Незвичайні пригоди горобчика Чиріка

Володимир Кривенко

Незвичайні пригоди горобчика Чиріка

Частина перша

Народження

Якось навесні, в одному густому-прегустому лісі в теплому-претеплому гніздечку народився малесенький горобчик. Він виліз з тісної шкаралупи, подивився широко розплющеними очима на навколишній світ, на тата з мамою і дзвінко сказав:

– Чирік!

– Ой! Це він привітався з нами, зраділа мама-горобчиха Чирка.

– Яке чемне гороб'ятко! Погодився тато-горобець Чир. А давай так і назвемо його, як він сам сказав – Чирік. Але ж, ти подивись, яке чудо! У всіх горобців діточки на світ з'являються з заплющеними очима і пищать, а не чирікають! А цей, ще в шкаралупі обігнав своїх ровесників в розвитку! Що ж воно далі буде?

– Подивимось, – сказала мама Чирка. – Головне, хай росте здоровим і розумним!

Дядько Михайло

Так і став молоденький горобчик Чиріком, Тато з мамою дуже піклувались за синочка. Дідусь, старий мудрий Чик з бабусею Чикинею теж, раз у раз, приносили онучку щось смачненьке і Чирік швидко зміцнів і навчивсь літати. Тепер Чирік вільно пурхав по лісу, а оскільки він був чемним і допитливим горобчиком, у нього з'явились перші друзі. А найпершим став, як не дивно, ведмідь дядько Михайло, барліг якого знаходився під коріннями вивороченої буревієм сосни, якраз під гніздечком Чиріка. А сталось це так: бавився якось Чирік з друзями-однолітками в заростях дикої малини, коли почув сопіння, бурмотіння і голосні зойки.

– Що сталося, хто там так стогне? Не бійся, засміялись друзі-горобчики, це твій сусід Михайло. Він ласував малиною і наколовся на голки акації. От і стогне. Летімо, посміємось з нього! Горобці полетіли до дядька Михайла, розсілись на гілках акації і стали насміхатись з ведмедя.

– Такий великий і такий дурний! Ми, от, сидимо в гілках і не наколюємося, на голки, бо ми розумні, а ти дядько Михайле, дурний, дурний, дурний!!!

– Як вам не соромно, – розгнівався Чирік, – йому ж боляче, а ви смієтесь!

Підлетів Чирік ближче і побачив, що в спині дядька Михайла стирчить здоровенна голка акації, а дядько Михайло ніяк не може дістати її своїми лапами. Сів Чирік на спину дядька Михайла, схопив дзьобиком колючку, потяг щосили і вирвав її з ведмежої спини. Заревів від різкого болю дядько Михайло, озирнувся і побачив Чиріка з закривавленою колючкою в дзьобику.

– Ти що оце виробляєш жовторотику? Нащо мене голками штрикаєш?

– Пробачте дядьку Михайле, я не штрикаю, навпаки, я витяг цю колючку з вашої спини, бо вам дуже боляче було!

– А й справді, – промовив дядько Михайло, поводячи могутніми плечима, – біль став вщухати і зараз вже майже не болить. А ти хто такий? Чи не той горобчик, що нещодавно народився в гніздечку над моїм барлогом?

– Так, це я, дядьку Михайле, – сказав Чирік, – вибачте, що я зробив вам боляче, це від невміння, бо ще ніколи ні з кого голок не витягав…

– Пусте, – сказав дядько Михайло, – ти мене вилікував, а за це я пропоную тобі свою дружбу. Якщо хтось образить тебе, або, якщо, виникнуть якісь проблеми, – кажи мені, розберемося! Поможу, чим зможу, бо ми ж тепер друзі!

Отак потоваришував маленький горобчик Чирік з великим рудим ведмедем дядьком Михайлом.

Їжачок Колючка

За кілька днів трапилась ще одна пригода. Сидів собі Чирік на гіллячці, відпочивав, бо літав далеко-далеко, аж до лісового озера і втомився. Сидить Чирік і спостерігає; виліз погрітися зі своєї холодної нірки їжачок Колючка, ліг на спинку, підставив черевце сонечку і задрімав. В кущах щось зашелестіло. Бачить Чирік, повзе по зеленій траві до їжачка Рудий Лис, от-от стрибне і вхопить сплячого їжачка за беззахисний живіт. Впав тоді Чирік, як той камінець, на їжачка буцнув його обома ніжками в м'який сірий живіт і миттю злетів вгору. Їжачок, з несподіванки, скрутився клубочком, а Лис, що вже не зміг спинити свого стрибка, лише подряпав їжаковими голками свою морду. Затявкав з болю Лис і чкурнув в кущі. Довго б лежав, скрутившись в колючу кулю Їжачок, але Чирік, впевнившись, що небезпека минула, підлетів до нього і промовив:

– Розгортайся, друже Їжачок!

