Скарби феї Моргани

– Ось тут ви будете проводити свій час, вільний від відвідувань публіки. У нас тут величезний матеріал для вивчення. Крім того, у мене для вас є ще одне завдання: я вас дуже прошу скласти картотеку ось цих документів. Я просив про це вашого попередника багато разів, але… – містер Мерлег безнадійно махнув рукою. – А в цій шафі можете зберігати свої речі. Відвідувачів будете приймати в мантії. Вона у вас вже в шафі. Їх уже, правда, ніхто з чарівників не носить, але це справляє враження на відвідувачів. А тепер дозвольте вас залишити. Ознакомтесь зі всім. Обід у нас з двох до трьох. Тут за кутком є непогане кафе. Раджу.

– Велике спасибі, сер! Постараюся виправдати ваші надії.

Містер Мерлег пішов, і Тед залишився один. Він відчинив шафу і дістав мантію – чорну зі срібною обробкою, і подивився на годинник: до обіду залишався один час, і Тед вирішив витратити його на ознайомлення з експонатами. А після обіду можна посидіти в архіві.

Коли Тед вийшов з кімнати в відділ, він здригнувся – він впізнав цей зал, адже саме тут його катували, тільки ось відбувалося все це в його таємничому сні. Тед відігнав від себе неприємні спогади і почав знайомитися з експонатами. Він торкався до них паличкою – з'являлися духи різних чарівників і чарівниць, і він слухав цікаві розповіді про ті чи інші чарівні предмети. На превеликий жаль для Теда, експонати були самими звичайними, звичайними для чарівника. У музеї не було ніяких ні темних артефактів, ні проклятих. О другій годині від надлишку інформації у новоявленого екскурсовода заболіла голова, і він з легкою совістю пішов шукати кафе.

Кафе було невеликим, дуже затишним, але зовсім не чарівним. За дальнім столиком Тед побачив містера Мерлега і ще двох осіб – мабуть, теж співробітників музею.

– Містер Спенсер, проходьте до нас! – гукнув його помічник директора. Тед підійшов. Містер Мерлег звернувся до людей за столом: – Дозвольте представити вам: наш новий співробітник з відділу історії магії містер Тед Спенсер. Містер Спенсер, а це наші співробітники – містер Том Сміт і містер Джеймс Пул.

Тед потиснув обом руки.

– Дуже приємно.

– Значить і ви чарівник, як і старина Род? Він нам показував цікаві фокуси своєю паличкою, – сказав один з них.

– Так, я чарівник. Правда, не такий вже відомий, як ті, чиї експонати знаходяться в музеї, але у мене все попереду, – добродушно відгукнувся Тед.

Чарівник махнув паличкою – і скатертина з білої перетворилася в рожеву, на якій переливався золотий візерунок. Співробітники засміялися. Видно, що, побувавши в суспільстві попередника Теда, вони вже звикли до подібних фокусів. До них підійшла офіціантка – приваблива дівчина років сімнадцяти. Мабуть, працівники музею були її постійними клієнтами.

– Добрий день, джентльмени, вам як зазвичай? А хто цей молодий юнак? – з посмішкою привіталась вона.

– Це наш новий співробітник з відділу магії – Тед Спенсер. Тед, це Моллі, – представив їх містер Мерлег.

– О, ви знайшли чарівника, містер Мерлег? Обов'язково загляну до відділу магії, – тут вона побачила скатертину і посміхнулася Теду: – Ну а скатертину поверніть в колишній вигляд, хоча ваша мені подобається більше.

Тед знову змахнув паличкою – і скатертина знову стала білою. Моллі посміхнулась.

Після гарного обіду і приємного знайомства, свіжоспечений екскурсовод повернувся в музей і засів за архіви. Він працював до п'яти, а потім пішов додому. Так закінчився його перший день.

Не так вже й погано, як думалося спочатку, – подумав він.

Увечері до Теда прийшов Джеффрі. Вони обнялися, і Тед показав йому свої володіння.

– Непогано. Зовсім непогано, – схвалив Джефф. – Ти тут сам собі господар, і дівчину є куди привести.

– Джефф, – зніяковів Тед, уявивши, що він може бути наодинці з Елліс в своїй квартирі.

– Чому б і ні? Нам вже по вісімнадцять, і пора знайти собі подруг. Хоча, ти вже знайшов.

– Ну, Елліс мені ще не подруга. Давай, розкажи мені про вечірку, – Тед попрямував до холодильника. – Що будеш пити?

– Пиво є?

– У мене все є – я завантажив свій холодильник їжею.

Тед дістав дві банки пива і одну простягнув Джеффрі. Друзі сіли на дивані у вітальні, і Джефф взявся за розповідь:

– Вечірка завтра о восьмій. Будуть однокласники, але небагато. Елліс насилу погодилася, та й то, після того, як я запросив Джейн – її подругу.

Тед скривився.

– Джейн теж буде? Як же я зможу поговорити з Елліс? Ці дві подружки не відходять одна від другої.

– Дозволь мені цим зайнятися. До того ж, я ж не запрошував Майкла, – посміхнувся Джеффрі, і поміняв тему: – Ну, а як перший день в музеї? І що там сталося між тобою і батьком Елліс?

– Нічого особливого. Коли я був в Магістраті, ми зіткнулися в коридорі. Він впізнав мене, а я його ні. Ще він сказав, що Елліс йому багато про мене розповідала, – кажучи це, Тед почервонів. Все таки приємно знати, що дівчина, яку він любив, думала про нього, говорила про нього.

– А як в музеї? – питання Джеффрі повернуло Теда на землю.

– Та ніяк. Мій начальник – звичайна людина, службовець. Відділ трохи нудний: різні чарівні артефакти, та й то, нічого небезпечного, і три кімнати, які більше підходять Діснейленду, ніж музею. В мої обов'язки ще входить архів. От і все. Нічого таємничого. Але ж це був тільки перший день. Завтра приступлю до пошуків, – Тед промовчав про те, що саме відділ магії він бачив у своєму сні. – Ну, а ти чим думаєш зайнятися?

– Не знаю, Тед. Потрібно подумати. Може, мені стати великим мандрівником і мисливцем на чудовиськ?

Тед розсміявся.

– Чому ні? З спійманих тобою чудовиськ робитимуть опудала і відправлятимуть до музею. А я буду з гордістю розповідати відвідувачам, як мій друг з ними боровся і переміг!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.