Olya_#2

ВОНО справді було схожим на цунамі – височенна хвиля, стіна, вал пекельного молока. ВОНО неспішно повзло вперед, щільне і роздуте, немов пухир, – мигтливі іскринки влітали у нього і гасли, а ВОНО все повзло, і росло, і пекельно жахтіло біластим, веселково переливалось по краях… і сліпило.

РУЙНАЦІЯ СЕНСОРНИХ ВОЛОКОН!Розмноження наноагентів… 96%Please Wait…

– Не дивіться туди! – пролунав у динаміках шолома хриплий оклик Кайла. – Дивіться на мене, я тут…

Трохи вище над барвистим переливчастим каньйоном вцілілої оглядової палуби спалахнув пульсуючий рубіновий маркер, він усе більшав і більшав…

Дистанція – 1372

Більшав і більшав…

Дистанція – 1124

Маркер більшав і вицвітав…

… – 763…

Маркер стрімко налетів на Олю, і щось цупке обвилось округ її талії, вона сіпнулась із переляку, а те цупке лиш міцніше обняло її…

– Спокійно-спокійно, це я…

Оля крутнула головою і взріла лейтенанта, його миловидне обличчя і русу чуприну під дисплейним забралом шолома – те забрало було абсолютно прозорим, і ядучо-кислотна індикація немовби пливла в пустоті перед зосередженим сіро-зеленим поглядом…

– Ще трошки…

– Що ми тепер…?

– Спокійно, просто розслабтесь…

Кайл прибрав руку з Олиної талії, і Оля трошки відлетіла від нього – побачила все його виструнчене тіло в переплетеннях штучної мускулатури; та мускулатура проблиснула пурпуровим і згасла, а по Олиному забралу проплив кислотний алізариновий напис:

Злагодження кінетичних бар’єрів…OVERDRIVE_OFF…

Кайл узяв Олю за руку, і їхні кисті немовби зрослися, сплелися по самі зап’ястя…

Запуск компонента…УВАГА!3…2…1…OVERDRIVE_ON

Вона відчула короткий різкий поштовх, її тіло виструнчилось, а індикація ізнов змінилась – у центр погляду виплила аморфна прицільна марка з якимись малиновими маркерами, від неї раз за разом відділявся помаранчевий віртуальний горизонт, він загинався, ковзав кудись униз і зникав, від марки тут же відділявся новий, а малинові маркери плювались лазуровими символами…

Маневр…Вектор маневру…Нейронний тракт СТАБІЛЬНИЙУзгодження сенсорів… 31%Різка втрата ЗАРЯДУ!Маневр…

Окрім індикації, Оля нічого не бачила, вірніше, бачила, але уривчасто – переливчасті каньйони палуб, полохливі іскринки, тьмяні серпанки туманностей, спалахи…

РУЙНАЦІЯ СЕНСОРНИХ ВОЛОКОН!Розмноження наноагентів… 96%Маневр…

Усе стрибало, вертілось і рвалося, розсипалося перед взором…

Нейронний тракт ПЕРЕВАНТАЖЕНОЗаряд батарей… 43%Маневр…

Смужка біластого обрію, одинока холодна зоря…

TARGETING SYSTEM CHECKБекап даних…Критичні показники біотелеметрії…

Рої полохливих іскринок неслися на Олю вихором…

НЕКРОЗ НАНОВОЛОКНАПомилка емуляціїPlease Wait…

Одна з іскринок, зелененька така, відділилась від рою і збільшилась…

І налетіла на Олю.

10

Якась слизь заліпила забрало, індикація померкла.

Тоді слизь ковзнула вниз і обліпила все тіло.

І враз розсмокталась.

І Олю піймали кілька рук – усі у вузлуватій штучній мускулатурі.