– А як же, зараз! Знайшов дурного! – Пробурмотів з-під настовбурчених голок їжачок. – Тобі з першого разу не вдалося мене за живіт схопити, то тепер і поготів, не вдасться!

– Мені? – розсміявся Чирік. – Та якби не я, то Рудий Лис давно б вже пообідав тобою. Ти пригрівся на сонечку і міцно спав, так що вибач, не було часу ввічливо будити тебе.

– То ти врятував мене від зубів Рудого Лиса? – розгортаючись запитав їжачок Колючка. – Чим я можу віддячити тобі за порятунок?

– А не спи більше черевцем догори! – засміявся Чирік, та й полетів додому.

Білі Мухи

Після того випадку пройшов деякий час і Чирік став помічати, якісь дивні зміни в лісі; листячко стало міняти свій колір на жовтий та бурий. Ранки стали прохолодними, птахів стало помітно менше, дядько Михайло наносив у свій барліг сухого сіна і кілька днів вовтузився там, роблячи собі м'яку перину. Запитав Чирік дядька Михайла:

– А нащо ви, дядько Михайле, таку теплу постіль робите?

– Так зима ж скоро, – пробурмотів дядько Михайло, – треба раніш спати вкладатися, поки Білі Мухи не налетіли.

Здивувався Чирік – дядько Михайло такий великий та дужий, а якихось мух боїться… Запитати дядька Михайла про тих страшних мух Чирік не наважився, а вирішив довідатись про них у дідуся Чика.

Зраділи дідусь і бабуся онукові; гасає всенький день по лісові з друзями, але й нас, стареньких, не забуває! Кинулись вони пригощати онучка самим найсмачнішим, що у них було, але Чирік від всього відмовився і сказав:

– Дідусю, я до тебе у справі – розкажи мені про Білих Мух яких, навіть, дядько Михайло боїться. Вони що, такі несмачні, чи кусаються-колються, як ті голки акації?

– Так, онучку, – сказав дідусь, – вони і несмачні і кусаються люто бо дуже-дуже холодні. Вони обтрушують всі листочки з дерев, заганяють всіх смачненьких жучків-черв'ячків в недоступні для нас укриття, крім того, ми змушені будемо переселитися в село, поближче до людей. Там можна знайти теплий закуток. Люди в селах та містах влаштовують для нас годівнички, щоб ми взимку не пропали з голоду та холоду.

– Ой! – перелякано цвірінькнув Чирік. – Я не хочу зими! Я хочу, щоб завжди було тепло!

– А хто ж хоче мерзнути та голодувати, – посміхнувся дідусь Чик.

– Так вже заведено, – похитала головою бабуся Чикиня. – Тільки ластівки та великі птахи відлітають у Вирій, великі водоплаваючі птахи взимку не можуть тут прогодуватись бо вода стає твердою, мов той камінь, а ластівки харчуються лише в повітрі, а взимку в повітрі лише люті, холодні, Білі Мухи…

– А що таке Вирій? Запитав Чирік.

– Вирій, – замріяно мовив дідусь Чик, – то такий край, де завжди тепло і багато-пребагато смачної їжі.

– То летімо й ми туди! – Вигукнув в захваті Чирік. – Чим ми гірші за ластівок?

– Ми, онучку, не гірші, ми – інші. Летіти туди дуже-дуже далеко, та ще й через велику-превелику воду, що зветься морем, де ні присісти ні перепочити. Ластівки, он, все літо, не присідаючи, у небі кружляли, а ми лише з кущика на кущик пурхали… Де ж нам море перелетіти?

– Дідусь твій в молодості теж у Вирій попробував злітати, – посміхнулась бабуся Чикиня.

– Молодий, завзятий був, але дурний, – сумно похитав головою дідусь Чик. – Ледве не загинув!

Похнюпивши дзьобика випурхнув Чирік з дідусевого гніздечка та й полетів додому. Втім, додому йому теж не хотілося, сів він на гіллячку біля барлогу і тут в його маленькій голівці сяйнула думка;

Порада дядька Михайла

– Дядьку Михайле! Дядьку Михайле!!! – Зацвірінькав Чирік. З барлогу почулося гучне сопіння і дядько Михайло визирнув з своєї домівки.

– Чого галасуєш, малий? Е-е-е, я бачу, ти дуже засмучений, що сталося? Чим я можу допомогти? Кажи, не соромся, ми ж друзі!

– Та, дядько Михайле, я чув що скоро Білі Мухи прилетять, а кажуть, вони холодні і злі, я їх боюся!

