Казкові казки

Наталія Гриняєва

КАЗКОВІ КАЗКИ

Збірка казок для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку

Зачаровані дерева

Ніхто не знає, де й коли це було, та люди розповідають, що жив на білому світі красень-королевич, сміливий і добрий, справжній господар свого маленького королівства.

Покохав він гарну просту дівчину і вирішив з нею одружитися. Зраділи його піддані, і всі разом почали готуватися до весілля: на великій площі накрили столи, покликали музик. Заграли сурми та цимбали, і почалося свято. Всі завзято вітали молодят, котрі були схожі на дві гарні квітки. Біла лілея – наречена й лотос – королевич сиділи в центрі столу. Вони були щасливі.

Та не сподобалося це королеві сусіднього королівства, яка вміла чаклувати. Вона сама бажала вийти заміж за королевича. Розлютилась вона, скликала до себе всі чаклунські сили, зварила страшне зілля і, піднявшись на чорну хмару, полетіла небом на весілля…

А весілля було таке гомінке й веселе, що ніхто навіть не помітив, як небо закрила чорна хмара та пішов чорний злий дощ. І коли на присутніх попадали краплі того дощу, вони почали перетворюватися на дерева.

Дівчата ставали ялинками, вербами та смереками, хлопці – ясенями та каштанами, жінки – яблунями, чоловіки – дубами, а діточки – різними кущиками…

Та ось чорні плями впали на біле плаття нареченої – вона вмить перетворилась на струнку засмучену берізку.

Королевич навіть скрикнути не встиг, бо і сам став кленом.

Усе королівство перетворилось на зачарований ліс, у якому, замість музик, дзвінко співали пташки, а дерева хитали гілочками та листочками, ніби продовжували танцювати на весіллі…

Це зовсім розлютило злу чаклунку і в розпачі вона перевернула свій горщик. Від цього чорна хмара вибухнула і все: і горщик, і чаклунка – вмить спалахнуло і перетворилося на попіл.

Чаклунка зникла, але разом з нею зникла й можливість розчарувати той загадковий ліс.

Тож і дотепер навколо нас стоять зачаровані дерева – мешканці того королівства. Ноги їх приросли до землі, губи заніміли, та своїми квітами і плодами вони радують нас і частують. А коли хтось підходить до них ближче, то листочки шелестять, ніби шепочуть: «Не знущайся наді мною, не ламай… Я такий же, як ти, тільки зачарований!..»

Принцеса Равлик

Давним-давно то було.

В одному невеличкому королівстві настав час одружуватись королівському сину. У всі краї були надіслані запрошення на королівський бал для підданих, які мали незаміжніх доньок.

Нарешті той день настав.

До королівського палацу приїхало безліч гостей.

Принц із засмученим обличчям блукав серед молодих дівчат. За вечір він познайомився й потанцював із усіма, але так нікого й не обрав…

Він шукав ту єдину, котра вже декілька місяців приходила до нього уві сні.

Тендітна красуня, що гуляє на галявині лісу біля невеличкого озера і співає дивну пісню, яка манить і кличе його. Він чимдуж намагається продертись крізь дерева та кущі на ту галявину, але, як тільки він туди вибігає, все навколо вкриває густий туман і в тому тумані зникає і дівчина, і її голос…

У відчаї принц зібрався й поїхав світом шукати долі. Проїхав багато країн, міст і сіл, але так ніде й не зустрів дівчину зі своїх снів. Іноді, правда, від людей він чув дивні розповіді про зачаровану принцесу, яку може врятувати лишень поцілунок…

Вщент розбитий і втомлений, повертався парубок додому…

В дорозі його застала ніч. Принц зупинився, відпустив коня попастися, розпалив багаття, ліг ближче до вогню, щоб швидше зігрітися, і заснув…

На небі засяяли зорі, вийшов місяць і своїм холодним білим сяйвом освітив все навколо: лісову галявину, коня, згасле вогнище, берег озера та дивного великого равлика…

Ніч була тиха-тиха… Равлик просунувся ближче до кущів, і раптом його мушля впала на траву і перетворилась на палац казкової краси. З палацу вийшла дівчина і, співаючи пісню, пішла до води…

То була юна принцеса Лілея. Колись, дуже давно, вона щасливо жила з батьками у невеличкому палаці на березі озера. Та якось у неї закохався злий старий чаклун Кондор. Він прийшов до короля і посватався до Лілеї, однак йому відмовили. Від образи він так розлютився, що знищив усе королівство й усіх його мешканців, а на принцесу наклав прокляття – бути їй вічно равликом, який носить свій палац на собі.

Врятувати її зможе лише той, хто через велике кохання до неї, пройде через усі перешкоди, знайде її та поцілує…

А принц спав, дивлячись улюблений сон: ось він вибігає на галявину і…

Але що це? Він і далі чомусь чує ту чарівну пісню… Принц розплющив очі – ні, він не спить! Мерщій підхопився на ноги й під сяйвом місяця побачив на березі озера дівчину… Так, то була вона! Принц не знав, що йому робити, він так боявся налякати її, боявся, що вона може зникнути назавжди…

Потроху він опанував себе і тихо-тихо пішов до палацу, піднявся сходами і з тераси став спостерігати за коханою.

Ніч стікала, над озером піднімався туман. Лілея ще трохи постояла біля води й пішла назад. З першими промінчиками сонця вона вдягне свій будиночок і знову стане равликом…

Лілея була така засмучена, що навіть не помітила, як до неї підійшов принц. Він міцно обійняв її і поцілував!..

В той самий час над озером зійшло сонце і чари зникли!..

Того ж дня принц повіз свою кохану до батьків, які їх радо благословили й улаштували гучне весілля.

А потім молодята повернулись до палацу на березі озера і довго та щасливо жили у своєму лісовому королівстві.

Сім зерняток

Давно то було. В одному селі жила родина: мама, тато та маленька донечка. Жили вони в любові й злагоді. Батько увесь час працював у полі. Дружина виховувала донечку і господарювала по хазяйству. Та якось вона дуже захворіла й померла…

Довго горював чоловік, та оженився, бо треба було працювати, а дім і доньку не було на кого залишити.

За дружину він узяв удовицю з двома діточками. Сподівався, що всіх прогодує, а жінка віддячить йому добрим ставленням до його доньки. Але так не трапилось, бо, коли йшов він у поле, його доньку мали за прислугу і всіляко над нею знущалися.

Якось зібрала мачуха всіх дітей. Вони мали йти з нею на цілий день у ліс гриби та ягоди збирати. Собі й своїм діткам поклала у кошики гарні тормозки з їжею, а падчерці загорнула лише крихти зі столу. Так і пішли…

Довго блукали лісом. Майже нічого не назбирали і з часом сіли відпочити та пообідати, аж тут, невідомо звідкіля, підійшла до них старенька жіночка і попросила шматочок хлібця. Відмовили їй і мачуха, і її діти. Лишень падчерка простягла бабусі свій маленький пакуночок із крихтами…

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.