Полная версия
Я думаю, вони хочуть позбутися мене через те, що я дізнався. У лісі на схилах гори Раунд Гілл, яка розташована трохи східніше від місця, де я живу, я натрапив на великий чорний камінь з невідомими мені сильно затертими ієрогліфами. Я приніс цей камінь додому, і після цього все змінилося. Якщо вони вирішать, що я занадто багато знаю, вони або вб'ють мене, або заберуть з Землі туди, звідки прийшли. Думаю, вони і раніше викрадали вчених, щоб бути в курсі розвитку людства.
З цього, власне, випливає друга мета мого звернення до вас, а саме переконати вас припинити нинішні дебати навколо цього питання і не робити їх більше надбанням громадськості. Людям варто триматися чимдалі від цих гір, і тому необхідно припинити провокувати інтерес до цього питання. Бог свідок, ми і так наражаємо себе на небезпеку з усіма цими рекламниками та агентами з нерухомості, які думають, що знайшли тут золоту жилу для туризму і поспішають заполонити схили гір дешевими бунгало для відчайдушних туристів, які хочуть відвідати «дикі місця».
Я буду радий продовжити листування, і постараюся відправити вам звукозапис, а також чорний камінь (він такий старий і потертий, що на фотографіях не буде видно, що на ньому викарбувано), якщо ви того забажаєте. Я кажу «постараюся», бо мені здається, що ці істоти можуть знайти способи перешкодити мені зробити це. На одній з сусідніх ферм живе похмурий та дивний чоловік на прізвище Браун, який, як на мене, також є їх шпигуном. Мало-помалу вони намагаються відрізати мене від зовнішнього світу, тому що я занадто багато знаю про них.
Якимось неймовірним чином вони дізнаються, що я роблю або що збираюся зробити. Можливо, ви навіть не отримаєте цього листа. Думаю, мені доведеться покинути ці місця і переїхати до сина у Сан-Дієго, штат Каліфорнія, якщо справи підуть гірше. Хоча, звичайно, мені непросто буде залишати місце, де я народився і де прожило шість поколінь моєї сім'ї. Будинок свій я навряд чи зважуся виставити на продаж, особливо зараз, коли до нього прикута увага цих істот. Думаю, вони спробують повернути чорний камінь і знищити запис фонографа, але я зроблю все можливе, щоб цього не сталося. Мої великі мисливські собаки завжди відлякують їх, тому що їх колонія тут наразі досить нечисленна, та й тут, на Землі, вони пересуваються вкрай незграбно. Як я вже говорив, їхні крила мало придатні для коротких перельотів на Землі. Я вже за крок від розшифрування символів на цьому камені – думаю, там написано щось воістину жахливе – і ви, з вашими глибокими знаннями фольклору та стародавньої культури, можливо, зможете допомогти мені заповнити прогалини та розгадати таємницю цих написів. Впевнений, вам відомі ті страшні міфи та легенди, які розповідають про стародавніх істот, які жили на Землі ще задовго до появи людства, про Йог-Сотота та Ктулху, посилання на яких є у «Некрономіконі». Одного разу мені довелося тримати у руках примірник цієї книги, і я чув, що у вас в бібліотеці коледжу також є екземпляр, який зберігається за сімома печатями.
Насамкінець, шановний містере Вілмарт, хочу сказати, що ми можемо бути дуже корисними один одному. Поспішаю запевнити вас, що я не хочу наражати вас на небезпеку, тому відразу хочу попередити, що володіти каменем і звукозаписом небезпечно. Але я думаю, заради отримання дійсно унікальних знань ви вважатимете такий ризик виправданим. Я поїду до Ньюфейну або Братлборо, щоб відправити вам (з вашого дозволу) всі наявні у мене матеріали, тому що тамтешнім поштовим службам я довіряю більше, ніж нашим місцевим. Повинен сказати, що живу я зовсім один і не можу більше тримати прислугу. Ніхто не хоче залишатися у будинку через те, що вночі його оточують ці моторошні істоти, а собаки постійно гавкають. Я радий, що не вплутався у все це, коли ще була жива моя дружина, інакше це довело б її до божевілля.
Сподіваюся, я не сильно потривожив вас, і ви все ж зв'яжетеся зі мною, а не викинете цей лист у кошик для сміття, розцінивши мої теорії як маячню божевільного відлюдька.
Щиро Ваш,
Генрі В. Еклі
P.S. Я також зробив копії деяких фотографій, які, я думаю, допоможуть засвідчити ряд згаданих мною моментів. Місцеві старожили стверджують, що це не якась підробка, а дійсно жахлива правда. Я надішлю їх вам, якщо вам буде цікаво.
Г. В. Е.
