Зібрання творів

КОСТОМАРОВ У САРАТОВІ(цикл)

Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?

В. МисикІЗа роком рік росте твоя тюрма,за роком рік підмур'я в землю грузне,і за твоїм жалінням заскорузлим,за безголів'ям – просвітку нема.Живеш – і жди. Народжуйся – і жди.Жди – перед сконом. Жди – у домовині.Не назирай – літа збігають згіннібез цятки неба й кухлика води.Ти весь – на бережечку самоти,присмоктаний до туги, ніби равлик,від вибухлої злості занепалий,не можеш межі болю осягти.А світ весь витих, витух, відпалав,не вгамувавши вікової спраги.Він висмоктав із тебе всю одвагу,лишив напризволяще і прокляв.IIЖиві – у домовині. Мертві – ні,хоча тюремним муром всіх притисло.Прадавні роки, місяці і числаперебирають у живій труні.Сомнамбулами бродять щонаймертві.І так їм хочеться межи чужих кістоксвій непомітний віднайти куток,щоб там боятись смерті.IIIСвіт – тільки свист мигтючий. І провалля —немов бездонне. Долі – не збагнеш.Бездомний, хоч – то вжалюйся до жалю(а жаль, немов провалля, теж – без меж).Час опада. За час не зачепитись.Руками не вчепитись, мов за дріт.О Боже, винеси! Руки обидві,немов вітряк, з зорі і до зоріблукають, шастають – ані тобі рятунку,ані тобі розрадоньки. Самі!І самоти згорьовані дарунки —рожеві панти досвітку з пітьми.Світанок – свист мигтючий.IVЗадумалася свічка —повечоровий спах.Розрада невеличка —і голова в руках.Розіп'ятий на рамисосновому хресті,звіряєш самотіднедавні тарарами.Загублений між днів,не спам'ятаюсь досі.Під вибухами сосон —мов на морському дні.Важкі обвали літі пам'яті провали.Але ж і дні настали —оцей вселенський гніт.Мій Боже, білий світ —це біле божевілля —не варт твого зусилля,то й бідкатися встид.VАле хто повернеруки, рухи, радощі нам?Але хто упертовік рубатиме хащі?Але хто навикнежити, серце ївши своє?Де ті недоріки,кому пам'ять спать дає?Жив чи ні – намарне.Все намарне – чи жив, чи ні.Годі, незугарний!Доста. Збавив літа бучні.Не оплакуй втрати днів,бідою видублених.За життя – розплата:лізь до могил до виблих.Вже, причинний,у покорі перепочинь.Долі – згінні,наче дні. І намарне – чиниш.Що чуже – то наше.А що наше – нам же й чуже.Наша доля вражанас доріже – нашим ножем.Марні епітим'ї,не врятує великий піст.Дотліває з димомкрай оспалих синів-лакиз.Мало йому горя —ще ховається в сповитки.Нині – вчораі раніше за всі віки.Та й діяння марні.Суєта суєт і мана.Бродять біди в парі(що ж бо за біда за одна?)Причинивши двері,колінкую: Отче ти наш!Таж ніхто не вернеруки, рухи, радощі нам?!VIНе побиваюсь за минулим,побитим шашіллю зневір.Високі думи промайнули,в потаймиру – водовирстражденних літ. Нехай. Не плачу.Не побиваюсь. Задарма.Усе, чим жив, сьогодні трачу.Все рвуть руками обома.Але ж чи все? Не все. їй-богу.І гріх казать: все чисто рвуть!Навічним радості облогом,обніжком щастя, там, де ймутьмалої віри на безвір'їмалої ласки серед зла,квадрат – чотири на чотири —і окрай чорного стола.Якраз навпроти, на ослонісидить нужденна удова,і на змозолених долонях —солоні сльози, як жорства.І так провадить: зглянься, сину,руками горе розведи,бо як не стане України,тоді не стане і біди.І в щасті нелюдів пощербнеїї державний меч і гнів.І горе зітреться на мерву.І відбіжить її синівневірних потовч-потороччя.За першим громом – відбіжить.Хто ж їй води подать захоче?Закриє очі хто – скажи?Єси ти сам – з собою врівень,один на сотні поколіньвисоким гнівом богорівен,хай, може, не ріка, а рінь,важка занадто. Крик стоустий,молінь столобих ти рука.Ступай – майбутньому, назустріч,і хай хода твоя легкалегкою буде. І не требажалких жалінь. І – задарма.Тюрма не доросте до неба:ще землю їстиме тюрма.VIIНезграбно ворон кружеля.Незграбно кружеляють сосни.І кружеляє безголосаосіння крижана земля.Галактик зірна круговертьспіраллю простаного болюзначить одвічну людську долю,снігами виповнену вщерть.Саме кружляння вікове!…папір, перо і філіжанка.А свічка тріпотить світанком,котрий наш правнук днем назве.

