Сага про…

– Хм, дивно, а мама весь час говорила, що він загинув!?

серед купи старих листів був новий, написаний неграмотно невправною чужою рукою:

«Христино, добрий день! не знаю, чи впізнаєш ти мій почерк, це твій чоловік Микола. Пишу тобі листа і надіюсь, що він дійде до тебе, може, ти не поміняла адресу. Прошу тебе відписати. Мені цікаво, як там діти. Хоч ти, напевно, мене і ненавидиш, але не свари – я вже покараний життям, бо лишився на схилі літ однісінький, як палець. Жінка померла два роки тому, а наш син сів у в’язницю, а невістка після того десь завіялась і тепер я – покинутий, хворий, старий і нікому не потрібний. Я такий самотній, що вже більше не годен цього витримати. Я пам’ятаю, як ти мене просила повернутись додому, до дітей, але на мене напав якийсь шал, і я закохався в неї, і була вона тоді мені миліша всіх на білому світі, і я дуже жалкую за нею. Але я просив би, щоб ти мені простила і щоб діти приїхали та забрали мене доживати вік із тобою. Чекаю відповіді. Микола».

Під листом стояла дата місячної давності. Люба були шокована цим відкриттям. Згадала, як недавно приїздила допомагати мамі поратись із городом, то була вона не у зовсім гарному настрої, але пояснила це неприємностями на роботі.

– Овва! Оце так оказія! тільки цей лист і переживання призвели її до смерті, – зойкнула Люба, від цього її кинуло в піт, а потім від нервового збудження вона почала тремтіти, уявляючи, як мама сиділа за цим столом і читала цей злощасний лист, а пізніше за цим же столом і померла, можливо, розмірковуючи над відповіддю їхньому батькові. Мамине серце не витримало душевних тортур, і вона, зовсім не хотячи, залишила цю проблему на них.

Усі вже порозлягались по кімнатах, а Люба, заскочена та схвильована знайденим, досліджувала далі листи в маминій шухляді. І натрапила на її старий лист, пожовклий від часу, який було адресовано їхньому батькові, але на конверті стояв штемпель, що «адресат вибув», і лист повернувся на їхню домашню адресу. Витягла лист, і він ввів у родинну таємницю, про яку Люба ніколи б не могла і подумати. Мама писала своїм каліграфічним почерком різкі слова, яких діти ніколи не чули з її уст.

«Миколо! Я розумію, що тебе спіткала любов і тобі затьмарило очі, але не будь вже ти останнім паскудником і згадай, як я, молода вчителька, приїхала на роботу, а ти був сам із трьома маленькими дітьми і хворою жінкою. Хто тобі поміг у той час з усім? тільки я, та й заміж за тебе пішла, бо шкода було дивитись, як ти з ними мучишся, і зі села твого переїхала на пусте місце, бо хотіла, щоб діти знали, що в них є рідна мама, а не слухали потім дурниць із чорних людських пельок, як підростуть, і щоб не травмувати їх. Я виросла в багатодітній сім’ї і знаю, що таке плече близької людини поряд. Якби мої всі не загинули на війні, то хіба б я приїхала сюди в таку далечину на захід? Але я знала, що тут немає такого голоду, як у нас на півдні, тому згодилась. та якби знання, що попаду в таку халепу із тобою, то краще б просилась на роботу на Північний полюс. Май совість! Приїзди додому! Діти весь час питаються за тобою, а я говорю, що ти десь пропав чи загинув. Може, гріх так говорити, але мені було б легше жити на білому світі, знаючи, що тебе немає в живих, краще б тебе дійсно роздавив на смерть твій комбайн. Якщо не повернешся зараз, виховаю всіх дітей сама, і народженого мною і приведених на світ твоєю Марійкою. Вона, бідна, напевно, на тому світі перевертається, коли бачить, з якою твариною дітей на світ пустила, але май на увазі, як залишишся там, ти для мене і дітей вмер назавжди. Як повернешся зараз – прощу і ніколи не викажу ні при якій сварці, але в серце своє ніколи вже не впущу і образи не забуду, поки буду жити. Маєш місяць часу на роздуми. Христина».

Уже була північ, а Люба все перебирала папери та листи, але більше нічого цікавого не знайшла. Конверта від останнього листа батька зі зворотною адресою не було.

Відкриття було шокуючим, Люба не знала, що з ним робити, чи порушувати стабільність у сім’ї та родинах, чи ні. сиділа за столом, а сльози текли з очей такі рясні, ніби й в очі хтось насипав солі. Гарячі, вони обпікали її щоки, а вона їх навіть не витирала – було надзвичайно шкода маму.

серце стискалося від розуміння того, як їй було важко все життя нести у своїй душі тяжкий камінь його зради і ніколи не показати цього ні за яких обставин, говорити завжди з повагою про їхнього батька, який виявився останнім волоцюгою. Вона і заміж більше не вийшла, видно, зовсім розчарувалась у чоловіках, хоча в неї і часу не було на відпочинок та якісь залицяння – вдома четверо дітей, а на роботі – ціла школа, якою вона горіла до останнього дня. Маму ніколи не турбувало серце, і зараз її раптову смерть Люба «списала» тільки на його домагання повернення додому. Вирішила, що завтра до всіх доведе цю приголомшливу новину.

Люба не спала цілу ніч, не могла. Зранку, коли зібралися в кухні за столом тільки дорослі зі своїми сім’ями, а внуки і правнуки були на подвір’ї, вона набралася сміливості та почала:

– Ви тільки не хвилюйтеся, але я маю щось дуже важливе повідомити вам усім!

немає більш магічних слів, як організувати паніку або навести на всіх страх, це попросити таким сумним замогильним голосом зберігати спокій. Усі враз замовкли, і запанувала мертва тиша. на Любі не було лиця, така вона була бліда і стривожена:

– Поперше, наш тато живий і неушкоджений, подруге, ми не є рідні діти нашої  мами,  а тільки  татові. спільно вони мали лише Марка.

Її слова мали паралізуючу дію, всі дивилися на неї нерозуміючим поглядом і чекали продовження. Люба витягла листи, спочатку тата з проханням повернутись, а потім – мамин із словесним «благословенням» їхнього блудного тата.

…Додому їхали знервовані та збуджені. Мали два похорони нараз: один справжній – мамин, а інший моральний

– татів. Він для них вмер вдруге. І ця духовна втрата була навіть болючішою, ніж фізична втрата мами. Домовилися зібратись у селі перед поминальним сороковим днем, а до того час від часу навідуватись у село і приглядати за хатою й городом по черзі, як кому вийде. Питання про повернення батька залишили відкритим, ніхто не знав, що робити із «воскреслим татом», тим більше не було конверта з його адресою.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.