– Чим же я можу цьому зарадити? Ще нікому не вдавалось відвести цю біду.

– Дядьку Михайле, а ви плавати вмієте?

– Плавати? Та трохи вмію. Наше лісове озеро вільно перепливаю. А чому ти питаєш?

– Дядьку Михайле, а давайте втечемо від Білих Мух! Я чув, є такий край, куди Білі Мухи не долітають і там завжди тепло! Зветься той край Вирій. Але щоб до Вирію дістатись треба велике-превелике озеро переплисти.

– Знаю, Чирік, знаю, мені про той край, що зветься Вирієм, Мудра Сова, якось, розповідала. Але ж туди дуже, дуже далеко. А на шляху туди величезне озеро, що Морем зветься, а вода в ньому і гірка і солона і пити її не можна і переплисти неможливо. Я звик від Білих Мух в барлозі ховатися. Хочеш, разом у мене сховаємося. А прокинемось – вже тепло, весна на дворі.

– Ні, дядько Михайло, я не зможу стільки спати! Та й їсти щось треба, я як їсти у темряві вашого барлогу? А може мені з мудрою Совою порадитись?

– Слушна думка! Тільки вдень вона спить, а вночі сплю я… Може до Їжачка Колючки звернись, він ввечері прокидається, вночі на полювання виходить, та й з мудрою Совою, здається, дружить. Чирік так зрадів несподіваній можливості почути щось нове про Вирій, що мерщій пурхнув з гіллячки, збираючись летіти до Їжачка.

– Стій! Ти куди? – закричав дядько Михайло. – Він же зараз найсолодші сни бачить, а ти його будити збираєшся! Та й мені за пораду забув подякувати…

– Ой дядьку Михайле, вибачте, – знітився Чирік, – я так зрадів, що не подумав…

– Оце погано, друже, – посміхнувся дядько Михайло. – Перед тим, як щось збираєшся робити, завжди слід подумати… А тепер дивись, бачиш он ту кремезну ялину? Як тільки сонечко сяде на її верхів'я, можеш летіти до Їжачка.

– Дякую, дякую, дядьку Михайле, я все зрозумів, буду чекати.

Ох, як нелегко було чекати! Сонечко наче зовсім не збиралось сідати на ялину. Зазвичай дні пролітали занадто швидко; тільки-но прокинувся політав-погрався з друзями, а вже мама додому кличе – час вкладатися спати… А сьогодні сонечко майже не рухається!

Побачив дядько Михайло як Чирік нудьгує і вирішив його роботою від очікування відволікти.

– Поможи мені, будь ласка, подушку з м'якенької травки зробити, бо у мене он які лапи грубі, ніяк м'якенькі стеблинки вибрати не можу.

– З великим задоволенням! – цвірінькнув Чирік і заходився робити подушку дядькові Михайлу.

Він так захопився роботою, що ледь не проґавив час летіти до Їжачка.

– Бачиш, друже, за роботою і час спливає непомітно, – хитро примружившись, сказав дядько Михайло. – Дякую тобі за м'якеньку подушечку, а тепер лети! Хай тобі щастить!

– Дякую, дядьку Михайле! – цвірінькнув Чирік і помчав чимдуж до Їжачка. На щастя, будити Їжачка не довелось. Він вже сидів на порозі своєї хатинки і ладнався йти на полювання. Побачивши Чиріка, Їжачок неабияк стривожився.

– Що сталося, друже Чиріку? Ти такий заклопотаний! Може потрібна моя допомога?

– Так, друже Їжачку, дуже потрібна! Ти можеш познайомити мене з Мудрою Совою?

– Так, звичайно можу, але вона ще спить. Вона, десь, лише опівночі на полювання рушає.

– В тому-то і проблема, що вночі я нічого не бачу! Я можу, лише, коли починає сутеніти, або рано-вранці!

– Дійсно – проблема, – задумливо мовив Їжачок. – А давай зробимо так: я зустрінусь з Мудрою Совою вночі і попрошу її щоб вранці трохи зачекала лягати спати, а ти рано-вранці прилетиш до старого дуба на узліссі, я там тебе з нею і познайомлю. Тільки не проспи, бо Мудра Сова розгнівається і я більше не зможу її ще раз умовити.

– Дякую тобі, друже Їжачок, – чемно вклонився Чирік і полетів до свого гніздечка.

Мудра Сова

Тато і мама, зазвичай, прокидалися дуже рано, і Чирік попросив їх обов'язково розбудити його ще до схід сонця. Тато з мамою дуже здивувалися, але подумавши, що Чирік, нарешті вирішив перевірити дідусеві наставляння: – «ранній пташці – найсмачніший черв'ячок», і погодились.