Складно описати почуття, які мене охопили після того, як я вперше прочитав цей дивний лист. Викладені в ньому припущення повинні були повеселити мене навіть більше, ніж більш скромні теорії моїх товаришів, але щось у цьому листі змусило мене поставитися до нього з якоюсь парадоксальною серйозністю. Не те щоб я хоч на мить повірив в якусь інопланетну расу істот, які прилетіли з далеких зірок, на що так наполегливо натякав мій кореспондент, але після деяких початкових сумнівів я все ж спіймав себе на думці, що, як не дивно, вважаю містера Еклі людиною чесною і психічно здоровою, а також вірю, що він дійсно зіткнувся з якимось незвичайним і аномальним явищем, яке він не зміг пояснити інакше, ніж таким ось дивакуватим і фантастичним чином. «Звичайно ж, все це не могло бути тим, про що він говорив, – подумав я, – але з іншого боку, ця ситуація була дійсно гідною поглибленого дослідження». Цей чоловік безумовно був чимось неймовірно стурбований, і чомусь мені здавалося, що тривога його мала серйозне підґрунтя. Він висловлював свої думки та гіпотези дуже чітко та логічно, та й, врешті-решт, його історія дійсно дивним чином збігалася з деякими старими міфами, нехай навіть це були фантастичні та дикі індіанські легенди.
Те, що він дійсно чув тривожні голоси, які доносяться з гірських лісів, і дійсно знайшов незвичайний чорний камінь, про який говорив, було цілком можливим, попри химерні висновки, які він з цього зробив. Ймовірно, подібні пояснення йому навіяв той дивний чоловік, який стверджував, що він шпигун інопланетних істот, а пізніше наклав на себе руки. Очевидно, що цей бідолаха був справді божевільним, але поза тим йому вдалося вразити своєю збоченою інопланетною логікою наївного Еклі, чия свідомість вже була підготовлена до подібних ідей його фольклорними дослідженнями. Щодо недавніх подій, то судячи з того, що Еклі не міг більше тримати прислугу, його неосвічені працівники були так само, як і він, переконані в тому, що будинок ночами брали в облогу таємничі страшні істоти. Але собаки ж таки на щось гавкали…
Що стосується запису фонографа, зробленого Еклі, то думаю, що це були або звуки тварини, які оманливо нагадували людську мову, або звуки, які дійсно видавала людська істота, яка деградувала до стану нижчих тварин. І тут мої думки повернулися до чорного каменю з ієрогліфами і я почав розмірковувати про те, що вони можуть означати. А як бути з фотографіями, які, за словами Еклі, він збирався надіслати і які так налякали місцевих старожилів?
Знову і знову перечитуючи цей лист, я раптом несподівано для себе самого почав думати, що, можливо, аргументи моїх легковірних опонентів насправді значно серйозніші, ніж я припускав. Зрештою, навіть якщо не існує ніякої раси інопланетних монстрів, як свідчить фольклор, цілком можливо, що у цих диких горах мешкають якісь дивні істоти – жертви невдалої спадковості. І якщо це дійсно так, то ті дивні тіла у річках не здаються вже чимось неймовірним. Тоді цілком можливо, що старі легенди і недавні повідомлення справді мають під собою реальну основу? Але зізнаюся, мені стало соромно, що саме такий ось химерний і шалений лист місцевого відлюдника посіяв у мені сумніви щодо моєї правоти з приводу цьому питання.
Зрештою, я відповів на лист Еклі, проявивши дружній інтерес і попросивши уточнити подробиці. Відповідь прийшла практично відразу і містила, як і було обіцяно, кілька фотографій, які ілюстрували те, про що говорив Еклі. Виймаючи фото з конверта, я відчув дивну тривогу, ніби зараз перед моїми очима постане щось заборонене та лихе, оскільки, попри нечіткість зображень, знімки ці навіювали жах, який тільки посилювався тим фактом, що це дійсно були справжні фотографії – фактичні, візуальні свідоцтва, результат безособового процесу передачі реальності механічним приладом, без упередження, помилок і брехні.
Чим довше я дивився на фото, тим більше розумів, що не дарма сприйняв Еклі та його судження серйозно. Звичайно, ці фотографії переконливо доводили те, що в горах Вермонта мешкало щось, що було далеко за межами загальноприйнятих знань і вірувань. Найбільш моторошними були сліди – знімок був досить детальним і, вочевидь, був зроблений, коли на відбиток падало сонячне світло. Я відразу зрозумів, що це була не якась дешева підробка, бо чіткі обриси каменів і трави у кадрі виключали складну подвійну експозицію. Я назвав це «слід», але «відбиток кігтя» було б точніше у цьому випадку. Навіть зараз я навряд чи можу описати це інакше, ніж щось жахливо схоже на клешню величезного краба, і що дійсно було складно однозначно визначити напрямок цього сліду. Це був не дуже глибокий відбиток, але мені здалося, що він був розміром приблизно зі ступню людини. З центральної частини «ступні» в протилежних напрямках стирчало щось схоже на пару зубчастих щипців. Взагалі, вигляд цього сліду збивав з пантелику, і не факт, що дана кінцівка служила виключно органом пересування.
