Полная версия
Кава-сутра
Василь Врублевський
Кава-сутра
Персонажі
Роман.
Ната.
Маргарита (вона ж Марго).
А К Т
перший
Кімнатка. Вікно. Телевізор. На телевізорі – кришталева ваза. У вазі – трійко гвоздик.
Шафа. Журнальний столик. Два стільці. Крісло-гойдалка. Диван.
Чоловік років сорока (із невеликим доважком). Сидить на дивані і гортає журнальчика. Гортає мляво, ніби знічев’я. Вряди-годи, одначе, на обличчі його з’являється щось віддалено подібне на зацікавленість. Але й направду – лише віддалено подібне. Схоже, цим гортанням він просто збавляє час.
Думки його (і це вже не здогад, а очевидність) кошлатяться деінде. Найвірогідніше – вони невловимі навіть для нього самого, й навряд чи зміг би він із певністю сказати, де вони саме, які вони і про що…
Та ось раптом чоловік міниться в очах, брови смикаються, губи стискаються.
Подив? Збентега? Неймовірність негаданого відкриття? Враженість і ураженість тим відкриттям? Спалах?
Так, спалах. Але: чого? Не банального ж прозріння!..
Він і сам нічого з того не розуміє, йому несила те збагнути. Якби зміг, якби здужав збагнути – то й насправді було б… ніщо інше, як банальне прозріння…
Поволі, неквапно плине час.
Поволі, неквапно сіпаються чоловікові вуста. І здається, немовби все в ньому тільки й чекало цього заледве помітного поруху, бо одразу ж по тому чоловік рвучко смикає плечем (ніби стріпує заціпеніння), відкладає убік чтиво і тихо, умиротворено, навдивовиж рівним голосом промовляє:
«Жінкам, котрі люблять мене,Це безумне безумство прощаю, —Бо ж не відають, що творять!»Якийсь (зовсім недовгий) час сидить у задумі. Затим на вуста набігає посмішка, в якій однаковою мірою можна розгледіти і зверхність, і розгубленість, і… і… Та все що завгодно!
Побіч, із дверей, виставивши поперед себе тацю, з’являється («Випливає лебідочка біла на плесо, де лебідь чека…») Ната.
НАТА. А ось і я!
РОМАН. Нарешті!
НАТА. Що, знудився?
РОМАН. А як ти гадаєш?
НАТА. Я не циганка, щоб гадати. Я знаю, що знудився. Але, погодься, моєї вини у цьому ніц нєма – ти ж прийшов так несподівано, без попередження! (Ставить тацю на стіл). На жаль, нічого не вдієш: хочеш не хочеш, а доведеться ще трішечки понудьгувати – я знову щезаю у напрямку кухні.
РОМАН. Це зайве! Не треба нічого видумувати, я не голодний.
НАТА. Мене це не обходить. Маю ґандж приймати гостей як годиться.
РОМАН. Облиш, який ще гість! Зайшов просто посидіти з тобою, побалакати…
НАТА. Що, тільки побалакати?
Сідає з протилежного краю дивана, розгладжує на колінах квітчастий халат.
РОМАН. Ну… Не тільки…
НАТА. Цікаво-цікаво! А що ще?
РОМАН. Давно не бачилися… Скучив…
НАТА. Навіть так?
РОМАН. Так…
НАТА. Ох, який пасаж! Ще трохи – і повірю.
РОМАН (здивовано). Про що це ти?
НАТА. Та все про те ж!
Закидає голову, заплющує очі і, схрестивши долоні внизу живота, декламує:
А лібідо після обідуВтамування, либонь, вимагає.Втамувати лібідо після обіду —Все одно що утрапить до раю!РОМАН (розгублено). О!.. Ти… Ти…
НАТА. Ну-ну, не затинайся! Це не в твоєму стилі!