Збентежений майбутньою зустріччю з Мудрою Совою, Чирік майже не спав всю ніч, а тому випурхнув з гніздечка, коли батьки його ще спали. На велике здивування Чиріка ні Їжачка, ні Мудрої Сови біля старого дуба не було…

– Невже, таки, проспав? – з жахом подумав Чирік. – Тепер Мудра Сова нізащо не схоче розмовляти зі мною!!! Чирік з розпачу мало не заплакав, але, раптом, почувся м'який шелест могутніх крил і на ґанок дупла сіла Мудра Сова. Пильно подивившись великими жовтими очима на переляканого горобчика, Мудра Сова промовила:

– Так оце ти і є той самий Чирік, який хотів зі мною про щось порадитись?

– Я, д-дядько М-м-михайло п-п-порадив, щоб я, а Ї-ї-ж-жачок, щоб у В-в-вирій якось… Почав тремтячим з переляку голосом бідний горобчик.

– Стривай, стривай, – зупинила його Мудра Сова. – Так я нічого не зрозумію. Ти весь тремтиш. Мій друг Їжачок розповідав, що ти хоробрий хлопчик, отже тремтиш не від страху, а від ранкового холоду. Заходь до моєї домівки, я пригощу тебе малиновим чаєм, ти зігрієшся і все мені до пуття розкажеш.

І справді, скоро, відігрівшись і заспокоївшись, Чирік зміг спокійно розказати Мудрій Сові і про дядька Михайла, і про Білих Мух, і про Їжачка, і про дідуся, як він самотужки хотів у Вирій злітати і ледь не загинув.

– Я так зрозуміла, – промовила Мудра Сова, – що ти шукаєш того, хто допоміг би тобі до Вирію дістатись?

– Так, так, пані Мудра Сова! Допоможіть, будь ласка! Бо он, навіть, ластівки літають, а чому нам, горобцям, зась?

– Дійсно, несправедливо, – посміхнулась Мудра Сова. – Є у мене одна думка, але спочатку у мене до тебе два питання; по-перше – чи відпустять тебе тато з мамою, і по-друге – чи не побоїшся ти важкої, небезпечної подорожі, і чи не відмовишся від своєї мети в останню мить?

– Ні, ні, пані Мудра Сова, я не побоюсь и не відмовлюсь! А тато з мамою… Ну батька я сам умовлю, а маму, сподіваюсь, дідусь умовить.

– Добре, тоді лети додому, виріши питання з батьками, а завтра вранці, як сьогодні, прилітай до мене знову і, якщо батьки тебе відпустять, я розкажу тобі, як діяти далі.

Чирік чемно подякував Мудрій Сові і мерщій полетів, спочатку, до дідуся з бабусею.

«Якщо не мати надійної дідової підтримки, то не варто, взагалі, з батьками розмову розпочинати» – думав Чирік, підлітаючи до дідового гнізда.

– Ну що, шибенику, знайшов найсмачнішого ранішнього черв'ячка? – привітав його дідусь.

– Знайшов, дідусю! Лети за мною, покажу! – (Чирік хотів поговорити з дідусем наодинці, щоб бабуся, бува, не заборонила дідусеві втручатися в сімейні справи синочка Чира.)

Відлетівши недалечко від гніздечка, Чирік з дідусем присіли на кущик.

– То де ж твій черв'ячок? – спитав дідусь.

– Вибач, дідусю, нема ніякого черв'ячка, просто мені, вкрай необхідна твоя підтримка, і я хотів про це поговорите з тобою на самоті. – Ти пам'ятаєш, дідусю, як ти розповідав про свою невдалу спробу мандрівки до Вирію?

– А як же! Що поробиш, не здійснилась моя мета.

– А це, дідусю, тому, що ти діяв самотужки, без мудрої поради!

– Тобто? – здивувався дідусь. – У кого ж це я мав шукати мудрої поради?

– У друзів! Вони й вивели мене на того, хто може мені допомогти здійснити нашу з тобою мрію! Але для того мені треба мати дозвіл моїх найближчих родичів, тобто батьків, і твій з бабусею. Я певен, умовити моїх батьків зможеш лише ти… І Чирік детально розповів дідусеві про все, аж до малинового чаю і обіцянку Мудрої Сови.

– Он воно що! – Задумливо похитав головою дідусь. – А що саме пропонує Мудра Сова, вона скаже лише після того, як ти отримаєш дозвіл?

– Так.

– Але дозвіл на що? В чому я маю переконати твоїх батьків? Ми от що зробимо: завтра полетимо до Мудрої Сови вдвох. Я скажу їй, що обіцяю тобі дозвіл і підтримку, коли взнаю, що саме хоче запропонувати Мудра Сова.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.