І всадовили кудись, у якусь капсулу…

Індикація просвітліла…

IOWA. Limited liability company (с)РЕМОНТНІ МЕРЕЖІ ДОСТУПНІМоніторинг скафандра…Виявлення вразливих компонентів…Виявлення патогенів…Заміна збійних модулів…Синхронізація нейронного тракту…Сканування ресурсів…Please Wait…

Оля ошелешено глипала крізь ядучий розмай індикації. Над нею схилились два обличчя, обидва дівчачі – одне чорношкіре і зеленооке, друге жовтооке, з «окінавськими» рисами… Юмі та Дженні… Рядові.

– Чому ти постійно так…

Оля повела млявим поглядом за різким надтріснутим голосом, і прямокутна прицільна марка приліпилась до рудоволосої голови…

TARGETING SYSTEM CHECKSgt. EVE MARTINES…

– проінформувала марка.

Лазерна гвинтівка Colt-112 ОЧІКУЄТЕСТУВАННЯ ОСНОВНИХ СИСТЕМ…

Сержант стояла напроти лейтенанта, вона була червона як рак і говорила верескливо, ба навіть плаксиво:

– … ризикуєш, невже б я сама не…

– Сержанте Мартінес!.. – глухо одчеканив лейтенант, і Єва тут же примовкла.

– Займіть, будь ласка, свою капсулу.

Єва на мить заціпеніла, у темно-синіх очах блищали сльози. Але тут же сержант виструнчилась, опустила руки по швах і глухо одповіла:

– Слухаюсь, сер.

І опустилась у капсулу коло смаглявої зеленоволосої Нізи Гуахаро.

Обличчя Єви було незворушним, пустий невидющий погляд спрямований кудись повз Олю, і лише зволожені очі тьмяно поблискували в нерівному світлі десантного відсіка. Але ось і той блиск зник – десантниця активувала шолом-маску, немовби затулившись од усього на світі ядучим розмаєм індикації…

Тоді лейтенант зробив крок уперед і неголосно, стримано мовив до Єви:

– Ти молодець.

Та натомість опустила голову на руки, немовби їй стало недобре, так і сиділа. Зеленоволоса капрал легко поплескала її по обтягнутому штучною мускулатурою плечу – Єва на те ніяк не одреагувала.

А лейтенант підійшов до Олі – рядові одхилились од неї і зайняли свої капсули.

– Ну як ви?

Спитав він і тут же сам собі відповів:

– Я вас моніторю, нібито все в порядку.

Він виглядав чи то розгубленим, чи то зосередженим…

Оля ж лише мляво, спантеличено зиркала по секції – то на нього, то на сержанта, капрала, рядових…

– Одпочиньте трохи, – мовив Доусон і бозна за чим сам собі на те кивнув, всівся у свою капсулу.

Оля тяжко дихала і спантеличено глипала навкруг.

Мовчала.

У відсіку ще дужче потемніло, замерехтіло.

Почувся сухуватий голос Мануели:

– Сер, дозвольте звернутись, сер…

– Говоріть, мічмане, – зітхнув Кайл. – Чим порадуєте?

– Віддалились від войди, але… – вона мовила через паузу. – Словом – ми на прицілі. Якщо Руанда вгатить по нас ракетним виводком, нам кінець, прийом.

У відсіку запанувала тиша, світло ще дужче померкло.

– Ну що ж, друзі…

Лейтенант розвів руками і мляво всміхнувся.

Він не виглядав ні зляканим, ні стривоженим, скоріше – трохи зніченим.

Поклав долоні на коліна і змовк.

– Я ж казала, – іронічно пирхнула сержант, – він усе одно нас дістане, усе безглуздо.

Вона криво всміхнулась і якимсь начебто неуважним, мимовільним рухом торкнулась напальниками до зап’ястя лейтенанта…

Той не прибрав руки.

Та ж раптом цю ідилічну сценку порушив Олин голос.

Задурманений і млявий.

– Не дістане, – мовила вона, так само сидячи в своїй капсулі й спантеличено глипаючи навкруг.

Лейтенант, здавалося, геть не почув її репліки, а Мартінес неуважно протягла:

– Що?…

– Не дістане, – повторила Оля і продовжила так само мляво, але трохи швидше:

– Міс Асланоглу, ви мене чуєте?