РОМАН. Ти непередбачувана…
НАТА. Хіба це погано? Кажуть же: чим більше в жінці непередбачуваного, тим вона бажаніша…
РОМАН (робить спробу перейнятися її настроєм). Так-то воно так, одначе…
НАТА. Що – одначе?
РОМАН. Дивно! Цей вірш… З яких це пір ти стала захоплюватися поезією?
НАТА. А що, це кепсько?
РОМАН. Кепсько? Ні! Але… Ти змінилася…
НАТА. На краще? На гірше?
РОМАН. Розкутішою стала…
НАТА. Тобі це не подобається?
РОМАН. Та ні, ні… Тобто, навряд…
НАТА. Тебе не збагнути! Не погано, але й не добре… Якась суцільна невизначеність. Зате ти не змінився. Аніскілечки! Ні на граминку!
РОМАН. А що ж ти хочеш? Я вже давно не хлопчик. У моєму віці належить остерігатися різких рухів…
НАТА. Твоя дотепність, любий, не вражає! Власне, це й не дотепність навіть, а лише намагання виглядати дотепним. Цілковито даремне, зауваж, намагання.
РОМАН. Даремне?
НАТА. Атож, даремне! Бо годі сподіватися на успіх: нещира, награна бадьорість не викличе в моїй душі нічого з того, на що ти сподівався б!
РОМАН (збентежено). Схаменися, поки у мене дах не зсунувся! Шекспіра начиталася?
НАТА. Шекспір? При чому тут Шекспір?
РОМАН. При чому? А ти послухала б себе! (Намагається імітувати Натин голос.) «Годі сподіватися на успіх, бо награна твоя бадьорість в моїй душі не викличе нічого»… Майже Офелія!
НАТА. О, це так мило із твого боку! Офелія… Що ж, я втішена. Їй-бо, втішена. Все-таки Офелія – це ліпше, аніж Дунька для забав.
РОМАН. Облиш!
НАТА. Що – облишити?
РОМАН. Усе!
НАТА. Усе?
РОМАН. Нато! Ти ж розумна жінка. Навіщо ці балачки про старі болячки? Ми ж домовилися більше не торкатися цієї теми… Ані тобі, ані мені такі розмови не потрібні, це ж очевидно!
НАТА. Оче-видно! Тобто: те, що бачиш. Так? Але ж ти дивишся на світ своїми очима, а я – своїми. Отже, ми й бачимо усе по-різному…
РОМАН. Ну!.. Це ти вже заглибилась у хащі. Відкинь ти, бога ради, це своє філософствування. До життя треба ставитися простіше!
НАТА. Так-так. Але мені здається, що я й так все спрощую. Далі вже просто нікуди. Ось ти говориш, що я нібито розкутішою стала. Але ж ні, Романе, ні! Не розкутішою я стала, а брутальнішою. Брутальнішою, розумієш? Я для себе усе вже до того спростила, загнала у такі примітивні схеми, що на часі вжахнутися…
РОМАН. Цікаво, цікаво.
НАТА. Нічого цікавого!
РОМАН. Цікаво: куди ти хилиш? У мене таке враження, ніби ти запосяглася наговорити мені добрячу кіпу бридкостей про себе, викликати в мені зневагу і у такий спосіб здихатися мене.
НАТА. Отакої! Мій любий ловеласе, запам’ятай одну важливу річ: коли приходиш до коханки – головне не налякати її тим, що ти залишишся назавжди.
РОМАН (ошелешено). Нато!.. Ради бога!.. Звідки цей цинізм?
НАТА (ніяк не реагуючи на Романову репліку). Невже ти думаєш, що коли б я хотіла тебе здихатися, то не знайшла б іншого, не настільки примітивного, способу? Думаєш, не змогла б обійтися без зайвих слів? Та я б просто не відчинила тобі двері – от і все.
РОМАН. Ну, двері… Це несерйозно… Хоча! Ти жінка. А це у манері жіноцтва взагалі: набрид чоловік, законний чи коханець, – ату його, нічого з ним панькатися…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.