Клітка, або Дискотека 80-х

Шпрот (упізнавши Альку). Ба! І Сальмонела тут! Яка приємна несподіванка! Давно не бачились. Привіт! (Несподівано б’є Альку у живіт. Алька згинається, падає на коліна, корчиться від болю).

Воркута. Шпроте! Нащо?

Шпрот. Вона знає! (Бере Альку за волосся, задирає голову, шипить їй у обличчя). Знаєш, правда ж?

Царик. Шпроте, охолонь! Не лякай дівчаток!

Щур. А й справді, Шпроте! Чого ти накинувся на неї?

Шпрот. Буде знати, як крутить мені динамо… Я ж попереджав! (До Альки). Попереджав?

Алька (помалу оговтуючись). Я… не… не хотіла… Я не могла…

Шпрот. А зараз можеш?

Алька мовчить. Шпрот замахується вдарити її, але його руку перехоплює Воркута.

Воркута. Про що базар, Шпроте? Може. Зараз може!

Алька (до Воркути). А ти за мене не розписуйся…

Шпрот. Ого, як ми заспівали! Воркута, ти ж у нас дівчинка кмітливенька, розумна. Розтолкуй цій дурі, що… Ну, ти ж знаєш…

Воркута. Вона теж не дура…

Щур. Як не дура, то чого випендрюється?

Шпрот. Во-во! Час пізній. Так що давайте, ципочки, без випендросів. Жаг-жаг і по хатах!

Царик. Не вийде!

Щур. Не догнав?

Царик. Що ти не догнав? Матрос казав йому доставити. Забув?

Щур. Не забув. А кого із них?

Царик. Ведемо до нього, хай сам вибирає. А то приведеш, а йому не сподобається. Він же у нас цей…

Шпрот. Гурман…

Щур. То чо стоїмо? Пішли, красотки!

Шпрот. І без фокусів!

Воркута («підкотивши» до Царика). Царику! Нащо кудись іти? А давайте тут. Побистрячку – й розбіглися.

Царик. Ти кудись спішиш?

Воркута. Додому треба.

Царик. Що, мамка сваритись буде?

Воркута (цвиркаючи крізь зуби). Пофік мамка! У мене зранку комсомольські збори в бурсі. Погладитись, причесатися ще треба…

Царик. Що ти гониш? Які збори?

Воркута. Я ж кажу: комсомольські. Ні, серйозно!

Царик. Прогуляєш…

Воркута. Не вийде! Скандал буде…

Царик. Який скандал? Ти що, одна там комсомолка? Що, без тебе не обійдеться?!

Воркута. Одна, не одна… Грамоту мені вручати будуть. Із обкома секретар.

Щур. Во дає! Обрегочешся!

Царик. Яку грамоту? Що ти мені мізки париш?

Воркута. Яку-яку! За активну громадянську позицію. Ось яку!

Шпрот. За яку-яку таку позицію?

Воркута. Та вже є за яку… За активну!

Щур. Во дає! (Регоче). Це ти хмирю з обкома давать будеш? Активно так!

Воркута. Це вже як вийде. Але спочатку він мені давати буде. Грамоту. А там… Скаже дать – дам, куди дінуся? Начальство!..

Шпрот (до «пацанів»). Слухай, Царику! Щуре! А може й справді?.. Матрос вже дрихне. Стопудово!.. Може й справді? Воркута діло каже… Поки доберемося до Матроса, вже й ранок… Га?

Царик (мнеться). Ну… Не знаю…

Щур. В принципі… (Починають блищати очі). Тільки домовляємося: Матросу – ні-ні…

Царик (зважившись). Значить, так… Мені Воркута!

Щур. Шпроте, ти Сальмонелу?

Шпрот. Ясна річ. Треба ж за динамо наказать!

Щур. Ну, у мене вибір невеликий! (Хапає Жанку за руку, тягне до себе). Пішли, красапєта, лавочку вибирати! Пішли-пішли… (Жанка опирається). Пішли, кажу! Не наривайся! (Замахується бити). Не наривайся, кажу!

Жанка. Ну-ну… Давай!

Щур. Що то я не врубаюсь? Що, бунт?

Жанка. А мені не можна…

Щур. Що-що? Що значить: тобі не можна?

Шпрот. Та що ти її слухаєш? Дай по харі – і тягни!

Жанка. Дай! Дай по харі! (Щур заламує Жанці руку. Жанка скрикує). Тільки я на підписці у Хими!