Ще одна фотографія – явно зроблена з довгою витримкою в умовах поганої освітленості – зображувала вхід до печери, закритий валуном округлої форми. На голій землі перед ним можна було розгледіти густу мережу дивних слідів, але коли я вивчав фотографію за допомогою лупи, я з почуттям тривоги переконався, що сліди ці були такими самими, як на попередньому знімку. На третьому фото було зображено коло з великих каменів (як у друїдів) на вершині віддаленого пагорба. Навколо загадкового кола трава була сильно витоптана, однак на цьому фото я не зміг розгледіти жодних слідів навіть за допомогою збільшувального скла. На те, що місця ці були вкрай віддаленими від людських поселень вказувала низка гірських вершин на туманному обрії.
Але якщо найжахливішим видовищем були дивні сліди на землі, то найцікавішим був великий чорний камінь, знайдений Еклі в лісах на схилі гори Раунд Гілл. Мабуть, Еклі сфотографував його на столі свого робочого кабінету, тому що на задньому плані я помітив численні полиці з книгами й бюст англійського поета Джона Мілтона. Камінь, ймовірно, стояв перед камерою вертикально і являв собою нерівну поверхню розміром десь тридцять на шістдесят сантиметрів з вигравіюваними на ній чудернацькими символами. Однак сказати напевне, що саме було зображено на цьому камені, я не міг. Які геометричні принципи лягли в основу його ограновування – а в мене не було жодного сумніву, що це була ручна робота – я навіть не міг припустити. Ніколи раніше я не бачив нічого, що здавалося б мені настільки дивним і безумовно чужим нашому світові. Видно було дуже погано, але один або два ієрогліфи, які мені все ж вдалося розгледіти, спантеличили мене. Звичайно, це могла бути підробка, оскільки, думаю, не лише мені доводилося читати жахливий і зловісний «Некрономікон» божевільного араба Абдули Альхазреда, проте, по спиною мені пробіг неприємний холодок, коли я впізнав у цих письменах певні ідеограми, які, як я знав зі своїх досліджень, були пов'язані з жахливими історіями про монстрів, які існували ще до того, як виникла Земля та інші об'єкти сонячної системи.
Ще три знімки зображували болота та пагорби, де, мабуть, були знайдені сліди таємничих створінь. Ще на одному фото був дивний слід на землі зовсім поруч з будинком Еклі, який, за його словами, він сфотографував вранці після ночі, коли собаки гавкали сильніше, ніж зазвичай. Зображення було дуже нечітким, тому складно було зробити якісь точні висновки, але слід дійсно здавався неймовірно схожим на той інший слід або відбиток кігтя, сфотографований на безлюдній височині. На останньому фото був зображений будинок самого Еклі: акуратний білий двоповерховий будинок з мансардою, побудований близько півтора століття тому, з доглянутим газоном і викладеною каменем доріжкою, яка вела до різьблених дверей у георгіанському стилі. На галявині сиділи кілька величезних мисливських псів, а поруч з ними стояв чоловік приємної зовнішності з коротко стриженою сивою бородою. Наскільки я зрозумів, це був сам Еклі, і судячи з лампочки у його правій руці, саме він був автором цього знімка.
Від фотографій я перейшов до довгого листа і на наступні три години поринув у вир невимовного жаху. Якщо раніше Еклі описував все у загальних рисах, то тепер його розповідь рясніла деталями. Він наводив довгі списки слів, підслуханих вночі у лісі, до найдрібніших подробиць описував жахливих рожевих істот, які снували вночі у густих заростях гірських схилів, і вів жахливу фантасмагоричну розповідь про свої дослідження та чудернацькі історії божевільного шпигуна-самозванця, який наклав на себе руки. Я зіткнувся з іменами та термінами, які раніше зустрічав лише у найзловісніших контекстах – Юггот, Великий Ктулху, Тсатхоггуа, Йог-Сотот, Р'льєх, Ньярлатхотеп, Азатот, Хастур, Йіан, Ленг, озеро Халі, Бетмура, Жовтий Знак, Л'мур-Катулос, Бран і Магнум Інномінандум – я ніби перенісся у безпам'ятні епохи та потрапив у якийсь невідомий паралельний вимір, світ стародавніх, потойбічних сутностей, про яких божевільний автор «Некрономікона» міг лише приблизно здогадуватися. Мені стало відомо про джерела первісного життя і про потоки долі, які виникали з них, і навіть про крихітні життєві струмочки, які, як виявилося, тісно пов'язані з долею нашої планети.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