– Так.

Оля припинила своє спантеличене глипання – втупилась поглядом собі під ноги. Ядуча індикація неспішно повзла по її абсолютно прозорому дисплейному забралу – немовби повзла по повітрю…

– Зробіть ось що. Візьміть із піратського складу контейнер під номером шістсот і за допомогою портативної інформаційної шини закомутуйте його на відновлений термінал вахти казарм космодрому…

І тут у десантному відсіку пролунали рідкі приглушені хлопки.

Хлоп-хлоп, хлоп-хлоп…

Усі розвернулись на звук і узріли в кутку відсіку командора Конрада Яня.

Він стояв, розслаблено обіпершись плечем об сяючу пухирчату стінку просто над десантним люком, стояв і мляво аплодував. У парадному мундирі – акуратно бездоганний, з іконостасом орденів, лише комір кітеля був дещо недбало розстібнутий… дивним чином ця деталь лише підкреслювала строгу урочистість мундира, так само як оця розслаблена поза – бездоганну виправку його власника.

Оля мимоволі подивувалась такій метаморфозі. Згадала оту зсутулену постать у тьмі новітнього капітанського містка, звичайний флотський комбінезон, оцей самий кітель, що дурнувато сповзав з одного плеча… Тепер усе змінилось – маскування відключене, і перед Олею у всій своїй моторошній красі постав релікт Великої війни…

Точніше – його голограма.

FUTURE TECH TODAY(на правах реклами)

Світ постійно змінюється. І ми змінюємось разом із ним. Ми приймаємо все нові й нові виклики часу. Ми створюємо інноваційні технології, що змінять обличчя епохи. Хоча ніхто не знає, яким світ стане завтра, ми, вірогідно, вже працюємо над цим. Майбутнє вже сьогодні – ось те, що ми робимо. Але в мінливому, непостійному світі є дещо дійсно незмінне – наші принципи, непохитна відданість нашим клієнтам. Ці принципи все ті ж самі уже більш ніж століття, і ось їхні незмінні складові – ефективність, безпека, комфорт.

Наша глобальна компанія в першу чергу орієнтована на оборонний продукт. Ми забезпечуємо високу боєздатність Сил Безпеки ООН та приватних охоронних формувань по всій Галактиці. Ми довели свою ефективність, інвестувавши у високі технології майбутнього, і наш інноваційний продукт тепер цілковито доступний як для військових, так і для комерційних організацій. Наші розробки – індивідуальні системи захисту та маскування – є передовими зразками галактичного ринку озброєнь та складають основу екіпірування космічного десанту, науково-дослідного та інженерного персоналу в усіх куточках Всесвіту.

Сьогодні ми раді представити вам лінійку наших найсучасніших захисних комплексів для бойових та цивільних операцій:

IOWA FA-00

Програма FUTURE ARMOR має на меті сформувати перспективну лінійку індивідуальної броні для миротворчих сил ООН та приватних військових компаній. Уніфікований захисний комплекс буде мати модульну конструкцію з п’яти базових категорій – P (protection), M (mobility), S (stealth), V (vision), F (firepower) та комплектуватись згідно з потребами замовника. Таке рішення забезпечить безпрецедентну багатофункціональність броні, гнучкість та широкий спектр її використання. FA – дійсно поворотний момент у розробці захисних комплексів наступного покоління, і ви просто зараз можете оцінити її ефективність! Поки тривають розробки та вдосконалення перспективного комплексу, більшість його параметрів та майбутній функціонал, звісно ж, є засекреченими, проте наші постійні клієнти мають змогу просто зараз взяти участь у тестових випробуваннях цього чудо-скафандру! Оформивши замовлення на більш ніж тисячу одиниць готових скафандрів, ви протягом місяця отримаєте експериментальний зразок нашого новітнього продукту! Усе, що від вас вимагається, – використовувати його де лиш вам заманеться! Скафандр сам збере та обробить дані випробувань, здійснить аналіз пошкоджень, неполадок, проаналізує весь масив біотелеметрії оператора та перешле цю інформацію нам. І вам геть ні про що не треба хвилюватись! Зв’яжіться з нами просто зараз, оформіть замовлення та візьміть участь у випробуванні FA-00 – творіть майбутнє разом із нами!