Щур. Що-о-о?

Шпрот. Бреше!

Царик. Стоп! (До Жанки). Чим докажеш?

Жанка (визивно). Моє діло – попередити. Ви ж закон знаєте… Я що, кончена – підпискою Хими дуркувати?

Царик. І коли це він за тебе підписався? Вперше чую…

Жанка. Позавчора.

Щур. Гонить! Нутром чую…

Царик. Помовч… (До Жанки). Ну дивись!.. Якщо збрехала, сама знаєш!

Жанка. Знаю…

Царик. Усією пацанвою кликувати будемо!

Жанка (Щуру). Відпусти! (Щур відпускає). То я пішла? (Альці із Воркутою, махаючи ручкою). Па-па, дівчатка! Гарного вам відпочинку!

Жанка, гордо задерши голову, іде і зникає під аркою.

Алька і Воркута із заздрістю і водночас із ненавистю дивляться їй услід.

Щур (по недовгій паузі). Не повезло вам, красапєти! Чи, може, у вас підписка теж?

Алька і Воркута із понурою приреченістю опускають голови.

Шпрот. Ну, раз нема підписки – відпрацюєте за себе і за подружечку свою!

Царик. Негарно вона вчинила. Не по дружбі!

Воркута. Та пішла вона!..

Царик. Вона пішла, а ви лишились! Ну, що тут вдієш? Така вже доля ваша… Розчехляйтеся!

6

(«Money, Money, Money» / «АBBА»)

Міліцейський відділок.

Кабінет капітана. На стіні – портрет «залізного Фелікса» (Дзержинського).

Капітан сидить за столом. Заходить Матрос.

Капітан мовчки висовує шухлядку стола, Матрос мовчки опускає у шухлядку загорнутий у газету пакунок.

Матрос. Як домовлялися…

Капітан. Перерахую. Потім. Не сумнівайся.

Матрос. Можна не рахувати. Все чотко! Мені із вами в такі ігри грати не резон.

Капітан. Знаю. Просто процес люблю. Дуже, знаєш, ефект оздоровчий. Знімає втому і піднімає настрій. У тебе, що, хіба не так?

Матрос. Якось не…

Капітан (не вислухавши Матроса, засовує шухляду). Слухай, Матросе, все збираюся тебе спитати: а чого ти безкозирку не носиш? Чи хоча б тільняшку? (Наспівує).

«Тельняшка полосатаяВ мелкую полосочку.Ах, жизнь моя поддатая,Да под селедочку, под водочку!»

Тобі, Матросе, звикати треба. Доганяєш, про що я? Підведуть тебе твої пришибеї під монастир. Та якби ж під монастир! Монастир – то ще фігня. Особливо якщо жіночий. У жіночий монастир я би й сам із задоволенням… Тут перспектива для тебе інша нарисуватись може. Нерадісна така перспективка: «Небо в клітинку, кенти у смужечку…» Доганяєш? Десь так на п’ятачок. Це якщо ще пофартить!

Матрос. Не догнав? Чого це раптом?

Капітан. Життя, Матросе, така штука… Ненадійна, одне слово, штука. Отак живеш, все на мазі, усе чудово, – і бац! (Наспівує). «Ваше благородие, госпожа удача, для кого вы добрая, а кому – иначе…» (Обірвавши спів). Фортуна, як і жінка, має здатність повертатися… культурно кажучи – спиною. Різниця тільки в тому, що коли… кхе-кхе… спиною до тебе повертається жінка – це одне. Зазвичай – захоплююче видовище! А коли фортуна – то вже інше… То гаплик! «Нічого доброго не жди, залізь у погріб і… (самими лишень губами: «…перди!»)… Культурно кажучи: пускай гази… Га, Матросе? Що ти на це скажеш?

Матрос (нервуючись). Ви… теє…

Капітан. Та не тремти! Це я так, для галочки у звіті про проведену профілактичну роботу… (Помовчавши). Про роботу, між іншим. Там у вас під боком, кажуть, якісь панки завелися.

Матрос. Які ще панки?

Капітан. От ти й розберися. Мені дільничний доповідав, що вже кількох із вибритими скронями бачив. Знаєш, що це значить?

Матрос. Ви про що?

Капітан. Я – про вибриті скроні.

Матрос. Ну, просто приколюються пацани…

Капітан. Приколюються? Та ні, Матросе, не просто приколюються. Це вони під фашистів косять.

