Німеччина, Австрія, Угорщина, Греція, Болгарія, країни колишньої Югославії, Туреччина, Вірменія, Іран, Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Алжир, Марокко, Туніс. Нога римського легіонера ступала і на землі, що нині належать Україні. Щоправда, могутні завойовники не залишили тут значних матеріальних слідів свого перебування. Але деякий час римські гарнізони стояли в Херсонесі та Ольвії, містах, заснованих на північному березі Чорного моря давніми греками.

Хоча багато визначних архітектурних пам’яток римляни залишили далеко від батьківщини, центром світу для них завжди був Рим. Сюди звозилися численні скарби з підкорених країн, серед них і скарби культурні. Велике місто всмоктувало в себе культуру інших народів, переробляло її на основі власної і, в свою чергу, служило зразком для найвіддаленіших провінцій.

Круглий храм Сівілли в Тіволі. Початок I ст. до н. е. Загальний вигляд і план

Первісно римське будівництво було досить своєрідним. Давньоіталійські домівки були круглими в плані, і схожими на них будувалися перші храми. Але згодом запозичені в інших народів будівельні системи взяли гору, і до наших часів дожило лише кілька храмів, у зовнішньому вигляді яких вбачають зв’язок з давньоіталійською традицією. Це так звані круглі храми. Вони невеликі за розміром. До такого типу пам’яток належить храм Вести в Римі, храм Сівілли у Тіволі, храм Фортуни у Баальбеку.

Міст, споруджений римлянами через річку Тахо в Іспанії

Найбільший вплив на розвиток римської архітектури мали сусіди: етруски та греки. Від етрусків греки запозичили такі важливі деталі, як кругла арка та стелі-склепіння. Перша з цих деталей лягла в основу таких суто римських споруд, як арочні мости та водопроводи-акведуки. Використання круглої арки при спорудженні мостів дозволяло збільшити відстань між його опорами і значно зменшити навантаження. Римські мости та акведуки і нині збереглися у багатьох країнах, що виникли на колишній території величезної імперії. Причому деякі виконують не тільки естетичну, а й свою первісну практичну функцію. Мости надійно з’єднують береги річок, а по акведуках постачається вода. Особливо багата такими пам’ятками Іспанія.

Від греків римляни перейняли архітравно-балочну систему і ордери. Вони використовували у своїх спорудах три класичні грецькі ордери: доричний, іонічний та корінфський. Але вони також створили два нових ордери: тосканський і композитний. Тосканський ордер, що іноді називають також етруським, порівняно з грецькими має більш важкі й приземкуваті пропорції. Стовбур колон не має канелюр, фриз гладкий, не прикрашений барельєфами.

Існували також споруди, які об’єднували властиві грекам балочні системи з притаманними етруській архітектурі склепіннями. Таку систему називають ордерною аркадою. Найдавнішою відомою нам спорудою цього типу є Табуляріум – будівля державного архіву, що була зведена на початку I ст. до н. е. на римському форумі.

Римські храми, різноманітні за формою, істотно відрізнялися від подібних грецьких споруд. Вони поставлені не на стилобати – уступчасті платформи, а на подіуми – платформи, що мають сходи лише зі сторони входу. Вхід у храм, як правило, прикрашає глибокий портик. Такі портики були улюбленим місцем зустрічі і спілкування для римлян. З боків храм звичайно теж прикрашали колони або напівколони, з’єднані зі стіною. Прямокутний у плані храм, оточений напівколонами, носить назву псевдопериптер, на відміну від грецького периптера, де колони стоять окремо. Найулюбленішим типом колон у Римі залишалися колони корінфського ордера, які зустрічаються частіше, ніж тосканські та композитні. Іонічні та доричні колони зустрічаються як виняток.

Особливим типом громадської споруди були римські бані, або терми. Крім приміщень для миття, вони включали просторі зали, призначені для всіляких фізичних вправ, і такі, в яких можна було просто відпочити, провести час за приємною бесідою. Найвідоміші терми мали також свої бібліотеки, бо приємна бесіда передбачала для римлянина значну обізнаність у питаннях філософії та літератури. При будівництві терм використовувалися різноманітні ордери, прикрашали приміщення чудовими скульптурами. Щоправда, інтер’єр не оздоблювали фресками, що бояться вологи, натомість велику роль тут відігравала різнокольорова мозаїка, для якої не шкодували дорогих матеріалів.

Храм Бела у Пальмірі. Приклад римського псевдопериптера

Римські театри відрізнялися від грецьких тим, що грецькі театри завжди влаштовувалися на схилах природних пагорбів. Римляни підіймали задні ряди для глядачів над передніми за допомогою штучних опор – субструкцій. Суто римською спорудою є амфітеатр. Тут ряди для глядачів розташовані не півколом, як у театрі, а замикаються в кільце. Амфітеатр був призначений для масових видовищ, до яких були вельми охочі мешканці Рима. Часто на його арені відбувалися гладіаторські бої. Найвідомішою пам’яткою такого типу є амфітеатр Флавіїв, який нащадки римлян назвали Колізеєм, що означає «величезний». Колізей міг вмістити одночасно 56 000 глядачів.