IOWA N-3 JUNDAB

Економний та ефективний варіант цього скафандра широко використовується дослідницьким та технічним персоналом корпорації Al Anabar, але основні його покупці – космічні туристи. А який ще комплекс дозволить вам на неймовірній швидкості звалитися з димних небес просто в отруйну атмосферу невідомої планети, поплюскатись у кислотних океанах чи поніжитись під палючим промінням наднової зорі? Правильно – лише Jundab! Невибагливий, простий в обслуговуванні та вкрай надійний автономний комплекс підтримує безперебійний симбіотичний зв'язок з усіма моделями комерційних інтерфейсів, а окрім цього, він славиться простотою експлуатації, інтуїтивно зрозумілими базовими налаштуваннями… та що там – просто оберіть його, як обираєте домашню одіж, і він буквально-таки зростеться з вашим організмом на весь час ваших космічних пригод. Він сам усе налаштує, проаналізує і проконтролює, забезпечить ваш захист та комфорт на незвіданих зоряних дорогах. Поспішіть замовити Jundab – знижки на основні модифікації діють до кінця цього року (лише на спеціалізованих торгових платформах Iowa. LLC).

N-6 IOWA-BIONIC

Створений за ексклюзивним замовленням та при безпосередній співпраці з корпорацією General Biology, цей комплекс дійсно наближає майбутнє. Адже це вже не просто собі скафандр – це частина вас самих. Розроблена спеціалістами General Biology новітня культура наноагентів забезпечує безпрецедентну інтеграцію системи не лише з вашим особистим інтерфейсом, а й із вашим біологічним тілом. Це абсолютно новий рівень симбіозу, що революційно змінює сам принцип взаємодії індивідуального комплексу з оператором. Відтепер ви вже не самі на полі бою – поруч із вами ваш помічник, компаньйон, ваш друг. Він не дасть вам загинути і витягне з будь-якої халепи! Однією з основних вимог до продукту з боку замовника було поглиблення та покращення симбіотичного зв’язку скафандра з оператором, і наша компанія повністю виконала цю вимогу. Більше того – корпорація General Biology вже зараз озброює скафандрами свої охоронні підрозділи, навіть не дочекавшись формального завершення випробувань! Поспішіть і ви! І знайте – кожен цент, витрачений на придбання комплексу YOWA-BIONIC, відпрацює своє сповна. То чи варто економити на власному захисті?

IOWA-YAMAKASI N7

Компанія IOWA активно співпрацює з космічним флотом Сил Безпеки ООН. Маючи за плечима більш ніж столітній досвід всебічного забезпечення армії, ми і зараз не лише впевнено крокуємо в майбутнє, а й наближаємо його. Багатофункціональний армійський комплекс IOWA-YAMAKASI створений для захисту солдат та офіцерів у будь-яких умовах, на всіх галактичних театрах бойових дій та вже сьогодні є найбільш досконалим у Всесвіті бойовим бронескафандром. Але можливості його модернізації воістину необмежені! Створений на базі ультрауспішного, надсучасного індивідуального захисного комплексу N-6 IOWA-BIONIC, цей скафандр на новому рівні розвиває й без того широкі можливості попередника! Уже на етапі польових випробувань даний бойовий комплекс підтвердив ефективність наших технологій, отримав високу оцінку від представників глобального командування Сил Безпеки ООН та одразу ж викликав сенсацію у світових ЗМІ. І перші партії скафандрів уже надходять у війська! На черзі – виробництво комерційних модифікацій для масового користувача. IOWA-YAMAKASI створений для домінування на полі бою, для ефективного виконання будь-яких поставлених завдань, для десантних та диверсійних операцій у будь-яких умовах, але в першу чергу – для захисту наших воїнів. А як же інакше? Адже ці чоловіки та жінки у військах щохвилинно ризикують, захищаючи наш мирний сон. То що для нас може бути важливішим за захист їхніх життів? Унікальне поєднання непомітності, швидкості, ситуаційної поінформованості та вогневої потужності з глибоко інтегрованими інтелектуальними бойовими та захисними системами вже зараз забезпечує IOWA-YAMAKASI асиметричне домінування над усіма варіантами індивідуального оснащення наявних та потенційних супротивників. IOWA-YAMAKASI – створений, щоб перемагати!