Матрос. Та що ви!.. Знаю я їх. Гордєй, Баритон, Плюха… Які фашисти? Пацани як пацани…

Капітан. Матросе, ти що, самий вумний?..

Матрос. Та ні… Я ж… А що? Що треба?

Капітан. Оце вже молодець! Повиховуйте їх трохи, щоб не псували мені картинку у районі своїм виглядом. Зрозумів?

Матрос. Зробимо…

Капітан. Ну от і добренько. Тільки не перестарайтеся. Поганяйте трохи, але без каліцтва.

Матрос. Само собою…

Капітан. І ще… (Через паузу). Аптекаря ти, сподіваюсь, знаєш?

Матрос. Так собі. Привіт-привіт.

Капітан. А де знайти його, у курсі?

Матрос. Можу пробити…

Капітан. Ну, чого зайві хвилі піднімати? Я тобі й так скажу. Біля «Спартака», у кафешці на Котовського його точка.

Матрос. Ну так, бачив його кілька разів у тому районі.

Капітан. Сходи, попий чайку із ним.

Матрос. Просто попити чайку?

Капітан. Можете і чогось іншого. Ви ж люди дорослі. Солідні, можна сказати, люди. Авторитетні.

Матрос. Ну, схожу. Що, мені важко?..

Капітан. Сходи, сходи. Проблемка у нього виникла. Треба підсобити.

Матрос. Що за проблемка? У загальних рисах…

Капітан. Знаєш, чим Аптекар промишляє?

Матрос. Хто не знає? Димедрольчик, циклодольчик… «Колеса»!

Капітан. Розбазікався… Я за язика тебе тягну? Кивни, що знаєш, і мовчи тихесенько…

Матрос. Та що ви, їй-богу! Це ж між нами, як свій свому…

Капітан (імітуючи Жеглова-Висоцького із «Місця зустрічі змінити не можна»). Ти здурів! Із яких це пір капітан для вас своїм став? Я вас, гадів, душив і душити буду! (Матрос смикається і «пітніє». Капітан задоволено усміхається). Жартую, Матросе! А ти, що, очканув? Якийсь ти, Матросе, дьорганий став… Що, нерви здають? Нерви, дорогуша, треба берегти…

Матрос (ображено). Із вашими фокусами побережеш…

Капітан. Ну, досить, досить… Хвать, сказав! (Трохи помовчавши). Ближче до тіла… Тобто – діла… Так от, якісь там фраєри із Польової надумали розвести Аптекаря на бабло. Сам розумієш, негарно це, не по-людськи… То як, Матросе? Берешся відновити справедливість?

Матрос. У нас із Польовою зараз мир. Вирішу без проблем.

Капітан. А оце вже, мабуть, фігушки. Без проблем навряд чи вийде. Фраєри ті під Льопою ходять.

Матрос. То й що? Перетру із Льопою. Вирішимо!

Капітан. Уже перетирали люди. Зарвався Льопа. Я так думаю, що це він сам і надумав киданути Аптекаря, а фраєри – то тільки так, відмазка… Там такі шавки, що самі не ризикнули б.

Матрос. Може, безбашені? Бо на Льопу несхоже. Я ж його знаю…

Капітан. Пеци там солідні зависли. Зрозумів? Я так думаю, що Льопа товар штовхнув, а як пеци полічив – його і заштормило…

Матрос. Та ну…

Капітан. А ти знаєш, що Льопа на «тридцять першу» «Волжану» пересів?

Матрос. Що, в натурі?

Капітан. В натурі, Матросе, в натурі! Чорна така «Волжана», із прибамбацами, брязкальцями всякими. Розсікає і хвалиться: «У мене тепер тачка, як у Кавуна!» Придурошне… Звідки пеци, як ти думаєш?

Матрос. Я, що, ОБХСС? Та й нащо мені знати? Самі ж кажете: менше знаєш – краще спиш.

Капітан. Це правильно. Ти вже й так багато зайвого дізнався. Дивись, не базікай де попало. А ще краще…

Матрос. Уже забув!