1965—67

* * *Минає час моїх дитячих вір.І я себе з тим часом проминаю.І вже не віднайдусь. І вже не знаю,А чи впізнав би на човні новімСвій давній берег. Ні, напевно, ні.Бо сам собі, відринутий від болю,Пливу за днем, за часом, за собоюв новому необжитому човні.Ні небожителі, ні жебоніння трав,Ні перехлюпи хвиль – ніщо не скажеТобі про повертання. Не розв'яжеТвого питання: годі чи пора…Ти сам пливеш, відринутий від себе.І лиш за гребнем прозираєш гребінь.

1964

Другий розділ

* * *Добрий день, мій рядок кароокий,побратиме моїх безсонь!Зупини її, мить високу,для моїх молитовних долонь.Сивий голубе, біль мій зичений,вечоровий і пелехатий,більше чутий, аніж помічений,більше мічений, ніж крилатий.Слово, слово, – достиглий смут мій!Набираючи висоту,порятуй од важкої скрутиі од радості порятуй,поки, круглі, цвітуть долоні,поки з серця ростуть пелюстки,поки думи, як дзвони довгі,і як дзвони, круглі такі,ти любов'ю мене, наче амфору,доливай, довіряй добру.За розквітлу купальську папоротья пером і горбом віддарю.

IV. 1966

СПОКІЙЛюблю дозвілля степове безкрає,могутні м'язи рідної землі,і запах чебрецю, і жайворонів крик,і ластівок тривогу.Німує древній сум в важкій ріллі,і тракторист у довгій самотинізвіряє в пісні, простій і легкій,свою любов, котрої він, напевне,ніяк не може звірити коханій.Десь коник, заховавшись у траву,бездумно сюркотить собі помалуі заколисує пожовклий степнехитрим співом.Межею ж, креслячи невтомною рукоюякісь недовідомі письмена,прошкує осінь. Хмара супокійнана неї задивилася згори.

X. 1958

ШЛЯХ ГРІШНОГО ДО РАЮЗаким пролізеш у голки вушко —обдерешся, як пес в шелюгах.Все побільше – лишаєш із одягом,все поменше – з собою.На тім боці, вузькім, мов шпара,ніби цвинтар обпатраних душ.На тім боці – стільки всякої всячини,а ти, як бубон, голісінький.Підв'язали в раю ниткамисороміцьке тіло твоє.Набігає брижами обурення,жаль – брижиться.На цім боці стаєш, мов матінканародила, випрямила до губ.На цім боці – все на одну мірку.Все – плазує.

V. 1964

* * *Ліс випустив мене з своїх обіймів,степам віддавши лагідно. Пішовглибоким снігом. Ні доріг, ні стежки —все поновила, сплутавши, зима.І як тут зможеш вибитись на шлях,коли ти сам, мов дерево, котромуверхів'я зрізане. Коли тобіякийсь неспокій душу облягає,ще й примітає віхола сліди!Іти б і йти – до паморочі. Докидесь не впадеш, простерши упередотерплі руки. Я тебе шукав,посестро-зраднице, ворожко Зимо!* * *Не відволодати душі —біль груди переріс.Єдине: хочеш – задушисьчи – головою вниз.Один! Один! Як є – один,один – на цілий світ!!!І усамітнених годинцей опівнічний лід.Як сонце посмерку пече!Як приском обдає!І так повільно час тече,і так – життя твоє.Ой жаль стоїть по всіх кутках,ой фіолетний жаль,і трясця садить гопака,і вурдиться печаль.Вже не знайтись межи поразк,хоч сто мене – в мені,коли у грудях – сто відразі кожна з них – до днів,котрі прожив, припавши ницьдо болю. Ридма – ріс(так хмара плаче – горілицьі так – чумацький віз).Сни самознищення і сни,де тільки самолють.Смертельно-хорі кажаниоб архітрави б'ють.Затята, проклята, мовчитьвідьомська довга ніч.Лишень під ранок прокричитьпітьмою п'яний сич,несповна розуму.

X. 1965

* * *Сто років, як сконала Січ.Сибір. І соловецькі келії,і глупа облягає нічпекельний край і крик пекельний.Сто років мучених надій,і сподівань, і вір, і кровісинів, що за любов тавровані,сто серць, як сто палахкотінь.Та виростають з личаків,із шаровар, з курної хатираби зростають до синівсвоєї України-матері.Ти вже не згинеш, ти двожилава,земля, рабована віками,і не скарать тебе душителямсибірами і соловками.Ти ще виболюєшся болем,ти ще роздерта на шматки,та вже, крута і непокірна,ти випросталася для волі,ти гнівом виросла. Теперне матимеш од нього спокою,йому ж рости й рости, допокине упадуть тюремні двері.І радісним буремним громомспадають з неба блискавиці,Тарасові провісні птиці —слова шугають над Дніпром.

VI. 1963

* * *Звіром вити, горілку пити – і не чаркою, поставцем,і добі підставляти спите вірнопідданого лице.І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рідріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літІ не бештати, пане-брате, а триматися на землі!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.