IOWA-ASSASSIN

Натхненні приголомшливим успіхом комплексу IOWA-YAMAKASI, спеціалісти нашої компанії створили його вузькоспеціалізовану модифікацію для потреб спецназу. Наступальні та оборонні можливості базової моделі були обмежені заради максимального підвищення показників мобільності та непомітності. Наразі комплекс проходить перший етап лабораторних випробувань, проте вже зараз зрозуміло, що його запуск у серію ознаменує нову еру в історії диверсійної боротьби! Окрім цього, дана модель проектується як для військових замовників, так і для масового ринку, що автоматично знімає будь-які конструктивні та юридичні обмеження використання комплексу для бізнесової розвідки та промислового шпигунства. Отож не баріться – аби ваші конкуренти не випередили вас! Оформляйте попередні замовлення на десять і більше одиниць продукту та отримуйте нечувані знижки! Крокуйте в майбуття разом з нами!

IOWA (с)Future Today!

Chapter Two

OVERLORD

1

Хлоп-хлоп…

Хлоп-хлоп…

Командор перестав аплодувати і якось мовби знесилено опустив жилаві руки.

– Браво, gospozha Budanova, браво… – неголосно вивів він, ні на кого конкретно й не дивлячись. – Ви виявились достойним супротивником, хоча я й не очікував…

Він неуважно повів рукою.

– Коли уперше побачив вас… Ну таке, якась ница злодюжка з російської глибинки – оце і все, що сервер спромігся виставити проти мене? Проти зграї, проти НИХ?…

Знов неуважний рух рукою, бездумний погляд по тьмяному десантному відсіку.

– Господи, мені вас шкода.

Раптом темно-карий, палючий погляд командора втупився просто в Олю, відсік ізнов замерехкотів, і Олі на мить здалося, що зі звужених темно-карих очей сочиться диявольське молоко…

– Такий потенціал, пластичність, мнемоніка…

Хвилинна мовчанка, молоко пузириться в очицях.

– Так, так… а варіативність, реакція, так!

Ядучий масив індикації розсмоктався – Оля розмонтувала свій шолом.

– Так, так…

Лиха кровожерлива посмішка, зблиски.

– Клятий самородок… які риси!

І посмішка в’яне, райдужні зблиски пливуть.

– Так…

Темно-карий і світло-сірий погляди немовби злиплись, хвилинна мовчанка, мерехтіння салону – молоко пузириться, обпалює Олині очі, липне і закисає суцвіттями, ось вже сочиться із них…

– Бідне дитятко.

Однісінький порух брови – і зблиски никнуть, а Олин погляд холоне. Робиться вовчим, хижим.

– Ти знаєш, що ти абсолютно навіжена, так?

Командор склав руки за спиною.

– О, так, – кивнув сам до себе, – і ти живеш із цим, борсаєшся, воно болить тобі, так? Цей біль не минає, так? Нещасне, хворе дитятко.

Оля моргнула.

– А ти б могла стати одною із нас, так.

Янь задумливо кивнув.

– Можливо, я б сам тебе вів, чому ні? Тебе б ВЕЛИ, тобі б розказали, навчили противитись, жити… Ти б ЗНАЛА, а так… Уже пізно, все дарма.

Він опустив погляд.

– Ти бредеш, мов сновида, сліпець. Шпортаєшся, ковзаєш там, полохливо бредеш. Але…

Хвилинна мовчанка і знов – молочно-пекельний погляд, липне.

– Воно говорить до тебе, так?

Оля ізнов ледь помітно моргнула, повела бровою.