Капітан. Це добре. Тільки про Аптекаря не забудь. Зустрінься, переговори. Перетри із Льопою. Може, напоумиш по-доброму вирішити. А упреться – маякнеш мені. Подумаємо разом, як і що… (Дзвонить телефон. Капітан невдоволено зиркає на апарат. Телефон дзвонить знову. І знову. Врешті капітан знімає із важельків трубку, поволі підносить її до вуха). Слухаю. Капі… (Аж випростується весь. Махає рукою до Матроса, мовляв: «Щезни! Давай, давай! Прутко!» Матрос «випаровується»…) Так точно, товаришу полковнику! (Капітан збиває долонею із чола невидимий піт). Без ексцесів, товаришу полковнику!.. (Обличчя капітана буряковіє). Брехня це, товаришу полковнику! Нічого такого не… Та хто завгодно підтвердить!.. Та ніхто того футболіста і пальцем не зачепив… Я сам його затримував… Ви ж мене… Так точно! Зрозумів, товаришу полковнику… У міськком партії викликають?.. Негайно?.. А до кого там?.. Це хтось новий?.. А, новий секретар… Ні, не знав… Прізвище його… Знайоме прізвище… А, ну так, ну так… Не з наших країв?.. А прізвище його мені все одно знайоме… Так точно, товаришу полковнику, лопух!.. Ну так, ну так, пів країни з таким прізвищем… Уже біжу!.. Лечу стрілою, товаришу полковнику!.. (Капітан кидає трубку, хапає із тумбочки фуражку і стрімголов мчить із кабінету… Перед дверима несподівано зупиняється, обертається, дивиться на телефон. Крутить вказівним пальцем біля скроні). Сам ти, полковнику, лопух! Теж мені (кривляється) прізвище для пів країни!.. Це ж яку країну мав він на увазі?

(Махає рукою, надягає на голову фуражку, обсмикує кітеля і без особливого поспіху залишає кабінет).

7

(«Что-то было» / Я. Йоала)

Він і вона («Равлик» і «Сонечко»).

Дія може відбуватися де-завгодно. У дворі, у парку, на даху багатоповерхівки, у когось із них вдома…

Утім, «у когось вдома» – річ не надто бажана для повільного розгортання сюжету. Самі розумієте: двоє закоханих – і одні у квартирі… Ризиковано трохи! Тож нехай це знову буде парк.

«Равлик». Сходили на дискотеку! Дуже культурний вийшов відпочинок… Тобі не здається?

«Сонечко». Ах, облиш!.. Це ти про бійку? Подумаєш! Нам яке до того діло?.. (Миттю переводить розмову на інше). Я розумію, що ти не любитель танцювати, але це не означає…

«Равлик». Це я не любитель? Та я, аби ти знала, аж цілих півроку займався танцями!

«Сонечко». Ой, лусну зі сміху!.. Що, справді?

«Равлик». Справді.

«Сонечко». Ой, лусну!.. І коли це було?

«Равлик». У третьому класі.

«Сонечко». Ти ще скажи, що то були бальні танці.

«Равлик». Ні. То була хореографічна студія. «Сонечко». Чула про таку?

«Сонечко» (без запинки, аж надто поспіхом; очевидно, намагаючись не подати виду, що чує вперше). Авжеж! (Миттєвий здогад). Слухай, та ти, мабуть, тому й мене сонечком називаєш?

«Равлик». Ну, це вже було б занадто… Тебе я називаю сонечком тому, що… Тому що ти – сонечко для мене! Яскраве, лагідне і тепле, бажане, кохане сонечко!

«Сонечко». Та ради бога!.. Ще трохи – і я від розчулення зомлію…

«Равлик». Я підхоплю тебе на руки і поцілунком… (Запинається, підбираючи потрібні слова).

«Сонечко». Ну ж бо! Ну ж бо! Що ти – поцілунком?

«Равлик». І поцілунком… (Ніяковіло стенає плечима).

«Сонечко». Не переймайся, я зрозуміла й так… А що із «Сонечком»? Це я про студію, а не про себе. Невже забракували?

«Равлик». А от і ні! Не вгадала. Гузун, це керівник, мене навіть хвалив.

«Сонечко». Серйозно? То чого ж покинув?

«Равлик». Не кидав. Ходив, поки батько не дізнався. Такий мамі рознос влаштував…

«Сонечко». Та ну! А чого?

«Равлик». Бо він вважає, що танці – не для хлопців. Ти кого, репетував до мами, хочеш виростити? А мені: забудь про танці, це не для чоловіків!

«Сонечко». То чого ж він тебе не записав на бокс? Чи самбо?

«Равлик». Записував… Замалим не силоміць потягнув у секцію боксу.

«Сонечко». І що?

«Равлик». Прийшли в спортзал, і поки батько розмовляв із тренером, мене потягнуло «крутанутися» на турніку… Упав, зламав ногу і вивихнув плече…

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.