– Це так солодко, правда? Це страшно і солодко, правда? Несила йому противитись, воно жахає і манить, оце хворобливе збочення – лишень говорити з ним, Господи, лишень говорити… Його голос сліпить, мертвить. Лишень говорити з ним! Правда ж, Олю? Я знаю. Воно сама смерть, замогильна пітьма, глуха тиша липневої ночі.

Оля ледве покривилась, і вовчий погляд поник, затуманився. І райдужне молоко поповзло по очах.

– Я знаю, Олю.

І він замовк.

І тоді Оля сказала:

– Сантьяго-де-Куба, так? Це був той чортів ром?

Командор лиш кивнув.

– Вкрай вороже, руйнівне середовище для ботів.

Ізнов німий кивок.

– І я не відкалібрувала рецептори…

Оля мляво, неуважно всміхнулася, розвела руками – каштановий чубчик опав на поморщене чоло…

– …належним чином… Ну так – боти мали би бути масивні, вельми масивні. Чому так? Де ви взяли наскільки технологічний крек?…

Він стояв так само незворушно, розслаблено. Парадний мундир, іконостас орденів, розстібнутий комір кітеля… Рубіновий хрест «За евакуацію Катаріни» іскриться брунатно-рожевим. Але пузиристе сатанинське молоко між тим закисає в очах, холоне.

– Просто… мої покровителі впливовіші за ваших, міс Рушді, – розводить і він жилавими худорлявими руками. – Не беріть у голову.

– Я його деактивувала.

– Я бачу.

– Що далі?

– Уб’ю вас.

– Ні.

Десантники зиркали то на Яня, то на Олю, тоді втупились у саму Олю – усі п’ятеро. Але Оля виглядала незворушною, навіть апатичною.

Молоко ж в очах командора лиш раз загорілось та й згасло.

– Пустите його?

Янь ізнов лиховісно всміхнувся. Немов думка його розвеселила.

– Із задоволенням.

Кивнула Оля і знов активувала шолом – заходилась зосереджено вивчати кислотно-ядучі масиви даних із дисплейного забрала…

– Плануєте заразити мене і катер?

– Не знаю.

Оля крутнула головою.

– Креш, – мовила вона, зиркнувши на командора крізь щільний масив індикації. – Це симфонія руйнувань. Це досконалий, абсолютно, ірреально довершений патоген.

Здавалось, вона промовила те із захватом.

– Ось дивіться, – вона кокетливо повела вказівним пальчиком. – Давайте прикинемо, що він буде робити після активації на вахті космодрому…

– І що ж? – кровожерливий усміх.

– Номер раз, – грайливий усміх. – Він матиме допуски Руанди. Уже.

– Звідки?

– Від десантників і Асланоглу – їх він розчавить першими.

– Заждіть… він підбере генні ключі?

– У нього вже є генні ключі – ворушіть хоча б трохи мізками! – гнівливо просичала Оля. – Як вони, по-вашому, зливали дані без них? А дозатор, яким вони копирсались у нутрощах терміналу, по-вашому, функціонує без ключів геному? Дозатор приписаний до Руанди, як і вся решта, як і оці скафандри, човник, трансактивні рештки вашого хитромудрого вірусу… чи ви думаєте, я їх стерла, га? А от і ні!

Грайливий усміх.

– А ваш крек… оце найцікавіше!..

Кокетливий порух пальчиком.

– Він же зливав вам дані по абсолютно незахищених каналах, навпрямки.

Масиви даних замотались перед Олиним поглядом швидше, ледь-ледь скаламутились.

– Оце все, за чим ви там підглядали, – моїми маніпуляціями, балачками, мареннями… моїми і Асланоглу. Воно ж усе ішло до вас навпрямки – і тудою ж піде і креш! Стук-стук!..

Командор мовчав.

– А можливо, – Оля задумливо повела рукою, – він піде інакшим чином. Тупо перелопатить кодування і авторизується через якусь із резервних ліній Руанди. Або ще веселіше – вп’ється в котрусь із виводка ваших ракет, випущених по нас ракет, і таким чином присмокчеться до системи наведення, і вже звідти…

– Досить.

– О ні, почекайте! – здавалося, Оля сказилась. – Знаєте, що він буде робити далі? Знаєте?

Командор мовчав.

– Він за всяку ціну досягне Землі. Землі, Марса, густонаселених колоній – чого завгодно, будь-якого системного центру. Це абсолютно геніальна штука, за архітектурою це ретровірус, примітивний печерний фаг, імунний паразит. Але, по-перше, він вкрай віртуозно переймає якості системи, котру інфікує… якщо, наприклад, ним заразити бортову мережу, то задля свого розповсюдження він буде використовувати УСІ потужності даної мережі, усі системи і підсистеми і всі компоненти систем – наведення, навігація, гомеостаз, крафтинг, все, все, все!.. І він так чи інакше вийде за межі мережі, а якщо він уражає особистий інтерфейс…

– Досить!

– Ні!! – Оля скрикнула.

І продовжила:

– То він буде поводити себе, як його власник, – як людина, що мислить, хоча воно не може мислити, воно – примітивний організм, але воно дивним чином переймає на себе якості ураженої ним системи, і воно, це вже по-друге, комунікується між собою, кожен агент, кожний ланцюг коду абсолютно непередбачувано синтезується з іншим, утворюючи конструкт…

Оля видихнула.

– …високорозвинений руйнівний конструкт. Воно піде далі, і далі, і далі.

Видих із ледь чутним стогоном.

– Тобто якби воно заразило Руанду, то поводило б себе, як Руанда, що хоче заразити екіпаж, як хотіла б заразити, скажімо, абордажну команду… А тоді, як заразило б екіпаж, воно б поводило себе, як Руанда, укомплектована навіженим екіпажем, котрий жадає лише одного – рознести креш по всій Галактиці й куди завгодно далі. Не можна сказати, що креш МИСЛИТЬ, але що це таке, якщо не мислення? Не можна сказати, що креш має свідомість, але що це таке, як не свідомість??

– Замовкни врешті!

– Ні! Ні, довбаний вилупок!! Ні!!!

Оля заверещала і струснула головою – шолом знов деактивувався, і на примружені світло-сірі оченята впали густі й закудлані каштанові пасма.

– Ти знаєш, що він з тобою зробить?! Знаєш, blyad'??

Вона шаленіла… Не вона – загнана в пастку вовчиця.

– Він уб’є, знищить тебе найбільш жорстоко, найбільш нестерпимо болюче. Сидячи в тобі і вже ставши твоїм єством, він буде картати, і рвати, і нищити, мучити, рвати і рвати… Так він зітре тебе всього. Висмокче з тебе всі соки – всі дані, уміння, допуски, коди, ресурси, і пам’ять, і все, чим ти був, витравить, вип’є і виблює. Все…

Вона аж ричала, сичала, хрипіла і клекотала.

– Бо креш – це тотальна чума, пандемія, саме високотехнологічне зло, рекурсивна погибель.

Людоїдські вовчі оченята нестерпно гляділи на Яня.

– Задосить цієї мури, я хочу померти, – неуважний помах руки. – Капітане, у вас усе готово?

– Давно.

– Чекайте-чекайте…

Янь розсміявся. Якось так кумедно, зовсім по-хлопчачому. Прикрив рот худорлявою рукою, прокашлявся.

– Так, ви НАША, – спокійно мовив потому. – Яка фактура, Господи… І чому я не зустрів вас раніше?

Він помовчав.

– Але тепер усе дарма.

Оля теж помовчала, немовби чогось очікуючи, а потім заговорила також абсолютно спокійно:

– А найцікавіше тут те, що всі оці наші здогадки абсолютно безглузді. Бо ми просто не можемо знати, як себе поведе креш. Ну абсолютно. Він АБСОЛЮТНО непередбачуваний. І в цьому його головна особливість. Ви ж знали Кальонову, правда? – продовжила без усякої зупинки. – Бачили її?